Менандр Відлюдник

Переклад з давньогрецької

Андрія Содомори

комедія

Дійові особи

Пан — Бог.

X а й р і й — нахлібник.

С ос трат — закоханий юнак.

П і р р і й — раб Калліпіда .

К н е м о н — батько,

Дочка Кнемона.

Дав — раб Горгія ,

Г о р г і й — пасерб Кнемона.

С і к о н — кухар.

Гета — раб Калліпіда.

С і м і к а — стара служниця Кнемона.

К а л л і п і д — батько Сострата .

Сцена зображує сільську місцевість коло храму німф і гроту Пана поблизу села Філи в Аттиці. З одного боку будинок Кнемона, з другого — Горгія.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ

ГРАМАТИКА АРІСТОФАНА

Відлюдько-селянин вдову посватав. Він Дочку єдину мав, вдова ж — одинака. Та швидко нелюдима кинула вдова. Характеру його не стерпівши, і знов Самітно коротає вік свій нелюдим. Дочку ж його Сострат безумно полюбив. До батька він пішов руки П просить, Та батько-нелюдим лиш геть прогнав його. Він брата став тоді вмовляти, але цей Не знає, що робити. Впав тоді Кнемон В колодязь випадково. Став йому Сострат В пригоді немалій. Вернувся до вдови Він знову, а дочку Состратові віддав, Щоби законно міг любити він п. Для Горгія ж бере Состратову сестру: Прихильнішим він став до пасерба свого.

Менандр поставив цю п'єсу на Ленеях при архонті Демогені (317—316р. до н. е. — А. С.) і переміг. Головну роль виконував Арістодем із Скарфи. Друга назва — «Людиноненависник».

АКТ I

Пан

(Виходить з гроту, до глядачів)

Аттичні Філи, знайте ви, на схилах тих

Розкинулись, а вийшов я із храму

Німф Славетного, який є власністю філян,

Що будять до життя безплідні скали ті.

На полі, що ось там, праворуч, простяглось,

Господарем Кнемон, злосливий нелюдим.

Ненавидить він всіх, тікає від людей.

Та що тут про людей?.

За весь свій довгий вік

Він слова людського промовити не зміг.

Ніколи першим він розмови не почав,

Хіба сусідство змусить, чи коли прийшов

До мене,

Пана, він, але й тоді за тим

Жалів, я знаю, він.

З характером таким

Посватав він вдову; недавно муж її,—

За кого віддалася перший раз вона,—

Померши, їй лишив маленького синка.

Невдалий вийшов шлюб: сварився з нею він

До півночі не раз, не наситившись днем.

Погано жив.

Коли ж дочка з'явилась в них,

Ще гіршим став тоді.

Безмежна кількість лих

На жінку налягла.

Гіркий тягар життя

Не в силах більш нести, назад у вдовий дім

До сина свого знов вернулася вона.

Садибу мав маленьку по сусідству він,

З якої жив, як міг, з бідою пополам

Він сам і мати, й раб, що батько ще придбав.

Хлопчина цей вже став підростком-юнаком,

Та розум більший мав, як на літа свої,

Бо зрілими нас роблять труднощі в житті.

Старик живе один з дочкою; біля них

Деякі вірші на папірусі стерлися; ми відновили їх за контекстом.

Ці вірші взяті у квадратні дужки.

Служниця ще стара.

Він трудиться, мов віл:

Копає, носить хмиз і в люті проклина

По черзі всіх: сусідів, жінку, весь народ

Від Філ аж до Холарга.

Звичаї такі

³⁵ Корисні для дочки, бо стало їй чужим

Усяке зло, а щирим шануванням Німф,

Лісних моїх подружок, викликала в нас

До себе почуття прихильності.

І ось Один юнак, батьків багатих син, який

⁴⁰ Живе, як міщанин, з околиць близьких тих,

Де батько обробля хороший шмат землі,

На лови в ті місця з товаришем своїм

Зайшов — і сталось так, що там її зустрів.

Сліпу любов тоді я в ньому розпалив.

⁴⁵ Ось це є головним.

Щодо дрібниць, то їх

Побачите самі, було б бажання лиш.

(Побачивши Сострата і Хайрія, що наближаються).

Та ось вони самі підходять, мабуть, тут

Закоханий один, а другий — друг його.

Про справу ту якраз роздумують вони.

Пан повертається в печеру Німф.

Входять Хайрій і Сострат.

Ха йрі й

⁵⁰ Що скажеш ти, Сострате?

Дівчину, ось тут

устрівши вільну, що плела вінки для Німф,

Ти полюбив і втік?

Сострат

Щодуху я чкурнув.

Хайрій

ТІІІахотів любить, тікаючи кудись?

Сострат

Смієшся ти, мені ж на душу камінь ліг.

Хайрій

Охоче вірю я.

Сострат

Тому-то я тебе

На поміч взяв собі, бо знаю: ти мій друг

Сміливий, діловий.