1. Мовознавство як наука. Предмет,розділи.Місце мов-ва в системі наук

Мовознавство, або лінгвістика (від лат.lingua “мова”), - наука про природну людську мову загалом і мови світу як її представників. Предметом курсу “Вступ до мовознавства” є вивчення основних відомостей про мову, лінґвістичних понять і термінів, без яких неможливо вивчати жодну лінґвістичну дисципліну. Оскільки “Вступ до мовознавства” – початковий, пропедевтичний курс загального мовознавства, то його завдання полягають у з’ясуванні питань про:

А) природу і сутність мови;

Б) структуру і систему мови;

В) походження мови та закономірності розвитку мов;

Г) виникнення і розвиток письма;

Ґ) класифікацію мов світу за походженням і будовою;Д) шляхи й методи вивчення мовного матеріалу;Е) зв’язок мовознавства з іншими науками та ін.

2. Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови абстраговано від конкретних мов. До них належать суть мови, її природа, походження, закони розвитку, зв’язок з мисленням, структура і закономірності функціонування всіх мов світу. Загальне мовознавство створює лінґвістичну теорію, тому його часто називають теоретичним. Теоретичне мовознавство протиставляється прикладному. Прикладне мовознавство вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці мов, у практиці перекладу, навчання письма, читання, для уніфікування термінології тощо.

Конкретне мовознавство вивчає окремі (конкретні) мови або групу споріднених мов.

3. Зв’язки мовознавства з іншими науками обопільні. Мовознавство передусім пов’язане з такими суспільними науками як історія, археологія, етнографія, соціологія, психологія, літературознавство та ін. Із природничих наук мовознавство пов’язане з фізіологією людини, антропологією, медициною, фізикою, кібернетикою, математикою, семіотикою, філософією та ін.

Із природничих наук мов-во пов’язане насамперед з фізіологією людини й антропологією,фізикою,медициною,математикою, семіотикою географією

2. Методи:описовий, порівняльно-історичний, зіставний, структурний.

Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний. Також застосовуються дослідні методи до вивчення двох «зрізів» мови: синхронії і діахронії.

Синхронія — горизонтальний зріз мови, тобто умовне виділення певного історичного етапу в її розвитку, який береться як об'єкт лінгвістичного дослідження. Синхронне вивчення передбачає аналіз мовних явищ в одному якомусь часі розвитку мови: на сучасному етапі або в певну історичну добу, наприклад, у XIV чи XVII ст., але без пояснення того, які зміни в попередні періоди розвитку мови привели до сучасного стану чи стану мови певної історичної доби.

На противагу — діахронія — умовно вертикальний зріз мови, при якому об'єктом лінгвістичного аналізу стає історичний розвиток мови. Це означає, що при діахронічному, або різночасовому вивченні передбачається простежити весь шлях, який пройшов певний структурний елемент мови (звук, слово, речення).

Описовий метод

Мета описового методу — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць.

Цей метод має велике практичне значення, позаяк пов'язує лінгвістику з суспільними потребами. На його основі створено описові граматики різних мов, тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники.

Порівняльно-історичний метод

Об'єктом дослідження порівняльно-історичного методу є генетично споріднені мови. Головне його завдання — розкриття закономірностей і законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати давні не зафіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення.

На основі порівняльно-історичного методу створені історичні і порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники.

Зіставний метод

Мета зіставного методу — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові й відмінні, специфічні риси зіставних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні та диференційні словники.

Структурний метод

Структурний метод застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені строгою системою зв'язків і відношень. Структурний метод реалізується в 4-х методиках лінгвістичного аналізу:

• дистрибутивний аналіз

• аналіз за безпосередніми складниками

• трансформаційний аналіз

• компонентний аналіз

3. Мовознавство давньої Індії, Китаю, античне мовознавство. Мовознавство середніх віків та епохи Відродження.

Мовознавство в Давній Індії

Найдавнішою науковою традицією є

давньоіндійська. Вона налічує 3000 років.

Прагнучи зберегти точність Вед і забезпечити їх розуміння, а також намагаючись уберегти їх мову від впливу розмовних варіантів давньоіндійської мови і здійснюючи нормалізацію санскриту - літературної мови, яка функціонувала як жива мова до V ст. до н. є., а далі використовувалася тільки в релігійній сфері, давні індуси детально вивчали мовні явища і створили оригінальну й добре розвинуту лінгвістичну науку. Давньоіндійське мовознавство першої половини IV — другої половини III ст. до н. є. досягло такого високого рівня, що вплинуло на розвиток порівняльно-історичного мовознавства в XIX ст. Найвідомішим давньоіндійським мовознавцем є ПАНІНІ (V—IV СТ. ДО Н. Є.) — один із основоположників мовознавства, автор першої граматики санскриту. Паніні трактує мову як систему, що складається з фонетичного, морфологічного, словотвірного і синтаксичного рівнів. Саме розуміння мови як системи зумовило введення ним понять фонеми та нульової морфеми. Паніні вважають і родоначальником індійської діалектології, а також першим мовознавцем, який застосував зіставний метод. Інші давньоіндійські граматисти Яска, Вараручі, Катьяяна, Патанджалі, Бхартріхарі розвивають учення Паніні. Зокрема, вони виділяють чотири частини мови: ім'я, дієслово, прийменник і частку. Слово ділять на основу і закінчення. В іменниках визначають сім відмінків

ділять на склади.