4. Перша медична допомога при захворюваннях, травмах та в умовах надзвичайних ситуацій

4.1. Загальні поняття про першу медичну допомогу

Перша медична допомога - це комплекс термінових медич­них заходів, котрі проводяться з раптово захворілим або потерпі­лим на місці події та в період транспортування до медичного за­кладу.

Першої медичної допомоги потребують особи, з котрими став­ся нещасний випадок або виникло важке захворювання, що заг­рожує життю.

Допомога потерпілому складається з трьох груп заходів:

• негайне припинення дії зовнішніх уражаючих чинників (електричний струм, аномальна температура, стиснення тощо) та видалення потерпілого з несприятливих умов, в котрих він опи­нився (витягання з води, видалення з приміщення, котре горить, з приміщення, де скупчилися отруйні гази тощо). Заходи першо­го етапу стосуються першої допомоги загалом, а не медичної до­помоги: її надають в порядку взаємо- та самодопомоги.

• надання першої медичної допомоги потерпілому залежно від характеру та виду травми, нещасного випадку або раптового захворювання (зупинення кровотечі, накладання пов'язки на рану, штучне дихання, масаж серця, введення протиотрут тощо. Друга група заходів становить вже медичну допомогу;

• організація якнайшвидшого транспортування хворого або потерпілого до медичного закладу.

Велике значення в комплексі заходів першої медичної допо­моги має третя група заходів — якнайшвидше транспортування потерпілого до медичного закладу. Транспортувати потерпілого або хворого треба не лише швидко, але й правильно, тобто в поло­женні, найбільш безпечному для хворого згідно з характером за­хворювання або видом травми, наприклад, в положенні на боці —

249

Я.І. Ьедрій. Безпека життєдіяльності

при втраті свідомості або можливому блюванні, при переломах кісток - після надання нерухомості ушкодженому органу тощо.

Для транспортування потерпілого найкраще користуватися спеціалізованим транспортом; за його відсутності транспортуван­ня повинне здійснюватися за допомогою будь-яких доступних в конкретній ситуації засобів пересування. В найнесприятливіших умовах потерпілого доводиться переносити на руках, на спеціа­лізованих або імпровізованих ношах, на брезенті тощо.

Транспортування може тривати від кількох хвилин до кількох годин. Медичний працівник або особа, котра надає допомогу, зо­бов'язані забезпечити правильне перенесення потерпілого, пере­кладання його з одного транспортного засобу на інший, надавати медичну допомогу в дорозі, проводити заходи із запобігання уск-ладненям, котрі можуть виникнути внаслідок блювання, пору­шення транспортної імобілізації, переохолодженню, через вібра­цію та з інших причин.

Своєчасно надана та правильно проведена перша медична до­помога не лише рятує життя потерпілого, а й забезпечує подаль­ше успішне лікування хвороби або ушкодження, запобігає роз­виткові важких ускладнень (шок, нагнивання рани, загальне за­раження крові), зменшує втрату працездатності.

Відсутність дихання і зупинення кровообігу протягом 4-6 хв. викликають в організмі незворотні явища і допомога медпраців­ників пізніше стає вже малоефективною.

Долікарська допомога полягає в зупиненні дії небезпечних чинників: тимчасовому зупиненню крові, накладанні стериль­них пов'язок з шинами, боротьбі з шоком, проведенні заходів з відновлення дихання і серцевої діяльності при транспортуванні потерпілого до лікарні.

За даними ВООЗ, близько 30% осіб, які загинули внаслідок нещасних випадків та катастроф, могли би бути врятовані, якби їм своєчасно і правильно надали першу допомогу, яка полягає в наступному: тимчасовому зупиненню кровотечі, перев'язуванні ран та опіків, захисті ран від забруднення, фіксації переломів, ви­веденні із стану шоку. До першочергових заходів також належать: заходи оживлення (штучне дихання і непрямий масаж серця), пе­ренесення і перевезення потерпілого в лікарню.

250

4. Перша медична допомога при захворюваннях, травмах та в умовах НС

4.2. Долікарська допомога при ураженні електричним струмом

Дотик о струмопровідшіх частин (мережі під напругою) зде­більшого призводить до судом м'язів, тобто людина самостійно не в силі відірватися від провідника. Тому необхідно швидко відключити ту частину електрообладнання, до якої дотикається людина.

Звільнення потерпілих в електроустановках напругою до 1000 В. Для цього використовують сухий одяг, палицю, дошку, шапку, сухі рукавиці, рукав одягу, діелектричні рукавиці.

Можна використати для звільнення від джерела струму суху дошку, одяг, підстилку, на які стають ногами. Можна діяти і ру­кою, не дотикаючись до металевих частин другою. Можна пере­рубати або перерізати провід. Можна відкинути оголений провід сухою палицею від потерпілого.

Звільнення потерпілих в електроустановках з напругою понад 1000 В.

Натягнути діелектричні рукавиці і взути діелектричні боти; діяти ізолюючою штангою або ізолюючими кліщами. Вимкнути електроустановку. Замкнути або заземлити проводи ПЕЛ ( замк­нути дроти накоротко, накинувши на них попередньо заземле­ний провід).

Три стани людського організму внаслідок дії електроструму.

I стан - перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце, заховатися під стіл чи ліжко. Потерпілий може бути при свідомості. Слід забезпечити повний спокій, 2-3 -го­ динне спостереження, викликати лікаря.

II стан - перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце, заховатися під стіл чи ліжко. Потерпілий може бути непритомним, але дихати - його слід покласти горизонталь­ но, розстебнути комір і пасок, дати нюхати нашатирний спирт, викликати лікаря.

І ІІ стан — перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце, заховатися під стіл чи ліжко. Потерпілий не дихає, або дихає з перервами, уривчасто, як вмираючий. Роблять штуч­не дихання і непрямий масаж серця.

251

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

Долікарська допомога потерпілому. Способи штучного дихання.

Кожен працівник, обслуговуючий оперативний персонал по­винні знати правила долікарської допомоги, способи штучного дихання і масажу серця.

Долікарську допомогу потерпілому надають на місці нещас­ного випадку. Констатувати смерть має право тільки лікар.

Способи штучного дихання бувають ручні та апаратні.

Ручні способи —«з рота до рота», та «з рота до носа» (рис. 29,ЗО). В рот або в ніс потерпілого рятівник видихає зі своїх легенів у легені потерпілого об'єм повітря в кількості 1000—1500мл.

Цей метод найефективніший, бо простий і легкий, правда, можливе передавання інфекції, тому використовують носовичок, марлю, спеціальну трубку. Підготовка до штучного дихання по­лягає у поетапному виконанні таких операцій: розстібають комір, краватку, пояс; кладуть потерпілого на спину, на стіл чи на підло­гу; закидають його голову максимально назад, щоб підборіддя було на одній лінії із шиєю (підклавши попередньо під спину ва­лик з будь-якого матеріалу); натягнутою на пальці стерильною ватою обстежують ротову порожнину (витягнути згустки крові, слиз, штучні зубні протези), повертають голову і плечі вбік; по­вертають голову в попереднє положення (максимально закинути назад).

Рис. 29. Штучне дихання методом «з рота до рота»

а — вдмухування повітря; б — видих потерпілого 252

4. Перша медична допомога при захворюваннях, травмах та в умовах ІІС

Рис. ЗО. Штучне дихання методом «з рота до носа»:

а — видих потерпілого; б — вдмухування повітря

Глибоко вдихнувши, рятівник видихає повітря до рота по­терпілого, попередньо закривши пальцями його ніс; звільняєть­ся рот і ніс потерпілого для пасивного видиху, тим часом рятівник знову набирає повітря; коли рот потерпілого відкрити неможли­во внаслідок судорожного затискання щелепи, тоді роблять штучне дихання «з рота до носа»; і так ритмічно протягом 1-2 год.

Найкраща прохідність дихальних шляхів потерпілого забез­печується в таких випадках: при максимальному відкиданні го­лови назад, при відкриванні рота, при висуванні вперед нижньої щелепи. За 1 хв. необхідно робити 10-12 вдувань, тобто через кожні 5-6 секунд.

Коли з'являється перший слабкий поверхневий вдих у по­терпілого, до нього пристосовується ритм штучного дихання.

Масаж серця. Коли у потерпілого розширені зіниці і не про­мацується пульс навіть на шиї, то паралізоване не тільки дихан­ня, а й зупинилося серце. Тоді штучне дихання чергується з маса­жем серця (рис.31).

Масаж серця - це ритмічне натискання на передню стінку грудної клітки потерпілого, внаслідок чого серце стискається між грудиною і хребтом і виштовхує зі своїх порожнин кров.

Після припинення натискань грудна клітка і серце розпрям­ляються і серце заповнюється кров'ю, що надходить з артерій.

253

Я.І. Бедріи. Безпека життєдіяльності

Рис. 31. Закритий масаж серця:

а —у дорослого; б — у підлітка; в — у дитини

Мета масажу серця - штучна підтримка кровообігу в організмі потерпілого і відновлення нормальних природних скорочень сер­ця.

Підготовка до масажу серця є одночасно підготовкою до штуч­ного дихання, оскільки масаж серця треба проводити водночас із штучним диханням.

Поклавши потерпілого на спину, на стіл чи на підлогу, роздя­гають його до пояса; натискаючи на третину грудної клітки по­терпілого (але не під грудьми), швидкими поштовхами долонь, покладених одна на одну з двох рук рятівника, роблять 5 по-штовхів-натискань з частотою 1 раз за 1 с, щоб груди змішувалися у напрямку до хребта на 4—5 см. Серце стискається і проганяє кров через кровоносну систему. Чергується вдмухування повітря (штучне дихання) і натискання (масаж серця). За 1 хв проводить­ся 50 натискань на груди і 10-12 вдувань в легені. Коли починає рожевіти шкіра, звужуються зіниці при освітленні, може з'яви­тися пульс, тобто відновиться робота серця, тоді штучне дихання можна проводити без масажу серця.

Коли груди потерпілого за вищевказаних умов залишаються нерухомими, тоді після двох глибоких вдмухувань роблять 15 на-

254

4. Перша медична допомога при захворюваннях, травмах та в умовах НС

тискань. Ефективність зовнішнього масажу серця визначається появою чіткого пульсу, звуженням зіниць, появою самостійного дихання, зменшенням синюватості шкіри та видимих слизових оболонок.

Для підвищення ефективності масажу серця рекомендується підняти вгору на 0,5 м ноги потерпілого, чим досягається кращий прилив крові до серця з вен нижньої частини тіла.

Коли все-таки пульс відсутній, значить, настала фібриляція серця. Тоді необхідно виконати дефібриляцію серця, який ро­бить тільки лікар.

Основне завдання реанімації хворого в стані клінічної смерті - це боротьба з гіпоксією і стимуляція вгасаючих функцій орга­нізму.

За ступенем важливості і терміновості реанімаційні заходи діляться на такі групи: підтримувальні штучне дихання і штуч­ний кровообіг, проведення інтенсивної терапії для відновлення самостійного кровообігу і дихання, нормалізації функцій цент­ральної нервової системи, печінки, нирок, системи обміну речо­вин. Штучне дихання (штучна вентиляція легенів) є єдиним ме­тодом лікування всіх станів, коли самостійне дихання хворого не може забезпечити достатнього насичення крові киснем.

Гостра дихальна недостатність і її крайній ступінь — зупинен­ня дихання - незалежно від причин призводить до зниження вмісту кисню в організмі (гіпоксія) і надлишку вуглекислого газу (гіперкапнія). Внаслідок гіпоксії і гіперкапнії в організмі розви­ваються важкі порушення функцій всіх органів, яких можна уникнути лише при своєчасно розпочатій реанімації - штучній вентиляції легенів - при штучному диханні «з рота до рота».

Існує ряд апаратів для штучного дихання, простих і доступ­них за конструкцією. Штучне дихання «з рота до рота» викону­ють за допомогою чистої гумової трубки, протертої спиртом, -повітропровода з круглим рухомим щитком.

Ручний портативний апарат РПА — це невеликий міх, що при­водиться в дію рукою, і маска, накладена на рот і ніс потерпілого. До нього підключено кисневу подушку: під час розтягування міха відбувається пасивний видих.

Портативний апарат ДП-2 (компресор з електродвигуном) за­безпечує 20 вдихань за 1 хвилину, працює автоматично, викори­стовуючи енергію стиснутого кисню, що знаходиться в балоні.

255

Я.І. Бедрій. Безпека життєдіяльності

Прилади для масажу серия: дефібрилятор — прилад для бо­ротьби з фібриляцією серця (створює короткий електричний роз­ряд високої напруги через серце, спричинює загальне скорочен­ня його м'язів і усуває фібриляцію); дефібрилятор із вмонтова­ним кардіоскопом. Кардіоскоп встановлює наявність фібриляції серця, дає змогу спостерігати, чи дефібриляція вдалася, чи не по­трібно повторювати розряди. Розряд електроструму в 3000-7000 В може зняти фібриляцію серця дуже швидко.