28. Основні принципи життя японців

Японська к-ра поведінки насамперед вирізняє нор­ми гірі (етикету) —- це й зобов´язання, й ритуал його вико­нання, й обов´язок вдячності. гірі виявля­ється у відповідному спілкуванні вищого за рангом із ниж­чим за рангом, у контактах між рівними, у ритуалах спілку­вання між сусідами тощо.Норми гірі невіддільні від ніндає (людинолюбства). Гірі — це оправа, а ніндає — коштовний камінь у цій оправі. Ті, хто відступають від норм гірі, втрачають обличчя.Людяність (дайн) — це милосердя до всього живого: всі мають щадити живих істот, дбати про них. Людяність — це конфуціанське ай-суру (любити ра­дісно) і буддійське доіхі (любити зі смутком).Головним елементом людинолюбства вважається слух­няність дітей батькам. Звідси (гі) — почуття обов´язку, тобто поведінка згідно з нормами належного. Саме з належним пов´язана сталість (рі) — ґречність, що означає повагу і ша­нування вищих і поблажливість до нижчих.. Одна з п´яти чеснот (ті) — мудрість — пе­редбачає добро і справедливість. Вірність (сін) — це шлях щирості, відкритий і прямий. "п´ять сталостей" описують п´ять видів ставлень, тобто п´ять видів людських зв´язків: між батьками та дітьми, між паном та слугою, між подружжям, між братами, між друзями.Г.Востоков стриманість у виявленні почуттів. виявляти при чужих нестриману радість, сум або страх - непристойним.У яп буд найпочеснішим місцем вважають місце біля токонома, потім біля книжкової полиці та зигзаго­подібної полиці тайгандама. Місце біля входу — менш почес­не, і гість спершу має зайняти саме його, якщо йому одразу не запропонували інше. яп мовчун має більше шан­сів домогтися успіху у справах, ніж балакучий. Жінки в Яп віддають перевагу мовчазному кандидатові, обираючи май­бутнього чоловіка.яп постійно дбають про свою репутацію і тому уникають усього, що може поставити їх у незручне становище.

29.Прекрасне в японській культурі. Літерат. Японські стилі танка і хайку.

В японськый культурі значне місце надається природі, милуванню та зберіганню її особливого розуміння прекрасного. « Не створюй красу а віднійди її». Інтроверти вчать розрізняти красу ( схід і захід сонця на горі фудзіяма, розквіт сакури).Існували також принципи розуміння краси:1.сабі(їржа)-цінують старі речі,які несуть відбиток часу; вабі(простота)-доцільність, річ гарна своєю красою і доцільністю (холодна зброя); сібуй(простота+доцільність_природа речі)гарна річ, в якій природа чітко виділена ідеалом.;юген(недомовленість,незавершеність)простір ждя творчості 2 літ:хоку і танки – японська лірика(Тасьо)-поштовх для замислення.»душа в старому, а розум в новому»,бо японія взяла всі досягнення і азіїї і європи. Танка або «Коротка пісня», — п'ятивірш, що складається із чергування п'яти- та семискладових рядків (5—7—5—7—7). Заключні, завершальні рядки танка називаються аґеку. Одиницею віршового метра у танка вважається склад, велике значення надається музичній тональності. Танка виникла у японській поезії у VIII ст., досягла розквіту у IX—X ст., ставши класичною строфічною формою, тоді як інші зникли (наґаута, седока тощо), розкрила свої можливості у творчості «шести безсмертних» ліриків (Наріхірі, Коматі, Гендзьо, Ясу-хіде, Кісена та Куронусі).Танка з часів епохи Хейан зазнавала постійної модифікації, нині вона посідає одне з чільних місць у новітній японській поезії (Масаока Сікі, Йосано Теккан, Ісікава Такубоку та ін.) поряд з новою віршовою тенденцією «сінтай-сі» («вірші нової форми»).Приклад Танка з доробку Ісікави Такубоку у перекладі Г. Туркова:Раптом захотілося —чого б це? —поїздом поїхати.От з поїзда зійшов —а йти нема куди. Ха́йку — жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу. Ха́йку виник у Японії, в 16 ст., що було зумовленно розвитком міської культури. Існувало кілька шкіл хайку: «Кофу» — «давня школа», пов'язана з іменем Мацунаги Тейтоку, школа Нісіями Соїна, школа «Сьофу» — «достеменна школа», де найпомітнішою постаттю був Мацуо Басьо, котрий реформував хокку у новий жанр хайку: відтоді суб'єктивний ліризм поступився перед безпосереднім зображенням природи.Зверталися до хокку такі поети, як Йоса Бусон (18 століття), Кобаясі Ісса (19 століття), Масаока Сікі (межа 19-20 століття) та інші. Цей жанр привертав увагу й українських поетів (приміром, В. Коломійця), які вбачали в його лаконічній формі можливість точного вираження ліричного настрою. Приклад хайкку — з доробку Марії Ревакович:наші голоси —скорбні двійники мов крила вітру в степу.Хокку заборонено писати на політичні, релігійні теми та на тему кохання. Мацуо Басьо написав три правила доброго написання Хокку: •Сабі (японською) — зосередженість, спокійна радість самотності; •Сіфі — усвідомлення гармонії прекрасного; •Наусомі — глибина проникнення