mkr_1-5

1.Рівні китайської мови (путунхуа): лексичний, синтаксичний. Китайский язык - изолирующий, ни одна из морфологических форм слова не

сигнализирует о его синтаксических функциях и синтаксических связях. Для реализации синтаксических связей крайне важным являются порядок слов и служебные слова. Для китайского языка основным препятствием к построению европейской системы частей речи является неопределенность слова с точки зрения его частеречной принадлежности. Лексикосемантический критерий подразумевает, что принадлежность слова определяется на основе его смысла.

Последний и самый важный для китайского языкасинтаксический критерий. В позиции подлежащего или дополнения слово будет существительным, в позиции определенияприлагательным. Таким образом, часть речи для китайского словаэто всего лишь позиция, которую оно склонно или не склонно занимать.

Основные синтаксические правила китайского языка.

. Генеральная схема развертывания мысли на уровне предложения (актуальное членение: темарема). Кто, когда, где, с кем, для чего, как долго, с каким качеством (результатом) совершает какое действие с каким объектом.

. В китайском языке определение всегда предшествует определяемому.

. Все служебные слова занимают в предложении место перед предикатом (все компоненты, относящиеся к предикату).

. Слова в китайском языке способны изменять свою принадлежность к той или иной части речи. Для того, чтобы изменить принадлежность любого слова к той или иной части речи, достаточно поместить его в другую синтаксическую позицию.

В зависимости от смыслового использования предложения, в связи с выражением его семантического содержания отдельные компоненты синтаксических структур оказываются подчеркнутыми, выделенными, становятся логическим центром высказывания.

Фиксированный словопорядок.Фиксированный поря-док слов как одно из синтаксических средст виграет важную роль. В грамматическом строе китайского языка. Это объясняется тем, что в китайском языке члены предложения обычно выражаются неморфологизованными средствамии. Синтаксическая функция слова,а следовательно, и его квалификация как члена предложения в зна-чительной степени зависят от места, занимаемого словом в строе предложения. Слово порядок в китайском языке более грамматика-лизован,чем в русском языке. Наиболее типичным для китайского языка следует считать пря-мой порядок расположения слов в простом предложении с глаголь-ным сказуемым (подлежащее—сказуемое—дополнение).Это широко распространенное синтаксическое построение, синтаксическая структура, лежащая в основе многих разновидностей простого пред-ложения китайского языка. Вместе с темразвитые и совершенные средства и приемы китайского синтаксиса допускают инверсию, раз-личного рода перестановки членов предложения, а так же дистантное расположение в речевой цепи грамматически связанных компонентов синтаксических структур.

2.Відмінності веньяня від птунхуа.

Становление нового языка байхуа сопровождалось появлением новых морфологических черт - развитием двусложной (двуморфемной) нормы слова, появлением словообразовательных и формообразовательных аффиксов, развившихся из знаменательных слов. Одновременно упростился звуковой состав слога.

Звуковой состав китайского языка в области фонетики характеризуется тем, что его согласные и гласные организованы в ограниченное количество тоновых слогов постоянного состава. В путунхуа насчитывается 414 слогов, с учётом тоновых вариантов - 1324 (в путунхуа 4 смыслоразличительных тона. Каждый слог может иметь от 2 до 4 тоновых вариантов). Слогоделение морфологически значимо, т.е. каждый слог есть звуковая оболочка морфемы или простого слова. Отдельная фонема, как носитель смысла (обычно гласная), тонируется и представляет собой частный случай слога.

3.Загальна характеристика веньяня.

Вэньянь, или классический китайский язык - письменный язык, использовавшийся в Китае до начала XX века. Из-за того, что иероглифическая письменность передаёт, главным образом, значение, а не звучание слова, вэньянь сохранил синтаксические и морфологические нормы древнекитайского языка, в результате чего к XX веку он очень сильно стал отличаться от разговорного китайского языка - байхуа. Вэньянь потерял официальный статус после студенческого Движения 4 мая 1919 года, одним из требований участников которого была отмена вэньяня и переход на байхуа. В то же время в современном китайском языке сохраняется много элементов вэньяня. Он стал предпочтительным языком науки, техники, политики и администрации. На нем писались справочники, словари, медицинские тексты, династийные истории. Основные черты грамматики вэньяня:

1.Фактически повсеместная односложность лексических единиц. Классический китайский отличается лаконичностью - текст на вэньяне содержит примерно вдвое меньше иероглифов, чем тот же текст на современном китайском. Этому способствует то, что в вэньяне преобладают односложные слова, а в современном китайском - двусложные.

2.Предельно широкий диапазон «лексического» и «грамматического» значения, локализуемого только в контексте, благодаря чему возможны неоднозначные истолкования и переводы древних текстов.

3.Опора на контекст, позволяющая избежать лишних прономинализаций (употребления местоимений), частое неупотребление подлежащих вообще.

4.Позицию подлежащего занимает любое слово, которое должно быть актуализировано как то, о чем говорится, вне зависимости от того, является ли оно «субъектом», «объектом», «адресатом», обозначением места.

5.Отсутствие знаков препинания.

6.Отсутствие аффиксации.

4.Історія китайської граматики.

В19 веке вышла первая китайская грамматика Ма Цзяньчжуна – «Грамматический трактат Ма». Трактат оказал значительное влияние на последующие изучения китайского языка, а также положил начало целостному описанию грамматического строя китайского языка. Он описывал веньянь, который в то время был основным языком общественнополитеческой литературы. Он поделил все слова на знаменательные и служебные. После чего возникла проблема, как же классифицировать знаменательные слова, поэтому он уделил особое внимание синтаксису и выделил следующие части речи: существительное, местоимение, глагол, прилагательное, наречие, предлог, союз, частицу, междометие. Он полагал, что принадлежность слова к той или иной части речи может быть определена исключительно в составе предложения. После «Движения 4 мая» 1919 года вышло первое издание грамматики современного китайського язика Ли Цзинси в 1924 выпустил грамматику на байхуа «Новую грамматику государственного языка». Главное значение книги Ли Цзинси заключается в описании и обьяснении грамматики (в том числе и синтаксика) современного разговорного байхуа.

Вконце 30-х годов 20 века китайское языкознание уже существовало как самостоятельная наука в составе других филологических дисциплин. В этот период существовало мнение рассматривать грамматику китайского языка как единое целое, независимо от его истории. Как результат возникло требование создать единую грамматику современного и древнего языка. Однако, существовали противники этого мнения. Им принадлежит теория о синтагматичкеском отношении слов китайского языка на основе их классификации по частям речи. У обеих группировок была одна цель: создать собственную систему грамматики китайского языка, не подражая грамматической системе европейских языков.

Заметными публикациями этого периода стали труды Люй Шу-Сяна «Очерк грамматики китайского языка» (прослеживает изменения в грамматическом строе китайского языка), двух грамматик Ван Ли и работы Гао Минкай. Труд Гао Минкая «Теория

грамматики» описывает предложения и словосочетания, грамматические категории и основные типы предложения.

В 1957 году было закончено составление «временной системы», которая является базовым материалом для школьного учебника по грамматике китайского языка.

С 1978 году и до наших дней происходит расширение и углубление исследований в области грамматики.

5.Історія китайської лексикографії.

Наиболее древние работы по китайской лексикографии относятся к III в. до н. э. Они были составлены по принципу, получившему название аналитический, т. е. по категориям предметов. Древнейшим словарем этой системы является Ěr yǎ.

Словари аналогической системы сыграли свою роль в становлении системы китайской лексикографии, но время выдвигало свои требования, которые они выполнить уже не могли. Всем этим требования соответствовал изданный в 121 г. до н. э. словарь «Шовэнь цзецзы»Shuō wén jiě zì (Объяснение простых и толкование сложных знаков). Автором словаря «Шовэнь цзецзы» был знаменитый ученый восточно-ханьской династии Сюй Шэнь. Впервые в истории китайской лексикографии был создан словарь, где слова располагались не по смыслу, а в зависимости от формы знака. Иероглифы классифицировались по так называемым «ключам», т. е. основным, общим для ряда слов элементам. Сюй Шэнь назвал их «Бу» ( bù), а сама система получила название «Бушоу цзян цзыфа» Bù shǒu jiǎn zì fǎ. Всего в «Шовэне» насчитывалось 540 базовых категорий иероглифов, которые были объединены в разряды. Словари ключевой системы давали возможность найти требуемый иероглиф даже тогда, когда было неизвестно его произношение и значение. Сюй Шэнь впервые ввел классификацию иероглифов по 6 категориям (Liù shū). Однако китайскому лексикографу не удалось решить задачу удобного и простого чтения иероглифов. После «Шовэня» было составлено много словарей ключевой системы, среди которых наиболее известным был «Канси цзыдянь» kāngxī zìdiǎn, опубликованный в 1761. В его состав вошло 4700 иероглифов. Еще до появления «Канси цзыдянь» в 1651 г. китайский ученый Мэй Инцзо создал небольшой, но очень удобный словарь «Цзыхуй» (Zì huì), составленный по ключевой системе, в котором насчитывалось 214 ключей, число, применяемое в нынешних словарях.

Следующим этапом в развитии словарей китайского языка были лексикографические работы, основанные на комбинациях графических элементов, составляющих иероглиф. Система называется «Бисин цзян цзыфа» Bǐxíng jiǎn zì fǎ. Графическая система подразделяется на три варианта: 1-й вариант заключается в том, что иероглифы расположены по количеству графических элементов, образующих отдельный иероглиф. Третий вариант графического способа построения словарей получил название «системы четырех углов». Автором ее является китайский филолог Ван Юньу, составивший первый по счету словарь

такой системы в 1928 г. По системе 4 углов составлены такие известные словари, как «Ван Юньу да цидянь» Wáng yún wǔdà cídiǎn (Большой словарь Ван Юнью).

Единственным словарем, построенным по рифмам и дошедшим до нас, является «Гуан Юн» Guǎng yùn, изданный в 1007 г. н. э.

№6 Фразеологія: види фразеологізмів;фразеологізми паралельної конструкції,їх

типи

Китайські фразеологізми - це готові поєднання слів, які зберігаються у мовній пам'яті мовців. Описуючи певні звичаї, традиції, особливості побуту, історичні події та багато іншого, вони відображають китайську національну культуру.

Китайські фразеологізми включають в себе Чен’юй, Приказки, Прислів'я, недомовки – іносказання , звичні вирази, крилаті слова, афоризми.

Структурно-семантичну класифікація Горєлова фразеологізми-словосполучення і фразеологізми-речення.

І. Фразеологізми-словосполучення фразеологічні одиниці, що мають структуру

словосполучення (фраземи) які, позначаючи окремі поняття, є відповідно номінативними словосполученнями. Вони мають загальну ознаку, але розрізняються семантично і ступенем злиття компонентів, що входять до їх складу → два підтипи: фразеологічні вирази і фразеологічні сполучення.

Фразеологічні вирази фразеологізми, що складаються зі слів з вільним значенням,

їм характерна семантична подільність, компоненти зберігають смислову самостійність, значення цілого випливає зі значення структурних елементів, відтворюються в мовленні як готові одиниці з постійним складом і значенням. Наприклад: фізична праця;розумова праця.

Фразеологічні сполучення фразеологізми, у складі яких хоча б один компонент є

словом з обумовленим, специфічним значенням, специфічні компоненти вживаються в переносно-метафоричному значенні, можуть поєднуватися лише з конкретними словами, мають фразеологічно-зв’язане значення. Функціонально вони відповідають слову, оскільки поняття позначається фразеологізмом загалом, а не його окремими елементами. Наприклад:золотий вік; похмурий настрій.

ІІ. Фразеологізми-речення фразеологічні одиниці, що мають структуру речення

(стійкі фрази). В основі значення лежить не поняття, а інші форми мислення: судження, умовивід, питання. Вони є комунікативними одиницями, але деякі фразеологізми не містять самостійного повідомлення, тобто є номінативними одиницями (в цьому випадку вони виконують роль одного з членів речення). Фразеологізми цього типу мають постійний лексичний склад і стійку синтаксичну структуру, не творяться в процесі спілкування, а відтворюються як готові мовні одиниці. Наприклад: не по роках дорослий; розважливий; совість чиста; без каяття.

Фразеологізми кит.мови з погляду експресивних можливостей:

1)власне виражальні фразеологізми з емоційно-оцінним значенням є засобом вираження суб’єктивного ставлення мовця до предметів (позитивного/негативного). Невимовний

2)Зображувально-виражальні фразеологізми китайської фразеології яскравіші,

виразніші, створюють образи, вживаються метафорично. Існує чотири класи фразеологізмів даної категорії: готові вирази (ченьюй), народні вислови, вислови з кінцівкою, що усікається, відточені фрази.

Класифікація виражальних можливостей фразеологізмів ідіоми паралельної або непаралельної конструкції. Китайські ідіоми паралельної конструкції мають такі характеристики: складаються зазвичай із чотирьох складів-ієрогліфів; можуть мати в своєму складі синоніми або антоніми; частини ідіом зазвичай знаходяться в однаковій синтаксичній залежності; співвідносні компоненти частин чен’юй частіше за все відносяться до однієї лексико-граматичної категорії; мають закономірну послідовність змін рівних та ломаних тонів. Також мають важливе пізнавальне значення. Напр.: – краще пізно, ніж ніколи; даремно хвилюватись.

№7 Топік та коментар в кит.мові Топік і коментар - лінгвістичні категорії, характерні як для загально-лінгв. теор., так і

для опису конкретної мови. Китайська мова називається топіковою, українська відноситься до мов групи підмета. Класичне розуміння Т і К пов'язане з синтаксисом.

Т і К це синтаксична категорія, основні компоненти речення, знаходять у

предикативній залежності (яка характеризується - яка характеризує), зв'язок встановлюється в акті мовлення, Т і К не потребують формальної сполучуваності і «поводять» себе «вільно». Варто відмітити, що Т і К – це не стільки слова, скільки позиції, які можуть заміщуватися словами, словосполученнями, текстами і т.д. Наприклад:

На півночі зима холодна, навесні вітер сильний.

___ топік (що говориться,суб’єкт розмови) коментарій (як говориться?Що говориться?)

Найчастіше в кит.мові топіком є прямий додаток, непрямий додаток, обставина.

У мене немає ні найменшого уявлення про цю справу.

В кит.мові Т не обов’язково стоїть на початку речення, але в виняткових випадках збігається з підметом.

Цю книгу я взяв у бібліотеці. (топік виражений прямим додатком) Синтаксично Т легко виділити в кит.мові, в той час, коли підмет може бути

невизначеним або відсутнім. Багато лінгвістів вказують, що саме через свою тематичність Т ставиться на початку речення. Однак існують приклади інверсії Т (незвичне місце в кінці речення: У меня есть мнете о нем. – непрямий додаток, топік).

Дієслово (присудок) не завжди визначає характер топіка. Між ними не обов'язкове морфологічне, граматичне, синтаксичне узгодження. Для китайської мови характерний такий порядок компонентів висловлювання (особливо для розмовного): суб'єкт - об'єкт. Найбільш важливим у цій схемі є об'єкт висловлювання, при чому він може бути ніяк не пов'язаний синтаксично з дією і суб'єктом. Весна прекрасна пора року в Пекіні.

Зазвичай роль топіка зводиться до організації синтаксису на рівні речення, найчастіше він є наскрізною темою і організатором текстового фрагмента. Він виходить за рамки речення і поширюється на весь текст. Це предметна тема утворення текстового рівня; цілісність і зв'язність речення, фрази, тексту досягається за рахунок єдності топіка. Т і К - це універсальна мовна категорія, що функціонує на будь-яких рівнях і стадіях розвитку мови (в синхронії та діахронії). Т і К пов'язані предикативним відношенням, яке є природним для мови. Поділ на Т і К для сучасного путунхуа і веньянь є більш зручним (процеси утворення мови більш наочні), ніж традиційний поділ на частини мови і члени речення, характерні для західних лінгвістик.

№ 8 Лексема та коренева морфема в кит.мові Слово - основна одиниця мови, що об'єднує ряд значень, форм і вживань. Слово -

одиниця найменування (номінації). Йому притаманна номінативна функція.

Граматична природа китайського слова являє собою сукупність притаманних йому граматичних властивостей, - це здатність поєднуватися з іншими знаменними і службовими словами, його комбінаторні можливості (синтаксична валентність); здатність виступати в ролі якого-небудь одного або кількох членів речення, його композиційні можливості (функціональний діапазон); здатність утворювати граматичні форми, морфологічна змінність.

Граматичні властивості китайського слова породжуються і визначаються семантичною, квантитативною, структурною, морфологічною характеристиками.

Окремі класи слів характеризуються різними граматичними особливостями і властивостями. У межах же одного класу слова зазвичай мають одні й ті ж граматичні ознаки і властивості.

Слово, будучи найважливішою одиницею китайської мови, займаючи центральне місце в його лексичній системі, знаходиться у складних відносинах з такими поняттями, як склад і морфема.

За значенням і роллю в будові слова розрізняються кореневі та службові морфеми. Коренева морфема є основною, стрижневою частиною слова, вона виражає основне лексичне значення. Кореневі морфеми повторюються у складі всіх споріднених слів, що утворюють словотвірне гніздо, і всіх граматичних форм споріднених слів, що відносяться до числа граматично змінюваних: жінка дочка, пані, жіночий рід, жінка.

Однією з особливостей кореневої морфеми є її не закріпленість в слові, тобто одна і та ж коренева морфема може займати різне місце в слові по відношенню до інших морфемам (на початку, в кінці, в середині слова). Наприклад, позначимо кореневу морфему - А, службову – Б:

А - , АА - (також ААА, АААА), АБ - , ААБ - , АААБ - , АББ - , БА - , АБА - , БАБ - , БААБ - .

Кореневі морфеми можуть бути вільними або зв'язаними. Вільними коренями є такі, які здатні виступати не тільки в складі похідних основ споріднених слів, а й поза ними.

Зв'язаними морфемами є такі, які використовуються тільки в складі інших слів або зі службовими, або з іншими кореневими морфемами.

№9 Порядок слів у китайському реченні

Речення це основна одиниця синтаксису. Речення висловлює відносно закінчену

думку і має певне граматичне і інтонаційне оформлення. Основною ознакою, загальним граматичним значенням, що визначає лінгвістичну природу речення, є предикативність. Однією з важливих властивостей, незмінно властивих кожному реченню, є інтонація.

Речення в китайській мові будуються за схемою "підмет-присудок-додаток". Тобто на першому місці розміщується суб'єкт, що здійснює дію, потім дієслово, а за ним слідує об'єкт, над яким відбувається дія. Питання твориться за допомогою питальних часток , , що ставляться в кінці речення або за допомогою конструкції дієслово+ +дієслово.

Підмет в китайській мові стоїть на початку речення, якщо до нього немає визначення (оформляється суфіксом і стоїть перед ним) або обставини часу (може стояти перед підметом і після нього).

Пряме доповнення стоїть після присудка, якщо до нього немає визначення, а непряме вводиться прийменником перед групою присудка, а також прийменниками , , , , при чому може винести його на початок речення. Після дієслів , , , , , , ставиться прямий і непрямий додаток без прийменника . Доповнення кратності (числівник + дієслівне лічильний слово) стоїть після доповнення, вираженого займенником, але перед доповненням, вираженого іменником. Щоб підкреслити об'єкт дії використовують інверсію, зокрема винесення прямого додатка на початок речення перед групою підмета.

Щоб підкреслити дію, виражену присудком, прямий додаток можна винести перед

присудком за допомогою прийменника . Модальні дієслова і заперечення стоять перед

.

Обставина часу ставиться перед підметом або відразу після нього. Обставина місця ставиться перед присудком, за винятком дієслів , , (може бути перед ними і після них).

Якщо в реченні з обставиною способу дії є прямий додаток до присудка, то присудок повторюється. Спеціальне питання до речення з обставиною способу дії будується за допомогою питального прислівника ?, що ставиться після в кінці речення.

Якщо в реченні кілька визначень, то на оформлюється лише останнє. Визначальне слово завжди передує визначенню.

№10 Типи присудка в китайській мові Присудок - головний член речення, що позначає ознаку (дію, стан, властивість, якість)

предмета, вираженого підметом.

Дієслівний присудок

Простим дієслівним присудком називається присудок, виражений повнозначним

дієсловом (не результативним або результативним). Воно позначає дію або стан предмета, позначеного підметом. Сонце тільки що опустилося за горизонт.

Якщо після дієслівного присудка стоїть обставина місця (часу), то присудок, як

правило, не оформляється видо-часовими суфіксами. Це одна з важливих функціональних особливостей китайського дієслова. Жінка років п’ятдесяти

стояла переді мною.

Складний дієслівний присудок (двочленний). Найбільш поширена форма складного дієслівного присудка являє собою поєднання двох дієслів. Перше дієслово – допоміжне, висловлює модальне значення (можливість, необхідність, бажання) або вказує етапи дії (початок, продовження, припинення), може також означати спонукання. Друге дієслово –

повнозначне, позначає дію, що становить основний смисловий зміст присудка. 1. Присудок, у складі якого є модальне дієслово.

2.Присудок, у складі якого є дієслово, яке вказує на етап дії.

3.Присудок, у складі якого є спонукальне дієслово.

Існує також і інша форма складного дієслівного присудка, що представляє собою поєднання трьох дієслів (тричленний).

1.Модальне дієслово спонукальний дієслово повнозначне дієслово.

2.Дієслово - іменник - повнозначне дієслово. Перша частина присудка цього типу

являє собою словосполучення, яке за своїм смисловим значенням співвідносне з модальним дієсловом. Друга частина позначає дію, що виражає основний зміст присудка.

Якісний присудок

Простий якісний присудок виражається якісним прикметником (дуже рідко - порядковим числівником). Він вказує, який предмет, виражений підметом; характеризує предмет в якісному (кількісному) відношенні.

Складний якісний присудок виражається якісним прикметником (числівником) і іменником, він характеризує предмет не прямо, а через одну з його сторін..

1.Присудок, виражений якісно-предметним словосполученням.

2.Присудок, виражений предметно-якісним словосполученням.

3.Присудок, виражений чисельно-предметним словосполученням.

4.Присудок, виражений якісним прикметником і допоміжним дієсловом. Присудок даного різновиду відрізняється структурно і семантично від присудка трьох інших

різновидів. Воно означає появу у предмета тієї чи іншої ознаки (якості) або ж позначає процес наростання ознаки.

Складний якісний присудок (тричленний) - являє собою поєднання якісного прикметника з двома допоміжними дієсловами. Порядок компонентів : модальне

дієслово спонукальне дієслово якісний прикметник. Це присудок позначає властивість (якість), яку предмет здатний набути. Тільки праця може прославити людину.

Іменний присудок

Складеним іменним присудком називається присудок, виражений іменником (займенником, синтаксичним комплексом) у поєднанні з часткою-зв'язкою. Зв'язка відіграє допоміжну роль. Її призначення - ототожнити суб'єкт з яким-небудь предметом або віднести суб'єкт до певного класу предметів. Іменник (займенник) є основним компонентом складеного присудка і називається іменною частиною присудка. Його призначення - висловити смисловий зміст присудка, передати те, що говориться про суб'єкт.

Складним іменним присудком (двочленним) називається присудок, виражений поєднанням іменника з дієсловом. У складі складного присудка дієслово відіграє допоміжну роль, тоді як іменник, будучи іменною частиною присудка, передає його основний смисловий зміст. Зелені яблука стали червоними яблуками.

Складним іменним присудком (тричленним) називається присудок, виражений іменником у поєднанні з двома дієсловами, один з яких виражає модальне значення.Він дуже хоче стати викладачем.

11. Диалектные группы китайского языка.

Понятие китайского языка охватывает несколько основных диалектных групп(7). Диалектные группы выделяли и формировали по фонетическому принципу. После объядинения устного и письменного языка в Китае возникла необходимость в стандартном разговорном языке (путунхуа). 7 Диалектных групп: 1) ( )-северные диалекты,кот.являются родными для 75% ханьцев. 2)Диал.группы У( )- провинции Тань Су, Шанхай,Чжуцян. Классический образец-Сычуанский говор. 3) Диа-ты группы Сян ( ) (куннанские). Типичный представительговор города Чанша. 4)Диал-ты группы Гань ( ). Распрострбольшая часть провинции Цзянси,часть Хубей и Фуцзян. 5) Диал.группы Хакка. ( ) Носители распространены,проживают и на севере,и на юге

(Шанхай,Куанчжоу),встречаются на Тайване. Это этнические группы,поменявшие исконное место проживания. 6) Диал.группы Юэ ( ) Гонконг,Макао. 7)Диал.группы Мин ( ), Фуцзянь, восток Гуаньдун, о.Хайнань.

12. Место китайского языка в типологической классификации языков. Китайский язык – ярчайший представитель изолированных языков. То есть в

китайском языке почти полностью отсутствует явление словоизменения. Таким образом, если взять отношения таких единиц как звук – слог – морфема, то для изолирующих языков будет характерно следующее.Отдельный звук не может быть носителем смысла в изолирующих языках.Слог, являясь носителем смысла, имеет строго фиксированное строение, так как в каждом языке существует определенное количество звуков и сравнительно небольшое количество типов слогов. Слог в изолирующих языках почти не подвержен звуковым видоизменениям и совпадает в границах с морфемой .Выдвижение слога, как носителя смысла в изолирующих языках на положение важнейшей единицы звукового строя – слогофонемы, некоторыми лингвистами рассматривается как отличительная черта изолирующих языков. Хотя в изолирующих языках почти все слоги являются носителями смысла, все же встретившийся в речевой цепи слог не всегда может выражать какое-либо значение. Так, в китайском, вьетнамском и других языках восточной и юго-восточной Азии имеются двусложные слова, которые неразложимы на морфемы.

13.Место китайского языка в генеалогической классификации языков. В масштабе семьи китайский язык относится к сино-тибетским. Сино-

тибетская или китайско-тибетская семья языков в настоящее время являтся крупнейшей в мире по числе говорящих,главным образом,за счет китайсого языка. Она,в свою очередь, пожразделяется на две основные ветви: 1) западную(тибето-бирманскую) и 2)восточную (китайскую). К сино-тибетским не относятся,и не являются родственными китайскому следующие языки: корейский и японский,вьетнамский,и тайские.Составляющая значительную часть словарного состава китайская лексика в этих языках является заимствованной.

14.Вопрос про части речи в китайском языке.

В китайском на протяжении многих веков,до 1989г, не существовало проблемы разделения на части речи. В период насильственного раскрытия Китая,в него хлынуло множество иностранной лит-ры. Китайцы впервые познакомились с теорий европейской грамматики.,т.к. учебника по грамматике в Китае не существовало,то многие предложенные классы слов были восприняты лингвистами как истина. Первая грамматика ориентирована на западное представление о языке-( ) - была написана в 1898 китайским лингвистом Ма Цзянь Чжуанем. Языком исследования был веньянь,части речи анализировались на материале веньянь. Принято считать,что автор механически перенс все,что было в западных грамматиках,в китайскую. Он разделил лексику на несколько классов- «9 морфологических разрядов» 1)имя сущ., 2)местоимение, 3)имя объядиняющее(прилаг.+числит.) 4)междометие, 5)предлоги, 6)союзы, 7)вспомогат.слова.

В начале 20-го века ученые активно начали спорить и поднимать вопрос о наявности и разделении частей речи в китайском. Результатом дебатов 1953-54 годов стали: 1)признание наличие частей речи,они часто исходят из семантического критерия. 2) к кит.языку невозможно применить морфологические критерии,но это не говорит о невозможности выделения определенных классов слов. 3)в кит.яз.существует собственная система частей речи.

15. Аффиксация в китайском языке.

В китайском языке словообразование происходит по нескольким схемам,аффиксация-наиболее значимая. В кит.яз.существует несколько типов суффиксов к

существительному,прилагательному,глаголу, которые выполняют единственную функцию четко указывать часть речи. Суффиксация вносит свои особ-ти в грамматический строй:

1)суффиксы несут лексической значение( )-являются материальной базой для выражения грамматической функции словообразования.

2) китайские суффиксы сами носят изолирующий характер,не выражая связи слов, но служат для образования форм слова, новых слов. Словообразование имеет некоторые критерии в кит.яз.,но их выявление-один из самых сложных вопросов. Трудность заключается в том,что словообразующ.эл-ты,кроме функций суффиксов несут свое исходное лексическое значение.

Есть группа слов,добавление которых стирает грань между их формальным употреблением и лекс.значением. ( )

Классификация словообразовательных эл-тов:

1)Суф-сы (аффиксы), 2) Полусуф-сы(полуаф-сы), 3) слова с тенденцией перехода в словообразовательные элементы. 4)суффиксы лиц, указывают на образение, исп.для одушевленных предметов. ( )

16.категорія дієслова в кит. мові(путунхуа) (яхонтов)

Категория вида , времени, ориентации, мера действия, наклонение, ориентация

В китайском языке выделяется два вида глаголов – статические (указывающие на состояние) и динамические (указывающие на действие). Предложение изменяется в зависимости от того, какой глагол используется.

Глаголы китайского языка не спрягаются. Для разных лиц и времён в китайском языке всегда используется одна и та же форма глагола.

Прошедшее время:

Простейшим способом выражения прошедшего времени является использование таких наречий как “вчера”. Напр [zuótiān wǒ chī jī] Вчера я ел цыплёнка”. Ещё одним способом выражения прошедшего времени являются употребление частиц [guò] или [le], которые ставятся после глагола и указывают на совершённость действия.

Отрицание:

Сделать глагол отрицательным возможно при помощи частицы [bù], которую можно перевести как “не”. Для того чтобы придать глаголу отрицательное значение необходимо употребить частицу перед ним. [wǒ bù chī jī] – “Я не ем цыплят”. Однако, существует исключение: глагол (иметь) отрицается частицей [méi].

Вопросительная частица [ma]

Данная частица используется в вопросительных предложениях, предполагающих ответ “да” или “нет”. Частица ставится в конце предложения, порядок остальных слов при этом никак не изменяется.

В китайско язык существую три ориентации: нейтральная, приближающа и удаляющая,

17.категорія іменників в кит. мові(путунхуа)

(род, число, падеж)