6. Соціальна мобільність.

6.1. Поняття соціальної мобільності. Спілкування та співпраця як перспектива розвитку соціуму. Поняття комунікації та комунікативності. Участь у житті суспільства.

Соціáльна мобі́льність — перехід індивіда, або соціального об'єкта, або ціності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої.

Вертикальна соціальна мобільність — сукупність взаємодій, що сприяють переходу індивіда або соціального об'єкта з одного соціального прошарку в іншій.

Горизонтальна соціальна мобільність означає, що при змінах у житті людини її соціальний статус не змінюється, вона ніби переміщається в тій самій площині, що й раніше (горизонтально), наприклад, при зміні місця роботи залишається на тій же посаді.

Основні елементи механізму соціальної мобільності та їх взаємозв’язки зображено на схемі:

Механізм соціальної мобільності:

 

В сучасній науці існують такі категорії працівників за їх ставленням до мобільності:

1.) фактично мобільні - ті, що змінили місце праці, посаду, місце проживання безпосередньо в період дослідження;

2) потенційно мобільні - ті, що не змінили робочого місця, але мають відповідні наміри і плани;

3) фактично стабільні - ті, що довго працюють на одному місці і не налаштовані на мобільність;

4) потенційно стабільні - ті, що порівняно недавно прийшли на місце праці і поки що не планують його змінювати.

За готовністю „вписатися” в ринкові відносини та здійснити реальні кроки щодо мобільності В. Подшивалкіна виокремлює чотири групи:

1) активний тип - ті, хто психологічно готовий до ринку, почав змінювати свій життєвий уклад, вже „вписався” в ринкові відносини;

2) потенційний тип - психологічно до ринку готові, але поки що не почали будувати життя за ринковими законами;

3) вимушений тип - ті, хто внутрішньо до ринку не готовий, але змушений змінювати життєвий уклад, щоб якось вижити в нових умовах;

4) „консерватори” - ті, хто не готовий до ринку психологічно і нічого не робить, щоби змінити щось у своєму житті.

Комуніка́ція— це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформації, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і нормспілкування, прийнятих у даномусуспільстві. Спілкування відбувається на трьох рівнях: комунікативному, інтерактивному і перцептивному. Комунікативний рівень представляє собою спілкування за допомогою мови і культурних традицій, характерних для тієї чи іншої спільності людей. Результатом цього рівня взаємодії є взаєморозуміння між людьми.

Інтерактивний рівень - це спілкування, що враховує особистісні характеристики людей. Воно призводить до певних взаємовідношень між людьми. Перцептивний рівень дає можливість взаємного пізнання і зближення людей на цій раціональній основі. Він являє собою процес сприйняття партнерами один одного, визначення контексту зустрічі. Перцептивні навички виявляється в умінні керувати своїм сприйняттям, «читати» настрій партнерів по вербальним і невербальним характеристикам, розуміти психологічні ефекти сприйняття і враховувати їх для зниження його спотворення.

Комунікативність— це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто гово­рить, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову.