Київський університет туризму, економіки і права

Факультет туризму, готельного і ресторанного бізнесу

Кафедра педагогіки і психологія

ЛЕКЦІЇЇ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ПСИХОЛОГІЯ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ»

(КРЕДИТНО-МОДУЛЬНА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ)

ДЛЯ СТЕДЕНТІВ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

«ТУРИЗМ», «ГОТЕЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО»,

«МІЖРАНОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ», «МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЇ»

ДЕННОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

Київ - 2012

Лекції з навчальної дисципліни «Психологія міжособистісного спілкування» ∕ Укладач: М.І.Скрипник. – К.: КУТЕП, 2011. – 79 с.

Лекції з дисципліни «Психологія міжособистісного спілкування» розроблені для організації самостійного вивчення студентами теоретичної складової тренінгових занять з навчальної дисципліни. Практична частина тренінгу (робочий зошит) побудована за логікою лекційного матеріалу.

Заняття 1. Основні поняття психології міжособистісного спілкування

Психологія міжособистісного спілкування (ПМС) є складовою соціальної психології. ПМС почала активно формуватися у другій половині ХХ ст. і вже чітко окреслила свій предмет дослідження, зв’язки з іншими науками, формує власні методи аналізу. ПМС - розділ психології і водночас новий напрям сучасної психологічної науки, предметом якого є процеси спілкування і комунікації людей з використанням вербальних і невербальних засобів, а також з урахуванням усіх психологічних особливостей соціальної взаємодії суб’єкта (особистості) з соціальним простором (об’єктом). Серед основних питань ПМС – питання про загальні закони спілкування, специфіку комунікативного акту у різних крос-культурних моделях.

Функції, мета, завдання, предмет дисципліни. Розроблений навчальний курс має виконувати основні функції: термінальні, тактичні, операціональні. Термінальні функції навчального курсу ПМС (функції-цілі) пов’язані зі стратегічними напрямами професійної діяльності майбутнього фахівця, відображають її сутнісні цілі та завдання. До цієї групи функцій відноситься:

• навчальна функція ПМС передбачає оволодіння, вдосконалення знань, умінь, навичок ефективного, результативного професійного спілкування, взаємодії;

• виховна функція сприяє формуванню етичних норм поведінки для успішної адаптації до певного соціокультурного середовища та майбутньої професійної діяльності;

• розвивальна функція ПМС створює унікальні можливості для розвитку особистісних і професійних якостей майбутнього фахівця з МЕВ, збагачення його професійного досвіду, послідовного і поступового переходу студента на якісно нові рівні культури майбутньої професійної діяльності;

• життєзабезпечувальна функція ПМС створює умови для особистісної самореалізації студента, задоволення комунікативних потреб через збагачення культури мовленнєвої поведінки, розширення можливостей для професійного зростання;

• функція соціалізації студента як встановлення атрактивних відносин із суб’єктами взаємодії у соціальному середовищі, вибір найдоцільніших стильових моделей мовлення для досягнення мети у конкретній комунікативній ситуації.

Тактичні функції ПМС (функції-засоби) реалізують загальні стратегії мовленнєвої поведінки студента, кожна з яких виконує відповідну інструментальну роль:

• інформативна функція ПМС: забезпечення повноцінного обміну повідомленнями, тобто прийом, передавання інформації, сприймання, осмислення її змісту; вибір адекватних мовленнєвих засобів передавання змісту інформації; формування особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до тексту; розуміння внутрішнього стану партнера у процесі взаємодії; цілісний аналіз мовленнєвої моделі на основі сформованої системи знань, вивчення, усвідомлення й аналізу своїх мовленнєвих здібностей, умінь;

• експресивна функція ПМС: забезпечення досконалого цікавого, емоційно-виразного і яскравого мовлення студента-майбутнього фахівця з МЕВ, формування відповідних умінь і навичок міжособистсісного спілкування, набуття досвіду нефасцинативної комунікативно-творчої діяльності студента;

• смислоутворювальна функція ПМС: розкриття загальнолюдських, загальнокультурних смислів, професійної та індивідуальної значущості мовленнєвих дій фахівця з МЕВ;

• індивідуалізаційна функція як утвердження єдиних мовленнєвих стандартів міжособистісного спілкування, задоволення індивідуальних особливостей попиту студента шляхом використання різноманітних стильових моделей поведінки;

• спонукальна функція: пошук шляхів переведення партнера з спілкування у позицію суб’єкта, спонукання його до активності з розвитку діалогу, спрямування на виконання ним певних комунікативних дій, його самореалізації через освоєння норм, правил усного і писемного мовлення у побутовому й професійному жанрах, оціненого з позиції ефективності та оптимальності діалогу;

• прогностична функція: передбачення можливих мовленнєвих бар’єрів у процесі міжособистісного спілкування, аналіз їх тенденцій, моделювання наступного процесу мовленнєвого виховання особистості;

• культурологічна функція: відкриття можливостей для студентів не тільки продемонструвати рівень мовленнєвої культури, знань норм етикету, а й брати за зразок, ідентифікувати, наслідувати особистісно значущі моделі мовленнєвої поведінки інших учасників взаємодії;

• психотерапевтична функція: використання мовленнєвих засобів з метою надання психологічної допомоги, запобігання конфліктам, нівелювання або компенсування їх негативних впливів. ПМС надає студентам знань закономірностей мовленнєвої поведінки у різних ситуаціях міжособистісного спілкування, сферах професійної діяльності та практичні можливості їх використання з метою створення ефективного висловлювання. Психотерапевтична функція ПМС виявляється в майстерності особистості здійснювати ефективне (доцільне, впливове, гармонійне) мовлення.

Операціональні функції (функції-прийоми) виявляються у процесі реалізації тактичних цілей, які, як правило, пов’язані з відповідною мовленнєвою стратегією:

• функція вимірювання та оцінювання в процесі мовленнєвої діяльності: пошук, удосконалення форм і технік вимірювання важливих для МС показників (рівня освоєння психологічних знань про сутність, правила, норми мовлення; рівня сформованості мовленнєвих умінь, наявність комунікативних здібностей; рівня оволодіння етикою й етикетом, поведінкою в різних комунікативно-мовленнєвих ситуаціях; способів аналізу специфічних форм спілкування) та оцінювання досвіду створення особистістю професійно значущих типів висловлювань у ситуації дискурсу (формулювання висновків про стан процесів, подій, явищ на основі здійснених певних узагальнень);

• координаційна функція: взаємне орієнтування, узгодження дій суб’єктів спілкування з метою організації спільної мовленнєвої діяльності;

• контактна функція: встановлення контакту, тобто стану обопільної готовності суб’єктів мовленнєвої діяльності до взаємодії; створення позитивної, атрактивної, сприятливої атмосфери для спілкування;

• актуалізуюча функція: усвідомлення особистістю власного «Я», відчуття особистісної значущості, формування адекватної самооцінки, рівня домагань особистості;

• формоутворювальна функція: зовнішнє оформлення думки через оволодіння техніками спілкування.

Метою вивчення дисципліни є формування у студенів умінь і навичок використовувати технології спілкування як інтегративну систему міжособистісної взаємодії, оволодіння основними закономірностями і механізмами комунікації в майбутніх професійних ситуаціях.

Методи ПМС. Тісні контакти її з філософією, психологією, логікою, семіотикою, соціологією, комунікативістикою, інформатикою, кібернетикою, культурологією, риторикою, когнітологією, теорією штучного інтелекту зумовили глибоке проникнення методів цих наук у дослідження міжособистісних процесів. З точки зору щоденного міжособистісного спілкування ці методи відіграють роль методологічних засад ПМС.

Трансакційний аналіз. Після виходу в світ праць американського психоаналітика Еріка Берна (1910-1970) «Люди, які грають в ігри. Психологія людської долі» та «Ігри, в які грають люди. Психологія людських стосунків» ПМС збагатилася ідеями трансакційного аналізу. ТА (лат. – крізь, акційний) – аналіз міжособистісних стосунків з опертям на засоби мовного і паралінгвального (жести, міміка, постави тіла) кодів; аналіз спілкування із врахуванням психологічних ігор, в яких виявляється «его-стани» мовців, та сценаріїв, відповідно до яких часто підсвідомо діють учасники спілкування. ТА використовує чотири підходи:

• структурний підхід (досліджується окрема особистість з точки зору домінантних «его-станів»);

• власне трансакційний підхід (аналізуються мовні вчинки учасників спілкування);

• ігровий підхід (вивчаються приховані трансакції комуні кантів, підсвідома гра, яку ведуть учасники спілкування);

• сценарний підхід (досліджуються типові сценарії, які керують мовною і немовною поведінкою людей у спілкуванні).

Семіотичний аналіз полягає в дослідженні різновидів комунікації з опертям на знакову (семіотичні) природу складників спілкування.

Прагматичний аналіз. Сутність його – у вивченні людських вимірів комунікації, пов’язаність їх з мовними структурами. Структурний аналіз полягає в дослідженні елементів кожного явища та їхніх зв’язків (структури). Мета структурного аналізу – вивчення певного явища як цілісної функціональної системи, елементи й частини якої пов’язані строгими зв’язками.

Дискурс-аналіз має на меті виявити соціальний контекст, що стоїть за усним чи писемним мовленням, дослідження взаємозв’язку між мовним кодом у спілкуванні та психічними, психологічними, соціальними, культурними процесами. Найвідомішою і найпопулярнішою методикою дискурс-аналізу є аналіз побутового діалогу, або конверсаційний аналіз. Контент-аналіз – сукупність методик і прийомів об’єктивного і кількісного опису змісту і правил комунікації. Він охоплює статистичну семантику і техніку висовування змісту повідомлення, спираючись на їх об’єктивні та системні характеристики в спілкуванні.

Класово-стратифікаційний підхід (лат. верства, клас) в аналізі культури міжособистісних стосунків. Уперше висунутий Аристотелем. Сутність його полягає у виокремленні переважно двох протилежних моральних культур – народної та елітарної (аристократичної). Сучасні послідовники стратифікаційного підходу в дослідженні ПМС намагаються уникати оцінного контексту, дотримуючись загальнонаукового принципу об’єктивності, який уможливлює неупереджене ставлення навіть до тих морально-етичних систем, що протистоять гуманістичним цінностям.

Гендерний підхід, який розглядає будь-яке соціальне явище з позиції статі. На думку його прихильників, стать впливає на зародження і розвиток тендерних субкультур – систем морально-етичних норм, правил поведінки і спілкування, ціннісних характеристик особистості, зумовлених статево-рольовими стереотипами (усталеними поглядами на соціальну роль чоловіка і жінку).