127

Екзаменаційні питання

1. Культура фахового мовлення.

2. Державотворча роль мови.

3. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування.

4. Функції мови.

5. Стилі, типи мовлення.

6. Особливості лексики та синтаксичної організації офіційно-ділового стилю.

7. Поняття літературної мови. Мовна норма, варіанти норм.

8. Культура мови.

9. Етичні норми і нормативи. Професійна етика.

10. Культура мовлення під час дискусії.

11. Мова і професія.

12. Майстерність публічного виступу.

13. Види підготовки до виступу.

14. Мова і думка.

15. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

16. Основні закони риторики.

17. Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання..

18. Основні види ділового спілкування: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада та переговори.

19. Основні правила ділового спілкування.

20. Мовленнєвий етикет.

21. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.

22. Лексика за сферою вживання.

23. Терміни і термінологія.

24. Термінологічна і професійна лексика, її відмінність від загальновживаної.

25. Типи термінологічних словників (відповідно до фаху).

26. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення.

27. Документ – основний вид офіційно-ділового стилю.

28. Загальні вимоги до складання документів.

29. Види документів та їх класифікація.

30. Правила оформлення сторінки.

31. Вимоги до тексту документа.

32. Реквізити документів та вимоги до їх написання.

33. Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, резюме, заява.

34. Довідково-інформаційні документи: оголошення, запрошення, доповідні і пояснювальні записки, виробничі звіти, виробничі протоколи, витяг з протоколу.

35. Види службових листів. Ділове листування. Вимоги до офіційного листування. Етикет ділового листування.

36. Телеграма.

37. Телефонограма.

38. Факс.

39. Особливості складання розпорядчих документів ( наказ, розпорядження,постанова).

40. Особливості складання організаційних документів (статут, положення, інструкція).

41. Особливості складання господарсько-договірних документів (договір, трудова угода, контракт).

42. Особливості складання обліково-фінансових документів (акт, доручення, накладна, таблиця).

Культура фахового мовлення

Формування високої культури мовлення є невід’ємною ознакою загальнолюдської культури, зокрема для фахівця. Культура усного й писемного мовлення є не лише відображенням його вихованості, інтелігентності, чистоти помислів та вчинків, а й визначає в цілому культуру його праці й, що особливо важливо, культуру взаємин у щоденному спілкуванні в найрізноманітніших сферах мовленнєвої діяльності: від приватного спілкування − до спілкування на державному рівні.

Культура мовлення – це розділ науки про мову, що розглядає питання дотримання певних мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні. У культурі мовлення виділяють правильне мовлення та мовну майстерність. Правильність мовлення передбачає дотримання усталених мовних норм. Мовна майстерність – це, насамперед, доречне та правильне вживання мовних норм. Норми – це сукупність визначених правил, яким підпорядковуються вимова та вибір слів у мові.

Фахова культура мовлення, розглядає питання дотримання мовних норм і доречності вживання засобів мови в мовленні окремої фахової галузі. Фах – це багатозначний термін, який вміщує в собі такі поняття, як: спеціальність, професія, дисципліна, галузь. Кожна освічена людина має працювати над розвитком своєї культури мовлення, а особливо це стосується спеціалістів, які повинні не допускати мовних помилок у своїй сфері діяльності.

Процес формування фахової культури мовлення передбачає, насамперед, високий рівень національної мовної свідомості індивідів, їх дбайливе ставлення до рідного слова, усвідомлення його значення для розвитку інтелектуальної й емоціональної культури нації.

Культура фахового мовлення – один із найважливіших складників професійної культури фахівця, який забезпечує його конкурентоспроможність на сучасному та майбутньому ринку праці, дозволяє вирішувати виробничі проблеми, спираючись на уміння спілкуватись і співпрацювати з різними людьми.

Це система комунікативних норм, знань, умінь і цінностей, яка реалізується у процесі міжсуб’єктної взаємодії фахівців і є фактором, що супроводжує його професійну діяльність у виробничій сфері й зумовлює її фахово-комунікативну спрямованість.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення фахівця:

• нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

• адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

• естетичність (використання експресивно-стилістичних засо­бів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

• поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різ­них сферах професійної діяльності).

Шляхи підвищення особистої культури мовлення фахівця передбачають тільки наполегливу і самовіддану працю. їх можна визначити як твер­ді принципи і як звичайні практичні поради:

• свідомо і відповідально ставитися до слова;

• стежити за своїм мовленням, аналізувати його, контролювати сло­вовживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником. Навчи­тися чути себе, таким чином виробляти чуття правильного мовлення;

• оволодівати жанрами функціональних стилів. Потрібно однако­во добре вміти написати вітальну листівку, заяву, доручення, лист для електронної пошти, підготувати науковий реферат чи публічний ви­ступ та ін.;

• удосконалювати фахове мовлення. Для цього читати фахову літературу (наукові статті, фахові газети і журнали), постійно користу­ватися спеціальними енциклопедичними і термінологічними слов­никами, набувати практики публічних виступів із фахової тематики (використовувати нагоду виступити з рефератом чи з доповіддю на сту­дентській науковій конференції);

• не піддаватися впливам "модних" тенденцій, аби прикрасити мовлення екзотичним чужомовним словом, "демократизувати" жарго­нізмом; уникати мовної агресії.

Праця над своїм мовленням викликає повагу і, без сумніву, дає ре­зультати. Шляхів вдосконалення є безліч, а процес триває усе життя.