1-17

1.сутність і зміст менеджменту і управління.Поняття «менеджмент» походить від англійського «manage», що буквально означає керувати, управляти, завідувати, стояти на чолі Найчастіше поняття «менеджмент» ототожнюють з поняттям «управління». Однак це неправильно, тому що поняття «управління» набагато ширший: управляти можна заводом, ракетою, автомобілем. Специфіка ж менеджменту полягає в тому, що це завжди управління людьми, причому здійснюване також людиноюЗміст поняття «менеджмент» у сучасній теорії розглядається з кількох точок зору Менеджмент як процес управління являє собою інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені фахівці-менеджери формують організації та управляють ними шляхом постановки цілей та розробки способів їх досягнення.Менеджмент як наука і мистецтво управління являє собою самостійну галузь знань з початку минулого століття. Об'єктом менеджменту як науки є будь-яка складна соціально-технічна система (підприємство, фірма, організація) незалежно від сфери діяльності та форми власностіМенеджмент як апарат управління являє собою специфічний орган управління сучасною організацією [11, 21]. Іншими словами, менеджментом називають організаційну структуру, призначену для управління тією чи іншою організацією, регіоном, країною. Існування та ефективне функціонування організації як цілісного утворення без нього неможливо. Менеджмент як категорія людей є соціальний прошарок людей здійснюють управління Менеджер - це керівник або управляючий, що займає постійну посаду і наділений повноваженнями прийняття рішень з конкретних видів діяльності фірми, що діє в ринкових умовах. Отже, сутність і зміст поняття «менеджмент» може бути розкрито з допомогу декількох визначень, що враховують різні аспекти даного явища. Таким чином, менеджмент - це: · Спосіб, манера спілкування з людьми; · Влада і мистецтво управляти кадрами; · Особливі вміння й адміністративні навички; · Орган управління, адміністративна одиниця. Управлі́ння персона́лом (менеджмент персоналу) — систематично-організаційний процес відтворювання і ефективного використання персоналу. Здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємством, випуск продукції, яка була б конкурентоспроможною на зарубіжних ринках, залежить не тільки від технічного оснащення підприємства, наявності сучасних технологій, чітко поставленої системи контролю якості продукції, маркетингових досліджень ринкового середовища та послідовного впровадження концепції просування товарів на зарубіжні ринки, а й від кваліфікації співробітників підприємства, ефективного управління персоналом. Управління персоналом набуває дедалі більшого значення як чинник підвищення конкурентоспроможності підприємства, досягнення успіху у реалізації його стратегії розвитку.Управління персоналом можна визначити як діяльність, що спрямована на досягнення найефективнішого використання працівників для досягнення цілей підприємства та особистісних цілей. Перші, традиційно, пов'язуються з забезпеченням ефективності підприємства. Причому ефективність іноді розуміється у вузькому значенні — як отримання максимального прибутку. Однак дедалі частіше ефективність розглядається не тільки в економічному плані — як економічність, якість, продуктивність, нововведення, прибуток, а і в більш широкому контексті й пов'язується з такими поняттями особистісного, психологічного плану, як задоволеність співробітників своєю працею, участю у трудовому колективі підприємства, високий рівень самооцінки колективу, мотивація персоналу до ефективної праці.

2МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СПЕЦИФІЧНА СФЕРА ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Менеджмент як функція чи вид самостійної професійної діяльності виник, коли виробничі, економічні і соціальні процеси значно ускладнилися й охопили значну масу учасників. Менеджер – це професійний керівник, який добре орієнтується у в ринкових відносинах; іншими словами – це фахівець, який професійно займається управлінською діяльністю в конкретній галузі діяльності підприємства.. Праця менеджера – це самостійна продуктивна праця, що виникає в умовах комбінації високотехнологічного виробництва з високим рівнем поділу праці і спеціалізації працівників, що забезпечує зв’язок і єдність усього виробничого процесу. Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення поставленої мети; іншими словами – це соціальне утворення, що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети. Організація є змішаною, а саме соціотехноекономічною системою. Під терміном “система” розуміють сукупність взаємопов’язаних елементів (частин), які постійно взаємодіючи, визначають їх характер. Якщо розглядати певну організацію (підприємство, фірму) як систему, то в ній можна виділити служби, відділи і т.д., які є підсистемами цієї організації. Підсистема – це частина системи, що має свої специфічні риси, властивості й особливе значення. Менеджмент розглядається як особливий вид людської діяльності, націленої на продуктивне використання організацією залучених із зовнішнього середовища ресурсів, спрямованої на працівників організації з метою координації їх дій для досягнення поставлених перед організацією (підприємством, фірмою) цілей. Елементи, на які націлена ця діяльність, утворюють об'єкти менеджменту, що мають певні просторові й часові межі, параметри (розміри, місцезнаходження, природні зміни в процесі існування). Об'єкт менеджменту (об'єкт управління) — людина чи група людей, якими управляють. Об’єктом менеджменту є організація, процеси, які в ній протікають, та її зовнішнє оточення. Будь-яка організація, як система, складається з керуючої й керованої підсистем. До керованої підсистеми входять ті складові елементи, які забезпечують безпосередній процес господарської (комерційної) та інших видів діяльності організації. Суб'єкт менеджменту (суб'єкт управління) — скеровувач управ­лінських дій або персоніфікатор управлінської діяльності, тобто окрема людина або об’єднання людей. Отже, до керуючої підсистеми входять складові елементи, які забезпечують процес управління організацією. Та тут є особливість: конкретний підрозділ управління, який сам по собі уже є суб’єктом управління, також потребує керівника. Суб’єкт і об’єкт менеджменту (управління) об’єднує спільна ціль діяльності. Ціль – це конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації, якого необхідно досягти у певний момент часу.

3. охарактеризувати менеджера як професійного управлінця. дати порівняльну характеристику менеджеру і підприємцюЧимало фірм сьогодні широко використовують конкурсний відбір керівників. У сучасних умовах особливу увагу приділяють кваліфікації управлінців, їхнім здібностям у процесі управління. Менеджери повинні ефективно керувати колективом, найбільшою мірою використовувати творчі здібності кожного працівника, забезпечуючи гнучке реагування на вимоги замовника. Проведені дослідження сучасної корпоративної культури виявили чотири головних типи менеджерів.Перший тип — "майстри". Це люди, які дотримуються традиційної системи цінностей. Оточуючих вони оцінюють здебільшого з тієї позиції, наскільки вони творчо ставляться до своїх обов'язків. Однак ці люди бувають настільки захоплені предметом власних творчих пошуків, що не в змозі управляти складними організаційними системами, які часто змінюються.Другий тип — "борці з джунглями". Люди, які прагнуть влади. Вони сприймають себе й оточуючих як тих, хто живе в "джунглях людей", де кожен намагається "з'їсти" одне одного. їхні інтелектуальні та інші психічні ресурси спрямовані здебільшого на гарантування власної безпеки і благополуччя. Колег вони розглядають як конкурентів або ворогів, а підлеглих— як засіб у боротьбі за владу. Серед них, відповідно, виділяють два підтипи: "леви" і "лиси"."Леви" — це переможці, які досягли успіху і будують так звану "свою імперію"."Лиси", влаштувавшись у корпоративній організації, продовжують спритно і корисно "просуватись" далі. Завдяки практичності й винахідливості їм вдається швидко зробити кар'єру. Врешті-решт їх плани розвалюються в результаті відповідних дій тих, кого вони свого часу ошукали або використали у своїх корисних цілях.Третій тип — так звані люди організації (фірми). Вони ідентифікують себе з організацією, до якої самі належать. Якщо вони психологічно слабкі, то намагаються підпорядкувати, підкорити себе іншим і швидше досягти безпеки, ніж успіху. Якщо ж ці люди вольові, досить сильні психологічно, вони прагнуть визнання збоку оточуючих, підвищення згуртованості корпорації. Найбільш творчі з них створюють у компанії атмосферу дружби і співпраці, але повною мірою не в змозі успішно влаштувати справи в умовах конкуренції.Четвертий тип — "гравці". Ці люди розглядають ділове життя взагалі та свою роботу зокрема як своєрідну гру. Вони люблять ризикувати, але з розрахунком, і часто захоплюються Інноваціями. На відміну від "борців з джунглями" вони спрямовані не на створення своєї імперії, а на задоволення від самої перемоги як такої. їх головна турбота — набути популярності.Серед сучасних корпоративних менеджерів найрозповсюдженіший тип — "гравець". Однак у керівників, які обіймають найвищі посади, за дослідженнями, разом з рисами "гравців" наявні характеристики "людей організацій". Вони ведуть гру головно та в інтересах організації, ідентифікуючи себе з нею. Стимулюючи інтерес до роботи своїх підлеглих, вони заохочують тих із них, які сприяють успіху корпорації, і накладають штрафні санкції на тих, хто цього не робить або шкодить успіхам корпорації. Із підвищенням на службі їхні інтелектуальні здібності вдосконалюються, а риси характеру набувають такої психологічної структури, в якій поєднуються прагнення до співпраці та конкуренції; схильність до ризику і раціональність розрахунку тощо.Сьогодні багатьом підприємствам на Заході не вистачає кваліфікованих кадрів високого рівня. Водночас перспективні молоді менеджери швидко "просуваються" у своєму розвиткові. ХарактеристикаМенеджер – це людина, яка обов’язково займає постійну посаду і має підлеглих, діяльність та зусилля яких координує і об’єднує для досягнення ефективної праці, приймаючи стратегічно точні управлінські рішення в найскладніших ситуаціях. Іншими словами, менеджер – це людина, яка направляє роботу інших і несе особисту відповідальність за її результатиЕфективний менеджер ураховує у своїй роботі ситуаційні відмінності та діє з випередженням, тобто передбачає майбутнє і готується до нього, а не реагує заднім числом..Підприємець – це людина, яка бере на себе ризик, пов’язаний з організацією нового підприємства, нової продукції, нового виду послуг, пропонованих суспільству. Він може займати певні посади у малій організації та володіти невеликою часткою її акцій або статутного фонду. 

4.рівні управління типи менеджерів їх роль і місце в організації. За функціями, які виконують керівники, їх поділяють на такі рівні управління:o технічний - забезпечує щоденні операції і дії, необхідні для ефективної роботи організації;o управлінський - забезпечує координацію роботи структурних підрозділів організації;o інституційний - визначає місію та цілі організації, забезпечує довгострокове планування, зв'язки організації із зовнішнім середовищем.Трьом рівням управління відповідають три групи менеджерів: молодші менеджери; середні менеджери; менеджери вищого рівня. Менеджери першого рівня - низової ланки управління (супервайзери) - не керують роботою інших менеджерів, в основному здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань (надання медичних послуг), відповідають за безпосереднє використання матеріальних ресурсів (лікарські засоби, товари медичного призначення).Типовою назвою посади на цьому рівні є адміністратор, старша медична сестра. Менеджери середнього рівня спрямовують роботу молодших менеджерів і мають широкий діапазон влади. Середніх менеджерів поділяють на:o лінійних - керують окремими підрозділами. Вони управляють і кадрами, і фінансами, і технологічними процесами підрозділу. Прикладом такого лінійного менеджера може бути завідувач поліклініки в багатопрофільній лікарні.o функціональних - функціональні менеджери здійснюють керівництво функціональними підрозділами. Обіймають посади головного бухгалтера, завідувача економічного відділу, завідувача відділення терапії, хірургії, клінічної лабораторії тощо. Менеджери вищого рівня (топ-менеджери) відповідають за довгострокове планування, визначення широких цілей і стратегій, безпосередньо управляють роботою середніх менеджерів.Вищий організаційний рівень - найменша за чисельністю ланка керівництва. Навіть у найбільших організаціях керівників вищої ланки - усього кілька людей.Типові посади керівників вищої ланки в бізнесі - це голова Ради директорів, президент, віце-президент корпорації. В армії їх можна порівняти з генералами, у середовищі державних діячів - з міністрами, а в лікувально-профілактичному закладі - з головним лікарем.

5. обгрунтувати загальні функції та вимоги до менеджерівМенеджери виконують п'ять основних функцій:• Планування — прийняття рішень щодо філософії, цілей та стратегії бізнесу, тобто визначення того, до чого треба прагнути, чому.• Організація — робота, спрямована на досягнення цілей, вона передбачаєподіл праці за структурними підрозділами (бригадами, ланками тощо) та налагодження координації між ними.• Кадрове забезпечення — наймання на роботу, навчання, утримання людей, які здатні та прагнуть виконувати роботу як одна організована команда.• Лідерство — вплив на поведінку підлеглих, як правило, черезміжособистісне спілкування (комунікації).• Контроль — оцінка фактичних результатів з огляду на поставлені цілі, тобто порівняння того, що зроблено, з тим, що було заплановано. Що означає ефективно керувати персоналом? Що означає гарний керівник:може вести за собою інших — пристосовуватися до прийняття роботи виконаної іншими;може організувати — дотримуватися розпорядку дня;може стимулювати — є «тренером» позитивного типу; ініціативний — сам приймає рішення;• наполегливий — домагається результатів.ВИМОГИ З підвищенням культурного рівня працівників, усвідомленням ними себе як особистостей роль диктатора перестала відповідати реальним потребам практики управління. В цих умовах виникла нова роль - батька родини, який не тільки віддає розпорядження, карає чи винагороджує, а й створює сприятливий морально-психологічний клімат, вирішує міжособистісні конфлікти, підтримує своїх підлеглих.Сучасні технологічні і соціальні процеси надзвичайно ускладнились, а знання і кваліфікація виконавців, їх незалежність настільки зросли, що диктаторські замашки і патерналізм практично виключені, неприпустимі, нині домінує ділове співробітництво і консультування. Менеджер стає організатором самостійної роботи підлеглих, об'єднаних у команди.Досить цікавою є еволюція вимог до керівників. Так, Ф. Тейлор, один із фундаторів науки управління, найважливішими рисами вважав розум, освіту, спеціальні і технічні знання, фізичну спритність чи силу, такт, енергію, рішучість, чесність, розсудливість і здоровий глузд, міцне здоров' я.А. Файоль так визначає вимоги до керівника: "Перша вимога, якій повинен задовольняти керівник великого підприємства, - бути хорошим адміністратором, тобто бути здатним передбачувати, організовувати, узгоджувати і контролювати. Друга умова полягає в тому, щоб він був компетентним у спеціальній технічній функції, властивій даному підприємству".Інші якості і знання, які бажано мати всім керівникам:1) здоров'я і фізична сила;2) інтелігентність і розумова сила;3) моральні якості: розсудливість, наполеглива енергія, сміливість, почуття відповідальності, обов'язку і піклування про загальний інтерес;4) високий рівень загальної культури;5) загальне уявлення про всі найбільш суттєві функції фірми.У Радянському Союзі при доборі управлінських кадрів керувалися чотирма основними вимогами: політична грамотність, моральна стійкість, компетентність, організаторські здібності.

6. основні передумови та етапи виникнення і еволюції менеджменту. Історія становлення та розвитку управління нараховує вже кілька тисячоліть. Докази його існування представлені у якнайдавніших єгипетських літописах і законодавчих актах вавілонських царів. Можна сказати, управління як самостійна діяльність існувало протягом всієї історії розвитку людського суспільства. Воно з'явилося з того моменту, як виникла потреба в суспільній праці. Виділяють шість основних етапів розвитку менеджменту:1 етап. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.2 етап. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людськихстосунків.3 етап. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.4 етап. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів якважливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення.5 етап. Формування системних та ситуаційних підходів.6 етап. Комп'ютеризація управлінських процесів. Еволюція менеджменту як наукової дисципліни представляє собою ряд етапів, які часто співпадали:етап розвитку науки про управління людьми в процесі виробництва—школа наукового управління (1885-1929 pp.), школа "фордизму" (1899-1945 pp.), класична або адміністративна"школа (1920-1950 pp.). Він базувався на підвищенні ефективності організації на засадах удосконалення виробничих процесів та операцій; етап формування управлінських механізмів на засадах розвитку людськихстосунків — школа психології та людських відносин (1939—1950 pp.), школаповедінкових наук (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із визнанням людини пріоритетним фактором виробничо-господарської діяльності; етап побудови систем управління, орієнтованих на ринок (з другої половини ми­нулого століття) - пов'язаний із виникненням на підприємствах проблем перевиробництва, що викликані незабезпеченим попитом; етап активного застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важ­ливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управ­лінські рішення - школа науки управління (1950 р. - наш час). Етап пов'язаний із широким застосуванням в менеджменті математики етап формування системних (з кінця 50-х років) та ситуаційних (з 60-х роківминулого століття) підходів - пов'язаний з розглядом організації як системи, ді­яльність якої постійно залежить від змінного набору обставин;· етап комп'ютеризації управлінських процесів (з 1980-х pp.) - пов'язаний із роз­витком інформаційних та комп'ютерних технологій.

7. школи менеджменту.Школа наукового напрямкуПоява школи наукового управління в багатьох дослідженнях визначається теоретичної та практичної системою управління Ф.У. Тейлора (1856-1915). Тим самим складалися основи формальної організації, відбувалося відділення управлінських функцій від фактичного виконання роботи. Тейлор стверджував, очевидно, що людина одного типу має спочатку скласти план роботи, а людина зовсім іншого типу повинен виконати її. Такий підхід різко контрастував зі старою системою, коли робітники самі планували свою роботу і виконували плановане. Визначаючи заходи зі співробітництва керуючого і робітника, представники школи наукового управління відзначали необхідність систематичного використання стимулювання працівників з метою зацікавити їх у підвищенні продуктивності праці та обсяги виробництва. Завдяки цій школі управління стало визнаватися як область наукових досліджень, методи і підходи, що застосовуються в науці і техніці, можуть ефективно використовуватися в практичному досягненні цілей організації. На думку Тейлора, основним завданням менеджменту повинно бути забезпечення найбільшого процвітання підприємця разом з максимумом добробуту кожного працівника. Адміністративна або класична школа менеджменту Розвиток адміністративної школи відбувалося за двома напрямками - раціоналізація виробництва та дослідження проблем управління. Головна турбота представників класичної школи - добитися ефективності роботи всієї організації в цілому. Мета цієї школи - створення універсальних принципів управління, реалізація яких обов'язково приведе до успіху (можна виділити роботи Г. Емерсона (1853-1931), А. Файоля (1841-1925), Л. Урвік (1891-1983), М. Вебера ( 1864-1920), Г. Форда (1863-1947). У нашій країні на початку 20-х рр.. розгорнулася активна дослідна робота в галузі наукової організації праці, управління у всіх галузях народного господарства та державному апараті. Великий внесок у розвиток науки про управлінні внесли вчені А. А. Богданов (1873-1928), А. К. Гаст (1882-1941), П. М. Керженцев (1881-1940), Н. А. Вознесенський (1903-1950) та ін Г. Емерсон в своїй основному праці «Дванадцять принципів продуктивності» (1911 р.) розглядав принципи управління підприємствами, обгрунтував їх прикладами з інших галузей виробництва. Поняття продуктивність або ефективність-те основне, що вніс Емерсон в науку управління. Він вперше поставив питання про ефективність виробництва в широкому сенсі. Емерсон обгрунтував питання про необхідність і доцільність, висловлюючись сучасною мовою, застосування комплексного, системного підходу до вирішення багатогранних практичних завдань організації управління виробництвом і будь-якої діяльності взагалі. Школа «людських відносин» Школа «людських відносин» стала спробою менеджменту розглядати кожну організацію як «соціальну систему». Основоположник цієї школи Е. Мейо (1880-1949) вважав, що організація має єдиної соціальною структурою. І завдання менеджменту полягає в тому, щоб на додаток до формальних залежностей між членами організації розвивати плідні неформальні зв'язки, які впливають на результати діяльності. За визначенням одного з засновників школи людських відносин Ф. Ротлісбергер, неформальна організація являє собою дії, цінності, норми, переконання і неофіційні правила, а також складну мережу соціальних зв'язків, типів членства та центрів. У. Френч і Ч. Белл, наприклад, порівнюють організацію з айсбергом, у підводній частині якого знаходяться різні елементи неформальної системи, а у верхній - формальні аспекти організації. Тим самим підкреслюється пріоритет цієї системи над офіційно встановленими взаємовідносинами в організації. Досягненням Мейо і його послідовників в аналізі неформальної структури було доказ необхідності розширення кордонів організаційного аналізу за межі посадовий структури. У рамках школи «людських відносин» сформований цілий ряд теорій. Серед них можна виділити, перш за все, «Теорію Х» і «Теорію У» Д. Макрегора (1906-1964). Автор цієї теорії в книзі «Людська сторона підприємства» висунув у 1960 р. два наступних положення, характеризують уявлення керуючих про ставлення працівників до праці. Одна з них - «Теорія Х». Середній індивідуум тупуватий, ледачий, прагне при першій можливості уникнути праці, тому необхідно постійно підганяти, погрожувати покаранням, щоб він працював напружено для досягнення цілей фірми. Середня людина вважає за краще, щоб ним керували, прагне уникнути відповідальності, порівняно нечестолюбів, і найбільше турбується про свою власну безпеку. «Теорія У» висвітлює виробничий процес трохи інакше. Витрати фізичних і розумових зусиль людини в процесі праці настільки ж природні, як в іграх, на відпочинку. Середній індивідуум при відповідній підготовці і умовах не тільки бере на себе відповідальність, а й прагне до неї. Математична школа менеджменту Математична школа управління (іноді її називають теорією кількісних методів менеджменту) сформувалася на початку 40-х рр.., Перш за все, в управлінні військами під час 2-ої світової війни. Потім випробувані кількісні методи трансформувалися стосовно до управління цивільними організаціями. Математична школа характеризується використанням у менеджменті досліджень операцій і моделювання. По суті ця школа кількісних методів для вирішення управлінських і виробничих проблем. Дослідження операцій у галузі менеджменту - це застосування кількісних методів до операційних проблем організації. Автори книги «Основи менеджменту» вказують, що ключовою характеристикою цієї школи є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами і кількісними показниками. Формування і розвиток цієї школи пов'язаний з такими іменами як Р. Акофф, С. Бір, Д. Форрестер та ін Поряд з дослідженнями операцій та моделюванням у рамках цієї школи отримує розвиток системний підхід до проблем менеджменту на основі системного аналізу, що призвело до створення «системотехніки». Математика, статистика, інженерні науки та пов'язані з ними галузі знання внесли суттєвих внесок у теорію управління. Їх вплив можна простежити при застосуванні Ф. Тейлором наукового методу при аналізі роботи. Але до другої світової війни кількісні методи використовувались в управлінні недостатньо. Англійці мали відшукувати спосіб найбільш ефективного використання обмеженого числа своїх бойових винищувачів і засобів протиповітряної оборони з тим, щоб уникнути знищення під час масованих повітряних ударів. Пізніше довелося шукати спосіб максимізації військових постачань по забезпеченню висадки союзників у Європі. Кількісні методи, згруповані під загальною назвою дослідження операцій, були використані при вирішенні цих чи інших проблем, що включають війну підводних човнів і мінування японських портів.

8. охарактеризувати розвиток менеджменту в україні. Управлінська наука в Україні розвивалася виходячи з підходів, які були в адміністративно-командній системі. Тоді ряд досліджень в управлінській науці були спрямовані на вдосконалення адміністративної системи управління. Основна увага науковців за радянських часів була спрямована на розроблення форм і методів державного централізованого управління суспільним виробництвом, обгрунтування принципів централізму і методів управління, вдосконалення структурного управління, планування і організації виробництва. У 70-х роках XX ст. була здійснена економічна реформа шляхом посилення ролі економічних методів управління.Пошук нових форм функціонування державних органів управління призвів до усвідомлення неможливості реформування адміністративно-командної системи. Було - підтверджено необхідність радикальної зміни економічних відносин і корінних економічних реформ, початком проведення яких с 1985 p. настав період(1985 р. - сьогодення) трансформації економічної системи, початку та розвитку ринкових реформ. Формування ринкових відносин здійснюється вже в умовах незалежної України.На різних етапах розвитку управлінської науки істотний внесок в неї зробили такі українські вчені, як Остап Терлецький (1850-1902). Михайло Павлик (1896-1977), Михайло Драгоманов (1841-1895), Сергій Подолинський (1850-1891), Михайло Туган-Барановський (1865-1919), Іван Вернадський (1821-1884), Костянтин Воблій (1876-1947) та інші.

9. сучасні погляди на менеджмент. Важливий вплив на сучасну систему поглядів на менеджмент мав розвиток П. Друкером ідеї всезростаючої ролі фактора менеджменту в забезпеченні господарських результатів порівняно з традиційними для економічної теорії факторами виробництва: працею, землею і капіталом. Тезу про значення цього четвертого фактора виробництва (на відміну від інших, незамінного) вперше було сформульовано в праці "Концепція корпорації" (1946), а потім і в інших його працях. До середини 90-х років він опублікував 24 праці з менеджменту.Тісний зв'язок із практикою (тридцять років був консультантом багатьох великих корпорацій, таких як "Дженерал моторе", "Дженерал електрик" та ін.) дав змогу вченому вже в 50-ті роки розробити основну проблематику феномена "духу організації", тобто того аспекту менеджменту, який у 80—90-х роках став активно вивчатися під назвою "корпоративна культура".У книзі "Практика менеджменту" (1954) було порушено питання поєднання управління існуючим бізнесом та лідерства, розроблення основ бізнесу майбутнього, які мають сьогодні ключове значення для конкурентоспроможності фірм. З іншого боку, в цій книзі вперше було подолано традиційну для літератури з управління бізнесом обмеженість досліджень лише внутрішньофірмових аспектів менеджменту. Друкер детально розкриває своє розуміння фірми як єдиного цілого з трьох складових: по-перше, як бізнесу, тобто як економічного інституту, організованого для випуску продукції з метою задоволення попиту ринку, клієнтів фірми; по-друге, як гуманітарної й соціальної організації, котра наймає ятпттрй тя япрігт'язується організувати їхню працю і стимулювати її з метою підвищення продуктивності праці, здійснювати централізоване керівництво та підтримувати взаємозв'язки відносин влади і відповідальності; по-третє, як соціального інституту, інтегрованого в суспільство, на який впливають суспільні інтереси.При цьому в "Практиці менеджменту" вперше було порушено питання про соціальну відповідальність бізнесу, яка в наш час стала самостійною сферою досліджень та викладання у провідних школах бізнесу США.Спираючись на менеджмент як наукову дисципліну та знання життя провідних корпорацій США, П. Друкер зробив висновок, що успіхи останніх пов'язані з використанням одних і тих же методів ефективного управління бізнесом. До них він зараховував: децентралізацію прийняття оперативних рішень, оптимізацію чисельності управлінського персоналу, розвиток змісту праці, чітку усвідомленість своєї належності до конкретного бізнесу тощо. Аналіз найбільш важливих методів дав змогу розробити концепцію управління за метою, яка розглядається як найбільш суттєвий внесок ученого в теорію менеджменту.По-перше, головною соціальною групою в посткапіталістичному суспільстві стають "працівники, які мають передові знання". У розвинутих країнах вони вже складають близько третини економічно активного населення. На відміну від найманих робітників епохи капіталізму саме вони (завдяки своїм знанням), а не техніка, котра ними використовується, відіграють провідну роль у підвищенні продуктивності праці. До таких працівників, які мають унікальні для конкретної організації знання, належать експерти в галузі нових технологій, високоосвічені спеціалісти, професійні менеджери.По-друге, нове суспільство, яке лише розпочинає формуватися, є суспільством організацій, головна функція яких — продуктивне використання накопичених знань у процесі реалізації специфічних для кожної організації завдань. Усі самостійні об'єднання працівників, які мають передові знання, зосереджують зусилля на переробці потоків інформації та використанні єдиних принципів в управлінні як діловими, так і некомерційними структурами.По-третє, характерною рисою організацій суспільства знань є налагодження безперервного інноваційного процесу. Головною дійовою особою в сучасних соціально-ринкових системах став підприємець.Ключові ознаки сучасної системи поглядів на менеджмент, або нової управлінської парадигми, такі:1) відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл менеджменту, в яких успіх підприємства визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні фактори виробництва. Замість цього на перше місце висувається проблема гнучкості й адаптивності до постійно змінюваного зовнішнього середовища, яке характеризується як сукупність змінних, що перебувають за межами підприємства і не є сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту. Значення факторів зовнішнього середовища різко підвищилося у зв'язку з ускладненням усієї системи суспільних відносин, що становлять середовище менеджменту організації;використання в управлінні теорії систем полегшує завдання розгляду організації в єдності її складових частин, що неподільно пов'язані із зовнішнім світом. Головні передумови успіху підприємства знаходяться в зовнішньому середовищі (ринковому). Тому, щоб успішно функціонувати, виробнича система має виробити здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі;використання в управлінні ситуаційного підходу, відповідно до якого вся організація всередині підприємства є не що інше, як відповідь на різні зовнішні фактори. Головною тут є ситуація, тобто конкретний набір обставин, котрі істотно впливають на роботу організації тепер. Звідси випливає визнання важливості специфічних прийомів, за допомогою яких визначаються найбільш важливі фактори, впливаючи на котрі можна ефективно досягати мети;визнання соціальної відповідальності менеджменту перед суспільством у цілому і перед окремими людьми, які працюють в організації. Підприємство — це насамперед соціальна система, ефективність якої залежить від головного її ресурсу — людей.Завдання менеджерів полягає в тому, щоб організувати ефективну спільну працю, в процесі якої кожна людина зможе максимально використовувати свій потенціал. Тому нова управлінська парадигма в досягненні успіху важливого значення надаєЩодо зміни парадигми управління в Україні можна зазначити, що вона органічно пов'язана з радикальними перетвореннями і реформуванням усіх аспектів життєдіяльності нашого суспільства.