Арбітра́ж міжнаро́дний— один з мирних засобів розв'язання міжнародних спорів у формітретейськогорозгляду справ.

Арбітраж міжнароднийпередбачений багатьма міжнародно-правовими актами, зокрема Статутом ООН. Звернення до міжнародного арбітражу добровільне і можливе після укладення міжнародної угоди держав, т. з.третейського записуабокомпромісу. Третейський запис визначає предмет спору, склад третейського суду, порядок його обрання, процедуру розгляду справи, джерела права, які мають бути застосованіарбітрами, і зобов'язання виконати рішення арбітражу міжнародного. Третейський суд може складатися з одного або кількох арбітрів і суперарбітра (голови). Кожна сторона призначає однакове число арбітрів. Суперарбітр призначається сторонами або обирається арбітрами чи іншим порядком за домовленістю сторін.

Українська література недостатньо вивчає питання міжнародного арбітражу. Серед авторів, які приділяють увагу цьому питанню, науковці та практики Г. Цірат, І. Побірченко, Т. Кісельова, М. Мальський, Т. Сліпачук та ін.

Комісія міжнародного права ООН підготувала проект процедури арбітражу, в основу якого покладено добровільність міжнародного арбітражу.

Об’єднане провадження в міжнародному арбітражі (укр)

• Главная

• Публикации

• Об’єднане провадження в міжнародному арбітражі (укр)

Питання об’єднаного провадження в міжнародному арбітражі є достатньо складним та не врегульованим. Більшість арбітражних інституцій не передбачають процесуальних можливостей об'єднання провадження, дотримуючись принципу автономності волі сторін стосовно передачі певних спорів на розгляд арбітражу.

Зокрема, жодних положень з цього приводу не містять Правила Міжнародної торгівельної палати (ICC), Міжнародного центру з вирішення спорів (ICDR), Стокгольмської Торгової Палати (SCC).

Необхідність об’єднання може зумовлюватись різними причинами: наявністю спору по кількох аналогічних контрактах укладених між тими ж самими сторонами; потребою залучення в провадження третьої сторони (попереднього продавця або майбутнього покупця). Однак, на відміну від процедури розгляду справи в загальних судах, де як сторони так і суд володіють досить широкими можливостями залучення до участі у справі третіх осіб чи об’єднання кількох пов’язаних між собою вимог, у міжнародному арбітражі такі можливості значно обмежені, якщо не сказати практично відсутні.

Питання об’єднання провадження чи залучення до справи третіх осіб регулюється регламентом арбітражної інституції, яка розглядає спір та нормами застосовуваного матеріального права обраного сторонами. За загальним правилом об’єднане провадження в міжнародному арбітражі можливе лише за наявності згоди всіх сторін арбітражного процесу, оскільки арбітраж може здійснювати свою компетенцію лише по відношенню сторін арбітражної угоди і лише в межах наданих сторонами повноважень. Така позиція відповідає самій ідеї арбітражного процесу, як добровільного альтернативного способу вирішення спору відповідно до арбітражної угоди. Однак, з іншої сторони, відсутність механізму об’єднання провадження в деяких випадках може ускладнювати шлях отримання остаточного рішення, як компенсації збитків завданих невиконанням іншої сторони. Уявімо собі ситуацію, коли сторона А, експортуючи певний товар, укладає два контракти: один контракт з компанією В на покупку товару на внутрішньому ринку на умовах FOB, а інший контракт на продажу цього ж товару з компанією С на умовах CIF. Контракти аналогічні за змістом і містять однакове арбітражне застереження. У зв’язку з невиконанням продавцем В контракту на умовах FOB, компанія А не змогла виконати контракт продажі на умовах CIF. Компанія С ініціювала арбітражний процес проти компанії А за невиконання контракту, а компанія А для того щоб відновити своє правове становище та отримати компенсацію завданих збитків, змушена ініціювати окремий арбітражний процес проти компанії В. В такій ситуації компанія А змушена брати участь у двох арбітражних процесах і, відповідно, нести подвійні витрати на правову допомогу та арбітражні збори.

Об’єднане провадження може надавати сторонам ряд переваг: зменшення розміру процесуальних витрат; пришвидшення арбітражного розгляду; спрощення процедурних моментів; отримання арбітражного рішення обов’язкового для всіх сторін, у зв’язку з цим відсутність необхідності ініціювати додатковий процес.

Позиція англійської правової системи

В більшості випадків, якщо арбітражні інститути і допускають об’єднання провадження, то лише за згодою всіх сторін процесу. Таким правилом керуються практично всі арбітражні інститути Англії (LCIА, LMAA, FOSFA, GAFTA). Позиція англійської правової системи закріплюється ст. 35 Арбітражного акту Англії (1996), згідно з яким « …сторони вільні в погодженні - об’єднання арбітражного провадження з іншим арбітражним провадженням або – проведення паралельного слухання. Трибунал не має повноважень об’єднувати провадження чи проводити паралельне слухання, якщо сторони не погодили надання таких повноважень трибуналу».Однак, як відомо, після виникнення спору, отримати згоду іншої сторони на об'єднання провадження, або ж залучення іншої сторони практично неможливо, тому можливості об'єднання провадження значно звужуються.