ответы на экзамен по политологии

1

ПОЛІТОЛОГІЯ (грец. politika – державні й суспільні справи і logos – слово, поняття, вчення) – наука, об’єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством.

ПРЕДМЕТОМ ПОЛІТОЛОГІЇ є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.

Політологія виступає як спеціальна теорія політики, котра відрізняється від інших наук наступним:

– вивчає політичну сферу суспільного життя не в загальному ряду багатьох інших об’єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія чи історія, а як єдиний і основний об’єкт;

– вивчає не окремі аспекти політичного життя, а розглядає його як багатомірну, цілісну систему;

– головним своїм предметом має пізнання закономірностей діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.

– має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, упорядковувати стосунки між людьми на засадах загальнолюдських ціннісних орієнтацій.

2

Структура політичної системи —   сукупність владних інститутів, що пов´язані між собою і створюють стійку цілісність. Головний єднальний компонент системи — політична влада — зосереджена в державі, політичних партіях і громадських організаціях. Важливою функцією влади є створення внутрішніх зв´язків системи, врегулювання конфліктів політичними засобами і регламентація поведінки людини, тобто можливість впливати на неї з допомогою певних засобів — волі, авторитету, права, сили. Отже, влада — це елемент, джерело управління, основа розвитку й функціонування політичних систем. Структуру політичної системи становлять: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові суспільні організації, трудові колективи та об´єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура. Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це — міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями (державою, партіями, трудовими колективами); відносини між політичними організаціями та установами (адміністрацією, інститутами). З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу, їх поділяють на три види: власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи); політизовані організації (народні рухи, профспілки); неполітичні організації (об´єднання за інтересами).

3

Основні функції політології, як і будь-якої науки, – це рішення тих проблем, які виникають перед нею. Вивчаючи методи і функції політології, можна зрозуміти всю важливість цієї науки в сучасному суспільному житті.

Найважливішою з функцій політології можна назвати пізнавальну (її ще називають гносеологічної). Вона забезпечує як наукові фундаментальні дослідження, так і ті, що проводяться емпіричним методом і дають конкретний багаж фактів, вивчення яких призводить до правильних висновків про реальну ситуацію. З цієї функції можна також виділити описову, яка покликана дати вченим політологам відповідь на питання про те, якою є політична дійсність.

Наступною функцією політології, яка випливає з попередньої, є пояснювальна, або, як її ще називають, функція раціоналізації суспільного життя. По суті, вона робить умови і закони протікання політичних процесів більш ясними і доступними розумінню пересічних громадян.

Евристична функція допомагає знайти істину серед заплутаного клубка фактів і домислів, що склалися навколо певної політичної ситуації. Політологія не вітає голого наукового знання фактів, вона більшою мірою займається пошуками істини і раціонального зерна у всіх процесах, які вивчає.

Розглядаючи функції політології, слід звернути увагу, що, крім перерахованих вище описових, вона має також цілий ряд інших функцій, пов’язаних з аналізом і поясненням процесів у політичному житті. Так, деякі функції політології забезпечують оцінку політичних подій, діячів, інститутів. Однією з них є нормативна. Політологічна наука, розкриваючи закони політичного розвитку, дає чітку інформацію, яка потрібна для того, щоб ефективно керувати суспільними процесами і не відриватися від реального життя. Звідси плавно випливає управлінська функція. Вона виражається в тому, що прикладна політологічна наука займається розробкою практичних порад і рекомендацій щодо підвищення ефективності управліннями політичними процесами і подіями.

Слід також особливо зупинитися на такій функції політології як прогностична. На підставі пізнання закономірності розвитку явищ політики політологія весь час висуває гіпотези, теорії, а потім перевіряє на практиці їх правдивість. Дана функція необхідна для того, щоб політологи могли чітко відповісти на питання, як розвиватиметься політична ситуація і який конкретний результат буде досягти в нинішніх політичних умовах. Ці прогнози виконуються з урахуванням фактичних даних, методом аналізу історичного досвіду та поточної реальної ситуації. З цією функцією нерозривно пов’язана інструментальна (прикладна, організаційна). Завдяки їй політологи можуть відповісти на питання, «що потрібно зробити, щоб отримати потрібний політологічний результат». Це розробка технологій, інструкцій, які потрібні політичним суб’єктам для приведення в життя своєї запланованої стратегії.

Не слід також недооцінювати виховної функції політології (вона ж ще називається світоглядної). Виконуючи цю функцію, політологія формує потрібні громадські політично ідеали, звичаї, культуру.

Сучасна політика – це не тільки наука з чіткими нормами і правилами. Це, у своєму роді, дуже тонке мистецтво, яке вимагає серйозних знань у прикладній психології, соціології, історії та інших наук і просто відповідних здібностей і навичок. Функції політології допомагають краще зрозуміти досліджуваний предмет і зробити менше помилок у політиці.

Методи політології

Сучасна політологія використовує різнобічні теоретичні, філософські, загальнологічні та емпіричні методи дослідження.

1. Серед методів теоретичного пізнання, тобто прийомів дослідження, способів узагальнення і формування системи знання, як правило, виділяють такі:

• інституціональний метод, який передбачає, що в центрі дослідження повинні знаходитися політичні структури, їхні властивості і взаємозв'язки, а також фіксовані норми, на основі яких функціонують ці інститути;

• соціологічний метод орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на неї економіки, культури, ідеології та соціальної структури;

• історичний метод, який розглядає політичні явища в процесі їх становлення в минулому і розвитку в теперішньому;

• системний метод, котрий застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів (політичні системи, інститути); об'єкт розглядається як цілісність, що формується взаємодією елементів і знаходиться в багатогранних зв'язках із зовнішнім середовищем;

• порівняльний метод передбачає співставлення однотипних об'єктів (політичних систем або їх окремих структурних компонентів, моделей політичних режимів у різних країнах) у різних народів з метою виявлення подібностей і відмінностей;

• структурно-порівняльний метод, який полягає у розгляді внутрішньої структури системи з позиції функціонального призначення кожного її елементу;

• антропологічний метод, котрий пояснює політику, виходячи з природи і універсальності родових якостей людини;

• психологічний метод спрямований на вивчення психологічних механізмів політичної поведінки;

• біхевіоралістський метод, який розглядає політику як поведінку індивідів і груп, що мають певну мотивацію та установки; як уже зазначалося, цей підхід вимагає емпіричної перевірки всіх висновків;

• нормативно-ціннісний метод оцінює політичні процеси з погляду оптимального варіанту, ідеалу.

2. У другу групу входять філософські та загально-логічні методи, які використовуються не тільки в політології, але й в інших науках:

• діалектичний метод, який передбачає розгляд політичних явищ з урахуванням їхньої постійної зміни, взаємозв'язку частин, компонентів і внутрішнього протиріччя;

• метод сходження від абстрактного до конкретного;

• аналіз і синтез;

• індукція і дедукція;

• узагальнення.

3. Поряд з теоретичними в політології застосовуються численні емпіричні методи збору і аналізу інформації, запозичені з природничих наук, кібернетики і соціології. До них відносять:

• опитування - один з найпоширеніших методів збору політичної інформації; воно може проводитися у формі розмов, інтерв'ю, анкетування, що дозволяє виявити стан суспільної думки з того чи іншого питання;

• спостереження, яке дозволяє безпосередньо відслідковувати політичні факти; спостереження буває двох типів: невключеним і включеним; у першому випадку події і факти відслідковуються зі сторони, у другому - передбачається безпосередня участь спостерігача в якій-небудь події або діяльності організації;

• статистичні методи, за допомогою яких здійснюється накопичення і систематизоване узагальнення різнобічних емпіричних даних, що характеризують різні стани об'єкта;

• математичні методи, які відкривають можливість для моделювання політичних процесів;

• метод моделювання: модель - це схематичний зразок об'єкта, що вивчається, який відображає його сутнісні якості. Моделювання дозволяє перевірити гіпотези, скласти прогнози, пояснити чи описати які-небудь політичні явища і процеси.

4

Надзвичайно важливого значення, особливо для нової науки і дослідницької концепції, набуває розробка її власного понятійно-категоріального апарату, адже останній є не лише ключом до розуміння суті відповідних проблем, а й засобом нарощування знань. Останнім часом до етнополітології увійшло і входить чимало нових понять і категорій. Зрозуміло, що етнополітологія користується також термінологічним апаратом багатьох суспільних наук, зокрема, політології, етнології, філософії, державознавства, етнографії, соціології, психології, історії та ін. Не обійтись тут і без застосування понять і категорій, які використовувались в марксистсько-ленінській теорії нації та національних відносин. Але всі вони мають бути ретельно переосмислені і переглянуті. І хоча це дещо ускладнює виклад матеріалу, проте, може значно полегшити його розуміння і сприйняття, а головне - є невідкладним і надзвичайно важливим завданням. На це звертав увагу ще Конфуцій, який вважав "виправлення понять" справою державної ваги, бо користування невірними і помилковими поняттями призводить до несправедливості, анархії і війн.  Загалом понятійно-категоріальний апарат етнополітології можна поділити на дві великі групи: загальнонаукові та суто етнополітологічні категорії. Останні, в свою чергу, можуть бути поділені на дві групи: А) ті, вживання яких поступово звужується і Б) ті, які після відповідного уточнення продовжують активно слугувати новій науці. До групи "А" можна віднести такі поняття як: "марксистсько-ленінська теорія націй", "національна політика КГЇРС", "капіталістична нація", "соціалістична нація", "злиття націй", "пролетарський інтернаціоналізм", "буржуазний націоналізм" та ін. До групи "Б" відносяться "нація", "націоналізм", "національна ідея", "національна самосвідомість", "національний інтерес" та багато інших. З нових категорій слід відзначити, перш за все, таю як: "етнополітологія", "етнополітичне мислення", "етнонаціональ-на політика", "політизована етнічність", "етнополітичний ренесанс", етнополітичний конфлікт", "етнополітична стабільність", "етнополітич-на культура" та багато інших.

Та чи інша сукупність знань про навколишній світ може претендувати на статус науки лише тоді, коли відображає не всю багатоманітність відповідних явищ і процесів, а насамперед закони їх виникнення і функціонування. Закон — це необхідний, істотний, стійкий і повторюваний зв'язок між явищами. Регулярна повторюваність вияву закону є закономірністю. Поняття закону в соціально-політичних науках означає загальне, стисло сформульоване теоретичне положення, яке визначає сутність соціальних і політичних явищ та об'єктивно існуючий між ними взаємозв'язок. Щодо існування закономірностей політики, а також відповідних їм і відображених у теоретичній формі законів чи закономірностей політології є два протилежні погляди. Один з них, досить широко представлений у марксистській літературі, визнає наявність необхідних, стійких і повторюваних зв'язків, тобто законів у суспільних, в тому числі політичних, відносинах, які формулюються у суспільствознавстві, зокрема в теорії політики. Такими у марксизмі є, наприклад, «закон класової боротьби», «закон визначальної ролі економічного базису (виробничих відносин) стосовно політичної надбудови», «закон соціальної революції», «закон зміни суспільно-економічних формацій» тощо. Інший погляд, який характерний для немарксистського суспільствознавства, заперечує не стільки саму наявність об'єктивних закономірностей суспільного, у тому числі політичного, розвитку, скільки можливості їх наукового пізнання. Методологічною основою такої позиції є позитивізм, який виходить з того, що істинне (позитивне) знання можна здобути лише спеціальними (точними) науками. Істинним він визнає лише те знання, яке може бути підтверджене (верифіковане) в результаті його емпіричної перевірки. Оскільки знання про суспільство емпіричним шляхом перевірити, як правило, неможливо, воно не визнається істинним, а суспільствознавчі дисципліни не вважаються науками. Позитивізм, щоправда, допускає деякі винятки щодо окремих суспільствознавчих дисциплін, зокрема стосовно політології. Істинним він визнає те політологічне знання, яке або експериментально підтверджене, або здобуте за допомогою формально-логічних чи математично-формалізованих методів. Однак можливість пізнання саме закономірностей суспільного розвитку він заперечує в принципі. Зазначена позиція позитивізму певною мірою зумовлена його негативною реакцією на марксистський економічний детермінізм, відповідно до якого все суспільне життя в кінцевому підсумку визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, що й зумовлює закономірний характер зміни суспільно-економічних формацій. Однак заперечуючи марксизм у цьому питанні, позитивізм узагалі відмовився від визнання будь-яких закономірностей суспільного розвитку та можливостей їх наукового пізнання, тим самим відмовивши суспільствознавству, в тому числі політології, у статусі науки.

5

Політологія як самостійна наука має свій специфічний предмет дослідження, завдяки чому вона констатувалась в самостійну дисципліну. Але політологія взаємодіє та тісно пов’язана з рядом інших суспільних наук, об’єктом яких також є (більш чи менш) політична сфера суспільного життя. До них, поперед усе, можна віднести філософію, історію, соціологію, юриспруденцію, політична економія, соціальна психологія.

 

Філософія, як відомо, претендує на роль загальнометодологічної дисципліни, предметом її дослідження виступають найбільш універсальні принципи мислення та пізнання. Філософія розглядає найбільш загальні питання політики, визначає методологію світоглядної спрямованості аналізу політичних явищ та процесів. Філософське обгрунтування політики використовується політологією для формування загального погляду на політику, розуміння її взаємозв’зку з іншими секторами суспільного життя, аналізу політики.

 

Політична історія досліджує процес розвитку політичного життя суспільства, державних інститутів, партій та рухів. Використання матеріалів та досягнень історичної науки допомагає враховувати досвід та традиції, виявляти тенденції політичних процесів та їх наслідків співвідношення політології та історії визначається тим, що, з одного боку, політична наука допомагає створити теоретичну базу аналізу реальної еволюції політичних процесів; з іншої – історія та сучасна політична практика слугують не тільки визначеними критеріями правильності теоретичних висновків політичної науки, але й основою нових узагальнень та висновків.

 

Соціологія та політологія найбільш тісно пов’язані один з одним. З точки зору об’єкту та методів дослідження політологія та така галузь соціології як політична соціологія, мало різняться. У соціологів політологія активно сприймає методи вивчення політичного життя, особливо тих явищ та процесів в політиці, які проходять за участю великих мас людей. Досягнення соціологічних знань впливають на технологію політику виборчої боротьби, методи пропаганди, свободи керівництва масовою поведінкою. Але залишаються і принципові відмінності в предметі їх дослідження. Політологія розглядає політику як процес, який підкорений певним закономірностям. Соціологія політики вивчає цей процес не сам по собі, а його “людський вимір”. Її цікавить, як політика впливає на розвиток людей та їх спільнот. У політології в центрі уваги політика, її складові, рух та ефективність; в центрі уваги політичної соціології – людина в політиці, взаємозв’язок політичних та соціальних відносин.

 

 

Правова наука, як відомо, пов’язана з врегулюванням відносин та поведінки людей в процесі суспільного життя, в тому числі і в сфері політики. Право та політика – дві взаємопов’язані сфери суспільного життя. З одного боку, політична держава санкціонує та констатує систему права, роблячи її публічною, загальнообов’язковою, всезагальною, причому її порушення тягне за собою заходи державного впливу, але з іншого боку, сама держава підтримується та забезпечується правом. Спільним між політологією та правовою наукою є те, що вони досліджують державно-правові проблеми та явища. Але між ними є й істотні відмінності. Відомий голландський юрист Г.Гроцій вважав, що “предмет юриспруденції – це питання права та справедливості, а предмет політичної науки – доцільність та користь”. Важлива відмінність між політологією та правознавством витікає з того, що правову науку цікавлять ті політичні відносини, які здійснюються за участю держави та регулюються правом. В сфері її уваги знаходиться структура владних відносин, норми та інші форми забезпечення її сталості. Політологія звернена до вивчення динамічного боку цих відносин, який несе на собі відбиток впливу людської свідомості, діяльності, культури.

 

Політична економія, економічно обгрунтовуючи політичні процеси, дозволяє бачити в останніх боротьбу за реалізацію економічних інтересів. Економіка має вирішальний вплив на політичні явища шляхом вольових зусиль людини, яка , знаходячись в неоднорідних умовах (історичні, ідеологічні, культурні, природньо-географічні, інші), по-різному сприймає її вимоги, використовує різні засоби, форми та методи впливу. Але й політика має зворотний вплив на економічні процеси, закріплюючи, гальмуючи або стимулюючи їх розвиток. За допомогою політики та політичної влади соціальні шари, що займають в суспільстві домінуюче становище, закріплюють та помножують свій матеріальний стан, гарантують його незалежність від можливих посягань з боку інших членів суспільства. У зв’язку з цим економічну науку можна розглядати як одну з методологічних основ політології. В свою чергу, політологія дає наукове обгрунтування принципів відпрацювання та здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів.

 

Соціальна психологія вивчає закономірності та механізми формування, функціонування та розвитку суспільно-психологічних явищ, процесів та станів, суб’єктами яких є різні соціальні групи, шари, індивіди. Предмет її вивчення складають суспільно-психологічні явища, в тому числі в сфері політики. Звідси – тісна взаємодія цієї науки з політологією. Разом з цим, кожна з цих наук виконує по відношенню один до одного методологічну роль. Знання політичних закономірностей дозволяє розкрити сутність психологічних явищ в сфері політики, а знання психологічних закономірностей допомагає виявити глибинну сутність політичних процесів.

На стиці політології та соціальної психології склалася та розвивається відносно самостійна наукова дисципліна – політична психологія, предметом якої є психологічні фактори політичної поведінки людей.

 

6