Тема 2. Інформація як основний об’єкт інформаційного права. Поняття інформаційного простору

ПЛАН

1. Інформація і суспільство.

2. Інформаційне суспільство. Єдиний інформаційний простір.

3. Інформація в актах чинного законодавства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України // Урядовий кур’єр, № 129-130 від 13.07.96 р. - К., 1996.

2. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. Ст. 651.

3. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 22. – Ст. 303., с. 71.

4. Бачило И.Л., Лопатин В.Н., Федотов М.А. Информационное право: Учебник. – СПб.: Из-во “Юридический центр Пресс”, 2001. – 789 с.

5. Бачило И.Л. Глобальная информатизация и право // Проблемы информатизации. - 1999. - № 3. - С. 10-19.

6. Белкин А.Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. – М.: Изд-во НОРМА, 1999. – 429 с.

7. Белкин Р.С. Криминалистическая энциклопедия. – М.: Изд-во БЕК, 1997. – 340 с.

8. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня. Злободневные вопросы российской криминалистики. – М.: Изд-во НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФА-М), 2001. – 240 с.

9. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. – М.: Юрид. лит., 1991. – 208 с.

10. Беляков К.И. Управление и право в период информатизации. Монография. – К.:”КВІЦ”, 2001. – 308 с.

11. Біленчук П.Д., Головач В.В., Салтевський М.В. та ін. Криміналістика: Підручник. / За ред. акад. П.Д. Біленчука. – К.: Право, 1997. – 256 с.

12. Винер Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине. – М.: Наука, 1983. – 343 с.

13. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності в умовах інформатизації:організаційно-правові питання теорії і практики / Калюжний Р.А., Шамрай В.О., Швець М.Я. та ін.- К.: Академія держ. податкової служби України, 2002.

14. Європа на шляху до інформаційного суспільства // Матеріали Європейської Комісії 1994-1995 р. р. – К.: Держкомзв’язку та інформатизації України, 2000. – С. 3.

15. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - M.: Юристь, 2002.

16. Кохановська О.В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин - К.:НАВСУ, 2001.

17. Криминалистика / Под ред. д-ра юрид. наук, проф. В.А. Образцова. – М.: Юристъ, 1997. – 760 с.

18. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М.: ”Русский язык”, 1990. – 746с.

19. Полевой Н.С. Криминалистическая кибернетика. – М.: Изд-во МГУ. – 1989. – 328 с., с. 42–45

20. Тертишник В.М. Проблеми розкриття злочинів та забезпечення прав і свобод людини // Використання сучасних досягнень науки і практики у підвищенні ефективності боротьби зі злочинністю”: Матеріали наук.-практ. конф. – К.: НАВСУ, 2000. – 332 с.

21. Хахановський В.Г., Шевчук Р.М. Зміст поняття “інформація” у правовій науці та в чинному законодавстві України // Науковий вісник КНУВС, № 2, 2006. – К., КНУВС, 2006. – С. 65-72.

22. Шеннон К. Работа по теории информации и кибернетике. – М.: Из-во иностранной литературы, 1963. – 829 с.

1. Інформація і суспільство.

Слово “інформація” відоме ще з часів Аристотеля. Існування людства, формування, розвиток суспільства і держави пов’язані з інформацією й обумовлені нею. Недарма у Біблії підкреслюється, що “спочатку було слово”.

Поняття “інформація” у його науковому значенні було одним із найголовніших понять античної та доантичної науки. Мова йде про поняття “логос” – слово, думка, яка висловлена у мові, до розуміння якого сучасна наука дійшла тільки у 50 – 60-х р.р. ХХ століття. Тому одне з головних місць серед сучасних наукових категорій воно посіло тільки у другій половині ХХ століття. Ось чому у першому виданні Великої Радянської Енциклопедії (30-ті р.р.) не було терміну “інформація”. Тоді цей термін ототожнювався з газетними повідомленнями.

Незважаючи на свою древність, термін “інформація” мав різні тлумачення по мірі розвитку суспільства.

Сьогодні термін “інформація” утворюють з латинського “informatio” – ознайомлення, роз’яснення, викладення. Проте, ще у XIX ст. він утворювався інакше: від слів “ін” – в, та “форма” – образ, вид, тобто у розумінні того, хто вносить форму. Тому у ті часи домашнього вчителя називали інформатором, а під інформацією розуміли вчення, настанову.

Практичне розуміння поняття “інформація” знаходимо у словнику С.І. Ожегова:

– відомості про оточуючий світ і процеси, що відбуваються у ньому;

– відомості, що інформують про положення справ, про стан чогось.

Тобто до кінця 40-х р.р. XX ст. під інформацією розумілись “повідомлення і відомості”, які передаються людьми усним, письмовим або іншим способом. З середини XX ст., з моменту розвитку кібернетики, інформація визначається як загальнонаукове поняття, яке включає обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, між автоматами; обмін сигналами у тваринному, рослинному світі; передачу сигналів від клітки до клітки, від організму до організму.

Так К. Шеннон, – один з розробників кібернетики, запропонував розуміти інформацію як засіб зменшення невизначеності.

Ще одне загальновизнане визначення поняття інформації розробив Н. Вінер. Він вважав, що інформація – це не енергія, не матерія, а визначення змісту, яке отримано від оточуючого середовища в процесі пристосування до нього.

З розвитком засобів зв’язку і телекомунікацій, обчислювальної техніки і їх використанням для обробки і передачі інформації виникла необхідність вимірювати кількісні характеристики інформації. З’явились різні теорії, і поняття “інформація” почало наповнюватися різним змістом.

У 1949 р. К. Шеннон і У. Уівер опублікували статтю “Математична теорія зв’язку”, у якій були запропоновані імовірнісні методи для визначення кількості переданої інформації. Однак такі методи описують лише знакову структуру інформації і не торкаються закладеного в ній змісту.

У 1948 р. H. Вінер запропонував “інформаційне бачення” кібернетики як науки про управління в живих організмах і технічних системах. Під інформацією стали розуміти не просто відомості, а тільки дані, нові і корисні для прийняття рішення, що забезпечує досягнення цілі управління. Інші відомості не вважалися інформацією.

Сьогодні існує велика кількість робіт, в яких з точки зору різних наукових шкіл, різних наук досліджується поняття інформації. Так, під інформацією розуміють: міру визначеності у переданих відомостях, міру різноманітності (Ешбі), визначену порцію порядку (Кадомцев), міру складності структури (Моль), вірогідність вибору (Яглом), передачу повідомлень між передаючою та сприймаючою системами, що призводить до змін стану останньої, відомості про осіб, предмети, факти, процеси, які не залежать від форми їх представлення.

У спеціальній літературі зустрічаємо й інші визначення поняття “інформація”: під інформацією за змістом розуміється структурно-смислова різноманітність всесвіту, а з точки зору метричної системи – це міра цієї різноманітності, яка існує у виявленому, невиявленому та відображеному вигляді. Інформація - це властивість предметів, об’єктів, процесів всесвіту сприймати внутрішній стан і вплив навколишнього середовища, перетворювати отримані відомості і передавати результати цього перетворення іншим предметам, об’єктам, процесам. Тобто, інформація існує завдяки існуванню об’єктів, які відображують зміни в оточуючому середовищі. Ці зміни виникають у матеріальній системі в процесі її взаємодії з оточуючим середовищем.

Наукові дослідження поняття “інформації” дозволили визначити їх семантичні, лінгвістичні, прагматичні і технічні аспекти.

Семантичний аспект досліджень пов’язаний з проблемою точності передачі змісту повідомлень за допомогою закодованих сигналів.

Лінгвістичний аспект досліджень пов’язаний з визначенням знакової системи, за допомогою якої ефективно приймається та розуміється інформація в процесі обміну між системами (наприклад, алфавіт і цифри, за допомогою яких здійснюється обмін інформацією в соціальних системах).

Прагматичний аспект досліджень пов’язаний з визначенням цінності для споживача отриманого повідомлення з точки зору впливу останнього на поведінку споживача. Це так званий управлінський аспект дослідження.

Технічний аспект досліджень вивчає проблеми точності повідомлень, швидкості їх передачі, технічних засобів і методів передачі тощо.

Аналізуючи наведені визначення поняття “інформація” можна дійти висновку, що для існування інформації завжди повинно існувати її джерело, сама інформація та носій інформації.

І.Л. Бачило виділяє такі основні ознаки інформації:

– системність – інформація не тільки є засобом системної організації матерії, а й сама системно організована та характеризує ступінь організованості матерії;

– селективність – зовнішня: визначає акти вибору, які необхідні для формування утворень з тими чи іншими структурами (наприклад, слова та висловлювання); внутрішня: аналіз самої інформації та процесів її накопичення та переробки;

– субстанційна несамостійність – для існування інформації потрібні матеріальні носії;

– спадкоємність – без розвинутої спадкоємності не існують процеси розвитку;

– невичерпність – інформація може використовуватися великою кількістю користувачів і при цьому залишатися незмінною;

– масовість – якісний аспект: визначає масовість інформації як загальної для всіх; кількісний аспект: визначає масовість як розповсюджуваної для широкого кола споживачів;

– трансформованість – зміст інформації не залежить від форми фіксації та пред’явлення;

– універсальність – зміст може бути будь-яким та про все;

– здатність до обмеження – чим вищий рівень організованості системи, тим більший ступень обмеження інформації;

– якість інформації – ступінь відповідності інформації потребам користувачів.

Інформація в історії розвитку цивілізації завжди відігравала вирішальну роль і служила основою для прийняття рішень на всіх рівнях та етапах розвитку людства. Сьогодні є загальновизнаним той факт, що в історії суспільного розвитку відбулося декілька інформаційних революцій, пов’язаних з кардинальними змінами у сфері виробництва, обробки й обігу інформації, які призвели до радикальних перетворень суспільних відносин. В результаті таких перетворень суспільство поступово набувало у певному розумінні нову якість.

Перша інформаційна революція пов’язується з винаходом писемності. В результаті першої інформаційної революції з’явилася можливість фіксувати знання на матеріальному носії, тим самим відчужувати їх від виробника і передавати від покоління до покоління.

Друга інформаційна революція (середина XV ст.) викликана винаходом друкарства. Результат другої інформаційної революції – поява можливості тиражування й активного розповсюдження інформації, зріст доступності джерел знань. Ця революція радикально змінила суспільство, створила додаткові можливості залучення до культурних цінностей значних слоїв населення.

Третя інформаційна революція (кінець XIX ст.) обумовлена винаходом електрики, завдяки якій з’явились телеграф, телефон, радіо, які дозволяли оперативно передавати і накопичувати інформацію у значних обсягах. Результат цієї революції – підвищення ступеню розповсюджуваності інформації, підвищення інформаційного “охоплення” населення засобами масової інформації, що сприяло розповсюдженню повідомлень, знань на великих територіях з метою забезпечення ними громадян. Завдяки цьому суттєво зросла роль інформації як засобу впливу на розвиток суспільства і держави, з’явилась можливість оперативного спілкування людей.

Четверта інформаційна революція (середина XX ст.) пов’язана з винаходом обчислювальної техніки та появою персонального комп’ютера, створенням мереж зв’язку і телекомунікацій. Результат четвертої інформаційної революції – створення засобів накопичення, зберігання, обробки і передачі інформації в електронній формі. Зросли оперативність, швидкість створення і обробки інформації, у пам’яті комп’ютера почали накопичуватися практично необмежені обсяги інформації, підвищилась швидкість її передачі, пошуку і отримання.

Вважається, що сьогодні відбувається п’ята інформаційна революція, пов’язана з формуванням і розвитком транскордонних глобальних інформаційно-телекомунікаційних мереж. Вони охоплюють всі країни і континенти, з’являються практично у кожному домі, можуть одночасно впливати як на кожну людину окремо, так і на величезні маси людей. Як результат – можливість передачі будь-яких обсягів інформації в режимі реального часу на будь-які відстані, створення програмного та технічного забезпечення для підтримки сучасного рівня виробництва, передачі і розповсюдження інформації, її пошуку і отримання, тобто для забезпечення обігу інформації. Приклад п’ятої революції – Інтернет. Її результат – інтеграція у єдиному інформаційному просторі інформаційних ресурсів, засобів зв’язку і телекомунікацій, тобто створення інформаційної інфраструктури, яка забезпечує активну життєдіяльність суспільства, держави, окремих юридичних і фізичних осіб.

Отже, інформація з давніх часів була не тільки засобом пізнання оточуючого середовища, спілкування, освіти, виховання, а й сприяла забезпеченню розвитку суспільства, його наукового та технічного рівня. Така важлива роль інформації обумовила багаторічні намагання провідних науковців розробити єдину загальновизнану дефініцію поняття “інформація”. Проте й до сьогодні, як свідчать наведені вище точки зору, не існує єдиного, загальновизнаного визначення поняття “інформація”.

В юридичній літературі поняття “інформація” вживалося доволі часто, проте його зміст не аналізувався. Сьогодні ні у кого не викликає сумніву твердження, що інформація – це один з основних термінів сучасної юридичної науки. Тому і тут ми зустрічаємо спроби надати визначення поняття “інформація”. Найбільш активними у цьому напрямку були криміналісти та процесуалісти.

А.Р. Бєлкін з метою визначення інформації поділяє останню на інформацію про подію та інформацію з події. Під першою він розуміє міру зв’язку події з наступними змінами у навколишньому середовищі, під другою – з подальшими змінами.

Д.І. Бєдняков під інформацією розуміє відомості, знання про об’єктивну реальність, інакше кажучи, образно-знакову та образно-понятійну модель всесвіту.

Незважаючи на широке використання терміну інформація у юридичній літературі та на практиці, єдиного погляду на його тлумачення не існує й досі, і він вживається у різних словосполученнях. Так у В.О. Образцова знаходимо “інформація”, “криміналістично значуща інформація”, “інформація (фактичні дані)”, “доказова інформація”, “орієнтовна інформація”.

М.С. Полєвой вживав словосполучення “криміналістично значуща інформація”, яке у цілях однозначності ввів у своїх працях Р.С. Бєлкін. У П.Д. Біленчука, В.В. Головача та М.В. Салтевського знаходимо термін “доказова інформація”. Д.І. Бєдняков виділяє процесуальну та непроцесуальну інформацію, а у В.М. Тертишника зустрічаємо словосполучення “фактичні дані (достовірна інформація)”.

У ст. 1 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” знаходимо, що завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян і держави.

Інформація як об’єкт правовідносин повинна бути конкретизована, організована певним чином, класифікована за видами і підготовлена для здійснення з нею дій, регульованих нормами права.

Тому у статті 1 Закону України “Про інформацію” виписана загальна дефініція категорії “інформація”: “Інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі”. Тобто інформація є специфічним об’єктом інформаційних відносин, а значить і правових відносин, які виникають при цьому.

Тобто, інформації будь-якого виду і призначення, яка створюється, використовується чи розповсюджується в правовій системі, притаманні деякі властивості, що тягнуть за собою певні юридичні наслідки при обігу інформації. Ці юридичні властивості закріплюються у нормах права і реалізуються в інформаційних правовідносинах, в особливостях поведінки суб’єктів, у їх правах, обов’язках і відповідальності за фактами поведінки.

Дослідження інформаційних процесів, правових норм, що регулюють відносини, які виникають у цих процесах, дозволили в юридичній літературі виділити такі юридичні властивості інформації:

1. Властивість фізичної невідчужуваності інформації, яка заснована на тому, що знання не відчужувані від людини, їх носія. Тому, при передачі інформації від одної особи до іншої і юридичного закріплення цього факту процедура відчуження інформації повинна замінятися передачею прав на її використання і передаватися разом з цими правами.

2. Властивість відокремленості інформації. Для включення в обіг інформація завжди упредметнюється у вигляді символів, знаків, тому відокремлюється від її виробника (творця) і існує окремо і незалежно від нього. Це підтверджує факт оборотоздатності інформації як самостійного окремого об’єкта правовідносин, в результаті чого з’являється можливість передачі інформації у такій формі від одного суб’єкта до іншого.

3. Властивість інформаційної речі (інформаційного об’єкта). Ця властивість виникає в силу того, що інформація передається і розповсюджується тільки на матеріальному носії чи за допомогою матеріального носія і проявляється як “двоєдність” інформації (її змісту) і носія, на якому ця інформація (зміст) закріплена. Ця властивість дозволяє поширити на інформаційну річ (об’єкт) спільну і взаємозалежну дію двох інститутів - інституту авторського права і інституту речової власності.

4. Властивість тиражованості (розповсюдженості) інформації.Інформація може тиражуватися і розповсюджуватися у необмеженій кількості екземплярів без зміни її змісту. Одна й та ж сама інформація (зміст) може належати одночасно необмеженому колу осіб (необмежене коло осіб може знати зміст цієї інформації). Тому необхідно юридично закріплювати обсяг прав з використання інформації (її змісту) особами, які мають таку інформацію (володіють знаннями про зміст інформації).

5. Властивість організаційної форми. Інформація, що знаходиться в обігу, як правило, представляється у документованому вигляді, тобто у формі документа. Це можуть бути оригінал документа, його копія, масив документів на паперовому або електронному носії (банк чи база даних) також у вигляді оригінала чи копії, бібліотека, фонд документів, архів і т.п. Така властивість дає можливість юридично закріплювати факт “приналежності” документа конкретній особі, наприклад, закріпивши його відповідним підписом у традиційному чи у електронному вигляді (за допомогою ЕЦП). Ця властивість дозволяє також відносити до інформаційних речей (інформаційних об’єктів) як окремі документи, так і складні організаційні інформаційні структури.

6. Властивість екземплярності інформації. Ця властивість полягає у тому, що інформація розповсюджується, як правило, не сама по собі, а на матеріальному носії, унаслідок чого можливий облік екземплярів інформації через облік носіїв, що містять інформацію. Поняття екземплярності дає можливість враховувати документовану інформацію і тем самим зв’язувати змістовну сторону інформації з її “речовим” обрамленням, тобто з відображенням на носії, вводити поняття врахованої копії документа, а звідси і механізму реєстрації інформації, особливо враховувати обіг оригіналів документів. Ця властивість сьогодні реалізується при обігу інформації обмеженого доступу.