Тема 5.1. Джерела інформаційного права та інформаційне законодавство україни

ПЛАН

1. Становлення інформаційного законодавства України.

2. Структура інформаційного законодавства України.

3. Джерела інформаційного права.

ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України // Урядовий кур’єр, № 129-130 від 13.07.96 р. - К., 1996.

2.. Про інформацію: Закон України від 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. Ст. 651.

3. Бачило И.Л., Лопатин В.Н., Федотов М.А. Информационное право: Учебник. – СПб.: Из-во “Юридический центр Пресс”, 2001. – 789 с.

4. Бачило И.Л. Глобальная информатизация и право // Проблемы информатизации. - 1999. - № 3. - С. 10-19.

5. Європа на шляху до інформаційного суспільства // Матеріали Європейської Комісії 1994-1995 р. р. – К.: Держкомзв’язку та інформатизації України, 2000. – С. 3.

6. Калюжний Р.А., Хахановський В.Г., Цимбалюк В.С. Структура науки і навчальної дисципліни “Інформаційне право” // “Правова інформатика”, № 1 / 2003. – К.: НДЦПІ АПН України, 2003. – с. 22-25.

7. Копылов В.А. Информационное право: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - M.: Юристь, 2002.

8. Кохановська О.В. Правове регулювання у сфері інформаційних відносин - К.:НАВСУ, 2001.

9. Основи інформаційного права України: Навч. посіб. / В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.В. Грищенко та ін.; За ред. М.Я. Швеця, Р.А. Калюжного та П.В. Мельника – К.: Знання, 2004. – 274 с.

10. Хахановський В.Г., Мартиненко І.В. Смаглюк В.М., Інформаційне право та правова інформатика: навчальна програма (спеціальність 7.060101 – правознавство). - К.: НАВСУ, 2004.

11. Хахановський В.Г., Мартиненко І.В. Смаглюк В.М., Інформаційне право та правова інформатика: навчально-методичний комплекс (спеціальність 7.060101 – правознавство для студентів Юридичного факультету).- К.: НАВСУ, 2004.

12. Шеннон К. Работа по теории информации и кибернетике. – М.: Из-во иностранной литературы, 1963. – 829 с.

1. Становлення інформаційного законодавства України.

Після визначення державного суверенітету поряд з іншими галузями законодавства в Україні створюється законодавство у сфері регулювання суспільних інформаційних відносин. Фактично в інформаційному законодавстві відповідно до Конституції України Верховною Радою здійснено визначення державної інформаційної політики України.

Сьогодні національне право має значний масив нормативних актів, які регулюють суспільні інформаційні відносини в Україні. Кількісний склад цього масиву складається з більш ніж 300 законів України, стільки ж постанов Верховної Ради України, біля 400 указів та 100 розпоряджень Президента України, біля 1200 постанов та 200 розпоряджень Кабінету Міністрів України, більш ніж 1100 відомчих нормативних актів.

Україна йде шляхом розбудови високорозвиненого правового суспільства, яке базується на принципах демократії та відкритості інформації. За роки незалежності сформовано фактично нове законодавство у сфері інформації та інформатизації.

Законодавчі норми у цій сфері суттєво впливають на законодавче врегулювання відносин між громадянами і державою, між громадянами і комерційними структурами тощо, тобто інформаційні відносини є, з одного боку, зовнішнім проявом будь-яких відносин у житті країни та її громадян, з іншого − основою, на якій вибудовується законодавство в інших сферах.

У свою чергу, процеси розвитку інформації та інформатизації настільки тісно пов’язані між собою, що неможливо уявити загальну картину інформаційного суспільства без відповідного рівня інформатизації.

Аналіз чинного законодавства України щодо регулювання суспільних інформаційних правовідносин дозволяє виділити два рівні нормативних актів:

1. Загально-правові − їх дія розповсюджується на всі суб’єкти інформаційних відносин відповідно до поділу права України на провідні галузі: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне (Конституція України, Цивільний, Цивільний процесуальний кодекси України, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про працю, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України).

2. Спеціально-правові − дія їх розповсюджується тільки на суб’єкти, що беруть безпосередню участь у конкретній соціальній діяльності (наприклад, закони України “Про власність”, “Про авторське право і суміжні права” тощо).

Спеціально-правові у свою чергу можна розділити на дві категорії, які мають відповідні системоутворюючі законодавчі акти (в теорії права вони утворюють синтетичні міжгалузеві комплексні інститути права):

а) системоутворюючі загальні норми публічно-правового регулювання інформаційних відносин (інформаційне право) в Україні − Закон України “Про інформацію”;

б) системоутворюючі окремих інституцій інформаційного права − закони “Про наукову і науково-технічну діяльність”; “Про державну таємницю”; “Про рекламу”; “Про державну статистику”; “Про національний архівний фонд і архівні установи”; “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”; “Про інформаційні агентства” тощо.

У системі загальноправових норм умовно виділяють також комплекс публічно-правових норм, що регулюють інформаційні відносини у сфері інформатизації, включаючи технічні засоби комунікації. До них відносять такі системоутворюючі закони: “Про телекомунікації”; “Про телебачення і радіомовлення”; “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах”; “Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України”; “Про Національну програму інформатизації“.

Окремі загальнообов’язкові положення щодо інформаційних відносин розміщені в галузевих (за сферами правовідносин) законодавчих актах, зокрема в системоутворюючих їх законах, наприклад: “Про державну податкову службу в Україні”; “Про міліцію”; “Про захист прав споживачів”; “Про прокуратуру”; “Про оперативно-розшукову діяльність”; “Про службу безпеки”; “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”; “Про боротьбу з корупцією” та ін.

Серед спеціальних (за системоутворюючими їх законами України) можна виділити підсистеми публічного права, що регламентують інформаційні відносини в окремих сферах економічних відносин: “Про банки і банківську діяльність“; “Про підприємництво в Україні”; “Про господарські товариства”; “Про податок на добавлену вартість”; “Про прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства“; “Про аудиторську діяльність”; “Про захист від недобросовісної конкуренції”; нормативні акти у сфері антимонопольної політики держави тощо.

Законодавство України у сфері суспільних відносин щодо інформації (у методологічному аспекті) сьогодні нагадує будинок, який будується громадою без визначеного єдиного плану. При цьому кожний будівник (ініціатор законопроекту чи підзаконного нормативного акта) проводить роботу на свій розсуд, не узгоджуючи її з іншими.

Зазначені та інші проблеми сформували практичну потребу визначення методології систематизації права, розроблення її концепції, доктрини, що відповідали б потребам практики.