Загальна частина

законодавство про реалізацію права на пошук, отримання, передачу і використання інформації;

законодавство про цивільний обіг інформації;

законодавство про документовану інформацію (про інформаційні ресурси, інформаційні продукти, інформаційні послуги);

законодавство про створення і використання інформаційних систем, їх мереж, інших інформаційних технологій і засобів їх забезпечення;

законодавство про інформаційну безпеку.

Особлива частина

законодавство про інтелектуальну власність (інформаційні аспекти);

законодавство про засоби масової інформації;

законодавство про бібліотечну справу;

законодавство про архівний фонд і архівні установи;

адміністративне законодавство (в частині закріплення інформаційних прав і свобод, встановлення компетенції державних структур з формування інформаційних ресурсів і надання інформації з них користувачам);

цивільне законодавство (особливості інформації як об’єкта інформаційних правовідносин);

законодавство про підприємства і підприємницьку діяльність, про добросовісну конкуренцію (у зв’язку з появою нових можливостей здійснення підприємництва у мережах);

законодавство про працю (нові форми і види трудової діяльності в інформаційних мережах);

законодавство про відповідальність за правопорушення в інформаційній сфері (кримінальна, адміністративна і цивільно-правова).

Законодавство про здійснення права на пошук, отримання і використання інформації (щодо права на доступ до інформації) тільки формується, спеціальних законів в області реалізації права на інформацію поки нема. Однак основу цього законодавства складають норми законів України “Про інформацію”, “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах”. Крім того, правила пошуку і отримання інформації регламентуються окремими нормами “галузевих” актів в області бібліотечної, архівної справи тощо.

Законодавство про цивільний обіг інформації призвано врегулювати відносини, що виникають при обігу інформації як товару. Такого законодавства поки не існує, є тільки теоретичні доробки.

Законодавство про створення і використання інформаційних систем, їх мереж, інших інформаційних технологій подано блоком законів інформаційного законодавства і окремих норм інших актів. Сюди входять норми законів “Про інформацію”, “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах”, норми Цивільного кодексу, окремі норми інших актів.

3. Джерела інформаційного права.

Джерелами інформаційного права є норми інформаційного законодавства, які регулюють відносини в інформаційній сфері.

За рівнем прийняття нормативних правових актів інформаційного законодавства України і їх дії у просторі можна виділити:

• державні акти;

• акти суб’єктів держави;

• акти органів місцевого самоврядування.

Державний рівень джерел інформаційного права представляється інформаційно-правовими нормами Конституції України, законами України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами Уряду України, нормативними правовими актами міністерств і відомств.

Джерела інформаційного права на рівні суб’єктів держави - це закони та інші нормативні правові акти вищих органів державної влади і нормативні правові акти органів виконавчої влади України.

Джерела інформаційного права на рівні органів місцевого самоврядування представляються нормативними правовими актами цих органів, які приймаються в порядку застосування норм державного рівня і рівня суб’єктів держави.

Таким чином, відповідно до існуючої в Україні ієрархічною системою нормативних актів, джерела інформаційного права можна поділити на:

1. інформаційні правові норми Конституції України;

2. галузі законодавства, пов’язані з питаннями інформаційного права;

3. спеціальні розділи у комплексних галузях законодавства України;

4. окремі інформаційно-правові норми кодифікованого законодавства України.

До першої групи відносяться норми, в яких закріплені засади інформаційних прав, свобод, обов’язків суб’єктів інформаційних відносин щодо створення, накопичення, зберігання та розповсюдження інформації, а також засади обмежень в обігу інформації в державі і суспільстві. Принципово важливим є положення:

1) статті 34 Конституції України, де закріплено право кожного “вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”;

2) статті 41, де закріплено право кожного ”володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”.

До другої групи відноситься:

1. законодавство про інтелектуальну власність;

2. законодавство щодо формування інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, надання інформаційних послуг, що включає:

• законодавство про правову інформацію;

• законодавство про бібліотечну справу;

• законодавство про архіви;

• законодавство про статистичну інформацію;

• законодавство про інформаційну безпеку;

- законодавство про державну таємницю.

Тобто, вбачається доцільним виділити:

а) базове законодавство у сфері інформації та інформатизації, до якого віднесені: концептуальний закон - про інформацію; закони, що регулюють окремі аспекти відносин і характерні для всіх видів інформації; інформатизаційні закони;

б) видове законодавство, до якого відносяться законодавчі акти, що регулюють певного виду інформаційні відносини (у науково-технічній сфері, у засобах масової інформації тощо).

Можна констатувати певні успіхи на шляху формування законодавства у сфері інформації та інформатизації суспільства. Проте слід відмітити, що певні аспекти цієї діяльності залишилися неврегульованими на законодавчому рівні.

Зокрема, слід відзначити необхідність продовження цієї роботи у напрямах:

• захисту права громадян на доступ до інформації, у першу чергу до баз даних правової інформації, на усіх рівнях. Це необхідно зробити шляхом закріплення на законодавчому рівні чіткого і однозначного порядку отримання громадянами інформації в органах державної влади і місцевого самоврядування, в інших державних і недержавних юридичних осіб, законодавчого забезпечення прямого доступу до державних та недержавних інформаційних ресурсів, доступу до державних реєстрів, забезпечення можливості участі у судових процесах через Інтернет тощо;

• закріплення обов'язків та відповідальності органів та посадових осіб державної влади і місцевого самоврядування за інформування громадян, за надання ним інформаційних послуг, за накопичення, зберігання і використання державних інформаційних ресурсів;

• встановлення відповідальності за ненадання і приховування інформації, за розповсюдження недостовірної інформації, за порушення порядку і умов використання інформації обмеженого доступу, такої як персональні дані, комерційна, службова тощо;

• створення єдиної системи нормативно-правового та організаційного регулювання суспільних інформаційних відносин у сфері захисту персональних даних, яка відповідає положенням європейських стандартів;

• законодавчого забезпечення електронного документообігу;

• законодавчого визначення правил і умов функціонування національного ринку інформаційної продукції та його інтеграції у світовий інформаційний ринок.

Важливим і актуальним напрямом роботи залишається об'єднання державних і недержавних інформаційних ресурсів, мереж і систем в єдину загальнодержавну систему національних інформаційних ресурсів, у тому числі формування державної системи правової інформації як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях.

Слід відзначити й необхідність розробки цілісної системи інформаційного законодавства - Інформаційного кодексу України з урахуванням особливостей сучасного соціально-економічного та духовного розвитку країни. Інформаційне законодавство має формуватися як система взаємопов'язаних правових норм, що базується на конституційних положеннях, розмежуванні повноважень у цій сфері між гілками влади та державними органами, узгоджуватися з українським законодавством в інших сферах права.