- •Міністерство внутрішніх справ україни
- •Прийняті скорочення
- •Тема 1. Структура та завдання навчального курсу ”інформаційне право та правова інформатика”. Інформаційне право: сутність, поняття та зміст
- •1. Структура та завдання навчальної дисципліни
- •Опис дисципліни "Інформаційне право та правова інформатика"
- •Структура залікового кредиту
- •Програма курсу
- •Тема 1. Структура та завдання навчального курсу. Інформаційне право: сутність, поняття та зміст.
- •Тема 2. Інформація як основний об’єкт інформаційного права. Поняття інформаційного простору.
- •Тема 3. Об’єкти інформаційного права.
- •Інформаційні технології як об’єкт інформаційних правовідносин.
- •Тема 4. Інформаційні ресурси.
- •Тема 5. Джерела інформаційного права та інформаційне законодавство України.
- •Тема 6. Інформаційно-правові норми і інформаційні правовідносини.
- •Тема 7. Суб’єкти інформаційних правовідносин.
- •Тема 8. Права та обов’язки учасників інформаційних відносин.
- •Тема 9. Інформація як інтелектуальна власність. Права людини і захист персональних даних.
- •Тема 10. Конфіденційна інформація. Державна таємниця.
- •Тема 11. Правове регулювання інформаційних відносин в сфері масової інформації.
- •Тема 12. Правове регулювання інформаційних відносин в бібліотечній та архівній справах.
- •Тема 13. Правові проблеми глобальної мережі Інтернет.
- •Тема 18. Комп’ютерне моделювання в правовій сфері.
- •Тема 19. Інформаційні бази та банки даних.
- •Тема 20. Використання експертних систем у галузі права.
- •2. Передумови виникнення та формування інформаційного права
- •3. Предмет і методи інформаційного права
- •4. Система інформаційного права
- •Тема 2. Інформація як основний об’єкт інформаційного права. Поняття інформаційного простору
- •1. Інформація і суспільство.
- •2. Інформаційне суспільство. Єдиний інформаційний простір.
- •3. Інформація в актах чинного законодавства.
- •1. Інформація і суспільство.
- •2. Інформаційне суспільство. Єдиний інформаційний простір.
- •3. Інформація в актах чинного законодавства.
- •Тема 3. Об’єкти інформаційного права
- •1. Інформаційна сфера. Поняття та структура.
- •2. Документована інформація.
- •3. Інформаційні системи, інформаційні технології.
- •Тема 4. Інформаційні ресурси
- •1. Поняття інформаційних ресурсів. Національні інформаційні ресурси.
- •2. Правовий режим інформаційних ресурсів.
- •3. Правове регулювання відносин щодо окремих видів інформаційних ресурсів.
- •1. Поняття інформаційних ресурсів. Національні інформаційні ресурси.
- •2. Правовий режим інформаційних ресурсів.
- •Національні інформаційні ресурси складаються з інформаційних ресурсів різної належності та форми власності.
- •3. Правове регулювання відносин щодо окремих видів інформаційних ресурсів.
- •Тема 5.1. Джерела інформаційного права та інформаційне законодавство україни
- •1. Становлення інформаційного законодавства України.
- •2. Структура інформаційного законодавства України.
- •Загальна частина
- •Особлива частина
- •3. Джерела інформаційного права.
- •Тема 5. 2. Джерела інформаційного права та інформаційне законодавство україни
- •1. Базові закони у сфері інформації та інформатизації.
- •2. Закони, що врегульовують певні види інформаційних відносин (видове законодавство).
- •1. Базові закони у сфері інформації та інформатизації.
- •2. Закони, що врегульовують певні види інформаційних відносин (видове законодавство).
- •В Законі виписані гарантійні зобов’язання, згідно яких:
- •Тема 6. Інформаційно-правові норми і інформаційні правовідносини
- •1. Інформаційно-правові норми.
- •2. Поняття та зміст інформаційних правовідносин.
- •3. Інформаційна діяльність. Основні види та напрямки.
- •1. Інформаційно-правові норми.
- •2. Поняття та зміст інформаційних правовідносин.
- •3. Інформаційна діяльність. Основні види та напрямки.
- •Тема 7. Суб’єкти інформаційних правовідносин
- •1. Суб’єкти правовідносин в інформаційній сфері.
- •2. Людина як суб’єкт права в інформаційній сфері.
- •3. Держава як суб’єкт права в інформаційній сфері.
- •4. Правовий статус організацій та установ в інформаційній сфері.
- •Тема 8. Права та обов’язки учасників інформаційних відносин
- •1.Основні інформаційні права та свободи.
- •2. Право на інформацію.
- •3. Електронно-цифровий підпис як інститут інформаційного права.
- •Тема 9. Організаційно-правові аспекти функціонування комп’ютерного програмного забезпечення
- •2. Організаційні та правові засади використання комп’ютерних програм в органах виконавчої влади.
- •2. Організаційні та правові засади використання комп’ютерних програм в органах виконавчої влади.
- •Тема 10. Конфіденційна інформація.
- •1. Поняття, ознаки та структура інформації з обмеженим доступом. Конфіденційна інформація.
- •2. Державна таємниця.
- •3. Інші види таємниці.
- •Тема 11. Правове регулювання інформаційних відносин в сфері масової інформації
- •1 .Організація та діяльність засобів масової інформації як предмет правового регулювання.
- •2. Свобода масової інформації та її обмеження.
- •3. Засоби масової інформації як об’єкт права.
- •Тема 12. Правове регулювання інформаційних відносин в бібліотечній та архівній справах
- •1. Бібліотечна система України.
- •2. Права та обов’язки громадян, підприємств, установ та організацій у питаннях бібліотечного обслуговування.
- •3. Система архівних установ України.
- •Тема 13. Правові проблеми глобальної мережі інтернет
- •1. Право іглобальна мережа Інтернет.
- •2. Особливості інформаційних правопорушень в середовищі Інтернет.
- •3. Основні напрями правового регулювання інформаційних відносин в Інтернет.
- •1. Право і глобальна мережа Інтернет.
- •2. Особливості інформаційних правопорушень в середовищі Інтернет.
- •3. Основні напрями правового регулювання інформаційних відносин в Інтернет.
- •Тема 14. Державна політика та державне управління
- •1. Державна політика в інформаційній сфері.
- •2. Державне управління в інформаційній сфері.
- •Тема 15. Основи теорії правової інформатики. Правова інформатика як наука і навчальна дисципліна
- •1. Передумови і методологічне значення використання методів і засобів інформатики в правовій сфері.
- •2. Завдання та функція правової інформатики як науки, її місце в системі наукових знань.
- •3. Основні поняття правової інформатики.
- •4. Правова інформатика як навчальна дисципліна.
- •Тема 16. Об’єкт та предмет правової інформатики
- •2. Інформаційно-правове поле.
- •3. Соціально-правова інформація в структурі правового регулювання.
- •4. Електронне урядування - шлях до ефективності та прозорості державного управління
- •Тема 17. Інформатизація законотворчої, правозастосовної, правоохоронної, судочинної
- •1. Становлення системної інформатизації в правовій сфері.
- •2. Нова технологія законотворення.
- •3. Деякі проблеми та перспективи системної інформатизації правової сфери.
- •Тема 18. Комп’ютерне моделювання в правовій сфері
- •1. Поняття та сутність моделювання. Функції і види моделей.
- •2. Правові підстави та види моделей, що використовуються в юридичній практиці.
- •3. Математичне і кібернетичне моделювання правових об’єктів.
- •1. Поняття і сутність моделювання. Функції та види моделей.
- •2. Правові підстави та види моделей, що використовуються в юридичній практиці.
- •3. Математичне і кібернетичне моделювання правових об’єктів.
- •Тема 19. Інформаційні бази та банки даних
- •1. Поняття інформаційної системи, бази та банку даних.
- •2. Загальна характеристика інформаційно-пошукових систем законодавства.
- •1 Поняття інформаційної системи, бази та банку даних.
- •1. Таблиці.
- •2. Запити.
- •3. Форми.
- •4. Звіти.
- •5. Сторінки.
- •6. Макроси і модулі.
- •2. Загальна характеристика інформаційно-пошукових систем законодавства.
- •Тема 20. Використання експертних систем
- •1. Експертні системи як особливий вид автоматизованих систем.
- •2. Особливості побудови експертних систем та галузі їх використання.
- •Розділ 10. Експертні системи та системи підтримки прийняття управлінських рішень.
- •10.1. Експертні системи як вид систем штучного інтелекту.
- •10.2. Особливості побудови експертних систем та галузі їх використання.
- •Рис 9. Узагальнена схема типової експертної системи
4. Електронне урядування - шлях до ефективності та прозорості державного управління
Наприкінці XX сторіччя завдяки розвитку інформаційних технологій зۥявилася нова форма спілкування з державою – електронний уряд. Вважають, що така форма спілкування з державою забезпечить не тільки більш ефективне й менш витратне адміністрування, але й кардинальні зміни взаємовідносин між громадянами і органами державної влади та місцевого самоврядування.
Сьогодні існує багато проблем щодо визначення поняття “електронний уряд”. Так, на Заході це поняття не завжди розуміли однозначно. У сучасному розумінні термін “e-government” тлумачиться не лише як “електронний уряд”, а як “електронне управління державою”, тобто використання в органах державного управління сучасних технологій, у тому числі й інтернет-технологій. Сьогодні E-government – це дуже лаконічний опис сучасного підходу до визначення ролі урядових органів у житті держави і суспільства, що одержує дедалі більшого поширення.
Отже, однозначного визначення “електронного уряду” сьогодні не існує. Дослівний переклад “e-government” не зовсім точний за змістом. Зрозуміло, що йдеться не тільки про мережеву інфраструктуру виконавчої влади, а про всю інфраструктуру органів влади. Можливо, мова повинна йти про “електронну державу”, “електронний державний апарат”, електронну інфраструктуру держави, державу інформаційного суспільства або ж “електронне урядування”. Замість “електронного уряду” доречніше говорити про державну мережеву інформаційну інфраструктуру як інформаційно-комунікаційну систему, що забезпечує оптимальне, з погляду суспільства, функціонування всіх гілок і рівнів державної влади.
Доцільніше використовувати термін “електронне урядування”, під яким слід розуміти спосіб організації державної влади за допомогою систем локальних інформаційних мереж та сегментів глобальної інформаційної мережі, яка забезпечує функціонування певних служб в режимі реального часу та робить максимально простим і доступним щоденне спілкування громадянина з офіційними установами.
Система електронного урядування передбачає, що будь-яка фізична або юридична особа через Інтернет може звертатися із запитами до державних установ для одержання необхідної інформації та виконання юридичних трансакцій. При такій схемі взаємовідносин “громадянин – держава” можна розраховувати на підвищення ефективності державного управління та обмеження корупції. Електронне урядування здатне змінити саму природу влади, зробити її більш прозорою і підконтрольною громадськості. Електронне урядування також забезпечує реальну участь громадян у політичних процесах, зокрема у законотворчості. Кожний громадянин може взяти участь у створенні законів, обговорюючи та голосуючи за них у мережі.
Концепція електронного урядування складається з двох взаємозалежних (і одночасно самостійних) проектів (підконцепцій). Це внутрішня урядова інформаційна інфраструктура, аналог корпоративної мережі та зовнішня інформаційна інфраструктура, що взаємодіє з громадянами й організаціями. У рамках концепції “електронної держави” інтегруються інформаційні ресурси органів державної влади, забезпечується доступ до них, а також створюється система он-лайнових послуг (у тому числі тих, що мають вартісне вираження). Урядова мережева інфраструктура повинна бути націлена на вирішення актуальних політичних, економічних і соціальних завдань держави і забезпечувати:
- реалізацію права громадян на доступ до відкритої державної інформації;
- доведення до громадськості об’єктивної і достовірної інформації про діяльність органів державної влади, що зміцнює довіру до держави та її політики;
- взаємодію і постійний діалог держави з громадянами й громадськими інститутами, а також необхідний рівень суспільного контролю за діяльністю державних органів і організацій;
- об’єднання інформаційних ресурсів і послуг органів державної влади, і місцевого самоврядування з метою зміцнення загальнонаціонального інформаційного простору;
- удосконалення системи державного управління, оптимізацію структури державного апарату, зниження фінансових і матеріальних витрат на його зміст, поетапне переведення частини державних послуг, що мають вартісне вираження, у систему державних мережевих послуг, що відповідає реальним потребам громадян і організацій;
- ефективну підтримку економічної діяльності державних суб’єктів, що займаються господарською діяльністю, дозволяючи їм ефективно інтегруватися в загальнонаціональний і світовий економічний простір;
- взаємодію і співробітництво з державними органами закордонних країн і міжнародних неурядових організацій.
Взагалі, реалізація ідеї електронного урядування викликає величезний інтерес в усьому світі. США, Великобританія, Швеція, Данія, Норвегія, а також Коста-Ріка, Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Латвія, Естонія, Чехія та багато інших країн вже застосовують або починають застосовувати методи електронного урядування. Зокрема, Уряд США надає громадянам різноманітні послуги через Інтернет: видачу ліцензій, сплату штрафів тощо. В Англії реєстрація фірм потребує заповнення через мережу тільки однієї форми.
На Заході використання Інтернету органами управління розглядається зараз як одна з можливостей підвищити ефективність державної влади, ось чому до популярних в Інтернеті позначень "B" і "C", що означає, відповідно, "бізнес" і "споживач" і давно використовується у всяких сполученнях (B2B: business to business – бізнес до бізнесу, B2C: business to consumer, citizen – бізнес до споживача, громадянина) тепер додалося нове – "G" – “Уряд”. Як і раніше, у випадку з B2B і B2C, зараз багато хто очікує, що впровадження інформаційних технологій у державне управління дозволить швидко все оптимізувати: знизити витрати на утримання держави, прискорити взаємодію органів державної влади між собою, і з громадянами. Один із найголовніших аргументів на користь електронного урядування – підвищення прозорості влади за рахунок переходу на новий рівень зворотного зв’язку як із громадянами, так і з бізнесом. По суті, мова йде про зміну парадигми державної влади. Світовий досвід свідчить, що модель електронного уряду природна і приваблива для тих країн і культур, у яких держава сприймається як обслуговуюча, сервісна структура.
Роботи щодо запровадження електронного урядування в провідних країнах проводяться під гаслом відкритості і підпорядкування урядів громадянам. Підпорядкованість, у свою чергу, зводиться не лише до надання громадянам інформації електронним шляхом, а забезпечується відкритою специфікацією комплексів показників роботи конкретних держорганів і створенням доступних населенню засобів моніторингу цих показників.
Вибравши деякі позитивні приклади із світового досвіду запровадження системи електронного урядування, можн констатувати її практичні переваги:
1) для громадян – одержувати послуги, надані органами та установами; мати до них доступ через мережу Інтернет; навчатися протягом усього життя і брати участь в управлінні державою;
2) для бізнесу – мати доступ до державних служб в Інтернеті, співпрацювати з державою з метою сприяння економічному розвитку;
3) для державних структур – підвищити свою ефективність; покращити відносини з клієнтами і залучити всіх громадян у політичні обговорення, зосередивши свою увагу на стратегічних напрямках.
З метою становлення електронного урядування в Україні необхідно послідовно вирішити чотири завдання:
- організація електронного документообігу в органах державної влади і місцевого самоврядування;
- інформування громадян про діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування через інформаційні технології (ІТ);.
- забезпечення можливості звернення громадян до органів державної влади через ІТ;
- надання адміністративних послуг через ІТ.
Отже, суть електронного уряду зводиться до забезпечення, у першу чергу, громадянам, прозорості, відкритості та якості функціонування чи діяльності органів влади без зайвої бюрократії. Усі передумови електронного уряду в основному зводяться до таких, як правові, організаційні, технологічні та кадрові. До передумов також можна віднести психологічний аспект – усвідомлення необхідності як громадян, так і чиновників запровадження електронного урядування.
Результатом запровадження електронного урядування буде відкритість та прозорість діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування; економія часу та матеріальних ресурсів; підвищення якості надання адміністративних послуг.