3. Предмет і методи інформаційного права

В науковій літературі останніх років можна виділити цілий спектр понять, за допомогою яких автори намагаються визначити цю нову галузь права. До них можна віднести: “програмне право”, “правова інформатика”, “право інформатики”, “комп’ютерне право”, “інформаційно-комп’ютерне право”, “право знати”, “право на доступ до інформації”, “право на інформацію”, а також “телекомунікаційне право” й “інформаційне право”.

Інформаційне право знаходиться в стадії становлення, тому зрозуміла розмаїтість понять і термінів, за допомогою яких фахівці намагаються визначити його зміст. Всі ці поняття і терміни вибираються, виходячи з об’єктів, у відношенні яких чи у зв’язку з якими виникають суспільні відносини, що підлягають правовому регулюванню.

Ми використовуємо поняття “інформаційне право” за аналогією з такими галузями права, як, зокрема, лісове, водяне, аграрне, підприємницьке, екологічне право та ін. В основі назви цих галузей лежать об’єкти правовідносин – ліс, вода, аграрне виробництво, підприємництво, екологія тощо. “Інформаційне право” так іменується, виходячи з основного об’єкта, з приводу якого чи у зв’язку з яким виникають суспільні відносини, що підлягають правовому регулюванню.

Що ж таке ”інформаційне право”? Ю.А. Тихомиров вважає, що інформаційне право – це “система соціальних норм і відносин, що охороняються силою держави, які виникають в інформаційній сфері, – сфері виробництва, перетворення і споживання інформації. Основними предметами правового регулювання тут є інформаційні відносини, тобто відносини, які виникають при здійсненні інформаційних процесів – процесів створення, збирання, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, розповсюдження і споживання інформації”.

M.M. Рассолов розглядає інформаційне право як галузеву юридичну науку: “...інформаційне право – це галузева юридична наука, що вивчає сукупність норм права, які регулюють інформаційні відносини у суспільстві і містять вказівки, які відносяться до інформаційній діяльності у цілому”.

Якщо як предмет правового регулювання цієї галузі права розглядати всю сукупність відносин в інформаційній сфері, що охоплюють весь цикл обігу інформації (її створення, перетворення, передача і розповсюдження, в тому числі – і засобами зв’язку і телекомунікацій, споживання інформації), то, напевно, правильно було б назвати цю галузь права саме “інформаційним правом”, а вказані вище терміни розглядати як такі, що позначають складові чи забезпечувальні частини (підгалузі, інститути) інформаційного права. Тоді інформаційна сфера буде являти системно-утворююче начало, в рамках якого виникає і реалізується вся сукупність суспільних інформаційних відносин.

Отже, інформаційне право – це комплексна галузь права, система соціальних норм і відносин, що виникають в інформаційній сфері – сфері виробництва, перетворення і споживання інформації та охороняється державою.

В об’єктивному змісті інформаційне право являє собою множину норм, які регулюють суспільні відносини щодо інформації.

В суб’єктивному змісті інформаційне право – це множина прав і обов’язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації як об’єкта суспільних відносин.

Сферу діяльності людства регулювання відносин в певній галузі права, називають предметом цієї галузі.

У межах конкретної предметної сфери здійснюється правове регулювання відносин людей та їх організацій. Таким чином, безпосередньою ділянкою правового регулювання для кожної галузі права є відносини двох або більше суб’єктів, які пов’язані визначеним інтересом відносно конкретного предмета в цій галузі.

Предметом інформаційного права є інформація, процеси, які пов’язані з її отриманням (створенням), обробкою, зберіганням, розповсюдженням тощо, тобто, інформаційні відносини, інформаційні права і свободи.

Природа інформації обумовила ту обставину, що в праві формується галузь, яка не є ні класичною, ні належною до будь-якої сім’ї одної галузі права за методом регулювання. Інформаційне право є комплексною галуззю за методами правового регулювання, яка має точно окреслену сферу регулювання – інформація і інформаційна діяльність. Для цього вона використовує різні методи і засоби, які є в арсеналі всієї системи права:

- конституційне регулювання;

- адміністративні способи забезпечення особливостей інформаційної діяльності;

- залучення всіх регулюючих, контролюючих, примусових, стимулюючих і караючих методів з метою забезпечення дотримання законодавства і реакції держави на правопорушення.

Особливості методів інформаційного права визначають особливості місця інформаційного права в системі права у цілому. Інформаційне право являє собою комплексну галузь права і одночасно міжгалузеву юридичну науку, яка знаходиться в тісному контакті і взаємодії з іншими галузями права.

Комплексність інформаційного права пояснюється тим, що воно регулює відносини, що виникають при виробництві, передачі, обробці, розповсюдженні, пошуку, отриманні й використанні інформації, тобто практично у всіх областях людської діяльності, пов’язаною з інформацією чи з діяльністю в інформаційній сфері.

Зв’язок і взаємодія інформаційного права з іншими галузями права знаходить своє вираження в конституційній основі інформаційного права: у розділі 2 Конституції України “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. Не існує прав і обов’язків людини і громадянина, які б не були пов’язані з правом на інформацію. А це право реалізується у рамках, які визначені законом у просторі, який об’єднує всі види діяльності людини.

Розглядаючи питання про місце інформаційного права в системі права, слід відмітити, що інформаційне право активно використовує основні положення теорії держави і права, взаємодіє з такими галузями, як конституційне право, адміністративне, фінансове, кримінальне право, цивільне, трудове право, судоустрій, міжнародне публічне і приватне право.

Найбільш тісно інформаційне право взаємодіє з конституційним правом. Являючись ведучою галуззю права, конституційне право закріплює основні права і свободи особи, у том числі – й інформаційні права і свободи (права і свободи в інформаційній сфері).

Суттєвий зв’язок простежується з цивільним правом, перш за все, при регулюванні майнових відносин і особистих немайнових відносин щодо інформації і інформаційних об’єктів в інформаційній сфері.

Інформаційне право також активно використовує методи адміністративного права, в першу чергу – при регулюванні відносин, що виникають при здійсненні органами державної влади і місцевого самоврядування обов’язків у галузі масової інформації, з формування інформаційних ресурсів і видачу інформації з них широкому колу споживачів.

З іншого боку, інформаційно-правові норми проникають практично у всі галузі права при регулюванні ними відносин, що виникають при створенні, перетворенні і споживанні інформації. Це пояснюється тим, що інформація є невід’ємною складовою частиною діяльності людини, а тому правові відносини із створення, перетворення і споживання інформації у будь-яких галузях діяльності підпадають під закономірності правового регулювання інформаційного права.

При дослідженні інформаційного права застосовуються головним чином методи правової науки, які використовуються в конкретних юридичних науках і складають їх методологічну основу:

– формально-догматичний метод, сутність якого полягає в юридичній обробці правового матеріалу, догми права. Цей метод включає такі процедури, як описання і аналіз інформаційно-правових норм і правовідносин, їх тлумачення, класифікацію і систематизацію явищ, понять, норм, правовідносин, актів, інститутів. Шляхом класифікації і систематизації розрізнені знання і уявлення про досліджуваний предмет приводяться у порядок. В результаті застосування формально-догматичного методу знання про інформаційне право систематизуються, отримують визначену, чітку форму представлення, зручну для запам’ятовування і подальшого вивчення;

– метод порівняльного правового дослідження заснований на зіставленні двох чи більше однотипних елементів інформаційного права (інститутів, норм, понять і т. п.) з елементами інших національних правових систем (американською, європейською і т.п.) з метою виявлення загальних і відмітних характеристик цих елементів. Таке порівняльне вивчення дозволяє отримати важливий матеріал для запозичення, класифікації і, у кінцевому рахунку, – удосконалення системи інформаційного права.

Для дослідження інформаційного права ефективно застосовуються і природничі науки, наприклад, інформатика, правова інформатика і правова кібернетика, семіотика і семантика.

Метод соціологічного дослідження може використовуватися для спостереження за діяльністю суб’єктів інформаційного права з метою оцінки ефективності практики застосування норм і приписань інформаційного права у конкретних умовах.

Порівняльно-історичний метод заснований на аналізі історії формування і розвитку інформаційного права, його понятійного апарату, окремих інститутів. Цей метод може активно використовуватися для дослідження окремих частин і елементів інформаційного права.

Методи алгоритмізації і моделювання активно використовуються для дослідження системи інформаційного права, описання структур і елементів цієї системи, для описання поводження суб’єктів інформаційних правовідносин. Застосування цих методів дозволяє представляти структури і елементи інформаційного права, інформаційні процеси у зручному для вивчення вигляді.

Метод системного підходу може застосовуватися на всіх стадіях вивчення інформаційного права, його елементів і частин як універсальний комплексний метод, заснований на повному дослідженні всіх способів і варіантів вирішення задачі, а також наслідків використання методів і способів вирішення задачі дослідження.

Інформаційне право регулює відносини, пов’язані з інформацією, інформаційними технологіями, інформаційною безпекою. Для якісного регулювання інформаційних відносин необхідно дослідити юридичні властивості та особливості цих об’єктів. Найбільш доцільно вивчати їх методами правової інформатики і правової кібернетики.

В основі формування і розвитку правової інформатики лежить інформатика – наука про інформацію, інформаційні процеси і системи.

Інформатика – “наукова дисципліна, що вивчає закономірності отримання, відбору, зберігання, передачі, перетворення і використання інформації у промислові, науковій, суспільно-політичній і культурній діяльності людей”. Інформатика – це “галузь науки, що вивчає структуру і загальні властивості наукової інформації, а також питання, пов’язані з її збиранням, зберіганням, пошуком, переробкою, перетворенням, розповсюдженням і використанням в різних сферах людської діяльності”.

У свою чергу правова інформатика – наука, яка вивчає правові проблеми обігу інформації в правовій системі. Правова інформатика, з одного боку, є одним з напрямів інформатики, а з іншого – застосовується в умовах правової системи і для потреб цієї системи, тобто враховує особливості правової системи. Отже, правова інформатика – це наука, що вивчає інформацію, інформаційні процеси і інформаційні системи у праві (чи у правовій системі).

Об’єктами дослідження в правовій інформатиці виступають:

а) інформація в правовій системі як об’єкт особливого роду. Вивчаються особливості і юридичні властивості інформації, проблеми оцінки кількості і якості інформації; її роль в прийнятті юридичних рішень;

б) інформаційні процеси в правовій системі і виникаючі при їх здійсненні інформаційні відносини;.

в) інформаційні системи, інформаційно-телекомунікаційні технології і засоби їх забезпечення, в тому числі АІС, бази і банки даних, їх мережі, інші інформаційні технології, що використовуються для правових цілей і створюються на основі засобів обчислювальної техніки, зв’язку і телекомунікацій.

Аналіз правового регулювання інформаційних відносин в Україні та у міжнародній практиці дозволяє доктринально визначити ряд основоположних методологічних, принципових положень інформаційного права:

- основний об’єкт регулювання – суспільні інформаційні відносини;

– основний предмет суспільних відносин - інформація (відомості, дані, знання, інформаційні ресурси, таємниця, інформаційні технології тощо);

- метод правового регулювання - системне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального права (що визначає міжгалузевий характер публічно-правового регулювання) та застосування методів приватно-правового регулювання (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної, ділової етики тощо).

Провідними функціями інформаційного права на основі загальних функцій права визначаються:

нормативна - визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних відносин (правового поля);

комунікативна - зазначення в окремих статтях посилань на чинні законодавчі акти, або необхідність в яких може виникнути, системоутворюючими різних міжгалузевих інститутів права;

регулятивна - визначення прав та обов’язків, зобов’язань суб’єктів щодо регулювання суспільних інформаційних відносин;

охоронна - визначення гарантій та меж правомірної поведінки суб’єктів, які здійснюють заходи щодо недопущення та профілактики правопорушень, а також контроль за дотриманням правомірної поведінки;

захисна - визначення правових умов, процедур та суб’єктів, які здійснюють захист від вчинених правопорушень (поведінки, за якою діяння утворюють делікти), та відповідальності за них згідно з нормами цивільного, адміністративного, трудового, кримінального права;

інтегративна - системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, які регулюють інформаційні відносини в Україні у різних підсистемах права (щодо інформаційного права - воно є з’єднувальною ланкою між провідними традиційними галузями права, застосування їх методів у сфері інформаційних відносин).

За природою правового походження, як міжгалузевий комплексний інститут національного права України інформаційне право має приватно-правову і публічно-правову природу. Тобто норми інформаційного права формуються як на публічному (державному), так і на приватному рівнях суспільних відносин.

Домінуючою методологією формування інформаційного права повинна стати доктрина сучасного вітчизняного конституційного права (основа - Конституція України) та найкращих здобутків міжнародного права щодо верховенства прав людини у сфері суспільних інформаційних відносин.

Доктринально визнається багатооб’єктність юридичних норм щодо застосування законодавства в правовій кваліфікації суспільних інформаційних відносин, природна єдність усіх умовно визначених галузей права.

Визначення статусу інформаційного права як міжгалузевого комплексного інституту права породжує питання визначення статусу і співвідношення його з іншими інститутами права, предметом яких є суспільні відносини щодо інформації (твір, винахід, корисна модель, масова інформація, архіви, бібліотеки тощо). Концептуально пропонується визначитися, що інші інститути права агрегуються з інформаційним правом. Окремі з них за певних умов мають статус міжгалузевих субінститутів. До таких можна віднести: авторське право, винахідницьке право, раціоналізаторське право та інші, що утворюють систему права інтелектуальної власності; право щодо засобів масової інформації: преса, радіо, телебачення, Інтернет тощо.

Тобто через предмет суспільних відносин (інформацію) інформаційне право має зв’язок з іншими міжгалузевими інститутами права: авторським правом, правом інтелектуальної власності, винахідницьким правом, рекламним правом тощо.

Інформаційне право утворює з ними складну, велику, агреговану гіпер-систему права третього порядку. Тобто, відповідно до теорії гіперсистем права інформаційне право базується на засадах правових систем другого порядку, якими є п’ять галузей права: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне. У своїй єдності вони утворюють систему першого порядку - право України.