Лекція 1

Демографія як система знань про народонаселення.

1. Система знань про народонаселення та її структура.

1. Система знань про народонаселення та її структура. Система знань про народонаселення — це науковий напрямок, який формується з 60-х рр. у процесі комплексного вивчення народонаселення низкою суспільних і природничих наук. У рамках цього напрямку народонаселення розглядають як цілісну складну систему, а його головним методологічним принципом є перехід від простого підсумування знань, отриманих окремими науками, до такого їх синтезу, який відповідає системній природі народонаселення як об'єкта дослідження й соціального управління.

На середину 60-х рр. безперспективність розвитку знань про народонаселення, не синтезованих цілісною теорією, стала очевидною. Швидке просування у вузькоспеціальних напрямках досліджень супроводжувалося нерозумінням дотичних проблем і загального завдання. Така сама ситуація виникла у багатьох інших галузях знання, що дало привід Туру Хейєрдалу висловитися таким чином: "Фахівці обмежують себе, щоб закопуватися дедалі глибше, доки вже не бачать один одного зі своїх ям. А результати складають акуратно нагорі. Потрібен ще один фахівець, саме той, котрого досі бракувало. Він не повинен слідувати за іншими в яму, а має залишатися нагорі й зводити воєдино різні результати".

60-ті рр. стали тим рубежем, коли роз'єднаність наук, що вивчають народонаселення, зробила проблематичним подальший прогрес демографічного знання. Було визнано, що населення має системні властивості й їх пояснення з точки зору якоїсь однієї науки, яка вивчає окремі боки його розвитку, поза уявленнями про народонаселення як цілісність є непродуктивним. Отже, еволюція демографічного знання змусила вчених усвідомити необхідність використання міждисциплінарного підходу як головного методологічного принципу вивчення проблем народонаселення.

У 60—70-ті рр. установлюються дедалі тісніші зв'язки між науками, що досліджують різноманітні аспекти відтворення населення, відбувається їх взаємне теоретичне, методологічне й методичне збагачення. Конкретним прикладом продуктивного співробітництва наук є вивчення народжуваності. Його досвід підтвердив ефективність використання системного підходу як загальнонаукової методології до дослідження демографічних процесів. Вагомий внесок у вивчення репродуктивної поведінки населення зробили соціологи й психологи. Не менш вдалою є кооперація демографів, економістів, соціологів та етнографів при дослідженні міграційних процесів. Успіхи регіональної демографії були б неможливі без участі географів. А вивчення причин смертності та зниження середньої тривалості життя немислиме сьогодні без медиків, генетиків, гігієністів та екологів.

Народонаселення (населення) — центральна категорія системи знань про народонаселення. Народонаселення — одне з головних понять низки суспільних наук. Найзагальніше його визначення дає "Демографический энциклопедический словарь": "Народонаселення — природно-історично постала й безперервно самовідновлювана в процесі відтворення безпосереднього життя сукупність людей, головний матеріальний компонент людського суспільства".

Народонаселення й населення — синоніми. Цей термін був уведений до наукового обігу вперше на початку XIX ст. 1806 року в "Статистическом журнале" (він був першим російським науковим гуманітарним часописом) була опублікована стаття І.Германа "Про народонаселення (про чисельність жителів у Росії)".

На кожному етапі розвитку суспільства населення виступає як конкретно-історична сукупність людей, а його найважливішими характеристиками є соціально-часова та просторово-територіальна. Населення не існує поза часом, простором і рухом. Неперервний процес зміни генерацій людей завжди прив'язаний до конкретного історичного часу й перебігає у певних просторових межах, зумовлених територіальною організацією суспільства.

Залишаючись частиною живої природи й маючи сталі властивості біологічної популяції, населення має водночас соціальну природу. Сукупність людей перетворюється з простої відновлюваної популяції на населення завдяки суспільним відносинам і зв'язкам. Як носій суспільних відносин населення є органічною частиною всього суспільного розвитку й саме у цьому контексті доречно говорити про конкретно-історичну зумовленість відтворення населен­ня на різних етапах історичного процесу — в суспільствах привласнюючої економіки, аграрному та індустріальному.

Рух народонаселення, якість народонаселення та розвиток народона­селення є головними поняттями загальної теорії народонаселення.

Загальна теорія народонаселення. Цілісне уявлення про народонаселен­ня забезпечує система наукових знань, відома під назвою загальної теорії народонаселення. Це система загально методологічних і загальнотеоретичних тез і концепцій, що пояснюють закономірності розвитку народонаселення та його зв'язок з усім соціально-економічним розвитком. Методологічна роль загальної теорії народонаселення полягає в тому, що вона дозволяє інтегрувати в єдине ціле розрізнені знання про окремі боки розвитку народонаселення й перейти від простої суми знань до системи знань про народонаселення.

Загальна теорія народонаселення пов'язує тези й поняття загально методологічних наук, які відображають логіку й закономірності суспільного розвитку, з одного боку, та категорії окремих конкретних наук, що вивчають народонаселення, — з іншого. Загальнометодологічними науками для системи знань про народонаселення є філософія та політична економія.

До компетенції філософії належать такі проблеми: методологічні принципи вивчення народонаселення; народонаселення як суспільна підсистема; якість народонаселення та ін.

Політична економія як наука про виробничі відносини суспільства та закони їх розвитку: забезпечує дослідження народонаселення теоретичними й методологічними засадами; від виробничих відносин залежать умови природного відтворення населення, його соціальна мобільність і територіальна організація; система виробничих відносин багато в чому впливає на розселення людей як у масштабах країн та регіонів, так і у глобальному масштабі; виробничі відносини визначають безпосередньо всі аспекти соціального відтворення населення. Від них залежать багато які соціальні чинники, що впливають на звичаї та традиції культури й побуту населення, а також чинники, пов'язані з релігією.

Головними проблемами загальної теорії народонаселення є:

• його роль у суспільному прогресі,

• соц.-ек. зумовленість розвитку народонаселення та його окремих процесів,

• вплив законів суспільного розвитку на народонаселення,

• історичні типи відтворення населення,

• закони й закономірності демографічних процесів,

• взаємозв'язки між окремими демографічними процесами,

• співвідношення соціального та біологічного, стихійного та свідомого в розвитку народонаселення та у конкретних демографічних процесах.

Наукові результати, отримані загальною теорією народонаселення, використовують при розробці й здійсненні демографічної політики як складової соціальної політики в країні.

2. Структура системи знань про народонаселення. Крім загально методологічних наук — філософії та політичної економії — до системи знань про народонаселення ввіходять конкретні наукові дисципліни — економіка народонаселення, соціологія народонаселення, екологія народонаселення, генетика народонаселення, географія населення та власне демографія.

ФІЛОСОФІЯ					ПОЛІТИЧНА ЕКОНОМІЯ
ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ
ЕКОНОМІКА НАРОДОНАСЕЛЕННЯ			ДЕМОГРАФІЯ (СИСТЕМА ДЕМОГРАФІЧНИХ НАУК)			ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ
СОЦІОЛОГІЯ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ			ГЕНЕТИКА НАРОДОНАСЕЛЕННЯ			ЕКОЛОГІЯ НАРОДОНАСЕЛЕННЯ
НАУКИ, СУМІЖНІ З ДЕМОГРАФІЄЮ
СОЦІОЛОГІЯ	ІСТОРІЯ	ЕКОНОМІКА ПРАЦІ	ЕТНОГРАФІЯ	СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ		СОЦІАЛЬНА ГІГІЄНА	ГЕРОНТОЛОГІЯ

Один і той самий об'єкт — народонаселення — вони досліджують із використанням методик і мови цих наук. Їх використання забезпечує свого роду "широкофокусний" огляд народонаселення як об'єкта дослідження й дозволяє вивчати економічні, соціологічні, демографічні, екологічні, географічні, етнографічні, генетичні, соціально-гігієнічні та інші аспекти розвитку народонаселення. Предметом конкретних наукових дисциплін є ті чи ті аспекти розвитку народонаселення та його взаємодій з іншими суспільними підсистемами.

Економіка народонаселення — це науковий напрямок, у рамках якого здійснюють вивчення закономірностей визначального впливу економічного розвитку на відтворення населення загалом, а також окремі демографічні процеси. В рамках цього напрямку досліджують також і зворотний вплив розвитку народонаселення на економіку.

Соціологія народонаселення — це науковий напрямок, який досліджує соціологічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення. В рамках цього напрямку здійснюють синтез демографічних і соціологічних знань, підставою якого є категорії, поняття, принципи й теоретичні тези загальної теорії народонаселення. Саме вони й утворюють горішній рівень соціології народонаселення, в межах якого забезпечуються методологічні засади для досліджень взаємодії суспільства загалом та народонаселення як однієї з його підсистем, а також найзагальніших зв'язків і відносин та їх трансформації у процесі зміни історичних типів відтворення населення.

Екологія народонаселення — науковий напрямок, який досліджує екологічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення. Екологія народонаселення вивчає взаємозв'язки й взаємодію між розвитком народонаселення та якістю природного довкілля, а також причини, що впливають на зміну поведінки населення в різних соціально-екологічних ситуаціях. На відміну від екології людини, яка вивчає взаємозв'язки між людиною та природою, екологія народонаселення досліджує вплив конкретних умов середовища життєдіяльності на характер і темпи розвитку народонаселення й виявляє залежність принципів і цілей екологічної політики від якості населення та структури його потреб.

Сьогодні екологія народонаселення є одним із найбільш актуальних наукових напрямків у зв'язку з катастрофічним зниженням якості середовища замешкання й формуванням постчорнобильського синдрому у населення України, Бєларусі й Росії.

Географія населення — науковий напрямок, який досліджує особливий зріз соціальних відносин у системі знань про народонаселення. Він відображає ставлення населення до території його замешкання. В рамках географії населення вивчають територіальні особливості формування й розвитку населення й населених місць (поселень) за різних економічних, соціальних і природних умов. Географія населення ввіходить до системи географічних наук як складова соціально-економічної географії й водночас до системи знань про народонаселення.

Генетика народонаселення — це розділ генетики, який вивчає явища спадковості та мінливості у людини на рівні популяцій. На відміну від популяцій інших біологічних видів, популяції людини є об'єктом дії й продуктом не тільки природничо-історичного, але й суспільно-історичного процесу. Відтворення генів людини, будучи, з одного боку, суто біологічним процесом, з іншого — соціально зумовлене й невід'ємне від демографічного розвитку й відтворення населення. Передача генетичної інформації у генераціях, її розподіл у просторі розселення людини, зміна в ході міграцій, взаємодія населення з довколишнім середовищем — усі ці рухи генетичного матеріалу пов'язані з демографічними процесами. Отже, генетику народонаселення можна розглядати як царину взаємодії генетики й демографії, в рамках якої досліджують генетичні наслідки демографічних процесів.

Центральною частиною системи знань про народонаселення є демографія, яка є, у свою чергу, системою демографічних наук.

Лекція 2. Система демографічних наук

Питання:

1. Демографія — центральна частина системи знань про народонаселення.

2. Система демографічних наук та її структура.

Демографія — центральна частина системи знань про народонаселення. Демогра­фія — наука про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній зумовленості цього процесу. Відтворення населення є одним із головних процесів відтворення суспільства й являє собою неперервне відновлення генерацій людей у результаті взаємодії народжуваності й смертності, яка перебігає в рамках історично визначених соціальних відносин.

• Демографія вивчає закономірності й соціальну зумовленість народжуваності, смертності, шлюбності й припинення шлюбу, відтворення шлюбних пар і сімей, міграційного руху, відтворення населення загалом як єдності цих процесів.

• Вона досліджує зміни статево-вікової, шлюбної й сімейної структур населення, взаємозв'язок демографічних процесів і структур, а також закономірності зміни загальної чисельності населення й сімей як результату їх взаємодії.

• Демографія розробляє методи описання, аналізу й прогнозу демографічних процесів і структур. На підставі дослідження взаємозв'язків між процесами й структурами, а також впливу на них умов життя й суспільних відносин, які визначають інтенсивність демографічних процесів, демографія з'ясовує як спільні закономірності їх перебігу, так і особливості прояву цих закономірностей у конкретного населення за певних умов місця й часу.

• У практичній площині до царини демографічних досліджень ввіходить описання демографічної ситуації, аналіз тенденцій і чинників розвитку демографічних процесів у країні загалом, на окремих її територіях або в групах населення в різні періоди часу. На підставі вивчення особливостей народжуваності, смертності й міграційного руху в різних генераціях, різних соціальних групах і на різних територіях демографія оцінює їх найбільш імовірні зміни в майбутньому, розробляючи демографічні прогнози.

Різновиди руху населення. Населення як об'єкт вивчення не є простою сукупністю людей. Це складна система, яка перебуває в постійному русі й саморозвитку. В демографії розрізняють три різновиди руху населення: природний, механічний (або міграційний) та соціальний. Природний рух включає в себе такі факти людської біографії, як народження, смерть, укладання шлюбу, розлучення й овдовіння. Механічний (міграційний) рух населення являє собою сукупність переміщень усіх різновидів індивідів або їх груп по території й призводить до зміни територіального розміщення населення, густоти жителів і заселеності території. Соціальний рух (або соціальна мобільність) відображає переходи індивідів з однієї соціальної групи до іншої, являючи собою сукупність усіх змін соціальних ознак людей. Останній різновид руху населення визначає динаміку й відтворення соціальних структур. Його вивченням займаються й демографи, й соціологи.

Предмет демографії. Демографія як самостійна наука сформувалася в другій половині XIX — на початку XX ст. в результаті узагальнення й осмислення результатів конкретних демографо-статистичних спостережень. Розуміння предмета й змісту демографії змінювалося мірою поглиблення знань про народонаселення та їх диференціації.

Існують дві точки зору на предмет демографії. Згідно з першою з них, предметом демографії є закономірності відновлення генерацій людей як результат взаємодії процесів народжуваності, смертності, а також шлюбності, припинення шлюбу й відтворення населення загалом. Процес перерозподілу населення по території (міграція) розглядається в рамках першої точки зору як об'єкт самостійної науки — географії населення, яка вивчає закономірності розселення людей та його змін.

Проте у 80-ті роки сформувалася нова точка зору, яка відображає широке розуміння процесу відтворення населення як сукупності трьох форм руху населення — природного (народжуваність і смертність), просторового (міграції) й соціального (зміна соціальних структур, соціальна й професійна мобільність). Шерег дослідників розглядає як об'єкт демографії самовідтворення народонаселення як сукупності різноманітних соціальних спільнот, що є суб'єктами відповідних суспільних відносин.

На відміну від поняття населення у буденному розумінні як сукупності людей, що замешкали на певній території, в демографії населення розглядають як людську популяцію, самовідновлювальну в процесі зміни генерацій. Специфіці відтворення населення як самовідновлювальної сукупності людей, що має статево-вікову й шлюбну структуру й залежні від віку й статі характеристики демографічних процесів, відповідають і власні демографічні методи його дослідження.

Методи й мова демографії. Крім власних методів, демографія широко використовує методи інших наук. Вона модифікує їх стосовно своїх дослідницьких завдань, тому часто важко окреслити між ними та методами власне демографії чіткі межі. Заломлюючись у вивченні відтворення населення запозичені з інших наук методи стають невід'ємною частиною демографічної методики.

До методів власне демографічного аналізу належить:

1. метод когорт, застосовуваний при вивченні зміни того чи того демографічного процесу впродовж життя генерації.

2. Останнім часом дістали поширення методи потенційної демографії, які передбачають вимірювання демографічних процесів не кількістю подій або прожитих людино-років, а демографічними потенціалами — кількістю людино-років майбутнього життя.

3. Широко застосовують у демографії й методи стандартизації демографічних коефіцієнтів, які дозволяють виключити при порівняннях вплив відмінностей у складі порівнюваних населень.

4. Часто використовують демографічні моделі, які описують зміну населення загалом або компонентів його зростання у вигляді демографічних таблиць

5. Важливе місце в демографічній методиці посідають прийоми вивчення та аналізу кількісних відносин, зокрема, статистичні й математичні методи. Будучи самостійною наукою, статистика в демографії відіграє роль одного з її головних методів, утворюючи як така головну частину демографічної статистики.

6. Методи демографічного прогнозу дають можливість оцінити роль тих чи тих компонентів зміни населення, порівнюючи їх вплив на чисельність і структуру населення в майбутньому. Найбільш поширений метод пересування по вікових групах, який також застосовують при перспективних обчисленнях населення для потреб планування та управління.

7. Широке розповсюдження у демографії отримали методи соціологічного аналізу.

Система демографічних наук та її структура. Якщо до середини XX ст. ішлося про демографію як про єдину науку, то сьогодні ми розглядаємо демографію як центральну частину системи знань про народонаселення, яка являє собою, у свою чергу, систему демографічних наук, що розвиваються на ґрунті загальної теорії народонаселення.

В системі демографічних наук можна виокремити кілька блоків або розділів.

Перший з них складає:

• теоретична демографія, яка базується на загальній теорії народонаселення й покликана розробляти головні методологічні принципи аналізу демографічних процесів та явищ, головні закономірності відтворення населення.

• історія демографії, яка вивчає розвиток поглядів на проблеми населення, становлення демографії як науки.

• дескриптивна (описова) демографія, є розгорнута інтерпретована система відомостей про населення, яка має форму статистичних показників, отримуваних із різних джерел інформації.

• економічна демографія, спирається на методологічні принципи аналізу взаємозв'язків розвитку економіки й розвитку народонаселення. Вона вивчає економічні аспекти відтворення населення й передусім механізм взаємозв'язку економічних і демографічних процесів.

• соціологічна демографія, або соціальна демографія – наукова дисципліна, яка формується на стику соціології та демографії й вивчає взаємовплив соціальних та демографічних процесів.

• військова демографія вивчає роль демографічних чинників у військовій справі й військовій економіці з кількісного та якісного боків. Як самостійні розділи у військовій демографії виокремлюють дослідження мобілізаційних можливостей держав, що воюють, зокрема, мобілізаційних резервів для збройних сил та економіки; вивчення військових утрат населення та його міграцій у зв'язку з війнами; аналіз впливу війн на відтворення населення та його здоров'я; оцінку демографічних наслідків війн. Важливе значення у військовій демографії мають перспективні розрахунки чисельності та складу населення за статтю та віком для визначення ресурсів країн та їх коаліцій. Головними джерелами інформації для військової демографії є статистичні дані про чисельність і склад населення до війни, в період війни та по її закінченні, про людські втрати у війнах; офіційні звіти про війни (кампанії), архівні, літературні та інші джерела відомостей про населення, його відтворення та міграції.

• етнічна демографія сформувалася на стику етнографії та демографії. Вона вивчає особливості відтворення й динаміку чисельності окремих народів або етносів.

• та інші галузеві демографічні науки.

Другий блок включає в себе:

• інформаційну базу й методичне забезпечення досліджень народонаселення.

Третій блок утворює регіональна демографія, яка

вивчає закономірності відтворення населення в окремих регіонах і територіях країни, а також економічні, соціальні, екологічні, етнічні та інші чинники, що впливають на його характер і мають місце у цих регіонах.

Четвертий блок – прикладні демографічні дослідження, які обслуговують потреби господарської практики, їх результати використовують для обґрунтування розрахунків і практичних рішень в економіці, містобудуванні, охороні здоров’я, освіти, соціальному забезпеченні та інших галузях невиробничої сфери.

П’ятий блок — соціально-демографічне прогнозування реалізується в системі демографічних прогнозів різної глибини й різного змісту. Залежно від глибини прогнозування розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові та над довгострокові прогнози населення. Демографічні прогнози широко використовують при розробці й здійсненні заходів демографічної політики.

Шостий блок - теоретичні засади демографічної політики, що є частиною політики народонаселення, яка, у свою чергу, виступає складовою соціально-економічної політики держави.

Останні два блоки виходять за межі власне демографії й є радше не науками, а напрямками науково-практичної діяльності, у продукції якої зацікавлені передусім органи планування та управління.

Місце демографії у системі наук. Відтворення населення й зміни, що відбуваються в ньому, зазнають впливу найрізноманітніших відносин у житті людей, які є предметом інтересу низки суспільних наук: економічних, історичних, правознавства, соціології, соціальної психології, соціальної гігієни, а також природничо-наукових дисциплін: антропології, медичної генетики, популяційної генетики, екології людини, фізіології людини тощо. Проте демографія вивчає не самі ці відносини, які становлять предмет відповідних наук, а лише їх вплив на процес відтворення населення та його окремих груп. Для пояснення закономірностей відтворення населення демографія запозичує методи, залучає факти, встановлені цими науками. Розділи цих наук, пов'язані безпосередньо з вивченням народонаселення, також включаються до системи знань про народонаселення.

Якщо взяти юриспруденцію, то демографічна функція права полягає в юридичній регламентації різних аспектів демографічної поведінки. І демографи, і юристи одностайно визнають, що праву належить найважливіше місце серед чинників, що регулюють демографічні процеси. Право у цьому разі розуміють як сукупність норм, установлених або санкціонованих державою, які забезпечують умови існування народонаселення й режим його відтворення. Роль права особливо важлива при розробці й здійсненні заходів демографічної політики, що використовує як інструменти правові й законодавчі акти.

Головні поняття й категорії демографії. Поняттєвий апарат демографії, як він постав на сьогодні, відображає еволюцію теоретичних уявлень про предмет та зміст демографічної науки. Ключовими в системі понять, які використовує сучасна демографія, є :

1. Демографічний процес — це послідовність однойменних подій у житті людей, яка має значення для зміни їх генерацій. Головні демографічні процеси – народжуваність, смертність, шлюбність, припинення шлюбу, міграції. Головною характеристикою демографічних процесів є їх інтенсивність, яку вимірюють частотою демографічних подій у генерації або в населенні.

2. Демографічна подія — це подія, яка відбувається з окремою людиною й яка має значення для зміни генерацій людей, зміни чисельності й структури населення, подружніх пар і сімей.

3. Демографічне явище — це значна зміна в чисельності й структурі населення або в демографічних процесах, яка справляє істотний вплив на характер зміни одних генерацій людей іншими. В широкому тлумаченні до демографічних явищ зараховують увесь історично змінюваний процес змін генерації людей, у вузькому — ті чи інші зміни в окремих його компонентах

4. Демографічний стан — це стан людини, який має значення для зміни генерацій людей, зміни чисельності й структури населення, подружніх пар і сімей. В демографічному аналізі життя людей розглядають як послідовність переходів з одного демографічного стану в інший, починаючи з народження (увіходження в населення) й до смерті (вибуття з населення).

5. Демографічна ситуація, або демографічна обстановка, — це стан демографічних процесів, складу й розміщення населення в якийсь певний час, найчастіше того чи того року. Звичайно, демографічну ситуацію розглядають стосовно країни загалом або її окремих частин чи регіонів.

6. Демографічна поведінка — це система взаємопов'язаних дій або вчинків, спрямованих на зміну або збереження демографічного стану суб'єкта. Суб'єктами демографічної поведінки є, як правило, окремий індивід, сім'я, мала група, набагато рідше — нація, населення регіону або певної території. Розрізняють демографічну поведінку в широкому та вузькому розумінні терміна. В першому випадку демографічна поведінка включає дії, пов'язані з відтворенням населення, його міграцією та соціальною мобільністю. В другому — тільки з відтворенням населення безпосередньо (із народжуваністю та смертністю) або опосередковано (із шлюбністю та розлучуваністю).

7. Демографічна установка — психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до тих чи тих демографічних подій у своєму житті, означає готовність до певного результату демографічної поведінки.

8. Когорта — це сукупність людей, у котрих в один і той самий період часу відбувалася певна демографічна подія. Інтервал часу, обраний для виокремлення когорти (звичайно, рік або кілька років), залежить від цілей аналізу та особливостей вихідної інформації.