ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ІДПЗ

     ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ

1.Предмет і метод вивчення історії держави та права зарубіжних країн. 2.Значення вивчення курсу "Історія держави та права зарубіжних країн" для підготовки юристів вищої кваліфікації. 3.Державний лад рабовласницької демократичної республіки в Афінах. 4.Характеристика міжнародного права після закінчення Другої світової війни 5.Джерела римського права на різних етапах його розвитку. 6.Реформа Сервія Туллія. 7.Суспільно-політичний лад рабовласницької Спарти. 8.Закони Ману. 9.Організація управління в державі Мауріїв. 10.Особливості давньосхідної деспотії. 11. Суд і процес у стародавньому Римі. 12. Закони XII таблиць. 13. Процеси глобалізації і проблеми формування транснаціонального права 14. Характеристика державного ладу держав Стародавнього Сходу. 15. Закони Хаммурапі. 16. Державний лад Риму в період імперії. 17. Суспільний лад давньосхідних рабовласницьких держави. 18. Етапи розвитку римської рабовласницької держави. 19. Характеристика "Салічної правди". 20. Суспільний та державний лад Франків. Реформа Карла Мартела. 21. Соціально-економічні передумови виникнення станово-представницьких установ в Англії, Франції та Німеччині. 22. Князівський абсолютизм і його особливості. 23. Особливості суспільно-політичного розвитку князівської Німеччини. Золота Булла 1356 року. 24. Основні положення "Великої хартії вольностей" 1215 р. 25. "Славна революція" 1688 року. 26. Суд і процес за законником Стефана Душана. 27. Індепендентська республіка в Англії. 28. Велика Французька буржуазна революція, її основні етапи. 29. Веймарська Конституція 1919 року. 30. Каральний апарат США в період загальної кризи капіталізму. 31. Виникнення і формування міжнародного гуманітарного права збройних конфліктів у ХІХ – ХХ ст. 32. Ідея Єдиної Європи та її реалізація в історичному аспекті. 33. Міжнародне право і процеси глобалізації. 34. Кримінальний кодекс Наполеона 1810 року. 35. Консульство та імперія Наполеона Бонапарта. 36.Російські культурно-правові традиції і пострадянська історія держави і права Російської Федерації.. 37.Листопадова революція 1918 року в Німеччині. 38."Білль про права" 1791 року (США). 39.Історичні перспективи марксистсько-ленінської концепції держави і права.  40.Пролетарська революція в Парижі 18 березня 1871 року і утворення Паризької Комуни. 41.Новітні тенденції у розвитку держави і права колишніх членів соціалістичного табору . 42.Уроки Паризької Комуни. 43.Декларація прав людини та громадянина 1789 року (Франція). 44.Звичаєво-правова основа виникнення держави і права країн третього світу. 45.Основні школи мусульманського правознавства.  46. Етапи загальної кризи капіталізму. 47.Основні тенденції в праві мусульманських країн ХІХ – ХХІ ст. 48.Фашистська диктатура в Німеччині. 49.Національно-державне розмежування в Середній Азії. 50. Буржуазна революція в Англії XVII ст. 51. Характеристика Конституції П'ятої Республіки 1958 р. (Франція). 52. Криваве законодавство в Англії. 53. Держава і право соціалістичних країн Азії і Куби 54. "Хабеас корпус акт" 1679р. та його характеристика. 55. Державний лад Паризької Комуни. 56. Абсолютна монархія у Франції. Суть класичного французького абсолютизму. 57. Корпоративна держава в Італії. 58. Установлення фашистської диктатури в Німеччині. 59. Якобінська диктатура 1793 року у Франції. 60. Франція у II світовій війні. Режим Віші. 61. Основні тенденції в сучасному праві Китаю. 62. Особливості глобалізації та регіональної інтеграції на межі ХХ та ХХІ століть 63. Війна за незалежність США. Декларація незалежності 1776 р. 64. Конституція Японії 1946 р. 65. Особливості формування основних принципів міжнародного права. 66. Конституція Четвертої республіки у Франції 1945р. 67. Кодифікація Юстиніана (Візантія). 68. “Кароліна" (1532 р.). 69. Характеристика міжнародного права у міжвоєнний період 70. Характеристика просвіченого абсолютизму. 71. Основні зміни в розвитку буржуазного права в період загальної кризи капіталізму. 72. Виникнення та розвиток парламенту в Англії (ХШ-ХVст.). 73. Генеза міжнародного гуманітарного права 74. Особливості формування міжнародного гуманітарного права збройних конфліктів у ХІХ – ХХ ст. 75. Міжнародне право і проблеми глобалізації 76. Політичний режим у США після другої світової війни. 77. Встановлення і законодавче оформлення фашистської диктатури в Італії. 78. Виникнення міжнародного гуманітарного права: передумови та особливості 79. Генеральні Штати у Франції. 80. Основні зміни в розвитку буржуазної держави в період загальної кризи капіталізму. 81. Громадянська війна Півночі і Півдня та її вплив на наступний розвиток законодавства США. 82. Четверта республіка у Франції. 83. Утворення ФРН і Конституція 1949 р. 84. Регіональна інтеграція: особливість міжнародного розвитку у ХХ-ХХІ ст. 85. Цивільний кодекс Наполеона 1804 р. 86. Крах колоніальної системи імперіалізму і утворення нових незалежних держав. 87. Уряд народного фронту у Франції та його заходи в політичній і соціальній галузях. 88. Шаріат. Злочини та покарання. 89. Шлюбно-сімейне право за Кораном. 90. Джерела мусульманського права.

1.Предмет і метод ідпзк. Науку іпдзк можна визначити як сферу людської діяльності,спрямовану на формування нових знань про виникнення і розвиток держави і права в зарубіжних країнах. Предмет вивчення науки історії держави і права зарубіжних країн є конкретні процеси виникнення і розвитку державно-правових інститутів і явищ,що розвиваються в хронологічній послідовності та проявляються в певному історичному просторі. Методологія ідпзк – це сукупність а)загально філософських методів пізнання і пізнавальних принципів ; б)загальнонаукових дослідницьких методів і прийомів; в)спеціальних методів та прийомів,за допомогою яких досліджуються процеси виникнення і розвитку державно-правових інститутів в зар.країнах. Методологія має 3 рівні: 1)загальнойілософські методи і принципи 2)Сукупність загальнонаукових дослідницьких методів і прийомів(аналіз синтес індукція) 3)сукупність спеціальних дослідницьких методів і прийомів.(хронологічний, проблемно-хронологічний,періодизація,порівняльно-іторичний та ін) . 2.Значення вивч. Курсу ідпзк,для підготовки юристів вищої кваліфікації. ІДПзк є невідємною складовою державного стандарту базових юридичних дисциплін.Саме ця навч.дисципліна відіграє роль в ознайомленні майбутніх юристів із світовою політичною та правовою культурою ,знання якої дає можливість глибше зрозуміти сучасні державо і правотворчі процеси,прогнозувати основні тенденції їх розвитку.ІДПзк тісно пов’язана з іншими історико-правовими дисциплінами, тдп і разом з ними виступає методологічним підґрунтям вивчення сучасних галузей права. Історія держави і права дає також ключ до розуміння проблем державотворення та основних закономірностей розвитку сучасних держав. Особливого значення дослідження проблем історії держави і права зарубіжних країн набуває в часи переосмислення традиційних, заідеологізованих підходів до державних інститутів минулих часів та до оцінки найвидатніших пам'яток світової правової спадщини. Таким чином, цей курс сприяє загальному розвиткові студентів, формуванню їхньої правосвідомості і політичної та правової культури майбутніх висококваліфікованих юристів. 3 Державний лад рабовласницької демократичної республіки в Афінах. За формою державного правління Стародавні Афіни були демократичною республікою. Державний апарат Афінської демократії складався із таких органів влади: народних зборів, ради п’ятисот, геліеї, колегії стратегів і колегії архонтів. Народні збори (екклесія) були головним і вирішальним органом. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські громадяни (чоловіки), що досягли двадцятилітнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять. Повноваження народних зборів були дуже широкими і охоплювали всі найважливіші питання життя Афін. На народних зборах приймались закони, вирішувались питання війни і миру, вибирались посадові особи, заслуховувались звіти магістратів після закінчення строку повноважень, обговорювався та затверджувався державний бюджет, здійснювався контроль за вихованням юнаків, приймалось рішення у випадку остракізму. Специфічне значення мали права народних зборів щодо охорони основних законів. Була створена спеціальна колегія для охорони законів, яка одержувала свої повноваження від народних зборів. У народних зборах був встановлений доволі демократичний порядок роботи. Виступати міг будь-який учасник зборів. Але він повинен був дотримуватися певних правил, які зводились до того, що не можна було повторюватись, ображати свого опонента, а говорити необхідно було по суті справи. Народні збори збирались, як правило, через 8–9 днів. Головою народних зборів був голова пританів. Голосування було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг внести на розгляд свій законопроект. Рада п’ятисот діяла як вищий адміністративний орган і муніципалітет з управління службами Афін та його передмість: розв’язувала питання благоустрою міста, його базарів, стану флоту, арсеналу, організовувала доставку продовольства. Рада здійснювала контроль за діяльністю посадових осіб, готувала і попередньо розглядала питання, що виносила на обговорення народних зборів. Рада проводила докимасію (перевірку) дев’яти архонтів і кандидатів у члени Ради на майбутній рік. Вона мала право притягувати до суду посадових осіб, а особливо осіб, винних в неправильному використанні державних коштів. . У системі державних органів зберігся такий державний орган як ареопаг. До нього входили представники афінських аристократів, що займали посади архонтів та колишні архонти, які зробили задовільний звіт про свою річну діяльність. Ареопаг до середини V ст. до н.е. був одним із найважливіших органів державної влади, що контролював діяльність посадових осіб та народних зборів. Але після 462 р. до н.е. за ним було збережено, головним чином, функції судової установи. Серед органів виконавчої влади в Афінах слід відмітити дві колегії: стратегів і архонтів. Колегія десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян. Основні функції колегії стратегів – верховне керівництво і командування всіма військовими силами афінської держави, фінанси, зовнішні відносини, підготовка до ради п’ятисот і народних зборів, проектів, декретів і розпоряджень. Система афінської демократії в V – ІV ст. до н.е. була добре продуманою і старанно розробленою політичною системою. Заміщення державних посад будувалось на принципах виборності, строковості, колегіальності, підзвітності. Усі посадові особи вибирались на один рік без права переобрання на наступний строк. Але це не стосувалося стратегів. Для свого часу афінська демократія мала найбільш передовий державний устрій, в умовах якого всі повноправні громадяни мали можливість управляти державою, а держава пік-лувалась про матеріальний добробут своїх громадян і створювала умови для розвитку культури. 4.Характеристика міжнародного права після закінчення Другої світової війни ?!?!?! Друга світова війна через її масштаби, методів терору, вживаних фашистськими  арміями, дала могутній поштовх урядовій і суспільній ініціативі по організації миру і безпеки. питання створення організації міжнародної безпеки виникло з перших днів війни. Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав  в Москві в 1943 році. Особливостями цієї організації слід назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавної співпраці. У статті 1 Статуту ООН закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної організації: 1. Підтримувати міжнародний мир і безпеку  2. Розвивати дружні відносини …  3. Здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні між­народних проблем економічного, соціального, культурного і гу­манітарного характеру. 4. Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих за­гальних цілей. Не дивлячись на складне внутрішнє положення і протидію з боку неоколоніалістських сил, розвиваються країни, що раніше знаходилися на периферії історичного прогресу, активно підключилися в останні десятиріччя XX в. до діяльності ООН, виступають за новий і більш справедливий міжнародний економічний порядок, за припинення гонки озброєнь, за мирне рішення регіональних і інших міжнародних конфліктів. Найважливішою особливістю розвитку сучасного миру є те, що він все більше придбаває цілісний і взаємозалежний характер. У вибухонебезпечній обстановці, коли накопичені величезні запаси руйнівної зброї і зі всією гостротою встало питання про виживання самого людства, політика тотального протиборства і військової конфронтації, рівно як і розпалювання регіональних конфліктів, не має майбутнього. Проблема запобігання нової світової війни і ядерної катастрофи, припинення будь-якої агресії, здатної спричинити небезпечну ланцюгову реакцію, стає загальнолюдською.  5. Джерела римського права на різних етапах його розвитку. Джерела права архаїчного періоду:величезну роль у формуванні римської правової традиції в архаїчний період відігравали жерці.Особлива виділялася серед них колегія понтифіків,яка привласнила собі привілегії створення і тлумачення норма права.Понтифіки були по суті першими римськими ю ристами.Найдавнішим джерелом права в Римі були правові звичаї.Іншим джерелом римського права історична традиція називає законодавство римських царів.Але основним джерелом римського права цього періоду вважається зокони 12талиць написані 450р. до н.е.Їх підготовкою займалася комісія з 10патриціїв,що підготували закони на десяти табл. Текст яких задовольняв плебейське населення.Потім додалося ще дві табл. Хоча в законах 12табл. Передбачалося використання клятв і здійснення інших ритуальних дій,право вже було відділено від релігійних норма і набуло світського характеру.У цей період мали правову силу і рішення сенату постанови магістрату. Джерела права класичного періоду : найбільш розповсюдженими стали едикти преторів.Самі положення які містилися в едиктах не мали сили закону,але ули обов’язковими,оскільки підтримувалися преторською владою. Важливим джерел були едикти преторів перегринів. Поступово зміцнювалася влда імператорів, які стали видавати акти, що отримали назву конституції,вони поділялися на 4види: 1)едикти-заг.положення ,засновані на владі “імперіум”а тому юр.обовязкові тільки за життя імператора.2)раскрипти –відповіді або поради імператора окремим особам або магістрам.3)декрети- рішення по судовим справам.4)мандати- інструкції адресовані правителям провінцій.Важливим і своєрідним джерелом рим.права стала діяльність рим.юристів.Вони переважно були з аристократичних кіл.Римські юристи укладали числені праці,з яких одні призначалися для навчання інші для практичного використання. Джерела права пост класичного періоду: в цей час найбільше змінювалися джерела права,серед яких значно зросталп питома вага законодавста імператорів.Зменшувалось чило класичних юристів.осн.джероло були:в 438 кодекс феодосія(включав не тільки чинне законодавство)528- 534рр. кодекс Юстиніана,який здійснював всеосяжну систематизацію рим.права.(дигести,кодекс,інституції.). 6. Реформа Сервія Туллія. Реформи сервія тулія завершили процес зламу основ родового ладу,замінивши його новим соціально-політичним устроєм,заснованим на територіальному розподілі і м айнових відмінностях.Включивши плебеїв до складу “римського народу”допустивши їх до участі в центуріатних і трибутних народних зборах,вони сприяли консолідації вільних,забезпечували їх панування над рабами.У той же час реформи сервія тулія не усунули повністю політичних і соціальних обмежень плебеїв.Подальші два століття в історії риму характеризуються продовженням боротьби плебеїв за зрівняння прав з патриціями. 7. Суспільно-політичний лад рабовласницької Спарти  Для суспільного ладу Спарти характерне тривале збере-ження пережитків первіснообщинного ладу і військова орга-нізація суспільства. Турбота про збереження солідарності се-ред невеликої кількості повноправних громадян Спарти, що панували над величезною масою поневоленого населення, пояснюється прагненням запобігти виникненню різкої майнової диференціації серед “рівних”, як називали себе спартіати. На це були спрямовані закони проти розкоші, які приписують Лікургу Усі спартанці, які призивались в ополчення, були наділені земельними ділянками (клерами). У Лаконіці і Месенії їх налічувалось близько 10 тис. Клер вважався невідчужуваним володінням, а оскільки земля була власністю держави, то його не можна було продати, по-дарувати, залишити у спадок. Розміри ділянок були однакові для всіх, тим самим на основі економічної рівності стверджу-валась “община рівних”. Ділянки землі отримали й періеки – ремісники, крамарі. Образ життя спартанців від народження до смерті жорс-тко регламентувався. Із 7 років хлопчики виховувались у гімназіях під наглядом наставників – педагогів. Головна мета навчання і вихо-вання – підготовка майбутнього воїна. З 20 до 60 років спартанець вважався військовозобов’язаним і повинен був систематично вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До 30 років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватись порад свого опікуна, наставника. Спартанці носили однаковий одяг, користувались однаковим домашнім начинням, дотримувались стандарту, загальноприйнятої форми бороди та вус. До 30 років спартанець повинен був одружитися, інакше він щорічно під час релігій-ного свята підлягав побиттю з боку жінок. Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високий. Вони не знали багатьох господарських турбот, ілоти до-ставляли їм продукти, дітей виховувала держава. Єдність спартанців забезпечувалась спільними трапезами (сиситіями), під час яких прості громадяни та царі їли за одним столом і займалися груповими атлетичними вправами. Кожен вносив щомісячно натуральний внесок в общину. Той, хто не міг цього зробити, вважався “таким, що опустився”, і позбавлявся політичних прав. Військова справа була основним заняттям громадян. Їм заборонялося займатися ремеслом і торгівлею, оскільки це ганьбило їх, бо вважалося справою періеків. Періеки були особисто вільними, політичними правами не користувались, але в інших відносинах були правоздатними: могли набувати власність і здійснювати угоди, несли військову повинність. З боку держави над періеками був встановлений нагляд, що здійснювався спеціальними посадо-вими особами. Найбільш багаточисельним прошарком населення були ілоти – представники переможених племен, що були перетворені в державних рабів. Своєї землі вони не мали, працювали на ділянці, що була виділена спартіату державою, мали своє господарство і знаряддя праці. Половину врожаю, одержаного з землі, ілоти віддавали власнику ділянки. У період військових дій вони залучались як допоміжна сила, але при цьому їм давали найпримітивнішу зброю, через що вони несли неви-правдано великі втрати. Своє панування над ілотами спартанці підтримували методами жорстокого терору. Ілоти могли бути відпущені на волю державою. Постійні військові заходи вимагали величезних витрат матеріальних і людських ресурсів, що, врешті-решт, стало причиною швидкого занепаду спартанської “общини рівних”. Її політична і суспільна структура не витримала натиску то-варно-грошових відносин. Спарта втратила свою самостійність, потрапила під вла-ду персів, потім македонців, а з 146р. до н.е. – Риму 8. Закони Ману.  Ману-смрити,також відомі як ману-самтіха,манава-дхармашатра і закони ману – пам’ятник давньоіндійської літератури, давньоіндійська збірка положення богочистому індійцю у виконання їм свого общественного,релігійного і морального обовязка.Являються однією із 19 дхарма – шастр,які входять в літературу смріті.В науці утвердилось точка зору Георга Бюлера,що закони ману в тому вигляді ,які дійшли до нас,склались у ІІ ст..до н.е.-ІІст.н.е.При цьому не весь матеріал який вказаний в збірнику може відповідати вище зазначеному періоді.Відносно новими вважаються перша і остання(12)глави.Найбільш давніми рахуються ЇЇ-VЇглави.Закони ману являються важливим соціологічним,політичним і історичним пам’ятником давньоіндійської літератури.  9.Організація управління в державі Мауріїв  На базі родоплемінних колективів виникли державні утворення,звичайно невеличкі державні утворення,які приймали форму монархій або республік.Самою сильною державою того часу була магадха.Найвищої могутності досягла в IV-IIIст.до.н.е. при династії мауреєв.що обєднала під своєю владою майже всю територію індостану.Махадсько-Маурійска епоха розглядається,як особливий етап в розвитку давньоіндійської державності.Це був період значних політ.подій.Створення об’єднаної індійської держави сприяло спілкуванню різноманітних народів.В епоху Мауріїв закладено основи багатьох країн,осн.держ інститутів. 10.Особливості давньосхідної деспотії. Східна деспотія – це своєрідна форма правління,яка характеризувалася: 1)монархічною формою правління з необмеженою владою спадкового монарха,який обожнювався і виступав одноосібним законодавцем і вищим судом.2) централізованою державою ,значно збільшеною в розмірах до рівня імперії ,як наслідок завоювання,з повноцінною і самостійною системою адміністрації ,суду , фінансів, підпорядкованою єдиним державним потребам.3)деспотичним режимом, із всеохоплюючим наглядом за безправними підданими з боку розгалуженого адмін.апарату, підпорядковану деспот 11. Суд і процес у стародавньому Римі. В римському судочинстві спостерігалося відокремлення цивільних справ від кримінальних. Законами XІІ таблиць був передбачений судовий процес, який мав назву легісакційного. Він складався з двох стадій. Перша стадія була суворо формулярною, друга характеризується вільною процедурою. На першій стадії, якщо ніхто не помилявся при проголошенні конкретної формули, претор призначав день суду і встановлював розмір грошової суми, яку повинна була внести та чи інша сторона до храму як заставу. Програш справи призводив до її втрати. Для другої стадії процесу претор призначав суддю (із списку кандидатів, затверджених сенатом), день суду і зобов’язував сторони підкоритися судовому рішенню. На другій стадії суддя вислуховував сторони, свідків, розглядав надані докази і виносив рішення. Рішення суду було остаточним, оскільки ні апеляції, ні касації стародавнє право Риму не знало. З часом легісакційний процес витісняється простим формулярним процесом, в якому вирішальна роль належить претору, його формулі, що була юридичною основою для подання позову, і його судового рішення. Наступним видом процесу був екстраординарний. Магістрат, який приймав справу, ввів її до кінця. Вводилася апеляція на винесене магістратом рішення. Кримінальні справи розглядали судові колегії, що складалися із 30-40 суддів. Склад їх формувався шляхом жеребкування, головував у суді претор, але у період імперії кримінальні справи розглядають чиновники. Існував особливий суд для колонів і рабів. Диктатори, цензори, народні трибуни не підлягали судовій відповідальності. 12. Закони XII таблиць. Закони ХІІ таблиць, прийняті в 450 р. до н.е. – найперше писане право і перший запис звичаїв. В них зафіксовані пережитки первісного ладу, найпізніші традиції часів Рексів, та результати боротьби плебеїв з патриціями. Закони зафіксували правову відмінність плебеїв і патриціїв, патронів і клієнтів, вільних і рабів, закріпили повноту батьківської влади, регулювання відносин між подружжям, порядок опіки і спадкування.Справжні Закони до нас не дійшли, але вчені прийшли до висновку, що вони містили норми цивільного процесу, сімейного права, зобов’язання, кримінального права. Закони ХІІ таблиць цілком відповідають рівню розвитку римської культури в той період, вони являються синтезом епохи звичаєвого права, але крім цього вони стали поштовхом до розвитку писаного jus civile. 13. Процеси глобалізації і проблеми формування транснаціонального права !?!?!?!?!!! 14. Характеристика державного ладу держав Стародавнього Сходу.  Державний лад був досить простим, що пояснювалося рівнем розвитку суспільства,однорідністю політичних сил. Існувала централізована система державних органів, що складалася з 2-х горизонтальних рівнів правління: - центрального чиновницького апарату, очолюваного монархом. - Місцевого чиновницького апарату, яке виражалося в діяльності 3-х основних давньосхідних відомств: військового, фінансового, публічних (суспільних) робіт.  Держава Стародавнього Сходу мала цілу низку специфічних рис:1.) Усім державам Ст. Сходу було властиве тривале існування общини. 2.) Розвиток приватної власності не зачіпав такі важливі об’єкти як земля і вода (умова рільництва). 3.) Суспільства Стародавнього Сходу були рабовласницькими, але у патріархальній формі. Основним виробником був общинник. Раб зазвичай використовувався на допоміжних роботах і ще не вважався річчю, якою б власник міг розпоряджатися ним необмежено. Специфіка держав Стародавнього Сходу визначалася ще й деспотичною формою правління (різновид абсолютизму).  15. Закони Хаммурапі Закони Хаммурапі, створенні в ХVІІІ ст.. до н.е., вавилонським царем Хаммурапі, являються видатною пам’яткою древньосхідної правової думки. У законах Хаммурапі регулюється цілий спектр правових відносин вавилонського суспільства, зокрема в галузі цивільного, зобов'язального права, шлюбно – сімейного та спадкового права, трудових відносин, кримінального та кримінально – процесуального права. Це типова кодифікація рабовласницької держави де всі права і привілеї закріплені за рабовласниками, а раб – особа безправна. При складанні збірника в його основу було покладено старе звичаєве право, шумерійські судебники, нове законодавство. Закони Хаммурапі не містять релігійного і морального елементів. Кодифікація царя Хаммурапі й донині вважають одним з найдавніших збірників правових норм в світі. 16. Державний лад Риму в період імперії. Римська імперія пройшла два етапи у своєму розвитку – принципат і домінант. Принципс мав вищу владу і авторитет.В особі принци пса поєднуються такі посади: цензор, народний трибунал, куратор моральності, верховний пантифік. Різноманітні доручення принци пса виконували друзі принципса та супутники принципса. У державному врядуванні великого значення набуває імператорська канцелярія. Сенат формально залишався законодавчим органом, він приймав рішення з ініціативи імператора. Провінціями керують урядовці, призначені принципсом. В період домінату, імператор вважається необмеженим володарем, що дія на користь державі, він необмежений законами. При імператорові діє рада імператора, яка обговорює питання врядування, законодавства, судові справи. Римський сенат фактично перетворюється на орган муніципального самоврядування. Врядування у місті здійснюють міські перфекти. 17. Суспільний лад давньосхідних рабовласницьких держави.  Однією з основних соціальних форм була сільська община, яка мала величезний вплив на уповільнення процесів класоутворення, на форми земельної вланості і засоби експлуатації. Можна виділити три основні соцільно-класові утворення: 1) пануючий соціальний прошарок (придворна і служива аристократія, командний склад армії та ін.) 2) вільні дрібні виробники (общинники-селяни, ремісники, які жили своєю працею) 3) різноманітні категорії осіб,позбавлені засобів виробництва (раби,залежні підневільні робітники) На Сході була відсутня чіткість соціально-класових меж. У кожної держави існували свої особливості суспільного ладу. 18. Етапи розвитку римської рабовласницької держави.  Історія Риму — яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі. Його еволюція відповідала трьом  етапам розвитку Римської держави: перший (VIII—VI ст. до н. е.) — царський;  другий (509—31 рр. до н. е.) — республіканський;  третій (31 р. до н.е. — 476 р. н. е.) — імператорський.  Перший період — це епохап переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Протягом VI—III ст. до н. е. У Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. «Закони XII таблиць» (середина V ст. до н. е.) захищали приватну власність, економічні та політичні права рабовласників, юридичне закріплювали інститут клієнтелі (боргове рабство), зменшуваній рівень позикового процента. У другій половин IV ст. до н. е. були спроби обмежити захоплення громадських земель встановити верхню межу володіння землею 500 югерів (125 га) Період розквіту рабовласницького господарства припав на II—І ст. до н.е. Воно набуло класичних форм. Рабам належала роль основної виробничої сили, їхня праця використовувалася в усіх галузях господарства. 19. Характеристика "Салічної правди". Салічна правда, оформлення писаного звичаєвого правва франків (кн. V-поч. VІ ст), має велику цінність для історико-правової науки, оскільки вона відображає соціально-економічні і політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права. Салічна правда змальовує дуже архаїчні відносини в середовищі франків, які стоять на порозі класового суспільства. Це джерело свідчить про сильну майнову диференціацію, про початок розпаду родових і общинних зв'язків. Салічна правда зберігла деякі залишки язичницької старовини і родових звичаїв германців. 20. Суспільний та державний лад Франків. Реформа Карла Мартела.  В процесі завоювання Галлії соціальна диференціація різко прискорилася. Кожний похід збільшував багатства військово-племінної знатті. Рядові франки залишалися особисто вільними. Галло- римляни опинилися в становищі залежного населення. У У-УІІ ст.. відбулося переродження органів племінної демократії у державні органи. Наступним етапом був розвиток органів вотчинного управління. Згодом відбулося перетворення державної влади франкським монархів у “приватну” владу государів-сеньйорів Король виступав як захисник миру, виконавець судових рішень. Державне управління зосереджувалося в руках королівських слуг і наближених, які виконували поліцейські та фіскальні функції. Карл Мартел – один з майордомів Австрації, який реалізував так звану бенефіціальну реформу. Суть її в тому, що від імені короля великі ділянки землі надавалися довічно в “благодення” на ум виконання бенефіцарієм військової служби. В разі не виконання останнім цієї служби, земля відбиралася й передавалася іншому. 21. Соціально-економічні передумови виникнення станово-представницьких установ в Англії, Франції та Німеччині. 22. Князівський абсолютизм і його особливості. Абсолютизм – державний лад, у якому всю повноту законодавчої, виконавчої та судової влади концентрувалася до рук спадкоємного для глави держави – короля. У XVI—XVIII ст. після релігійних війн кількість самостійних державних утворень у Німеччині ще більше зросла (їх стало понад 300), утверджується так званий князівський абсолютизм. Він відрізнявся від централізованих абсолютних монархій Заходу (як і станово-представницьких монархій) тим, що склався не в межах всієї імперії, яка залишалася децентралізованою, а в межах окремих князівських володінь. Крім того, його утвердження — не результат тимчасової рівноваги сил феодалів і буржуазії. Навпаки, князівський абсолютизм становить торжество феодально-консервативних сил над буржуазним рухом і підпорядкування слабкої німецької буржуазії князям Не випадково абсолютизм утвердився раніше всього в Баварії (у першій третині XVII ст.), що відзначалася економічною відсталістю. Князівський абсолютизм не відіграв ніякої позитивної ролі, надовго закріпивши економічну і політичну роздробленість Німеччини. 23. Особливості суспільно-політичного розвитку князівської Німеччини. Золота Булла 1356 року. Після загибелі династії Штауфенів у середині ХІІІ ст. в боротьбі з папами в Німеччині з 1250 по 1273 рр. не було імператора. В цей період між царствами були загублені королівські права та землі, які перейшли до князів. До 1356 р. імператорський титул почергово присвоювався представникам багатьох династій, доки в 1437 році остаточно не закріпився за Габсбургами. Імператор продовжував очолювати державу, але не мав влади. Він виконував в основному функції військового та зовнішньополітичного координатора діяльності німецьких феодалів. Це положення було юридично закріплено “Золотою буллою” 1356 р., виданою німецьким імператором та чеським королем Карлом IV. “Золота булла” закріплювала історично складену практику, при якій управління Німеччиною фактично зосереджувалось в руках семи курфюрстів: трьох архієпископів – Майнського, Кельнського, Трирського, а також маркграфа Брандербургського, короля Чеського, герцога Саксонського, пфальцграфа Рейнського. Князі-виборці більшістю голосів визначали вибір імператора. “Золота булла” детально регламентувала процедуру виборів імператора курфюрстами. при однаковій кількості голосів вирішальний голос належав архієпископу Майнському. Він висловлював свою думку останнім, був представником колегії курфюрстів і повинен був скликати зібрання всієї колегії у Франкфурті -на - Майні. Архієпископ Майнський міг опитувати на згоду завчасно курфюрстів, які погодились на ту чи іншу кандидатуру. Булла передбачала перетворення колегії курфюрстів в постійно діючий орган державного управління. Щороку протягом одного місяця повинен був проходити з’їзд колегії для обговорення державних справ. Колегія мала право суду над імператором та його відставки (усунення). 24. Основні положення «Великої хартії вольностей» 1215 р. "Вели́ка ха́ртія во́льностей" 1215 р. — перша "неписана" конституція Англії. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства. 15 червня 1215 під натиском повсталих проти нього баронів, до яких згодом приєдналися також лицарі та городяни, англійський король Іоан Безземельний скріпив своєю печаткою Велику хартію вольностей (Magna Carta), 63 статті якої гарантували права і привілеї феодальної знаті, надання свободи дій церкві і зобов'язували короля дотримуватися державних законів. Повний текст Великої ХартіЇ нараховує 63 статті, які розміщені без певної системи. Усі статті умовно поділяють на три групи: Статті, що стосуються матеріальних інтересів різних соціальних груп населення (ст. 1, 2, 9, 13, 15, 18). Статті, що реформують державний механізм англійської держави ( ст. 12, 14, 61 ). Статті, що встановлюють принципи діяльності судово-адміністративного апарату (ст. 17, 20, 21, 39, 40). Найважливіші постанови: 1) Англійська церква заховує всі давні права й вольності, а передусім свобідний вибір єпископів. 2) Всякі податки король буде накладати за згодою ради королівства, до якої належатимуть єпископи, графи, барони і безпосередні королівські васали, тільки у трьох випадках король може сам наложити данину: для викупу себе з неволі; коли вводять первородного сина у лицарський стан; коли віддає заміж найстаршу доньку, 3) Місто Лондон і всі менші міста та містечка заховують свої давні права. 4) Васали мають виконувати зі своїх земель тільки таку службу, яка їм була назначена; не вільно примушувати лицаря до грошових оплат, коли він хоче службу ви- конувати особисто. 5) Вільної людини не можна ув'язнити або жодним іншим способом карати без судового присуду. 6) Накладати кару можна тільки на основі присяги свідків; не вільно забирати в засудженого майно, потрібне до його утримання. 7) Не вільно забирати ліс на будову замків без згоди власника; не вільно брати j у свобідної людини коней і вози без її дозволу. 8) Усі права має берегти колегія, складена з 25 баронів (вельмож); коли король або котрий з урядовців нарушить закон, барони мають короля,; про це повідомити; коли ж король не направить кривди впродовж 40 днів, барони разом з усім населенням можуть його примушувати і зневолювати всякими можливими способами, займаючи королівські землі, замки й маєтності, аж поки король неї приверне справедливості Але особи короля, королеви і королівських дітей лишаються незаймані. Напевне, коли англійський король Іоанн Безземельний ще в 1215 році підписував під тиском бунтівних баронів Велику хартію вольностей (Magna Charta libertatum), він і не здогадувався, що це стане могутнім поштовхом до утворення й розвитку органу, якому протягом усієї подальшої історії випаде честь відігравати роль рушійної сили в процесі розвитку не лише британської, а й усієї західної цивілізації. Саме Magna Charta, яка й по сьогодні є неодмінною складовою британської "конституції", заклала основи обмеженої монархії - форми державного правління, що з XVII ст. незмінно панує в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії. Початок парламентаризму в Англії було покладено підписанням королем Іанном Безземельним саме Великої Хартії вольностей 1215 року, а сама назва "парламент" походить від давньофранцузького слова "parler" - говорити. Британський парламент складається з трьох гілок: Палата лордів (House of Lords), Палата громад (House of Commons) та Корони (Sovereign) 25. "Славна революція" 1688 року. Повернення на престол Англії династії Стюартів (1660 рік) не забезпечила тривалого компромісу між буржуазією і джентрі, з одного боку, і феодальним дворянством, з другого. Порушення Бредської декларації Карлом II, а потім і Яковом II, намагання цих монархів повернути дореволюційні порядки викликали незадоволення правлячої верхівки. А видана 1688 року на користь католиків Декларація про «віротерпимість» об'єднала і торі і вігів у боротьбі проти Стюартів. Вони звернулися до штатгальтера Голландії Вільгельма III Оранського, який був одружений з дочкою Якова II Марією, з пропозицією зайняти «вакантний» королівський престол. У грудні 1688 року Вільгельм III з дванадцятитисячним військом висадив-ся на берегах Британії. Його підтримали буржуазія, джентрі, жителі Лондона. На бік Вільгельма перейшли міністри, члени королівської родини, сам голо-внокомандувач королівською армією Джон Черчілль. Якову II довелося тіка-ти до Франції. Вільгельм III вступив без бою в Лондон і був проголошений ре-гентом. В Англії ці події дістали назву «славної революції», хоча насправді це був двірцевий переворот, у якому народні маси ніякої участі не брали. У 1689 році парламент обрав Вільгельма III Оранського і Марію на англійський королівський престол. «Славна революція» по суті завершила оформлення компромісу між фактично панівною буржуазією і офіційно правлячою земельною аристократією. Політична влада опинилася в руках дворян-землевласників, які повинні були підтримувати інтереси фінансової верхівки буржуазії. Найважливішим результатом перевороту 1689 року стало утвердження в Англії буржуазної конституційної монархії. Причому слід мати на увазі, що своєрідною рисою Англії є відсутність конституції як єдиного документа. Англійська конституція — це сукупність конституційних актів і угод (прецеден-тів), у яких отримали закріплення основні конституційні принципи і положен-ня, структура державного механізму тощо. У цьому відношенні виняткового значення набирають два конституційні акти англійського парламенту: Білль про права 1689 року і Акт про престолонаступництво 1701 року.  26. Суд і процес за законником Стефана Душана Найбільшого розвитку Сербська держава досягла за видатно-го військового і політичного діяча Стефана Душана (1308 – 1355 рр.), якому вдалося подолати сепаратизм місцевих кня-зів, а також примусити візантійських, угорських і болгарсь-ких феодалів припинити на деякий час вторгнення в Сербію. У 1345 р. він проголосив себе “королем Сербії, Дуклії, Хлу-му, Зети, Албанії і Примор’я, володарем немалої частини Болгарського царства і господарем майже всієї Візантійської імперії”, а через рік коронувався “царем сербів і ромеїв”. Пам’яткою права Сербії ХІV ст. є Законник сербського короля Стефана Душана, який був прийнятий у період найбільшої економічної і політичної могутності середньовічної Сербії. Перша частина Законника була затверджена на з’їзді (зборі) феодальної знаті в 1349 р., друга його частина – в 1354 р. Судовий устрій у Сербії, як і в будь-якій феодальній державі, складний. Існували панські суди над кріпосними, церковні суди над церковними людьми, особливий суд, який здійснювався чиновником, що стягував мито та ін.  Але головне місце належало царському суду – придворному, регіональному, міському.  Досить тривалий час у Сербії продовжував існувати старовинний суд поротників (суд присяжних).  “Порота” або ”рота” – це присяга, клятва. Поротники приносили присягу, що будуть судити по совісті. У “великій справі” належало брати участь 24 поротникам, у “середній” – 12, у “малій” – 6. Мирити сторони заборонялось. Законник зобов’язував поротників або виправдати, або звинуватити. Рішення приймалось більшістю голосів (ст. 153). Цей суд був становим.  Ініціатива в кримінальному переслідуванні за державні і релігійні злочини належала державі.  Широко застосовувались старі форми ордалій. І злодій, і робітник повинні “пройти через залізо”. Обвинувачений по-винен вийняти розпечене залізо із вогню і донести його від церковних воріт до вівтаря (ст.152). Застосовувався і поєди-нок, але тільки в тому випадку, коли виникав конфлікт між двома особами в поході (ст.132). Вони мали битися один на один і ніхто не міг втручатися, інакше йому загрожувало від-січення руки.  Широко застосовувались показання свідків. Але вірили тільки самим першим свідченням, наступні не брали до уваги (ст. 169). Розгляд справ був відкритий та усним. Але при цьому писався протокол і судове рішення фіксувалось на папері (ст. 165). 27. Індепендентська республіка в Англії.