Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Kursova_Ogorodnik

.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
09.02.2016
Размер:
68.35 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра теорії держави та права

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Теорія держави та права»

на тему «Місце ОВС в механізмі держави»

Виконав: курсант_____________

Спеціальність:(напрям підготовки)

Керівник:_Власенко В.П______________

Оцінка: Національна шкала ____________

Кількість балів: ______ ECTS: _________

Київ – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………2

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ СИСТЕМИ ПРАВООХОРННИХ ОРГАНІВ………..

РОЗДІЛ 2 МІСЦЕ ПРАООХОРОННИХ ОРГАНІВ В МЕХАНІЗМІ ДЕРЖАВИ…………………………………………………………………………..

2.1 ПРОКУРАТУРА………………………………………………………….

2.2АДВОКАТУРА…………………………………………………………

2.3ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ………………..

2.4СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ………………………………………

РОЗДІЛ 3ПРАВОВИЙ СТАТУС ОВС В СИСТЕМІ ПРАВООХОРОННИХ ОРАГІНВ…………………………………………………

3.1 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНІМИ СПРАВАМИ……………………………………………………………………………………

3.2 ЗАВДАННЯ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ……………

РОЗДІЛ 4 ПРОБЛЕМИ РЕФОРМУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТА РОЗВИТКУ ОВС………………………………………………………………………………

4.1 НАПРЯМ ВДОСКОНАЛЕННЯДІЯЛЬНОСТІ ОРАГІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ…

4.2 СУБ’ЄКТИ РЕФОРМУВАННЯ ОРАГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ……………

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСУП

Наукове дослідження сучасного стану правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ (далі – ОВС) має як теоретичну, так і практичну цінність, насамперед, з огляду на вагоме значення відповідних органів державної влади у розбудові правової держави та громадянського суспільства. Сучасний стан професійної правосвідомості співробітників ОВС не можна охарактеризувати як високий, про що свідчить наявність правопорушень та злочинів серед особового складу, причому переважають посадові злочиниНаукова розробка проблеми зумовлена необхідністю пошуку ефективних шляхів створення оптимальних технологій формування особистості правоохоронця, яким є кожен співробітник ОВС України. Такий процес передбачає дослідження об’єктивних та суб’єктивних соціально значимих чинників, що впливають на правосвідомість співробітника ОВС.

Засоби масової інформації є важливим каналом засвоєння індивідом соціального досвіду (знань, навичок, форм поведінки) в різних сферах життя. Засвоюючи соціальну інформацію, що передається засобами масової інформації, людина індивідуально і вибірково переробляє її згідно з досягнутим нею рівнем наукових знань і культури, спрямованістю інтересів і потреб.

Формування правосвідомості співробітника ОВС здійснюється під впливом комплексу об’єктивних та суб’єктивних чинників. Відомчі ЗМІ як структурний компонент системи засобів масової інформації виступають одним із них і суттєво впливають на процес формування професійної правосвідомості. Вони є тим засобом, що виконує роль інформаційного каналу зворотного зв’язку ОВС України із суспільством.

Отже, проблема підвищення ефективності діяльності відомчих засобів масової інформації в механізмі формування правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ є актуальною на сучасному етапі розбудови в Україні правової держави та реалізації державних програм боротьби зі злочинністю.

У системі підготовки юристів-фахівців особливе місце повинно посідати вивчення та глибоке засвоєння студентами юридичних навчальних закладів теми „ Система правоохоронних органів України ”.

Зазначена тема дає загальну вихідну інформацію про державні та недержавні органи, що здійснюють правоохоронну діяльність. Їхнє коло досить широке. Традиційно до них належать суд, прокуратура, органи юстиції, досудового слідства, внутрішніх справ, Служби безпеки, адвокатура, нотаріат. Оволодіння знаннями правових засад утворення та організації діяльності частки державних органів, головним призначенням яких є забезпечення на основі застосування норм права належної законності і єдиного правопорядку в державі, становить важливий впливовий фактор розбудови державності, забезпечення ефективності пропаганди правових знань, підвищення рівня правової свідомості й культури громадян, забезпечення неухильного утримання законності з збоку власне правоохоронних органів. Унаслідок вивчення теми студенти повинні опанувати знаннями про структуру, організацію діяльності кожного з функціонуючих у державі правоохоронних органів,чітко визначити їхнє місце й роль у системі органів державної влади України, їхнє значення для захисту законних прав людини і громадянина, а також конституційного устрою, цілісності суверенної України. Особлива увага приділяється судам, оскільки вони наділені повноваженнями щодо здійснення відповідної влади. Галузями права, ознайомленню їх із правовими засадами положень основних міжнародних нормативних актів, націлених на розвиток та захист демократії, щодо організації правоохоронних структур. Одна з особливостей цієї теми полягає в тому, що від тих, хто її вивчає вимагається засвоєння численних нормативних актів. У цілому студенту доводиться мати справу з декількома десятками нормативних актів різного рівня, чи від Конституції України, і закінчуючи відомчими нормативними актами. Подальший розвиток основ правової держави об'єктивно обумовлює тенденцію удосконалення правових засад діяльності кожного правоохоронного органу. Становище ускладнюється тим, що триває процес відновлення законів та інших нормативних актів, у тому числі тих, що безпосередньо стосуються організації та основ діяльності зазначених структур. Тому зміст цієї теми перебуває в постійній динаміці, розвитку. У свою чергу це положення вимагає від дипломованих юристів, працівників неухильної уваги, необхідності ознайомлення з постійним удосконаленням законодавчої бази правоохоронної діяльності. Дяченко В.І. Система правоохоронних органів: навчальний посібник - К.: КНЕУ, 2003.

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ СИСТЕМИ ПРАВООХОРННИХ ОРГАНІВ

Для здійснення раніше названих функцій правоохоронної діяльності створюються органи, які іменуються правоохоронними.  Правоохоронними органами називають державні та громадські установи та організації, що забезпечують законність і ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями. Тому, системою правоохоронних органів можна називати сукупність державних та суспільних установ, що забезпечують законність і ведуть боротьбу зі злочинністю, так їхню взаємопрацю між собою. До ознак правоохоронних органів відносять: державно-владний, юрисдикціонних характер; підзаконність і точна регламентованість діяльності;правозастосовна сущність рішень, які приймаються цими органами застосування державного примусу в процесі здійснення покладених на них завдань. В наш час питання про коло такого роду органів вирішуються по-різному. Причому цей різнобій пояснюється, по-перше, тим, що дане питання у законодавстві прямо і однозначно не урегульоване і, по-друге, тим, що цьому різнобію в значній мірі сприяє так зване непрофесійне слово використання, що витікає з засобів масової інформації. Першою спробою нормативного закріплення перечать правоохоронних органів є Закон України „ Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів ” від 23.12.93р. в п.1 ст.2 якого визначено, що до правоохоронних органів належать: прокуратура, органи внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, державна податкова служба, державна контрольно - ревізорна служба, рибоохорона, державна лісова охорона. В той же час складно визначити критерії, за якими класифіковані вищеназвані правоохоронні органи, т.я. у відповідності з цим Законом до них віднесені також інші органи, що здійснюють правозастосовні та правоохоронні функції ”. До того ж цей перечень неповний, бо не враховані деякі важливі державні органи (суди), а також громадські об'єднання, які так чи інакше також здійснюють правоохоронні функції. До них слід віднести: Міністерство юстиції, нотаріат, Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю, Раду національної безпеки і оборони України, адвокатуру та ін. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под редакцией проф. А.М. Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999, стр. 8-9. Впродовж довгого часу вважалось, що суд є одним з правоохоронних органів, причому основним. Однак за останні роки це положення нерідко відкидається. Висловлюється думка, що суди не слід відносити до правоохоронних органів. Вони являються органами судової влади, і їх не можна порівнювати з органами прокуратури та виконавчої влади (юстиції, внутрішніх справ і т.д.). Суди повинні бути незалежними і від них. Подібно тому, як судова влада повинна бути незалежною й від законодавчої, й від виконавчої. Але критерії виділення правоохоронних органів з великої кількості інших державних органів зовсім не ті, що покладені в основу розділення гілок влади. В той же час виключення судів з числа правоохоронних органів може привести до заперечення того, що вони вповноважені займатися охороною права і право відношень, що важко визнати логічним. Але суд був і залишається органом судової влади, що в значно більшій мірі, чим інші гілки державної влади, повинна і може охороняти право. Гуценко К.Ф., Ковалёв М.А. Правоохранительные органы: Учебник для юридических вузов и факультетов. 2-е изд., испр. И доп. - М: Зерцало, «ТЕИС», 1996, стр. 14 - 15. Усі вищеперераховані органи, авжеж, виконують свої завдання не ізольовано, а у взаємодії один з одним, а також і з іншими державними закладами, трудовими колективами, об'єднаннями громадян. Як правило, правоохоронний орган є озброєним. Це обумовлено необхідністю виконання завдань щодо попередження і припинення правопорушень, застосування рішучих методів примушування осіб до правомірної поведінки. Але в навчальному посібнику1 вже визначається, що за зазначеними ознаками на сьогодні не можуть бути віднесені до правоохоронних органів органи митної і податкової (крім податкової міліції) служби (оскільки лише для окремих підрозділів цих органів визначальним є виконання правоохоронних функцій, а більшість виконує контрольні, фіскальні, облікові та інші функції), органи державної контрольно - ревізорної служби (їхні працівники не мають жодних зовнішніх ознак приналежності до правоохоронних органів), органи державної виконавчої служби (оскільки закон не передбачає відповідного забезпечення цих органів і правового захисту їхніх працівників), спеціальні підрозділи охорони довкілля (працівників цих органів закон не наділяє майже ніякими специфічними правами й до них законом не висуваються згадувані раніше спеціальні вимоги. Близькими до правоохоронних є такі органи: органи державної пожежної охорони (їхніми головними функціями є попередження й гасіння пожеж, а також нагляд за дотриманням відповідного законодавства), органи державного нагляду за стандартами та в справах захисту споживачів, Антимонопольного комітету, залізничного, автомобільного й електротранспорту, повітряного, морського, річкового транспорту, Міністерства праці та соціальної політики, державної санітарно-епідеміологічної служби, державного ветеринарного контролю, земельних ресурсів, державної служби з карантину рослин, охорони водних ресурсів, Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування, державного контролю за цінами, які виконують функцію адміністративної юрисдикції.

3. Органи внутрішніх покликані передусім охороняти суспільний лад і громадську безпеку. Адміністративно — правова охорона суспільного ладу здійснюється передусім органами управління. Це основне призначення діяльності органів, яке у встановленні громадських правил поведінки у галузі суспільної порядку; у створенні умов реалізації права і свободи громадян, охороні цих прав; у виконанні адміністративного нагляду; стосовно порушникам заходів адміністративного впливу. Громадський порядок — це певні стосунків між людьми. їхня поведінка у суспільстві, дії, вчинки. З іншого боку, суспільний лад можна з'ясувати, як відносини, що складаються у суспільних місцях Це дотримання громадянами таких загальноприйнятих правил, як підтримку обстановки спокою, правил поведінки тут, стадіонах та інших громадських місцях. Велика роль забезпеченні суспільного ладу у ОВС. Вони тісному контакті і взаємодії з іншими органами ведуть роботу з запобігання і припинення порушень суспільного ладу, використовуючи широку гаму коштів правового й моральної впливу, арсенал заходів переконання і примусу. Громадський порядок — це система громадських відносин, закріплена різними нормами, визначальними правничий та обов'язки їх учасників. Стан суспільного ладу характеризується передусім добровільним, свідомим дотриманням величезною більшістю людей встановлених державою правових і діючих правил гуртожитки, не закріплених у праві. Проте ексцеси із боку окремих осіб, що виражаються в зазіханнях на встановлений суспільний лад, зумовлюють необхідність її захисту від зазіхань силами і коштами спеціальних державні органи — суду, прокуратури, ОВС. Громадський лад має забезпечувати життя й недоторканність громадян; охороняти честь, гідність й інші громадян; охороняти державну і громадську власність; забезпечувати спокій у громадських місцях; підтримувати необхідні умови для нормальної діяльність закладів, підприємств, організацій та співробітників. Охорона суспільного ладу здійснюється 3-мя методами: кримінально — правової, гражданскої — правової, адміністративно — правової. Найбільш значима частка компетентності у сфері охорони суспільного ладу належить Органам Внутрішніх Справ (ОВС). ОВС — дуже своєрідне ланка виконавчої. Вони організаційно об'єднують у собі достатньо різнопланові структури: міліцію, слідчий апарат, державну протипожежну службу, паспортно — візову службу, службу виконання кримінальних покарань, і навіть, якщо систему МВС Росії у цілому, те й внутрішні війська МВС Росії. Завдання ОВС: 1)- забезпечення суспільного ладу; 2)- попередження і припинення злочинів; 3)- розслідування злочини минулого і розшук злочинців; 4)- попередження пожеж і із нею. Сутність своєї діяльності полягає у повсякденному виконанні і проведення у життя законів і підзаконних актів, регулюючих суспільний лад. Відповідно до покладеними на ОВС завданнями , їхня діяльність регулюється такими законодавчими актами: а)- Закон РРФСР «Про міліцію» від 18.04.91 р. (з наступною доповненнями); б)- ФЗ «Про пожежної безпеки» від 21.12 94 р.; в)- ФЗ «Про закладах державної і органах, виконуючих кримінальна покарання як позбавлення волі» від 21.07.93 р.; р)- ФЗ «Про внутрішніх військах міністерства внутрішніх справ РФ» від 06.02.97 р. Відповідно до законом «Про міліцію» , міліція — це система державні органи виконавчої, покликаних захищати життя, здоров'я, правничий та свободи громадян, власність, інтереси й держави злочинних та інших протиправних зазіхань і наділених правом застосування примусових заходів. (ст.1). Суттєвою рисою міліції є можливість застосування до правопорушникам заходів безпосереднього державного примусу. В багатьох випадках вистачає лише потенційної можливості примусу. З діяльністю міліції не йде у жодне порівняння діяльність організацій громадської самодіяльності з обмеженими функціями охорони правопорядку: приватні агентства, бюро тощо. Саме міліція перебуває в першої лінії боротьби з правопорушеннями, зокрема, злочинами. Діє ця сума імені Ілліча та за дорученням держави, що накладає неї високу відповідальність. Вищезгаданий закон покладає на міліцію такі: 1)- забезпечення особистій безпеці громадян; 2)- попередження і припинення злочинів і адміністративних правопорушень; 3)- розкриття злочинів; 4)- охорона громадського порядку та забезпечення громадську безпеку; 5)- допомогу не більше, встановлених ФЗ «Про міліцію», громадянам, посадових осіб, підприємствам, установам, організаціям, і громадським

 єднанням у виконанні їх законних правий і інтересів. Наприклад, забезпечення особистій безпеці громадян, можна досягнути: наявністю у системі міліції різних функціональних підрозділів (ПКС, служба дільничних інспекторів), які діючи не більше власної компетенції, врешті-решт, забезпечують досягнення цієї спільної мети; профілактичної спрямованістю діяльності міліції; прийнятими особливих випадках заходами для забезпечення безпеки певних осіб, наприклад, учасників кримінального процесу саме, безпечно яких був підстави сумніватися. Усе це комплекс заходів, гласних і негласних, покликаний гарантувати особисту, майнову і іншу безпеку громадян. Діяльність Калнишевського як міліції необхідно виділити три основні напрями, кожна з яких має особливу правову характеристику: 1. Адміністративна діяльність основі адміністративного законодавства. У результаті відправлення адміністративних повноважень співробітники й апарат міліції входять у адміністративно — правові відносини у громадянами, установами, організаціями. Види адмін . діяльності міліції: а)- діяльність дільничних інспекторів міліції; б)- служба міліцейських нарядів з охорони ладу у громадських місцях; в)- забезпечення безпеку руху транспорту, й пішоходів в населених пунктах і автомобільних трасах. 2. Міліція як органом дізнання — слідчі функції: а)- порушення кримінальної справи; б)- слідчих дій для встановлення і закріплення слідів злочину — огляди, обшуки, виїмки , затримку й допит підозрюваних, допит потерпілих та свідків. 3. Оперативно — пошукова діяльність: а)- попередження і припинення злочинів; б)- розшук злочинців. У зв'язку з покладеними на міліцію завданнями, своєї діяльності остання будує відповідно до принципами законності, гуманізму, поваги правами людини і гласності. Принцип законності у діяльності міліції означає, що вона тільки однією з гарантів точного і одностайної виконання законів, віднесенихдо її ведення, а й своєї діяльності зобов'язана суворо виконувати нормативні розпорядження. Неповне виконання своїх службовими обов'язками , допущені під час цьому службові провини переслідуються згідно із законом. Співробітник міліції, який учинив посадова правопорушення, то, можливо причепнийдо дисциплінарної і навіть кримінальної відповідальності. Принцип гуманізму означає шанобливе ставлення до людей , зокрема і до правопорушникам. В усіх випадках забороняється застосування методів впливу, що принижують людську гідність. Принцип поваги правами людини: У законодавстві РФ знаходить своє відбиток міжнародної — визнане становище про охорону фундаментальних правами людини (загальна декларація правами людини , ст.29 та юридична Конституція РФ , гл.2 )). Їх порушення переслідується згідно із законом. Міліція діє основі гласності: це повідомлення правопорушника про наявні щодо нього юридичних претензії, надання у його цьому сенсі можливості захищатися як особисто, і з допомогою професійного адвоката проти висунутого обвинувачення (підозри), можливість оскарження діянь П.Лазаренка та рішень посадових осіб міліції, що він вважає незаконними і необгрунтованими, зокрема й у в судовому порядку. З іншого боку, дії міліції можуть у межах, не разглашающих службову таємницю, висвітлюватися засобами масової інформації . Нерідко закон допускає винятки з принципу гласності, зокрема, у сфері розслідування (ст.139 КПК). Матеріали оперативно — розшуковий діяльності, зазвичай завжди закриті ( з ними рамках спеціальної процедури можуть знайомитися деякі відповідальні працівники прокуратури). Міліція вирішує які стоять перед нею у взаємодії з іншими органами, громадських об'єднань, трудовими колективами і гражданами.(ст.3 ). Причому у рамках оперативно — розшуковий діяльності припускається використання агентурних джерел ( ФЗ «Про оперативно — розшуковий діяльності»). З іншого боку, до виконання завдань міліції можуть залучатися співробітники системою МВС, які є міліцією з і як, що визначається міністром внутрішніх справ РФ. І це разі ними поширюються обов'язки, і права, гарантії правовою та соціальною захищеності, а також, передбачені для працівників міліції. Слід зазначити, що взаємодія — як принцип діяльності міліції, а й вимогу до ній. Особливу соціальну значимість даної діяльність міліції набуває через те, що вона поєднана з вторгненням до сфери прав з свобод громадян. Таке вторгнення необхідно остільки, що у відсутність третя сила (міліції), здатної здійснювати примусову захист права, у суспільстві може початися вже «війна всіх проти всіх». Будь-яке обмеження громадян, у їхні права і свободи міліцією припустиме лише на підставах і як прямо передбачені законами. Закон треба розуміти як нормативний акт найвищою юридичною сили. У цьому нині взятий курс - на рішуче свёртывание підзаконного нормотворчості у сфері діяльності міліції. Разом про те не вважається, що й закон не уполномочивает міліцію скоєння яких — або дій щодо громадян, вона приречена бездіяльність. Важливо підкреслити, що міліція вправі звертатися до громадян із жаданням добровільному прийнятті він деяких зобов'язань чи самообмеження у своїх правах і свободи: допомогти співробітнику міліції в припиненні хуліганських діянь П.Лазаренка та доставлянні затриманого обличчя на міліцію, дозволити «засідку» у квартирі, представити для розпорядження міліції які — або предмети тощо. п.. Але така втручання припустиме лише у разі, коли вона крім наявності згоди чи прохання громадянина на суперечить загальновизнаним нормам моралі. Закон жадає від співробітника міліції роз'ясняти громадянинові завжди обмеження його права і свободи підставу такого обмеження, і навіть що виникають у з цим правничий та обов'язки громадянина. Міліція зобов'язана захищати людини незалежно з його громадянства, місце проживання, соціального, майнового і посадового становища, расової і національну приналежність, статі та віку, освіти, мови, політичних вимог і інших переконань. Їй забороняється вдаватися до звернення, унижающему гідність людини (п.2 ст. 5, ФЗ «Про міліцію). З іншого боку, міліція повинна надавати можливість реалізувати встановлений законом декларація про юридичну допомогу; повідомляти на прохання про затримання їх родичам (а разі затримання неповнолітніх — в обов'язковому порядку); за необхідності вживати заходів до надання їм доврачебной допомоги, і навіть до усунення небезпеки що його — або життя, здоров'ю чи майну, яка виникла у результаті затримання зазначених осіб.

2.1.Місце прокуратури в системі органів державної влади Державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повнота і зовнішня неподільність влади Республіки, можливість реально впливати на суспільні відносини забезпечується відповідним державним механізмом, де одне з важливих місць посідає таке особливе утворення, як прокуратура. Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються в державі після прийняття нової Конституції. „Фундаментальні гілки влади - законодавча, виконавча та судова, які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів” Тацій В. Прокуратура в системі поділу влади // Вісник прокуратури. - 1999. - №2. - С.27. Віднесення прокуратури до будь-якої названої гілки державної влади буде означати ліквідацію її як унікальної, єдиної, незалежної державної йнституцйї, що провадить вищий нагляд за додержанням законів, у тому числі і за органами закону.  Оскільки в Україні визнається і діє принцип верховенства права, то цілком природно, що функціонування прокуратури як державного інституту, діяльність її посадових осіб підпорядковано тількинормативно-правовим актам. Проголосивши незалежність, Україна першою серед колишніх республік СРСР 5 листопада 1991 року прийняла Закон України „Про прокуратуру”, який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури.

2.2.Місце адвокатури в механізмі держави Адвокатура - це громадська, самостійна організація професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію - захист прав і законних інтересів громадян та організацій. У демократичному суспільстві вона є важливим правозахисним інститутом, від розвитку якого великою мірою залежить рівень захищенності прав людини. Вагомість завдань і функцій, покладених на адвокатуру, вимагає, щоб вона була міцною, незалежною, високопрофесійною. Тобто, головна місія, фундаментальне призначення цього інституту - це захист прав людини, надійність та реальна здійсненність цього захисту, який є найвищим критерієм гаманістичності, прогресивності, „якості” адвокатури. Основні положення про місце адвоката в державі та суспільному житті закріплені в загальному кодексі правил для адвокатів Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією на пленарному засіданні в Страсбурзі в жовтні 1988 року. Закон „Про адвокатуру”, ухвалений Верховною Радою України 19 грудня 1992 року, проголошує, що адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності. Вона - важливий інструмент справжньої демократії. За Законом, адвокатура України є добровільним професійним громадським обєднанням, покликаним сприяти захисту прав, представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу. Ці нормативні акти надають можливість сфомувати висококваліфікований і впливовий адвокатський корпус, завершити становлення української адвокатури. 

2.3. Місце державної податкової служби в механізмі держави Важливе місце в її діяльності, як і для держави вцілому посідає формування бюджету - грошового доходу, потрібного для забезпечення діяльності держави як цілісного інституту (реалізіції економічних і соціальних програм, забезпечення безпеки і обороноздатності тощо). Постійне надходження до бюджетів податків та інших обовязкових платежів є важливим чинником належного функціонування держави, запорукою успішного соціального, економічного розвитку та добробуту, розвитку місцевого самоврядування громадян. Проте не всі платники податків сумлінно виконують один з найважливіших обов'язків перед державою, вдаються до різних порушень податкового законодавства. Зважаючи на це держава створює систему обліку платників податків і контролю за своєчасною та повною сплатою нарахованих податків, зборів та іншихобов'язкових платежів. Цю функцію виконує центральний орган державної виконавчої влади - Державна податкова адміністрація України.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]