Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kriminalistika_ekzamen_2011_rik.docx
Скачиваний:
33
Добавлен:
09.02.2016
Размер:
521.34 Кб
Скачать

Питання: І. Теорія та методологія криміналістики: Поняття і значення криміналістики. Криміналістика як наука і навчальна дисципліна. Історія криміналістики в Україні. Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні. Предмет та обєкти науки криміналістики. Предмет і завдання криміналістики. Методи криміналістики. Система науки криміналістики. Розвиток криміналістики за кордоном. Теоретичні і методологічні основи криміналістики як частина криміналістики. Взаємозвязок криміналістики з оперативно-розшуковою діяльністю, судовою медициною, судовою психіатрією та юридичною психологією. Завдання, функції криміналістики. ЇЇ принципи і закони. Найвидатніші представники криміналістичної науки та їх внесок у її становлення. Традиційні уявлення про природу криміналістики. Сучасний стан цього питання. Генезис питання про предмет, систему і обєкти криміналістики. Загальнонаукові методи криміналістики. Спеціальні (окремі) методи криміналістики. Поняття і види криміналістичної ідентифікації. Співвідношення криміналістики з кримінальним правом, кримінальним процесом, кримінологією. Критерії допустимості спеціальних методів криміналістики в кримінальному судочинстві. Поняття і види криміналістичної ідентифікації. Обєкти криміналістичної ідентифікації, їх класифікація. Субєкти криміналістичної ідентифікації. Поняття і класифікація ідентифікаційних ознак. Ідентифікаційні ознаки, їх властивості і види. Структура процесу криміналістичної ідентифікації. Стадії ідентифікаційного дослідження. Використання математичних методів і компютерних технологій в ідентифікаційних дослідженнях. Види та форми криміналістичної ідентифікації. Поняття, сутність та методика криміналістичної діагностики. Обєкти і субєкти криміналістичного діагностування. Структура процесу криміналістичного діагностування. Криміналістичне прогнозування та його наукове і прикладне значення. Методологія криміналістики як науки і як виду практичної діяльності. Чуттєво-раціональні та формально-логічні методи криміналістики. Поняття, види та джерела криміналістичних знань. II. Криміналістична техніка: Поняття і завдання криміналістичної техніки як частини криміналістики. Науково – технічні засоби, які використовуються для лабораторного дослідження речових доказів. Судова фотографія, поняття і види. Судова фотографія: види і завдання. Правила фотографування речових доказів в натуральну величину. Фотографування місця події. Судово-оперативна фотографія: поняття, види. Панорамна фотографія. Сигналетична (впізнавальна) зйомка. Судово-дослідницька фотографія. Фотоматеріали та їх класифікація. Механізм утворення слідів – відображень. Папілярні узори, їх властивості, типи та види. Класифікація слідів у трасології. Динамічні і статичні сліди в трасології. Сліди знарядь зламу, їх класифікація. Встановлення (відновлення) тексту, залитого чорнилом, фарбою. Опис сліду босої ноги людини в протоколі огляду місця події. Доріжка слідів та її криміналістичне значення. Опис сліду взуття в протоколі огляду місця події. Виявлення й фіксація слідів пальців рук людини. Сліди транспортних засобів та їх криміналістичне значення. Фіксація слідів ніг і транспортних засобів. Поняття судової балістики і основні обєкти судово – балістичного дослідження. Боєприпаси до вогнепальної зброї як обєкт судово-балістичного дослідження. Механізм утворення слідів на гільзі та кулі під час пострілу. Їх криміналістичне значення. Сліди застосування вогнепальної зброї. Питання, які вирішуються судово-балістичною експертизою. Основні способи підробки документів. Підчистка як спосіб підробки документів: ознаки і способи виявлення. Витравлювання як спосіб підробки документів: ознаки і способи виявлення. Ознаки підробки підпису і способи її виявлення. Ознаки підробки печаток і штампів. Способи їх виявлення. Криміналістичне дослідження машинописного тексту. Загальні і окремі ознаки почерку. Криміналістичне дослідження письма. Класифікація ознак зовнішності людини. Словесний портрет. Поняття судової балістики. ЇЇ наукові основи та співвідношення з криміналістичним зброєзнавством. Наукові основи криміналістичного дослідження письма (письмової мови та почерку). Різновиди, завдання та можливості техніко-криміналістичної експертизи документів. Підготовка матеріалів для призначення авторознавчої експертизи. Види порівняльних зразків письмової мови та вимоги до них. Поняття криміналістичного (письмомовного) дослідження документів і його завдання та обєкти. Письмова мова як обєкт криміналістичного дослідження. Співвідношення авторознавства і почеркознавства. Документ як обєкт криміналістичного дослідження. Криміналістична класифікація документів. Підготовка матеріалів для призначення почеркознавчої експертизи. Види порівняльних зразків почерку та вимоги до них. Ідентифікаційні (загальні та окремі) ознаки письмової мови. Способи і засоби збирання інформації про зовнішність людини з метою пошуку та встановлення особи. Судово-криміналістичне дослідження ознак зовнішності людини. Генотипоскопічний аналіз у кримінальному судочинстві. Криміналістична (кримінальна) реєстрація. Криміналістичні обліки та їх види. Криміналістичні обліки та їх характеристика. Обєкти криміналістичного обліку. Оперативно-довідкові криміналістичні обліки. Характеристика та їх можливості. Криміналістично-пошукові обліки. Характеристика та їх можливості. Довідково-допоміжні криміналістичні обліки, їх характеристика і можливості. Система та структура складових криміналістичної техніки як частини криміналістики. Поверхневі та обємні сліди. Методи (способи) їх виявлення та факультативної фіксації. Холодна зброя. Поняття, види та криміналістичне значення. Поняття та криміналістична класифікація зброї. Криміналістичне вибухознавство та його співвідношення з судовою (криміналістичною) балістикою. Вогнепальна зброя як обєкт судової балістики. III. Криміналістична тактика: Криміналістична (слідча) тактика як складова частина криміналістики: поняття і завдання. Тактичний прийом і тактична операція. Поняття криміналістичної версії, її логічна природа. Поняття і види планів розслідування злочинів. Стадії (етапи) планування розслідування злочинів. Принципи планування розслідування злочинів. Завершальний етап розслідування злочинів, його зміст і завдання. Характеристика засобів криміналістичної тактики. Становлення та сучасний стан уявлень про криміналістичну тактику. Система та структура складових криміналістичної тактики. Структура та характеристика елементів загальних положень криміналістичної тактики. Слідча дія як основний засіб криміналістичної тактики. Поняття, види, періодизація. Слідча ситуація. Поняття, види, значення. Тактичне рішення й тактичний ризик у криміналістиці. Тактична операція й тактична комбінація як засоби криміналістичної тактики. Етапи і структура організації розслідування злочинів Планування розслідування злочинів. Поняття, завдання, види, принципи, етапи та форми. Версія в структурі планування розслідування злочинів. Поняття, значення, види, принципи. Правила конструювання і перевірки слідчих версій. Типові помилки цих процесів. Поняття, види та принципи слідчого огляду. Стадії огляду місця події. Завдання, що вирішуються на кожній із них. Підготовка до огляду місця події. Учасники огляду місця події та їх роль. Негативні обставини, що можуть бути виявлені під час огляду місця події. Їх криміналістичне значення. Поняття і види обшуку, умови правомірності його проведення. Тактика проведення обшуку в приміщенні. Тактика особистого обшуку. Особливості тактики проведення групового обшуку. Тактика проведення виїмки. Відмінність обшуку від виїмки. Поняття і види відтворення обстановки і обставин події. Стадії відтворення обстановки і обставин події та завдання, які вирішуються на кожній із них. Підготовка до відтворення обстановки і обставин події. Загальні тактичні умови проведення відтворення обстановки і обставин події. Поняття, види і завдання допиту. Стадії допиту і завдання, які вирішуються на кожній із них. Стадії допиту свідка. Завдання слідчого під час прослуховування вільної розповіді в процесі допитів. Підготовка до допиту обвинуваченого. Підготовка до допиту підозрюваного. Тактичні прийоми допиту підозрюваного, який не бажає давати показання. Тактичні прийоми допиту з урахуванням ситуаційних факторів. Тактичні прийоми допиту в безконфліктній ситуації. Тактичні прийоми допиту в конфліктній ситуації, коли допитуваний дає неправдиві показання. Особливості тактики допиту неповнолітніх. Особливості тактики допиту потерпілих. Тактика допиту підозрюваного в безконфліктній ситуації. Тактичні прийоми допиту свідка за умов конфліктної ситуації. Тактичні прийоми допиту підозрюваного в ситуації, коли він відмовляється давати показання. Тактика допиту обвинуваченого, який дає неправдиві показання. Особливості тактики допиту неповнолітнього обвинуваченого. Тактика очної ставки. Застосування звукозапису і відеозапису під час допитів. Підготовка до предявлення для впізнання. Тактика предявлення для впізнання предметів. Особливості тактики предявлення для впізнання трупа. Взаємодія слідчого і експерта під час призначення й проведення судових експертиз. Тактика освідування. Види (класифікація) криміналістичних експертиз. Тактика призначення судової експертизи. Державні судово-експертні установи в Україні. Питання, які вирішуються авто технічною експертизою. Методи і способи, що використовуються під час огляду місця події. Науково-технічні (пошукові та фіксуючі) засоби, що використовуються в процесі огляду місця події. Тактичні прийоми обшуку, їх види та значення. Поняття, завдання і види предявлення для впізнання. Загальні правила щодо організації й проведення предявлення для впізнання живих осіб. Особливості тактики предявлення для впізнання тварин. Особливості тактики судових допитів. Процесуальні та організаційні питання призначення судової експертизи. Підготовчий етап призначення судових експертиз. Загальні правила, структура, завдання. Сутність етапу проведення судової експертизи. Функції та дії слідчого на етапі проведення судових експертиз. Загальні положення методики проведення судово-експертних досліджень. Висновок експерта. Види та правила оцінки. Криміналістичні ситуації та їх види. Чинники, що впливають на формування криміналістичних (слідчих) ситуацій. Організація розслідування злочинів. ЇЇ поняття, рівні та субєкти здійснення. Негативні обставини, що можуть бути виявлені у ході обшуків. Їх криміналістичне значення. ІV. Криміналістична методика: Поняття і завдання методики розслідування окремих видів злочинів як частини криміналістики. Поняття криміналістичної характеристики злочинів, її співвідношення з кримінально-правовою і кримінологічною характеристиками злочинів. Структура криміналістичної характеристики злочинів. Елементи криміналістичної характеристики злочинів. Криміналістична характеристика вбивств. Початковий етап розслідування вбивств. Типові версії розслідування вбивств за ситуації, коли виявлено труп із ознаками насильницької смерті. Завдання цієї ситуації та шляхи їх вирішення. Слідчі дії та оперативно – розшукові заходи початкового етапу розслідування вбивств. Криміналістична характеристика розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Криміналістична характеристика крадіжок чужого майна. Криміналістична характеристика квартирних крадіжок. Початковий етап розслідування квартирних крадіжок. Криміналістична характеристика грабежів. Початковий етап розслідування грабежів. Криміналістична характеристика розбійницьких нападів. Криміналістична характеристика хуліганства. Типові слідчі ситуації, які виникають на початковому етапі розслідування хуліганства. Криміналістична характеристика шахрайства. Криміналістична характеристика хабарництва. Початковий етап розслідування хабарництва. Способи вчинення шахрайства. Початковий етап розслідування шахрайства. Предмет допиту потерпілого під час розслідування шахрайства. Початковий етап розслідування злочинів, його зміст і завдання. Початковий етап розслідування хуліганства. Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки праці. Криміналістична характеристика злочинних порушень правил охорони водних ресурсів. Початковий етап розслідування злочинних порушень правил охорони водних ресурсів. Слідчі дії та оперативно-розшукові заходи початкового етапу розслідування злочинних порушень правил охорони водних ресурсів. Криміналістична характеристика злочинних порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки. Початковий етап розслідування злочинних порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки. Завершальний етап розслідування злочинних порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки. Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Типові слідчі ситуації які виникають на початковому етапі розслідування порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Судові експертизи, які найчастіше призначаються під час розслідування хуліганства. Судові експертизи, які найчастіше призначаються в процесі розслідування вбивств. Судові експертизи, які найчастіше призначаються під час розслідування злочинних порушень встановлених законодавством вимог пожежної безпеки. Судові експертизи, які найчастіше призначаються у ході розслідування порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Судові експертизи, які найчастіше призначаються під час розслідування злочинних порушень правил охорони вод. Способи розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Особливості організації та планування розслідування розкрадань. Обставини, що підлягають встановленню. Початковий етап розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Особливості виконання окремих слідчих дій під час розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Криміналістична характеристика розбійницьких нападів. Особливості розслідування розбійницьких нападів. Планування розслідування шахрайства. Типові слідчі ситуації. Початковий та наступний етапи розслідування шахрайства. Криміналістична характеристика вимагання. Планування та початковий етап розслідування вимагання. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування вимагання. Особливості порушення кримінальної справи про хабарництво. Типові ситуації початкового етапу розслідування й дії слідчого. Особливості тактики проведення окремих слідчих під час розслідування хабарництва. Початковий етап розслідування підпалів та інших злочинів, повязаних з виникненням пожеж. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування підпалів та інших злочинів, повязаних з виникненням пожеж. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування екологічних злочинів. Види, завдання та можливості судових експертиз у справах про вбивства. Криміналістична класифікація способів розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування розкрадань, вчинюваних привласненням, розтратою майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Сутність, завдання та вимоги до здійснення дослідчої перевірки у справах про хабарництво. Тактика затримання з поличним у справах про хабарництво. Причини та „слідова картина як елементи криміналістичної характеристики злочинних порушень правил дорожнього руху та експлуатації транспорту.

І. Теорія та методологія криміналістики:

  1. Поняття і значення криміналістики.

Сучасну криміналістику необхідно розуміти і вивчати у декількох аспектах – як юридичну науку, як вид діяльності і як навчальну дисципліну.

Як юридична наука прикладного характеру криміналістика– це галузь специфічних наукових знань, з одного боку про злочинну діяльність, а з іншого – про діяльність щодо виявлення, розкриття, розслідування й попередження злочинів та встановлення істини у процесі судочинства.

Як навчальна дисципліна криміналістика містить теоретичні і методичні положення, визначення та окремі криміналістичні теорії щодо її техніко-тактичного арсеналу.

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне.

Значення криміналістики для практичної діяльності у сфері кримінального судочинства полягає в тому, що вона на основі наукових досліджень і практичних розробок:

- надає слідчим, суддям, прокурорм, о-р-працівникам, експертам-криміналістам накуково обгрунтовані засоби, прийоми і методи розкриття, розслідування й попередження злочинів;

- задовольняє сучасні потреби слідчої, експертно-криміналістичної і судової практики в ефективних засобах і методах діяльності для виконання завдань кримінального судочинства.

  1. Криміналістика як наука і навчальна дисципліна.

Як юридична наука прикладного характеру криміналістика– це галузь специфічних наукових знань, з одного боку про злочинну діяльність, а з іншого – про діяльність щодо виявлення, розкриття, розслідування й попередження злочинів та встановлення істини у процесі судочинства.

Як навчальна дисципліна криміналістика містить теоретичні і методичні положення, визначення та окремі криміналістичні теорії щодо її техніко-тактичного арсеналу.

Криміналістика — це наука, яка дійсно знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю. Саме криміналістика на основі своїх наукових досліджень та розробок пропонує оперативно-розшуковим працівникам, слідчим, експертам, суддям науково обґрунтовані та перевірені практикою засоби, прийоми та методи розкриття злочинів, розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

Криміналістика привертає до себе увагу насамперед тим, що вона допомагає встановити істину, проникнути у невідоме, таємне.

  1. Історія криміналістики в Україні.

У розвитку вітчизняної криміналістики загальноприйнятим є її поділ на три етапи:

1 етап її становлення і накопичення емпіричного матеріалу (кінець ХІХ ст. 1930-і роки;

2 етап формування окремих криміналістичних теорій (кінець 1930-х років – кінець 1960-х років;

3 етап формування загальної теорії криміналістики і подальшого розвитку окремих її теорій (з кінця 1960-х до тепер і далі).

Вітчизняними криміналістами виступили:

Євген Федорович Буринський (1849-1912 рж.) – батько судової фотографії, засновник першої вітчизняної судово-експертної лабораторії. Започаткував основи судового почеркознавства, запровадив у криміналістиці принцип криміналістичної трансформації.

Микола Сергійович Бокаріус (1869-1931 р.ж.) – доктор медицини, відомий судовий медик і криміналіст, засновник і перший директор Харківського НДІ СЕ, засновник і редактор журналу “Архів кримінології і судової медицини.

Сергій Михайлович Потапов (1873-1957 р.ж.) – ініціатор створення теорії криміналістичної ідентифікації. Першим читав курс кримінальної техніки. З 1914 по 1919 рр. завідував Київським кабінетом н/с експертизи, а з 1920 по 1922 рр. був старшим науковим співробітником Одеської лабораторії н/с експертизи.

Серій Іванович Тихенко (1896-1971 р.ж.) – професор криміналістики, заслужений діяч науки і техніки, автор багатьох наукових досліджень у галузі судової експертизи, а також розробки методики розслідування розкрадань.

Микола Прокопович Макаренко (1874-1945 р.ж.) – професор, завідувач кабінету науково-судової експертизи в Одесі з першого дня його утворення в 1914 році, а потім керівник Одеського НДІ СЕ (1925-1938 рр.) Працював над розробкою техніки розслідування злочинів.

Іван Миколайович Якімов (1884-1954 р.ж.) – започаткував единий методичний підхід до розслідування злочинів, детально дослідив різновиди слідчого огляду, розробив основи обшуку. Автор перших методичних посібників з криміналістики.

Сергій Миколайович Матвіїв (1881-1937 р.ж.) – доктор медицини і криміналістики. Сфера діяльності – експертиза речових доказів. Широкий розголос отримали його праці щодо дослідження розбитого скла: він встановив ознаки, за якими можна визначити напрям пострілу або нанесення удару.

Цей перелік за бажанням можна продовжити.

  1. Сучасний стан і перспективи розвитку криміналістики в Україні.

Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів. Розвиток криміналістики пов’язаний з формуванням певних наукових шкіл криміналістів. Інтенсивно розвиваються всі розділи криміналістики, виникають нові напрями, теорії та вчення.

Важливим свідченням високого рівня розвитку криміналістики в Україні є підготовка і видання підручників. У 1973 р. видано підручник «Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика» за редакцією В. П. Колмакова, написаний українськими вченими-криміналістами. У 1988 р. вийшов друком підручник «Радянська криміналістика. Методика розслідування окремих видів злочинів» за редакцією В. К. Лисиченка.

За часів незалежності України перший підручник для юридичних вищих навчальних закладів і юридичних факультетів був підготовлений у 1998 р. колективом викладачів кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів» за редакцією В. Ю. Шепітька. У 2001 р. цим самим колективом авторів здійснюється видання повного курсу криміналістики.

Виникнення, розвиток і впровадження криміналістичнихзнаньв Україні безг редньо пов'язані з науковою і практичною діяльністю науково-дослідних інс Міністерства юстиції України, кафедр криміналістики Київського й Одеськогоуі і тетів, Харківського юридичного інституту. Вчені, які очолювали ці установи: у К С.І.Тихенко(1896- І97І),уХаркові-М.М.Гродзінськийі В.П.Колмаков(І9ІЗ-підготували плеяду нині активно працюючих на кафедрах і в інститутах молодих ф які становлять школу українських криміналістів (В.О. Коновалова, А. М. Колесі \ і В.І.Гончаренко, В.КЛисіченко, М.В.Салтевський, Г.А.Матусовський, М.Я.Сегал

Нині в системі Міністерства юстиції України функціонують сім інститутів с> експертиз - Харківський, Київський, Одеський, створені ще 1925 р., Донець* Львівський, відкриті 1995 р., Кримський і Дніпропетровський, відкриті 2002 р.

МВС України мас мережу експертних криміналістичних центрів. У кожном> ному і міському УВС функціонує експертно-криміналістичний центр, відділ, відл ня чи група, а в МВС України -науковоекспертно-дослідний криміналістичний .

Основними завданнями експертно-криміналістичних підрозділів є: а) техніко-міналістичне обслуговування органів дізнання і слідства криміналістичною і с\ надання практичної допомоги у використанні її при збиранні джерел доказів; б) пг дення попереднього дослідження речових джерел інформації для органів дізнаї провадження судових експертиз; г) виявлення за допомогою криміналістичного причетних до вчинення злочинівосіб.

  1. Предмет та об”єкти науки криміналістики.

Першим спробував визначити предмет криміналістики Г.Гросс. До теперішнього часу вчені-криміналісти не дійшли єдиної думки про визначення предмета криміналістики.

Р.С.Белкін дав визначення, яке стало етапним і найпоширенішим у розвитку науки криміналістики – це наука про закономірності виникнення, збирання, дослідження та використання доказів у кримінальних справах і розроблені на ґрунті цих закономірностей спеціальні засоби і методи судочинного дослідження й запобігання злочинів.

Предмет криміналістики утворюють дві групи закономірностей:

І група: закономірності виникнення слідів злочину (закономірності між дією та її наслідками; закономірності зв”язку між способом дії та слідами злочину, між способом і особою злочинця; закономірності залежності способу дій від конкретних умов перебігу злочинної діяльності тощо).

ІІ група: закономірності роботи з доказами (закономірності щодо: пошуку, фіксації, зберігання, перевірки і використання джерел інформації про злочин).

об'єкти криміналістики виступають частиною об”єктивної реальності життя суспільства і становлять головний інтерес для криміналістики.

У криміналістиці виділяють два об”єкти пізнання :

а) злочинна діяльність;

б) криміналістична діяльність .

Аналіз злочинної діяльності, передбачає розгляд таких її елементів, що утворюють її зміст:

а) суб”єкти (головні та другорядні учасники злочинного діяння);б) предмет (жертва) посягання;в) мета посягання (вся суб”єктивна сторона складу злочину);г) безпосередня злочинна поведінка (способи і засоби, що застосовані злочинцем для досягнення мети, тобто об”єктивна сторона);д) обстановка вчинення злочину (тобто всі умови, що оточують злочинця в момент вчинення злочину);е) результат (фізична, матераільна, моральна шкода, інші злочинні наслідки).

Криміналістина діяльність як об”єкт криміналістики – це протилежність злочинної діяльності, що нею породжена і направлена на розкриття, розслідування й попередження злочинів та їх судовий розгляд.

Криміналістична діяльність поділяється на декілька видів:

- криміналістична діяльність щодо розкриття, розслідування й судового розгляду злочинів;- єксперно-криміналістична діяльність;- оперативно-розшукова діяльність;

- криміналістична профілактична діяльність;- криміналістична науково-педагогічна діяльність.

Структура всіх видів криміналістичної діяльності зовні, за назвою її елементів, схожа зі структурою злочинної діяльності і складається із таких елементів:

- об”єкт – будь-який вид злочинів, передбачений ККУ;- суб”єкт. - слідчі, судово-слідчі дії, а також методи, прийоми і засоби їх виконання, як найважливіші елементи провадження судочинства на всіх його етепах;- обстановка та умови розслідування й

  1. Предмет і завдання криміналістики.

Першим спробував визначити предмет криміналістики Г.Гросс. До теперішнього часу вчені-криміналісти не дійшли єдиної думки про визначення предмета криміналістики.

Р.С.Белкін дав визначення, яке стало етапним і найпоширенішим у розвитку науки криміналістики – це наука про закономірності виникнення, збирання, дослідження та використання доказів у кримінальних справах і розроблені на ґрунті цих закономірностей спеціальні засоби і методи судочинного дослідження й запобігання злочинів.

Предмет криміналістики утворюють дві групи закономірностей:

І група: закономірності виникнення слідів злочину (закономірності між дією та її наслідками; закономірності зв”язку між способом дії та слідами злочину, між способом і особою злочинця; закономірності залежності способу дій від конкретних умов перебігу злочинної діяльності тощо).

ІІ група: закономірності роботи з доказами (закономірності щодо: пошуку, фіксації, зберігання, перевірки і використання джерел інформації про злочин).

Головне завдання криміналістики можна сформулювати як - забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними для потреб практики засобами, способами та методами отри­мання й використання доказової інформації.

Окрім цього, криміналістика виконує ще й певні спеціальні завдання:

  • вивчення закономірностей слілоутворсішя, збору та вико рпстання доказової інформації;

  • вивчення практики розкриття й розслідування злочинів, зокрема: досвід і новації інших держав;

  • вироблення теоретичних основ діяльності щодо виявлення, збирання, дослідження й використання доказової інформації;

  • наираиювання практичних рекомендацій технічного і мето­дичного характеру;

• розроблення заходів і засобів попередження злочинів. Спеціальні завдання криміналістики, своєю чергою, через

їхні динамічність, взаємообумовленість із соціальними змінами у суспільстві й потребою слугувати практиці боротьби зі зло­чинністю, змйшсіиио законності й правопорядку, - реалізуються і через конкретні завдання, які визначаються конкретними, сьогоденними потребами практики (конкретні завдання - зав­дання певного періоду, яке вирішує криміналістика).

  1. Методи криміналістики.

Метод криміналістики – це спосіб вивчення й дослідження, який використовується у криміналістиці для пізнання її предмету та об'єктів.

Найбільш розповсюдженим серед науковців є поділ (класифікація) методів криміналістики як науки за принципом узагальненості на три великі групи:

  1. всезагальний (діалектичний) метод пізнання;

  2. загальнонаукові (загальні) методи;

  3. спеціальні (окремі) методи.

І. Діалектичний метод, що засвідчує принципову можливість відображення й пізнання всіх явищ та фактів навколишнього світу, їх взаємозв'язок, взаємообумовленість, є основою (базисом) для всіх інших методів пізнання дійсності, виступає методологією криміналістичного дослідження.

ІІ. Загальнонаукові (загальні) методи – це ті, що використовуються у всіх (або багатьох) науках чи сферах діяльності людей.

Вони, у свою чергу, поділяються ще на декілька різновидів:

  1. чуттєво-раціональні;

  2. логічні або методи формальної логіки;

  3. математичні методи;

  4. кібернетичні методи.

ІІІ. Спеціальні методи - такі, сфера застосування яких обмежена однією чи декількома науками. Система спеціальних методів складається з двох груп:

а) власне криміналістичні методи;

б) спеціальні методи інших наук.

  1. Система науки криміналістики.

Система криміналістики – це складові її частини або розділи, які розташовані в певній послідовності, яким притаманна наявність внутрішніх і зовнішніх взаємних зв'язків.

У відповідності з сучасним уявленням більшості вітчизняних вчених-криміналістів система криміналістики об'єднує чотири розділи:

1 – теорія та методологія криміналістики;2 – криміналістична техніка;

3 – криміналістична (слідча) тактика;4 – методика розслідування окремих видів злочину (криміналістична методика).

Теорія та методологія криміналістики – це система її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, методів, визначень і термінів, які відображають у сукупності весь предмет криміналістики, його внутрішні та зовнішні зв'язки.

У загальну теорію входять певні окремі теорії-вчення, наприклад, криміналістичну ідентифікацію і діагностику, про механізм слідоутворення, спосіб вчинення злочину, криміналістичну характеристику злочину, про версії та планування розслідування. Цей перелік постійно збагачується, що приводить до виникнення нових теорій.

Окрім цього цей розділ утворюють також:

  • мова науки (система її понять, термінів, знаків, криміналістичних категорій);

  • системність науки, тобто криміналістичні класифікації;

  • вчення про методи криміналістики, наукових досліджень.

Криміналістична техніка - це розділ про систему наукових положень та рекомендацій щодо застосування технічних засобів, прийомів і методів призначення яких є збір, фіксація та дослідження доказової інформації для розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Структура розділу вміщує:наукові засади криміналістичної техніки;судову фотографію, відеозапис;трасологію (слідознавство);судову балістику (зброєзнавство); документознавство;габітологію;криміналістичну фоноскопію;одорологію;криміналістичну реєстрацію.

Криміналістична (слідча) тактика – це третій розділ криміналістики, який містить науково вироблену систему прийомів проведення слідчих та судово-слідчих дій, загальні та спеціальні рекомендації про організацію й планування процесу Криміналістична методика (методика розслідування окремих видів злочинів) – сукупність криміналістичних знань і рекомендацій, що базуються на них щодо розслідування і попередження окремих видів злочинів.

Складовими криміналістичної методики виступають:

  • криміналістична характеристика злочинів;

  • загальні принципи організації розслідування злочинів;

  • принципи побудови та шляхів практичного використання методик розслідування й попередження конкретних видів злочинів і т.д.

  1. Розвиток криміналістики за кордоном.

За кордоном піонерами криміналістики були:

Альфонс Бертільон (1853-1914 р.ж.) – директор бюро ідентифікації Паризької поліцейської префектури, автор:

- антропометричного методу криміналістичної реєстрації злочинців,

- системи опису ознак зовнішності людини – „словесного портрету”,

- методів метричної фотозйомки на місці події та впізнавальної (сигналітичної) фотозйомки. Першим запропонував термін “ідентифікація”.

Вільям Гершель (1833-1917рж.) англійський криміналіст, першовідкривач феномену папілярних узорів як засобу ідентифікації особи.

Едмон Локар (1877-1966 р.ж.) французький криміналіст і судовий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко-поліцейських методів. Розробив пороскопічний метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох експериментальних досліджень з використанням хімічних методів. (Пороскопія – криміналістичне дослідження пор, як джерел інформації для розшуку та ідентифікації людей. Еджескопія – крим дослідження нерівностей будови країв папілярних ліній на долонних поверхнях рук і підошв ніг).

Генрі Фолдс (1843-1930рж.) англійський лікар-криміналіст, першим запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847-1915 р.ж.) австрійський практик-юрист і науковець, професор університетів у Граці та Празі, тривалий час викладав у Чернівецькому університеті, засновник першого у світі криміналістичного музею в Граці. Першим обґрунтував самостійний характер криміналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці “Кримінальна психологія”. Грац, 1898; Посібник для судових слідчих, чинів загальної та жандармської поліції. – Грац, 1892 (протягом 1895-1896 рж. витримало три російськомовні перекладені видання); Посібник для судових слідчих як система криміналістики. - Грац, 1898 (рос. перекл. СПб, 1908) – ці праці навіть зараз носять енциклопедичний характер. Власне Г. Гроссом було у 1897 році запропоновано термін “криміналістика”.

Рудольф Арчибальд Рейсс (1876-1928 рж.) відомий швейцарський криміналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції наукових методів дослідження речових доказів у Лозанні.

  1. Теоретичні і методологічні основи криміналістики як частина криміналістики.

Теорія та методологія криміналістики – це система її світоглядних принципів, теоретичних концепцій, категорій, понять, методів, визначень і термінів, які відображають у сукупності весь предмет криміналістики, його внутрішні та зовнішні зв'язки.

У загальну теорію входять певні окремі теорії-вчення, наприклад, криміналістичну ідентифікацію і діагностику, про механізм слідоутворення, спосіб вчинення злочину, криміналістичну характеристику злочину, про версії та планування розслідування. Цей перелік постійно збагачується, що приводить до виникнення нових теорій.

Окрім цього цей розділ утворюють також:

  • мова науки (система її понять, термінів, знаків, криміналістичних категорій);

  • системність науки, тобто криміналістичні класифікації;

  • вчення про методи криміналістики, наукових досліджень.

  1. Взаємозв”язок криміналістики з оперативно-розшуковою діяльністю, судовою медициною, судовою психіатрією та юридичною психологією.

Криміналістика та теорія оперативно-розшуковоїдіяльності.

Взаємозв'язок криміналістики та ОРД виявляється, по-перше, в тому, що при розробленні проблем тактики та методики розслідування враховуються можливост оперативно-розшукових засобів і методів збирання інформації та прийомів її документування спеціальними засобами (фото, кіно, відеозапис, звукозапис). По-друге цей зв'язок виявляється у тому, що криміналістичні рекомендації, крім усього іншо­го, повинні спрямовуватись на створення оптимальних умов для проведення тактич­них операцій, елементом яких обов'язково має бути оперативно-розшуком діяльність. У свою чергу, рекомендації оперативно-розшукової діяльності сприяють виконанню слідчих дій, наприклад, підготовці до обшуку, перевірці показань на місці, допиту, затриманню, які нерідко проводяться разом з оперативно-розшуковими заходами.

сті купюр, монет.

Криміналістика та судова медицина. Криміналістика та судова медицина мають найдавніші та найтісніші зв'язки. Судово-медичні знання використовувалися у розкритті злочинів значно раніше, ніж виникла криміналістика.Тому деякі медичні прийо­ми виявлення слідів злочину на тілі людини були запозичені криміналістикою і, нав­паки , багато кримінайктичних способів і технічних засобів з успіхом використову­ються в судовій медицині.

Криміналістика та судова психіатрія. Судова психіатрія, як і судова медицина, сформувалася окремо від криміналістики і внаслідок чіткого розмежування предметів дослідження зберігає свою самостійність. Судова медицина досліджує тканини та різні об'єкти життєдіяльності людини, а також трупи. Судова психіатрія досліджує психіку людини, її поведінку при розладах психіки. Психічний стан злочинця безпосередньо пов'язаний із призначенням міри покарання і, зокрема, з притягненням людини до кримінальної відповідальності.

Криміналістика та судова психологія. Дані психології широко використовуються у криміналістичній тактиці та методиці розслідування окремих видів злочинів, а та­кож для формування окремих методик; створення теорії спілкування на досудовому та судовому слідстві; вчення про навички, методи розпізнавання інсценувань.

  1. Завдання, функції криміналістики. ЇЇ принципи і закони.

Головне завдання криміналістики можна сформулювати як - забезпечення боротьби зі злочинністю відповідними для потреб практики засобами, способами та методами отри­мання й використання доказової інформації.

Окрім цього, криміналістика виконує ще й певні спеціальні завдання:

  • вивчення закономірностей слілоутворсішя, збору та вико рпстання доказової інформації;

  • вивчення практики розкриття й розслідування злочинів, зокрема: досвід і новації інших держав;

  • вироблення теоретичних основ діяльності щодо виявлення, збирання, дослідження й використання доказової інформації;

  • наираиювання практичних рекомендацій технічного і мето­дичного характеру;

• розроблення заходів і засобів попередження злочинів. Спеціальні завдання криміналістики, своєю чергою, через

їхні динамічність, взаємообумовленість із соціальними змінами у суспільстві й потребою слугувати практиці боротьби зі зло­чинністю, змйшсіиио законності й правопорядку, - реалізуються і через конкретні завдання, які визначаються конкретними, сьогоденними потребами практики (конкретні завдання - зав­дання певного періоду, яке вирішує криміналістика).

функцій криміналістики – це основні напрямки діяльності.Їх поділяють на:

а) методологічну – забезпечення правильного розуміння предмету і змісту криміналістичної науки, її ролі у процесі пізнання та практичної діяльності; дозволяє правильно визначити співвідношення науки і практики;

б) синтезуючу – криміналістика відображає у собі загальні процеси інтеграції наукового знання.;

г) прогнозуючу – тобто криміналістика прогнозує форми практичного використання своїх положень у майбутньому.

Як і кожна наука, криміналістика також має свої специфічні закони свого розвитку.

Закони розвитку науки – це відображення тих факторів, умов, принципів, які визначають напрям і зміст науки, її змін у конкретних умовах існування суспільних явищ та форм їх пізнання.

До них можна віднести:

а) закон зв'язку і успадкованості між існуючими і такими, що виникають криміналістичними концепціями,

б) закон активного творчого пристосування сучасних досягнень для потреб практики тих наук, розробки яких не можуть прямо, безпосередньо використані у судочинстві без їх спеціального пристосування, обробки диференціації, інтеграції;

в) закон обґрунтування, обумовлення криміналістичних рекомендацій потребами практики судочинства і вдосконалення цієї практики на ґрунті досягнень криміналістичної науки;

г) закон прискорення темпів розвитку криміналістики на базі науково-технічного прогресу як у сфері криміналістики, так і у галузі суміжних наук.

Принципи криміналістики-певні вихідні положення, керівні ідеї.

Принципи криміналістики як науки:

а) принцип можливості пізнання матеріального світу – означає, що з позицій матеріалізму світ є пізнаваним, тобто що всі факти, явища і процеси, які стають об'єктами вивчення криміналістики є пізнаваними;

б) принцип об'єктивності – виражає незалежність криміналістичних наукових прикладних досліджень від будь-яких політичних позицій, мотивів, наявність заінтересованості у досягненні максимально точного відображення закономірностей та процесів реального світу;

в) принцип історизму – відображає діалектичну вимогу розглядати предмет криміналістики, її зміст, функції, зв'язки з іншими науками під кутом зору їх виникнення та зміни у динаміці історії;

г) принцип системності науки – передбачає такий підхід до предмету криміналістики, за якого вона у цілому, а також окремі її розділи і напрями, об'єкти, що нею вивчаються, явища тощо – розглядаються як взаємопов'язані та взаємозалежні частини одного цілого, які між собою утворюють взаємообумовлену систему.

Принципи криміналістики як виду діяльності практичної

  • принцип законності;

  • принцип пріоритету закону над рекомендаціями;

  • принцип зв'язку науки і практики;

  • принцип раціональної організації розслідування, побудови і перевірки версій, криміналістичної реконструкції;

  • принцип творчого підходу до вирішення практичних завдань тощо.

  1. Найвидатніші представники криміналістичної науки та їх внесок у її становлення.

За кордоном піонерами криміналістики були:

Альфонс Бертільон (1853-1914 р.ж.) – директор бюро ідентифікації Паризької поліцейської префектури, автор:

- антропометричного методу криміналістичної реєстрації злочинців,

- системи опису ознак зовнішності людини – „словесного портрету”,

- методів метричної фотозйомки на місці події та впізнавальної (сигналітичної) фотозйомки. Першим запропонував термін “ідентифікація”.

Вільям Гершель (1833-1917рж.) англійський криміналіст, першовідкривач феномену папілярних узорів як засобу ідентифікації особи.

Едмон Локар (1877-1966 р.ж.) французький криміналіст і судовий медик, засновник Ліонської лабораторії техніко-поліцейських методів. Розробив пороскопічний метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку, методику багатьох експериментальних досліджень з використанням хімічних методів. (Пороскопія – криміналістичне дослідження пор, як джерел інформації для розшуку та ідентифікації людей. Еджескопія – крим дослідження нерівностей будови країв папілярних ліній на долонних поверхнях рук і підошв ніг).

Генрі Фолдс (1843-1930рж.) англійський лікар-криміналіст, першим запропонував використовувати відбитки пальців, вилучених з місця події для розшуку і встановлення злочинців.

Ганс Гросс (1847-1915 р.ж.) австрійський практик-юрист і науковець, професор університетів у Граці та Празі, тривалий час викладав у Чернівецькому університеті, засновник першого у світі криміналістичного музею в Граці. Першим обґрунтував самостійний характер криміналістики, побудови її теми як науки. Його фундаментальні праці “Кримінальна психологія”. Грац, 1898; Посібник для судових слідчих, чинів загальної та жандармської поліції. – Грац, 1892 (протягом 1895-1896 рж. витримало три російськомовні перекладені видання); Посібник для судових слідчих як система криміналістики. - Грац, 1898 (рос. перекл. СПб, 1908) – ці праці навіть зараз носять енциклопедичний характер. Власне Г. Гроссом було у 1897 році запропоновано термін “криміналістика”.

Рудольф Арчибальд Рейсс (1876-1928 рж.) відомий швейцарський криміналіст, засновник однієї з перших в історії криміналістичних лабораторій і курсів для вивчення працівниками поліції наукових методів дослідження речових доказів у Лозанні.

НАШІ видатні питання №3

  1. Традиційні уявлення про природу криміналістики. Сучасний стан цього питання.

За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Такий погляд сформувався в 1952—1955 рр. і згодом став панівним у правовій науці. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у таких тезах:

1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об’єкти пізнання належать до сфери правових явищ;

2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання належать до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслiдування та судового розгляду;

3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві;

4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право;

5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм;

6) історично криміналістика була народжена у межах саме правової — кримінально-процесуальної науки.

Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним із таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі знань (представники таких поглядів — Р. А. Рейс, Е. Локар, Г. Ю. Маннс, В. І. Громов, Є. У. Зіцер). Причина такої оцінки природи криміналістики — у її змісті на той час (поліцейська чи кримінальна техніка), а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Причиною є також суттєвий вплив на криміналістику природничих і технічних наук (математики, фізики, хімії, біології, психології та ін.), використання методів і прийомів цих наук.

Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну (найчіткіше цей погляд сформулював П. І. Тарасов-Радіонов). Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці: 1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи.

Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з’явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань.

  1. Генезис питання про предмет, систему і об”єкти криміналістики.

Із аналізу предмету криміналістики не складно виокремити об'єкти криміналістики ( тобто окремі види діяльності людей, які виступають частиною об”єктивної реальності життя суспільства і становлять головний інтерес для криміналістики).

У криміналістиці виділяють два об”єкти пізнання (або двоєдиний об”єкт):

а) злочинна діяльність;

б) криміналістична діяльність щодо розкриття, розслідування, судового розгляду злочину та його попередження.

Предмет криміналістики є багатогранним і складним. У юридичній літературі мають місце різні визначення пред­мета криміналістики: як науки про розслідування злочи­нів, або науки про розкриття злочинів, або науки про сукуп­ність технічних засобів, тактичних прийомів і методич­них рекомендацій. Останнім часом криміналістику визна­чають як науку про технології та засоби практичного слідознавства у кримінальному судочинстві. Однак усі ці визначення звужують реальний предмет криміналістики та закономірності, що вивчає ця наука.

Питання про предмет криміналістики тривалий час за­лишалося дискусійним (наприклад, дискусії про предмет криміналістики 50-х чи 70-х рр.), що пов'язано зі складніс­тю об'єкта пізнання (вивченням злочинної діяльності та діяльності щодо протидії злочинності). У 1967 р. Р. С. Бєлкін сформулював нове визначення предмета криміналі­стики, яке стало панівним. Ця дефініція враховувала цілий ряд закономірностей, охоплювала головний зміст криміна­лістики. У криміналістиці розглядають двоєдиний об'єкт пізнання — злочинну діяльність, злочинну поведінку і діяльність щодо їх розкриття, розслідування, встановлен­ня істини у справі.

Криміналістика — це наука про закономірності зло­чинної діяльності та її відображення в джерелах інфор­мації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і викорис­тання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів.

Система криміналістики — це її складові розділи (час­тини), що перебувають у тісних взаємозв'язках. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дають змогу вирізнити в її системі чотири розділи:

1. Загальна теорія криміналістики — це її методоло­гічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відображають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до за­гальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; ґ) криміналістична систематика.

2. Криміналістична техніка — розділ криміналісти­ки, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів та методів, призна­чених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впроваджен­ня досягнень природничих і технічних наук у практику бо­ротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміна­лістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне до­ слідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація.

3. Криміналістична тактика є інтелектуальним яд­ром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудо-вого і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів прове­дення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприя­ють вчиненню і приховуванню злочинів. До складу кри­міналістичної тактики входять: вчення про криміналістич­ну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (так­тичні комбінації) та ін.

  1. Загальнонаукові методи криміналістики.

Загальнонаукові (загальні) методи – це ті, що використовуються у всіх (або багатьох) науках чи сферах діяльності людей.

Вони, у свою чергу, поділяються ще на декілька різновидів:

1)чуттєво-раціональні;2)логічні3);математичні методи;4)кібернетичні методи.

1. Чуттєво-раціональні методи поєднують у собі і чуттєве і раціональне пізнання, оскільки сприймається не звичайна маса (сума) окремих ізольованих між собою елементів, а їх сукупність, певним чином систематизована.

До чуттєво-раціональних методів відносять:

а) спостереження;б) описування;в) порівняння;г) експеримент (дослід);д) моделювання.

Спостереження – сприйняття певного об'єкта, явища, процесу, яке відбувається для їх системного, цілеспрямованого, запланованого вивчення. Спостереження може бути двох видів – безпосереднім (прямим), опосередкованим (не прямим).

Описування – має місце тоді, коли встановлені шляхом спостереження чи іншими методами вказуються, тобто зазначаються, спеціальним засобом фіксації – вербально-графічним.

Описування може бути безпосередні або опосередкованим.

Порівняння – співставлення властивостей або ознак двох або декількох об'єктів.

Експеримент (дослід) – відтворення явища або події для вивчення зв'язків його з іншими явищами, діяннями чи процесами.

Моделювання полягає у заміні об'єкта – оригінала моделі, тобто спеціально створеним аналогом.

2. Логічні методи або методи формальної логіки.

До них належать:а) аналіз і синтез;б) індукції та дедукції;в) гіпотеза і аналогія;г) абстрагування (конкретизація) і узагальнення та ін.

3. Математичні методи:

а) вимірювання;б) вираховування;в) геометричні побудови.

Вимірювання – полягає в порівнянні досліджуваної величини із одною їй величиною і встановленні кількісного співвідношення між відомою та невідомою величинами.

Вираховування – використовується для встановлення названих вище параметрів, а також використовується під час проведення математичного моделювання.

Геометричні побудови – без них неможливо побудувати плани, креслення, схеми; цей метод безпосередньо пов'язаний з вимірюванням.

  1. Спеціальні (окремі) методи криміналістики.

Спеціальні методи - такі, сфера застосування яких обмежена однією чи декількома науками. Система спеціальних методів складається з двох груп:

а) власне криміналістичні методи;

б) спеціальні методи інших наук.

А. – це методи, які початково були розроблені виключно криміналістичною наукою, і лише нею використовувалися:

  1. техніко-криміналістичні методи;2)структурно-криміналістичні методи.

1 – методи, що використовуються у галузі техніко-криміналістичних наукових досліджень:

а) фотографічні;б) трасологічні;в) балістичні;г) одорологічні тощо.

2) структурно-криміналістичні – методи побудови у криміналістиці певних структурних систем (планування )

Б. Спеціальні методи інших наук – вони можуть бути використані криміналістикою або безпосередньо, тобто без модифікації або такі, що модифіковані – пристосовані до вирішення криміналістичних завдань. Найбільш частіше використовуються:

  • фізичні, хімічні і фізико-хімічні методи, призначенням яких є аналіз морфології (зовнішньої будови), складу (елементного, молекулярного, фазово-якісного і кількісного), структури, фізичних і хімічних властивостей речовин і матеріалів.

  • біологічні методи використовуються для дослідження об'єктів біологічного походження (крові, частинок епідермісу, виділень людського організму, волосся людини і шерсті тварин, частин рослин тощо);

  • антропологічні і антропометричні методи використовуються для встановлення особи загиблого за залишком кісток, а також під час формалізованого опису зовнішності людини для її розшуку, а також для вироблення загальноприйнятих критеріїв наступного впізнання людини, оголошеної в розшук тощо;

  • соціологічні методи – анкетування під час вивчення кримінальних справ або інтерв'ювання працівників правоохоронних органів.;

  • психологічні методи використовуються під час вироблення тактичних прийомів і комбінацій тощо (рефлексивність, насильство, хитрощі).

  1. Поняття і види криміналістичної ідентифікації.

Ідентифікацію розглядають у двох значеннях (аспектах):

  • як вид криміналістичної діяльності (тобто як окремий метод криміналістики);

  • як загальнонауковий метод, що окрім криміналістики використовується і в інших науках (фізика, хімія, біологія, генетика, кібернетика тощо).

Криміналістична ідентифікація – процес порівняльного дослідження об”єктів, пов”язаних з подією, що розслідується, для вирішення питання щодо їх тотожності.

І. За сферою застосування (тобто форма) обумовлює поділ криміналістичної ідентифікації на види (класифікація):

1) Процесуальна ідентифікація під час виконання:

  • пред'явлення для впізнання;ідентифікаційних експертиз;слідчих та судових оглядів, освідувань;обшуків і виїмок;очних ставок, допитів;

2) Непроцесуальна ідентифікація у ході виконання чи використання:

  • криміналістичних та оперативних обліків;ідентифікаційних досліджень за оперативними матеріалами;перевірки (встановлення) особи за документами;

  • різноманітних оперативно-розшукових міроприємств та заходів.

ІІ. Залежно від форм відображення матеріальних об”єктів під час їх взаємодії

а) матеріально-фіксована - коли ознаки відображеного об'єкта закріплюються у матеріальних об'єктах (слідах, кресленнях, описаннях тощо);

б)психофізіологічна - коли мисленний образ фіксується у пам'яті конкретної людини. У цьому випадку суб'єктом ідентифікації, тобто особою, яка може здійснити ототожнення, може бути тільки ця конкретна особа – свідок, потерпілий, обвинувачений (наприклад, свідок бачив злочинця, запам'ятав його зовнішність і у змозі впізнати його за мисленним образом; на відміну від цього, ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням може виконати інші особа, наприклад, слідчий, суддя, експерт.)

Ккриміналістичну ідентифікацію поділяють як дослідницьку діяльність на:

  1. ідентифікація за матерально-фіксованим відображенням;

  2. ідентифікація за ідеальними (не матеріальними) слідами відображення (уявленими образами, слідами пам'яті).

ІІІ. За природою ідентифікуючих об'єктів на:

а) загальну;б) знакову.

ІV. За об”єктом дослідження:

  1. ідентифікація людини;2)ідентифікація предметів, речей та речовин;

3)ідентифікація тварин;4)ідентифікація процесів, станів, явищ тощо.

VІ. Залежно від галузі галузі криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію поділяють на:

  1. дактилоскопічну;зброєзнавчу;судово-балістичну;трасологічну;почеркознавчу;

  2. техніко-криміналістичну;ідентифікацію людини за ознаками зовнішнотсі тощо.

VІІ. За рівнем досягнутої індивідуальності (або за доказовим значенням):

а) на родову;б) на видову;в) на групову;г) на індивідуальну (або власне криміналістичну).

VІІІ. За суб”єктом ототожнення к/ідетифікацію поділяють на:

  1. ідентифікацію, виконувану слідчим;

  2. ідентифікацію, виконувану дізнавачем;

  3. ідентифікацію, виконувану прокурором (обвинувачем);

  4. ідентифікацію, виконувану захисником (адвокатом);

  5. ідентифікацію, виконувану свідком, потерпілим тощо;

  6. ідентифікацію, виконувану судом (суддею).

ІХ. За способом відображення ідентифікаційної інформації на:

а) ідентифікацію цілісних структур;

б) ідентифікацію розділеного цілого;

в) ідентифікацію джерела пошкодження.

  1. Співвідношення криміналістики з кримінальним правом, кримінальним процесом, кримінологією.

Криміналістика та кримінальне право. Зв'язок криміналістики та кримінально-

права є взаємообумовленим. Дані кримінального права про поняття злочину, оз-

наки його складу, форми вини, стадії злочинної діяльності є відправними для

формування елементів криміналістичної характеристики, конструювання слідчих

версій, планування, прогнозування і розроблення методик розслідування окремих

видів злочинів узагалі. Криміналістика вивчає слідчу практику, звертаючи при цьо-

вагу насамперед на нові засоби та способи злочинної діяльності, які в законі

рідко одержують статус кваліфікуючих ознак. Отже, криміналістичні знання впли-

отьпа вдосконалення кримінального права.

Криміналістика і кримінальний процес. Норми кримінально-процесуального права регулюють діяльність, пов'язану з порушенням кримінальних справ, проведенням дізнання, досудового та судового слідства. Зв'язок кримінального процесу з криміналістикою особливо важливий, оскільки засоби криміналістичної діяльності —наукові рекомендації, тактичні рішення і психологічні прийоми спілкування під час слідчих дій реалізуються у кримінально-процесуальному полі. Будь-які криміналі­стічні рекомендації, технічні засоби та методики збирання, дослідження і ви корис­ний доказів повинні відповідати духу та літері кримінально-процесуального закону. Найбільший вплив криміналістика чинить на вдосконалення кримінально-про-. дуального законодавства. Розробляючи нові засоби та методи виявлення і фіксації джерел інформації, криміналістика вдосконалює слідчу практику

Криміналістика та кримінологія.

Дані кримінології використовуються у криміналістиці для розроблення кримі­налістичної характеристики, встановлення кореляційних зв'язків між її елемента­ми .визначення найімовірних осередків злочинності, часу проведення оперативни» заходів І слідчих дій.

  1. Критерії допустимості спеціальних методів криміналістики в кримінальному судочинстві.

Критерії допустимості:

- науковість методу – під якою треба розуміти наукову обґрунтованість і достовірність отримуваних результатів, їх точність та надійність.

  • безпечність методу, тобто що його використання не загрожує здоров'ю чи життю людей, а якщо загрожує, то потребує у цьому зв'язку дотримання правил технічної безпеки;

  • законність та етичність – тобто допустимими є тільки методи, які відповідають конституційним вимогам, принципам, моральним критеріям суспільства. Вони не повинні обмежувати права громадян, не принижують їх честі та гідності, виключають погрози, насилля і не приводять до порушень норм кримінально-процесуального закону;

  • ефективність методів – в оптимальні строки і з найбільшою продуктивністю призводить до позитивних і бажаних результатів;

  • рентабельність – затрати сил та засобів повинні бути співрозмірними з досягненим.

Недопустимими є методи, що не ґрунтуються на науці, або що опираються на псевдонаукові теорії, наприклад, астрологію, гадання тощо;

  1. Поняття і види криміналістичної ідентифікації.

Ідентифікацію розглядають у двох значеннях (аспектах):

  • як вид криміналістичної діяльності (тобто як окремий метод криміналістики);

  • як загальнонауковий метод, що окрім криміналістики використовується і в інших науках (фізика, хімія, біологія, генетика, кібернетика тощо).

Криміналістична ідентифікація – процес порівняльного дослідження об”єктів, пов”язаних з подією, що розслідується, для вирішення питання щодо їх тотожності.

І. За сферою застосування (тобто форма) обумовлює поділ криміналістичної ідентифікації на види (класифікація):

1) Процесуальна ідентифікація під час виконання:

  • пред'явлення для впізнання;ідентифікаційних експертиз;слідчих та судових оглядів, освідувань;обшуків і виїмок;очних ставок, допитів;

2) Непроцесуальна ідентифікація у ході виконання чи використання:

  • криміналістичних та оперативних обліків;ідентифікаційних досліджень за оперативними матеріалами;перевірки (встановлення) особи за документами;

  • різноманітних оперативно-розшукових міроприємств та заходів.

ІІ. Залежно від форм відображення матеріальних об”єктів під час їх взаємодії

а) матеріально-фіксована - коли ознаки відображеного об'єкта закріплюються у матеріальних об'єктах (слідах, кресленнях, описаннях тощо);

б)психофізіологічна - коли мисленний образ фіксується у пам'яті конкретної людини. У цьому випадку суб'єктом ідентифікації, тобто особою, яка може здійснити ототожнення, може бути тільки ця конкретна особа – свідок, потерпілий, обвинувачений (наприклад, свідок бачив злочинця, запам'ятав його зовнішність і у змозі впізнати його за мисленним образом; на відміну від цього, ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням може виконати інші особа, наприклад, слідчий, суддя, експерт.)

Ккриміналістичну ідентифікацію поділяють як дослідницьку діяльність на:

  1. ідентифікація за матерально-фіксованим відображенням;

  2. ідентифікація за ідеальними (не матеріальними) слідами відображення (уявленими образами, слідами пам'яті).

ІІІ. За природою ідентифікуючих об'єктів на:

а) загальну;б) знакову.

ІV. За об”єктом дослідження:

  1. ідентифікація людини;2)ідентифікація предметів, речей та речовин;

3)ідентифікація тварин;4)ідентифікація процесів, станів, явищ тощо.

VІ. Залежно від галузі галузі криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію поділяють на:

  1. дактилоскопічну;зброєзнавчу;судово-балістичну;трасологічну;почеркознавчу;

  2. техніко-криміналістичну;ідентифікацію людини за ознаками зовнішнотсі тощо.

VІІ. За рівнем досягнутої індивідуальності (або за доказовим значенням):

а) на родову;б) на видову;в) на групову;г) на індивідуальну (або власне криміналістичну).

VІІІ. За суб”єктом ототожнення к/ідетифікацію поділяють на:

  1. ідентифікацію, виконувану слідчим;

  2. ідентифікацію, виконувану дізнавачем;

  3. ідентифікацію, виконувану прокурором (обвинувачем);

  4. ідентифікацію, виконувану захисником (адвокатом);

  5. ідентифікацію, виконувану свідком, потерпілим тощо;

  6. ідентифікацію, виконувану судом (суддею).

ІХ. За способом відображення ідентифікаційної інформації на:

а) ідентифікацію цілісних структур;

б) ідентифікацію розділеного цілого;

в) ідентифікацію джерела пошкодження.

  1. Об”єкти криміналістичної ідентифікації, їх класифікація.

В ідентифікації беруть участь 2 групи об'єктів:

  1. Ті, що підлягають ідентифікації (шукані, ототожнювані тобто ідентифікуємі). У цих об”єктах вивчаються властивості притаманні їм самим.

  2. Ті, з допомогою яких проводиться ідентифікація (ототожнюючі тобто ідентифікуючі). У цих об”єктах вивчаються властивості інших, відображених в них об”єктів.

Серед ідентифікуємих можуть бути:

    • люди (запідозрені, підозрювані, обвинувачені, свідки, потерпілі);

    • тварини (як правило домашні тварини, сільськогосподарська худоба);

    • предмети, речі (цілі, їх елементи, частини, взаємопов'язані комплекси предметів);

    • населені пункти;

    • ділянки місцевості, шляхів, доріг тощо;

    • витвори мистецтва;

    • соціальні та природні об'єкти (споруди, будови, житлові кімнати, підсобні приміщення, водойми тощо);

Ідентифікуючими об'єктами виступають:

  1. матеріально-фіксавані відображення ( це:

  • сліди рук, ніг, зубів та інших частин тіла людини, предметів, її одягу, взуття; знаряддя злочину; частини зброї на кулях і гільзах;

  • копії цих слідів у вигляді зліпків, відтисків, фотознімків;

  • картотеки відбитків пальців, колекції куль та гільз, вилучених з місця події тощо;

  • документи, у яких в письмовій формі зафіксовано результати проведенго ототожнення, приміром, печаток і штампів за їх відтиском, осіб – за почерком, друкарських машинок – за друкованим текстом тощо;

  • докуенти, що містять інформацію криміналістичних обліків (дані реєстрації злочинців, невпізнаних трупів, безвісті зниклих),

  • ідеальні відображення (уявні образи, тобто сліди пам”яті, збережені про подію злочину свідками потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, підсудними);

  • описи (словесні портрети – мальовані, композиційні).

    Разом з тим, у процесі ототожнення окрім як названих двох груп об'єктів використовуються у багатьох випадках ще й порівняльні зразки.

    1. Суб”єкти криміналістичної ідентифікації.

    Коло суб'єктів криміналістичної ідентифікації достатньо широке:

    • експерт;слідчий, суддя, працівник органу дізнання;спеціаліст;будь-який інший учасник кримінального процесу (свідок, потерпілий, підозрюваний та ін.)

    Експерт – проводить ідентифікацію тільки у процесуальній формі, результатом якої є його висновок щодо проведеної ідентифікаційної експертизи.

    Висновок про наявність або відсутність тотожності внаслідок дослідження матеріально-фіксованих відображень об'єкта, має значення джерела доказу у матеріалах кримінальної справи.

    Слідчий і суд (суддя) – можуть здійснювати криміналістичну ідентифікацію як у процесуальній, так і у не процесуальній формі. Наприклад, коли слідчий або суд перед початком процесуальної дії, впевняються, що перед ними саме викликана ними особа – має місце елементарний акт криміналістичної ідентифікації. Вилучаючи з місця обшуку шукані речі, ознаки яких відомі слідчому з матеріалів справи – теж не процесуальна ідентифікація).

    Ідентифікація має місце і під час пред'явлення для впізнання (людей, предметів), під час якого впізнаючий ототожнює об'єкт за мисленним образом. На підставі такої опосередкованої ідентифікації слідчий, суд (суддя) роблять висновки про тотожність певних об'єктів, що може виступати підставою для прийняття відповідних процесуальних рішень: про проведення допиту, арешту, вилучення предмета тощо.

    Знайшовши на місці події відбиток – слід пальця із завитковим узором, слідчий буде враховувати це під час відібрання порівняльних зразків. І якщо в тих осіб, котрих перевіряють на предмет залишення саме ними знайденого сліду не виявиться такого типу папілярного узору, то відбитки їх пальців слідчий не відправить на експертизу.

    Деякі види ідентифікації слідчий, суддя можуть проводити на основі доказів, що вже містять відомості про ототожнення.

    Ідентифікація може проводитись і спеціалістом ( не експертом)У такому разі вона може відбуватись як у процесуальній, так і не процесуальній формі.

    Якщо спеціаліст дає усний висновок, що фіксується в протоколі відповідної слідчої дії, до якої він залучався слідчим – результати такої криміналістичної ідентифікації матимуть процесуальну форму.

    Свідки, потерпілі й інші учасники процесу, що залучаються, проводять ідентифікацію наприклад, під час впізнання об'єктів, у ході співставлення опису ознак предмета з самим предметом в натурі тощо.

    1. Поняття і класифікація ідентифікаційних ознак.

    Комплекс ознак, що сприяє отриманню необхідної й достатньої уяви про ідентифікований та ідентифікуючий об'єкт, називають ідентифікаційними ознаками.

    Ідентифікаційні ознаки можуть бути класифіковані за різними критеріями:

    1. За відношенням до об'єкта в цілому:

    а) загальні (групові) ознаки – відображають найбільш суттєві, постійні властивості об'єктів або груп об'єктів: форма, розмір, колір, функціональну належність.

    б) окремі – специфічні для конкретного об'єкта ознаки, за якими можна виділити цей об'єкт із групи однорідних об'єктів та ідентифікувати його.

    ІІ. За структурною природою:

    а) внутрішні ознаки;б) зовнішні.

    ІІІ. За характером встановлення ознак:

    а) якісні (атрибутивні) – визначаються якісними характеристиками. Наприклад, якісна характеристика типу і виду папілярного узору: завитковий круговий; завитковий простий чи складний;

    б) кількісні ознаки – виражаються числовими величинами, за якими встановлюються розмір сліду, кількість нарізів у каналі ствола зброї.

    IV. За причинами виникнення:

    а) закономірні (необхідні) – ті в яких проявляється сутність об'єкта без них об'єкт не був би тим, чим він є.

    б) випадкові – які не характеризують сутність предмета, носять випадковий характер, хоча виникли під дією закономірних факторів (наприклад, нерівності в каналі ствола пістолета, закономірно залишають на кулі слід у вигляді трас – потертостей тощо).

    V. За походженням:

    а) власні;б) набуті.

    VІ. За зв'язком з іншими ознаками:

    а) залежні;б)незалежні.

    VІІ. За тривалістю періоду, протягом якого ознака характерна для об'єкта:

    а) стійкі;б) відносно стійкі.

    VІІІ. За кількістю об'єктів, яким притаманні однакові ознаки:

    а) родові (групові) ознаки;б) індивідуальні.

    ІХ. За значенням (роллю) в ідентифікаційному процесі:

    а) ті, які потрібно ідентифікувати (шукані, пізнавальні);

    б) ті, яким ідентифікують (ідентифікуючі).

    1. Ідентифікаційні ознаки, їх властивості і види.

    Комплекс ознак, що сприяє отриманню необхідної й достатньої уяви про ідентифікований та ідентифікуючий об'єкт, називають ідентифікаційними ознаками.

    Ідентифікаційні ознаки можуть бути класифіковані за різними критеріями:

    1. За відношенням до об'єкта в цілому:

    а) загальні (групові) ознаки – відображають найбільш суттєві, постійні властивості об'єктів або груп об'єктів: форма, розмір, колір, функціональну належність.

    б) окремі – специфічні для конкретного об'єкта ознаки, за якими можна виділити цей об'єкт із групи однорідних об'єктів та ідентифікувати його.

    ІІ. За структурною природою:

    а) внутрішні ознаки;б) зовнішні.

    ІІІ. За характером встановлення ознак:

    а) якісні (атрибутивні) – визначаються якісними характеристиками. Наприклад, якісна характеристика типу і виду папілярного узору: завитковий круговий; завитковий простий чи складний;

    б) кількісні ознаки – виражаються числовими величинами, за якими встановлюються розмір сліду, кількість нарізів у каналі ствола зброї.

    IV. За причинами виникнення:

    а) закономірні (необхідні) – ті в яких проявляється сутність об'єкта без них об'єкт не був би тим, чим він є.

    б) випадкові – які не характеризують сутність предмета, носять випадковий характер, хоча виникли під дією закономірних факторів (наприклад, нерівності в каналі ствола пістолета, закономірно залишають на кулі слід у вигляді трас – потертостей тощо).

    V. За походженням:

    а) власні;б) набуті.

    VІ. За зв'язком з іншими ознаками:

    а) залежні;б)незалежні.

    VІІ. За тривалістю періоду, протягом якого ознака характерна для об'єкта:

    а) стійкі;б) відносно стійкі.

    VІІІ. За кількістю об'єктів, яким притаманні однакові ознаки:

    а) родові (групові) ознаки;б) індивідуальні.

    ІХ. За значенням (роллю) в ідентифікаційному процесі:

    а) ті, які потрібно ідентифікувати (шукані, пізнавальні);

    б) ті, яким ідентифікують (ідентифікуючі).

    Для результативного ототожнення ідентифікаційні ознаки повинні відповідати певним вимогам або властивостям:

    1. бути оригінальними, специфічними або дискретними (тобто, наскільки ознака специфічна, оригінальна, конкретно зовні виражена і наскільки повно й точно відображає властивість (певну) об'єкту, настільки вона неспростовно підтверджує тотожність об'єкту. Наприклад, родима пляма, шрам тощо.

    2. бути здатною до відтворення, тобто до багаторазового відображення (наприклад, малюнок папілярного узору у відбитку пальця).

    3. наявність чіткої вираженості ознаки, її яскравість, очевидна примітність (косоокість, великий ніс, криві зуби тощо);

    4. простота виявлення ознаки;

    5. відносна стійкість, оскільки всі об'єкти матеріального світу з часом або у залежності від умов використання, зберігання тощо – видозмінюються.

    1. Структура процесу криміналістичної ідентифікації.

    Отже, групофікація є ідентифікаційним процесом встановлення групової належності, окремо криміналістичною теорією, практична реалізація якої у судово-слідчій практиці дає змогу встановлювати не тотожність, а схожість однорідних об'єктів і на цій підставі відносити їх до класу, виду, роду, групи.

    Клас – це сукупність предметів, явищ, що мають спільні ознаки, однакові якості (по іншому розряд, підрозділ). У логіці це – сукупність однорідних предметів, явищ за спільними ознаками і входить до складу загального вищого розділу – роду.

    Тип – це зразок, модель, форма, яким відповідає певна група предметів, понять, явищ.

    Група – це сукупність предметів, явищ, речовин і т. і., внутрішньо об'єднаних на основі спільності, подібності властивостей, ознак.

    Однорідні об'єкти – такі, які незважаючи на певні відмінності, разом з тим, наділені сукупністю певних співпадаючих групових ознак (наприклад, ножі мають однакові зовнішні параметри, цільове призначення і т. д.).

    Об'єктами групофікації – є дві групи об'єктів, що порівнюються.

    Останні можуть бути: а) індивідуально-визначеними; б) предмети-речовини (як зазначалось: сипкі, рідкі, газоподібні), наділені лише властивостями – внутрішніми якостями, достатніми для віднесення речовин до певної однієї групи, роду, виду, класу.

    1. Стадії ідентифікаційного дослідження.

    Процес (процедура) ідентифікаційного дослідження за матеріально-фіксованими відображеннями охоплює наступні стадії та їх етапи:

    I стадія – попереднє дослідження, утворене етапами:

    1. ознайомлення з матеріалами;

    2. з”ясування завдань;

    3. загальний огляд об'єктів, що підлягають ідентифікації і тих, якими буде проводитись ототожнення;

    4. роздільне дослідження.

    II стадія – детальне дослідження, утворене етапами:

    1. виявлення, аналіз і дослідження ознак;

    2. експертний дослід (факультативний етап) (наприклад, сліди бойка та зуба викидувача (зачіпки) відтворюються шляхом виконання експериментальної стрільби з ототожнюваної (шуканої) зброї);

    3. порівняльне дослідження, яке можу здійснюватись трьома способами:

    1. – зіставленням;2)– суміщенням;3)– накладенням.

    Зіставлення – коли порівнювані об'єкти розташовуються поряд так, щоб можна було одночасно спостерігати їх ознаки.

    Суміщення – коли порівнювані об'єкти розміщуються в одному полі так, щоб ознаки одного об'єкта становили продовження ознак іншого.

    Накладення – коли порівнювані об'єкти розміщують так, щоб вони контактували один з одним і щоб їх можна було спостерігати в прохідному світлі .

    III стадія – оцінка результатів і формулювання висновків, які можна класифікувати на види:- За природою на:

    а) стверджувальні (що стверджують факт тотожності);

    б) заперечувальні (що виключають тотожність).

    - За формою вираження на:

    а) категоричні (достовірні);б) імовірні (припускні).

    - За характером відносин між об'єктом дослідження і тим, що стверджується (або заперечується) на підставі процесу ідентифікації на:

    а) ассерторичні;б) проблематичні;в) розмежувальні;г) умовно-визначені.

    Ассерторичний висновок констатує факт, що мав місце в дійсності.Проблематичні висновки містять припущення можливості існування певного факту в минулому. Розмежувальні – допускають рівну можливість залишення відображення одним із двох об'єктів, заперечуючи всі інші об'єкти однорідні з ними.

    Умовно-визначені висновки формулюються тоді, коли судження експерта будується за відсутності у нього інформації про фактори, що можуть впливати на кінцевий результат (досліджуваний факт).

    IV стадія (характерна для експертної ідентифікації) –

    1)оформлення матеріалів дослідження утворена етапами2):упорядкування (складання) висновків;3)оформлення додатків (фототаблиць, інших матеріалів).

    1. Використання математичних методів і комп”ютерних технологій в ідентифікаційних дослідженнях.

    1. Види та форми криміналістичної ідентифікації.

    І. За сферою застосування (тобто форма) обумовлює поділ криміналістичної ідентифікації на види (класифікація):

    1) Процесуальна ідентифікація під час виконання:

    • пред'явлення для впізнання;ідентифікаційних експертиз;слідчих та судових оглядів, освідувань;обшуків і виїмок;очних ставок, допитів;

    2) Непроцесуальна ідентифікація у ході виконання чи використання:

    • криміналістичних та оперативних обліків;ідентифікаційних досліджень за оперативними матеріалами;перевірки (встановлення) особи за документами;

    • різноманітних оперативно-розшукових міроприємств та заходів.

    ІІ. Залежно від форм відображення матеріальних об”єктів під час їх взаємодії

    а) матеріально-фіксована - коли ознаки відображеного об'єкта закріплюються у матеріальних об'єктах (слідах, кресленнях, описаннях тощо);

    б)психофізіологічна - коли мисленний образ фіксується у пам'яті конкретної людини. У цьому випадку суб'єктом ідентифікації, тобто особою, яка може здійснити ототожнення, може бути тільки ця конкретна особа – свідок, потерпілий, обвинувачений (наприклад, свідок бачив злочинця, запам'ятав його зовнішність і у змозі впізнати його за мисленним образом; на відміну від цього, ідентифікацію за матеріально-фіксованим відображенням може виконати інші особа, наприклад, слідчий, суддя, експерт.)

    Ккриміналістичну ідентифікацію поділяють як дослідницьку діяльність на:

    1. ідентифікація за матерально-фіксованим відображенням;

    2. ідентифікація за ідеальними (не матеріальними) слідами відображення (уявленими образами, слідами пам'яті).

    ІІІ. За природою ідентифікуючих об'єктів на:

    а) загальну;б) знакову.

    ІV. За об”єктом дослідження:

    1. ідентифікація людини;2)ідентифікація предметів, речей та речовин;

    3)ідентифікація тварин;4)ідентифікація процесів, станів, явищ тощо.

    VІ. Залежно від галузі галузі криміналістичної техніки криміналістичну ідентифікацію поділяють на:

    1. дактилоскопічну;зброєзнавчу;судово-балістичну;трасологічну;почеркознавчу;

    2. техніко-криміналістичну;ідентифікацію людини за ознаками зовнішнотсі тощо.

    VІІ. За рівнем досягнутої індивідуальності (або за доказовим значенням):

    а) на родову;б) на видову;в) на групову;г) на індивідуальну (або власне криміналістичну).

    VІІІ. За суб”єктом ототожнення к/ідетифікацію поділяють на:

    1. ідентифікацію, виконувану слідчим;

    2. ідентифікацію, виконувану дізнавачем;

    3. ідентифікацію, виконувану прокурором (обвинувачем);

    4. ідентифікацію, виконувану захисником (адвокатом);

    5. ідентифікацію, виконувану свідком, потерпілим тощо;

    6. ідентифікацію, виконувану судом (суддею).

    ІХ. За способом відображення ідентифікаційної інформації на:

    а) ідентифікацію цілісних структур;

    б) ідентифікацію розділеного цілого;

    в) ідентифікацію джерела пошкодження.

    Розрізняють наступні форми застосування криміналістичної ідентифікації (тлумачне розуміння форми – це спосіб організації відповідного виду діяльності):

    1. Процесуальна ідентифікація, яка здійснюється під час:

    а) дізнання і досудового слідства;

    б) судового розгляд у к/ справ.

    2. Непроцесуальна ідентифікація, яка може мати місце під час:

    а) оперативно-розшукової діяльності;

    б) адміністративно-правової діяльністі.

    1. Поняття, сутність та методика криміналістичної діагностики.

    Термін “криміналістична діагностика” був запропонований В.Снетковим.

    Криміналістична діагностика – це процес дослідження властивостей і стану об”єкта (ситуації) з метою установлення змін, які відбулися в ньому, причини цих змін і їх зв”язок із вчиненим злочином.

    Іншими словами к/діагностика являє собою уявну реконструкцію вчиненого злочину, у ході якої мають перевагу висновки „т.з. зворотного напряму”: від наслідку – до причини, від явища – до його суті, від відображення – до аналізу властивостей і стану відображення об”єкта.

    До криміналістичних діагностичних досліджень відносять:

    1. визначення властивостей та стану об'єкта, їх відповідності заданим характеристикам (наприклад, із якого металу виготовлено предмет; чи справний замок тощо);

    2. встановлення факту та причин початкового стану об'єкта або його не відповідності заданим характеристика (це стосується дослідження обставин події), наприклад, з якого боку відбувався злам перешкоди; чи піддавались документи частковим змінам тощо;

    3. аналіз кримінальної ситуації: обставин місця, часу, механізму взаємодії суб'єктів, предметів, причинно-наслідкових зв'язків, механізму злочинної події (наприклад, встановлення механізму виникнення й розвитку пожежі, причинно-наслідкового зв'язку між коротким замиканням та виникненням пожежі).

    Спеціальні діагнос­тичні методики:

    Одним із основних методів, що використовуються під час діагностичних досліджень, є аналогія, бо для криміналістичних ситуацій характерні повторюваність події, дії, наявність типо­вих випадків, подій, шо має наслідком виникнення таких, що повторюються, типових слідів.

    Відомості про типові ситуації використовуються згодом під час вирішення зворотніх діагностичних досліджень.

    Зворотні діагностичні завдання - рух дослідження від на­слідку (результату) до причин.

    Більшість складних завдань діагностичних досліджень -саме зворотні.

    Основним методом тут виступає моделювання: уявне, фізич­не, математичне. Скажімо, пряме завдання - встановити склад і

    марку металу, з якого виготовлено відламок ножа, а зворотне - це за відламком визначити ніж, технологію його виготовлення або причину поломки тощо.

    1. Об”єкти і суб”єкти криміналістичного діагностування.

    Об'єктами криміналістичного діагностування є:

    І. Діагностовані (ті, що підлягають діагностуванню або шукані) – стан, властивість об'єкта, механізм події, ситуація (наприклад, з якого боку було вибите вікно, ззовні чи зсередини).

    ІІ. Діагностуючі (ті, з допомогою яких відбувається діагностика) – ознаки, що відображають у матеріальному вигляді та характеризують стан, властивості об'єкта, механізм події (наприклад, наявність під вікном шматків битого скла й відсутніх таких фрагментів всередині кімнати – свідчення того, що вікно було розбите зсередини приміщення).

    Суб'єктами діагностики – це особи, які вирішують діагностичні завдання під час розкриття й розслідування злочину, вирішення кримінальної справи у суді, а також у ході проведення профілактичних заходів: експерт, слідчий, суддя, спеціаліст, подеколи інші учасники процесу.

    Слідчий і суддя здійснюють діагностування як у процесуальній, так і у непроцесуальній формі у ході провадження у справі: під час огляду місця події для з'ясування механізму вчинення злочину; під час конструювання та перевірці слідчих та судових версій тощо.

  • Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]