28

Тема 1. Слідчий ізолятор в кримінально-виконавчій системі України як специфічна установа закритого типу.

1.1 Попереднє ув’язнення та відбування покарання у слідчому ізоляторі як специфічні інститути державного примусу.

1.2 Правова природа і підстави застосування попереднього ув’язнення під варту як запобіжний захід та покарання у виді позбавлення волі.

1.3. Місця попереднього ув'язнення, терміни перебування під вартою, та категорії осіб, які тримаються під вартою в СІЗО.

Відповідно до законодавства України на слідчий ізолятор покладено функції виконання попереднього ув’язнення під варту та кримінального покарання у виді позбавлення волі на певний строк щодо засуджених, залишених для виконання робіт з господарського обслуговування слідчого ізолятора.

Попередньому ув’язненню приділяється особлива політично-правова і науково-правова увага, адже воно є місцем перехрещення основних прав на свободу людини, а також основоположного процесуального права на презумпцію невинуватості, та вимог суспільства щодо забезпечення ефективного кримінально-правового переслідування злочинців відповідними державними органами. Воно також є проявом упорядкованого застосування права з одночасним забезпеченням дотримання передумов і вимог правової держави [67, c. 11]. Тому попереднє ув’язнення є компромісом між розумінням того, що покарання може бути обґрунтованим лише за наявності вини і що до моменту її встановлення в рамках передбаченої законом процедури карати людину не можна, та потребою і створенням законодавчих можливостей для проведення кримінального розслідування і судового провадження [68, c. 7–12].

Попереднє ув’язнення викликає особливу увагу також у зв’язку з тим, що воно добре придатне для демонстрації суспільству його очікувань від держави щодо забезпечення нею генеральної превенції і рішучої боротьби зі злочинністю. Воно покликане, відповідно до прийнятих судовою практикою Європейського Союзу з прав людини підстав взяття під варту, захищати від тяжких злочинів з боку рецидивістів, а в разі вчинення найтяжчих злочинів, передусім у разі навмисних деліктів з убивством, надає можливість для негайного взяття під варту з метою заспокоєння населення та суспільства загалом [69, c. 11–12].

Отже, з багатоманітності підстав для взяття особи під варту утворюється певна суміш, яка складається із цілей превенції (загальної та індивідуальної) і забезпечення провадження з кримінальних справ. У зв’язку з цим постають складні політично-правові питання на ґрунті протистояння, що виникає між превентивною обґрунтованістю попереднього ув’язнення, з одного боку, та забезпеченням його обмежень і визначення вимог щодо адекватності його застосування – з іншого, не порушуючи принципових підходів у процесі побудови правової держави.

Щодо оцінки ситуації, з європейської точки зору, стосовно правового регулювання і практики виконання попереднього ув’язнення в контексті його наближення до Європейських стандартів можна зазначити те, що з 1995 р. Україна є членом Ради Європи і взяла на себе певну кількість зобов’язань стосовно здійснення низки реформаторських законодавчих заходів та практичних дій, погоджуючись визнати обов’язковими для себе (серед інших) «Європейську Конвенцію про захист прав людини та основних свобод» разом з протоколом до неї, зокрема Протоколом № 6 про скасування смертної кари, а також Європейську Конвенцію проти тортур та нелюдського або принизливого поводження або покарання.

Більшу кількість з цих зобов’язань Україна виконала, але, як зазначає Крістоф Флюгге, після перевірки стану установ виконання покарань та СІЗО України, на звернення українського Уряду, експертами Ради Європи (Німеччини, Данії, Англії, Польщі та Швеції) у результаті перевірки 19 слідчих ізоляторів та деяких колоній поряд з позитивними змінами «… залишаються незмінними дві проблеми, що стосуються довічного позбавлення волі та попереднього ув’язнення» порядок виконання останнього, як і до цього часу, має значні недоліки і є дуже віддаленим від європейських стандартів. 

З метою забезпечення виконання покарання та попереднього ув’язнення під варту відповдно до вимог національного законодавства та міжнародних стандартів 8 листопада 2012 Указом Президента України № 631/2012 було схвалено Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України в якій на державному рівні визначаються та визнаються проблеми та недоліки установ виконання покарань та слідчих ізоляторів та визначаються шляхи і способи їх розв'язання.

Існуюча система виконання кримінальних покарань та попереднього ув'язнення, побудована ще за радянських часів, не відповідє сучасному рівню соціально-економічного розвитку суспільства та принципам гуманізму і поваги до прав і свобод дюдини у процесі виконання покарань та запобіжного примусу у виді тримання під вартою.

Станом на 1 січня 2012 у підпорядкуванні ДПтСУ перебуває 143 установи виконання покарань, 32 слідчі ізолятори, 8 виховних колоній та 697 підрозділів кримнально-виконавчих інспекцій.

Загальна чисельність засуджених та осіб ув'язнених під варту становить більше 300 тис., з яких 151 тис. тримається в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, 153 тис. перебувє на обліках в органах кримінально-виконавчої інспекції.

Незважаючи на те, що у Кримінально-виконавчому кодексі України 2003 р. закладено якісно нові засади виконання покарнь, на сьогодні фактично збережено радянську систему управління виправними закладами з притаманними їй рисами адміністративно-командного управління, що перешкоджає належному виконанню завдань, покладених на ДПтСУ.

Однією з найгостріших проблем ДПтСУ є перевантаженість установ виконання покарань та слідчих ізоляторів. Ця проблема обумовлена низкою чинників серед яких: нерозвиненість механізму застосування системи запобіжинх заходів, альтернативних триманню під вартою, низький рівень роботи кримінально-виконавчих інспекцій, а отже, неефективність покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, і, як наслідок, поширеність практики надання судами переваги покаранням у виді позбавлення волі.

Украй незадовільними є умови тримання засуджених та осіб узятих під варту в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, не дивлячись на те, що в останні роки були виділені значні фінансові ресурси, більшість проблем ще не розв'язано.

Із 32 слідчих ізоляторів 14 - побудовані понад 100 років тому, 5 – понад 200 років, 26 – розташовані в центральних частинах міст, що ускладнює реалізацію заходів з покращення умов тримання. Так, частина режимних корпусів у слідчих ізоляторах перебуває у незадовільному технічному або навіть аварійному стані та не придатна для тримання осіб, узятих під варту. Більшість будівель, споруд та інженерних мереж вичерпали свій ресурс. Незадовільний стан інженерно-технічних засобів охорони та спеціальної техніки негативно впливає на надійність охорони установ виконання покарань і слідчих ізоляторів.

З огляду на значну кількість засуджених та ув'язнених хворих на соматичні та психічні захворювання, насамперед туберкульоз та ВІЛ/СНІД, залишається гострою проблема забезпечення належною медичною допомогою ув'язнених, оскільки понад 80% медичного обладнання вичерпало свій ресурс і морально застаріло, що ускладнює своєчасне діагностування і лікування хворих.