- •Передмова
- •Розділ з
- •Особи, які беруть участь
- •У виконавчому провадженні
- •І залучаються до проведення виконавчих дій
- •Сторони
- •Представники сторін
- •Експерти і спеціалісти
- •Перекладачі
- •Розділ 4 Підстави для виконання
- •Розділ 5 Виконавчі документи
- •Принцип законності
- •Принцип гласності
- •Принцип державної мови
- •Принцип диспозитивності
- •Принцип юридичної істини
- •Принцип змагальності
- •Принцип доступності
- •Принцип безпосередності
- •Принцип публічності
- •Принцип оперативності
- •Розділ 9
- •Розділ 11
- •Нормативні акти закон україни
- •1. Загальні положення
- •Положення
- •Положення
- •Закон україни
- •Глава 1 загальні положення
- •Глава 2 учасники виконавчого провадження
- •Глава 4
- •Глава 5 звернення стягнення на майно боржника
- •Глава 6
- •Глава 7
- •Глава 8 виконання рішень у немайнових спорах
- •Глава 9
- •Глава 10
- •Глава 11 прикінцеві положення
- •Перелік
- •1. Загальні положення
- •2. Учасники виконавчого провадження
- •3. Відкриття виконавчого провадження
- •4. Порядок та умови здійснення виконавчого провадження
- •5. Звернення стягнення на майно боржника
- •6. Звернення стягнення на майно боржника — юридичної особи
- •7. Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника
- •8. Виконання рішень у немайнових спорах
- •9. Провадження виконавчих дій щодо іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб. Виконання рішень іноземних судів і арбітражів
- •10. Захист прав стягувана, боржника та інших осіб під час провадження виконавчих дій
- •11. Приймання державним виконавцем коштів, видача їх стягувачам та звітність за цими сумами
- •12. Діловодство державної виконавчої служби
- •Постанова
- •Постанова
- •Акт державного виконавця
- •Постанова
- •Постанова
- •4_» Року м.
- •Постанова про розшук майна боржника
- •Постанова
- •Постанова
- •Акт опису і арешту майна
- •Акт про неможливість стягнення
- •Постанова про накладення штрафу
- •(Резолютивна частина документа)
- •Постанова
- •Квитанційна книжка
- •Розпорядження
- •Розпорядження
- •Розпорядження
- •Інструкція
- •2. Кошти спеціального фонду
- •4. Контроль за коштами спеціального фонду
- •Положення про порядок і умови зберігання
- •Розділ 1. Загальні положення
- •Розділ 5. Порядок і умови приймання на зберігання, зберігання
- •Та реалізації ювелірних та інших побутових виробів із золота,
- •Срібла, платини та металів платинової групи, дорогоцінних каменів
- •І перлів, а також лому і окремих частин таких виробів
- •Тимчасове положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна
- •І. Загальні положення
- •2. Терміни, які вживаються в Положенні
- •3. Підготовка до проведення прилюдних торгів
- •4. Порядок проведення прилюдних торгів
- •5. Порядок розрахунків за придбане майно
- •6. Оформлення результатів торгів
- •7. Прикінцеві положення
- •Заява про участь у прилюдних торгах (Реєстраційний № )
- •Протокол № проведення прилюдних торгів
- •Відомість прилюдних торгів
- •1. Загальні положення
- •2. Терміни, які вживаються в Порядку:
- •3. Підготовка до проведення аукціону
- •4. Порядок проведення аукціону
- •5. Порядок уцінки майна
- •6. Порядок розрахунків за придбане на аукціоні майно
- •7. Перехід права власності
- •8. Припинення та визнання аукціону таким, що не відбувся
- •9. Відповідальність
- •10. Реалізація майна на комісійних та інших договірних началах
- •11. Вирішення спорів
- •1. Предмет договору
- •2. Права та обов'язки Сторін
- •3. Проведення розрахунків
- •4. Відповідальність Сторін:
- •5. Додаткові умови Договору:
- •6. Строк дії Договору:
- •7. Юридичні реквізити та підписи Сторін:
- •Інформаційна картка №
- •Передачі арештованого майна
- •Заява на участь в аукціоні (Реєстраційний № )
- •1. Загальні положення
- •2. Приймання товарів на комісію
- •3. Оцінка товарів, які приймаються на комісію
- •4. Уцінка прийнятих на комісію товарів
- •5. Продаж і повернення нереалізованого товару
- •6. Облік та оформлення операцій комісійного продажу товарів
- •7. Порядок оподаткування податком на додану вартість операцій при здійсненні комісійної торгівлі
- •Нормативні акти
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
М.Й. Штефан, М.П. Омельченко, С.М. Штефан
ВИКОНАННЯ
СУДОВИХ РІШЕНЬ
Навчальний посібник
Київ
Юрінком Інтер 2001
ББК 67.9(4УКР)310я73 Рекомендовано вченою радою
юридичного факультету Київського
Національного університету
імені Тараса Шевченка
(протокол № 7 від 27 березня 2000 р.)
Ш90
КОЛЕКТИВ АВТОРІВ
ШТЕФАН М.Й., доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, Заслужений діяч науки і техніки України — глави 1, 2 (у співавторстві з С.М. Штефаном), З (у співавторстві з М.П. Омельченком), 4, 5, 6 (у співавторстві з М.П. Омельченком), 7 (у співавторстві з С.М. Штефаном), 8 (у співавторстві з М.П. Омельченком), 9, 10, 11 (у співавторстві з С.М. Штефаном);
ОМЕЛЬЧЕНКО М.П., кандидат юридичних наук — глави 3, 6, 8 (усі глави у співавторстві з М.Й. Штефаном);
ШТЕФАН С.М., кандидат юридичних наук — глави 2, 7, 11 (усі глави у співавторстві з М.Й. Штефаном)
ШЕФ-РЕДАКТОР
КОВАЛЬСЬКИЙ В. С., кандидат юридичних наук
РЕЦЕНЗЕНТИ
ЗАХАРОВА О.С., кандидат юридичних наук, доцент Інституту адвокатури при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка;
СКОМОРОХА Л.В., директор Департаменту Міністерства юстиції України по представництву інтересів держави в судах України, іноземних судах та міжнародних судових органах
І5ВМ 966-7784-74-6
О Штефан М.Й., Омельченко М.П.,
Штефан С.М., 2001 О Художнє оформлення
видавництва "Юрінком Інтер", 2001
Передмова
Конституція України надала широкі демократичні права, свЬбоди громадянам, їх об'єднанням та встановила гарантії реалізації та захисту їх в судовому й іншому юрисдикційному порядку.
За чинним законодавством захист політичних, інших соціально-економічних прав здійснюється в установленій формі судом, арбітражним або третейським судом, профспілковими та іншими громадськими організаціями, а в окремих випадках — в адміністративному порядку (ст. 6 ЦК України).
Рішення судових і несудових органів, інших юрисдикційних органів, що стоять на захисті майнових і особистих немайнових прав громадян, юридичних осіб і держави, є обов'язковими і підлягають виконанню на всій території України. Не виконані добровільно, вони виконуються примусово в порядку, встановленому законом України «Про виконавче провадження» від 22 квітня 1999 р.
Отже, виконанням рішень суду та інших юрисдикційних органів завершується процес захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у порядку виконавчого провадження, встановленому законом.
Виконавче провадження є процесуальною формою, котра гарантує примусову реалізацію рішення суду та інших юрисдикційних органів, реалізацію підтверджених ними прав і обов'язків суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Примусове виконання таких рішень здійснюється органами державної виконавчої служби і посадовими особами у порядку й у спосіб, що визначені законом. У пропонованому посібнику проаналізовано цей порядок і способи, а також розглянуто повноваження і процесуально-правове становище сторін та інших учасників виконавчого провадження.
Окрема частина роботи вміщує основні законодавчі акти, якими регулюється виконавче провадження рішень судових і несудових органів в Україні.
-З-
Розділ 1 Поняття і значення виконавчого провадження
Захист майнових та особистих немайнових прав і свобод громадян, підприємств, установ і організацій різних форм власності провадиться судами загальної юрисдикції та іншими несудовими юрисдикційними органами, що діють у межах і порядку, передбачених для них законодавством України (ст. 6 ЦК).
У процесі виконання своїх функцій судові органи постановляють рішення, які після набрання ними законної сили є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК).
Рішення, не виконані добровільно, виконуються примусово органами державної виконавчої служби і посадовими особами у порядку виконавчого провадження, встановленого законодавством України.
Державна виконавча служба входить до системи органів державної виконавчої влади. Виконавче провадження врегульоване законодавством про виконавче провадження України, до якого належать: Закон України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу»1, Закон України від 22 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження»2, Інструкція МЮ України від 15 грудня 1999 р. «Про проведення виконавчих дій», інші законодавчі акти, включені до цього посібника. Основою цих законодавчих актів є Конституція України.
Законодавство про виконавче провадження — це сукупність правових норм, які входять до системи адміністративно-процесуального права і предметом регулювання яких є суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів державної виконавчої служби України, спрямованої на примусове виконання
1 Голос України. — 1998. — 21 квітня.
2 Урядовий кур'єр. — «Орієнтир». — 1999. — № 101. — 3 червня.
-4-
рішень, ухвал, постанов судових і несудових органів у передбачених законом випадках.
Такі правовідносини виконавчого провадження встановлюють адміністративно-процесуальний порядок примусового виконання рішень судових і несудових органів, який визначається: системою процесуальних дій, котрі вчиняються державними виконавцями державної виконавчої служби України, особами, що беруть участь у виконавчому провадженні — учасниками виконавчого провадження (сторонами, їх представниками, експертами, спеціалістами, перекладачами), а також особами, які залучаються до проведення виконавчих дій (понятими, органами внутрішніх справ, представниками органів опіки і піклування, іншими органами та установами в передбачених законом випадках); змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою процесуальних прав і обов'язків суб'єктів адміністративно-процесуальних виконавчих правовідносин, котрі визначають зміст таких процесуальних дій; гарантіями реалізації процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій.
Отже, виконавче провадження — це врегульовані законодавством України (зокрема Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону) суспільні відносини, що виникають і реалізуються в процесі примусового виконання між органами державної виконавчої служби і посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію рішень, ухвал, постанов судових і несудових органів — з одного боку, та між особами, котрі беруть участь у виконавчому провадженні і залучаються до проведення виконавчих дій — з другого боку, на підставах, у спосіб та в межах, встановлених законом. Такі правовідносини виникають, як правило, за схемою: державний виконавець — стягувач, державний виконавець — боржник, державний виконавець — експерт тощо.
Але зазначені відносини у виконавчому провадженні можуть виникати також між особами, які беруть участь у виконавчому провадженні (стороною та її представником, стороною та перекладачем — статті 12, 15 Закону «Про виконавче провадження») та іншими.
У процесі примусового виконавчого провадження можуть виникнути не тільки адміністративні процесуально-виконавчі правовідносини, а й цивільно-процесуальні, арбітражно-процесуальні правовідносини між органом державної виконавчої служби і судом, арбітражним судом. Відповідно до ст. 28 Закону «Про виконавче провадження» у разі, якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець має право звернутися до суду чи іншого ор-
-5-
гану (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа. Така заява має бути розглянута у десятиденний строк від дня її надходження.
Процесуально-правовий порядок роз'яснення рішення суду в цивільних справах передбачений ст. 215 ЦПК, за якою в разі, коли рішення є незрозумілим, суд, який розглянув справу, на прохання осіб, що брали участь у справі, а також органу виконання судового рішення має право роз'яснити своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту. Подача заяви про роз'яснення рішення допускається, якщо воно не виконане або не закінчився строк його пред'явлення до примусового виконання. Така заява розглядається судом з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає розглядові питання про роз'яснення рішення. Ухвала суду про роз'яснення рішення може бути оскаржена. В цій нормі закріплений комплекс прав і обов'язків суду з органом виконання судового рішення, сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Реалізація таких прав спричиняє виникнення і розвиток цивільних процесуальних правовідносин.
Правові відносини у виконавчому провадженні характеризуються специфічними властивостями методу їх правового регулювання.
Метод правового регулювання виконавчого провадження як сукупність закріплених у нормах Закону «Про виконавче провадження» способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів, обумовлюється властивостями предмета його регулювання, соціальними функціями, які виконує законодавство про виконавче провадження, і його зв'язок з юрис-дикційною діяльністю судових і несудових органів із захисту цивільних та інших майнових і особистих немайнових прав і охо-ронюваних законом інтересів. За своїм змістом метод регулювання виконавчого провадження носить імперативно-диспозитивний характер і визначається нормативними критеріями: підставами виникнення, розвитком і припиненням адміністративних процесуально-виконавчих правовідносин; характером правових зв'язків між суб'єктами таких правовідносин; процесуально-правовим становищем органу державної виконавчої служби, осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій; змістом, формою і порядком виконання процесуальних дій у провадженні; гарантіями реалізації повноважень органами державної виконавчої служби, правами і обов'язками учасників примусового виконавчого провадження.
Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів виконавчо-процесуальних правовідносин закріплений у нормах права, які встановлюють обов'язок (обов'язок конкретної активної пове-
-6-
дінки, зокрема, державний виконавець зобов'язаний вживати заходи примусового виконання рішень — ст. 5 цього Закону); заборону (заборона певних дій або бездіяльності — державний виконавець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі за наявності встановлених у ст. 17 цього Закону обставин, які свідчать про їх заінтересованість, у виконанні рішення суду і зобов'язанні заявити самовідвід); примус (застосування заходів впливу на забезпечення норм виконавчого провадження — ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу» передбачає, що державні виконавці несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, встановленому Законом; ст. 87 Закону «Про виконавче провадження» — відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення цього Закону тощо).
Диспозитивний метод визначається правами суб'єктів виконавчого провадження і характеризується дозволом на активну поведінку в межах, установлених нормами законодавства про виконавче провадження. Наприклад, державний виконавець має право зупиняти виконавче провадження з підстав і в порядку, встановлених ст. 35 Закону «Про виконавче провадження», використовувати за згодою власника нежилі приміщення — ст. 35 цього Закону; сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти клопотання — ст. 29 цього Закону. Диспозитивний метод широко розповсюджений у нормах виконавчого провадження, в яких визначено правове становище стягувачів та їх представників. Щодо інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні — понятих, спеціалістів, експертів, перекладачів, то їх правове становище визначається, в основному, обов'язком діяти певним чином (ст. 14—16 цього Закону), тобто імперативним методом.
Розглянуті положення надають можливість зробити висновок про те, що виконавче провадження характеризується такими рисами:
а) його правовою основою є Конституція України, Закони України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», інші закони та підзаконні акти, прийняті відпо відно до них, зокрема, Інструкція «Про проведення виконавчих дій», затверджена наказом Міністерства юстиції України 15 груд ня 1999 р. № 74/5;
б) відповідно до ст. 2 Закону «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень, ухвал, постанов судових і несудо- вих органів у передбачених законом випадках покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а також (відповідно до ст. 9 Зако ну) на інші органи;
-7-
в) діяльність органів державної виконавчої служби здійсню ється на підставах, у спосіб та в межах повноважень, встановле них законодавством про виконавче провадження, і спрямовуєть ся на своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рі шень, ухвал, постанов судових і несудових органів (статті 3, 5 За кону «Про виконавче провадження»);
г) встановленням для сторін та інших осіб, які беруть участь у виконанні та залучаються до проведення виконавчих дій, су купності таких процесуальних прав і обов'язків, які дозволяють і зобов'язують їх на засадах диспозитивності й імперативності спрямовувати свою діяльність на досягнення мети примусового виконання з реалізації рішень, постановлених на захист майно вих і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інте ресів, державних і громадських інтересів;
д) гарантіями захисту прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, порушених під час проведення виконавчих дій (статті 85, 86 Закону «Про виконавче провадження»);
е) гарантіями законності вчинення дій у виконавчому прова дженні, встановленням відповідальності: державних виконавців (ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу»); боржника (статті 46, 87 Закону «Про виконавче провадження»); зберігача майна (ст. 58 цього Закону); громадян і посадових осіб (ст. 88 цього Закону) за порушення і невиконання покладених на них обов'язків щодо вчинення необхідних процесуальних дій у вико навчому провадженні.
Виконавче провадження має важливе значення: воно є визначеним законом адміністративним процесуально-правовим засобом, який забезпечує примусове виконання рішень судових і несудових органів і тим самим реалізує захист суб'єктивних прав громадян та організацій. Ним усуваються порушення майнових і особистих немайнових прав шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які добровільно не виконали свої обов'язки.
Виконавче провадження забезпечує режим законності в правових відносинах громадян і юридичних осіб, запобігає правопорушенням і здійснює виховний вплив на громадян, службових і посадових осіб у дусі розуміння необхідності належного, своєчасного та повного виконання вимог законів України.
-8-
Розділ 2 Органи виконання рішень
Законом «Про виконавче провадження» в термінологічний юридичний обіг введено два поняття: органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень (органи примусового виконання), і органи, організації та особи, які не є органами примусового виконання рішень, їх можна об'єднати одним терміном — органи виконання рішень.
Органами примусового виконання рішень в Україні є державна виконавча служба, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців та їх соціальний захист урегульовані Законом України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу».
До органів примусового виконання належать також органи та посадові особи, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності ( ч. 2 ст. 9 цього Закону).
Систему органів державної виконавчої служби складають: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції МЮ України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Відповідно до Положення1 Департамент державної виконавчої служби є структурним підрозділом Міністерства юстиції Ук-
Положення про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України / Затв. наказом Міністерства юстиції України від 15,05.2000. — № 450/к.
-9-
раїни. Департамент очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади Міністром юстиції України.
На Департамент державної виконавчої служби покладаються наступні функціональні обов'язки:
організація своєчасного, повного і неупередженого приму сового виконання рішень, ухвал, постанов судів у цивільних справах, у справах про адміністративні правопорушення, вироків, ухвал та постанов судів у кримінальних справах щодо майнових стягнень, а також постанов і рішень органів, виконання яких покладене на державних виконавців у порядку, встановленому законодавством України;
організація добору кадрів до органів державної виконавчої служби; методичне керівництво діяльністю державних виконав ців, організація їх професійної підготовки, підвищення кваліфі кації та атестації;
розгляд скарг на дії державних виконавців;
організація та забезпечення виконання міжнародних дого ворів України з питань надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах;
підготовка необхідних розрахунків щодо фінансового і ма теріально-технічного забезпечення органів державної виконавчої служби;
узагальнення роботи з питань виконання судових рішень;
ведення статистики.
Свої функції Департамент здійснює як безпосередньо, так і через відповідні відділи державної виконавчої служби.
Для виконання функціональних обов'язків Департамент має право:
— організовувати виконання законів і здійснювати керів ництво роботою відповідних відділів державної виконавчої служби;
перевіряти та контролювати роботу державних виконавців, організовувати їх професійну підготовку і атестацію;
залучати до перевірок з питань організаційного забезпе чення виконання рішень спеціалістів відділів державної виконав чої служби, державних виконавців;
залучати вчених, спеціалістів місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за пого дженням з їх керівництвом) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
безплатно одержувати будь-яку інформацію, пов'язану із здійсненням своїх повноважень.
Відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції очолюються начальниками, які призначаються
- 10-
на посаду Міністром юстиції України за поданням начальника відповідного управління юстиції, погодженим з директором Департаменту державної виконавчої служби. Начальники відділів державної виконавчої служби є заступниками начальників відповідних управлінь юстиції.
Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають розрахункові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку, їх начальники призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Вони є заступниками начальників відповідних управлінь юстиції.
Державні виконавці (крім начальників відділів) — заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби призначаються на посаду і звільняються з неї начальниками відділів державної виконавчої служби за погодженням з директором Департаменту державної виконавчої служби.
На органи державної виконавчої служби покладено своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судових і несудових органів, перелік яких передбачений ст. З Закону України «Про виконавче провадження».
Безпосереднє виконання підвідомчих органам державної виконавчої служби рішень судів та інших органів покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у місті відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. До державних виконавців належать: начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міст обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби.
Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діловими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Але на посаду начальника районного, міського (міст обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби може бути призначений громадянин України тільки з вищою юридичною освітою та зі стажем юридичної роботи не менше трьох років.
- 11-
Забороняється призначення на посаду державного виконавця осіб, стосовно яких існують обмеження, передбачені Законом України «Про державну службу», зокрема осіб, які у встановленому порядку визнані недієздатними, мають судимість або які у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, котрі є їх близькими родичами чи свояками, та в інших випадках, установлених законами України (ст. 12).
Державні виконавці є державними службовцями, їм видаються службові посвідчення єдиного зразка, затвердженого Міністром юстиції України, та формений одяг, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України і який вони повинні носити під час виконання службових обов'язків.
Для здійснення покладених на державного виконавця функцій він наділений широким комплексом прав. На нього покладені і певні обов'язки (статті 6, 76 Закону «Про державну виконавчу службу», ст. 5 Закону «Про виконавче провадження»).
Державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушень прав громадян і юридичних осіб, гарантованих Конституцією та іншими законами України. Він зобов'язаний вимагати виконання і вживати заходів примусового виконання рішень, підвідомчих органам державної виконавчої служби, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Для цього він покликаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного у виконавчому документі на примусове виконання, зокрема: звертати стягнення на майно боржника, на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучати у боржника і передавати стягувачеві певні предмети; застосовувати інші заходи примусового стягнення.
Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень судових і несудових органів є обов'язковими для всіх органів і організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України (ст. 6 цього Закону). Державний виконавець повинен надати сторонам та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, розглядати їх, а також надавати можливість здійснення ними інших суб'єктивних прав і обов'язків, роз'яснювати їм такі.
На державного виконавця покладений обов'язок для забезпечення неупередженості та об'єктивності виконання рішення заявити самовідвід при наявності обставин, визначених ст. 17 Закону «Про виконавче провадження», а саме: якщо він є близьким родичем сторін або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні (чинний Кодекс про шлюб та сім'ю України такий склад не визначає. Вважаю, що ними будуть особи, що відносять-
-12-
ся статтями 529, 530 Цивільного кодексу України до першої і другої черги спадкоємців за законом), або заінтересований у результатах виконання рішення, або є інші обставини, що можуть викликати сумнів у неупередженості і вплинути на об'єктивність виконання цього рішення (дружні відносини, сумісна праця тощо). Заява про самовідвід державного виконавця розглядається начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, про що виноситься постанова. Відмова у задоволенні відводу може бути оскаржена до суду у десятиденний строк.
Державний виконавець для здійснення виконавчого провадження має широкі права:
одержувати необхідні для проведення виконавчих дій по яснення, довідки, іншу інформацію, зокрема одержувати на свій запит відомості від осіб, у яких знаходиться майно боржника, а також майно та кошти, належні боржникові від інших осіб — ст. 53 цього Закону; одержувати документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого не рухомого майна (ст. 62 цього Закону); одержувати інформацію у податкових органів про наявність у боржника — юридичної осо би рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних установах; від нотаріального органу — чи знаходиться майно боржника під арештом тощо. Ці та інші документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень, повинні бути надані державному виконавцю безкоштовно (ст. 6 цього Закону);
здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно боржників, що працюють у них. Державний ви конавець не тільки має право, а й відповідно до ст. 74 цього За кону зобов'язаний здійснювати систематичний контроль за своє часним відрахуванням та надходженням відрахованих сум алі ментів стягувачам;
входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і схо вищ, при необхідності примусово відкривати їх у встановленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища. Реалізація цього права відбувається при накладенні стягнення на майно боржни ка, при виселенні боржника із займаного ним приміщення тощо;
накладати арешт на майно боржника, вилучати, передава ти таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством; накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які зна ходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кре дитних установах, на рахунки в цінних паперах. Арешт майна по лягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоря джатися ним, а у разі потреби — в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання
- 13-
іншим особам (ст. 55 цього Закону). Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (ст. 58 цього Закону). Гроші, іноземна валюта, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини тощо передаються на зберігання установам Національного банку України (ч. 5 ст. 55 цього Закону). Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах тощо (ст. 61 цього Закону);
використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній власності, та інші приміщення для тимчасо вого зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;
звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміну спосо бу і порядку виконання, відстрочку та розстрочку виконання рі шення. Реалізація цього права провадиться при наявності обста вин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його не можливим (ст. 33 цього Закону). Так, наприклад, коли рішення суду в цивільній справі є неясним, суд має право за заявою орга ну виконання судового рішення роз'яснити своє рішення (ст. 215 ЦПК). Суд, який постановив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочку виконання (ст. 204 ЦПК);
звертатися до суду з поданням про розшук боржника. Від повідно до ст. 97 ЦПК, якщо місце фактичного перебування від повідача (боржника) невідоме, суд може оголосити його розшук як з власної ініціативи, так і за заявою позивача, а на підставі ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» — за поданням дер жавного виконавця. На розшук боржника суд виносить ухвалу і покладає розшук на органи внутрішніх справ;
викликати громадян та посадових осіб з приводу виконав чих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні;
залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, у тому числі і для оцінки майна. Це право реалізується на підставі і в порядку, встановлених статтями 14—16 цього Закону. Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, дер жавний виконавець своєю постановою призначає експерта або спеціаліста. Перекладач призначається тоді, коли необхідні по слуги особи, яка володіє іноземними мовами, для перекладу в процесі виконавчого провадження. Залучення понятих можливе
-14-
факультативне і обов'язкове. Присутність понятих обов'язкова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням до жилих і нежилих приміщень для проведення огляду, арешту, вилучення і передачі майна, для виселення, для передачі дитини іншим особам, тобто тільки у випадках, передбачених ч. 2 ст. 16 цього Закону;
накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і по садових осіб у випадках, передбачених законом, зокрема, на боржника за невиконання рішення, що зобов'язує його виконати певні дії на користь стягувача (ст. 87 Закону «Про виконавче провадження»), на громадян і посадових осіб за невиконання за конних вимог державного виконавця, втрату або несвоєчасне від правлення виконавчого документа, неподання або подання не правдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також про неповідомлення боржника про зміну місця роботи і знаходження, а також за неявку без поважних причин за викли ком судового виконавця (ст. 88 цього Закону);
здійснювати інші повноваження, передбачені законодав ством про виконавче провадження, зокрема: вчиняти виконавчі дії на території, на яку не поширюються його функції при загрозі невиконання рішення (ст. 20 цього Закону); відкладати виконав чі дії (ст. 32), зупиняти виконавче провадження (ст. 35), закінчу вати виконавче провадження (ст. 39), повертати виконавчий до кумент (ст. 40); виносити постанову: про розшук майна (ст. 42), про стягнення витрат, пов'язаних із розшуком боржника, його майна, розшук дитини (ст. 42); розподіляти суми, стягнені з боржника, у порядку черговості задоволення вимог стягувачів (ст. 44); визначати черговість накладення стягнення на кошти та інше майно боржника (ст. 50); передавати спеціалізованим орга нізаціям на прилюдні торги реалізацію нерухомого майна (ст. 66); звертатися до суду з поданням про притягнення до кри мінальної відповідальності винної особи за наявності в її діях ознак злочину (ст. 88), а також вчиняти інші дії у виконавчому провадженні.
Статтею 9 Закону «Про виконавче провадження» передбачена можливість виконання рішень судових і несудових органів в Україні не тільки органами примусового виконання — державною виконавчою службою, а й іншими органами, організаціями та особами, які не є органами примусового виконання.
Рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банку, кредитно-фінансовими установами. Так, рішення про стягнення недоїмок з податкових і неподаткових платежів, а також суми штрафів, накладених податковою інспекцією за порушення податкового законодавства, виконують податкові інспекції, про стягнення не-
-15-
доїмки із самообкладання — виконком селищної чи сільської Ради народних депутатів, а недоїмки з державного обов'язкового страхування — органи державного страхування (статті 249, 253 ЩІК).
Установи банку виконують рішення про стягнення грошових сум шляхом списання їх з банківських рахунків боржників — юридичних осіб і зарахування їх на рахунок юридичних осіб — стягу вачів.
Фінансова частина, бухгалтерія юридичних осіб виконують рішення суду шляхом відрахування із заробітної плати, пенсії та інших платежів, які видаються боржникам — громадянам.
У названій нормі також зазначається, що рішення судів та інших органів у випадках, передбачених законом, можуть виконуватися ще й іншими органами, організаціями, посадовими особами і громадянами, але перелік таких суб'єктів не встановлюється, тому необхідно звернутися до інших джерел. За чинним законодавством України органи державного управління реєстрації актів громадянського стану виконують рішення суду про розірвання шлюбу, встановлення батьківства; житлово-комунальні, рішення про право власності на жилий будинок, квартиру; органи опіки і піклування — рішення про позбавлення батьківських прав; фінансові органи — про конфіскацію майна.
Рішення, що виникають із виборчих правовідносин, виконуються дільничними виборчими комісіями і комісіями з референдуму (ст. 234 ЩІК); територіальними, окружними (територіальними) виборчими комісіями (ст. 2435 ЦПК); Центральною окружною виборчою комісією (статті 24310, 24315, 24320 ЦПК).
Органи і посадові особи виконують рішення, винесені за скаргами на їх постанови про накладення адміністративних стягнень (ст. 248 ЦПК). Державний орган України у справах релігій і місцеві органи — рішення за скаргами на постанови, прийняті щодо релігійних організацій (ст. 24814 ЦПК).
Рішення у справах окремого провадження виконують:
органи опіки і піклування — рішення про визнання грома дянина обмежено дієздатним чи недієздатним шляхом призна чення відповідного піклувальника і опікуна (ст. 260 ЦПК);
органи реєстрації актів громадянського стану — рішення про оголошення громадянина померлим шляхом реєстрації його смерті (ст. 264 ЦПК), рішення про виправлення неправильності в актах громадянського стану (ст. 270 ЦПК), рішення у справах про встановлення юридичних фактів реєстрації, усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження, смерті особи в певний час тощо (ст. 275 ЦПК);
-16-
установи ощадного банку — рішення про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника (ст. 283 ЩІК);
нотаріус, нотаріальний архів, інша особа, яка вчиняє нота ріальну дію — рішення у справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх учиненні (ст. 288 ЦПК).
Відповідно до ст. 207 ЦПК суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних із передачею майна або грошових сум, може в цьому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконує рішення протягом встановленого строку, позивач має право виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати. Оскільки позивачем можуть бути громадяни і юридичні особи, то вони і виконують рішення суду в таких випадках.
2-1-1485 -17-