Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
21
Добавлен:
09.02.2016
Размер:
2.21 Mб
Скачать

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

М.Й. Штефан, М.П. Омельченко, С.М. Штефан

ВИКОНАННЯ

СУДОВИХ РІШЕНЬ

Навчальний посібник

Київ

Юрінком Інтер 2001

ББК 67.9(4УКР)310я73 Рекомендовано вченою радою

юридичного факультету Київського

Національного університету

імені Тараса Шевченка

(протокол № 7 від 27 березня 2000 р.)

Ш90

КОЛЕКТИВ АВТОРІВ

ШТЕФАН М.Й., доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, Заслужений діяч науки і техніки України — глави 1, 2 (у співавторстві з С.М. Штефаном), З (у співавторстві з М.П. Омельченком), 4, 5, 6 (у спів­авторстві з М.П. Омельченком), 7 (у співавторстві з С.М. Штефаном), 8 (у співавторстві з М.П. Омельчен­ком), 9, 10, 11 (у співавторстві з С.М. Штефаном);

ОМЕЛЬЧЕНКО М.П., кандидат юридичних наук — глави 3, 6, 8 (усі глави у співавторстві з М.Й. Штефаном);

ШТЕФАН С.М., кандидат юридичних наук — глави 2, 7, 11 (усі глави у співавторстві з М.Й. Штефаном)

ШЕФ-РЕДАКТОР

КОВАЛЬСЬКИЙ В. С., кандидат юридичних наук

РЕЦЕНЗЕНТИ

ЗАХАРОВА О.С., кандидат юридичних наук, доцент Інституту адвокатури при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка;

СКОМОРОХА Л.В., директор Департаменту Міністерства юстиції України по представництву інтересів держави в судах України, іноземних судах та міжнародних судових органах

І5ВМ 966-7784-74-6

О Штефан М.Й., Омельченко М.П.,

Штефан С.М., 2001 О Художнє оформлення

видавництва "Юрінком Інтер", 2001

Передмова

Конституція України надала широкі демократичні права, свЬбоди громадянам, їх об'єднанням та встановила гарантії реалізації та захисту їх в судовому й іншому юрисдикційному порядку.

За чинним законодавством захист політичних, інших соціально-економічних прав здійснюється в установленій формі судом, арбітражним або третейським судом, профспілковими та іншими громадськими організаціями, а в окремих випадках — в адміністративному порядку (ст. 6 ЦК України).

Рішення судових і несудових органів, інших юрисдикційних органів, що стоять на захисті майнових і особистих немайнових прав громадян, юридичних осіб і держави, є обов'язковими і підлягають виконанню на всій території України. Не виконані добровільно, вони виконуються примусово в порядку, встанов­леному законом України «Про виконавче провадження» від 22 квітня 1999 р.

Отже, виконанням рішень суду та інших юрисдикційних ор­ганів завершується процес захисту суб'єктивних майнових і осо­бистих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у порядку виконавчого провадження, вста­новленому законом.

Виконавче провадження є процесуальною формою, котра га­рантує примусову реалізацію рішення суду та інших юрисдик­ційних органів, реалізацію підтверджених ними прав і обов'язків суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Примусове виконання таких рішень здійснюється органами державної виконавчої служби і посадовими особами у порядку й у спосіб, що визначені законом. У пропонованому посібнику про­аналізовано цей порядок і способи, а також розглянуто повнова­ження і процесуально-правове становище сторін та інших учас­ників виконавчого провадження.

Окрема частина роботи вміщує основні законодавчі акти, якими регулюється виконавче провадження рішень судових і не­судових органів в Україні.

-З-

Розділ 1 Поняття і значення виконавчого провадження

Захист майнових та особистих немайнових прав і свобод гро­мадян, підприємств, установ і організацій різних форм власності провадиться судами загальної юрисдикції та іншими несудовими юрисдикційними органами, що діють у межах і порядку, перед­бачених для них законодавством України (ст. 6 ЦК).

У процесі виконання своїх функцій судові органи постанов­ляють рішення, які після набрання ними законної сили є обов'яз­ковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, служ­бових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України (ст. 14 ЦПК).

Рішення, не виконані добровільно, виконуються примусово органами державної виконавчої служби і посадовими особами у порядку виконавчого провадження, встановленого законодав­ством України.

Державна виконавча служба входить до системи органів дер­жавної виконавчої влади. Виконавче провадження врегульоване законодавством про виконавче провадження України, до якого належать: Закон України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу»1, Закон України від 22 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження»2, Інструкція МЮ України від 15 грудня 1999 р. «Про проведення виконавчих дій», інші законодавчі акти, включені до цього посібника. Основою цих законодавчих актів є Конституція України.

Законодавство про виконавче провадження — це сукупність правових норм, які входять до системи адміністративно-процесу­ального права і предметом регулювання яких є суспільні відно­сини, що виникають у процесі діяльності органів державної ви­конавчої служби України, спрямованої на примусове виконання

1 Голос України. — 1998. — 21 квітня.

2 Урядовий кур'єр. — «Орієнтир». — 1999. — № 101. — 3 червня.

-4-

рішень, ухвал, постанов судових і несудових органів у передбаче­них законом випадках.

Такі правовідносини виконавчого провадження встановлю­ють адміністративно-процесуальний порядок примусового вико­нання рішень судових і несудових органів, який визначається: системою процесуальних дій, котрі вчиняються державними ви­конавцями державної виконавчої служби України, особами, що беруть участь у виконавчому провадженні — учасниками вико­навчого провадження (сторонами, їх представниками, експерта­ми, спеціалістами, перекладачами), а також особами, які залуча­ються до проведення виконавчих дій (понятими, органами внут­рішніх справ, представниками органів опіки і піклування, інши­ми органами та установами в передбачених законом випадках); змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; систе­мою процесуальних прав і обов'язків суб'єктів адміністративно-процесуальних виконавчих правовідносин, котрі визначають зміст таких процесуальних дій; гарантіями реалізації процесуаль­них прав і обов'язків та процесуальних дій.

Отже, виконавче провадження — це врегульовані законодав­ством України (зокрема Законом України «Про виконавче про­вадження», іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону) суспільні відносини, що виникають і реалізуються в процесі примусового виконання між органами державної виконавчої служби і посадовими особами, які здій­снюють примусову реалізацію рішень, ухвал, постанов судових і несудових органів — з одного боку, та між особами, котрі беруть участь у виконавчому провадженні і залучаються до проведення виконавчих дій — з другого боку, на підставах, у спосіб та в межах, встановлених законом. Такі правовідносини виникають, як правило, за схемою: державний виконавець — стягувач, державний виконавець — боржник, державний виконавець — експерт тощо.

Але зазначені відносини у виконавчому провадженні можуть виникати також між особами, які беруть участь у виконавчому провадженні (стороною та її представником, стороною та пере­кладачем — статті 12, 15 Закону «Про виконавче провадження») та іншими.

У процесі примусового виконавчого провадження можуть виникнути не тільки адміністративні процесуально-виконавчі правовідносини, а й цивільно-процесуальні, арбітражно-процесу­альні правовідносини між органом державної виконавчої служби і судом, арбітражним судом. Відповідно до ст. 28 Закону «Про виконавче провадження» у разі, якщо резолютивна частина рі­шення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, дер­жавний виконавець має право звернутися до суду чи іншого ор-

-5-

гану (посадової особи), який видав виконавчий документ, із зая­вою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа. Така заява має бути розглянута у десятиденний строк від дня її надходження.

Процесуально-правовий порядок роз'яснення рішення суду в цивільних справах передбачений ст. 215 ЦПК, за якою в разі, ко­ли рішення є незрозумілим, суд, який розглянув справу, на про­хання осіб, що брали участь у справі, а також органу виконання судового рішення має право роз'яснити своє рішення, не зміню­ючи при цьому його змісту. Подача заяви про роз'яснення рішен­ня допускається, якщо воно не виконане або не закінчився строк його пред'явлення до примусового виконання. Така заява розгля­дається судом з викликом сторін, проте їх неявка не перешко­джає розглядові питання про роз'яснення рішення. Ухвала суду про роз'яснення рішення може бути оскаржена. В цій нормі закріплений комплекс прав і обов'язків суду з органом виконан­ня судового рішення, сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Реалізація таких прав спричиняє виникнення і розвиток цивільних процесуальних правовідносин.

Правові відносини у виконавчому провадженні характеризу­ються специфічними властивостями методу їх правового регулю­вання.

Метод правового регулювання виконавчого провадження як сукупність закріплених у нормах Закону «Про виконавче прова­дження» способів і засобів впливу на відносини, які регулюють­ся, і поведінку їх суб'єктів, обумовлюється властивостями пред­мета його регулювання, соціальними функціями, які виконує за­конодавство про виконавче провадження, і його зв'язок з юрис-дикційною діяльністю судових і несудових органів із захисту цивільних та інших майнових і особистих немайнових прав і охо-ронюваних законом інтересів. За своїм змістом метод регулюван­ня виконавчого провадження носить імперативно-диспозитивний характер і визначається нормативними критеріями: підставами виникнення, розвитком і припиненням адміністративних проце­суально-виконавчих правовідносин; характером правових зв'яз­ків між суб'єктами таких правовідносин; процесуально-правовим становищем органу державної виконавчої служби, осіб, які бе­руть участь у виконавчому провадженні, та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій; змістом, формою і порядком ви­конання процесуальних дій у провадженні; гарантіями реалізації повноважень органами державної виконавчої служби, правами і обов'язками учасників примусового виконавчого провадження.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів виконав­чо-процесуальних правовідносин закріплений у нормах права, які встановлюють обов'язок (обов'язок конкретної активної пове-

-6-

дінки, зокрема, державний виконавець зобов'язаний вживати за­ходи примусового виконання рішень — ст. 5 цього Закону); забо­рону (заборона певних дій або бездіяльності — державний вико­навець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі за наявності встановлених у ст. 17 цього Закону обставин, які свід­чать про їх заінтересованість, у виконанні рішення суду і зобов'я­занні заявити самовідвід); примус (застосування заходів впливу на забезпечення норм виконавчого провадження — ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу» передбачає, що державні ви­конавці несуть дисциплінарну відповідальність у порядку, вста­новленому Законом; ст. 87 Закону «Про виконавче проваджен­ня» — відповідальність за невиконання законних вимог держав­ного виконавця та порушення цього Закону тощо).

Диспозитивний метод визначається правами суб'єктів вико­навчого провадження і характеризується дозволом на активну поведінку в межах, установлених нормами законодавства про ви­конавче провадження. Наприклад, державний виконавець має право зупиняти виконавче провадження з підстав і в порядку, встановлених ст. 35 Закону «Про виконавче провадження», вико­ристовувати за згодою власника нежилі приміщення — ст. 35 цього Закону; сторони та інші учасники виконавчого проваджен­ня мають право знайомитися з матеріалами виконавчого прова­дження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти клопотан­ня — ст. 29 цього Закону. Диспозитивний метод широко розпов­сюджений у нормах виконавчого провадження, в яких визначено правове становище стягувачів та їх представників. Щодо інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні — понятих, спеціалістів, експертів, перекладачів, то їх правове становище визначається, в основному, обов'язком діяти певним чином (ст. 14—16 цього Закону), тобто імперативним методом.

Розглянуті положення надають можливість зробити висно­вок про те, що виконавче провадження характеризується такими рисами:

а) його правовою основою є Конституція України, Закони України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», інші закони та підзаконні акти, прийняті відпо­ відно до них, зокрема, Інструкція «Про проведення виконавчих дій», затверджена наказом Міністерства юстиції України 15 груд­ ня 1999 р. № 74/5;

б) відповідно до ст. 2 Закону «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень, ухвал, постанов судових і несудо- вих органів у передбачених законом випадках покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а також (відповідно до ст. 9 Зако­ ну) на інші органи;

-7-

в) діяльність органів державної виконавчої служби здійсню­ ється на підставах, у спосіб та в межах повноважень, встановле­ них законодавством про виконавче провадження, і спрямовуєть­ ся на своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рі­ шень, ухвал, постанов судових і несудових органів (статті 3, 5 За­ кону «Про виконавче провадження»);

г) встановленням для сторін та інших осіб, які беруть участь у виконанні та залучаються до проведення виконавчих дій, су­ купності таких процесуальних прав і обов'язків, які дозволяють і зобов'язують їх на засадах диспозитивності й імперативності спрямовувати свою діяльність на досягнення мети примусового виконання з реалізації рішень, постановлених на захист майно­ вих і особистих немайнових прав та охоронюваних законом інте­ ресів, державних і громадських інтересів;

д) гарантіями захисту прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, порушених під час проведення виконавчих дій (статті 85, 86 Закону «Про виконавче провадження»);

е) гарантіями законності вчинення дій у виконавчому прова­ дженні, встановленням відповідальності: державних виконавців (ст. 11 Закону «Про державну виконавчу службу»); боржника (статті 46, 87 Закону «Про виконавче провадження»); зберігача майна (ст. 58 цього Закону); громадян і посадових осіб (ст. 88 цього Закону) за порушення і невиконання покладених на них обов'язків щодо вчинення необхідних процесуальних дій у вико­ навчому провадженні.

Виконавче провадження має важливе значення: воно є визна­ченим законом адміністративним процесуально-правовим засо­бом, який забезпечує примусове виконання рішень судових і не­судових органів і тим самим реалізує захист суб'єктивних прав громадян та організацій. Ним усуваються порушення майнових і особистих немайнових прав шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які добровільно не виконали свої обов'язки.

Виконавче провадження забезпечує режим законності в пра­вових відносинах громадян і юридичних осіб, запобігає правопо­рушенням і здійснює виховний вплив на громадян, службових і посадових осіб у дусі розуміння необхідності належного, своєчас­ного та повного виконання вимог законів України.

-8-

Розділ 2 Органи виконання рішень

Законом «Про виконавче провадження» в термінологічний юридичний обіг введено два поняття: органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень (органи примусового виконання), і органи, організації та особи, які не є органами при­мусового виконання рішень, їх можна об'єднати одним термі­ном — органи виконання рішень.

Органами примусового виконання рішень в Україні є дер­жавна виконавча служба, яка входить до системи органів Мініс­терства юстиції України і здійснює виконання рішень судів та інших органів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. Основи організації та діяль­ності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус державних виконавців та їх соціальний захист урегульовані За­коном України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу».

До органів примусового виконання належать також органи та посадові особи, які виконують рішення про притягнення до кри­мінальної чи адміністративної відповідальності ( ч. 2 ст. 9 цього Закону).

Систему органів державної виконавчої служби складають: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи державної виконавчої служби Головного управ­ління юстиції МЮ України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції; районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби відповідних управ­лінь юстиції.

Відповідно до Положення1 Департамент державної виконав­чої служби є структурним підрозділом Міністерства юстиції Ук-

Положення про Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України / Затв. наказом Міністерства юстиції України від 15,05.2000. — № 450/к.

-9-

раїни. Департамент очолює директор, який призначається на по­саду та звільняється з посади Міністром юстиції України.

На Департамент державної виконавчої служби покладаються наступні функціональні обов'язки:

                  1. організація своєчасного, повного і неупередженого приму­ сового виконання рішень, ухвал, постанов судів у цивільних справах, у справах про адміністративні правопорушення, вироків, ухвал та постанов судів у кримінальних справах щодо майнових стягнень, а також постанов і рішень органів, виконання яких покладене на державних виконавців у порядку, встановленому законодавством України;

                  1. організація добору кадрів до органів державної виконавчої служби; методичне керівництво діяльністю державних виконав­ ців, організація їх професійної підготовки, підвищення кваліфі­ кації та атестації;

                  1. розгляд скарг на дії державних виконавців;

                  1. організація та забезпечення виконання міжнародних дого­ ворів України з питань надання правової допомоги в цивільних, сімейних та кримінальних справах;

                  1. підготовка необхідних розрахунків щодо фінансового і ма­ теріально-технічного забезпечення органів державної виконавчої служби;

                  1. узагальнення роботи з питань виконання судових рішень;

                  1. ведення статистики.

Свої функції Департамент здійснює як безпосередньо, так і через відповідні відділи державної виконавчої служби.

Для виконання функціональних обов'язків Департамент має право:

— організовувати виконання законів і здійснювати керів­ ництво роботою відповідних відділів державної виконавчої служби;

                  1. перевіряти та контролювати роботу державних виконавців, організовувати їх професійну підготовку і атестацію;

                  1. залучати до перевірок з питань організаційного забезпе­ чення виконання рішень спеціалістів відділів державної виконав­ чої служби, державних виконавців;

                  1. залучати вчених, спеціалістів місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за пого­ дженням з їх керівництвом) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

                  1. безплатно одержувати будь-яку інформацію, пов'язану із здійсненням своїх повноважень.

Відділи державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських уп­равлінь юстиції очолюються начальниками, які призначаються

- 10-

на посаду Міністром юстиції України за поданням начальника відповідного управління юстиції, погодженим з директором Де­партаменту державної виконавчої служби. Начальники відділів державної виконавчої служби є заступниками начальників відпо­відних управлінь юстиції.

Районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби є юридичними особами, мають розрахункові та інші рахунки в установах банків, гербову печатку, їх начальники призначаються на посаду та звільняються з посади начальниками Головного управління юстиції Міністер­ства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції за поданням начальників відділів державної виконавчої служби від­повідних управлінь юстиції. Вони є заступниками начальників відповідних управлінь юстиції.

Державні виконавці (крім начальників відділів) — заступник начальника, старший державний виконавець, державний викона­вець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби призначаються на посаду і звільняються з неї начальниками відділів державної ви­конавчої служби за погодженням з директором Департаменту державної виконавчої служби.

На органи державної виконавчої служби покладено своєчас­не, повне і неупереджене примусове виконання рішень судових і несудових органів, перелік яких передбачений ст. З Закону України «Про виконавче провадження».

Безпосереднє виконання підвідомчих органам державної ви­конавчої служби рішень судів та інших органів покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного зна­чення), районних у місті відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. До державних виконавців нале­жать: начальник, заступник начальника, старший державний ви­конавець, державний виконавець районного, міського (міст об­ласного значення), районного у місті відділу державної виконав­чої служби.

Державним виконавцем може бути громадянин України, який має юридичну освіту, здатний за своїми особистими і діло­вими якостями виконувати покладені на нього обов'язки. Але на посаду начальника районного, міського (міст обласного значен­ня), районного у місті відділу державної виконавчої служби мо­же бути призначений громадянин України тільки з вищою юри­дичною освітою та зі стажем юридичної роботи не менше трьох років.

- 11-

Забороняється призначення на посаду державного виконавця осіб, стосовно яких існують обмеження, передбачені Законом Ук­раїни «Про державну службу», зокрема осіб, які у встановленому порядку визнані недієздатними, мають судимість або які у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, котрі є їх близькими родичами чи свояками, та в інших випадках, установлених законами України (ст. 12).

Державні виконавці є державними службовцями, їм вида­ються службові посвідчення єдиного зразка, затвердженого Мі­ністром юстиції України, та формений одяг, зразок якого затвер­джується Кабінетом Міністрів України і який вони повинні но­сити під час виконання службових обов'язків.

Для здійснення покладених на державного виконавця функ­цій він наділений широким комплексом прав. На нього покладе­ні і певні обов'язки (статті 6, 76 Закону «Про державну виконав­чу службу», ст. 5 Закону «Про виконавче провадження»).

Державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати у своїй діяльності порушень прав громадян і юридичних осіб, гарантованих Конституцією та іншими законами України. Він зобов'язаний вимагати виконання і вживати заходів примусового виконання рішень, підвідомчих органам державної виконавчої служби, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Для цього він покликаний здійсню­вати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рі­шення, зазначеного у виконавчому документі на примусове вико­нання, зокрема: звертати стягнення на майно боржника, на заро­бітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; ви­лучати у боржника і передавати стягувачеві певні предмети; застосовувати інші заходи примусового стягнення.

Вимоги державного виконавця щодо виконання рішень судо­вих і несудових органів є обов'язковими для всіх органів і орга­нізацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України (ст. 6 цього Закону). Державний виконавець повинен надати сторонам та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотан­ня, розглядати їх, а також надавати можливість здійснення ними інших суб'єктивних прав і обов'язків, роз'яснювати їм такі.

На державного виконавця покладений обов'язок для забезпе­чення неупередженості та об'єктивності виконання рішення зая­вити самовідвід при наявності обставин, визначених ст. 17 Зако­ну «Про виконавче провадження», а саме: якщо він є близьким родичем сторін або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні (чинний Кодекс про шлюб та сім'ю України такий склад не визначає. Вважаю, що ними будуть особи, що відносять-

-12-

ся статтями 529, 530 Цивільного кодексу України до першої і другої черги спадкоємців за законом), або заінтересований у ре­зультатах виконання рішення, або є інші обставини, що можуть викликати сумнів у неупередженості і вплинути на об'єктивність виконання цього рішення (дружні відносини, сумісна праця тощо). Заява про самовідвід державного виконавця розглядаєть­ся начальником відповідного відділу державної виконавчої служ­би, про що виноситься постанова. Відмова у задоволенні відводу може бути оскаржена до суду у десятиденний строк.

Державний виконавець для здійснення виконавчого прова­дження має широкі права:

                  1. одержувати необхідні для проведення виконавчих дій по­ яснення, довідки, іншу інформацію, зокрема одержувати на свій запит відомості від осіб, у яких знаходиться майно боржника, а також майно та кошти, належні боржникові від інших осіб — ст. 53 цього Закону; одержувати документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого не­ рухомого майна (ст. 62 цього Закону); одержувати інформацію у податкових органів про наявність у боржника — юридичної осо­ би рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних установах; від нотаріального органу — чи знаходиться майно боржника під арештом тощо. Ці та інші документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень, повинні бути надані державному виконавцю безкоштовно (ст. 6 цього Закону);

                  1. здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно боржників, що працюють у них. Державний ви­ конавець не тільки має право, а й відповідно до ст. 74 цього За­ кону зобов'язаний здійснювати систематичний контроль за своє­ часним відрахуванням та надходженням відрахованих сум алі­ ментів стягувачам;

                  1. входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і схо­ вищ, при необхідності примусово відкривати їх у встановленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища. Реалізація цього права відбувається при накладенні стягнення на майно боржни­ ка, при виселенні боржника із займаного ним приміщення тощо;

                  1. накладати арешт на майно боржника, вилучати, передава­ ти таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством; накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які зна­ ходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кре­ дитних установах, на рахунки в цінних паперах. Арешт майна по­ лягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоря­ джатися ним, а у разі потреби — в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання

- 13-

іншим особам (ст. 55 цього Закону). Майно, на яке накладено арешт, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем (ст. 58 цього Закону). Гро­ші, іноземна валюта, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини тощо передаються на зберігання установам На­ціонального банку України (ч. 5 ст. 55 цього Закону). Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного за зако­ном з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його продажу через торговельні організації, відповідні структури Мі­ністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах тощо (ст. 61 цього Закону);

                  1. використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній власності, та інші приміщення для тимчасо­ вого зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

                  1. звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміну спосо­ бу і порядку виконання, відстрочку та розстрочку виконання рі­ шення. Реалізація цього права провадиться при наявності обста­ вин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його не­ можливим (ст. 33 цього Закону). Так, наприклад, коли рішення суду в цивільній справі є неясним, суд має право за заявою орга­ ну виконання судового рішення роз'яснити своє рішення (ст. 215 ЦПК). Суд, який постановив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочку виконання (ст. 204 ЦПК);

                  1. звертатися до суду з поданням про розшук боржника. Від­ повідно до ст. 97 ЦПК, якщо місце фактичного перебування від­ повідача (боржника) невідоме, суд може оголосити його розшук як з власної ініціативи, так і за заявою позивача, а на підставі ст. 5 Закону «Про виконавче провадження» — за поданням дер­ жавного виконавця. На розшук боржника суд виносить ухвалу і покладає розшук на органи внутрішніх справ;

                  1. викликати громадян та посадових осіб з приводу виконав­ чих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні;

                  1. залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, у тому числі і для оцінки майна. Це право реалізується на підставі і в порядку, встановлених статтями 14—16 цього Закону. Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, дер­ жавний виконавець своєю постановою призначає експерта або спеціаліста. Перекладач призначається тоді, коли необхідні по­ слуги особи, яка володіє іноземними мовами, для перекладу в процесі виконавчого провадження. Залучення понятих можливе

-14-

факультативне і обов'язкове. Присутність понятих обов'язкова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із примусовим вхо­дженням до жилих і нежилих приміщень для проведення огляду, арешту, вилучення і передачі майна, для виселення, для передачі дитини іншим особам, тобто тільки у випадках, передбачених ч. 2 ст. 16 цього Закону;

                  1. накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і по­ садових осіб у випадках, передбачених законом, зокрема, на боржника за невиконання рішення, що зобов'язує його виконати певні дії на користь стягувача (ст. 87 Закону «Про виконавче провадження»), на громадян і посадових осіб за невиконання за­ конних вимог державного виконавця, втрату або несвоєчасне від­ правлення виконавчого документа, неподання або подання не­ правдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також про неповідомлення боржника про зміну місця роботи і знаходження, а також за неявку без поважних причин за викли­ ком судового виконавця (ст. 88 цього Закону);

                  1. здійснювати інші повноваження, передбачені законодав­ ством про виконавче провадження, зокрема: вчиняти виконавчі дії на території, на яку не поширюються його функції при загрозі невиконання рішення (ст. 20 цього Закону); відкладати виконав­ чі дії (ст. 32), зупиняти виконавче провадження (ст. 35), закінчу­ вати виконавче провадження (ст. 39), повертати виконавчий до­ кумент (ст. 40); виносити постанову: про розшук майна (ст. 42), про стягнення витрат, пов'язаних із розшуком боржника, його майна, розшук дитини (ст. 42); розподіляти суми, стягнені з боржника, у порядку черговості задоволення вимог стягувачів (ст. 44); визначати черговість накладення стягнення на кошти та інше майно боржника (ст. 50); передавати спеціалізованим орга­ нізаціям на прилюдні торги реалізацію нерухомого майна (ст. 66); звертатися до суду з поданням про притягнення до кри­ мінальної відповідальності винної особи за наявності в її діях ознак злочину (ст. 88), а також вчиняти інші дії у виконавчому провадженні.

Статтею 9 Закону «Про виконавче провадження» передбаче­на можливість виконання рішень судових і несудових органів в Україні не тільки органами примусового виконання — держав­ною виконавчою службою, а й іншими органами, організаціями та особами, які не є органами примусового виконання.

Рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів вико­нуються податковими органами, установами банку, кредитно-фінансовими установами. Так, рішення про стягнення недоїмок з податкових і неподаткових платежів, а також суми штрафів, накладених податковою інспекцією за порушення податкового законодавства, виконують податкові інспекції, про стягнення не-

-15-

доїмки із самообкладання — виконком селищної чи сільської Ра­ди народних депутатів, а недоїмки з державного обов'язкового страхування — органи державного страхування (статті 249, 253 ЩІК).

Установи банку виконують рішення про стягнення грошових сум шляхом списання їх з банківських рахунків боржників — юридичних осіб і зарахування їх на рахунок юридичних осіб — стягу вачів.

Фінансова частина, бухгалтерія юридичних осіб виконують рішення суду шляхом відрахування із заробітної плати, пенсії та інших платежів, які видаються боржникам — громадянам.

У названій нормі також зазначається, що рішення судів та ін­ших органів у випадках, передбачених законом, можуть викону­ватися ще й іншими органами, організаціями, посадовими особа­ми і громадянами, але перелік таких суб'єктів не встановлюється, тому необхідно звернутися до інших джерел. За чинним законо­давством України органи державного управління реєстрації актів громадянського стану виконують рішення суду про розірвання шлюбу, встановлення батьківства; житлово-комунальні, рішення про право власності на жилий будинок, квартиру; органи опіки і піклування — рішення про позбавлення батьківських прав; фі­нансові органи — про конфіскацію майна.

Рішення, що виникають із виборчих правовідносин, викону­ються дільничними виборчими комісіями і комісіями з референ­думу (ст. 234 ЩІК); територіальними, окружними (територіаль­ними) виборчими комісіями (ст. 2435 ЦПК); Центральною ок­ружною виборчою комісією (статті 24310, 24315, 24320 ЦПК).

Органи і посадові особи виконують рішення, винесені за скаргами на їх постанови про накладення адміністративних стяг­нень (ст. 248 ЦПК). Державний орган України у справах релігій і місцеві органи — рішення за скаргами на постанови, прийняті щодо релігійних організацій (ст. 24814 ЦПК).

Рішення у справах окремого провадження виконують:

                  1. органи опіки і піклування — рішення про визнання грома­ дянина обмежено дієздатним чи недієздатним шляхом призна­ чення відповідного піклувальника і опікуна (ст. 260 ЦПК);

                  1. органи реєстрації актів громадянського стану — рішення про оголошення громадянина померлим шляхом реєстрації його смерті (ст. 264 ЦПК), рішення про виправлення неправильності в актах громадянського стану (ст. 270 ЦПК), рішення у справах про встановлення юридичних фактів реєстрації, усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, народження, смерті особи в певний час тощо (ст. 275 ЦПК);

-16-

                  1. установи ощадного банку — рішення про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника (ст. 283 ЩІК);

                  1. нотаріус, нотаріальний архів, інша особа, яка вчиняє нота­ ріальну дію — рішення у справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх учиненні (ст. 288 ЦПК).

Відповідно до ст. 207 ЦПК суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не пов'язаних із передачею майна або грошових сум, може в цьому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконує рішення протя­гом встановленого строку, позивач має право виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати. Ос­кільки позивачем можуть бути громадяни і юридичні особи, то вони і виконують рішення суду в таких випадках.

2-1-1485 -17-

Соседние файлы в папке Виконання судових рішень [М.Й. Штефан ]