Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
взаємодія з інституціями / Література / Криминологич_виктимология(книга).doc
Скачиваний:
255
Добавлен:
09.02.2016
Размер:
2.41 Mб
Скачать

Київський Національний Університет внутрішніх справ

КРИМІНОЛОГІЧНА ВІКТИМОЛОГІЯ

Навчальний посібник

За загальною редакцією професора О.М. Джужі

Київ 2006

ББК Х 628.4

К 823

УДК 343.8

Рекомендовано Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ 28 лютого 2006 року (протокол №2)

Рецензенти:

Осадчий В.І. – д-р юрид. наук, проф., начальник кафедри теорії кримінального права Київського національного університету внутріш­ніх справ;

Барко В.І. – д-р псих. наук, проректор Академії управління МВС

Копан О.В. – д-р юрид. наук, старший науковий співробітник, головний науковий співробітник Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю

Авторський колектив:

Моісеєв Є.М. – канд. юрид. наук, проф. (тема 6);

Джужа О.М. – д-р юрид. наук, проф. (теми 1; 6; 11; 13);

Василевич В.В. – канд. юрид. наук, доц. (теми 1; 8);

Голосніченко Д.І. – канд. юрид. наук, доц. (тема 7);

Іванов Ю.Ф. – канд. юрид. наук, доц. (теми 3; 15);

Заросинський Ю.Л. – канд. юрид. наук, доц. (тема 12);

Кальченко Т.Л. – канд. юрид. наук (тема 9);

Кирилюк А.В. – доц. (тема 13);

Костенко О.М. – д-р юрид. наук, проф. (тема 2);

Кулакова Н.В. – канд. юрид. наук, доц. (теми 5; 8; 10);

Куц І.Г. – канд. юрид. наук (теми 4; 14);

Левченко Ю.О. – магістр права (тема 7)

Мойсеєва О.Є. – канд. юрид. наук (тема 10);

Піщенко Г.І. – канд. юрид. наук, доц. (теми 2; 12)

М

К 823

ОІСЕЄВ Є.М., ДЖУЖА О.М., ВАСИЛЕВИЧ В.В. та ін.

Кримінологічна віктимологія: Посібник / За заг. ред. професора О.М. Джужі. – К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2006. – 416 с.

ISBN 966-7474-96-8

У посібнику досліджено поняття, предмет, метод, система і завдання кримінологічної віктимології, значення та місце в системі суспільних наук. В роботі з урахуванням сучасного стану розвитку кримінологічної та віктимологічної наук розроблено теоретичну концепцію та практичну модель віктимологічної профілактики злочинних посягань, реалізація яких забезпечить зниження рівня злочинності в Україні.

Посібник адресовано для науковців, студентів, слухачів, курсантів, ад’юнк­тів та аспірантів, правників-практиків та інших зацікавлених осіб.

ББК Х 628.4

© Моісеєв Є.М., Джужа О.М., Василевич В.В., Голос­ні­ченко Д.І., Іва­нов Ю.Ф., Заросинський Ю.Л., Кальченко Т.Л., Кирилюк А.В., Костенко О.М., Кулакова Н.В., Куц І.Г., Левченко Ю.О., Мойсеєва О.Є., Піщенко Г.І., 2006

ISBN 966-7474-96-8© Київський національний університет внутріш­ніх справ, 2006

Вступ

Ідея написання посібника “Кримінологічна віктимологія” виникла не ви­падково. Це обумовлено тим, що віктимологія народилася на криміно­логічному матеріалі, але осмислена в новому ракурсі, з інших позицій. У даному посібнику ми намагалися змінити традиційні підходи до ви­вчення та оцінки причин, що специфічно реалізуються в явищі злочин­ності. Новизна кримінологіч­ної віктимології не в тому, що вона “від­крила” жертву як окремий напрям у кримінології, а в тому, що автори посібника пропонують новий науковий підхід до цієї проблеми. Він і надалі буде розвиватися в її рамках як самостійний напрям, галузь або приват­на теорія. Це об’єктивна позиція авторів, і змінити її вольовим рішенням, навіть науково обґрунтованим, навряд чи можливо.

У посібнику аналізуються праці фахівців кримінального права та процесу, психології та кримінології, кримінально-виконавчого права та криміналістики. Серед першопрохідників віктимологічної тематики – автор дослідження “Вбивство та його мотиви” Ф. Джас і А. Фейєрбах з його книгою “Документальне викладення знаменитих злочинів”.

Одним із перших теоретиків-віктимологів вважають німецького вченого Ганс фон Гентінга, який у 1948 році написав свою відому статтю “Злочинець і його жертва”. У ній він привернув увагу до потерпілого як до визначального фактора вчинення злочину та дослідив відносини між особою, яка вчиняє злочин, та жертвою. Ця стаття поклала початок розробки теорії віктимології.

Необхідність вивчення жертви злочину була повною мірою усві­домлена вченими тільки після Другої світової війни. У різних країнах у післявоєнний період актуальність поведінки жертв злочинів зумовила виникнення наукового напряму – віктимології.

Значну увагу віктимологічним проблемам приділяють італійські вчені, передусім, проблемам надання допомоги жертвам викрадення, ста­тевих злочинів, злочинів, учинених проти осіб похилого віку.

В Японії у 1973 році було організовано Товариство, відповіда­льне за інститут компенсації потерпілим.

У 1979 році було створено Всесвітнє товариство віктимології, яке кожні три роки організовує міжнародні симпозіуми.

У 70-х роках Л.В. Франк першим у СРСР опублікував праці з вік­тимології. Ґрунтуючись на розробках світової віктимологічної теорії, він зу­мів довести й обґрунтувати думку про те, що віктимологія є відносно самостійним науковим напрямом, що має теоретичну і практичну цінність.

Незважаючи на дефіцит статистичної інформації, віктимологічна проблематика загалом, у тому числі проблема захисту жертв злочинів, завжди викликала інтерес і привертала увагу вчених у галузі криміналь­ного права, кримінології та кримінального процесу. Під цим кутом зору розглядалися різні прикладні аспекти проблематики жертв, будувалася віктимологічна доктрина профілактики злочинів, поступово формувалися підходи до вирішення питань, так чи інакше пов’язаних із проблематикою потерпілих (латентна злочинність, проблема вини, про­філактика злочинів, види покарання, відшкодування збитку тощо). Щодо цього неможливо переоцінити значний внесок у розробку названих проблем наукових досліджень і публікацій С.Б. Алімова, О.Д. Бойкова, П.С. Дагеля, О.М. Джужі, А.І. Долгової, В.Є. Ква­ши­са, В.П. Коновалова, Н.Ф. Куз­не­цової, В.С. Мінської, О.Є. Ми­хай­лова, Є.М. Моісеєва, В.І. Полубинського, Д.В. Рів­ма­на, В.Я. Ри­бальської, В.О. Тулякова, В.С. Устинова, Г.Й. Шнайдера, С.П. Щер­би та, передусім, Л.В. Франка – засновника віктимології. Однак комплексне вивчення проблеми кримінологічної віктимології до цього часу не проводилося.

У даному посібнику досліджено поняття та предмет кримінологічної віктимології, її методологія, розкрито завдання і прак­тичне зна­чення, структура особи потерпілого від злочину, його психологічні й моральні якості, соціально-культурні характеристики, взаємозв’язок і взаємини з особою, яка вчинила злочин, роль жертви в механізмі злочинної поведінки, віктимологічна детермінація, а також запропоновано фактичні рекомендації для організації зага­льної та індивідуальної профілактики потенційних жертв злочину.

Немає необхідності доводити, наскільки знизився б рівень зло­чинності, якби вдалося виключити із кримінальної практики правопо­рушення, що виникають з “вини” потерпілих, або хоча б істотно змен­шити їх кількість.

Ми розглядаємо віктимологію як напрям у кримінології, але це не означає, що інші підходи не мають права на існування.

На нашу думку, розбіжності у визначенні наукового статусу вік­тимології не випадкові. Вони досліджувалися ще на зорі становлення, коли один із її засновників – Б. Мендельсон (1900–1998 роки) розглядав питання про необхідність створення нової самостійної науки – віктимо­логії, а інший – Г. Гентиг (1888–1974 роки) взагалі не використовував цю назву, апріорі розглядаючи її як напрям у кримінології.

Розвиток цих підходів свідчить, що, будучи одностайними у визнанні основних функцій віктимології, вчені розходяться у виз­на­ченні її предмета, а отже, і сфер її практичного застосування.

Питання про те, яких жертв повинна вивчати кримінологічна вік­тимологія, є, на наш погляд, важливим. “Визначити” жертву як пред­мет науки не можна. Можна, звичайно, віднести до предмета кримінологічної віктимології ті або інші категорії жертв, об’єднавши їх, але ефективність наукового вивчення не дасть позитив­них результатів.

Включення до предмета кримінологічної віктимології всіх кате­горій постраждалих осіб (не тільки фізичних), які стали жертвами будь-яких обставин, робить кримінологічну віктимологію комплексною соці­о­лого-правовою наукою, не обмеженою кримінальною сферою заподі­яння шкоди. Залишаючи за кримінологічною віктимологією право на вивчення будь-яких жертв, необхідно прогнозувати її становлення та розвиток у цій якості, не забуваючи про внутрішню суперечливість її предмета.

Отже, предметом вивчення кримінологічної віктимології, на наш погляд, може бути: віктимологічна характеристика жертв (потерпілих) від злочинних посягань як на соціальному (статистичному), так і на ін­дивідуальному (фізичному) рівнях, згідно з їх класифікаційними дифе­ренційованими ознаками і властивостями віктимності певних груп ри­зику; соціальні та особистісні (об’єктивні і суб’єктивні) причини й умови, які сприяють становленню потерпілих; їх роль у генезисі й меха­нізмі злочину; особистісно-ситуаційна природа взаємодії злочинця і жертви під час вчинення злочину (віктимологічна ситуація); комплекс запобіжних (профілактичних) заходів, спрямованих на потерпілого та потенційну жертву на різних соціальних, у тому числі на індивідуаль­ному (фізичному), рівнях; шляхи, засоби та способи захисту і відшко­дування збитків, заподіяних потерпілому (жертві) внаслідок злочинного посягання.

Наведене дає можливість визначити й обґрунтувати курс кримі­нологічної віктимології і науковий напрям у межах загальної і кри­міна­льної віктимології. Отже, підручник “Кримінологічна віктимологія” складається з двох частин: Загальної та Особливої. У Загальній частині висвітлюються такі питання, як поняття предмета, методологічна база дослідження, принципи, завдання і функ­ції, історія виникнення і роз­ви­т­ку даного наукового напряму, співвідношення зв’язку кримінологічної віктимології з ін­ши­ми науками, поняття віктимності, віктимізації та їх основні харак­теристики, потерпілого (жертву) від злочину, віктимоло­гіч­на детермінація, прогнозування віктимної поведінки і плану­ван­ня запобіжних віктимізації заходів, а також віктимологічна програма щодо вирішення проблем компенсації збитків жертвам злочинних посягань.

Автори даного посібника зробили спробу здійснити аналіз масо­вої уразливості окремих соціальних, професійних та інших груп, приді­лено увагу кількості потерпілих від злочинів у загаль­ній кількості насе­лення, окремим групам населення серед загальної кількості потерпілих, а також стосункам, у яких перебувають потерпілі зі злочинцем під час вчинення злочину, соціальним, морально-психологічним, фізичним ознакам з метою вирішення наукових, а головне, практичних завдань щодо змен­шення кількості жертв від злочинів.

Зважаючи на те, що кримінологічна віктимологія активно розви­вається, вона освоює значну за обсягом інформацію про жертв і ситуації різних злочинів, а також у її складі формуються нові напрями дослідження. Деякі з них тільки з’явилися, інші можуть бути віднесені до частини теорії кримінологічної віктимології. Таким чином, в Особливій (спеціальній) частині кримінологічної віктимології автори даного посіб­ника намагалися визначити:

  1. кримінологічну віктимологію загальнокримінальної корисли­вої злочинності;

  2. кримінологічну віктимологію насильницької злочинності;

  3. жінку як жертву злочинного посягання;

  4. кримінологічну віктимологію злочинів щодо неповнолітніх (ювенальну кримінологічну віктимологію);

  5. віктимологічну характеристику та профілактику злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством (у її рамках – кримінологічну віктимологію злочинів, що посягають на статеву недоторканність);

  6. кримінологічну віктимологію “фонових” явищ злочинності (бродяжництво, жебрацтво, азартні ігри, пияцтво, наркоманія тощо);

  7. пенітенціарні аспекти кримінологічної віктимології;

  8. віктимологію сімейно-побутових відносин;

  9. кримінологічну віктимологію злочинів, що вчиняються з не­обе­реж­ності.

Пріоритетна мета даного видання – максимальна інформатив­ність матеріалу, майже не відомого вітчизняним дослідникам і практичним працівникам.

У кримінологічній віктимології ще чимало питань залишаються спірними. Тому автори цієї праці намагалися показати різні точки зору на зазначену проблему.

Своєрідність і певна унікальність зібраного матеріалу дають під­ставу сподіватися на досить широкі можливості його використання у вітчизняній законотворчій практиці, діяльності правоохоронних орга­нів, науково-дослідній роботі, а також у діяль­ності громадських і державних структур, спрямованій на захист жертв злочинних посягань.

Соседние файлы в папке Література