Перед тим як почати виконувати завдання за методичними вказівками необхідно скласти агрегований баланс, горизонтальний та вертикальний аналіз балансу, а також визначити зміну валюти балансу, чистого доходу і фінансового результату за відповідні роки

Методичні вказівки до виконання ІІ завдання

Фінансовий стан підприємства – це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпечення підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступінь раціональності їх розміщення для здійснення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. Таке трактування суті поняття “фінансовий стан” дає змогу розуміти під ним характеристику діяльності підприємства, у якій, як у дзеркалі, знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства, в тому числі й роботи з управління фінансовими ресурсами.

Фінансовий стан підприємства характеризується широким колом показників, які в сукупності визначають надійність його як ділового партнера. Інакше кажучи, фінансовий стан підприємства – це характеристика його фінансової конкурентоспроможності (платоспроможності, кредитоспроможності), виконання зобов’язань перед державою і іншими господарюючими суб’єктами.

Аналіз поточного фінансового стану підприємства дозволяє оцінити його положення на визначену дату. Для оцінки перспектив розвитку підприємства слід проаналізувати в динаміці стан і структуру активів і пасивів, грошових коштів, співвідношення між заборгованістю підприємства і його власними коштами, обґрунтувати величину матеріальних запасів і дебіторської заборгованості.

Індикатором для оцінки фінансового стану підприємства є бухгалтерський баланс (форма №1), який складається у відповідності з “Положенням” (стандартом) бухгалтерського обліку 2.

Оцінка ліквідності та платоспроможності

У ринковій економіці існує ймовірність ліквідації підприємств унаслідок їх банкрутства, тому одним із найважливіших показників фінансового стану є ліквідність.

Ліквідність підприємства – це спроможність його перетворювати свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів в міру настання їх терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається здебільшого з грошових коштів, короткострокової дебіторської заборгованості, зазвичай вважається більш ліквідним, ніж підприємство, оборотний капітал якого складається здебільшого з запасів.

Платоспроможність – це спроможність вчасно повністю виконати свої платіжні зобов’язання, що випливають з торгівельних, кредитних і інших операцій платіжного характеру.

Розрахунок платоспроможності проводиться на конкретну дату. Ця оцінка суб’єктивна і може бути виконана з різним ступенем точності.

Для підтвердження платоспроможності перевіряють: наявність грошових коштів на розрахунковому рахунку, валютному рахунку, короткострокові фінансові вкладення.

Ці активи повинні мати оптимальну величину. З одного боку, чим значніший розмір грошових коштів на рахунку, тим з більшою ймовірністю можна стверджувати, що підприємство має достатні кошти для поточних розрахунків і платежів.

З іншого боку, наявність незначних залишків коштів на грошовому рахунку не завжди означає, що підприємство неплатоспроможне: кошти можуть надійти на розрахункові, валютні рахунки, до каси протягом найближчих днів, короткострокові фінансові вкладення легко перетворити на готівку. Постійна кризова відсутність готівки призводить до того, що підприємство перетворюється на “технічно неплатоспроможне”, а це вже може розглядатися як перша сходинка на шляху до банкрутства.

Всі активи підприємства залежно від ступеня їх ліквідності, тобто швидкості перетворення на грошові засоби, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи – суми по статтях грошових коштів та їх еквівалентів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно (рядки 230 і 240 балансу) (А₁).

2. Активи, що швидко реалізуються - активи, для перетворення яких на наявні грошові засоби вимагається певний час. До цієї групи можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи (рядки 150,160,170,180,210,220 балансу) (А ₂)

Ліквідність цих активів різна і залежить від суб’єктивних і об’єктивних чинників: кваліфікації фінансових працівників, взаємовідносин з платниками і їхньої платоспроможності, умов надання кредитів покупцям, організації вексельного обороту.

3. Активи, що реалізуються повільно – найменш ліквідні активи – це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати) (рядки 100,120,130,140,250,270 балансу) (А₃)

Товарні запаси не можуть бути продані до тих пір, доки не буде знайдений покупець. Запаси сировини, матеріалів і незавершеної продукції можуть зажадати попередньої обробки, перш ніж їх можна буде продати і перетворити на наявні грошові засоби.

4. Активи, що важко реалізуються – активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом довготривалого періоду часу. До цієї групи можна включити статті 1 розділу активу балансу “Необоротні активи” (рядок 080 балансу) (А₄).

Перші три групи активів (найбільш ліквідні активи, активи, що швидко реалізуються і активи, що реалізуються повільно) протягом поточного господарського періоду можуть постійно змінюватися і відносяться до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні ніж інше майно підприємства.

Автор [8 д.л.] пропонує визначати фінансовий стан підприємства з огляду на його короткострокові та довгострокові перспективи. У ко­роткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто спроможність своєчасно і в повному обсязі розрахува­тися за короткостроковими зобов'язаннями. Термін «ліквід­ність» означає безперешкодне перетворення майна на гроші. Ліквідність підприємства — це його спроможність пере­творювати свої активи па гроші для виконання всіх необхід­них платежів у міру настання їх строку.

Найліквіднішою є готівка (або сальдо балансового рахун­ка 311 «Поточні рахунки в національній валюті»). Наступ­ним за рівнем ліквідності активом є короткострокові інвес­тиції (цінні папери), які у разі необхідності швидко можуть бути переведені в гроші.

Ліквідним активом є також дебіторська заборгованість, адже передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчо­му майбутньому.

Найменш ліквідним поточним активом є запаси, так як для перетворення їх на гроші спочатку треба їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетво­рення. Чим коротший цей період, тим вищою є ліквідність певного виду активів.

Короткострокові зобов'язання — це борги, строк погашен­ня яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, в наявності у підприємства має бути достатньо грошей для сплати. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів за активом, згрупованих за рівнем їх ліквідності відпо­відно до зобов'язань за пасивом, об'єднаних за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків. Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяють на:

Перші три групи активів (найліквідніші; активи, що швид­ко реалізуються; активи, що повільно реалізуються) про­тягом поточного господарського періоду постійно зміню­ються і тому належать до поточних активів підприєм­ства.

Пасиви балансу за рівнем зростання строків погашення зобов'язань групують так:

1. Негайні пасиви (П₁) — це кредиторська заборгованість (рядки 530—610), розрахунки за дивідендами, вчасно не по­гашені кредити (за даними додатку до балансу).

2. Короткострокові пасиви (П₂) — це короткострокові кредити банків (рядок 500), поточна заборгованість за довго­строковими зобов'язаннями (рядок 510), векселі видані (ря­док 520). Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією розділу IV балансу («По­точні зобов'язання»).

3. Довгострокові пасиви (П₃) — це довгострокові зобов'я­зання, які містяться в розділі VIII пасиву балансу.

4. Постійні пасиви (П₄) — це всі статті розділу І пасиву балансу («Власний капітал») (рядок 380, а також рядки 430, 630).

Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання. Підприємство може бути більш чи менш ліквідним. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається переважно з грошових коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, то таке під­приємство вважається більш ліквідним, ніж те, на якому обо­ротний капітал становлять переважно запаси. Для оцін­ки реального рівня ліквідності підприємства необхідно про­вести аналіз ліквідності балансу. Він виконується у два етапи:

Перший етап аналізу ліквідності підприємства полягає у складанні балансу ліквідності (табл. 2.1 ).

Таблиця 2.1.

Аналіз ліквідності балансу, тис. грн.

Актив	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Пасив	Код рядка	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Платіжний залишок (нестача)
								на початок звітного періоду	на кінець звітного періоду
Найліквідніші активи (А1)	230, 240	190	206	Негайні пасиви (П1)	540 - 610	128	182	62	24
Активи, що швидко реалі­зуються (А2)	150,160, 170,180, 210, 220	562	525	Короткостро-ко­ві пасиви (П2)	500 - 530	450	565	112	-40
Активи, що по­вільно реалі­зуються (А3)	100,120, 130,140, 250,270	1790	2058	Довгострокові пасиви (П3)	480	220	300	1570	1758
Активи, що важ­ко реалізують­ся (А4)	080	2130	5093	Постійні: пасиви (П4)	380, 430, 630	3874	6835	-1744	-1742
Баланс	280	4672	7882	Баланс	640	4672	7882	Х	Х

Ліквідність балансу — це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки кожної групи активу і пасиву балансу.

Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо відповідатиме та­ким умовам:

•Найліквідніші активи більші або дорівнюють негайним па­сивам.

•Активи, що швидко реалізуються, більші або дорівнюють короткостроковим пасивам.

•Активи, що повільно реалізуються, більші або дорівнюють довгостроковим пасивам.

•Активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тоб­то поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується і остання умова, оскільки це означає наявність у підприємства власних обо­ротних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Не­виконання однієї з перших трьох умов свідчить, що фактич­на ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

За даними таблиці баланс підприємства, що аналізується є переважно ліквідним. На кінець звітного періоду:

А₁>П₁; А₂,<П₂; А₃>П₃; А₄<П₄,

Абсолютно ліквідним баланс вважати не можна, оскільки на кінець звітного періоду у підприємства виникли пробле­ми з погашенням короткострокових кредитів, кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги.

Якщо ж на підприємстві рівень ліквідності настільки ви­сокий, що після погашення негайних зобов'язань залишають­ся зайві кошти, то можна прискорити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими кредиторами.

Перспективну ліквідність можна визначити порівнянням активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими паси­вами, тобто з майбутніми надходженнями та платежами.

Аналіз балансів ліквідності за кілька періодів виявляє тен­денції зміни фінансового стану підприємства.

Для складання фінансового плану одним із джерел інфор­мації є баланс ліквідності, за допомогою якого можна здійсню­вати прогнозні розрахунки на випадок ліквідації підприємства.

На другому етапі аналізу ліквідності підприємства розра­ховують та аналізують основні показники ліквідності. Їх за­стосовують для оцінки можливостей підприємства виконува­ти свої короткострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення про платоспроможність підприємства не тільки на конкретну дату, а й на випадок надзвичайних ситуацій.

Ліквідність підприємства можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнти ліквідності можуть бути різними за назвою, але за змістом переважно однакові як на українських підприємствах, так і в закордон­них фірмах та компаніях.

Розглянемо основні показники ліквідності.

1. Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покрит­тя, коефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку пла­тоспроможності підприємства і розраховується за формулою:

Кзл = [А₁+А₂+А₃]:[П₁+П₂].

Він показує, скільки гривень поточних активів підприєм­ства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка застосування цього показника заснована на тому факті, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання переваж­но за рахунок поточних активів. Отже, якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, підприєм­ство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення його залежить як від галу­зі, так і від виду діяльності. В західній обліково-аналітичній практиці використовується критичне нижнє значення цього показника. Визнано, що поточні активи мають вдвічі переви­щувати короткострокові зобов'язання.

Співвідношення поточних активів і короткострокових зо­бов'язань нижче ніж 1: 1 свідчить про високий фінансовий ризик, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахун­ки. Співвідношення 1 : 1 припускає рівність поточних акти­вів і короткострокових зобов'язань. Проте, зважаючи на різний рівень ліквідності активів, можна припустити, що не всі акти­ви будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо ж значення ко­ефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1:1, то можна зробити висновок про те, що підприємство має знач­ний обсяг оборотних коштів, які сформувалися завдяки влас­ним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий ва­ріант формування оборотних коштів є найприйнятнішим. Водночас, з погляду менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відтягнення грошей у дебіторську заборго­ваність можуть бути пов'язані з невмілим управлінням акти­вами.

Скорочення величини коефіцієнта покриття може відбутися під впливом двох чинників: збільшення поточних активів і значного зростання короткострокових зобов'язань.

Для з'ясування причин зміни цього показника потрібно проаналізувати зміни у складі джерел коштів та їх розмі­щення порівняно з початком року.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності за своєю сутністю ана­логічний коефіцієнту покриття, проте при його визначенні враховуються не всі поточні активи: з розрахунку виклю­чається найменш ліквідна частина активів — виробничі запа­си. Цей коефіцієнт обчислюється за формулою

Кш = [А₁+А₂]:[П₁+П₂].

Матеріальні запаси виключаються не тільки через свою меншу ліквідність, а переважно тому, що грошові кошти, одер­жані у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їх закупівлю. В умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли під час ліквідації підприємства одержують 40 % і менше обліко­вої вартості запасів. «Розумним» коефіцієнтом швидкої лік­відності є співвідношення 1:1.

Реально багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їх ліквідності слід проаналізувати тенденції зміни цього показ­ника за певний період часу. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язане переважно зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчить про серйозні фінансові проблеми підприємства. В західній еко­номічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності визначається за формулою

К аб. лік. = [А₁]: [П₁+П₂]

Цей коефіцієнт показує, яка частина короткострокових по­зикових зобов'язань може бути за необхідності погашена не­гайно. Теоретично прийнятним значенням коефіцієнта абсолют­ної ліквідності є співвідношення 0,2 : 1. В дійсності фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають значно ниж­чими. Однак за цими показниками не можна негайно робити негативні висновки щодо можливості підприємства одночасно погасити всі свої борги, адже малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства водночас поставили йому свої боргові вимоги.