1.Педагогіка — це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвиток особистості людини.

Предметом педагогіки є:

а) дослідження законів і закономірностей педагогічних явищ і процесів;

б) теоретичне обґрунтування змісту, принципів, методів і форм навчання та виховання;

в) вивчення передового педагогічного досвіду і створення на цій основі педагогічної теорії;

г) розробка педагогічної техніки.

Завдання педагогіки на сучасному етапі:

а) вдосконалення змісту освіти;

б) розробка принципово нових засобів навчання, навчального обладнання;

в) підготовка підручників відповідно до вдосконалення змісту освіти;

г) комп'ютеризація учительської праці;

д) розробка нових і модернізація наявних форм і методів навчання;

е) виявлення шляхів посилення виховної ролі уроку; є) вдосконалення змісту і методики виховання;

ж) вдосконалення політехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації і підготовки до праці;

з) розробка шляхів демократизації та гуманізації життя і діяльності школи.

Правильно організоване виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка цінує свою і особисту гідність, совість і честь.

Виховання в широкому педагогічному розумінні — це формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, кращому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні — це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

2. Виховання в широкому педагогічному розумінні — це формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, кращому педагогічному досвіді.

Виховання у вузькому педагогічному значенні — це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).

Виховання у граничне вузькому розумінні — це спеціально організований процес, спрямований на формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком. Він проходить через взаємодію вихователя і вихованця.

Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю суттю, змістом, характером. "Національне виховання, — писала Софія Русова, — забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли її творчі сили не будуть покалічені, а, значить, дадуть нові оригінальні, самобутні скарби задля вселюдного поступу: воно через пошану до свого народу виховує в дітях пошану до інших народів..."

Національне виховання — це виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання. Таке виховання забезпечує етнізацію дітей як необхідний і невід'ємний складник їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй.

"Все, що йде поза рами нації, — застерігав І.Я.Франко у праці "Поза межами можливого", — се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими "вселюдськими" фразами прикривати своє духовне відчуження від рідної нації".

На кожному етапі свого розвитку українське національне інтегровано вбирало в себе кращі здобутки світової культури, які акумулюються в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя.

Правильно організоване національне виховання формує повноцінну цілісну особистість, індивідуальність, яка цінує свою національну і особисту гідність, совість і честь. Так формується національний характер.

Навчання — це цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учнів, у ході якого здійснюється засвоєння знань, формування вмінь і навичок.

Освіта — це процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток їх творчих сил і здібностей.

У живому педагогічному процесі всі педагогічні категорії між собою взаємопов'язані і взаємообумовлені.

3. 1

Пройшовши довгий шлях розвитку, педагогіка на сьогоднішній день

перетворилася в розгалужену систему педагогічних наук. Ця система має свою

структуру, яка відображає зв’язки і відносини між педагогічними наук

ами,

визначає місце кожної з педагогічних наук, її роль для педагогічної практики.

Сьогодні педагогічна наука об’єднує до двадцяти педагогічних галузей. Їх

кількість поступово зростає залежно від сучасних вимог. Утворені самостійні

педагогічні науки певно

ю мірою спираються на аспекти загальної педагогіки, яка

є основою педагогічних засад, але водночас мають свою специфіку.

Структура сучасної педагогічної науки, її галузі

Розглянемо структуру сучасної педагогіки (

Рис.2.

\

Загальна педагогіка

–

це базова наукова дисципліна, яка вивчає і формулює

принципи, форми і методи навчання і виховання, розробляє загальні основи

педагогічного процесу у навчальних закладах усіх типів. Вона складається з чотирьох загальних розділів:



загальні засади педагогіки (її філософські засади, категорії, характеристика

систем освіти

);



теорія навчання та освіти (дидактика

–

сутність процесу навчання і освіти);



теорія виховання (суть процесу виховання, організації виховної роботи);



теорія управління освітнім закладом (система управління школою і

діяльність органів освіти).

Вікова педагогіка

–

вивчає вікові аспекти навчання і виховання,

організаційні форми і методи роботи навчально-

виховної роботи з різними

віковими групами. Вікова педагогіка поділяється

за трьома напрямами

дошкільна педагогіка (закономірності навчання і виховання дітей

дошкільного віку у сім’ї та в дошкільних навчальних закладах);

шкільна педагогіка (зміст, форми і методи навчання школярів в

загальноосвітніх навчальних закладах та закладах освіти нового типу

–

ліцеї, гімназії);

педагогіка дорослих (специфіка навчання

і виховання в професійно-технічних училищах, вечірніх (змінних, заочних) школах).

Корекційна педагогіка

(дефектологія)

–

спеціальна наука, яка вивчає,

досліджує проблеми і розробляє методи та прийоми навчання і виховання дітей з

фізичними та психічними вадами. В залежності від дефектів цю галузь

педагогіки поділяють за чотирма напрямами:

¬

сурдопедагогіка (навчання і виховання глухонімих, глухих і

туговухих дітей);

¬

логопедія (навчання і виховання дітей з порушенням мовлення);

¬

тифлопедагогіка (навчання і виховання дітей з порушенням зору);

¬

олігофренопедагогіка (навчання і виховання розумово відсталих дітей).

Галузева педагогіка

–

галузь педагогіки, яка вивчає галузеві аспекти освіти,

які визначають специфіку навчально-виховного процесу в тих чи інших умовах,

розкриває його закономірності.

Соціальна педагогіка

–

наука, яка вивчає закономірності й механізми

становлення і розвитку особистості в процесі навчання і виховання у різних

соціальних інститутах (дошкільні, загальноосвітні та позашкільні навчальні

заклади), а також соціально орієнтовану діяльність різних у

станов і соціальних

служб, які сприяють формуванню соціальної активності підростаючого

покоління в процесі вирішення суспільно

-

корисних, політичних, економічних та

інших проблем суспільства.

Соціальна педагогіка розгалужується на чотири напрями:

¬

агогіка (п

роблеми попередження відхилень у поведінці

підростаючого покоління);

¬

герогіка (соціально

-

педагогічні проблеми людей похилого віку);

¬

андрагогіка (освіта і виховання людини протягом усього її життя);

¬

віктимологія (проблеми категорії людей, які стали жертвами

несприятливих умов соціальної організації та насильства).

Історія педагогіки і освіти

–

наука, яка висвітлює процес становлення

педагогіки як науки, розкриває тенденції розвитку теорії та практики навчання і

виховання видатних вітчизняних та зарубіжних пе

дагогів в різні історичні епохи,

різних країн і народів.

4

Методики викладання окремих дисциплін

–

предметні дидактики, які

вивчають специфіку застосування основних закономірностей викладання і

вивчення конкретних навчальних предметів у всіх навчально

-

освіт

ніх закладах.

Шкільна гігієна

–

наука, яка вивчає і визначає санітарно

-

гігієнічні норми

навчання учнів, організацію навчально

-

виховного процесу відповідно до віку

дітей та стану здоров`я.

Порівняльна педагогіка

–

наука про порівняння системи народної освіт

и

різних країн світу.

Позашкільна педагогіка

–

наука, яка вивчає методи і форми організації

навчання і виховання в позашкільних навчальних закладах з метою

цілеспрямовано і повноцінно організувати позашкільне життя дітей

4. 1) філософські напрямки: а) екзистенціалізм, що проповідує вирішальну роль внутрішніх, спонтанних запитів, підкорення методів виховання і навчання екзистенції особистості (її "існуванню"); б) неотомізм, що пропагує ідеї надрозуму і Бога, закликає до виховання духовності; в) прагматизм (досвід, справа), що вважає необхідним засвоєння знань тільки у процесі практичної діяльності; г) неопозитивізм, що абсолютизує роль природничих наук, кількісних методів наукового пізнання (акцент на експериментальну методику), протистоїть ідеологізації навчального процесу;

2) психолого-педагогічний напрямок: експериментальна педагогіка, психоаналіз (неофрейдизм);

3) соціальний напрямок: педагогіка "ноосфери", нового мислення, про яку вперше заговорив В.І.Вернадський.

• несприятливих умов соціальної організації та насильства.

Міжпредметні зв'язки педагогіки — це її зв'язки з іншими науками, які дають можливість повніше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Педагогіка пов'язана з такими науками як філософія, соціологія, етика, естетика, психологія, анатомія і фізіологія людини, логіка, ін.

Філософські науки (соціологія, етика, естетика та інші) допомагають педагогіці визначити мету виховання, правильно враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, забезпечують оперативною інформацією про зміни в науці і суспільстві, корегуючи спрямованість виховання. Психологія вивчає закономірності розвитку психіки людини, а педагогіка — ефективність тих виховних впливів, які призводять до змін у внутрішньому світі і поведінці людини. Кожен розділ педагогіки опирається на відповідний розділ психології. Анатомія і фізіологія людини складають базу для розуміння біологічної суті людини — розвитку вищої нервової діяльності, першої і другої сигнальних систем, розвиток і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем.

Об'єкти зв'язку педагогіки з іншими науками: поняття (терміни), закономірності, концепції, предмети (об'єкти), процеси, критерії, методи.

Типи зв'язку педагогіки з іншими науками: взаємовплив, взаємодія,; взаємопроникнення, інтеграція, міжнаукові, міждисциплінарні.

Форми зв'язку педагогіки з цими науками: а) опирається на ідеї інших наук

¹ Коваль Л.Г., Звєрєва І.Ю., Хлєбнік С.Р. Соціальна педагогіка. —К, 1977. -с.З.

(людина формується у діяльності — з філософії); б) використовує методи дослідження з інших наук (анкетування — з соціології); в) використовує результати досліджень інших наук (насамперед, з психології); г) проводить дослідження спільно з іншими науками; д) дає замовлення іншим наукам на дослідження певних явищ.

5. "Педагогічна практика без теорії — те саме, що знахарство в медицині, — писав К.Д.Ушинський у своїй статті "Про користь педагогічної літератури", відзначаючи, що педагогічна література є для вчителя "наймогутнішим засобом". "Всякий міцний успіх суспільства в справі виховання неминуче спирається на

педагогічну літературу", — робить висновок Ушинський. Принцип зв´язку теорії з практикою. Цей принцип, як і всі інші ди­дактичні принципи, визначає цілу низку вимог до змісту, методів, за­собів, організаційних форм навчання і до самого процесу навчання. Розкриємо їхню суть.

Метою пізнання світу є перетворення його відповідно до потреб людини. Це положення є одним з основних у виборі змісту навчан­ня та виборі методів і форм навчання. При вивченні різних пред­метів учителі мають можливість показати, як народжувалися і роз­вивалися науки в силу практичних потреб людини. Розвиток про­дуктивних сил безумовно був і є рушієм наукового прогресу. У свою чергу, нові наукові теорії допомагали і допомагають удосконалюва­ти виробництво, розвивати техніку, технологію, в цілому економіку виробництва.

Водночас, при вивченні низки предметів є можливість показати і такий стан розвитку науки, коли теоретична думка розвивається само­стійно, значно випереджаючи практику. Це особливо стосується фізи­ки, математики, хімії.

В організації навчальної діяльності в одних випадках практика ви­ступає як відправний момент. Цьому сприяє робота в лабораторіях, майстернях, у кабінетах. А в інших - формування в учнів умінь засто­совувати знання на практиці, у виробництві, побуті, розкриття перед учнями тих науково-технічних і виробничих проблем, які є актуальни­ми на найближчі 10—20 років для нашого суспільства та всієї світової громадськості, і можливих шляхів їх вирішення є одним із напрямів забезпечення єдності науки і виробництва. Істинно наукові знання — це такі знання, які допомагають людині успішно взаємодіяти з приро­дою, оволодівати її багатствами, перетворювати її в інтересах людини, вдосконалювати техніку, піднімати культурний, економічний та соц­іальний рівень життя людей.

Одним із шляхів поєднання теорії і практики є політехнічне навчан­ня. Воно передбачає забезпечення учнів знаннями основ сучасного виробництва, основних напрямів науково-технічного прогресу, формування в них умінь застосовувати знання законів науки для вирішен­ня практично важливих завдань, сприяє розвитку конструкторських і винахідницьких здібностей, готує учнівдо обрання технічних професій. Таким чином, дія принципу зв´язку теорії з життям і практикою ство­рює умови для отримання істинно наукових знань.

6Джерела педагогіки. Педагогіка, має як теоретичні, так і практичні джерела. До них відносять: а) народну педагогіку; б) твори вчених-філософів; в) твори класиків педагогіки; г) результати сучасних педагогічних досліджень; д) передовий педагогічний досвід; е) державні документи з питань освіти і виховання; є) дані суміжних з педагогікою наук. Дамо коротку характеристику цих джерел. а) Педагогіка виникла з насущних потреб життя суспільства як необхідність передачі молодшим поколінням досвіду, традицій. Покоління за поколінням робили свій внесок у духовну культуру народу, нагромаджували знання про способи передачі цієї культури. Так виникла народна педагогіка. б) Тривалий час педагогіка як. наука розвивалась у складі філософії. Філософські системи Стародавнього Китаю, Індії, Греції, Риму, створені такими видатними, мислителями, як Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель, Демокріт містили ідеї і положення, пов'язані з питаннями виховання людини, формування її особистості, визначення її становища у суспільстві. У період середньовіччя значним був вплив церкви на виховання. Багато педагогічних ідей розвивались в рамках богослов'я - теології. Це наклало свій відбиток і на нинішній розвиток педагогіки. Філософія стала методологічною основою педагогіки, тобто педагогічні дослідження та теоретична інтерпретація їх результатів завжди опираються на сукупність вихідних філософських ідей: ідеалістичних чи матеріалістичних. Філософські теорії лежать в основі численних педагогічних концепцій та виховних систем. Основні з них: неопрагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм, неотомізм, діалектичний матеріалізм. Неопрагматична педагогіка розуміє виховання як процес соціалізації особистості. Неопозитивізм прагне осмислити комплекс явищ, викликаних науково-технічною революцій. Основне завдання виховання - формування раціонально мислячої людини, здатної самопрограмувати свій розвиток. Екзистенціалізм - визнає особистість вищою цінністю, унікальною, неповторною. Неотомізм — релігійне філософське вчення. Педагогіка неотомізму стоїть за виховання загальнолюдських доброчинностей. в) Виділення педагогіки як окремої самостійної науки із складу філософії відбулось у XVII столітті. Англійський філософ Френсіс Бекон у перелік існуючих на той час наук включив і педагогіку. Але справжнє закріплення статусу педагогіки як науки сталося завдяки працям чеського педагога Яна Амоса Коменеького "Велика дидактика", "Материнська школа", "Світ в малюнках" та ін. У своїй основній праці "Велика дидактика" він виклав свої погляди на роль освіти, підхід до визначення змісту, принципів, методів і форм навчання. Виразником педагогічної думки того періоду став англійський філософ Джон Локк. В основі його педагогічної концепції, викладеної у творі "Думки про виховання"", лежить матеріалістичний емпіризм. Тобто, джерелом знань він вважав досвід. Україна в цей час переживала розквіт державності, школи, педагогіки. Теоретична педагогічна думка виражалась у працях М.Смотрицького, Ф.Прокоповича. Серед українських просвітителів найяскравішою фігурою був Г.С.Сковорода, який виступав проти церковно-схоластичного і феодально-аристократичного виховання, проти придушення людського розуму. г) Сучасна педагогіка розвивається в результаті діяльності значного числа вчених-педагогів, які працюють у науково-дослідних, інститутах та. вищих навчальних закладах. Вища наукова установа в галузі педагогічних і психологічних наук. -Академія педагогічних наук України, створена у 1992 році. Вона, здійснює науковий супровід галузі і забезпечує її перспективний розвиток. Найбільш відомими педагогічними діячами сучасності є такі провідні вченії В.Г.Кремінь, О.В.Сухомлинеька. д) Важливим джерелом педагогіки є передовий педагогічний досвід. Поява вчителів-новаторів. Вони висунули низку педагогічних ідей, втілення яких дозволяло вчителям, перейти на якісно новий рівень відносин з учнями - відносин співробітництва. Назвали, цю систему ідей педагогікою співробітництва. Вона містила такі ідеї, як навчання без примушування, постановка важких цілей, пошук опори, надання вільного вибору, випередження, викладання великими блоками, різноманітність форм роботи, формування інтелектуального фону класу, залучення учнів до самоаналізу. А основним було ставлення до учня як до особистості, індивідуальності, віра в його можливості і здібності. е) Основним державним, документом, в якому висвітлюється політика України в галузі освіти, є Закон України "Про освіту" Він утверджує всебічний гармонійний розвиток особистості як мету освіти, визначає право громадян на освіту та соціальний захист учнів. Закон України „Про загальну середню освіту", який визначив правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні. є) Педагогіка пов'язана з низкою суміжних наук,, які теж вивчають людину. Цей зв'язок полягає в: - спільному дослідженні загальних проблем, як-от переходу до навчання шестиліток, навчання паралельного із лікуванням та ін.; - використанні результатів досліджень, отриманих іншими науками; - застосуванні в педагогічних дослідженнях загально-наукових методів; - розробці понять з різних галузей знань для поглиблення розуміння суті педагогічних явищ. Певні зв'язки має педагогіка з історією і літер

7Система освіти України, її структура