ТНЕУ / ПОДАТКОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

1. Пільги в оподаткуванні юридичних осіб як фактор бюджетного процесу в Україні

Головним інструментом мобілізації фінансових засобів для покриття державних витрат є загальнодержавні податки і збори. Державне регулювання за допомогою податків і зборів залежить від типу податкової системи, податкових ставок, а також видів та розмірів податкових пільг. Податки в державному регулюванні економіки мають дві ролі: - головне джерело фінансування державних витрат; - інструмент регулювання. Так як у задачу державних бюджетних органів входить не тільки обкладання податком джерело прибутків, але й створення тонкого механізму впливу на господарську діяльність. В державному регулюванні економіки податкові пільги, також, відіграють значну роль у завдяки тому, система пільг є своєрідним орієнтиром для юридичних і фізичних осіб під час вибору ними сфери діяльності, форми одержання доходів. Пільги зменшують податковий тиск на платників. Завданням податкових пільг є рівність в галузі оподаткування, виходячи з матеріального становища суб’єкта оподаткування. Пільги надаються на окремий податок або збір і в залежності від обставин, які визначають тип пільги - це звільнення від податку в повному обсязі або частково. Податкові пільги – це інструменти податкового регулювання, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку, і стосуються об’єкта, ставки або інших складових оподаткування. Також податковою пільгою визначається звільнення платника податків від нарахування і сплати податку чи сплата ним податку ним в меншому розмірі за наявності підстав, визначених законодавством України. Найчастіше – це повне або часткове звільнення від податку. Вони є одним із елементів податкової політики і пересліду­ють як економічну, так і соціальну мету. Використовуючи податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує соціальний захист окремих видів діяльності та груп населення. Перелік податкових пільг визначається законами України та інструкціями Міністерства фінансів України про порядок нарахування і сплати тих чи інших податків Податкові пільги є альтернативою субсидій, дотацій та інших окремих інструментів пільгового кредитування. Тому для впро­вадження податкових пільг слід додержуватися системного підхо­ду, який має забезпечувати зв"язок усіх цих інструментів у єдиний комплекс. Правове ре­гулювання пільг здійснюється, по-перше, на рівні податкових законів, які встановлюють засадні принципи надання пільг пев­ним категоріям платників, по-друге, на рівні підзаконних актів, що визначають конкретні пільги для конкретних суб"єктів опо­даткування. Законодавство про оподаткування в якості пільгових суб’єктів виділяє категорії платників, а не окремих юридичних чи фізичних осіб, тобто виділяє певну однорідну групу платників податків, що характеризується конкретною ознакою, на підставі якої і формується пільговий податковий режим. Усі інші платники податків визначають об’єкт оподаткування, обчислюють податкову базу і суму податків у повному обсязі згідно з встановленими законодавством загальними правилами. Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і податковий кредит. Оподаткування прибутків юридичних осіб здійснюється в Україні на підставі Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону від 22 травня 1997 р. (зі змінами та доповненнями). Оподаткування податком на прибуток здійснюється за принципом резиденства. Платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами; з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерел їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом. Юридичні особи, що мають філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не мають статусу юридичної особи та розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади, мають право прийняти рішення про сплату консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням. Для переходу на консолідовану сплату платник повинен самостійно до 1 липня року, що передує звітному, повідомити податкові органи за власним місцезнаходженням та місцезнаходженням його філій (відокремлених підрозділів). До платників податку на прибуток належать постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України; управління залізниці, які одержують доход від господарської діяльності залізничного транспорту. Згідно з законами України "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про Національний банк України" Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку) сплачують до Державного бюджету України суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами та частиною валових витрат років, що передують звітному (у разі коли вони не відшкодовані валовими доходами таких років), по закінченні фінансового року. Якщо за підсумками року затверджені видатки Національного банку України перевищують отримані доходи, дефіцит покривається за рахунок Державного бюджету України. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань платника податку. Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.До складу валового доходу не включаються: - суми податку на додану вартість; кошти, отримані як компенсація (відшкодування) за примусове відчуження державою іншого майна платника податку; кошти або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду (господарського суду) або внаслідок задоволення претензій (у разі якщо вони не були віднесені цим платником податку до складу валових витрат або відшкодовані за рахунок коштів страхових резервів); - суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платникові податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових витрат; суми одержаного платником податку емісійного доходу. Не є об'єктом оподаткування також інвестиції та грошові або майнові внески згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи; кошти спільного інвестування інститутів спільного інвестування. Для забезпечення заходів щодо проведення загальнодержавної соціальної політики виключаються з об'єкта оподаткування також суми доходів, нагромаджених на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення, а також суми надходжень до інших неприбуткових установ і організацій та інші кошти, визначені законом. Валові витрати виробництва та обігу являють собою суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Тобто це витрати, пов'язані зі здійсненням власної господарської діяльності платника, у тому числі суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, включаючи витрати з придбання електричної енергії (у тому числі реактивної), з урахуванням обмежень, встановлених законодавством; суми коштів, внесені до страхових резервів; суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів) встановлених Законом України "Про систему оподаткування". Водночас сплата фінансових, адміністративних, господарських та інших санкцій здійснюється платником податків за рахунок власного прибутку. На валові витрати можна віднести добровільні внески платника, що здійснюються протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, у розмірі, що становить не менше двох та не більше 5% оподатковуваного прибутку попереднього звітного року, за винятком відрахувань. Законодавство містить вичерпний перелік витрат, що можуть бути віднесені на валові витрати платника податку, а також витрат, що не можуть бути віднесені до валових витрат (ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Законодавство передбачає особливий порядок оподаткування ряду операцій. До операцій особливого виду, які здійснюються з урахуванням спеціальних правил, встановлених Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", належать:

- товарообмінні (бартерні) операції;

- страхова діяльність;

- операції з розрахунками в іноземній валюті;

- операції з пов'язаними особами;

- операції з цінними паперами та деривативами;

- спільна діяльність на території України без створення юридичної особи;

- нарахування та виплата дивідендів;

- операції з борговими вимогами та зобов'язаннями;

- виконання довгострокових договірних зобов'язань.

Під амортизацією основних фондів і нематеріальних активів розуміють поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, встановлених законодавством. Амортизації підлягають витрати на: - придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; - самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів;

- проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів;

- капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Закон встановлює порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань платника податку протягом звітного періоду. Існує чотири групи основних фондів, і віднесення їх до певної групи зумовлює особливий порядок проведення обліку балансової вартості та здійснення амортизації. Норми амортизації встановлюються у процентах до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): 1) група 1 - 2%; 2) група 2 - 10%; 3) група 3 - 6%; 4) група 4 - 15%. Порядок бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів встановлює Міністерство фінансів України. Окремий порядок амортизації передбачений для витрат, пов'язаних з видобуванням корисних копалин. Базова ставка, за якою оподатковується прибуток платників податку, включаючи підприємства, основані на власності окремої фізичної особи, - 30% до об'єкта оподаткування. Така сама ставка застосовується і при оподаткуванні доходів від грального бізнесу до платників податків, що здійснюють виплату виграшів у лотерею або інші види ігор чи розиграшів. Не підлягають оподаткуванню виграші у державні грошові лотереї. При цьому під державними грошовими лотереями законодавство має на увазі лотереї, які передбачають наявність призового фонду у розмірах не менш як 50% суми отриманих доходів, а також відрахувань до Державного бюджету України в розмірі не менш як 30% доходів, що залишаються у розпорядженні після відрахувань до призового фонду. Для зменшення податкового тягаря та здійснення додаткових заходів для розвитку підприємництва в Україні та розширення податкової бази згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 24 грудня ; 2002 р. передбачено, що з 1 січня 2004 р. в Україні буде запроваджено нову базову ставку податку - 25%. Крім базової ставки, законодавство містить кілька інших ставок, що пов'язано з особливостями здійснюваної платниками податків діяльності. Зокрема, доходи від страхової діяльності (крім доходів від операцій, проведених за договорами довгострокового страхування життя) страховиків-резидентів оподатковуються за ставкою у розмірі 3% суми валового доходу, одержаного від страхової діяльності. Доходи страховиків-резидентів, отримані за договорами довгострокового страхування життя, оподатковуються за ставкою 0% у разі додержання вимог до таких договорів. Оплата вартості фрахту, яка виплачується резидентами нерезидентам, оподатковується за ставкою 6% у джерела виплати таких доходів за їх рахунок. Пільги зі сплати податку. Законодавство визначає перелік неприбуткових установ та організацій, до яких належать: а) органи державної влади та органи місцевого самоврядування і створені ними установи або організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів; б) благодійні фонди і благодійні організації; в)пенсійні фонди, кредитні спілки; інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів; г) спілки, асоціації та інші об'єднання юридичних осіб, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів; д) релігійні організації; е) житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків. У неприбуткових організацій звільняються від оподаткування доходи, що надходять у вигляді коштів або майна безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; пасивних доходів; інші доходи, що надходять у межах, встановлених законодавством (п. 7.11 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Водночас віднесення організацій до неприбуткових не звільняє їх від обов'язку вставати на податковий облік та здавати податкову звітність у формах та обсягах, встановлених податковим законодавством для неприбуткових організацій. Також згідно з Законом звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій, громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, прибуток, отриманий від продажу товарів (робіт, послуг), крім підакцизних товарів та прибутку, одержаного від грального бізнесу, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менше 50% загальної чисельності працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25% суми загальних витрат на оплату праці, що їх відносять до складу валових витрат виробництва (обігу). Оподатковується у розмірі 50% від діючої ставки прибуток платників податків від проведення науково-дослідних і реставраційних робіт у сфері охорони культурної спадщини. У розмірі 50% від діючої ставки оподатковується і прибуток від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, що створені відповідно до закону. Податковий період для обчислення податку на прибуток підприємств починається з першого календарного дня податкового періоду і закінчується останнім календарним днем податкового періоду. Встановлено такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Для розрахунку податку на прибуток, що здійснюється самостійно платником податку, застосовується ряд положень, у тому числі дата збільшення валових витрат. Згідно з п. 11.2 Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг). Підприємства, основною діяльністю яких є виробництво сільськогосподарської продукції, сплачують податок на прибуток у порядку і в розмірах, передбачених цим Законом, за підсумками звітного податкового року. При цьому валові доходи і витрати підприємств - виробників сільськогосподарської продукції, утримані (понесені) протягом звітного податкового року, підлягають індексуванню виходячи з офіційного індексу інфляції за період від місяця, наступного за місяцем понесення таких витрат (отримання доходів), до кінця звітного податкового року. Сума нарахованого податку зменшується на суму податку на землю, що використовується у сільськогосподарському виробничому обороті. Бюджетні організації сплачують податок на прибуток, отриманий від господарської діяльності, щоквартально за наростаючим підсумком з початку звітного податкового року. Неприбуткові організації, сплачують податок на прибуток від неосновної діяльності у загальному порядку. Нерезиденти, що проводять діяльність на території України через постійне представництво, ведуть бухгалтерський облік та звітність згідно з законодавством України, щоквартально подають податковим органам за місцезнаходженням постійного представництва декларацію про прибуток, одержаний із джерел в Україні, а також розрахунок нарахованого податку на прибуток за формою, встановленою центральним податковим органом. Сплата податку іншими, ніж платник податку, особами не дозволяється. Порядок ведення і складання податкових звітів, декларацій про прибуток підприємств та розрахунків податку встановлюється центральним податковим органом. Надміру внесені до бюджету суми податку, що нараховані за звітний період наростаючим підсумком з початку року, зараховуються у рахунок наступних платежів або повертаються платникові податку не пізніше десяти робочих днів з дня одержання письмової заяви такого платника податку. Чинне законодавство також передбачає механізми, через які забезпечується усунення подвійного оподаткування. Зокрема, суми податків на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб'єктами господарської діяльності за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку на прибуток в Україні. При цьому зарахуванню підлягає сума податку, обчислена за правилами, встановленими Законом. Розмір зарахованих сум податку на прибуток з іноземних джерел протягом податкового періоду не може перевищувати суми податку, що підлягає сплаті в Україні платником податку протягом такого періоду. Не підлягають зарахуванню до зменшення податкових зобов'язань такі податки, сплачені в інших країнах: податок на капітал (майно) та приріст капіталу; поштові податки; податки на реалізацію (продаж); інші непрямі податки незалежно від того, підпадають вони під категорію прибуткових податків чи оподатковуються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав; суми податку, сплачені з пасивного прибутку (дивідендів, процентів, страхування, роялті). Зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку на прибуток провадиться за умов подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності міжнародного договору України про усунення подвійного оподаткування доходів,

— вилучення;

— знижки;

— податкові кредити.

Вилучення — це податкові пільги, спрямовані на вик­лючення з оподатковуваного доходу окремих предметів (об"єктів оподаткування). Вилучення можуть надаватись як усім платникам по­датку, так і окремим їхнім категоріям; як постійно, так і на визначений строк. Знижки — це пільги, спрямовані на скорочення подат­кової бази. Вони пов"язані не з доходами платника податків, а з видатками. Так, платник податків має право зменшува­ти оподатковуваний прибуток на суму перерахованих ним коштів у благодійні фонди, підприємствам освіти, охорони здоров"я, культури тощо Податкові кредити — це пільги, спрямовані на зменшен­ня податкової ставки або податкового окладу. Об"єктом в даному випадку виступає обчислена сума податку, а не до­ходи або видатки платника. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і в період усього терміну її дії самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів. Якщо платника цілком звільнено від сплати податку, то обов’язок з обліку і звітності в нього залишиться. Політика України має стимулювати вітчизняне вироб­ництво з метою підвищення купівельного попиту "і конку­рентоспроможності окремих видів товарів (продукції) на внутрішньому ринку. Одним із аспектів такого стимулю­вання при оподаткуванні і є надання пільг та інших заохо­чень. При наданні пільг оподаткування розглядається не як бар"єр на шляху розвитку і не як безповоротна втрата більшої частки доходів, а як усвідомлена необхідність відра­хувань на розвиток охорони здоров"я, страхування, соцза­безпечення власне платників податків. Законодавством України передбачено особливі пільги, які можна поділити на дві групи:

— перша включає відносно традиційні і сталі звільнення від податку незалежно від обставин (звільнення від сплати податку окремих груп платників);

— друга характеризується певною короткотривалістю стосовно конкретних об"єктів.

Відповідно до статті Закону України «Про систему опо­даткування» встановлення і скасування пільг платникам податків здійснюється Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сіль­ськими, селищними, міськими радами згідно із законами про оподаткування.

Серед найбільш поширених є такі види податкових пільг:

— повне або часткове звільнення від сплати деяких по­датків;

— податкові скидки для окремих підприємств, галузей, регіонів;

— неоподатковуваний мінімальний рівень прибутків;

— виключення з оподатковуваних прибутків деяких ви­трат платників податків;

— повернення раніше сплачених податків (податкова амністія)

Податкові пільги завжди були і залишаються об"єктом особливої уваги та зацікавленості всіх платників податку, оскільки - наявність комплексу податкових пільг означає повне або часткове звільнення юридичних і фізичних осіб від обов"язкових платежів. В умовах ринкових відносин вони виступають необхідною передумовою для активного використання всіх податкових інструментів з метою еконо­мічного і правового регулювання соціальних процесів, стиму­лювання розвитку виробництва тощо. Передбачені законо­давством пільги надаються залежно від об"єктів та суб"єктів оподаткування і значення їх для розвитку народного гос­подарства країни. Пільги мають носити постійний, сталий характер і не бути амністією для неплатників податків. На думку деяких економістів, податки повинні сплачу­вати всі, в кого виникає той чи інший об"єкт оподаткуван­ня. Пільги можливі й потрібні, якщо вони мають цілеспря­мований характер — стимулюють інвестиційну та іннова­ційну діяльність, сприяють виконанню загальнодержавних програм і мова може йти тільки про пільгові податкові ставки, встановлені на якийсь термін. Причому, по-перше, надання таких пільг має бути виваженим процесом, а по-друге, — водночас вирішувати питання про компенсаційні заходи щодо доходної частини бюджету. Інші вважають, що окремі пільги в оподаткуванні мож­ливі лише з трьох позицій: щодо експортних операцій, інве­стицій і новостворених підприємств. З наведеними доказами не можна не погодитися, тому що, коли немає чіткої концепції податкової політики, пільги до недавнього часу надавалися широкому колу суб"єктів підприємницької діяльності на шкоду інтересам держави. Пільги мають встановлюватися лише стосовно об"єкта, а не суб"єкта оподаткування. Всупереч вимогам ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», якою передбачається, що встановлення і скасування податків та пільг здійснюється Верховною Ра­дою України, а ставки податків та пільги не можуть вста­новлюватися або змінюватися іншими законодавчими ак­тами України, крім законів про оподаткування. Президент і Кабінет Міністрів України протягом останніх років вида­вали нормативні акти, якими встановлювали або скасо­вували пільги суб"єктам підприємницької діяльності. Ча­сто такі нормативні акти не кореспондувалися між собою, а іноді просто суперечили один одному, що призводило до всіляких порушень як з боку платників податків, так і пра­цівників податкових адміністрацій.

2. Правова база податкового менеджменту

Правове регулювання обов'язкових податкових платежів визначається як особливостями компетенції органів держав­ної влади і управління щодо встановлення, зміни і скасуван­ня, так і чітким закріпленням усіх елементів, що характери­зують податок як цілісний механізм. Законодавчі акти щодо окремих податків і зборів відрізняються стабільною традицій­ною структурою, її складовими виступають елементи правово­го механізму податку чи збору. С. Г. Пєпеляєв розкриває ці складові в «елементах закону про податок». Проте можна використовувати й інший термін — «елементи правового податкового механізму». Річ у тім, що правове забезпечення податкових важелів здійснюється і підзаконними актами на різних рівнях і, говорячи про елементи по­даткового закону, ми немов би абстрагуємося від податків, що деталізуються підзаконними актами. При цьому необхідно виходити з того, що регулювання пра­вового механізму податку здійснюється шляхом закріплення імперативного набору елементів, що визначають зміст і особ­ливості реалізації податкового обов'язку. Податковим кодек­сом Російської Федерації закріплюються ці підстави. Наприк­лад, у ст. 17 закріплено, що податок вважається встановленим лише в тому разі, якщо визначені платники податків і елемен­ти оподаткування, а саме:

об'єкт оподаткування;

податкова база;

податковий період;

податкова ставка;

порядок нарахування податку;

порядок і терміни сплати податку.

У необхідних випадках при встановленні податку в акті за­конодавства про податки і збори можуть також передбачатися податкові пільги і підстави для їхнього використання платни­ком податків. У даному разі сформований певний алгоритм побудови спеці­альних законодавчих актів, якими регулюється сплата відпо­відних податків і зборів. Ці акти мають традиційну структуру —розташування статей. (Певна річ, ми абстрагуємося від ситу­ації, коли в акті є яка-небудь спеціальна норма (бюджетне від­шкодування; бандерольний спосіб сплати податку і т.д.), яку неможливо застосувати до інших податків.) Система елементів правового механізму податку складаєть­ся з обов'язкових і факультативних елементів. Обов'язкові еле­менти об'єднано у дві групи.