МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Аналіз екологічного стану смт. Ширяєве Ширяївського району Одеської області
Роботу виконав
Студент ІІІ курсу, групи К-32
Петреко Павло
Одеса – 2012
Зміст
Вступ
1. Екологічна характеристика водних ресурсів
2. Екологічна характеристика повітряного середовища
3. Екологічний стан ґрунтів
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Ширяєве. А раніше воно називалося Степанівкою. Селище має неповторну історію. Російсько-турецька війна 1787-1791 рр. закінчилася підписанням Ясського мирного договору, згідно з яким відвойовані у турок Очаків, Хаджибей, Бендери, Акерман та Ізмаїл і прилеглі до них землі Причорномор’я від Дніпра до Дунаю увійшли до складу Російської імперії. І були названі Новоросією, а згодом приєдналися до Малоросії (України).
Тоді село Степанівка відносилося до Ананьївського повіту Херсонської губернії.
Точної дати заснування селища не має. Ставка робиться на 1795 рік. Цього року проводився ревізький перелік, за яким налічувалось 36 дворів і 289 жителів.
Отже, Ширяєве було засноване в кінці XVIII століття вихідцями з Болгарії на колишній, Очаківській землі, а також збіглими селянами – кріпаками з півночі Росії та України. Село Степанівка назване, очевидно, по імені свого першого поселенця. Рішенням виконкому Ширяївської селищної ради затверджено, що Днем селища Ширяєве вважати 19 серпня. Цей день співпадає з великим і світлим святом – Спасом.
Першою землевласницею с. Степанівки за архівними документами згадується поміщиця Анастасія Степанівна Чорнолуцька – дочка царського придворного лакея Степана Ширяя. В молоді роки вона користувалася особливою увагою імператора Олександра II. У 19-річному віці вона одружилася з престарілим дворянином Чорнолуцьким. В день весілля цар подарував дворянці Чорнолуцькій 10 тисяч десятин казначейських разом з селянами с. Степанівки.
Після реформи 1861 року поміщиця Чорнолуцька змушена була відпустити своїх кріпаків на волю і подарувала селянам по 2 десятини землі на ревізьку душу. За це даровані землі були названі в її честь та в честь її сестри – Анастасіївка та Ульянівка.
У 1880 р. А. Чорнолуцька помирає і її садиба разом з землями і селянами переходить у спадщину Сергію Олександровичу Ширяю (її незаконнонародженому сину).
С.О. Ширяй був ротмістром імператорської гвардії, жив у Петербурзі і в свої володіння приїздив лише влітку. Маєтком керував управитель Михайло, на його честь, до речі, назване село Михайлівка. Самолюбивий С. Ширяй вирішив увіковічити себе: в одне літо він перейменував Степанівку у Ширяєве. А зробив він це дуже просто: виставив на всіх дорогах сторожів, об’їждчиків і наказав: „Питайте, куди їдуть. Скажуть, що в Степанівку, бийте батогами і повертайте назад, а коли скажуть в Ширяєве – пропустіть”.
Так швидко в пам’яті людей врізалася нова назва селища – Ширяєве. І незабаром з’явилася офіційна назва: містечко Ширяєве Степанівської волості Ананьївського повіту Херсонської губернії.
Реформа 1861 року не змінила економічного становища переважної більшості селян Ширяєвого і навколишніх хуторів. 199 із 209 дворів, тобто майже всі господарства не одержали наділів. Отже, 97,5% селянських родин залишалось без землі. Вона перебувала в руках Ширяєва і духівництва (307 десятин). Хлібороби, як і раніш, мусили йти в кабалу до поміщика. Та 71 селянська родина (34%) зовсім не мала за що орендувати землю і залишалась без ріллі. Значна частина брала в оренду від 1 до 5 десятин. За садибу також треба було платити чинш по 8-12 крб. щороку тому ж поміщикові. У тих садибах міцно оселилися злидні і нестатки. Щоб якось проіснувати, частина селян шукала заробітків в інших місцях, а також у ремісництві і дрібній торгівлі. У 1880 році у містечку було 117 господарів. Ремесла й торгівля набули в містечку значного розвитку. Тут працювало 14 кравців, 13 шевців, 10 ковалів, 7 теслярів, чимало лимарів і гончарів. Серед північних населених пунктів Херсонської губернії Ширяєве займало одне з перших місць за обсягом торговельного обороту. Великі базари збиралися містечку кожні два тижні, малі – щодня. Через село проходив Чумацький шлях, що з’єднував Одесу з Поділлям, Волинню, Балтою. Цим трактом тяглися валки з пшеницею, тютюном, горілкою та іншими товарами. З півдня у північні райони везли в’ялену рибу, сіль, фрукти та промислові вироби. Рік у рік збільшувався потік вантажів через Ширяєве. Зростало населення. За даними 1859 року тут налічувалося вже 85 дворів, 402 мешканці. У І половині XIX ст. Ширяєве було віднесено до розряду містечок Тираспольського повіту. Стає волосним центром, має православну церкву з оригінальним оздобленням, єврейський молитовний будинок, поштову станцію, кілька кам’яних осель місцевих торговців і багатих ремісників, 8 крамниць, корчму, винний погріб, трактир.
Багаті крамарі, шинкарі одночасно займались лихварством. Вони як павуки висмоктували кров трудового люду, розоряли селянські господарства, відбираючи за борги майно, худобу. Отже, жителі Ширяєвого страждали не тільки від поміщицької експлуатації, а й від гноблення з боку лихварів і торговців.
З розвитком капіталістичних відносин зростала експлуатація, посилювалось зубожіння селянських мас.