Документ Microsoft Word (3)

ЗМІСТ

ВЧЕННЯ ВЕРНАДСЬКОГО ПРО БІОСФЕРУ І НООСФЕРУ …………………………..3

БІОСФЕРА І ЛЮДИНА. НООСФЕРА………………………………………………… .....7

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………………10

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………………………………...13

ВЧЕННЯ ВЕРНАДСЬКОГО ПРО БІОСФЕРУ І НООСФЕРУ

Сучасне вчення про біосферу створив і розвинув В. І. Вернадський (1863 — 1945). Його творчому генієві були притаманні не тільки глобальність мислення, а й вихід за рамки експериментальної науки. Президент Української академії наук, академік Петербурзької АН, а потім AH CPCP, член численних іноземних академій, непере­січний природознавець-мислитель залишив нам цілісне бачення світу і завдань людини як на Землі, так і у Всесвіті.

Народився він у Петербурзі. Мати була українкою, та й корені роду Вернадських сягають Запорізької Січі. На все життя вчений зберіг любов до української мови, культури, історії та науки.

В. І. Вернадський отримав блискучу освіту. Він навчався в Петербурзькому університеті у 80-х роках минулого століття, коли там викладали великі вчені В. В. Докучаєв, Д. І. Менделєєв, О. і. Воєйков, О. М. Бекетов, М. П. Вагнер та ін., володів європейськими мовами, в юні роки відвідав Берлін, Мюнхен, Лондон, Париж, міста Італії. Його методологія вирізнялася вражаючою широтою підходу до проблем людства. Він закликав і інших учених не лише порівнювати науковий світогляд різних епох, а й вивчати структуру науки вкупі з іншими формами суспільної свідомості — філософії, релігії, мистецтва, навіть з матеріальною практикою і соціальними умовами життя населення тієї епохи. Мислитель написав блискучі статті про творчість Ломоносова, Канта, а в наукових працях цитував найвидатніших учених світу. Науковий метод розглядався ним як важливий, але не єдиний метод пізнання реальності.

В. І. Вернадський створив цілий комплекс наук про Землю — від генетичної мінералогії до біохімії, радіології, вчення про біосферу.

Він принципово відкинув старий біологічний підхід — дослідження окремо того чи іншого живого організму, а висунув на перше місце поняття життя як організованої сукупності живої речовини. Вчений підкреслював, що речовина планети (а також і в Космосі) утворюється в кругообігу «мертве — живе — мертве», що «біогенні породи» (тобто створені живою речовиною) становлять значну частину її (біосфери) маси, «... йдуть далеко за межі біосфери ... вони перетворюються, втрачаючи всякі сліди життя, в гранітну оболонку». «Геохімія доводить неминучість живої речовини для цього кругообігу всіх елементів і тим ставить на науковий грунт питання про космічність живої речовини»,— писав він у монографії «Жива речовина», стверджуючи, що життя — така ж вічна складова буття, як матерія та енергія.

В. І. Вернадський відніс до біосфери ширші шари земних оболонок, де не тільки мешкають живі організми, а й знаходяться речовини, створені в минулому живою матерією (торф, кам'яне вугілля, осадові породи тощо). Він розглядав біосферу не просто як просторову категорію, а як складну єдину систему — оболонку, в якій живі істоти перебувають у складній взаємодії як із неживою природою (повітрям, водою, сонячною енергією), так і між собою і цим визначають хімічний стан зовнішньої кори нашої планети.

Мислитель визначив межі біосфери, вказавши, що до неї входять уся гідросфера Землі, верхня частина літосфери до глибини 2 — З км, де ще є живі бактерії, і нижня частина атмосфери. Він розглядав біосферу як зону перетворення цієї космічної енергії трансформаторами, що в ній знаходяться.

Багато уваги у своїх працях В. І. Вернадський приділяв зеленій речовині рослин, тобто хлорофілу, оскільки лише він здатний кристалізувати променисту енергію Сонця та з її допомогою створювати первинні органічні сполуки з вуглекислого газу, повітря і водних розчинів. Розглядаючи обсяг і енергетичні коефіцієнти різних груп рослинності, вчений дійшов висновку, що головними трансформа­торами сонячної енергії в хімічну енергію біосфери є одноклітинні зелені водорості океану, що дуже швидко розмножуються. Значну роль у цьому процесі відіграють також ліси тропічного поясу. Ось чому інтенсивне вирубування тропічних лісів у Південній Америці, Африці та Індонезії, забруднення океану, що пригнічує ріст водоростей, є вкрай несприятливими факторами, що порушують екологічну рівновагу біосфери наприкінці XX ст. В. І. Вернадський узагальнив і поширив проблему простору - часу на простір і час живої матерії: «... повертаючись до живої речовини, ми базуватимемося на тому, що в ньому — в його прояві взагалі — час і простір невіддільні» . Мислитель підходив до дослідження простору — часу як до явища, котре має будову, тобто структуру, підкреслюючи, що це явище не тільки структурно, а й фізично володіє різними станами. Він наполягав на значних відмінностях, які існують між часом, що вимірюється всередині живих організмів, і часом «косної» (неживої") матерії. Позаяк існує різниця симетрії простору в просторі — часі живої та «косної» речовини, необхідно розрізняти і відокремлювати час життя від планетного часу.

Упродовж десятків років учений досліджував роль людини в перебудові поверхні Землі. Вивчаючи мінералогію, він зацікавився масштабами технічної діяльності людства в царині видобування з надр Землі різних мінералів і руд, їх переробки, отримання людиною нових, невідомих у природі в самородному вигляді, металів і хімічних сполук. Він дійшов висновку, що масштаби людської діяльності зростають і їх можна порівняти з масштабами природних геологічних явищ. Уже в ранніх працях В. І. Вернадський писав, що технічна діяльність людства являє собою процес, накладений на природні процеси, тому він чужий їм і протиприродний. У пізніших працях мислитель стверджував, що еволюційна поява людини і розвиток наукової думки — це також природний процес, як усе в навколишньому світі. А звідси — його висновок про те, що наукова думка людства має розвиватися відповідно до законів природи, а не протиставляючи себе їм.

У праці «Автотрофність людства», вперше опублікованій 1925 р. у Парижі, учений вперше написав про те, що в біосфері існує велика геологічна, можливо навіть космічна, сила. Вона не є проявом енергії чи формою, проте вплив її на перебіг земних енергетичних явищ — «глибокий і сильний, і повинен мати відбиток, хоч і менш сильний, але, безперечно, і поза земною корою, в бутті самої планети». Ця сила — «розум людини, спрямована та організована воля як істоти суспільної»1. В. І. Вернадський не тільки підкреслював міць впливу людського суспільства на середовище, а й наголошував: «Воно одне змінює в новий спосіб і з наростаючою швидкістю структуру самих основ біосфери. Воно стає дедалі незалежнішим від інших форм життя та еволюціонує до нового життєвого прояву».

Мислитель наполягав на нерозривності зв'язку людини з живою речовиною планети, з сукупністю організмів, які водночас існують з ним чи існували до нього, і, насамперед, — походженням. «Хоч як далеко занурювалися б ми в минуле, — писав він, — можемо бути певними, що стрінемо в ньому живі покоління, поза сумнівом генетичне зв'язані одне з одним». Навіть більше, вчений орієнтовно підрахував кількість поколінь (понад 200), які заступали одне одного від часу народження у людському суспільстві великих конструкцій релігії, філософії та науки. «Кілька сот поколінь відділяють нас від епохи, коли з'явилися перші зародки людського мистецтва, музики, міфів та магії, з яких виросли релі­гії, наука, філософія ... Але походження людини криється у ще віддаленіших країнах часу ... Хоч як далеко заходила б наша думка або наші наукові дослідження в геологічне минуле землі, ми констатуємо те саме явище існування в земній корі єдиного цілісного життя». Слід віддати належне правдивості вченого — він зізнався в тому, що походження людини на Землі було найглибшою космічною таємницею для еллінів і такою самою таємницею за­лишилося для нас. Водночас він поділяв принцип флорентійського натураліста Ф. Реді (1626 — 1698), який твердив, що будь-який живий організм походить від іншого живого організму. А тому Вернадський не погоджувався з твердженням, начебто живий організм зародився в земній корі завдяки самочинним змінам «косної» матерії. Він наполягав на тому, що з позицій науки ми не можемо розглядати життя інакше, як явище, що існує неперервно від найдавніших геологічних епох, і жива речовина впродовж усього часу еволюції була різко відділена від «косної» матерії. «... очевидно, — писав В. І. Вернадський, — життя не є просте виключно земне явище, але, наскільки принцип Реді відповідає реальності, має розглядатися як космічне явище історії нашої планети. І також очевидно, що моноліт життя в цілому не є простим зібранням окремих неподільних, випадково зібраних, але є складною організованістю, частини якої мають функції, які взаємодоповнюють одна одну і допомагають одна одній» .

Природознавець підкреслював нерозривність зв'язку людини з життям усіх живих істот ще й з причини харчування. Людина змушена на нинішньому етапі своєї еволюції підтримувати своє фізичне існування через засвоєння інших організмів або продукції їхнього життя. Людина змушена нищити" інші істоти, вона гине, якщо не знаходить у земній корі інших земних істот, якими могла б харчуватися. Залежність людини від живого цілого завдяки її харчуванню визначає все її існування. «Зміна режиму — в разі, якби це сталося, — мала б великі наслідки... Проблеми харчування і виробництва слід переглянути. Внаслідок цього обов'язково настане переворот у самих соціальних принципах, що керують суспільною думкою». Що мав на увазі Вернадський, коли писав про зміну режиму харчування людини, яка є гетеротрофною? «Це, насамперед, — розвиток науки, яка прагне знайти нові форми енергії у світі та створити великі хімічні синтези органічної речовини»3. Щоправда, Вернадський тут же підкреслює, що засобів, якими користується наука, дуже мало, але з властивим йому оптимізмом сподівається на нові методи дослідження, оскільки «... немає сили на землі, котра могла б стримати людський розум у його прагненні, коли він осягнув, як у даному випадку, значення істин, що розкриваються перед ним... Користуючись безпосередньо енергією Сонця, людина оволодіває джерелом енергії зелених рослин, тією її формою, якою вона зараз користується опосе­редковано через останні для своєї їжі та для палива» .

У 1944 р. В. І. Вернадський написав знамениту статтю «Декілька слів про ноосферу». Термін «ноосфера» було запропоновано Е. Леруа 1927 р. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: індукція, суспільство, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка заступить біосферу. Під ноосферою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінуюча роль в еволюції належатиме духовній творчості людини та продуктові ЇЇ праці. І в цьому його погляди відрізнялись від уявлень Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як такий собі мислячий пласт, що поступово розгортається зі світу тварин і рослин і приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотожності всього сущого з точкою «Омега» — божеством .

За В. І. Вернадським, поняття «ноосфера — останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії — етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах... Ноосфера — нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше».

Могутньою геологічною силою людину вперше назвав А. П. Павлов (1854 — 1929), який казав про антропогенну еру в розвитку Землі. В. І. Вернадський підкреслював, що людство фізично являє собою надзвичайно малу масу речовини планети, але міць його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гід­росфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумною діяльністю людини.

Вчений був переконаний у закономірному характері виникнення ноосфери: «Вибух наукової думки у XX ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі... Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, в ноосферу»

Водночас В. І. Вернадський добре розумів, що людство знаходиться лише на підступах до ноосфери. Він неодноразово зазначав, що посилений вплив людини на біосферу призводить до зниження багатьох видів, до зміни кількісних співвідношень між іншими видами. Природні екосистеми замінюються культурними, а в тих, що залишилися, перебудовуються біотичні зв'язки, спрощується структура трофічних ланцюгів. Але фактори органічної еволюції не перестають діяти, а проявляються на кожній території, де існує людина. При цьому процеси боротьби за існування і природного відбору набирають специфічних рис у культурних екосистемах. Та особливо великі зміни відбуваються в масштабі всієї планети, що характерно для нинішнього етапу розвитку біосфери наприкінці XX ст. «Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і може _ повинна — мислити й діяти у новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім'ї, родини, держави чи їх спілок, а й у пла­нетарному аспекті. Вона, як усе живе, може мислити й діяти у планетарному аспекті тільки в царині життя — в біосфері, в певній зеленій оболонці, з якою вона нерозривно закономірно зв'язана і вийти з якої не може, її існування є її функція. Вона несе її повсюди. І вона її неминуче, закономірно, неперервно змінює» .

В. І. Вернадський вірив у те, що життя на Землі зникнути не може, а людство як могутня геологічна сила спроможеться перебудувати біосферу в інтересах людства як єдиного цілого.

ІІ. БІОСФЕРА І ЛЮДИНА. НООСФЕРА.

Поява людини як “homo sapiens” (людини розумної) якісно змінила не тільки біосферу, але й результати її планетарного впливу. Поступово став відбуватися перехід до цілеспрямованої зміни оточуючого середовища розумними істотами.

Геосфера сама по собі в цілому пасивно реагує на втручання людини, а жива речовина активно пристосовується до нових умов існування та присутності в природі людини. Так, багатократно зросла стійкість та несприятливість багатьох комах до отрут, які застосовують люди. З'являються мутаційні або змінені види та популяції, які здатні існувати в техногенному та забрудненому середовищі.

Агросфера як складова біосфери

Агросфера як складова біосфери, чинник добробуту людства та одна з причин екологічної кризи. Як уже зазначалося, вчення про біосферу створив В.І. Вернадський. Біосфера - нижня частина атмосфери, вся гідросфера, верхня частина літосфери, яка є зоною існування і функціонування живої речовини або зачеплена життєдіяльністю живих організмів (у тім числі в історичному минулому); активна оболонка Землі, в якій сукупна діяльність живих організмів проявляється як геохімічний чинник планетарного масштабу. В межах цієї глобальної екосистеми взаємодіють жива і нежива речовини.

Найважливішими компонентами біосфери є жива речовина (рослини, тварини і мікроорганізми), біогенні речовини (органічні й ор-гано-мінеральні продукти, створювані живими організмами упродовж геологічної історії - кам'яне вугілля, нафта, торф та ін.), неживі речовини (атмосфера, гірські породи неорганічного походження, вода); безживні речовини (продукт синтезу живого і неживого, тобто осадові породи, ґрунт, мул).

Сільськогосподарською екосистемою найвищого рівня вважають агросферу - поверхню суходолу, залучену до сільськогосподарського виробництва.

Агросфера - продукт сільськогосподарської діяльності людини - головний компонент антропогеоценозів і складова частина біосфери. В усі часи забезпечення продуктами харчування населення Землі, чисельність якого постійно зростає, було найважливішим завданням. І хоча виробництво харчових продуктів у світі неухильно зростає, ця проблема залишається гострою в багатьох країнах.

Людина як особлива форма життя та істота, яка має розум, вносить принципово нові елементи у взаємовідносини з природою. Людина виступає як автономна цілісність всередині біосфери. Жива речовина, перетворюючи кісну та взаємодіючи з нею, утворює техносферу. Але якщо при формуванні біосфери всі біоценози лише підтримують системну цілісність шляхом обміну речовиною та енергією, то людина, окрім цих функцій, у першу чергу зречевлює природу, створюючи нові штучні предмети.

Концепція єдності біосфери та людства є центральною темою вчення про ноосферу. Академік Вернадський в своїх роботах розкриває першооснови цієї єдності, значимість організованості біосфери в розвитку людства. Це дозволяє зрозуміти місце та роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу до ноосфери.

В.І. Вернадський, М.М. Камшилов, В.П. Казначеєва розглядають ноосферу як нову, вищу стадію еволюції біосфери, яка пов'язана із виникненням та розвитком в ній людства, яке, пізнаючи закони природи та вдосконалюючи техніку, починає впливати на хід природних та космічних процесів.

Однією з основних ідей, які лежать в основі теорії про ноосферу, є те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе окремо за своїми законами, вона співіснує всередині природи та є її частиною. Ця єдність зумовлена перш за все функціональною нерозривністю оточуючого середовища та людини. Людство саме по собі є природним явищем і тому природно, що біосфера впливає не тільки на середовище життя, але й на образ думки.

Академік Вернадський представив ряд конкретних умов, які необхідні для становлення та існування ноосфери. Це:

· заселення людиною всієї планети;

· різке перетворення засобів зв'язку та обміну між країнами;

· посилення зв'язків, у тому числі й політичних, між всіма країнами Землі;

· початок переважання геологічної ролі людини над іншими геологічними процесами, які відбуваються у біосфері;

· розширення меж біосфери та вихід у космос;

· відкриття нових джерел енергії;

· рівність людей всіх рас та релігій;

· збільшення ролі народних мас у вирішенні питань зовнішньої та внутрішньої політики;

· свобода наукової думки та наукового пошуку від тиску релігійних, філософських та політичних факторів та створення умов, сприятливих для вільної наукової думки;

· продумана система народної освіти та зростання благоустрою народу;

· розумне перетворення первісної природи Землі з метою задовольняння всіх матеріальних, естетичних та духовних потреб населення;

· виключення війн з життя суспільства.

Простежимо, наскільки ці умови виконуються в сучасному світі.

Умову про заселення людиною Землі виконано. На Землі майже не залишилося місць, де не ступала б нога людини, вона поселилася навіть в Антарктиді.

Засоби комунікації постійно вдосконалюються, з'являються такі можливості, про які недавно людство ще тільки мріяло. Сам Вернадський писав, що процес повного заселення біосфери людиною зумовлений ходом історії наукової думки, він нерозривно зв'язаний із швидкістю комунікації, з успіхами техніки пересування, з можливістю миттєвої передачі думок та їх одночасного обміркування на всій планеті.

Умова посилення зв'язків зараз активно виконується. Приклад тому - Організація Об'єднаних Націй.

Умову переважання геологічної ролі людини також виконано, хоча саме її переважання викликало тяжкі екологічні наслідки.

Умову про вихід людини в космос також частково виконано. Робота в цьому напрямку ведеться вченими всієї планети.

Умову про відкриття нових джерел енергії виконано, але, на жаль, з трагічними наслідками. Ядерна енергія давно засвоєна як у мирних, так і у військових цілях. Людство, а точніше політики, не готове обмежитися мирними цілями, ядерна сила використовується перш за все як військовий засіб. Але й мирне використання часто веде до трагедії, як це було, наприклад, у Чорнобилі.

Умова рівності людей всіх рас та релігій зараз досягається, і важко сказати, коли нарешті можна буде вважати її виконаною.

Умова збільшення ролі народних мас виконано в усіх країнах із парламентерською формою правління.

Важко говорити про умову свободи наукової думки в країні, де ще зовсім недавно наука була під гнітом тоталітаризму. Зараз такий тиск відсутній, але через тяжке економічне становище в українській науці багато вчених змушені заробляти собі на життя ненауковою працею, деякі виїжджають за кордон. Але для підтримання української науки створені фонди, такі, наприклад, як фонд Сороса.

Важко говорити також про умову продуманої системи народної освіти в країні, яка стоїть на порозі голоду та бідності. Але

В.І. Вернадський попереджав, що процес переходу біосфери у ноосферу не може відбуватись поступово та єдинонаправлено, що на цьому шляху тимчасові відступи неминучі. Отже, ситуацію, що склалася зараз в Україні, можна розглядати як тимчасове явище.

Умову про розумне перетворення первісної природи Землі не можна вважати виконаною, адже сучасне політичне керівництво орієнтується в основному на вирішення економічних проблем.

Умову виключення війн з життя суспільства В.І. Вернадський вважав дуже важливою для створення та існування біосфери. Але вона не виконана та поки ще не ясно, чи буде вона колись виконаною. Світова спільнота намагається не допустити світової війни, але локальні війни все ще забирають життя багатьох людей.

Отже, процес утворення ноосфери поступовий і, напевно, ніколи не можна буде точно вказати рік або навіть десятиріччя, з якого перехід біосфери до ноосфери можна буде вважати завершеним.

ВИСНОВКИ

Академік Александров писав, що аналіз стану сучасного природного світу свідчить про те, що причиною відсутності гармонії у рівноправних відносинах людини та природи є ще досі не подолані процеси відчуження людини від природи. Інша причина - це політика підкорення природи, яка приводить до появи непрямих впливів антропогенно зміненої природи на людину. При цьому непрямі впливи, як правило, несуть тільки несприятливі наслідки свого впливу на природу та особливо на людину. Ці обставини, на жаль, не враховуються сучасною наукою, що в кінцевому результаті стримує наше просування на шляху до поєднання людини з природою.

Сам Вернадський, відмічаючи небажані, руйнівні наслідки господарювання людини на Землі, вважав їх тимчасовими. Він вірив у людський розум, гуманізм наукової діяльності, перемогу добра та краси. Ноосферу слід приймати як символ віри, як ідеал розумного людського втручання в біосферні процеси під впливом наукових досягнень.

Для виконання всіх умов, які В.І. Вернадський вважав необхідними для входу до ноосфери, необхідна стабілізація економіки України та переорієнтація уряду на вирішення екологічних проблем через вживання системи заходів. До системи таких заходів мають входити: основи ядерного законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами та підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту населення.

На підставі праць В.І. Вернадського та його послідовників використовується визначення біосфери як загальнопланетної оболонки, до складу якої належать_нижні шари атмосфери, гідросфера, та верхні шари літосфери, її склад і будова зумовлені сучасною і минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів. Вона є наслідком взаємодії її живих і неживих компонентів, акумуляції і перерозподілу в ній величезної кількості енергії та є термодинамічне відкритою, самоорганізованою, саморегульованою, динамічно зрівноваженою, стійкою, мозаїчною геометричною), глобальною системою.

Отже, область існування живих організмів на Землі називають біосферою (сферою життя).

Верхня межа біосфери, за В.І. Вернадським, є променевою, а нижня - термічною. Променева межа зумовлена наявністю жорсткого короткохвильового випромінювання, від якого життя на Землі захищає озоновий шар, термічна - наявністю високих температур і знаходиться на суші в середньому на глибині 3-3,5 км від земної поверхні. Таким чином, загальна товщина цієї земної оболонки повинна була б становити кілька десятків кілометрів

Цікаві узагальнення з приводу параметрів біосфери наводить Ф JL Шипунов (1980). За його даними, найбільшу товщину біосфера має на тропічних широтах - 22 км, найменшу - на полярних - 12 км. Приблизна маса біосфери становить 3x1024 г, а об'єм - 10х1024 см3, в тому числі літосфери - 0,6х1024 см3, гідросфери - 1,4x1024 см3 і тропосфери - 8x1024 см3 (приблизна маса тропосфери - 0,004хЮ24 г, гідросфери - 1,4хЮ24 г, а літосфери товщиною 3 км на суші і під дном океану - 0,5 км маса 1,6 х 1024 г). Приблизна маса біосфери становить 0,05% від маси Землі, а об'єм - 0,4% від об'єму Землі, включаючи до останнього атмосферу, товщину в 2000 км від рівня геоїда

Процеси, які відбуваються у біосфері та в оточуючому її оточуючому середовищі, породжуються і підтримуються, з одного "оку космічними, а з другого - земними факторами, пов'язаними з особливостями Землі, як планети (напруженість гравітацій магнітного полів, особливості її речовини, випромінювання тощо). Взаємодія цих двох факторів створює єдиний утвір - систему Землі (Шипунов). Біосфера є структурною частиною цієї складної планетної системи. І якщо її жива речовина формує для себе найсприятливіше середовище існування і розвитку - біосферу то остання перетворює своє планетне середовище таким чином і в таких розмірах, щоб мати максимальну стійкість своєї структурної організації. Тому біосферу треба розглядати не лише як область розвитку живої речовини на Землі, але й як область, що трансформує своє близьке оточення в невід'ємне від неї екологічне планетне середовище.

Роль В.І. Вернадського у вивченні біосфери та ноосфери

Наш геніальний співвітчизник - перший президент Академії Наук України Володимир Іванович Вернадський був у числі перших, хто сприймав Землю як єдиний живий організм, в якому, на перший погляд, зовсім різні процеси у трьох зовнішніх сферах Землі - літосфері, гідросфері і атмосфері - тісно пов'язані між собою.

Володимир Вернадський - великий український натураліст і філософ XX сторіччя. Народився 12 березня 1863 року у Петербурзі в сім'ї українського економіста, професора Івана Вернадського, помер б січня 1945 року. І за походженням, і за національною самовідданістю Вернадський був українцем, багато зробив Для відродження України, її культури і науки. Зокрема, він був організатором і першим президентом Всеукраїнської Академії Наук, Національної книгозбірні України, Комісії з вивчення продуктивних сил України тощо. Всесвітню славу вченому принесли створені ним вчення про біосферу та ноосферу.