82.Феодальна сербська держава

Феодальна сербська держава складається на південно-західної частині сучасної Сербії. На сербську державу вплинуло візантійське завоювання . Сербське суспільство було багатоукладним.

Ще в Х ст. у Сербії зберігається ділення на племена, народні віча, ради старійшин. Сільська община знаходиться в розквіті, сімейні відносини на перехідній стадії від групового шлюбу до індивідуальної сім’ї сучасного світу. Декілька поколінь нащадків одного батька живуть разом, під одним дахом, одним двором. Вони сукупно володіють майном, разом обробляють землю, їдять і одягаються із спільних запасів. Це те, що називається задругою (великою сім’єю, общиною). Вища влада в задрузі належить сімейній раді, в яку входять усі дорослі жінки і чоловіки, але безпосереднє управління знаходиться у руках вибраного усіма домачина.  Важливі справи, у тому числі і суд над винуватим, входили в компетенцію сімейної ради, і ні один значний продаж чи купівля не могли здійснюватися без згоди. Сільські общини об’єднувались жупою, так називався невеликий регіон, де жило декілька родів. У ХІ ст. з розвитком феодальних відносин були зроблені перші спроби об’єднання регіонів. Ці спроби призвели до результату через століття, в княжіння великого жупана центрального сербського регіону Рашки – Стефана Немана. Син Немана, Стефан Першовінчаний, присвоює собі титул короля. В 12 ст. відбувається процес феодалізації сербського суспільства до королівської землі долучали землі удільних князів. Спадкова земельна власність - баштина. великим спільником землі також була церква.

Найбільшого розвитку Сербська держава досягла за видатно-го військового і політичного діяча Стефана Душана (1308 – 1355 рр.), якому вдалося подолати сепаратизм місцевих кня-зів, а також примусити візантійських, угорських і болгарських феодалів припинити на деякий час вторгнення в Сербію. У 1345 р. він проголосив себе “королем Сербії, Дуклії, Хлуму, Зети, Албанії і Примор’я, володарем немалої частини Болгарського царства і господарем майже всієї Візантійської імперії”, а через рік коронувався “царем сербів і ромеїв”. Проте після його смерті Сербія знову розпалась на самостійні князівства й володіння, чим і скористались король Угорщини і султан Османської Туреччини. Частина території Сербії незабаром відійшла Угорщині та Венеції. У 1389 р. об’єднане слов’янське військо в битві на Косовому полі зазнало поразки від переважаючих сил турків-османів, і Сербія стала васалом Туреччини.

83 - Законник Стефана Душана.

Пам’яткою права Сербії ХІV ст. є Законник сербського короля Стефана Душана. Перша частина Законника була затверджена на з’їзді (зборі) феодальної знаті в 1349 р., друга його частина – в 1354 р. Текст Законника дійшов до нас у багатьох списках, із яких ні один не є оригіналом. Законник давав детальні вказівки щодо кримінальної відповідальності за пограбування, зраду, підробку монети. Санкції за такі злочини були суворими, причому в деяких випадках передбачалось покарання навіть родичів засудженого. За розбій і пограбування дозволялось пограбувати все село, в якому жив винний, а сільського старосту і жителів могли примусити відшкодувати збитки. Грабіжника вішали донизу головою, злодієві виколювали очі Чим вищим було становище злочинця в суспільстві, тим меншою була його відповідальність, Дійсним і законним визнавався тільки церковний шлюб. Законник закріплював феодальні порядки, які тримались на жорстокій експлуатації селян, ремісників. Проте він дещо обмежував судове й адміністративне свавілля великих феодалів і місцевої знаті. Являвся 1 кодифікацією сербського феодального права. його джерелами були:сербське звичайне право, жалувані грамоти царів, норми візантійського права. мав 200 статей. Згідно з положеннями Законника Стефана Душана феода-ли поділялись на дві основні категорії: великі й малі властелі і властеличі. Властелі мали спадкоємні землі (баштину). Великий соціальний прошарок становили меропхи-залежні селяни, а також раби, які називались отроками. Меропхи жили на властельській землі, відбуваючи панщину і сплачуючи оброк. До видання Законника меропхи користувалися правом переходу від одного володільця до іншого. Законник позбавив їх цього права і передбачив репресії за сприяння у втечі невільній людині “у чужу землю”. Закріплював 2 форми землеволодіння в баштанній кроні.

Державний лад  Царська влада обмежувалась собором, в якому засідали вищі світські й духовні феодали. Оскільки Законник приймали на соборі, знать внесла в нього низку вигідних для неї доповнень. У новому адміністративному діленні держави був послідовно проведений принцип територіального розподілу населення. Країна поділялась на округи, жупи, села. На чолі адміністративних одиниць стояли чиновники царя: намісники, жупани, челники.

Включав в себе правила судового процесу, злочини і кару, а також норми відносні до землю, а також право на експлуатацію залежних селян. Судовий устрій у Сербії, як і в будь-якій феодальній державі, складний. Існували панські суди над кріпосними, церковні суди над церковними людьми, особливий суд, який здійснювався чиновником, що стягував мито та ін. Досить тривалий час у Сербії продовжував існувати старовинний суд поротників (суд присяжних).

Поняття злочин розглянулося як порушення царського миру. Покарання виступає як наслідок злочину. Існують форми вини які поділяються на умисні та необережні. Ініціатива в кримінальному переслідуванні за державні і релігійні злочини належала державі. У церковних судах Сербії панували інквізиційні форми судочинства. Заохочувались доноси, навіть якщо це робили раби. За це їм обіцяли свободу. Широко застосовувались старі форми ордалій. І злодій, і робітник повинні “пройти через залізо”.

Отже, у розвитку держави і права західних і південних слов’ян ми бачимо загальні закономірності: наявність станово-представницької монархії, самобутність права, його класовий характер. Спільним є і те, що у слов’янських державах не склався абсолютизм, і те, що всі вони втратили незалежність.