14. Основні джерела для вивчення історії Стародавньої Індії.

Закони Ману.

Були складені в І ст. до н.е. авторами законів були брахмани. Норми викладалися у поетичній формі мовою санскрит, нараховували 2685 статей. Зміст виходить за рамки права - це і політика, і релігія, і мораль. Збірник ділиться на 12 розділів.

Право власності.

Закони встановлюють 7 можливих способів виникнення права власності:

• наслідування

• дарування

• купівля

• завоювання

• лихварство

• одержання милостині

• виконання певної роботи

Закони визначили 10 засобів існування:

• знання

• ремісництво

• робота за певну плату

• слугування (опанування)

• скотарство

• торгівля

• землекористування

• надання послуг

• мисливство

• лихварство

Серед основних видів власності закони називають землю. Земельний фонд країни складають такі землі:

• царські

• общинні

• приватні

За незаконне привласнення чужої майна накладався штраф. Закони Ману встановлювали, що якщо не власник засіяв чуже поле своїм насінням, він не має право одержати врожай. Всі речі поділялися на 2 категорії:

• нерухоме - земля

• рухоме - раби, худоба, інвентар 

Серед договорів закони Ману розрізняють:

• договір займу

• використання найманої праці

• договір оренди землі

• договір купівлі-продажу

• договір дарування

Сімейно-шлюбні відносини.

Характерною для давньоіндійського суспільства патріархальна сім'я. Майно належить сім'ї, але розпоряджатися ним може лише чоловік. Жінка не має такого права, том що закони визначають її підвладною чоловікові:в дитинстві - під владою батька,  в молодості - чоловіка, після смерті чоловіка - синів.

Закони Ману проголошують взаємну вірність, але чоловік може мати кілька дружин. За зраду закони карають тільки жінку - це смертна кара. Розлучення для жінки не можливе навіть коли чоловік продав її іншому. Розлучення для чоловіка можливе тоді, коли жінка не народжує  або  народжує тільки мертвих дітей,  або ж народжує тільки дівчаток, а негайно коли жінка була сварливою.

Кримінальне право.

Кримінальне право давньоіндійського суспільства характеризується досить значним рівнем розвитку. Закони Ману розрізняють злочини навмисні і необережні, рецидив у скоєнні злочинів а також співучасть. Проте хоче Таліон не був характерним для індійського права, окремі елементи його були присутніми. Зберігаються ордалії. Зберігається об'єктивне втілення відповідальності за злочин всією общиною (на зразок кругової поруки).

Серед майнових злочинів перш за все розрізняють крадіжку. Злодія треба вбити на місці злочину, а якщо ні, то хазяїна. Крадіжка відрізняється від грабунку. Покарання також накладаються на тих хто бачив, але не попередив. Найтяжчий злочин - це злочин проти держави:

• зрада

• заколот

• ламання міських воріт та стін

Види покарань:

• одруження замість смерті

• смертна кара

• садовіння на кіл

• топлення

• відрубування голови

• спалення на вогнищі або на розпеченому ліжку

• цькування собаками

• топтання слонами

• тілесні ушкодження відрізанням руки, ноги, пальців

• штраф

• заслання

• вигнання.

Кровна помста не застосовувалась.

Судовий процес. 

Відокремлення суду від адміністрації не було. Верховним судом правив цар і брахмани. Особливості процесу: не існувало різниці між кримінальним і цивільним процесом; жінка не могла бути свідком.

Висновки. 

Отже, перші держави виникають ще в IV тис. до н.е.; кожна із них має власну історію виникнення, розвитку, падіння, характерні особливості права. Але можна виділити спільні риси, притаманні усім державам Стародавнього Сходу, а саме:

• збереження значних пережитків первіснообщинного ладу, зокрема, сусідської (територіальної) общини; значною була питома вага праці самих общинників у виробництві;

• відсутність на перших етапах розвитку приватної власності на землю;

• наявність колективного рабоволодіння (храмів, общин);

• домашній характер рабства, при якому раби мають майно, сім'ю тощо;

• створення деспотичної форми правління, тобто державного ладу, який характеризується необмеженою владою монарха. Це пояснюється необхідністю тримати в покорі рабів, захищати землі від нападів чужинців та самим нападати на них, особливим способом виробництва, необхідністю створення міцних оборонних споруд;

• наявність трьох відомств, які здійснювали управління державою: відомства внутрішніх справ (фінансового), публічних робіт та військового. Відомство внутрішніх справ займалося управлінням країною, стягненням податків, здійсненням правосуддя, охороною внутрішнього правопорядку. Військове відомство організовувало оборону країни від нападів агресорів. Відомство публічних робіт організовувало будівництво іригаційних каналів, водосховищ, вирубування лісів, будівництво пірамід тощо.

 Усю систему органів управління очолював фараон, цар.