- •1.Предмет і структура курсу «Українська мова за професійним спрямуванням» Зв'язок з правовими дисциплінами.
- •2.М ова як засіб професійного спілкування
- •4. Поняття усного та писемного мовлення. Майстерність публічного виступу.Види підготовки до виступу.
- •5.Промова адвоката, прокурора, судді під час судових засідань.Промови відомих адвокатів.
- •6. Кодифікація мови. Місце мови у комунікативній деонтиці юриста.
- •7.Функціональна диференціація сучасної української мови.
- •8.Офіційно – діловий стиль як один з функціональних стилів сучасної літературної мови.Особливості офіційно – ділового стилю.Кліше.
- •9.Сучасна українська ділова мова: етапи становлення,проблеми та перспективи розвитку.
- •10.Поняття про документ, його властивості, вимоги до його оформлення. Мовностильові особливості тексту документа.
- •11.Мова і професія.Мовленева діяльність як один з основних відів діяльності людини.
- •12.Культура мови і мовлення.Основні ознаки культури мовлення юриста.
- •14.Правила культури спілкування (за. І.Томаном)
- •15.Поняття спілкування. Особливості професійного спілкування.
- •17.Етичні норми і нормативи. Професійна юридична етика.
- •19.Форми та функції спілкування юристів у ділових стосунках
- •22.Допит як різновид переговорів
- •24.Загальні принципи і правила ділового спілкування фахівця: моральність, повага до інших людей,раціональність, правила критики і самокритики.Культура телефонного діалогу.
- •26.Основи комунікативної лінгвістики
- •27.Нлп як мистецтво комунікації.
- •28.Загальні засади психолінгвістики.
- •29.Герменевтика як наука тлумачення текстів.
- •30.Закон про мови в Українській рср – нормативно – правова основа утвердження української мови як державної в Україні.
- •31.Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.
- •32.Державна мова та її функції
- •33.Функції мови у суспільстві
- •34.Синтаксичні структури у професійному мовленні
- •35. Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, дієприкметникових та дієприслівникових зворотів.
- •37.Складні випадки керуванняя та узгодження у діловому мовленні.
- •38.Просте і складне речення у юридичному документі.
- •39.Документ – основний вид ділового мовлення.
- •40.Вимоги до складання та оформлення різних видів документів .Реквізити документу. Правила написання тексту документа.
- •41.Види документів та їх класифікація
- •43.Правила оформлення сторінки, рубрикація тексту,правила оформленняя заголовків, видилення окремих частин тексту.
- •44.Реквізити документів та вимоги до їх написання.
- •45. Документи щодо особового складу: автобіографія, характеристика, накази щодо особового складу, резюме, заява.
- •46.Види службових листів.Ділове листування.Вимоги до офіційного листування.
- •47.Етикет ділового листування
- •48.Кореспонденція за характером інформації.
- •49.Телеграма, факс.
- •50.Оформлення довідково – інформаційних документів: оголошення, запрошення, доповідні та пояснювальні записки, виробничі звіти.
- •У рефераті розглянуто такі форми довідково-інформаційної документації як звіт, факс, телеграма а телефонограма
- •51.Виробничі протоколи,витяг з протоколу
- •52.Управлінська документація.Оформлення стандартних документів
- •53.Розпорядчі документи: наказ, розпорядження,постанова
- •55.Позовна заява
- •56.Види договорів.
- •57.Протокол слідчої дії.
- •58.Загальне поняття про лексику, лексикологію, термін, термінологію.
- •59.Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення.
- •60.Лексіка сучасної української мови з погляду її походження.
- •61.Стилистична диференціація української лексики. Професійна лексика.
- •62.Канцеляризми і штампи
- •63.Фразеологія у професійному спілкуванні юристів. Українська лексикографія.
- •65.Поняття юридичного терміна.Класифікація юридичних термінів.
- •66.Запозичення в юридичній термінології.
- •67.Труднощі, що виникають при перекладі з української на російську мову.Синоними, омоніми та пароними в юридичній термінології.
- •68.Міжмовні пароніми.
- •69. Особливості використанняя різних частин мови у професійному спілкуванні.
- •70.Іменники на позначення професій, посад, звань, їх рід та правильність вживання.Узгодження прикметників з іменником на означення певних професій.
- •71.Відмінювання, імен, по батькові, прізвищ, географічних назв.
- •72.Правопис відмінкових закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку Особливості відмінкових закінчень іменників у документах
- •У родовому відмінку однини іменники іі відміни можуть мати закінчення –а, -я; -у, -ю
- •74. Нормативність уживання граматичних форм прикметника Прикметник як частина мови
- •Морфологічні ознаки
- •Синтаксична роль
- •75.Нормативність уживання граматичних форм числівника, написання цифрових даних у ділових документах
- •77.Нормативність уживання граматичних форм дієслова та дієслівних форм.
- •78.Прийменники у професійному мовленні. Прийменник по у діловому мовленні.
- •Правила використання прийменників у діловому стилі
- •79.Особливості українського правопису
- •80. Орфоепічні норми
- •Основні принципи української орфографії
- •82. Правопис призвіщ, імен та по-батькові в українській мові
- •83. Правопис складних іменників та прикметників
- •84. Правопис прислівників
- •85.Написання слів з великої літери
- •86. Особливості доречного слововживання
- •87. Словники енциклопедичні, перекладні, тлумачні та інші типи словників. Загальна характеристика словників
- •88. Багатозначні слова та омоніми.
- •89. Написання складноскорочених слів і графічних скорочень
2.М ова як засіб професійного спілкування
Кожна національна мова – універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ і духовність. Українська мова – невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин. Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовності культури, а й пов’язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона – елемент соціальної сфери. У сучасному житті по – новому розглядаються питання функції мови. Старий поділ на професії “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій – знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією. Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови. Ми стали свідками народження нових професій і формування їх мови. У зв’язку з упровадженням української мови на підприємствах та установах помітно збагачується словник різних професій новою науково-технічною, суспільно – політичною лексикою і термінологією. Що означає знати мову професії? Це – вільно володіти лексикою свого фаху, нею користуватися Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки.. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання та діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя. Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії. 3.Поняттяя про сучасну українську літературну норму.Типи мовних норм. Форми сучасної української літературної мови.
Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини "Енеїди" Івана Котляревського, написані народною мовою. Отже, зачинателем нової української літературної мови став Іван Котляревський, а основоположником - Тарас Шевченко. Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість – одна з головних ознак української літературної мови. . Норми літературної мови – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі. Мовні норми характеризуються: - системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи); - історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови); - соціальною зумовленістю (виникають у зв'язку з потребами суспільства); - стабільністю (не можуть часто змінюватися). Із поняттям "мовна норма" пов'язане поняття "культура мови" Культура мови – це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. За словником лінгвістичних термінів, культура мови - це ступінь відповідності нормам вимови, слововживання та ін., установленим для певної мови; здатність наслідувати кращі зразки у своєму індивідуальному мовленні. У сучасній українській літературній мові існують такі типи норм:
1. Орфоепічні (норми правильної вимови);
2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування);
3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.);
4. Лексичні (норми правильного слововживання);
5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників);
6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації);
7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);
8. Орфографічні (норми написання слів);
9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).
Останні три типи мовних норм називаються правописними. Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній формах. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми. Однак за своїм функціонуванням кожна з них має; свої специфічні особливості. Усна форма літературної мови обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми, безпосередньо пов'язаними між собою. Це мова ділового спілкування науки, освіти, засобів масової інформації. Кількість учасників усного спілкування обмежена Розумінню усної мови сприяють: інтонація, тембр і сила голосу, дикція, паузи, міміка, жести та умови, у яких відбувається розмова. Усне мовлення - це діалог. В усному мовленні переважно використовуються прості речення, тому що при безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає зрозумілою з півслова або з одного натяку, Усна мова обслуговує побутові й виробничі процеси суспільства, то в ній переважає лексика побутового та виробничого характеру, можливе вживання розмовних слів, які перебувають на межі з діалектною лексикою. Існує ціла низка "штампів'' привітання, прощання і загалом побутових діалогів, що є складовими мовного етикету. Усній мові характерна спонтанність .непідготовленість. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної. політичної, наукової й культурної діяльності. Вона розрахована на сгіілкування з необмеженою кількістю осіб. Вимоги до писемної мови ~ точність, послідовність і лаконічність викладених фактів, гранична чіткість у висловлюванні. У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за темами спілкування. Так, у ділових паперах крім звань графіки, орфографіі, пунктуації, існують суворі правила їх побудови, вживання стійких словосполучень і вибору лексичних одиниць. Писемній мові властиві як прості-, так складні речення, вживання їх -потреба повно розгорнути й оформити складну думку. Потрібні слова добирати доречно, з урахуванням знань і правил правописусу, вдалого вибору слова. Письменна мова дає нам можливість фіксувати кимось висловлене (відтворення висловленого в просторі та часі).
Українська національна мова існує у двох формах: а) у вищій формі. загальнонародної мови - сучасній укранській літературній мові, б) у нижчій формі загальнонародної мови - її територіальних діалектах. Мова, що має унормований словник, загальновживані граматичні форми, усталену вимову й правопис називається літературною. Сучасна українська літературна мова - оброблена унормована форма української національної мови від часів І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка і до наших днів. Сформувалася вона на основі середньонаддніпрянських говорів, але до її складу ввійшли й інші наріччя. Сучасна українська літературна мова обслуговує складні потреби суспільства, усі сфери його діяльності, нею користуються ддержавні й громадські установи під час ділового спілкування, освіта, наука, засоби масової інформації і т.д. Виконуючи такі важливі суспільні функціїї, національна літературна мова відзначається нормами, що є обов'язковими для всіх її членів. Українська літературна мова йде разом з поступом суспільства., вона розвивається й збагачується. Усталення, шліфування завжди супроводжують її, Свідченням цьому є роки видання "Українського правопису" -1946., 1960,1990,1993.