Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

колоквиум понятия

.doc
Скачиваний:
19
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
646.14 Кб
Скачать

1.Неолітична революція- історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.

2.Трипільська культура- археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

3.Етногенез. - процес утворення етнічної спільності, походження народів на базі різних етнічних компонентів.

4.Автохтоне населення. - термін що має кілька близькоспоріднених значень пов'язаних з місцевим походженням:Тубільці, корінні жителі країни. Латинською мовою звались «аборигени» (від лат. ab origine — з початку).Етнічні спільноти, що виникли на даній території.Організми, що живуть там, де вони розвилися, як вид.Древнє грецьке значення поняття означало «люди, які живуть тут від початку роду людського»

5.Кіммерійці. - стародавні кочівники, які жили на території Північного Причорномор'я в X — VII століттях до н. е. і мандрували через Кавказ до Малої Азії.

6.Скіфи.- в сучасній науковій літературі група племен, які жили у VII — III ст. до н. е. на землях Великого Євразійського Степу, тобто теперішньої України, та Середньої Азії, а згодом, до ІІІ ст.до н. е., в Криму і називали себе «сколотами». До XIX ст. (появи сучасної європейської науки) в європейській літературі назва скіфи і сармати інколи продовжувала застосовуватись до жителів Речі Посполитої і Російської Імперії, в тому числі козаків.За найбільш розповсюдженою версією вони були споріднені з північно-східною іранською групою народів індоєвропейської сім'ї (версія заснована на аналізі слів з мови скіфів, які зустрічаються в писемних пам'ятках тих часів, переважно грецьких. Кількість слів — близько 200, переважно імена людей.) . Існують версії про їхній зв'язок з слов'янськими і тюркськими народами, які розглядаються як їх прямі нащадки і спадкоємці їхньої культури.

7. Сармати.- це загальна назва споріднених зі скіфами кочових іраномовних племен скотарів, що вживалася еллінськими й римськими істориками. Поділялися на:роксоланів (або Білі Аляни[1]) — мешкали у Північному Причорномор'ї;сіраків (Прикубання);аорсів (на схід від Дону);язигів;зі середини І століття н. е. до них додалися алани.

8.Асиміляція.- змішування племен.

9.Античні міста-держави. –

Місто-держава — держава яка складається з одного міста та навколишньої території. Як правило, історично міста-держави були частинами більшої цивілізації: наприклад міста-держави стародавньої Греції, стародавнього Риму, Фінікії, міста-держави майя та ацтеків доколумбійської Мезоамерики, міста-держави Середньої Азії та доби італійського Відродження.В античному світі міста-держави були досить поширені. Деякі з них об'єднувались в формальні або неформальні союзи, часто під проводом одного лідера. Міста-держави в стародавньому Римі, наприклад, були об'єднані через підкорення іншими державами; деякі, такі як в Стародавній Греції, в Пелопонесі об'єднувались добровільно для спільного захисту.

-Керкінітида 

-Тір 

-Ольвія 

-Борисфеніда 

-Херсонес

-Феодосія 

-Пантікапей 

10.Велике переселення народів.- у вузькому сенсі в сучасній історіографії рух племен і народів Європи у 4-6 ст. в різних напрямках, що розпочався з вторгнення племен гунів у північну частину Imperium Romanum в 375 році.Починаючи з нижнього Дунаю і території сьогоднішньої Західної України, цей процес привласнення землі захопив також інші, більшою частиною германські племена і поширився у напрямку Західної і Південної Європи. Безпосереднім наслідком цього процесу вважається загибель Римської імперії.

В широкому сенсі — Велике переселення народів розпочалось з кінця 3-го тисячоліття до Р.Хр, про що свідчать древні китайські та єгипетські джерела, — з причини зростання населення, нестачі вільної землі, зміни клімату тощо. Наслідком Великого переселення племен стало й виникнення на теренах Європи нових народів і нових держав.

11.Готи. - група східногерманських народів, які протягом II-VIII ст. відігравали значну роль в історії ранньосередньовічної Європи. Це були германські племена, ймовірно, південно-скандинавського походження (деякі з вчених-археологів не підтримують цього твердження), які розмовляли на східногерманській готській мові (для якої готський єпископ Вульфіла в IV ст. розробив готську писемність). На початку нашої ери вони мігрували з півдня Балтики до Чорного моря та Дунаю, досягнувши кордонів Римської імперії та утворивши одне з перших державних утворень на території сучасної України - державу Ойум.

12.Гуни.- східноєвропейський народ ІІ-VIII ст. невизначеного походження. Слов'янське походження гунів може пояснити, чому так по-дружньому гуни вирішили допомогти антам в боротьбі з готами. Гуни цілком органічно виглядають серед переліку слов'янських племен. Ось, що пише історик VI ст. Прокопій Кесарійський у «Війні з готами»: «Мартін і Валеріан привели з собою тисячу шістсот вершників. Більшість із яких були гуни, склавени і анти, які мають свої домівки з цієї сторони Дунаю».

13. Анти.- група ймовірно слов'янських племен, що згадується візантійськими авторами з 4 ст. до початку 7 ст. За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю (Маврікій).

14.Слов’яни.- велика група споріднених за мовою та культурою індоєвропейських народів, що живуть у Східній і Центральній Європі та утворюють три гілки: східнослов'янську (українці, білоруси, росіяни), західнослов'янську (поляки, кашуби, чехи, словаки, лужичани), південнослов'янську (серби, болгари, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці). Слов'яни розмовляють слов'янськими мовами.

15.Русь — давня назва Київської землі, країни полян, території Середнього Подніпров'я. Відома з середини 9 століття до приходу Олега в Київ (Федотов, 1837[1]; Насонов, 1951[2]; Тихомиров, 1979[3])

Русь — назва усіх земель, що перебували в складі Київської держави і були населені руським народом (Лихачев, 1950[4])

у 11 — 13 століттях назва Середньої Наддніпрянщини — Київське, Чернігівське та Переяславське князівства.

У 13 — 14 століттях назва поширюється на всю Київську Русь.

16.Слов'янське слово «Україна» вперше згадується у Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 роком[8]. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч з Київським і Чернігівським князівствами

Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» або «край»[11]. Згідно з однією з інших теорій, що сформувалася під впливом польської і російської історіографії, воно означає «околицю» (рос. окраину) або «прикордоння».

У попередніх століттях для позначення території України вживали слова «Скіфія», «Сарматія», «Русь», «Рутенія», «Росія», «Малоросія», «Військо Запорозьке», «Гетьманщина» тощо.

17.Норманська теорія — наукова теорія, за якою, нормани (від скандинавського терміну, що означає "північна людина"; у літописах - варяги) є засновниками східнослов'янської державності, в т.ч. й Русі. Творцями Норманської теорії були німецькі історики Г.3.Байєр, Г.Ф.Міллер і А.Л.Шльоцер, які працювали у другій половині 18 століття у Петербурзькій АН. Підставою для висновку про скандинавське походження Русі (держави і назви) слугувало довільне тлумачення ученими-норманістами писемних джерел, насамперед, статті 862 третьої (1118) редакції "Повісті минулих літ" про закликання слов'янами на князювання трьох варязьких князів - Рюрика, Синеуса і Трувора. Опосередковано ця теорія доводила провідну роль скандинаво-германських народів у постанні руської державності.

18.Варяги — (від старо-північн.-герм. — væringjar, нім. — Waräger, грец. — Βάραγγοι а Βαριάγοι, стар.-слав. — Вар'яже, Вар'язі) — назва скандинавських (головним чином шведських) вояків-вікінгів[Джерело?], що плавали із Скандинавії по Дніпру до Константинополя, щоб найматися до цесарської гвардії. Назва спочатку мала функцію соціоніму (означала староскандинавською - пов'язані клятвою вояки), котрими в середньовічних джерелах[1] спочатку називали особисту гвардію візантійського імператора та князівську дружину новгородських і київських князів ІХ-ХІ ст. Згодом слово надбало характер етноніму.

19.Вíче — загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських справ.

20.Князь (княгиня)титул голови феодальної монархії, або будь-якої іншої політичної системи (удільного князівства), великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях. Споконвічно був спадковим титулом у середовищі аристократії, але з кінця 18 століття став даруватися монархом за вислугу як дворянський титул.

21.Бо́яри — Збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.

Щодо походження терміну бояри висловлюються різні думки. Одні дослідники виводять його від старослов'янського «бой» (воїн) або «болій» (великий), інші — від тюркського «бояр» (вельможа, багатий муж), ще інші — від староісландського «boaermen» (знатна людина).

22.Дружи́на (первісне значення: товариство, спілка, об'єднання людей) — княже військо на руських землях 8 — 16 століть, що формувалося з бояр або найближчого оточення князя.

23.Духове́нство — служителі культу або верства суспільства, представники якої здійснюють релігійні обряди і служби. Духовенство часом об'єднане в особливу ієрархічну спільноту

24.Уста́в — ранній тип письма кириличних рукописів. Кирилиця, утворена за болгарського царя Симеона (893—927), є точне графічне відтворення (з новими літерами для специфічно слов'янських звуків) тогочасного візантійського грецького алфавіту унціального письма (litterae unciales, від uncia в сенсі «цаль»: 2,46 см, тобто «літери заввишки в цаль»), що вживалось для богослужбових книг і збереглось у грецьких відписах Нового Заповіту від IV ст.

25.Пого́ст гостинний двір, пізніше — сільська громада і адміністративна одиниця у Київській Русі.

26.Смерд - член громади на Русі у ХІ-XV століттях. Серед істориків існувало і існує два погляди на значення слова: 1) людина, позбавлена особистої свободи і власності, 2) вільний член громади.

27.Закупи – категорія феодальнозалежних селян у Русі в 11-12 ст. і в Україні в 14-16 ст.

B Русі називалися люди, які брали у феодала позику (“купу”) і за це мусили виконувати йому феодальні повинності. За “Руською Правдою” мали майно, могли входити в договірні відносини. Землевласник мав право застосовувати проти фізичну силу, але не міг його вбити.

28. Рядо́вичі – у Київській Русі — категорія феодально залежного населення, що згадується в історичних джерелах 11-12 ст. Більшість істориків вважають, що Р. відбували феодальні повинності на підставі певного договору (ряду) з паном. Р. відбували повинності у вотчині або сплачували данину, виконували дрібні господарські доручення. Входили до складу челяді. За соціальним та юридичним становищем були близькими до закупів. За “Руською Правдою”, за вбивство Р. призначався такий же штраф, як за вбивство смерда чи холопа (5 гривень)

29.Холопи — назва невільних людей у давній Київської Русі вживана поряд з назвою «челядь». Холопами називали чоловіків, а жінок — рабами. Холопи – населення, що перебувало у повній власності князя.

30.ч елядь (збірне, однина — челядник), у давній Русі залежне населення (закупи, смерди, холопи) та ін. До 9 ст. вживалася для означення рабів у стані патріархального рабства; у 9-10 ст. - раби, які стали об'єктами купівлі-продажу. Згодом (з 11 ст.) - збірна назва населення феодальної вотчини, яке знаходилось у різних формах залежності від землевласника (холопи, закупи, смерди та ін.).

31.Ізгої (баніти) — у стародавній Русі XI—XII століть люди, що вийшли із свого звичайного суспільного становища у зв'язку із всілякими обставинами й перебували під опікою церкви.

32. Хозари, — племя, що з'явилося в південно-східній Європі після відходу гунів (IV століття) і проіснувало до XI ст., східні сусіди східнослов'янських племен, пізніше Київської Русі.

Про походження хозарів існують різні припущення; вони самі себе вважали близькими до болгар, огузів, аварів.

Основна територія, заселена хозарами, охоплювала прикаспійські степи між рікою Сулаком і пониззям Дону. Головним етнічним центром хозарів був приморський Дагестан, де розташовувалися їхні ранні столиці.

33. Печені́ги (тур. Peçenek(ler— об'єднання тюркських та інших племен, що вперше згадується у 8 ст., востаннє етнонім печеніги згадується в угорських джерелах кінця 14 ст. — початку 15 ст.

34. По́ловці (кумани, кипчаки) — дослівно «люди Поля», «люди полів», «люди степів», «степовики». В наш час розглядаються як середньовічна народність тюркської мовної групи. Від більшості сучасних тюрків їх відрізняє те, що половці українських степів були в переважній більшості християнами.

35.Христия́нство (від грец. Χριστός — «помазанник», «месія») — один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить в число трьох світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства іслам та іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього.

36.«Руська Правда» (тут правда в значенні лат. iustitia, грец. διχαίομα) — збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI—XII ст. на основі звичаєвого права.

Руська Правда мала важливий вплив на всі правові пам'ятки литовсько-руської доби в історії України (наприклад, «Судебник» Казимира IV, 1468); за посередництва Литовських Статутів (1529, 1566, 1588) деякі норми увійшли до українського права гетьманської доби.

37. По́вість мину́лих літ — літописне зведення, складене в Києві на початку 12 століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі.

38.Лю́бецький з'їзд — з'їзд князів Київської Русі 1097 р. в м. Любечі з метою домовитися про припинення міжособиць і об'єднання для боротьби проти половців, які плюндрували руські землі. Учасниками Л. З. був великий князь київський Святополк Ізяславич, переяславський князь Володимир Мономах, смоленський князь Давид Святославич, чернігівський князь Олег Святославич, володимиро-волинський князь Давид Ігоревич, теребовльський князь Василько Ростиславич. На Л. З. князі домовились про припинення міжусобних війн і проголосили засаду вотчинності, на підставі якої кожний князь мав володіти тими землями, що ними володів його батько, і зобов'язувався не зазіхати на володіння інших князів. Святополк Ізяславич як старший отримав Київ з Туровом і Пінськом та титул великого князя; Володимир Мономах — Переяславське князівство і Суздальсько-Ростовську землю; Олег і Давид Святославичі — Чернігів і Сіверську землю, Рязань і Тмутаракань; Давид Ігорович — Володимир-Волинський з Луцьком; Василько Ростиславович (з братом Володарем) — Теребовлю, Червен і Перемишль.

39. Золота́ Орда́ (монг. Алтан Орд; тат. Altın Urda) — держава кочівницького типу, що існувала між 1240 — 1502 роками у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру[1]. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років[1]. Початково була частиною єдиної Монгольської імперії нащадків Чингізхана і називалась улусом (вотчиною) Джучі, старшого сина Чингізхана[1]. Назва «Золота Орда» походить від назви в московських літописах 16 століття як пам’ять про золоте шатро ханської ставки (орди)

40. Ярли́к (від тюркського ярл-ек — наказ, веління) — грамота від сеньйора підлеглому, якою визнаються права підлеглого на володіння його підконтрольною територією. Отримання грамоти встановлює між надавачем і отримувачем стосунки «господар — слуга»

41.КРЕВСЬКА УНІЯ (1385)- державно-полігичний союз Польського королівства i Великого князівства Литовського оформлений у м.Крево (Білорусія). За умовами унії Литовський князь Ягайло за руку Ядвіги, спадкоємиці польського короля, сідав на польський престол, зобов"язавшись прийняти католицизм, передати на користь польської корони литовську казну, території, включаючи Литовську та Руську (білоруські та українські). Умови К.у. вже з 1386 р. почали виливатися в життя, але знайшли сильну протидію з боку литовських бояр та слов"янської знаті.

42.Тевтонський орден— чернечий лицарський орден Римо-Католицької Церкви заснований у 12 столітті, що складався переважно з вихідців з «тевтонських» (східно-німецьких) земель.Орден брав участь у хрестових походах за визволення Палестини, відіграв значну роль у християнізації Східної Європи та поширенні західно-европейських звичаїв на її теренах.

43.Грюнвальдська битва 1410 року (також Битва під Танненбергом 1410)  — битва, яка відбулася під час «Великої війни»14091411 років між військами держави Тевтонського ордену (Civitas Ordinis Theutonici) та об'єднаними військамиКоролівства Польського і Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського поблизу сіл Грюнвальд (тоді — Грюнефельде) і Танненберг — нині Стембарк (землі держави Тевтонського ордену, нині територія Польщі15 липня 1410.

44.Городе́льська унія 1413 — угода між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та Великим князем Литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 року у місті Городлі на річціЗахідний Буг. Результатом Городельської унії було послаблення союзу Литви та Польщі у війнах із Тевтонським орденом. Деякий час Тевтонський орден виступав на стороні Литовсько-руської держави проти Польщі та католицької шляхти Литви.

45.ЗМОВА КНЯЗІВ 1481 — виступ нащадків київ. кн. Володимира Ольгердовича проти короля польс. і вел. кн. литов. Казимира IV Ягеллончика. Учасниками змови були князі Михайло Олелькович, Федір Бєльський та Іван Гольшанський (див. Гольшанські). Вони мали на меті детронізацію (а можливо, й убивство) Казимира IV та зведення на трон Великого князівства Литовського (ВКЛ) Михайла Олельковича, який належав до старшої лінії Ольгердовичів і формально мав на престол більші права, ніж нащадки Ягайла. Задум передбачалося реалізувати під час королів. полювання, чи весілля кн. Федора Бєльського, на яке був запрошений Казимир IV. За літописною версією, організатори змови хотіли приєднати землі ВКЛ по р. Березина (прит. Дніпра) до Великого князівства Московського. Однак планам змовників не судилося збутися: їх було викрито (можливо, за допомогою київ. воєводи Івана Ходкевича). Федір Бєльський утік до Москви, а Михайло Олелькович та Іван Гольшанський 30 серп. 1481 були страчені. Очевидно, З.к. мала політ.-династичне підґрунтя або була запізнілою реакцією на ліквідацію удільного Київського князівства (1471).

46.Магдебу́рзьке пра́во (німе́цьке (тевтонське) міське́ пра́во) — одна з найпоширеніших правових систем міськогосамоврядування у Центральній Європі у середні віки.Сформувалося в Маґдебурзі (земля Саксонія) близько 1235 року в процесі розвитку комунального руху під впливом міст-комун Північної Італії, що входила до складу Рейху. У боротьбі проти герцогів і папи римського у війнах Ґвельфів і Ґібелінів німецькі кайзери шукали опори в містах, підтверджуючи їхню незалежність від феодалів і надаючи їм право на самоврядування. Магдебурзьке право з'явилося на Русі разом з німецькими колоністами, яких запрошував король Данило I та його наступники. Німці отримали право організовувати в галицьких і волинських містах самоврядні громади (війтівства) з автономними судово-адміністративними інституціями. 

47."ЛИТОВСЬКІ СТАТУТИ" (1529, 1566, 1588) - кодексові закони Литовської держави мали назву Литовського статуту. Литовські статути були кодексом законів феодального права. У них все населения поділялося чітко на дві нерівноправні групи. Перша група - панівний клас - феодали (княжата, панята, шляхтичі, магнати), які мали всю повноту влади. Другу, нижчу групу становило феодально єксплуатоване населения, права якого поступово зменшувалися i більша частина якого перетворювалася на кріпаків. До цієї групи належали тяглові селяни, ремісники та ін. Литовськими статутами користувалися в судах України, особливо Правобережної не тюльки в XVI, а часто i в XVII-XVIII ст.

48.ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ (1569) — польський король Сигізмунд II Август скликав спільний сейм (парламент) у Любліні на якому польська шляхта виступила з проектом повної інкорпорації литовських провінцій до Польщі що викликало різкий протест литовців (з українцями i білорусами), i Сейм затягнувся на кілька місяців. Аби схилити на свій бік литовських депутатів, король у цей час надав деякі привілеї шляхті Волині, Київщині i Поділля, а непокорним пригрозив суворими репресіями. Врешті унія була укладена. Згідно Люблінської yнії створено спільну державу — Річ Посполигу, на чолі якої стояв один державець, що мав титул короля польського та великого князя Литовського. Єдиними для Литви й Полыщі мали бути сейм i сенат, а також окремі польські феодали діставали право володіги землями в Литві, а литовські — в Польщі. Після Люблінської унії більшість українських земель опинилися в складі шляхетськог Польщі

49.Річ Посполи́та або Річ Посполи́та Обо́х Наро́дів — феодальна держава, союз Польського королівства та Великого Князівства Литовського, яка була заснована для кращої боротьби із Московським царством. До неї входила більша частина сучасних литовських, білоруських і українських (в ті часи називались руськими) земель -ГаличинаПоділляВолиньБрацлавщина та Київщина.Ця держава була утворена союзним договором у м. Любліні — Люблінською унією 1569 року. Закінчила своє існування під частретього поділу Польщі у 1795 році.

50.Фільва́рок — у ПольщіЛитвіУкраїні та Білорусі у 14-19 століття панський сільськогосподарський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у фільварках використовувалася праця кріпосних селян, пізніше — наймана. В українських землях Ф. вперше з'явилися в Галичині у XV ст. У більшості українських земель, що входили до складу Великого князівства Литовського, фільваркова система господарювання почала запроваджуватися з серед. XVI ст. 

51.Клейно́ди  — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у 1518 століттях.Клейноди були військові (державні), січовіполковіпаланковісотеннікурінні тощо.Військові (державні) клейноди належали усьому війську (державі) і вручалися обраній на відповідну військову (державну) посаду старшині.Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині.По закінченні терміну клейноди передавалися новообраній старшині або зберігалися до обрання у Генеральній канцеляріїсічовій церквіскарбниці тощо.

52.РЕЄСТРОВЕ КОЗАЦТВО (1524) — польський король Сигізмунд Ш доручив Киівському намістнику Полозовичу й Чорнобильському державцю Кмитичу створити в Середньому Подніпров’ї з місцевих жителів військо чисельністю до 2 тис. чол. Вони мали служити переважно на перевезеннях i охороняти литовські володіння. Але це розпорядження короля не було виконано і тільки в 1572 р. король Сигізмунд-Август видав універсал про формування найманного загону 300 чол., які мали перебувати на державному утриманні. 3араховані на службу козаки вписувалися до реестру (списку), звідци и дістали назву реестрових. Так було покладено початок реестровому козацтву.

53.Ордина́ція (пол. Ordynacja) — зібрання особливих правових норм і правил (відомі під назвами артикулів, вількерів, статутів та ін.), які видавалися вальним сеймом, королем або колегіальними державними органами Речі Посполитої.

54.БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ ( 1596 ) - об"єднання (злука) православної та католицької (Вселенської) церков України та Білорусі. Умовами Б.у. було визнання православними католицької догматики про чистилище, походження Святого Духа, дотримання візантійського обряду, словянської мови у богослужінні та юліанського календаря.

55.Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст.Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. 

56.ХМЕЛЬНИЧЧИНА — це майже десять років перманентної козацько-польської війни на чолі Б. Хмельницького. Це був найвидатніший період української icторії, козацько-гетьманської держави. Саме Хмельницький підняв свій народ з занепаду, наклав відбиток свого творчого духу на всю наступну українську історію

57.Перея́славська рáда 1654 року  загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою.

58.ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ (1654) — після Переяславської Ради з'явилися документи "Статті" Богдана Хмельницького, які визначали становище України i характер взаємовідносин її з Россією. Статті з 11 пунктів з Указами Царя i жалувані грамоти — це повний текст договору між Українською державою i Pocією.