Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курсова робота.doc
Скачиваний:
56
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
198.14 Кб
Скачать

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………….........................2

РОЗДІЛ 1. Соціальна проблема “Діти вулиці”……..………………...................5

1.1. Теоретичні аспекти проблеми .Чинники, що зумовлюють явище

“Діти вулиці”……………………………………….………………………….....5

1.2.Проблема “Дітей вулиці” у вітчизняній та зарубіжній теорії

та практиці. ……………………………………….…………………………....13

1.3.Нормативно-правова база соціального захисту “Дітей вулиці” ………...18

РОЗДІЛ 2. Соціально-педагогічні аспекти роботи з “Дітьми вулиці”…...…22

2.1. Технології роботи соціального педагога з “Дітьми вулиці”…….............22

2.2. Технології соціально-педагогічної роботи соціального педагога у

притулку для дітей та підлітків . ……………………………………………..25

2.3. Зарубіжний досвід соціального розвитку “Дітей вулиці”. .…………... 29

Висновки ………………………………………………………………………35

Список використаних джерел………………………………………………39

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми дослідження - Соціальна проблема, яка узагальнено визначається поняттям „діти вулиці”, існує в багатьох країнах світу, в тому числі і з високим рівнем соціально-економічного розвитку. Це характеризує явище дитячої бездоглядності і безпритульності як складне й неоднозначне. Біля 130.000 дітей живуть на вулиці в Україні. Безпритульні, самотні та бездоглядні... Більшість з них є жертвами своїх власних родин та байдужості сусідів, влади і суспільства. Вони знаходять притулок у підвалах, на горищах та у шахтах теплотрас... Більшість свого часу вони проводять біля базарів, вокзалів та станцій метро, де вони можуть здобути гроші та їжу. Вони не ходять до школи і мають поганий стан здоров'я. Багато з них потребують негайної медичної допомоги. Здебільшого, їх так і не вдається повернути в сім'ю або в притулки. В Україні просто відсутня загальнонаціональна інформаційна база загублених дітей. Верховна Рада зробила спробу владнати цю проблему на законодавчому рівні. Але суперечки так ні до чого і не призвели. Насправді потрібно не так багато - менше сотні комп'ютерів. Нині українська дитина беззахисна перед жорстокими реаліями дорослого світу, що брутально вривається в її життя, калічить душу й тіло. Сучасні діти - прагматичні, змушені дбати про хліб насущний. З-поміж працюючих дітей з асоціальних сімей багато залучених до найнебезпечніших й найгірших форм праці, зокрема таких, як сексуальні послуги, торгівля наркотиками. Поширені також жебракування й крадіжки. Негативні явища соціального розвитку України, в першу чергу, торкнулись інтересів дітей. Зростає кількість дітей, яких батьки кинули або байдуже ставляться до виховання та розвитку своїх нащадків. Саме тому вони поповнюють чисельні ряди армії „дітей вулиць”. Діти - майбутнє кожної держави. На планеті живе близько 2 млрд. дітей. Як найвразливіша частина суспільства вони потребують особливого захисту й піклування. Від ставлення держави до дітей значною мірою залежить її імідж на міжнародній арені.

Проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. На думку вітчизняних учених, безпритульність є відображенням політико-економічного й культурного стану соціуму, закономірним наслідком криз перехідного етапу розвитку країни. Отже, причинами виникнення такого явища, як дитяча бездоглядність та безпритульність, є: перехід до ринкових відносин, безробіття, зростання цін на товари першої необхідності, зокрема дитячі, отже, й погіршення матеріального благополуччя значної частини населення; втрата поняття про сім’ю як про соціальний інститут, зниження відповідальності батьків за виховання дітей; загострення конфліктів між батьками і дітьми.

За підрахунками науковців в Україні на 2007 рік налічувалося 200 тис. дітей сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування і лише 7 % - біологічних сиріт, які стали сиротами при живих батьках і частина з них ідуть жити на вулицю, і вулиця стає для них домівкою. Зараз в Україні налічується 200 тис. безпритульних з них більше 20% жертви сексуального насильства, 60% наркомани і 10-20% Віл Інфіковані.

За світченнями статистики більше з дому тікають дівчата це 56,7% можливо через те що дівчата більше переживають, 43,3% - це хлопчики. Як зазначалося в доводі ЮНІССФ Незалежній комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році дитина потрапляє на вулицю частіше за все, через те, що сім`я переживає кризу і якщо ще не розпалася перебуває на межі розпаду. Тож ми бачимо з даного прикладу, що потрібно перш за все працювати з сім`єю, а потім з дитиною. Багато років тому ще не була такою актуальною ця проблема, як на даний час, а зараз проблема є досить серйозною, тому що на вулиці залишаються тисячі дітей, які живуть у підвалах каналізаційних трубах, навіть у контейнерах для сміття. І це поняття почало в нашій державі звучати. Хоч держава старається допомагати усім дітям створюючи різноманітні притулки, але це все одно не зменшує кількість дітей біженців.

Брудні підвали і недобудовані приміщення стали їхніми домівками. Вони не ходить до школи і не знають лагідних маминих рук. У них немає дитинства. Вони – “діти вулиць”, ті, від погляду чиїх очей ми відвертаємось, а через деякий час забуваємо про їхні проблеми, залишаючи їх на піклування держави.

Об’єкт дослідження – «діти вулиці», як соціально-педагогічна проблема.

Предмет дослідження - особливості соціально-педагогічної роботи з дітьми вулиці. Технології роботи соціального педагога з “Дітьми вулиці”.Технології соціально-педагогічної роботи соціального педагога у притулку для дітей та підлітків.

Мета роботи - науково обґрунтувати зміст, форми та методи ефективної роботи з “дітьми вулиці”.

Завдання роботи:

- проаналізувати актуальність проблеми дослідження у відчизняній і зарубіжній теорії і практиці соціального розвитку;

- розкрити зміст соціального розвитку, форми та методи з дітьми вулиці;

- проаналізувати зарубіжний досвід соціального розвитку дітей.

- проаналізувати технології соціальної роботи у притулку для дітей та підлітків.

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМА “ДІТИ ВУЛИЦІ”

1.1. Теоретичні аспекти проблеми. Чинники, що зумовлюють соціальне явище “Діти вулиці”

Діти вулиці – це неповнолітні втікачі з власних домівок для яких вулиця стала постійним місцем перебування.

Серед дітей вулиці виділяються чотири основні категорії. Ті, хто не має батьків узагалі, ті, чиї батьки живі, однак діти цілком утратили з ними зв'язок. До третьої категорії можна віднести тих, хто чергує життя на вулиці з життям у родині, а до четвертого - дітей, що ночують удома, але весь день проводять на вулиці без догляду “позитивних” старших [8,с.15].

До дітей вулиці в Україні також відносяться такі категорії:

безпритульні діти – діти, які не мають постійного місця перебування через те, що втратили близьких, або коли їх вигнали з дому;

бездоглядні діти – це діти, які мають де жити, але через бездоглядність близьких вони змушені тікати з дому;

діти-утікачі з виховних установ – діти, що зазнали психологічного та інших насильств у закладах інтернатного типу;

діти-втікачі із зовні благополучних сімей. Це ті підлітки і діти що мають високий рівень конфліктності і віддаленості у психологічному розвитку;

діти, що за своїми психологічними ознаками схильні перебувати на вулиці (позбавлені батьківського піклування)[29,с.268].

В Україні сьогодні ще не існує точного визначення цієї категорії, тому діти вулиці розглядаються , як неструктурований об’єкт і до нього належать діти, які залишилися без батьківської опіки і визначеного місця проживання.

Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю можна дати таке визначення “діти вулиці” - це діти, які можуть бути визначені соціальними сиротами.

Починаючи з 1997 року в Україні проводиться ряд досліджень із характеристики “дітей вулиці” з’ясування їхнього стилю життя і потреб. Це дозволило виявити, що більшість дітей вулиці це діти підліткового віку, з них хлопчиків більше на вулиці, ніж дівчаток на даний час, а у 1997 році було навпаки, і це пояснюється тим, що:

¦ більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;

¦ часто проживають без батьків або тільки з матір’ю чи батьком;

¦ серед батьків таких дітей часто зустрічаються освідчені, які мають постійну роботу;

¦ значна частина дітей має проблеми з батьками;

¦ “діти вулиці” - це також ті , які мають низьке матеріальне становище;

¦ діти вулиці часто зазнають насилля з боку ровесників;

¦ значна частина таких дітей часто заробляє сама собі на життя, займаючись злодійством, жебракуванням;

¦ діти часто голодують;

¦ діти вулиці вживають алкоголь, палять, нюхають клей і вживають наркотики [29,с.270].

Основні психофізичні характеристики дітей, які формують в умовах вулиці визначаються раннім залученням дитини до виживання. Більшість безпритульних дітей втратили сімейні зв’язки: були покинуті батьками , або самі їх покинули. Важливо звернути увагу на те, чому діти не відвідують, або нерегулярно відвідують школу. Згідно з даними опитування кожна третя дитина не має бажання

відвідувати школу, тому, що їй там не цікаво, у 30% - немає грошей на шкільні приладдя, у 22 % - дома немає умов для навчання, у 18 % - діти змушені заробляти на життя самостійно, у 4 % немає документів [23,с.36].

Багаторічний досвід роботи свідчить, що більшість дітей вулиці з раннього дитинства відчуває жорстоке ставлення до себе. Це не може не позначитися на фізичному і психічному стані дитини.

Для того, щоб допомогти таким дітям, необхідно знати, що спричинило сирітство і ставлення самих дітей до свого життя і обставин. Вчені відзначають, що у значної частини дітей, які виховуються у умовах відсутності батьківської опіки розвиваються такі типи поведінки:

  • пригнічений стан характеризується – пасивністю, апатією;

  • соціальна провокація характеризується контрастними емоційними реакціями;

  • гіперактивний тип характеризується легкістю входження в контакти , виражений демонстраційною поведінкою з вираженими інтересами до оточуючих, що сприймається дітьми як гра;

  • добре пристосовані діти, цей тип характеризується компенсаторною поведінкою, що розвивається, коли не можна задовольнити певні потреби дитини [10,с.76].

Обстеження дітей, які виховуються поза сім’єю свідчить не про відхилення у розвитку, а про формування примусово інших механізмів його функціонування.

Діти вулиці виявляють слабку здатність розвивати свої соціальні ролі, зважаючи на свої можливості встановлювати дружні стосунки [10,с.58].

Досвід показує, що травмуючим фактором є втрата батьків, позбавлення опіки близьких, розміщення в інтернати-притулки. В таких ситуаціях потрібно дотримуватися таких етапів:

Вилучити дитину з несприятливих умов життя.

Провести діагностику стану дитини.

Відновити соціальні зв’язки дитини в сім’ї, школі [42,с.34].

Говорячи про дітей, які перебувають на вулиці ми повинні мати на увазі, що більшість з них виховуються в несприятливих умовах (батьки алкоголіки чи інше).

Для них характерні всі, або деяка частина особливих характеристик особистості. Це важливо розуміти, щоб в процесі роботи бачити у складній поведінці дитини не навмисну неслухняність, а внутрішню неготовність дотримуватись деяких норм [31,с.145].

Якщо заглянути в інші країни, то можна сказати, що дитяча безпритульність включає в себе не тільки дітей, які не мають де жити, а й дітей які мають житло, а вулиця є для них другою домівкою. У Великобританії дітей вулиці називають до 18 років – це юні втікачі, а після 18 років – бездомні [14,с.85].

Таким чином можна сказати про те, що в багатьох країнах існує соціальна проблема дитяча життєдіяльність, яких обумовлена умовами вулиці. Отже у всіх країнах ця проблема є серйозною і потребує вирішення.

Чинники, що зумовлюють соціальне явище “діти вулиці”.

Кожна дитина – це індивідуальність, яка обирає свій спосіб життя..

Аналіз ситуації було здійснено фахівцями Українського інституту соціальних досліджень наприкінці 90-х років і результатом експертної поведінки оцінки безпритульності дали змогу детально окреслити причини виходу дитини на вулицю це:

  • Погіршення матеріального становища значної частини населення.

  • Збільшення незайнятих дітей і підлітків.

  • Економічна експлуатація дорослими дитини (залучення дітей до крадіжок, шахрайства тощо).

  • Послабленням відповідальності батьків за утримання і виховання дітей.

  • Загострення розбіжностей і конфліктностей між батьками і дітьми.

  • Ослаблення роботи щодо організації дозвілля дітей за місцем їх поживання і навчання.

Негативні тенденції у ЗМІ.

На думку експертів сьогодні у ЗМІ створено образ молодої людини, яка не докладаючи зусиль може досягти в житті всього чого захоче. Навіть про долю вуличної дитини фільми закінчуються щасливо. Цей стиль (“легкість життя”) привертає увагу підлітків і вони виходять на вулицю в пошуках нових вражень, як в кіно [53,с.84].

Наявність цих факторів пояснюється працівниками внутрішніх справ, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх посиленням контролю з боку дорослих, які експлуатують дітей і отримують свої доходи. [5,с.1-2].

Досить помітно також спостерігається також певна тенденція при висвітленні у ЗМІ проблеми “життя дітей вулиці”, створюються гостро сюжетні фільми з кінцівкою схожою мильні серіали.

Проте поява дітей на вулиці має соціально економічні корені.

В процесі проектування соціальної роботи з дітьми вулиці в рамках даної проблеми дослідники використовували модель “Вертушки”. Суть моделі полягає в тому, що процес входження в кризову ситуацію розбивається на п’ять етапів від стадії байдужості до протилежної їм стадії, коли людина має ваду і навіть не усвідомлює, що з нею слід боротися. Вертушка або двері, що крутиться тому, що перейти з одного положення до іншого неможливо.

1. Стадія байдужості – дитина навіть не розглядає причини виходу на вулицю.

2. Стадія роздумів – дитина задумується над тим, щоб залишити дім і сім’ю.

3. Підготовча стадія – дитина має намір вийти на вулицю.

4. Стадія дії – дитина йде на вулицю.

5. Стадія підтримки дії – перебуває на вулиці.

Також є стадії, коли дитина хоче повернутися з вулиці додому:

1А. Стадія байдужості – коли дитина не думає про те, щоб повернутися додому.

2А. Стадія роздумів – дитина роздумує повернутися їй чи ні.

3А. Підготовча стадія – робить спроби повернення, приймає рішення повертатися чи ні.

4А. Стадія дії – робить спроби повернення.

5А. Стадія підтримки дії – дитина, яка повернулася з вулиці назад не повертається.

Спеціалісти притулків відзначають, що з дітьми стадії 4, 5, 1А, 2А працювати дуже важко [30,с.270-271].

Можна також назвати ще ряд причин зумовлених зубожінням сімей, що призводять до погіршення статусу дітей, а іноді до позбавлення батьківської турботи:

  • Безробіття батьків;

  • Відсутність постійного місця роботи батьків;

  • Відсутність постійного житла;

Розлучення батьків з найбільш помітних тенденцій. Після розлучення дитина залишається з матір’ю, яка не завжди здатна забезпечити догляд за нею [36,с.2].

Є також такі страшні і фатальні причини, коли батьки заставляють дитину

жебракувати.

Як свідчить статистика, з’явилося багато таких сімей, в яких батьки заставляють дитину іти в жебри і навіть продають дітей злочинним формуванням для участі в кримінальній діяльності:

  • жебракування;

  • кримінал;

  • проституція.

Також злочинні дії батьків, внаслідок яких вони потрапляють у місця позбавлення волі, позбавляють дітей батьківського догляду і в результаті вони потрапляють у державні заклади [39,с.6].

Діти також дуже часто потрапляють на вулицю через конфлікти з друзями ті іншими людьми, через проблеми, які в них виникли і щоб втекти від них діти ідуть на вулицю [46,с.236].

Є чимало підлітків, що мають талант або хист до якоїсь справи. Та, на жаль, не всі вони мають можливість відвідувати гуртки та секції, бо їх батьки не завжди спроможні це оплачувати. Добре, коли потрапляють до рук цікаві книжки або випадає зайнятися корисною та захоплюючою справою!

Ось і виходить, що не такий вже він і легкий, цей “вільний час”, бо часто стає випробуванням на громадську зрілість, людяність, зрілість власної позиції [57,с.342].

Ми всі належимо до різних груп людей: членів своєї сім'ї, класу, компанії у дворі тощо. Як ми почуваємо себе у кожній з цих груп? Які люди навколо нас? Здебільшого людина, яка добре ставиться до себе, добре ставиться і до навколишніх, здатна зрозуміти і пробачити їхні недоліки.

Доброзичливі стосунки у групі, поєднання різних людей (з різними характерами, стилями мислення) значно підсилює інтелектуальні можливості групи загалом порівняно з можливостями кожного учасника. Недаремно кажуть: “Одна голова - добре, а дві – краще”.

Але є групи, побудовані на інших принципах, у них міжлюдські взаємини будуються інакше. Це - асоціальні угрупування. Асоціальне спрямовані угрупування, незважаючи на те, що в них входять підлітки і юнаки, мають ознаки дитячих угрупувань. Вони виникають там, де діти опиняються за волею обставин, тобто стихійно (двір, вулиця, клас). У них відсутня організація продуктивної діяльності, яка замінюється безцільним гаянням часу або ігровою активністю. Особистість пригнічується груповими нормами поведінки, які стають обов'язковими для новачка. Спілкування між членами групи не вибіркове, а знеособлене, оскільки вони не мають індивідуальних інтересів, поглядів, світогляду. Тут не буває вибіркового емоційного зосередження на одному з ровесників. Все підміняється одноманітними полегшеними стосунками, які виникають не за особистісним вибором, а за місцем угрупування [17,с.191].

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]