Радіаційна обстановка – це масштаб і ступінь радіоактивного забруднення місцевості, які впливають на дії формувань ЦО, населення і роботу об’єктів господарювання.

Контроль радіоактивного зараження проводиться з метою визначення ступеня радіоактивного зараження людей, а також техніки, транспорту, обладнання і інших матеріальних засобів.

Хімічна обстановка – це сукупність наслідків хімічного зараження території отруйними речовинами чи сильнодіючими ядучими речовинами, які впливають на діяльність об’єктів господарювання, формування ЦО і населення. Хімічна обстановка може утворитися при застосуванні хімічної зброї, або в результаті аварійного розливу, або викидання СДЯР і утворення зон хімічного зараження й осередків хімічного ураження.

Хімічний контроль проводиться для визначення зараженості отруйними і сильнодіючими ядучими речовинами людей, техніки, обладнання, води, фуражу і різноманітних матеріальних засобів і повноти дегазації заражених об’єктів.

Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році виникло радіоактивне забруднення значних територій, як у нашій країні, так і за кордоном.

На Україні – в північній частині Київської, Житомирської, Рівненської і інших областях були забруднені поля, ліси, пасовища, відкриті водоймища.

Відомо, що радіоактивне забруднення місцевості являє собою серйозну загрозу для здоров’я і життя людей, якщо при цьому не враховувати і не приймати визначені технічні і профілактичні заходи. Вражаюча дія радіоактивних речовин (радіонуклідів) викликається іонізуючими випромінюваннями, дія яких може погіршити здоровіє людей, а також привести до серйозних захворювань.

Під час аварії у Чорнобилі в атмосферу надійшло понад 450 типів радіонуклідів, основну кількість яких становили короткоживучий ізотоп йоду – 131 (до 90% в перші дні), цезій – 137 і стронцій – 90. Крім того було викинуто багато трансуранових елементів – плутонію, америцію, тощо. Сьогодні на Поліссі є великі райони, де вміст цезію – 137 у продуктах місцевого виробництва в 10-100 разів перевищує середній рівень його в межах більшої частини України. Весною у траві, рослинах, грибах, лишайниках, молоці, м’ясі та рибі цезію є в декілька разів більше (50-100 разів).

Щоб уявити собі масштаби катастрофи, можна зробити порівняння: сумарний викид з реактору ІV блоку ЧАЕС в три мільйони разів перевищує викид на американській АЕС “Тримайл Айленд” і еквівалентний по радіоактивному забрудненню вибуху з 30-ти двадцятикілотонних атомних бомб (“Медична газета” від 19.01.1990 р.). А по оцінці академіка А. Сахарова – сумарна довготривала дія радіації від зруйнованого реактору адекватна вибуху 500 двадцятикілотонних атомних бомб (“Московські новини” №29 від 17.07.1988 р.).

Директор Національного центру по дослідженням в області атомної енергетики М. Танока (Японія) відмітив, що внаслідок вибуху атомної бомби над Хіросімою сумарний викид радіоактивності склав 0,74 кг, в той час як при аварії у Чорнобилі – 63 кг (“Червона Зірка” від 24.01.1990 р.)

На підставі досліджень та аналізу наслідків аварії на ЧАЕС можна зробити висновок про значний негативний вплив радіації на людину. Різні організми мають неоднакову стійкість до дії випромінювання, при чому, чим молодший організм, тим він чутливіший до радіації. А ушкодження таких органів як яєчники і сім’яники дуже шкідливе через ризик генетичних пошкоджень. Генетичні ефекти проявляються внаслідок мутації, тобто складових змін організму, які виникають у результаті перебудови і порушень в хромосомах і генах, а саме – ДНК, що містять спадкову інформацію.

Широкомасштабне використання в народному господарстві десятків тисяч найрізноманітніших хімічних сполук призводить до забруднення навколишнього середовища. Переважна більшість цих сполук є токсичною і отруйною у тій чи іншій мірі. Велика кількість токсичних речовин потрапляє в атмосферу, воду, ґрунти при повсякденній діяльності підприємств , промислових об’єктів, при експлуатації транспорту і техніки. Але незрівнянно більше забруднення середовища токсиканта-аваріях чи бойових діях.

Хімізація народного господарства обумовлена швидким розвитком хімічної промисловості, що потенційно збільшує небезпеку виникнення хімічних аварій, пов’язаних з викидами СДОР. Досить часто аварії набувають характеру катастроф, які призводять до значних трагічних наслідків. Так, в результаті аварії на хімічному заводі фірми “Юніон Карбад” в місті Бхопалі (Індія) ц 1984 році відбувся викид у навколишнє середовище отруйної речовини метилізоцианату (біля 43 т), що привело до утворення зараженої зони площею біля 300 км² . Загинуло 3130 чоловік, а 300 тис. людей хворіє внаслідок отруєння СДЯР.

В Україні у вересні 1983 року сталася аварія на Стебниківському калійному заводі Львівської області, де прорвало греблю відстійника і відбувся викид залишкових продуктів виробництва в об’ємі 4,5 млн. м³ отруйних солей. Вся ця маса потрапила в балки і дрібні ріки, а через 25 км стекла у ріку Дністер. Це викликало отруєння води у значних об’ємах, масове знищення риби та загибель інших представників річної флори та фауни. У березні 1983 року трапилось аварія на ВО “Азот” в місті Йонава в Литві, яка за своїми масштабами не мала аналога. У навколишнє середовище потрапило 7 тис. т зрідженого аміаку. Одночасно загорівся склад готової продукції з 20 тис. т нітрофосфорних мінеральних добрив. Отруйна хмара поширилась на глибину до 30 км, утворюючи площу зони зараження до 400 км² . Зріджений аміак розлився на площі біля 10 тис. м² глибиною 30-40 см.

Часто трапляються аварії при транспортуванні отруйних речовин. Так на станції Арзамас у червні 1988 року вибухнуло три вагони з вибуховою речовиною, що привезло до людських жертв і зараження навколишньої місцевості токсичними речовинами.

Викид отруйних речовин у навколишнє середовище відбувається і у повсякденній діяльності людини. Так щоденно при роботі автотранспорту та іншої техніки, котельних та ремонтних установок, пунктів заправки та обслуговування техніки проходить забруднення атмосферного повітря, ґрунтів, вод сполуками металів, окисами сірки, азоту, вуглецю, нафтопродуктами у кількостях, які не чинять негайного негативного впливу на людину. Але в кінцевому результаті, з часом вони негативно впливають на організм, викликаючи появу цілого ряду хронічних захворювань, послабляючи імунну систему людини.

Для уникнення негативних явищ, які можуть виникнути при змінах у радіаційній і хімічній обстановці на підприємствах організується контроль радіаційної та хімічної обстановки.

Радіаційний контроль включає в себе:

• контроль за радіаційною обстановкою підприємства;

• контроль за санітарно-захисною зоною і зоною спостереження;

• індивідуальний контроль опромінення робітників.

Радіаційний контроль охоплює:

• контроль за потужністю зони рентгенівського і гама-випромінювання, за щільністю потоків, бета-частинок, нейтронів та інших іонізуючих випромінювань;

• контроль за рівнем забруднення радіоактивними речовинами робочих поверхонь і обладнання, шкіряних покривів і одягу осіб, які безпосередньо працюють с джерелами іонізуючого випромінювання (ДІВ);

• контроль за викидом радіоактивних речовин в атмосферу;

• контроль за вмістом радіоактивних речовин у рідких відходах, які скидаються у водоймища та каналізацію;

• контроль за збором, видаленням і знешкодженням радіоактивних твердих і рідких відходів;

• контроль за рівнем забруднення радіоактивними речовинами транспортних засобів та об’єктів зовнішнього середовища за межами підприємства.

Захист від дії СДОР включає в себе:

• профілактичні (попереджувальні) заходи;

• заходи безпосереднього захисту при аваріях та їх ліквідації.

До профілактичних (попереджувальних) належать інженерно-технічні заходи, які включають:

• наявність і справну роботу обладнання, яке попереджує витік СДОР у випадку аварії;

• наявність можливостей посилення конструкцій ємностей, тари на складах, приміщень, де зберігаються і використовуються СДОР у випадку аварії;

• обладнання приміщень системами виявлення аварій та аварійною сигналізацією;

• розосередження СДОР на складах і т.д.

До попереджувальних належить ряд організаційних заходів, які полягають у:

• повсякденному контролі хімічної обстановки на об’єкті;

• оцінці можливої аварійної обстановки;

• організації роботи обслуговуючого персоналу у випадку аварії;

• навчанні людей порядку і правилам поведінки в аварійній ситуації;

• організації евакуації персоналу при необхідності;

• ряд інших організаційних заходів, які забезпечують готовність до захисту об’єкту та людей, до локалізації аварії та ліквідації її наслідків.

2. Засоби контролю хімічної обстановки, радіаційного та дозиметричного контролю.

час – хвилин.

а) Засоби контролю хімічної обстановки.

Для визначення ступеня зараження отруйними і сильнодіючими отрутними речовинами повітря, місцевості, споруд, обладнання, транспорту, техніки, засобів індивідуального захисту, одягу, продуктів харчування, фуражу, води застосовують прилади хімічної розвідки і газоаналізатори, або відбирають проби й аналізують їх ухімічній лабораторії. Виявлення і визначення отруйних і сильнодіючих ядучих речовин ґрунтується на зміні забарвлення індикаторів при взаємодії з цими хімічними речовинами. Залежно від взятого індикатора і зміни його забарвлення визначають тип отруйних речовин, а порівняння інтенсивності отриманого забарвлення з кольоровим еталоном дає можливість визначити приблизну концентрацію небезпечної хімічної речовини або щільність забруднення.

Прилади хімічної розвідки і контролю зараження мало відрізняються один від одного.

На оснащенні формувань і установ ЦО знаходяться такі прилади і комплекти: військовий прилад хімічної розвідки ВПХР, прилад хімічної розвідки ПХР, прилад хімічної розвідки медичної і ветеринарної служб ПХР – МВ, напівавтоматичний прилад хімічної розвідки ППХР, медична польова хімічна лабораторія МПХЛ, автоматичний газоаналізатор ГСП – 1 і ГСП – 11.

б) Засоби радіаційного та дозиметричного контролю.

Для виконання конкретних і специфічних завдань ЦО по виявленню і виміру рівнів іонізуючих випромінювань, якісному визначенню заражених радіоактивними речовинами проб і здійсненню контролю опромінення обслуговуючого персоналу в заражених районах використовуються як штатні так і інші дозиметричні прибори, які випускаються нашою примирливістю для потреб підприємств і установ.

Класифікація дозиметричних приладів

Дозиметричні прилади за своїм призначенням поділяються на чотири основних типи

Індикатори застосовують для, виявлення радіоактивного забруднення місцевості та різних предметів. Деякі з них дають змогу та­кож вимірювати рівні радіації р- і у-випромінювань.

Датчиком служать газорозрядні лічильники. До цієї групи приладів належать індикатори ДП-63, ДП-63А, ДП-64.

Рентгенметри призначені для вимірювання рівнів радіації на забрудненій радіоактивними речовинами місцевості. Датчиками І цих приладах застосовують іонізаційні камери або газорозрядні лічильники. Це загальновійськовий, рентгенметр ДП-2, рентгенметр "Кактус", ДП-3, ДП-ЗБ, ДП-5А, Б і В та ін.

Радіометри використовують для вимірювання ступеня за» бруднення поверхонь різних предметів радіоактивними речовинами, головним чином р- і у-частинками. Датчиками радіометрів є газо­розрядні й сцинтиляційні лічильники.

Найбільш поширені прилади цієї групи ДП-12, бета -, гамма-радіо-метр "Луч-А", радіометр "Тисс", радіометричні установки ДП-100М, ДП-ЮОАДМ та ін.

Дозиметри призначені для вимірювання сумарних доз опромі­нення, одержаних особовим складом формувань ЦО та населенням, головним чином у-опромінення. Вони поділяються за видом вимірюваних випромінювань β-, і γ- і α-частинок та нейтронного потоку.

Такі дозиметри індивідуального призначення мають датчиками іонізаційні камери, газорозрядні, сцинтиляційні й фотолічильники.

Набір, який складається з комплекту камер і зарядно-вимірювального пристрою; називають комплектом індивідуального дозиметричного контролю. Комплектами індивідуальних дозиметрів ДК-0,2, ДП-22В, ДП-24, ІД-1, ІД-11 та ін.

На оснащенні формувань цивільної оборони знаходяться табельні прилади радіаційної розвідки, контролю опромінення і забруднення радіоактивними речовинами: ДП-5В (ДП-5А, ДП-5Б) для вимірювання потужності дози (рівня радіації і ступеня радіоактивного забруднення); ДП-22В, ДП-24, ІД-1, ІД-11 — комплекти індивідуальних дозиметрів, призначених для визначення доз опромінення.

Якщо немає приладів нових модифікацій, можна користуватися приладами, виготовленими раніше, які були табельними приладами в ЦО і зберігаються на об'єктах, а саме: індикатором-сигналізатором ДП-64, рентгенметром ДП-3, ДП-ЗБ, вимірювачем потужності дози ИМД-21, ИМД-21Б, ИМД-21С, радіометром ДП-11Б, ДП-12, індикаторами радіоактивності ДП-63, ДП-63А.

Для вирішення завдань цивільної оборони можна застосовувати прилади, які використовуються на об'єктах атомної енергетики, в геології, медицині та інших галузях. До таких приладів належать «переносний медичний рентгенметр ПМР-1, ПМР-1М, переносний медичний мікрорентгенметр МРМ-1, МРМ-2, переносний рентгенметр ЇМ 1-1, гамма-рентгенметр "Карагач-2", універсальний радіометр І'УП-1, РУСИ-7, аерозольний радіометр РВ-4, бета-гамма радіометр ГНР-3, перерахункові прилади ПП-16, ПП-9-2М, ПСО-2-4, переносні універсальні радіометри СРП-68-01, СРП-88-01, СРП-68-02, комплекти індивідуального дозиметричного контролю КИД-4, КИД-6, ИФКУ-1, ИКС, "Гнейс" та ін.

Останніми роками виготовляють багато побутових дозиметрів і радіометрів: дозиметри "Рось", РКС-104, ДРГ-01Т, ДСК-04 ("Стриж"), радіометри "Прип'ять", "Десна", "Бриз", дозиметр-радіометр "Белла" та ін. Деякі з них без будь-яких конструктивних змін можна вико­ристовувати для вимірювання потужності експозиційної дози іонізуючих випромінювань під час ведення радіаційної розвідки, погли­нутої дози опромінення людей, тварин, а також для сигналізації про наявність радіоактивних речовин.