Класифікація основних психопатологічних синдромів

 

I. НЕВРОТИЧНІ:

• астенічний;

• обсесивні;

• сенестопатично-іпохондричний;

• істеричні;

• деперсоналізації;

• дереалізації.

 

II. АФЕКТИВНІ:

• маніакальний;

• депресивний;

• дисфоричний.

 

III. ГАЛЮЦИНАТОРНО-МАЯЧНІ:

• галюцинаторний;

• паранояльний;

• парафренічний;

• параноїдний;

• психічного автоматизму Кандинського — Клерамбо;

• Капгра.

 

IV. ПАТОЛОГІЇ ЕФЕКТОРНО-ВОЛЬОВОЇ СФЕРИ:

• кататонічний;

• гебефренічний.

 

V. ПРОДУКТИВНОГО РОЗЛАДУ СВІДОМОСТІ (ПОТЬМАРЕННЯ):

• деліріозний;

• онейроїдний;

• аментивний;

• delirium acutum;

• присмерковий стан свідомості:

амбулаторний автоматизм;

транс;

сомнамбулізм;

фуга.

 

VI. ПОРУШЕННЯ ГЛИБИНИ ЯСНОСТІ (ВИМКНЕННЯ) СВІДОМОСТІ:

• обнубіляція;

• оглушення;

• сомнолентність;

• сопор;

• кома.

 

VII. ОРГАНІЧНОГО УРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ:

• органічний психосиндром;

• корсаковський (амнестичний);

• паралітичний (псевдопаралітичний);

• лобний.

 

VIII. СУДОМНІ:

• великий судомний напад;

• адверзивний судомний напад;

• малі судомні напади:

абсанс;

пропульсивні напади;

салам (напади);

блискавичні напади;

клонічні пропульсивні напади;

ретропульсивні напади;

клонічні ретропульсивні напади;

рудиментарні ретропульсивні напади;

пікнолепсія;

імпульсивні напади;

акінетичні напади;

судомні синдроми;

• напади Джексона (джексоновські);

• істеричний напад.

 

 

Невротичні синдроми

Астенічний синдром (астенія) — стан підвищеної психічної і фізичної втомлюваності, надмірної дратливості, слабкодухості та нестійкого настрою у поєднанні з вегетативною симптоматикою і порушеннями сну. Симптоми астенії менше помітні вранці і підсилюються в другій половині доби, особливо ввечері.

Якщо в клінічній картині астенії переважають запальність, вибуховість, нестриманість, нетерплячість, відчуття внутрішнього напруження, тоді йдеться про. гіперстенічну астенію, Коли ж, крім згаданих вище симптомів, є ще й прояви психічної втомлюваності, тоді мова про астенію із симптомами подразнювальної слабкості. В разі домінування не тільки психічної,

але й фізичної стомлюваності, відчуття безсилля астенію класифікують як гіпостенічну, найтяжчу її форму.

Астенічний синдром часто спостерігається не тільки при психічних захворюваннях, але й при більшості соматичних.

За поєднання астенії з депресією, іпохондрією або рухаль-ною загальмованістю йдеться про астенодепресивний, астено-іпохондричний та астеноакінетичний синдроми.

Характернi афективна лабiльнiсть з переважанням зниженого настрою i сльозливостi, дратiвлива слабкiсть, яка поєднує в собi пiдвищену збудливiсть i швидке виникнення знесилення, а також гiперестезiя (пiдвищена чутливiсть до свiтла, запахiв, звукiв, дотику). Часто хворих турбують головний бiль, розлади сну у виглядi постiйної сонливостi або стiйкого безсоння, рiзномнiтнi вегетативнi порушення. Типовою є також змiна самопочуття залежно вiд коливання атмосферного тиску, впливу спеки або iнших клiматичних чинникiв з наростанням стомлювання, дратiвливої слабкостi, гiперестезiї. Астенiчний синдром може бути наслiдком рiзних соматичних хвороб (iнфекцiйних i неiнфекцiйних),iнтоксикацiй, органiчних захворювань головного мозку, шизофренiї. особливостi цього синдрому значною мiрою залежать вiд причини його розвитку. Так, астенiчний синдром пiсля соматичних захворювань характеризується так званою емоцiйно-гiперстенiчною слабкiстю, при якiй пiдвищена стомлюванiсть i виснаження поєднуються з несприятливiстю навiть незначного емоцiйного напруження, а також з гiперестезiєю. Астенiчний синдром як наслiдок черепномозкової травми проявляється дратiвливою слабкiстю, афективною лабiльнiстю, болем голови i вегетативними порушеннями. В початковий перiод гiпертонiчної хвороби астенiчний синдром набуває вигляду "втоми, яка не шукає спокою". При атеросклерозi судин головного мозку спостерiгається рiзко виражена стомлюванiсть, хворий легко переходить вiд зниженого настрою iз сльозливiстю до добродушностi й ейфорiї. При сифiлiсi мозку вiдзначаються брутальнiсть, розлади сну, постiйний бiль голови. Прогресивному паралiчу властиве поєднання пiдвищеної стомлюваностi з явищами потьмарення свiдомостi; ендокринопатiям - пiдвищена стомлюванiсть, млявiсть, лабiльнiсть афекту i розлади в сферi потягiв. При астенiчному синдромi в клiнiцi шизофренiї переважає психiчна виснажуванiсть, що є непропорцiйною розумовому напруженню; цi розлади поєднуються з млявiстю i зниженням активностi.

У бiльшостi хворих астенiчний синдром призводить до зниження порогу рiзних видiв сприймання.

Астенiчний синдром у чистому виглядi зустрiчається рiдко. Частiше до нього приєднуються iнші синдроми i разом вони приймають форму змiшаного. Найчастiше астенiчний синдром поєднується з субдепресивним синдромом, який не сягає рiвня психотичного. В такому випадку розвивається астено-депресивний синдром.

 Слiд пам’ятати, що астено-депресивний синдром з рiзним ступенем вираженостi астенiзацiї i депресивного синдрому розвивається у кожної третьої породiлi. Це є звичайним явищем, а симптоми депресiї зникають на протязi тижня. Якщо явище депресiї утримуються довше така породiля потребує огляду психiатра, а середнiй медичний персонал повинен уважно спостерігати за нею, щоб не пропустити моменту розвитку психозу. У таких хворих на тлi астенiзацiї мають мiсце виражене зниження настрою, переживання сумного характеру. Такого хворого важко втiшити, його мало що радує. Проте вiн не надто заглиблюється у хворобу i лагiдна пiдбадьоруюча авторитетна бесiда з медичною сестрою, яка умiє вдало викоритстати приклади з минулої практики вiддiлення допомагає покращити душевний стан хворого.

Якщо до астенiзацiї приєднуються страхи то такий синдром носить назву астено-фобiчний. Вираженi страхи (фобiї) по впливу на психiку переважають над астенiчним синдромом. В практицi кардiологічних вiддiлень досить часто зустрiчається кардiофобiя. Слiд пам’ятати, що серцевий бiль стенокардитичного характеру практично завжди викликає у хворого реакцiю панiки. Скiльки б разiв не повторявся серцевий напад, стiльки ж разiв хворий суб’єктивно "помирає". Логiчнi твердження про те, що минулi напади проходили, пройде i цей хворим не сприймається. Пiд час серцевого нападу у нього домiнує афективна логiка, а страх смертi паралiзує волю хворого i вiн надiється лише на допомогу медикiв. В мiжприсутнiй перiод бiльшiсть хворих панiчно бояться слiдуючого серцевого нападу.

Серед значної частини хворих, якi перебувають на обстеженнi i лiкуваннi в онкодиспансерi розвиваєтьсяканцерофобiя. Деякi хворi панiчно бояться померти внаслiдок любого захворювання або пiд час iнструментального обстеження. Такий стан називається танатофобiєю. Останнiм часом поширились радiофобiї (наслiдок аварiї на ЧАЕС),сифiло- i ВIЧ-фобiї (наслiдок рiзкого поширення венеичних хвороб).

Потрiбно пам’ятати, настирливi страхи виникають раптово. Лiкувати їх потрiбно якнайшвидше, бо чим тривалiший їх термiн, тим ефективнiсть лiкування гiрше.

Якщо на тлi астенiзацiї у хворого з’являється стiйке переконання у невилiкованостi свого захворювання iбезнадiйностi свого стану такий синдром називається астено-iпохондричним.

 При розвитку цього синдрому хворi "заглиблюються" у свою хворобу. Вони постiйно прислуховуються до свого самопочуття, придають надто багато значення несуттєвим симптомом, твердо впевненi в загрозi їх життю. У спiлкуваннi вони є надто "нудними", коло їх iнтересi обмеженi питання власного здоров"я. Iпохондричний синдром найчастiше розвивається у психостенiка. Якщо вчасно не прийняти адекватних заходiв є ризик розвитку змін особистостi по iпохондричному типу. Ефективна допомога можлива лише на початку формування iпохондричного синдрому. Якщо лiкар спiлкується з хворим у довiрливiй обстановцi та помiчає, що хворий почав надто "заглиблюватись" у свою хворобу, він повинен своєчасно вжити адекватних заходiв.

Якщо до астенiзацiї приєднуються явища пiдвищеної невротизацiї такий синдром носить назву астено-невротичного. Соматогений псевдоневротичний синдром має двi основнi форми гiпер- i гiпостенiчну, а його клiнiка є подiбною до неврастенiї, яка є описаною у вiдповiдному роздiлi.

Тривалi захворювання можуть призвести до змiни поведiнки, та характеру хворих, що носить назву"психопатизацiї".

Хворi стають бiльш вередливими, у них починає переважати афективна логiка, вони потребують до себе бiльшої уваги, турботу про себе бiльше перекладати на медикiв i родичiв, стають бiльш егоцентричними. Емоцiйний стан бiльш лабiльним, хворi стають немов би дiти примхливими, у них з’являється бiльш виражена образливiсть, схильнiсть до ситуацiйних реакцiй, нетерпимiсть до неприємностей пов’язаних з хворобою i перебування у лiкарнi, до неприємних процедур. Лікар повинен про це пам’ятати i умiти диференцiювати де своєрiдна поведiнка обумовлена хворобою, а де просто невихованiстю хворого. В останньому випадку необхiдно делiкатно, з розумiнням вiдноситися до душевного стану хворого i тактовно провести посильну психокорекцiю.

У частини хворих тривале захворювання може призвести до специфічних змiн рис характеру. У хворих з виразковою хворобою шлунку або 12-палої кишки тривале захворювання може викликати так званий "виразковий" характер. Такi хворi постiйно всiм незадоволенi, їм важко догодити, вони стають надто прискiпливими але, як правило, конфлiкти самi активно не створюють.

При тривалiй хворобi печiнки i жовчовивiдних шляхiв у хворих може розвинутись "жовчний характер". Такi хворi активно шукають привiд, як би комусь зiпсувати настрiй, вони схильнi до створення конфлiктних ситуацiй.

Хворi з гiпертонiчною хворобою, незважаючи на погане самопочуття намагаються багато працювати. Якщо вони займають керiвнi посади, то нерідко заставляють пiдлеглих працювати до виснаження.

Хворi, якi перенесли iнфаркт мiокарду здебiльшого стають «мягшими», бiльш делiкатними, намагаються уникнути конфлiктних ситуацiй.

При важких хронiчних захворюваннях у частини хворих розвивається схильнiсть до дисфорiї i експлозивних ситуацiйних реакцiй.

 

Обсесивний синдром (синдром нав'язливих станів, ананкастичний) проявляється різноманітними обсесіями (нав'язливі думки). Обсесії найчастіше характеризуються фобіями (нав'язливі страхи), нав'язливими рахунком, сумнівами, спогадами, "розумовою жуйкою". У клініці переважають фобії іпохондричного змісту: кардіо-, канцеро-, сифіло-, снідо-, танато-, но-зо-, фобо-, а також клаустро-, агорафобія тощо.

Крім нав'язливих ідей і страхів можуть спостерігатися нав'язливі дії (частіше у дітей): покашлювання, піднімання брів, плечей, намагання смоктати палець, гризти нігті (оніхофагія), посмикувати волосся (трихотиломанія) та ін. Можуть бути певні ритуали — пов'язані з фобіями нав'язливі рухи і дії, що зменшують інші нав'язливості.

Розуміючи безглуздя й необґрунтованість згаданих звичок, хворий все ж таки не позбувається їх, і вони впливають на його поведінку. Пацієнт, доклавши вольового зусилля, спроможний подолати хворобливі переживання.

Обсесії спостерігаються при неврозі нав'язливих станів, психастенічній психопатії, шизофренії, органічних ураженнях головного мозку.

 

Сенестопатично-іпохондричний синдром — невротичний синдром, що проявляється різноманітними, досить неприємними, болісними, нестерпно тяжкими відчуттями. Хворий може скаржитися на печіння, стискування, переливання, стягування, набухання тощо у різних частинах тіла, внутрішніх органах (сенестопатії). З'являються іпохондричні надцінні ідеї — порушення суджень. Хворий "виявляє" в себе ознаки тяжкої невиліковної недуги. Вони виникають на реальному ґрунті, але пацієнт інтерпретує ці обставини однобоко, перебуває в стані емоційного напруження. Причини хворобливих відчуттів неможливо виявити об'єктивними методами дослідження.

Сенестопатично-іпохондричний невротичний синдром характерний для невротичних розладів, переважно неврастенії та істерії.

Сенестопатичний синдром може входити до структури інших синдромів, зокрема маячних. Це варіант синдрому психічного автоматизму Кандинського —Клерамбо. Спостерігається при шизофренії, маніакально-депресивному психозі (депресивна фаза), органічних ураженнях головного мозку.

Іпохондричний симптомокомплекс може бути складовою частиною будь-якого маячного синдрому (паранояльного, па-рафренного та параноїдного). Часто його виявляють при шизофренії.

 

Істеричні синдроми. Істеричний невротичний синдром характеризується емоційною лабільністю з бурхливим проявом почуттів (ридання, голосіння, стогін), швидкою зміною позитивних почуттів на негативні і навпаки, супроводжується різноманітними вторинними соматичними й неврологічними конверсійними розладами. Порушення рухової сфери, чутливості, вегетативних функцій проявляються функціональним парезом, паралічем, локальними контрактурами, істеричними нападами. При останніх не буває розладів свідомості (оглушення, сопор, кома), змін функцій серцево-судинної і дихальної систем і послідовності фаз судомного нападу. Можуть бути істеричне заїкання, афонія, мутизм, сурдомутизм, сліпота, розлади чутливості за типом "панчіх", "рукавичок" чи за гемітипом, астазія, абазія. Спостерігаються вегетативні порушення: блювання, гикавка, відрижка, відчуття "клубка" в горлі (globus hystericus), тахікардія, задишка, поліурія тощо. Істеричний синдром характерний для істеричного неврозу.

Крім невротичного істеричного синдрому спостерігаються істеричні психотичні. Це потьмарення свідомості, синдром Ган-зера, псевдодеменція.

 

Істеричне потьмарення свідомості проявляється звуженням її з неповною орієнтацією у навколишньому оточенні, яскравими, чіткими сценоподібними, ахроматичними галюцинаціями з подальшою, частіше ретардованою, амнезією.

 

Синдром Ганзера — один із варіантів істеричного потьмарення свідомості, коли спостерігаються повне дезорієнтування, зорові, рідше слухові галюцинації. Виявляються маячні ідеї стосунку, впливу, переслідування. Характерним є мимомов-лення. Поведінка хворого безглузда. Складається враження, що він симулює психічну недугу.

 

Синдром псевдодеменції — стан безпорадності, що проявляється втратою найпростіших навичок, елементарних знань.

Хворий свідомо неправильно відповідає на тлі придуркуватості, гротескності, але добре орієнтується, коли йому задають складні запитання, що стосуються психотравмівної ситуації.

 

Пуерилізм — хворобливий психічний стан, за якого поведінка дорослої людини не відповідає вікові й нагадує дитячу. Спостерігається регресивна поведінка з дитячими манерами, інтонаціями, жестами, пустотливістю, безглуздям, наївністю суджень на тлі пригніченого настрою й розгубленості.

Психотичні істеричні розлади у більшості, випадків зумовлені психогенними чинниками, і їх зараховують до реактивних психозів.

 

Синдром деперсоналізації проявляється розладом самосвідомості. Змінюється сприйняття власної особистості, тобто Я. Думки, дії хворого керуються відчуттям відчуження від власної особи (наче стоїть збоку). Втрачається єдність особистості. Порушується схема тіла: "змінюються" об'єм, довжина, ширина, положення окремих частин тіла. Часто супроводжує дереалізацію.

 

Синдром дереалізації — патологічний стан, за якого світ, обстановка сприймаються хворим нереально, нечітко, невиразно, безбарвно або в одному кольорі, позбавленим життя. Навколишнє здається тьмяним, застиглим, плоским. Хворі стверджують, що все змінилося, стало не таким, як було до хвороби, інколи не можуть пояснити, в чому полягають ці зміни. Спорідненими з дереалізацією є такі патологічні прояви, як уже бачене (deja vu), чуте (deja entendu), пережите (deja vecu) <ібо ніколи не бачене (jamais vu) та ін.