Групова динаміка

1.Поняття групи та основні ознаки. З зошита.

2.Соціально – психологічні параметри та ознаки групи.

Для соціальної психології недостатньою є просто констатація певної кількості людей або навіть виділення в п межах яких-небудь стосунків. Соціальна психологія досліджує насамперед закономірності поведінки та діяльності людей, зумовлені їх належністю до реальних соціальних труп. Наголошується на аналізі змістової характеристики груп, виявленні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи. Значущість групи для особистості полягає передусім у тому, що група є певною системою діяльності, її суб'єктом, включеним у систему суспільних відносин. Єдність змісту й форм діяльності породжує спільність психологічних рис групи, передовсім "трупової свідомості". Такими рисами можна вважати трупові інтереси, потреби, норми, цінності, цілі. Кожний член групи усвідомлює свою належність до групи завдяки привласненню цих характеристик, усвідомленню психологічної спільності з іншими членами цієї соціальної групи. Тому універсальним принципом входження до певної спільноти є формування усвідомлення почуття "ми", що засвідчує належність до певної групи (хоча іноді цей феномен може бути й неусвідомлений). Саме тут виявляється специфіка соціально-психологічного аналізу групи, що визначає риси, які роблять групу психологічною спільнотою і дають змогу кожному членові ідентифікувати себе з групою.

Соціальна діяльність, її конкретні види та форми с основним інтегруючим фактором і головною ознакою соціальної групи. Участь членів групи в спільній діяльності зумовлює формування психологічної спільності між ними. Саме в цьому разі група стає об'єктом соціально-психологічного аналізу.

6.2.1. Основні параметри групи

Шляхом соціально-психологічного аналізу досліджуються такі параметри групи, як її склад, структура, групові процеси, норми, цінності, санкції (табл. 12).

Таблиця 12. Параметри соціально-психологічного аналізу групи

Параметр			Характеристика
Склад групи			Чисельність, характеристика членів групи
Структура			Структура комунікацій, структура керівництва та підлеглості, емоційна структура,
групи			структура міжособистісних стосунків і т. ін.
			Процеси, що організують діяльність групи. Насамперед процеси групової
Групові			динаміки, що відображають весь цикл життєдіяльності групи та її етапи: керівництво
процеси			та лідерство, прийняття групових рішень, вироблення групових норм, формування
			структури групи
Групові			Певні правила, що встановлені, відпрацьовані та прийняті групою. Норми, що
норми	та
			виконують регулятивну функцію і спираються на групові цінності
цінності

Перелік ознак для характеристики складу реальної групи залежить від типу її діяльності.

Це стосується і структури групи. Існує кілька формальних ознак структури групи: структура комунікацій, структура керівництва, підлеглості та ін. Крім того, можна виділяти емоційну структуру групи, структуру міжособистісних стосунків та її зв'язок із функціональною структурою групової діяльності При розгляді групи як суб'єкта діяльності аналіз структури групової діяльності має включати аналіз функцій кожного члена групи. Співвідношення цих двох структур є співвідношенням "неформальних" та "формальних" взаємин у групі.

Серед групових процесів треба виділити ті, які організують діяльність групи. Це насамперед процеси групової динаміки, що відображають весь цикл життєдіяльності групи та її етапи: утворення, функціонування, розвиток і розпад. Процесами групової динаміки вважаються керівництво та лідерство, прийняття групових рішень, утворення групових норм, формування структури групи,

- 1 -

згуртованість, конфлікти, тобто всі ті процеси, які фіксують і забезпечують психологічні зміни, що відбуваються в групі під час її існування. Важливий аспект групової динаміки - це розвиток групи, його якісно специфічні рівні, особливості різних параметрів групової діяльності на кожному з цих рівнів.

Одним з важливих параметрів функціонування групи є групові норми. Це певні правила, відпрацьовані й прийняті групою. Поведінка членів групи здійснюється відповідно до групових норм, які виконують регулятивну функцію щодо діяльності групи. Норми тісно пов'язані з цінностями, бо всякі правила формулюються тільки на підставі відпрацювання певного ставлення до соціальних явищ, що зумовлене місцем групи в соціальному середовищі, її досвідом в організації певної діяльності.

Цінності різних соціальних груп не завжди збігаються. Норми як правила, що регулюють поведінку та діяльність членів групи, спираються саме на групові цінності. Зміст норм групи включає в себе і загальнозначущі норми, і специфічні, відпрацьовані конкретною групою. Взаємини індивіда і групи можна зрозуміти лише за умови визначення, які норми групи він приймає, а які відкидає, і чому він робить такий вибір. Групові норми сприяють підвищенню стабільності групи, вони не тільки впливають на членів групи, а й становлять основу соціального контролю.

Соціальний контроль - це система засобів впливу суспільства та соціальних груп на людину з метою регуляції б поведінки відповідно до прийнятих норм. Соціальний контроль вирішує два завдання - підгримує стабільність соціальної структури та забезпечує її позитивний розвиток Вплив соціального контролю найбільше відчувають особи, які демонструють поведінку, що не відповідає нормам або відхиляється від них. Залежно від типу таких відхилень група застосовує певні санкції до своїх членів. Характер цих санкцій залежить од рівня розвитку групи. Санкції можуть бути двох типів - позитивні і негативні, вони застосовуються з метою забезпечення виконання норм.

Поведінка членів групи залежить від системи очікувань щодо виконання групових норм. Такі очікування (у соціальній психології вони мають назву експектацій - від англ. expectation - очікування) - це різновид соціальних санкцій, що впорядковують систему взаємин і взаємодій у груш. На відміну від офіційних регуляторів поведінки в групі експектації мають неформалізований і не завжди усвідомлюваний характер. Вони характеризуються правом очікування від оточуючих поведінки, що відповідає їх груповому статусу, та обов'язком поводитися відповідно до обґрунтованих очікувань інших людей.

3. Класифікація та основні характеристики груп.

Однією з проблем дослідження груп є їхня класифікація. В історії соціальної психології було багато спроб створити єдину класифікацію малих груп, однак і досі існують різні підходи до вирішення цієї проблеми. В основу типології були покладені різні принципи: рівень культурного розвитку групи, тип структури, завдання і функції, тип контактів тощо. Однак загальна прикмета всіх запропонованих класифікацій - форми життєдіяльності, на підставі чого виділяють такі групи.

1.Умовні - реальні - тимчасові.

- умовні, куди входять люди, які не мають міжособистісних зв'язків, але для яких характерні типові особливості (класові, вікові, професійні тощо). Члени такої групи не знайомі один з одним, не спілкуються і не знаходяться у безпосередньому контакті. Наприклад, склад умовної групи старшокласників не залежить від того, чи навчаються вони в одній школі, а також від того, юнаки це чи дівчата. Умовне абстрагування застосовується, як правило, із статистичною метою; - реальні, члени яких перебувають у більш-менш тісному контакті та взаємодії. Така

група утворюється для виконання певних завдань, існує завдяки процесу обміну діяльністю та її результатами, реальній взаємодії і спілкуванню; - тимчасові, контакти в яких нетривалі. Наприклад, лабораторні групи, які

створюються для проведення загальнопсихологічних досліджень.

2.Формальні - неформальні.

- формальні (ділові, офіційні) - організаційно оформлені. Це групи, які створюються і існують у межах офіційно визнаних організацій, їхні цілі зумовлюються завданнями, які стоять

- 2 -

перед організацією, до якої входить дана група. В них є статут, регламент, чітко визначені права і обов'язки членів, обов'язкові для виконання як усередині групи, так і поза нею; - неформальні (неофіційні), що виникають відповідно до симпатій, прихильностей. Ці

групи створюються поза межами офіційних організацій, цілі і завдання цих груп виникають і існують на основі особистих інтересів їх учасників і можуть як співпадати, так і розходитися з цілями і завданнями офіційних організацій.

3.Первинні - вторинні - референтні.

- первинні, зв'язок між членами яких базується не лише на особистих контактах, а й на їхній високій емоційній задіяності у справи групи, на високому ступені ототожнення кожного члена з усією групою (родина, група однолітків, згуртована бригада); - вторинні, організовані для досягнення визначеної мети і спираються на

схематизовану систему стосунків, регульованих правилами (наприклад, колектив підприємства); - референтні, в яких норми, установки, орієнтації не тільки беруться індивідом до

уваги, а й стають мотивом його поведінки, прикладом для наслідування. Якщо референтна група є частиною офіційної малої групи, то її називають угрупуванням.

Референтна група може бути реальною або уявною. Коли підростаюча особистість пов'язує свої норми лише з уявною групою, то може виникнути небезпека однобічного її розвитку, тому що зворотній зв'язок відсутній. Важливо, щоб референтна група була не лише реальною, а й мала соціальне спрямування. Так, у підлітків-правопорушників, як правило, клас не був референтною групою. Слід запобігати створенню референтних груп людей з низьким рівнем вихованості.

Іноді у людини дві чи більше референтних груп. Це добре, тому що особа, як правило, збагачується в цих об'єднаннях. За умови, якщо референтні трупи суперечать одна одній, виникає конфлікт, який може закінчитися втратою певної референтної групи. Наприклад, батьки не схвалюють проведення вільного часу своєї дитини-підлітка у компанії однолітків, вважаючи, що таке спілкування - марна трата часу, яка "до добра не доводить". Загострення стосунків в такому випадку призведе до відходу підлітка від сім'ї або від компанії.

Слід також зазначити, що референтність сприяє цілісності та стабільності малої групи.

4.Дифузні - асоціації - корпорації - колективи.

-	дифузні - міжособистісні відносини ще не опосередковані	змістом спільної
діяльності і належність до яких не усвідомлюється (наприклад, черга);
-	групи-асоціації, члени яких усвідомлюють свою належність	до певної групи,

міжособистісні стосунки в якій опосередковуються особистісно значущим для кожної людини змістом спільної діяльності (наприклад, навчальна група, виробнича бригада, спортивна команда); - групи-корпорації, міжособистісні стосунки в яких опосередковуються особистісно значущим і водночас асоціальним (чи навіть антисоціальним) змістом діяльності (наприклад, злочинна група); - колективи, тобто групи, в яких міжособистісні стосунки опосередковуються

особистісно значущим і суспільно бажаним змістом групової діяльності.

4. Умови виникнення малої соціальної групи.

Виникнення малої соціальної групи, як своєрідної одиниці в системі суспільного розподілу праці зумовлене запитами суспільно-економічного характеру.

Головними характеристиками малої групи є її розмір, структура та склад, які визначаються цілями та завданнями спільної діяльності, заради якої вона створена.

Серед психологічних детермінант виникнення певної соціальної групи слід виокремити прагнення індивідів до задоволення потреб, розв‘язаних зі сферою людського спілкування. Мала група є своєрідним мікро середовищем спілкування, джерелом задоволення відповідних потреб індивіда.

Таким чином, виникнення організованої малої групи полягає в оголошенні її формальною, офіційною ланкою соціальної організації та в наповненні її конкретними індивідами, здатними взаємодіяти і кваліфіковано розв‘язувати організаційні завдання.

Характер розвитку малої групи - це досить складний і суперечливий процес.

Двовимірні моделі розвитку групи передбачають виокремлення двох головних сфер її життєдіяльності:

ділової (інструментальної сфери); емоційної (експресивної).

Стадії групотворення

- 3 -

Перша початкова стадія характеризується орієнтаційними тенденціями в поведінці людей. На цьому етапі групового життя формуються уявлення людей про групу і один про одного. Перші між особистісні взаємодії ще дуже обмежені і ведуть спочатку до утворення діат.

Друга стадія – це формування групових норм, початок становлення групової самосвідомості. На цій стадії можливий нерівномірний розвиток групи в діловій та емоційній сферах.

Третя стадія називається стадією конфлікту, коли спостерігаються зіткнення між окремими членами групи внаслідок переоцінки ними своїх можливостей і прагнення розв‘язувати всі проблеми самостійно.

Четверта стадія характеризується як перехідна від стану конфлікту, до стану збалансованості у стосунках між членами групи. Спілкування стає конструктивнішим і відкритішим, з‘являються елементи групової солідарності і згрунтованості.

П‘ята стадія групового розвитку цікава тим, що тут вперше виникає сформована група з чітко вираженим почуттям ―ми‖, в якому виявляються турбота всіх членів групи про групу, інтерес до спільних проблем, прагнення до згуртування.

На шостій стадії домінуючу роль відіграє емоційна активність, різко зростає значення відносин типу ―Я – ТИ‖, особисті взаємодії стають особливо тісними, відбувається переоцінка групових норм. Сьома стадія – це стадія актуалізації. Вона належить до вищого етапу групової зрілості, коли рівні розвитку обох сфер вирівнюються і міра згуртованості групи стає досить високою. Група є відкритою для виявлення і розв‘язання конфлікту. Єдність думок стає єдиним шляхом прийняття рішення, а розбіжність у поглядах допускається, доки не вироблена спільна точка зору на проблему.

Установка як центральний елемент позиції особистості.

Соціальна установка (аттитюд) – це пояснювальне поняття для визначення суб‘єктивних орієнтацій індивіда, як члена групи (суспільства) на ті чи інші цінності.

Поняття установки було вперше введене до експериментальної психології німецькими вченими, а пізніше розроблялося Д.М. Узнадзе та його школою. В загальному плані установка розглядається ними як готовність до певної активності. При чому ця готовність визначається взаємодією конкретної потреби та ситуацією її задоволення. Звідси поділ установок на два різновиди – актуальні та фіксовані, та два типи – до об‘єкта і до ситуації.

У ході дослідження аттитюду в його структурі було виокремлено когнітивний (пізнавальний), афективний (емоційний) та поведінковий (конативний) компоненти. Соціальна установка, таким чином, почала розглядатися одночасно як знання суб‘єкта про предмет його відношення, як емоційна оцінка та певний намір-програма дій щодо конкретного об‘єкта.

Позиція – це власне, суб‘єктивне відношення, пов‘язане з оцінкою навколишньої дійсності та вибором оптимальної поведінки.

Позиція особистості як її суб‘єктивна якість тісно пов‘язана і багато в чому зумовлена об‘єктивними параметрами життя людина – місцем у соціальній системі, в структурі групи і тими правилами та обов‘язками, які відповідають цьому її стану. Єдність об‘єктивного і суб‘єктивного (статусу і позиції)

вструктурі особистості виявляється в її рольовій поведінці.

5.Структурні характеристики малої групи.

Умалій соціальній діють численні зв'язки. Вона являє собою складну систему соціальної групи спілкування та взаємин як усередині між учасниками групи, так і ззовні. Постає запитання: «Якими властивостями повинна володіти деяка сукупність людей, щоб її можна було охарактеризувати як структуровану цілісну спільноту?» В дослідженнях показано, що мала соціальна група складається з людей, котрі часто взаємодіють одне з одним, визнають себе як членів однієї групи, поділяють загальні норми групи, беруть участь у досягненні спільної мети, сприймають групу як джерело задоволення, перебувають у кооперативній взаємозалежності, відчувають себе як певну єдність, координують дії стосовно середовища.

Стаючи членами групи, впливаючи на групу, індивіди наділяють її конкретними характеристиками: активним спільним досягненням щодо постійної загальної мети, котра оцінюється саме як мета групи й відповідає різноманітним персональним інтересам; емоційними взаєминами між членами групи; сильною взаємозалежністю осіб, що утворюють групу; диференціацією ролей між членами групи; виробленням загальних групових норм і специфічної групової культури; впливом на особистість. Стосовно особистості група виконує низку функцій:

по-перше, долучає її до соціальних, моральних, естетичних та інших цінностей (названа функція виконується групою тому, що вона є відкритою соціальною системою і свої цілі, завдання, систему зв'язків черпає із суспільства);

- 4 -

по-друге, вплив групи на особистість позначається у виховній і коригувальній функції (хоча сама людина творить і формує себе та своє оточення, однак при всьому цьому група є тією могутньою силою, яка у своєму арсеналі містить такі засоби впливу, котрих немає в особистості: групова думка, переконання, роз'яснення, критика, змагання та ін.).

Перелік необхідних для визначення структури малої групи характеристик можна було б продовжити. Головним залишається факт наявності в групі системи зв'язків. Отож, структуру малої групи можна визначити як сукупність зв'язків, що складаються в ній між членами групи. Виходячи з того, що основними сферами активності індивідів у малій групі є спільна діяльність і спілкування, то найчастіше виокремлюють структуру зв'язків і стосунків, що породжуються спільною діяльністю (функціональних, організаційних, управлінських, економічних) і структуру зв'язків, які виникають у процесі спілкування і психологічних відносин (комунікативну, емоційних стосунків, рольову й неформально-статусну).

Відомо, що переважна частина малих соціальних груп виникає у зв'язку з необхідністю вирішувати певні суспільні завдання, у ході реалізації яких члени групи виконують відповідну спільну діяльність, обмінюються інформацією, узгоджують свої дії з логікою трудового процесу, дотримуються певних вимог тощо. Така сукупність взаємин будується за адміністративним, технологічним чи правовим принципами й зумовлена об'єктивними соціальними відносинами, до яких члени групи залучаються незалежно від уподобань, бажань, симпатій або антипатій. У соціальній психології такі офіційні відносини, які фіксуються й охороняються соціальними інституціями, законодавством, інструкціями, наказами тощо переважно мають назву формальних

Формальна (ділова) структура групи – основними особливостями якої є: поділ праці, спеціалізація функцій, ієрархія посад, наявність системи координації дій, встановлення постійних ліній комунікації та схематичних способів передавання інформації (Я. Щепанський).

Формальна структура — це взаємини і зв'язки між членами групи, за допомогою яких здійснюються ділові контакти, офіційні стосунки, спрямовані на виконання того чи іншого групового завдання. Отже, відносини у неформальній структурі відбуваються за діловим принципом, а місце

особистості в системі офіційних зв'язків визначається тим,
наскільки	ефективно	індивід	реалізує	в	групі	специфічну	для	неї
соціальну функцію.

Неформальна (емоційна) структура, яка відтворює неофіційні взаємини між членами групи. Стосовно формальних стосунків ці міжособистісні зв'язки є вторинними, однак за певних умов вони можуть бути консолідаційним чинником у підвищенні продуктивності праці, в ефективному виконанні наміченої мети чи засобом об'єднання людей у різні неформальні угруповання. Через неформальні зв'язки можна також успішно впливати на групову свідомість працівників, зменшуючи вагу соціальних конфліктів. Спеціалісти з проблем управління М.X. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі називають потреби, які зумовлюють вступ індивіда до неформальної системи зв'язків:

потреба в допомозі;

потреба в захисті;

потреба в інформації;

потреба в тісному спілкуванні та симпатії.

Комунікативну структуру малої соціальної групи можна визначити як сукупність комунікативних властивостей і можливостей членів спільноти, які спрямовані на створення комунікативного потенціалу групи й реалізовані в системі інформаційних зв'язків. Комунікативний потенціал групи, своєю чергою, — це своєрідний зв'язок членів групи між собою й зовнішнім середовищем, концентрація певного обсягу групової інформації з метою її подальшого чіткого розподілу між усіма учасниками комунікативного процесу, використання для прогнозування відносин та контролю за ними, взаємного розуміння, розвитку критичного мислення. Комунікативна структура групи може бути представлена як мережа офіційних і неофіційних каналів чи шляхів, якими у групі відбувається обмін діловою інформацією та думками

Під структурою соціальної влади і впливу в малій групі зазвичай розуміють сукупність зв'язків між членами групи, яка характеризується спрямованістю та інтенсивністю їхнього взаємного впливу. Тобто в групі складається особливий тип міжособистісних стосунків, побудованих на впливі, владі й підлеглості. В малій групі соціальна влада представлена двома основними формами: лідерство й керівництво. При цьому одні лідери чи керівники є більш впливовими, а інші — менш авторитетними.

У рольовій структурі малої групи особливе значення має розподіл групових ролей, тобто типових способів поведінки, які пропонуються, очікуються й реалізуються учасниками групового процесу. Приміром, під час виконання групового завдання виокремлюють ролі «генератора ідей»,

- 5 -

«критика», «мотиватора» та ін.; підсумовуючи діяльність психокорекційної групи, вирізняють ролі «об'єднувача», «цапа-відбувайла» тощо. Аналізуючи процес взаємодії в групі, виокремлюють ролі, пов'язані з виконанням завдань («ініціатор» — пропонує нові підходи, ідеї до проблеми, способи подолання труднощів; «координатор» — спрямовує групу до її цілей, підбиває підсумок того, що в ній вже відбулося; «оцінювач» — критично оцінює роботу групи і пропозиції інших), і ролі, пов'язані з наданням підтримки решті членів групи («натхненник» — підтримує чужі ідеї, розуміє думки інших; «диспетчер» — створює можливості для спілкування, спонукує до нього всіх членів групи, регулює процеси спілкування; «примиритель» — поступається в чомусь своїми думками для того, щоб привести у відповідність думки інших).

6. Поняття групової динаміки. Механізми групової динаміки в малій соціальній групі.

Групова динаміка охоплює всі види колективної взаємодії у групі. Йдеться про такі процеси, як групова згуртованість, влада, прийняття рішення, зміна влади, спосіб реагування на інші групи та ін. Більшість з них відбувається тільки в малій соціальній групі.

Групова динаміка (грец. dunamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

Соціальна психологія звертає увагу передусім на те, як мала група формується, розвивається, досягає вершини або зникає чи модифікується.

Термін "групова динаміка" спочатку використовувався для позначення створеної К. Левіним наукової школи (школа групової динаміки), що тлумачила групу як динамічне ціле. Описуючи її властивості, вчений використовував такі закони:

1.Ціле домінує над частинами. Це означає, що групу не можна розглядати як суму індивідів, оскільки вона часто змінює їх індивідуальну поведінку. Ззовні легше впливати на групу загалом, ніж на поведінку окремих індивідів. За таких умов кожен індивід визнає свою залежність від інших належних до групи індивідів;

2.Окремі елементи об'єднуються у ціле. Отже, основою групи є взаємозалежність індивідів, які охочіше приєднуються до груп, з якими себе ототожнюють, а не до тих, від яких залежать, залишаючись серед осіб, до яких відчувають свою належність, навіть якщо їх поведінка є недружньою.

Пізніше ці міркування і висновки були підтверджені емпірично, що дало змогу з'ясувати закономірності функціонування і розвитку груп різної спрямованості.

Механізми групової динаміки забезпечують збалансованість між силами розвитку і стабілізації. Залежно від сповідуваних принципів виокремлюють і класифікують різну їх кількість. За одним із підходів до психологічних механізмів групової динаміки зараховують:

— ідіосинкразійний (грец. — особливий, незвичний і — змішування) кредит лідера. Феномен "ідіосинкразійного кредиту" є своєрідним дозволом групи на поведінку, яка відхиляється від групових норм. Передусім його надають суб'єкту а високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтується на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший. Наприклад, лідерам, які зробили вагомий внесок у життєдіяльність групи, дозволено у своїй поведінці відхилятися від групових норм, експериментувати з новими можливостями. За умови коли такі експерименти з цілями, способами їх досягнення, новими формами міжособистісної взаємодії більшість груп визнає і схвалює як позитивні, їх результати можуть стати новою груповою нормою. Цей механізм сприяє створенню передумов для переходу групи на вищий рівень розвитку;

— розв'язання внутрігрупових суперечностей. Виокремлюють такі типи суперечностей між зростаючими потенційними можливостями групи та її актуальною діяльністю; між зростаючим прагненням учасників групи до самореалізації та самоствердження і одночасно посиленими тенденціями входження особистості до групової структури, інтеграції її з групою; між реальною поведінкою лідера і очікуваннями від неї (ця суперечність зводиться до з'ясування причин розвитку групи через конфлікт між лідером і послідовниками, тобто враховується тільки один аспект розвитку групи). Внутрігруповий конфлікт є потенційною можливістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвитку групи за конструктивного розв'язання суперечностей;

— психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. Різновидом психологічного обміну є ціннісний обмін. Відповідно корисні дії, адресовані як окремим членам, так і групі позначають поняттям "ціннісний внесок індивіда". У процесі групового функціонування активна участь індивіда (індивідів) у досягненні групової цілі, реалізації групових цінностей "обмінюється" на високий груповий статус. Розвиток групи відбувається через реальні групові дії, внаслідок чого, спираючись

-6 -

на оцінку вкладів у спільну справу, стає очевидною диференціація індивідуальних групових позицій (статусна диференціація).

Зовні простіша, але детальніша класифікація, що має своїми елементами дві групи протилежно спрямованих взаємозалежних механізмів групової динаміки.

1. Механізми розвитку:

—ідіосинкразійний кредит лідера;

—нормативний вплив меншості. Цей механізм розвитку сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення;

—внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей. Якщо його характер конструктивний, то група має потенційну можливість розвиватися, вдосконалювати форми і методи роботи; ефекти поляризації і зсуву до ризику. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії. 2. Механізми стабілізації:

—конформність (лат. — подібний). Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків;

—сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи;

—згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування.

Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції — інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.

7.Групові процеси і групові стани.

До власне внутрішньогрупових процесів належать: утворення та розвиток групи, нормоутворення, диференціація в групі, інтеграція групи, прийняття групових рішень.

1. Утворення та розвиток групи. Процес групоутворення мас певні стадії, що розглядаються як рівні групового розвитку. Він відбувається в різних сферах нерівномірно. Розвиток групи - це процес, що відповідає становленню можливостей групи виконувати свої завдання.

Групи існують тому, що розв'язання певних соціальних завдань потребує створення груп, що орієнтовані на ці завдання. Головні характеристики малої групи (структура, розмір, склад) тому і визначаються цілями та завданнями спільної діяльності. Психологічні причини, що впливають на процес утворення групи, — це прагнення індивідів до задоволення потреб, пов'язаних із проблемами спілкування. Мала група є середовищем спілкування та задоволення потреб індивіда. Серед чинників, що спонукають людину приєднуватися до малої групи, не лише потреби особи, а й її соціальний досвід, самооцінка, очікування, пов'язані з входженням до груми, особливості групового членства з погляду мети, програм, діяльності.

Виникнення організованої групи - це процес, який передбачає її оголошення формальною ланкою соціальної організації та наповнення конкретними індивідами, здатними взаємодіяти та кваліфіковано вирішувати завдання. Розвиток малої групи - складний і суперечливий процес, тому в літературі існує чимало точок зору на цю проблему (моделі Б. Такмена, Г. Стенфорда та А. Роарка, Н. Обера, Є. Мабрі, І. П. Волкова, моделі колективоутворення Л. І. Уманського та А. В. Петройського). В моделях чимало розбіжностей щодо етапності, причинної детермінації, змісту групоутворення, але й багато спільного щодо бачення суттєвих аспектів розвитку та утворення групи.

8. Групові ефекти.

Груповий ефект (ефект групи) — це оптимізація фізіологічних процесів, яка веде до підвищення життєздатності під час об'єднання тварин одного виду в групи. Він проявляється як психофізіологічна реакція окремої особини на присутність інших особин свого виду.

Спостерігається прискорення темпів росту тварин, підвищення їх плодючості, швидке виникнення умовних рефлексів, збільшення середньої тривалості життя індивідуума. Поза групою у деяких тварин навіть не реалізується плодючість. Наприклад, голуби деяких порід не

- 7 -

відкладають яйця, якщо не бачать інших птахів. Досить поставити перед самкою дзеркало, щоб вона почала яйцекладку.

9. Рівні розвитку групи.

За рівнем розвитку розрізняються такі групи:

•дифузні;

•асоціації;

•корпорації;

•колективи.

Найнижча форма існування групи - дифузна. Найвища форма розвитку - колектив. В американській соціальній психології незалежно від наукової школи, під дифузною (від лат. diffusio -

розлиття) розуміють групу людей, які є випадково об'єднаними на короткий проміжок часу. Асоціація - це більш складне утворення. Це група в якій відсутня діяльність, яка її об'єднує,

організація та управління. Ціннісні орієнтації членів асоціації проявляються в умовах групового спілкування. В залежності від соціальної спрямованості домінуючих ціннісних орієнтацій асоціації розділяють на просоціальні та асоціальні. В просоціальних асоціаціях домінують позитивні цінності (спільний перегляд кінофільмів чи відвідини виступів рок-груп). До асоціальних асоціацій відносяться групи, члени яких мають негативні ціннісні орієнтації (наприклад - футбольні фанати, які завжди готові вчинити бійку із уболівальниками команди суперників). Асоціальні асоціації можуть переростати у корпорації.

Корпорація (лат. corporatio - об'єднання) - організована група, що характеризується замкнутістю структури, максимальною централізацією та авторитарністю керівництва. Як правило, корпорації протиставляють себе суспільству в цілому і окремим соціальним групам зокрема на ґрунті захисту власних інтересів. Міжособистісні стосунки характеризуються як такі, де самоствердження одних членів корпорації відбувається за рахунок приниження почуття власної гідності їх партнерів по спілкуванню.

Найвища форма розвитку групи - колектив. Колектив (від лат. collectivifous - збірний) - це група людей, що об'єднані загальною метою і які досягли високого рівня розвитку в ході соціально-значущої діяльності. Для колективу є притаманним високий рівень згуртованості його членів, колективістське самовизначення, високий рівень авторитетності членів цієї групи одне для одного, спільні інтереси, ціннісні орієнтації, установки та норми поведінки.

Групові процеси в колективі мають кількарівневу структуру, ядром якої є спільна діяльність, що обумовлена соціально-значущою метою.

Перший рівень структури колективу утворює ставлення його членів до змісту та цінностей колективної діяльності, які об'єднують їх в єдине ціле. Другий рівень структури колективу визначається міжособистісними стосунками, які опосередковані спільною діяльністю. Третій рівень структури колективу складається із міжособистісних стосунків опосередкованих ціннісніми орієнтаціями, що не пов'язані зі спільною діяльністю. Цікаво, що закономірності, які діють на третьому рівні структури колективу, не завжди проявляють себе на другому і навпаки. Невипадково, фахівці із психології малих груп ввели такі поняття як інструментальна та експресивна функції групи - оскільки без введення до понятійного апарату цих змінних залишається незрозумілим, чому висновки, що роблять члени групи на рівні дружніх стосунків (третій рівень), не завжди впливають на ефективність дій групи. Виявляється, що інструментальна функція групи визначає критерії успішного виконання спільної роботи (рівень кваліфікації, ставлення до роботи, до партнерів), а експресивна функція - визначає ставлення до членів групи за критерієм «подобається/не подобається). Таким чином, член групи може позитивно оцінювати як приємну доброзичливу, з почуттям гумору людину, яку зовсім не сприймає в ролі ділового партнера. Згадайте розповсюджений вислів управлінців: «Гарна людина - це не професія». Навпаки, оцінюючи високопрофесійні характеристики колеги, член колективу буде терплячим до його суто людських якостей, при умові, що від нього залежать результати спільної роботи.

10. Нормативний вплив у групі.

- 8 -

Важливою ознакою життя малої групи є реалізація групових норм. Вони становлять сукупність вироблених і санкціонованих групою правил і вимог, які регулюють поведінку індивідів, зумовлюють специфічну для кожної групи систему взаємодії, взаємовпливу і спілкування. Групову норму характеризують такі параметри:

—групова норма є продуктом соціальної взаємодії, що виникає в процесі життєдіяльності групи;

—групова норма може бути задана і більш широким соціальним оточенням;

—для кожної групової ситуації норми не встановлюються, вони формуються залежно від значущих для більшості групи ситуацій;

—система норм забезпечує індивіда орієнтирами в навколишньому середовищі;

—соціальні норми не лише уніфікують поведінку в групі, а й регулюють внутрігрупові відмінності;

—норма може приписувати стандарти поведінки в загальній ситуації, а може визначати реалізацію конкретної ролі у конкретній дії, в якій опиняється людина як носій ролі;

—норми різняться за ступенем прийняття їх групою: одні — схвалюють майже всі, інші — підтримує меншість;

—норми різняться за мірою і широтою девіантності, які вони допускають, а також діапазоном санкцій, які при цьому застосовуються;

—групові норми призначені забезпечувати існування групи як цілісної системи;

—норми можуть бути чинником ригідності (лат. — твердий, заціпенілий) групи та особистості, обмежувати їх діяльність у нових чи невизначених ситуаціях, гальмуючи процеси індивідуального та групового розвитку.

11.Поняття категорій «вплив», «влада» і «лідерство».

При соціальній взаємодії відбувається своєрідний процес і результат зміни одним індивідом поведінки, установок, намірів, уявлень іншого індивіда. Вплив може бути спрямованим (ставиться мета досягнення певного результату) і опосередкованим (відповідно).

Психологічний вплив — застосування у міжособистісній взаємодії винятково психологічних засобів з метою впливу на стан, думки, почуття, дії, іншої людини.

До видів психологічного впливу передусім належать переконання, зараження, навіювання, наслідування, мода, чутки.

ВЛАДА Суспільство тому і називається суспільством, що воно є об'єднанням людей шляхом їх взаємодії та

обміну. До перших двох складових додається третя — влада. Саме завдяки владі визначаються кордони, території держави і реалізуються особисті та загальні інтереси людей. Важливою функцією влади є також встановлення загальнообов'язкових норм суспільного життя і контроль за їх дотриманням.

Складність феномена влади, постійна підвищена увага до влади зумовили появу спеціальної науки, яка дістала назву "кратологія".

Влада завжди є ареною найгострішої боротьби між усіма, хто її бажав і бажає, оскільки в кожному суспільстві існує величезне розмаїття інтересів, запитів і потреб. Власне кажучи, влада є особливим видом суспільних відносин, які називаються відносинами влади.

Влада не просто одна з об'єктивних умов існування суспільства, розвитку політичного життя. Вона є сполучною ланкою політичної системи суспільства, оскільки зумовлює існування і взаємодію всіх суб'єктів політичного процесу, відображає і захищає корінні інтереси і сукупну волю політичних суб'єктів.

Завдяки багатоаспектності феномена влади з'явилося багато спеціальних термінів і понять, таких як автократія, бюрократія, аристократія, демократія, меритократія, партократія, охлократія, технократія, монархія, олігархія, що, по суті, перетворює владу на одну з центральних категорій політики.

Влада не просто важливий атрибут політичної системи. Це найголовніша з багатьох потреб людини. Практично немає тих, хто не прагнув би досягти влади і слави. При цьому набути слави легко, якщо маєш владу.

Лідерство́ (англ. Leadership) — реалізація організаційного керівництва, яка реалізується топ- менеджментом. Лідерство охоплює (але не обмежується тільки цим) розробку бачення, планування, прийняття рішень, мотивування, організацію, розвиток, наділення повноваженнями і спрямування діяльності людей на досягнення конкретних цілей.

У сучасній науці, за наявністі спільності вихідних позицій, лідерство характеризується неоднозначно. Можна визначити наступні основні підходи до його трактування:

1. Лідерство — це різновид влади, специфікою якої є спрямованість зверху вниз, а також те, що її носієм виступає не більшість, а одна людина або група осіб. Політичне лідерство, пише Жан

- 9 -

Блондель, — це «влада, здійснювана одним або декількома індивідами, для того, щоб спонукати членів націй до дій».

2.Лідерство — це управлінський статус, соціальна позиція, пов'язана із прийняттям рішень, це керівна посада. Така інтерпретація лідерства випливає зі структурно-функціонального підходу, що припускає розгляд суспільства як складної, ієрархічно організованої системи соціальних позицій і ролей. Заняття в цій системі позицій, пов'язаних з виконанням управлінських функцій (ролей), і дає людині статус лідера. Іншими словами, як відзначає Даунтон, лідерство — це «становище в суспільстві, що характеризується здатністю особи, що це становище займає, скеровувати й організовувати колективну поведінку деяких або всіх його членів».

3.Лідерство — це вплив на інших людей.

Стилі лідерства

Авторитарний — лідер володіє достатньою владою, щоб нав‗язувати свою волю підлеглим і без коливань втілювати в життя прийняті рішення, використовуючи адміністративні методи впливу на підлеглих. Такий лідер одноосібно вирішує всі питання, не враховуючи думки підлеглих, часто втручається в дії керівників нижчого ступеню, зв‗язує їх ініціативу і не дозволяє їм приймати самостійних рішень, робити і вирішувати щось без його відома.

Демократичний — характеризується високим ступенем делегування повноважень. Підлеглі беруть активну участь у прийнятті рішень і користуються широкою свободою у виконанні завдань. Як правило, рішення приймається тільки після виявлення думки підлеглих, лідер охоче ділиться з ними владою, надає можливість проявити ініціативу, розвивати свої здібності. Керівник робить все для того, щоб підлеглі розуміли, що їм доведеться вирішувати більшу частину проблем, не шукаючи його схвалення або допомоги. Паралельно з цим він створює атмосферу відкритості і довіри, за якої підлеглий завжди може звернутися до лідера за допомогою та порадою, розказати про проблеми, які є або назрівають, порадитися.

Ліберальний — підлеглим надається велика самостійність в роботі, в прийнятті рішень, керівник дає лише загальні настанови і час від часу контролює діяльність виконавців. Ще цей стиль лідерства називають стилем невтручання.

12. Форми впливу.

Діапазон влади конкретної особи визначається його можливостями впливати на поведінку, відносини і відчуття підлеглих. Отже поняття "влада" і "вплив" взаємозалежні. Але це не одне й те саме. Керівник може мати владу, але не мати впливу. І, навпаки, співробітник може не мати влади, але має великий вплив на інших працівників. Що ж таке здатність впливати?

Вміння впливати на підлеглих - це мистецтво, яке притаманне не кожній людині. Інструменти впливу мають великий діапазон, хоча

здебільшого вони ті самі, що й у влади: страх, винагорода, харизма, традиції і віра в компетентність керівника.

Проте, оскільки відбувається постійне зростання кваліфікації працівника і відрив в інтелектуальному і професійному розвитку керівників і підлеглих скоротився, стає все важче реалізувати владу покладаючись на примушення, винагороду, компетенцію чи харизму. Сьогодні актуальним є пошук нових джерел впливу, що здатні спонукати підлеглих до активної діяльності. Найпоширенішими формами такого впливу є переконання і участь.

Переконання. Базується на вмінні керівника ефективно передавати підлеглим свою точку зору на способи вирішення будь-яких проблем. Керівник, який впливає шляхом переконання, не вказує виконавцеві, що слід зробити. Він доводить до свідомості виконавця що, зробивши так, як цього хоче керівник, виконавець задовольнить свого власну потребу. У цьому полягає сутність переконання.

При цьому керівник допускає ситуації, за яких виконавець володіє якоюсь часткою влади, що зменшує можливості керівника діяти. Інакше кажучи, керівник визнає свого незалежність від виконавця. На

Вплив - це цілеспрямована дія на будь-кого, або причина поведінки людини

13. Характеристика типів влади і впливу у малій групі.

Структура соціальної влади і впливу в малій групі — сукупність зв'язків між членами групи,

спрямованість та інтенсивність їх взаємного впливу.

- 10 -