Тема 6. Господарство та економічна думка
АБСОЛЮТИСТСЬКИХ ЦЕНТРАЛІЗОВАНИХ МОНАРХІЙ ЄВРОПИ
(XVI - ПЕРША ПОЛОВИНА XVII СТ.)
План теми:
1. Зміни у феодальному устрої європейських держав пізньофеодальної доби та їх (змін) вплив на господарське життя.
1.1. Вплив політичних, соціальних, духовно-культурних та економічних факторів на господарське життя.
1.2. Зовнішня експансія як наслідок функціонування абсолютистських монархій.
1.3. Формування передумов товарного господарства та його проникнення в аграрну сферу. Економічна таблиця Кене.
2. Формування товарного господарства в західноєвропейських країнах.
2.1. „Революція цін” та її вплив на господарський розвиток країн Європи.
2.2. Перші колоніальні імперії.
2.3. Значення великих географічних відкриттів для становлення товарного господарства в Європі.
2.4. Процес первісного нагромадження капіталу. Первісне нагромадження капіталу в Англії.
2.5. Соціальні зрушення як результат первісного нагромадження капіталу.
2.6. Особливості переходу до товарного господарства в Голландії.
2.7. Економічна думка періоду первісного нагромадження.
3. Формування товарно-грошового (капіталістичного) господарства: передумови переходу від простого товарного до грошового (капіталістичного) ринкового господарства. Зародження інститутів товарного господарства.
3.1. Розпад феодального господарства. Передумови переходу від простого товарного до товарно-грошового господарства та зародження інститутів ринкової економіки.
3.2. Зміни у сфері матеріального виробництва.
3.3. Зростання ролі середньовічних міст у зародженні ринкової економіки. Еволюція цехового господарства.
3.4. Нові форми організації господарства в Західній Європі.
3.5. Нові господарські форми у промисловості. Мануфактура та її види.
3.6. Зміни у сільськогосподарському виробництві.
3.7. Подальший розвиток обміну. Зміни у фінансовій сфері.
1. Зміни у феодальному устрої європейських держав пізньофеодальної доби та їх (змін) вплив на господарське життя
Тільки аналіз основних цивілізаційних факторів надає можливість системного розуміння подій, що свідчили про глибинні зміни в суспільствах західноєвропейських країн в період пізнього середньовіччя, відтворити об’єктивну картину того, що відбувалося в цю пізньофеодальну добу в економічному житті країн європейської цивілізації в період, коли розкладався феодалізм і формувалися передумови для виникнення та становлення ринкових інститутів. Більше того, в такі переломні моменти історії значення цих факторів значно зростає. Саме тому різний вплив цивілізаційних факторів зумовив відмінності в економічному розвиткові країн Європи, визначив особливості у становленні їх національних господарств.
Як йшлося у темі №1, суспільство існує у єдності структур, що забезпечують реалізацію функцій, які виконують відносно відокремлені сфери суспільного життя. Тому при дослідженнях господарського життя, що відбувалося на різних етапах суспільного розвитку, з’ясовуються особливості здійснення влади, соціального стану різних верств, рівня духовно-культурного розвитку людей тощо, притаманні кожному з етапів.
Враховуючи те, що в економічних процесах, які відбуваються на різних етапах в суспільстві, відображається дія усіх цивілізаційних факторів, розглянемо детальніше ті основні з них, що впливали на економічне життя західноєвропейських суспільств в період розкладу феодалізму.
|
Політичні фактори |
Якщо говорити про ознаки абсолютизму, то принципово відмінним для нього було перш за все те, що ієрархічна особиста залежність від феодалів змінилася на залежність усіх членів суспільства від короля, коли всі стають підданими верховного правителя.
Відмінність такої форми держави від попередніх форм також полягала в тому, що опорою верховного правителя у захисті своєї влади стає наймана масова армія, а не феодальне ополчення, що зберігало залежність королівської влади від великих феодалів. За таких умов сеньйори перетворюються на офіцерів королівської армії, стають чиновниками королівського адмінапарату.
Отже, абсолютистська монархія стає останньою формою феодальної держави, характерною ознакою якої стає здійснення законодавчої та виконавчої влади главою держави, який одноосібно управляє державою, визначає і приймає закони, розподіляє ресурси, встановлює податки, розпоряджається державними фінансами, наймає та утримує армію.
Але, покінчивши із феодальною роздробленістю, абсолютизм створив постійну потребу у величезних коштах на утримання та озброєння маси найманців, що повинні були захищати інтереси королівського двору.
Згадаймо, що саме із виникненням держави ще в часи територіальних імперій відбулися принципові зміни у владі-власності. З виникненням держави влада відокремилася від суспільства. Владні органи набули надсуспільного характеру і почали функціонувати самостійно. Держава уособила централізований спосіб організації суспільства відокремлених індивідів.
За таких умов вплив центру почав здійснюватися через адміністративні органи як якісно нові форми державної влади, що створюються для цього. Утворюється постійно діючий владний центр суспільства в особі верховної влади та органів, що її здійснюють. Він виступає як осередок політичних, духовних, економічних функцій, які ним здійснюються нероздільно. За владним центром закріплюється регулювання розподілу землі, володіння основними ресурсами. Формування владного центру, що уособлював життєво важливі функції суспільства, стало прообразом майбутньої держави, з виникненням якої формуються економічний і політичний центри, що функціонують вже відокремлено від владного центру.
Таким чином, централізована влада має економічні функції та адміністративні органи, що їх забезпечують. Із формуванням державних органів рішення, що приймаються владою, її відокремленими владними органами, набувають політичного характеру, стають обов’язковими і важливими для всіх членів суспільства. Влада та органи, що її здійснюють, отримують привілеї законного примусу, застосування сили без згоди людей.
Із формуванням держави функції влади змінюються в напрямку виконання нею об’єднавчої ролі. Зусилля влади спрямовуються на утримання цілісності суспільства. Основною з владних функцій стає об’єднання індивідів в суспільство як одне ціле, запобігання від його розпаду, утримання всіх в суспільно-культурній сфері. В державі через здійснення політичної влади, встановлення прав власності на засоби виробництва державні органи здійснюють об’єднання сукупності людей у цілісну спільноту. Уособлюючи цілісність суспільства, держава реалізує спільні інтереси всіх її членів через писані форми соціальних норм, що набувають форми законів.
З встановленням і запровадженням королем державних податків, королівська влада отримала можливість сконцентрувати в своїх руках потужну економічну силу, в результаті чого і склалася економічна основа для трансформації станово-представницької монархії в абсолютистську.
Шляхом встановлення високих державних податків, що часто перевищували надлишковий продукт у феодалів, послаблювалася необхідність залучати королівською владою представників різних станів та верств населення країни для прийняття найбільш важливих законів.
Отже, утвердження абсолютизму відбулося завдяки концентрації потужної економічної сили у владному центрі, що стала його економічною основою.
Об’єднання країн, централізація та формування абсолютистських монархій заклали підгрунтя для появи національних економік (відбулися об’єднання Франції, складання єдиної держави в Англії, набув розвитку процес об’єднання на околицях Європи). Першими централізованими монархіями, в яких ліквідовується феодальна роздробленість, стали наприкінці XV ст. Іспанія і Португалія. Подолання феодальної роздробленості забезпечило економічне піднесення й інших європейських держав, зокрема Франції, Англії, Нідерландів. Слід звернути увагу на те, що ліквідація феодальної роздробленості створила умови для подолання розбіжностей й протиріч між груповими і владними інтересами, утворила основу для їх односпрямованості (одновекторності)
Купці підтримують зміцнення державної влади, вони зацікавлені в забезпеченні кращих умов для успішної торговельної діяльності. Централізація влади, її абсолютизація сприяють розвиткові торгівлі, торговельної сфери, протекціоністська політика захищає купецькі інтереси, сприяє зростанню купецького капіталу. У свою чергу, влада отримує все більшу економічну підтримку від торгівців, представників господарської діяльності, пов’язаної з виробництвом товарів. Таким чином, для державної політики, яка утверджується в цей період, характерним стає яскраво виражений протекціонізм.
Отже, утворення тісного союзу між державною владою і купецтвом знайшло відображення у політиці меркантилізму, характерною ознакою якої був яскраво виражений протекціонізм. Для державної влади стає важливим створення умов для розвитку торгівлі і зміцнення позицій купецтва, оскільки воно створювало можливості задовольняти зростаючі потреби королівської влади у грошах для утримання армії й королівського двору. В свою чергу, власники коштів, що отримувалися від торгівлі й дедалі зростали, були зацікавлені у сильній державній владі, яка б змогла подолати застарілі феодальні обмеження, захистити торгівлю, особливо міжнародну, здійснити завоювання колоній та забезпечити панування на світовому ринку.
|
Соціальні фактори |
Ще одним соціальним фактором, що потужно вплинув на суспільний розвиток у цей період, стало швидке зростання міського населення на фоні розвитку міст як осередків нових господарських відносин.
Звернімо ще раз увагу на роль міст у суспільно-економічних процесах, що відбувалися у пізньофедальному суспільстві. Виходячи з того, що суспільний розвиток здійснюється шляхом розгортання процесів функціональної і соціальної диференціації з їх наступною інтеграцією, необхідно зазначити, що саме міське середовище сприяло подальшому розвиткові суспільного поділу праці, відносин власності, об’єднанню індивідів та засобів виробництва в такому суспільному середовищі, формуванню нових господарських утворень (форм господарств). Процес диференціації й розшарування населення на власників та найманих працівників, що відбувався в містах пізньофеодальної Європи, займав панівне місце.
Ще одним соціальним чинником виступило формування так званого європейського типу шлюбу, що мало не тільки соціальне, але й економічно-правове значення в регламентації соціально-економічних відносин. При аналізі періоду переходу від станового до класового суспільства ці зміни важливо враховувати, адже саме з майновим статусом та матеріальним станом суспільного індивіда пов’язана класова диференціація.
Для раньокласового періоду емоційний мотив укладання шлюбу ще не був характерним. В умовах особистісної залежності прийняття рішення про вступ у шлюб, вибір шлюбного партнера, виконання шлюбного обряду базувалося на відносинах «домінування-підкорення». Вступ у шлюб не обходився без згоди або безпосередньої участі феодала (сеньйора). Особливим ставало те, що шлюб означав можливі зміни у майнових і спадкових правах.
Формування європейського типу шлюбу на порозі класового суспільства було пов’язане саме із змінами у характері суспільної залежності як системоутворюючого зв’язку. Саме в містах формувалася атмосфера особистої незалежності, створювалися умови формування матеріальної (економічної) залежності як нового типу суспільного зв’язку, і європейський тип шлюбу відображав не тільки посилення самостійності у здійсненні дій окремих соціальних індивідів безпосередньо, не тільки посилення духовних мотивів, але й з формуванням відповідних суспільних інститутів, розвитком інституту спадкового майнового права перехід до такого типу шлюбних відносин відображав формування національної спільноти, втрату абсолютної влади феодальними вождями у прийнятті рішень про шлюби своїх васалів, набуття шлюбною угодою значення соціально-економічного акту.
Щодо аристократії, а також цехових майстрів та купецтва, то шлюб у переважній більшості ставав не тільки соціально-економічним, а й політичним актом, засобом зміцнити свій вплив та могутність. Виникнення міського середовища здавна сприяло розвиткові правових засад, і інститут шлюбу, що формувався в західноєвропейському суспільстві в період розпаду феодалізму, відображав взаємовплив цивілізаційних факторів на суспільний розвиток.
Як особливий чинник слід також виокремити зміни у формах суспільної залежності. Під впливом змін, що відбувалися у відносинах власності, особиста залежність людей змінювалася на матеріальну, економічну залежність. В результаті цього в суспільствах європейських країн з’являються нові групи людей: мануфактурники і наймані робітники. Починає зароджуватися індивідуалізм, формуються умови для підприємницької діяльності, яка поступово стає головною рисою господарювання.
Перехід до абсолютистських монархій в країнах Європи сприяв формуванню націй як суспільного суб'єкту, їх виходу на історичну арену. Формування націй було нерозривно пов’язане із виникненням національних держав. Відповідно формування націй, виникнення національних держав закладало грунт для появи національних економік.
|
Духовно-культурні фактори |
Зростає потреба в писемності і знаннях, необхідних для успішної діяльності у світі, що ускладнюється. З винаходом техніки друкарства створюються, паралельно з церковними, світські школи: муніципальні, торгівельні, ремісничі. Успішно розвиваються гуманітарні, природничі науки, література, мистецтво. Все це сприяє формуванню у людей нових цінностей, зміненню їх культурного та духовного рівня.
Із розвитком економіки, науки і освіти змінюється суспільна свідомість, зростає вплив релігійних факторів. В цей період відбувається падіння престижу католицької церкви. В деяких країнах церква реформується, з'являються нові, протестантські релігії (лютеранство, кальвінізм), що відобразили дух ділового підприємництва. Важливо звернути увагу на те, що суспільна думка починає все більше звертатись до реальних проблем господарської практики, поступово відмовляючись від релігійних догм.
Процес формування територіальних, національних держав, що відбувався в цю епоху в Західній Європі, викликає занепад такого важливого до того часу соціального інституту як церква. У суспільній свідомості англійців, французів, голландців, шведів, німців відбуваються досить глибокі зміни, що відобразилися й на розвиткові соціально-економічної думки. Суспільна свідомість європейців повстає проти католицької церкви. Найбільш визначною подією того часу стає розкол у католицькій церкві.
Римська церква, яка на той час являла собою великого землевласника й колективного феодала Європи (наприкінці ХУ ст. церква стала «державою в державі», у володінні якої знаходилося до 1/3 орної землі, яку вона отримувала в дарування від імператорів та знаті), викликає у людей зростаюче невдоволення.
З цього приводу слід зауважити, що церква й світська влада, церква й держава протягом періоду Середньовіччя завжди протистояли й конфліктували. Завдяки церкві навіть сформувався особливий, європейський тип державної влади.
Навколо королівської влади, що спиралася на римське право й фінансову підтримку третього стану, відбувається консолідація.
Про зміни у суспільній свідомості свідчать наступні події. В результаті перекладу Біблії викладачем теології Віттенбергського університету Мартіном Лютером з латинської на німецьку мову з’являється модифікація християнства, в якій роль священиків й самої церкви суттєво зменшується - з позиції „пастиря-заступника і посередника між богом й людьми” до рівня „вчителя-поводиря, без якого можливо обходитися”. За допомогою читання книг й молитов кожний християнин може самостійно, безпосередньо розуміти Божу волю, тобто без інтерпретації священиками біблейських істин. Саксонія й Пруссія приймають лютеранство, яке після тривалої боротьби утверджується в цих північних й східних німецьких землях, а також у Скандинавії.
Майже 80 років протягом ХVI століття Західна Європа була охоплена соціальними потрясіннями, які були викликані трансформаційними змінами суспільної свідомості й увійшли в історію під загальною назвою Реформації. Зміни у духовній, культурній, освітньо-науковій, релігійній сферах вилилися у масовий протестантський рух, що охопив багато держав Західної Європи. Важливо підкреслити, що він був спрямований не лише на реформування церкви, а мав більш складний соціальний характер. В Реформації віднайшли не тільки антипапські (послаблення залежності національних церков від Риму), але й антифеодальні устремління.
Проявом змін в духовно-культурній сфері життя суспільства стало утвердження протестантської етики. Під впливом глибинних зрушень в соціальній структурі відбулося переосмислення людьми відношення до свого власного суспільного статусу. Ставлення до праці як до покарання за гріхи змінюється на протилежне: через працю, ініціативність, підприємливість можна покращувати людське життя. Зміни мотивації праці обумовили запровадження ідеї раціонального індивідуалізму. Під впливом духовно-культурних змін в суспільстві церква переорієнтовується з впливу на маси на вплив на окремого індивіда. Як результат, країни, що прийняли протестантизм як нову ідеологію, отримали додатковий імпульс для свого економічного розвитку.
Реформація захопила й Англію, король якої проголошується главою християнської церкви. Відміняється церковне мито, закриваються монастирі та конфіскуються їхні землі. В Англії розробляється нова модифікація християнства, яка зайняла проміжне становище між католицизмом й лютеранством. Протягом 20 років в Англії утвердився поміркований протестантизм, що став однією з основ майбутньої англійської величі.
Реформація виявилася одним з важливих факторів, що прискорили розшарування у ХУІ-ХУП століттях європейських держав на економічно розвинені – Англія, Голландія, Швеція, Швейцарія і такі, що економічно відстали – Іспанія, Австрія, південно-німецькі землі, Польща, Османська імперія.
Отже, духовно-культурні цінності, що зазнають подальшого підвищення свого рівня, здійснюють вплив на ментальність людей середньовічного суспільства пізньофеодальної доби та визначають їх відносини у господарській сфері.
|
Економічні фактори |
Під впливом еволюції суспільного поділу праці та форм власності на засоби виробництва як найміцніших підвалин здійснюється історичний розвиток господарської системи суспільства.
Нагадаймо, що кожній формі господарювання завжди відповідає певний статус індивідів, що господарюють. Як відзначалося в першій темі, залежно від свого суспільного статусу індивіди мають різні обсяги прав власності на ресурси. До суб’єктів, що здійснюють господарську діяльність у різних її формах, суспільство застосовує відповідні до цих форм способи та форми впливу. Цей вплив здійснюється через систему відносин власності та прав власності.
Власність на засоби виробництва відбиває характер суспільної залежності людей, особливості впливу суспільства на їхню активність у процесі виробництва. Особливості відносин власності в умовах феодального західноєвропейського суспільства обумовлювали таку характерну рису як ієрархічність: главою феодальної ієрархії був король, верховенство якого мало особистісний характер. Король був сюзереном сеньйорів, які виступали його васалами, а ті, в свою чергу, мали власних васалів. Станова система, що ґрунтувалася на особистістому зв’язку, в процесі суспільного розвитку все більше перетворюється на таку, що спирається на поземельний зв’язок. Прагнення з боку селян грошовим шляхом – через накопичення коштів на ринковій торгівлі продуктами свого виробництва – викупитися на волю, привело до остаточної зміни особистісного прикріплення на поземельну залежність.
Результатом цих процесів стало формування крупної земельної власності, яка поступово набирає економічного сенсу. Якщо поширення влади крупних власників мало спочатку чисто територіальний характер, то поступово така влада створює можливість отримувати свою вигоду від праці підвладного населення.
Власність короля або феодальної держави на землю та особиста залежність усіх прошарків населення від верховного власника стає основою пізньофеодального устрою.
В умовах абсолютизму у відносинах власності відбуваються зміни в напрямку формування приватної власності на засоби виробництва. Із звільненням індивіду від особистої залежності відбувався поступовий перехід суспільства до приватної власності, який супроводжувався формуванням майнової залежності. Зростає й набуває ознак приватної перш за все власність аристократії. Перехід від особистісної залежності до матеріальної (економічної) ліг в основу зміни особистої власності на приватну.
Розглядаючи особливості історичних форм розвитку господарства пізньофеодальної доби, необхідно з’ясувати не тільки особливості власності на наявні ресурси, але й виявлення у цих формах рівня суспільного поділу праці, розвитку техніки і технологій, а також сформовані економічні інститути та особливості здійснення влади.
Керуючись визначеними у першій темі методами, з’ясуємо, в якому статусі виступають центральні постаті господарської сфери пізньофеодальної економічної системи, який рівень суспільного розвитку мають ці індивіди, який характер їх залежності у господарській сфері та які використовуються форми власності на ресурси для створення матеріальних благ та послуг.
Першорядним за своїм значенням моментом, як витікає з принципів та засад цивілізаційного підходу, і в період формування передумов виникнення в надрах натурального товарного господарства є аналіз форм власності на ресурси та організації влади як способу впливу з боку суспільства.
Як йшлося, характерною рисою феодального устрою була особиста залежність землероба від феодала. Головною якісною відмінністю такої форми суспільної залежності є те, що феодально-залежний селянин не продавав робочу силу або свою працю сеньйору, а безоплатно віддавав йому за обов’язком її частину, або частину продукту чи грошей. Це відбувалося не на основі вільних економічних відносин, а у якості рентного платежу за титулом власності або володіння. Такі рентні відносини базувалися не на економічному розрахунку, а на особистій залежності, встановлюваних владою звичаях та обов’язках. Причому такі рентні відносини, натуральні за характером, стосувалися не лише селян, а й інших групп суспільства – васалів, чиновників, правоохоронців.
Отже, господарську систему середньовічного європейського суспільства визначали особливості децентралізованої державної влади та відносини всебічної особистої залежності. Феодальна самостійність землевласників, що була обумовлена політичною роздрібненістю, тим не менше не заперечувала їх загальної всебічної залежності від королівської (верховної) влади. Така всебічна залежність усіх верств суспільства від влади обумовлювала умовний характер власності на ресурси для господарювання. Умовами доступу до ресурсів були особиста залежність індивідів від носіїв влади та входження в систему васальних відносин (коли права володіння, розпорядження і користування землею закріплювалися за різними верствами людей).
У власності на засоби виробництва відбивається характер суспільної залежності людей, особливість впливу суспільства на їхню активність у процесі виробництва. Історичні форми власності на засоби виробництва і суспільний поділ праці виступають тією системою координат, у рамках якої формуються господарські одиниці пізньофеодальної господарської системи та які характеризують рівень її функціональної та соціальної диференціації.
З розвитком феодальних відносин форми особистої залежності змінювалися, що спричиняло зміни у соціальній структурі суспільства - вона ієрархічно ускладнювалася.
В результаті соціальної диференціації суспільства відносини власності та права власності, набуваючи свого розвитку, структуруються. За окремими особами закріплюється тільки право володіння землею (довічне в бенефіції, спадкове в лені), право розпорядження (васальне субволодіння) та право на користування землею (селянське землеробство).
Аналіз процесу переростання феодального господарства країн Західної Європи на товарне ринково-підприємницьке господарство, що відбувався під впливом цивілізаційних факторів у ХVІ-ХVІІ століттях, засвідчує, що в ході поступового відмирання феодальної власності відбувалося поступове формування приватної власності.
З’ясовуючи особливості формування передумов виникнення товарного господарства в надрах натурального, можна бачити, що головною серед них було витіснення натуральних форм господарства, які розкладалися в процесі розвитку товарообігу під впливом проникнення в них товарно-грошових елементів, поглиблення товарно-грошових відносин і розширення торговельних зв’язків. Зі зростанням впливу посилення спеціалізації господарств, поглиблення поділу праці, подальша диференціація господарств, розвиток засобів виробництва, зростання суспільної ролі міст тощо в економіці провідних західноєвропейських країн натурально-феодальна господарська система почала невпинно поступатися місцем товарно-грошовим ринково-підприємницьким економічним відносинам.
Ліквідація політичної роздробленості у країнах Західної Європи, бурхливий процес становлення централізованих національних держав сприяли поглибленню ринкових засад функціонування національних економік, піднесенню великих (особливо середземноморських) міст, які стали осередками розвитку торговельно-купецького капіталу.
|
Зовнішня експансія як наслідок функціонування абсолютистських монархій |
Великі географічні відкриття, а також період первісного нагромадження капіталу, що відбувався у тісному зв’зку, складають у часі цілу епоху – приблизно трьохсотрічний період від кінця ХV ст. до кінця ХVIII ст. Протягом цього періоду відбувалися суттєві зміни кордонів, відносин, суспільних інститутів, а також економічних ідей та поглядів.
Серед великих географічних відкриттів найбільш важливими були:
подорож португальця Васко да Гама до Індії, завдяки якій вперше прокладено шлях з Європи до Південної Азії (1497 - 1499 рр.);
експедиції під керівництвом італійця Христофора Колумба, який у 1492 р. за підтримки Іспанії вирушив на Захід через Атлантичний океан (шлях уздовж берегів Африки був закритий Португалією) і потрапив до Америки. Під час наступних експедицій він розвідав узбережжя Південної та Центральної Америки й відкрив декілька островів;
експедиція Фернандо Магеллана у 1519-1521 рр., що здійснила першу кругосвітню подорож.
Епоху великих відкриттів поділяють на два періоди:
перший - іспано-португальський, (кінець XV — середина XVI ст.), що включає: відкриття Америки (перша експедиція X. Колумба у 1492 р.); португальські плавання до Індії і берегів Східної Азії (починаючи з експедиції Васко да Гама); іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. (від першого навколосвітнього плавання Магеллана до експедиції Вільяловоса у 1542—1543 роках);
другий - період російських і голландських відкриттів (середина XVI — середина XVII ст.). До них належать: відкриття росіянами всієї Північної Азії (від походу Т. Єрмака до плавання Попова — Дежньова у 1648 р.); англійські і французькі відкриття у Північній Америці; голландські тихоокеанські експедиції і відкриття Австралії.
Об'єктивна необхідність пошуку нових торговельних шляхів (перш за все - до казкової Індії) була зумовлена внутрішніми потребами європейських країн, відповідною економічною та політичною ситуацією, що склалася на той час в Європі. Великі подорожі європейців зумовлювалися цілою системою передумов.
Основними економічними передумовами великих географічних відкриттів були зрушення у розвитку продуктивних сил країн Західної Європи, початок централізації феодальних держав та вплив цих процесів на господарський розвиток. Наприкінці ХV ст. вони проявилися в істотних змінах у сфері матеріального виробництва, стані та характері продуктивних сил, зростанні сфери товарно-грошових відносин та розширенні ринку. Серед вказаних економічних передумов вирізнялися:
зростання елементів товарності сільського господарства, що викликало необхідність у нових ринках;
зростання обсягів товарного обміну, яке обумовило ускладнення грошового обігу та зміни в грошовій системі, вимагало більшої кількості дорогоцінних металів як засобів обігу (європейські джерела срібла були значно виснажені). “Жага золота” штовхала європейців на пошук нових шляхів на Схід, через океани;
посилення ролі торговельних бірж;
криза середземноморської торгівлі в результаті завоювання Туреччиною Південно-Середземноморського та Азовсько-Чорноморського басейнів та феодальна роздробленість Золотої Орди, що обумовили блокування традиційних торговельних шляхів та перетворення арабів, які захопили Аравійський півострів, на монополістів-посередників в цьому напрямку торгівлі. Така ситуація робила торгівлю європейців зі Сходом нееквівалентною і сприяла відтоку, а не притоку дорогоцінних металів.
Слід зазначити, що з розвитком об’єднавчих процесів та виникненням державних органів управління суспільством грошові потреби абсолютистської монархії та дворянства істотно збільшуються. Абсолютистська влада шукає додаткові джерела поповнення скарбу (казни), необхідні для утримання державних структур (апарату управління, службовців, армії тощо), які значно зросли.
Економічна політика феодально-абсолютистських держав, що відображала інтереси купецтва, призвела до виникнення грошово-монетної системи ще до початку епохи великих географічних відкриттів. Але зростання обсягів торгівлі у ХІУ-ХУ ст., з одного боку, а з іншого – грошових потреб казни, наштовхнулось на нестачу золота та срібла як грошових металів, наявність достатньої кількості яких вважалася на той час вирішальним фактором зростання національного багатства. Отже, передумовою здійснення великих географічних відкриттів, які сприяли різкому перелому в економічному розвиткові західноєвропейських держав, виступив грошовий фактор.
Серед політичних передумов географічних відкриттів слід назвати:
розвиток абсолютизму в Західній Європі, який створив передумови для організації великих морських експедицій з метою захоплення колоній для задоволення зростаючих грошових потреб монарха на утримання державних структур та дворянства, а також розкішне життя двору. В той же час, через подрібнення родових земельних маєтків більшість феодалів істотно збідніла;
завершення державного об`єднання ряду країн Західної Європи, що супроводжувалося закінченням тривалих виснажливих війн.
Матеріальними передумовами великих географічних відкриттів були досягнення в науці та техніці європейців, які забезпечили саму можливість тривалих подорожей. Це, перш за все, відродження античних уявлень про те, що Земля — куля, уточнення карт, вдосконалення навігаційних приладів (компас, секстант, астролябія), а також будівництво суден нового класу — каравел з трьома щоглами та ярусним розташуванням вітрил, які дозволяли йти потрібним курсом при будь-якому напрямку вітру, а, отже, - здатних подолати великі відстані в складних умовах океану. Каравели стали одним із символів цієї епохи.
|
Формування передумов товарного господарства та його проникнення в аграрну сферу. Економічна таблиця Кене. |
Проблеми нестачі грошей для торгівлі й промисловості, поповнення державної казни залишалися нагальними для всіх країн. В ХVI столітті у всій Європі почалося активне обговорення грошових питань. Економічна думка звертається до розгляду причин грошового дефіциту. Повсюдно починають друкуватися трактати й брошури про гроші.
Але на фоні розгортання процесів, що свідчили про поступовий перехід до товарного господарства, конкретна економічна політика здійснювалася без теоретичного обґрунтування, без розуміння причин грошового дефіциту. З метою подолання грошової нестачі урядами приймалися рішення про заборону вивозу грошей за кордон. В Іспанії ХVI ст. за таку спробу законом передбачалася смертна кара. В Англії ще у ХV ст. (1440 р.) було прийнято так званий Закон про витрачення, згідно з яким всі іноземці повинні були всю виручку витратити на купівлю англійських товарів, а англійські купці-експортери зобов’язувалися частину своєї виручки привозити готівкою.
Оскільки ці заходи й рішення не були поодиничними й випадковими, мало місце досить складне переплетіння певної господарської ідеології та державної політики тих чи інших країн, й вони стосувалися не тільки грошового питання, а охоплювали досить широке коло проблем зростання національного багатства. Ці погляди оформилися в окремий напрям економічної думки, який пізніше було названо меркантилістським.
Таким чином у ХV-ХVІ століттях, в епоху розкладу та занепаду феодалізму у Європі, формування передумов переходу від натурального до товарного виробництва, утвердження та зміцнення європейських держав, що переживали з кінця ХV ст. промисловий розквіт, виникає перша економічна концепція доринкової економічної теорії – меркантилізм. Головною умовою її виникнення стали розпад феодальних і зародження паростків ринкових відносин в умовах централізованого феодального устрою західноєвропейських суспільств.
В подальшому концепція меркантилізму набуває свого значного розвитку завдяки економічній політиці абсолютизму, спрямованої на забезпечення активного торговельного балансу.
Економічні ідеї меркантилізму відобразили історичні реалії досить тривалого періоду, пов’язаного з великими географічними відкриттями, процесами первісного нагромадження капіталу, обезземелюванням селян, колонізацією та пограбуванням значних територій в Америці, Азії та Африці.
Під впливом розвитку наукових знань, посилення прикладного значення наукової діяльності суспільна думка почала звертатися до реальних проблем господарської практики. Як система поглядів, що обстоювала інтереси купецтва і власників торгового капіталу і за допомогою якої обґрунтовувалася політика держави, меркантилізм мав у своїй основі узагальнення досвіду первісного нагромадження. Він став першою спробою пояснення суті й прискорення цього процесу.
В цей період з’являється велика кількість різноманітних за жанром економічних творів, спричинених необхідністю осмислення та узагальнення нових явищ економічного життя, вирішення практичних завдань прискорення процесу первісного нагромадження капіталу та теоретичного обґрунтування економічних заходів держави. Система поглядів на ці питання формується не відразу, суперечливо, але знання про суть економічних явищ та процесів систематизуються й набувають концептуальної визначеності.
У своїх творах меркантилісти основну увагу приділяють проблемам торгівлі і грошей, протиставляючи їх проблемам феодальної економіки та натуральному господарству.
Сам термін „меркантилізм” виник у другій половині ХVIII століття від італійського „мерканте” – купець, але вперше його застосували критики меркантилістської доктрини Ф.Кене і А.Сміт. При цьому слід наголосити, що меркантилізм ніколи не був єдиною теорією, яку б викладали певні мислителі. Такої наукової школи й самоназви такої течії економічної думки не було, адже погляди меркантилістів не були системними, а складали лише окремі спостереження, здогадки, висновки, вкраплені в трактати з практичними рекомендаціями. Ті реальні події в житті суспільств, що відбивалися в численних працях, які відносять до періоду меркантилізму, свідчать про досить складні економічні процеси, що відбувалися в західноєвропейських країнах, причини яких були незрозумілими для їх очевидців та сучасників.
Спочатку меркантилізмом називали ідеологію купців, пізніше під загальною назвою „меркантилізм” стали розуміти сукупність поглядів й окремих уявлень багатьох різних осіб поряд із заходами господарської політики європейських держав у ХIV - ХVIII століттях. Власне, можна сказати, що у поглядах різних мислителів загальне, що їх об’єднувало, складало ідеологію меркантилізму, а конкретна господарська практика, що мала місце, була політикою меркантилізму.
Однією з заслуг представників меркантилізму є постановка проблеми, якою і повинна, на їх думку, займатися економічна наука: що таке багатство, які його джерела? Іншим успіхом меркантилізму є постановка питання про зміну господарської системи, про перехід до товарного способу організації.
Розуміння цих питань не залишалося незмінним. У розвитку меркантилізму можна виділити два етапи.
Етап раннього меркантилізму (його ще називають монетарним) виник ще до великих географічних відкриттів. Ранній меркантилізм був першою формою, що відображала зосередження зусиль політики на залученні грошей до країни. Він зберігав свою актуальність до кінця ХVI ст. Ранні меркантилісти на перше місце ставили роль уряду. Урядом запроваджувався суворий контроль за зовнішньою торгівлею, здійснювалося сприяння ввезенню в країну золота й срібних грошей. Саме тому для раннього меркантилізму є характерною проблема грошового балансу, яка ставила два завдання: зберегти гроші в певній країні й залучити якомога більше грошей із-за кордону. За цим стояло прагнення менше витрачати і більше нагромаджувати грошей. Така політика стримувала розвиток зовнішньоторговельних зв’язків, розширення зовнішньої торгівлі й зростання товарності. Найвизначнішим з прибічників таких заходів був англієць У.Стаффорд (1554 – 1612).
Етап пізнього меркантилізму (або ще його називають мануфактурним) охоплює період початку ХVII– середини ХVIII ст. Його основними представниками були Т.Мен, Дж.Ло, Дж.Стюарт, Ж.Б.Кольбер, А.Монкретьєн, А.Серра. На цьому етапі під впливом заохочення до розвитку національної промисловості й торгівлі стають більш розвиненими торговельні зв’язки між країнами. Тому для пізнього меркантилізму (мануфактурного) характерна більш гнучка політика, в основі якої були ідеї активного торгового балансу. Вона ґрунтувалася на таких основних положеннях: джерелом національного багатства є дохід від зовнішньої торгівлі; держава збагачується тим більше, чим більше експорт товарів переважатиме над імпортом; головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни визнаються посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині. Заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів визнаються недоцільними.
Томасом Меном (1571-1641), одним з великих і найбільш типових представників пізнього меркантилізму, в роботі «Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або Баланс нашої зовнішньої торгівлі як принцип багатства» (1664), яку називають «Євангелієм меркантилізму», послідовно аналізуються проблеми походження багатства, міжнародного розподілу праці, механізму міжнародної торгівлі. Автором спростовується доктрина грошового балансу й систематизовано доводяться докази зрілого меркантилізму, побудовані на ідеї активного торговельного балансу.
Характерною ознакою економічної політики меркантилізму був яскраво виражений протекціонізм як така економічна політика держави, що спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції шляхом уведення великих розмірів мита на товари, які ввозяться до країни, а також низки деяких інших заходів. Протекціоністська зовнішньоторговельна політика багатьох європейських держав у ХVІ-ХVП ст.ст. була, по сутності, наслідком її широкої пропаганди економістами меркантилістського напряму.
Роблячи акцент на активному торговому балансі, що породжує вимогу проведення протекціоністської політики, пізні меркантилісти ставили питання не тільки про нагромадження грошей, а й про їх залучення в обіг для збільшення грошового капіталу. Пізні меркантилісти підходять до грошей з позицій того, що гроші породжують гроші і для цього вони мають бути у постійному русі. На перше місце пізні меркантилісти висувають приватну ініціативу купців і купецьких компаній. Припускається закупівля товарів за кордоном, але за умови збереження активного торгового балансу, при якому грошова сума закупівель повинна бути меншою від суми продажу своїх товарів.
Яскравий представник пізнього меркантилізму Джон Ло (1671 – 1729), прихильник кількісної теорії грошей, виходив у своїх теоретичних побудовах з ідеї про вирішальність грошей в економічному процвітанні держави. Тому, на його думку, у забезпеченні зростання багатства нації відіграє роль не тільки підтримка активного торговельного балансу, але і розвиток банківської справи. На відміну від класичних меркантилістів, він пропонував не металеві, а кредитні гроші, які мають створюватися банками для господарських потреб. Створивши першу в історії відкриту акціонерну компанію, Джон Ло практично втілив ще тоді ідею фінансової піраміди, яка зазнала краху і мала катастрофічні наслідки, але відіграла позитивну роль у переосмисленні ролі грошей і торгівлі та подальшому розвитку економічної науки.
Доктрину меркантилізму наполегливо впроваджував у життя француз Жан Батист Кольбер (1619 – 1683), який, будучи міністром фінансів у другій половині ХVII ст., активно впроваджував політику державного втручання в економіку, що увійшла в історію під назвою кольберизму.
Для забезпечення припливу грошей в країну меркантилісти пропонували збільшувати і розвивати зовнішню торгівлю. Але загальною теоретичною підкладинкою меркантилізму було переконання про необхідність розширення функцій держави, енергійного втручання державної влади в справи промисловості й торгівлі. Обстоювання державного втручання в господарське життя, за якого тільки і можливо забезпечувати грошовий і торговий баланс, було тим загальним, що об’єднувало всіх меркантилістів.
Отже, виникнення меркантилізму як форми державної політики, як першого систематизованого знання про нові функції держави, про зміни економічного і суспільного середовища пов’язане, перш за все, з розвитком торговельного капіталу, формуванням національних економік на ринкових засадах. Виникнення меркантилізму перш за все в централізованих європейських державах не випадкове – він якнайповніше відображає централізацію влади в абсолютистських монархіях, потребу в акумуляції коштів для функціонування держави в руках короля.
Як першу економічну концепцію епохи первісного нагромадження капіталу меркантилізм характеризують наступні теоретико-методологічні особливості:
дослідження економічних явищ в його рамках відбувалося емпіричним шляхом, без системного аналізу усіх сфер економіки;
гроші трактувалися як найвища і абсолютна форма багатства й ототожнювалися із золотом та сріблом;
джерелами багатства вважалося здійснення зовнішньої торгівлі на основі активного торговельного балансу;
шляхи збагачення нації бачилися у нееквівалентному зовнішньоторговельному обміні, у проведенні політики „розору сусіда”, що обумовлювала антагонізм економічних інтересів конкуруючих на світовому ринку держав;
меркантилізм був спрямований на вмотивування процесу становлення національних держав, необхідності сильної централізованої влади та активної діяльності уряду з накопичення багатства країни у грошовій формі;
сфера виробництва трактувалася як передумова успішного розвитку торгівлі, як джерело постачання необхідних для продажу товарів;
на основі переконання в тому, що імпортні товари є капіталомісткими, а експорт готових виробів передбачає інтенсивне використання праці, обґрунтовувалася необхідність забезпечення високої зайнятості населення.
Завдяки меркантилізму як першої економічної школи було започатковане позитивне знання, створені умови для переходу від сприйняття економічних явищ на рівні здорового глузду до їх наукового осмислення та аналізу. У меркантилізмі знайшли відображення не лише зміни у господарстві, а й перехід його від натури до товарності. Меркантилізм розглядав не багатство окремої людини, а багатство нації. Він став реакцією на витіснення натуральних форм господарства, все більше проникнення товарно-грошових елементів та зростаючу роль торгівлі, здійснені географічні відкриття та необхідність грошового наповнення державної казни.
Отже, централізація влади і створення абсолютистських монархій об’єктивно викликали зміни у предметі економічних досліджень представників меркантилізму.
Процес формування товарного господарства супроводжувався його поступовим проникненням і в аграрну сферу. Серед західноєвропейських країн найбільш наочним тут є приклад Франції. На відміну від Англії, Франція аж до кінця ХУІІІ ст. залишалася аграрно-феодальною країною, в результаті чого особливо потерпало селянство. Потужна абсолютистська влада у Франції була перешкодою на шляху вільного економічного розвитку. Політика меркантилізму підривала економіку сільського господарства. Воно деградувало в умовах штучного утримування цін на низькому рівні, заборони на вивіз зерна. Тому центр економічних суперечностей змістився у сферу сільського господарства й воно стає головним предметом досліджень представників фізіократизму – найбільш представницького вчення першого етапу розвитку класичної політекономії у Франції середини ХУІІІ ст.
Фізіократи, гостро критикуючи меркантилізм за ігнорування ролі виробничої сфери, виходили з визначальної ролі землі, природних факторів та аграрної сфери у житті суспільства та створенні багатства. Найбільш широко особливості переходу аграрної сфери на засади товарного господарства відображали роботи французького мислителя Франсуа Кене (1758 р.). Його «Економічна Таблиця» стала вищим проявом утвердження відносин товарності в сільському господарстві. Вона є одним з важливих теоретичних надбань, що являло собою першу спробу побудови макроекономічної моделі цілісного господарства. Ніким до цього ще не розглядалася економіка країни як єдиний цілісний організм, в якому все взаємозв’язано. Ніхто до нього не уявляв будову економіки як круговий потік продуктів і доходів [див. 8, с.145]. З свого боку, необхідно зазначити, що це стає можливим лише в товарному господарстві.
Дослідження Ф.Кене французького сільського господарства було спрямоване на обґрунтування необхідності проведення політики його державної підтримки, переходу до прогресивних форм господарювання. Ф.Кене розвивалася ідея про землеробство як єдину виробничу сферу господарства, що створює засади суспільного розвитку. Він керував розробкою програми економічних реформ, що намагалися здійснити в подальшому його послідовники, яка носила антифеодальний характер.
Клас фермерів, що виник й набував розвитку, на переконання Кене, повинен забезпечувати прогрес сільського господарства, який ним справедливо вважався основою здорового економічного та політичного розвитку суспільства в цілому. Хоча Кене і перебільшував роль сільського господарства як єдиної продуктивної галузі, але пояснюється це, напевне, його переконанням, що лише воно могло бути основою суспільного руху вперед.
Він був першим з дослідників, хто намагався встановити найбільш важливі закономірності процесу суспільного відтворення. Найбільшим внеском цього мислителя в розвиток економічної науки була «Економічна таблиця» з ідеєю кругообігу суспільних продуктів та зустрічного кругового потоку доходів, що рухаються без участі держави.
Ф.Кене першим в історії економічної думки намагався обґрунтувати положення про капітал, пояснюючи, що гроші самі по собі є безплідним багатством, яке нічого не виробляє. Кене висунув цілу низку цікавих неординарних думок щодо торгівлі, забезпечення її абсолютної свободи як умови розвитку.
Будучи першою моделлю цілісного господарства країни, в якій виявлено взаємозв’язок певних народногосподарських пропорцій у структурі економіки, «Економічна таблиця» є тим етапом в історії економічної науки, коли вперше з’ясовувались у зв’язку суспільство і процес відтворення суспільного продукту у цілісності та безперервному зростанні багатства нації. «Економічна Таблиця» стала першою спробою макроекономічного дослідження, в якому центральне місце посідало поняття про сукупний суспільний продукт. Закладені тут ідеї стали зародками майбутніх економічних теорій.
Ґрунтуючись на своїх теоретичних уявленнях про класову структуру суспільства, Ф.Кене розкрив процес виробництва і заміщення відповідних витрат, що здійснюються у суспільстві, на базі продуктивності землеробства. Він проаналізував рух щорічних багатств трьох суспільних класів і описав їх обіг. Результатом цього стала перша в історії економічної думки спроба зображення всього процесу виробництва як процесу відтворення в одній таблиці. «Ця спроба, зроблена у другій половині ХУІІІ століття, в період дитинства політичної економії, була найвищою мірою, геніальною ідеєю, безперечно, найгеніальнішою з усіх, які тільки висунула до того часу політична економія» [9, c.319].
Ще один представник фізіократизму і критик меркантилізму, що розділяв погляди Ф.Кене, - Ж. Тюрго (1727 – 1781), аналізуючи модель класового суспільства, намагався надати тлумачення проблеми нагромадження капіталу. Одним з перших вказавши на різницю між грошима і капіталом, він висловив геніальну думку про тенденцію розвитку простого товарного господарства у бік товарно-грошового (капіталістичного). Його економічні погляди були проникнені духом раціоналізму та вільної конкуренції. У деяких положеннях про гроші та кредит Ж.Тюрго випередив А.Сміта. Більшого, ніж Ф.Кене, значення Ж.Тюрго надавав промисловості, торгівлі, грошовому обігу, кредиту. Головний свій твір – «Роздуми про створення і розподіл багатств» (1766 р.), а також дослідження «Цінності та гроші» (1769 р.), він присвятив розвитку теорії цінності й ціни, грошей і кредиту.
Він обстоював свободу торгівлі зерном, доводив необхідність розвитку видобувної та обробної промисловості, пропонував податкові реформи, захищав свободу і запровадження відсотків.
Ж.Тюрго виступав за скасування цехів та гільдій, за обмеження монополій. Пропонував через запровадження єдиного податку на «чистий дохід» (тобто на ренту) перекласти тягар податків на земельних власників. Тюрбо зробив вдалу спробу пояснити походження суспільних класів, виводячи його із суспільного поділу праці.
Таким чином, сприймаючи фізіократичне вчення, Ж.Тюрго далі розвинув фізіократизм, виходячи з принципів еквівалентності обміну та свободи конкуренції.
Отже, підсумовуючи розглянуте, зробимо наступні висновки. Наслідками впливу цивілізаційних факторів на господарства країн західноєвропейської цивілізації в період розпаду феодалізму були:
в політичній сфері - перетворення держави на централізовану монархію, виникнення централізованої влади та формування її державних органів, забезпечення влади державним апаратом; виникнення адміністративних органів як якісно нових форм впливу центру; здійснення економічних функцій централізованою владою - адміністрацією монаршого двору;
в соціальній сфері - утвердження вільного індивіду; здійснення підготовки умов для виникнення національної держави та утвердження нації як її суб’єкту; формування цілісного суспільства із своєю структурою, між елементами, структурними частинами якої, а також із державою в цілому, здійснюється їх взаємодія; зміни у соціальній структурі;
в духовно-культурні та релігійній сфері - зміни в напрямку орієнтації на індивіда, зміна відношення до праці та багатства, виникнення протестантизму;
в економічній сфері - зміни у самому розвитку суспільства, механізмів, що його забезпечують; диференціація суспільних сфер, зокрема, відокремлення власності від влади, набуття власністю аристократії ознак приватної; утвердження економічної діяльності вільного індивіда на засадах приватної власності; посилення впливу з боку суспільства на кожну господарську одиницю; формування та посилення залежності кожної господарської одиниці від суспільної системи, від центру; зміна типу суспільної залежності індивідів шляхом подолання особистісної залежності й формування економічної, майнової залежності (причому, попередня ієрархічна особистісна залежність спочатку змінюється встановленням абсолютної особистої залежності усіх членів суспільства від верховного правителя, коли всі стають підданими короля і рівними у залежності від нього); посилення елементів товарності в господарстві, поява нових форм господарств, що орієнтовані на товарно-грошові форми взаємодії; формування та загострення потреби у коштах, їх акумуляція в руках монарха (короля) для забезпечення функціонування держави, що виступило внутрішньою потребою пошуку нових джерел збагачення; посилення експансії та процесу колонізації під впливом та внаслідок здійснення великих географічних відкриттів; потужний розвиток продуктивних сил монархічних держав, їх господарств, викликаний припливом нових коштів, наслідком чого стало посилення інфляції та «революція цін».
В економічних поглядах та думці ці зміни відображаються у формуванні першої теоретичної системи економічних поглядів – меркантилізму, як найповнішого відображення процесів політичної та економічної централізації.
Головний же висновок з розглянутого про те, що з утворенням абсолютистської централізованої монархії виникає нова якість держави, яка обумовила зміни у господарській сфері. Об’єднання країн та формування абсолютистських монархій як прообразу національних держав заклало підгрунтя для появи національних економік. Цивілізаційні фактори здійснили вплив на становлення національного господарства як цілого.
Зміни політичної системи, формування абсолютистської централізованої монархії забезпечили формування передумов ринкової моделі господарювання.