Информация по реабилитации / Сучасні проблеми професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації в Україні

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 15 (202), 2010

Ключевые слова: детский церебральный паралич, уровни развития быстроты, силы, скоростно-силовых качеств.

Structure of callisthenic of throwers of different qualifications with infantile cerebral paralysis. G.M. Maksymenko, Hassan Faisal Ali Hassan Lugansk Taras Shevchenko national University, the department’s head, Doctor of pedagogical sciences, Professor; Lugansk, Ukraine. The aim of the research – to investigate the levels of development of the main physical qualities of the throwers of different qualifications with cerebral spastic infantile paralysis. Notorious methods of testing of qualities were used on the research. 57 sportsmen with cerebral spastic infantile paralysis (the affection class - F 37, F 38) took part in testing. It was found out that the levels of physical qualities were grown with the growth of qualification of people who go in for sport. The derived results allow controlling of the operation factors of physical preparations of throwers of different qualifications with cerebral spastic infantile paralysis at the stages from 3rd category to category of Master of Sports of International Class.

Key words: cerebral spastic infantile paralysis, level of speed development, level of strength development, level of force qualities development.

УДК 796.071.7:615.825

Прихода І. В., Степанова Г. В.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В УКРАЇНІ

В сучасних умовах надзвичайно складного становища у нашому суспільстві різко зросли вимоги до освітньої і професійної підготовки молодого покоління.

Існує мудре прислів’я: „Щоб бути... – треба стати!”. Чи задають собі подібне питання абітурієнти, готуючись стати студентами, а згодом випускниками; чи готові вони потім, у майбутньому стати фахівцями в тій галузі, яв якій отримали вищу освіту, можливо, для більшості абітурієнтів це такий же „обов’язок”, як і школа, примха батьків, щоб не відстати від усіх, нічим не підкріплені амбіції заради престижу – як усі, так і ми. Кожен здатний без особливих зусиль продовжити перелік пробуджуючих мотивів одержання вищої професійної освіти. Але мова не про те. Як створити таку систему підготовки кадрів з визначеними параметрами, яка б дозволяла готувати фахівців у будь якій галузі з найменшими витратами на підготовку і з найбільшою віддачею від випускника, практично готового фахівця?..

192

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 15 (202), 2010

Сучасні тенденції світового суспільного розвитку, інтенсифікація науково-технічного прогресу є справжнім випробуванням для біологічних, адаптаційних, соціогенних та інших механізмів пристосування до складних аспектів існування сучасної людини. Надзвичайне поширення захворювань, травматичних, психоемоційних, імунних та інших порушень, дисбалансів і дисфункцій у багатьох випадках зумовлено патогенним стилем життя сучасних людей [1, с. 25].

В Україні, як і у більшості країн світу, відзначається погіршення стану здоров’я нації, як інтегративного показника фізичного, психічного і соціального здоров’я громадян [7, с. 60 – 61].

Такі обставини диктують нагальну необхідність вдосконалення системи заходів, спрямованих на підвищення рівня здоров’я і якості життя населення. Проблемою, що потребує негайного рішення, є процес підготовки кваліфікованих фахівців, професіональна діяльність яких має бути спрямована на оздоровлення населення, адаптацію його до життя в сучасних умовах. Для таких фахівців базовою основою повинно бути уявлення про здоров’я як оптимальний стан організму людини, а його оптимізація має здійснюватись шляхом комплексного впливу на локомоторну функцію, як найбільш давню, генетично запрограмовану, з високим енергетичним і вегетативним потенціалом [2, с. 58; 7, с. 61 – 66].

Україна має потребу у кваліфіковано підготовлених кадрах, які здатні реалізувати сучасні комплексні оздоровчо-реабілітаційні технології у лікувально-профілактичних, санаторно-курортних і спортивно-оздоровчих закладах всіх форм власності. Професійна підготовка таких спеціалістів повинна здійснюватись на основі науково обгрунтованої організації процесу освіти, враховуючи досвід передових країн і регіональних особливостей, що притаманні Україні [2, с. 58; 7, с. 61 – 66].

Все вищенаведене обґрунтовує і актуалізує тему даного дослідження.

Існуюча в Україні система професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації має порівняно невелику історію, пройшла у своєму розвитку декілька етапів і на даний момент є певні організаційнометодологічні особливості, які не дозволяють повною мірою вирішувати оздоровчо-реабілітаційні задачі [7, с. 61].

Аналіз стану проблеми здоров’я населення і прогноз розвитку ситуації призводять до очевидного висновку про нагальну необхідність прийняття і реалізації цілого комплексу соціальних, медико-біологічних, профілактичних і організаційно-методологічних заходів, які протидіють подальшому погіршенню здоров’я населення [7, с. 61]. Виконання цих заходів базується на реалізації концепції підвищення рівня здоров’я населення України, в основі якої лежить ідея уніфікованої професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації і спільних дій систем охорони здоров’я, освіти і фізичної культури [1, с. 26].

193

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 15 (202), 2010

Одна з причин низької ефективності лікувально-оздоровчих програм – відсутність фахівців, які могли б реалізувати комплекс оздоровчо-реабілітаційних технологій, спрямованих на оздоровлення населення і адаптацію його до життя в сучасних умовах. Кваліфіковано можуть вирішувати ці задачі фахівці, професійна підготовка яких здійснюється у вищих навчальних закладах зі спеціальності „фізична реабілітація”.

Професійна діяльність фахівця з фізичної реабілітації повинна бути належним чином підкріплена нормативно-правовою базою. Її спрямовано на вивчення і вдосконалення (навіть до максимально можливого для даного індивіду) фізичних, психічних і функціональних можливостей людини; розробку і затвердження принципів активного і здорового способу життя, їх практичну реалізацію засобами фізичної культури і спорту, на формування особистості, її залучення до загальнолюдських цінностей, цінностей фізичної культури і спорту

[2, с. 58].

Створення організаційно-методологічних підходів до підготовки фахівців з фізичної реабілітації неможливе без вирішення наступних проблем [2, с. 58; 7, с. 61 – 66]:

1.встановлення логічного взаємозв’язку між окремими фактами, гіпотезами, ідеями та теоріями, що відносяться до фізичної реабілітації, зведення результатів до стрункої класифікаційної системи;

2.необхідності окреслити коло наукових предметів та теорій, які допоможуть сконструювати модель фізичної реабілітації;

3.розробки категорійно-понятійного апарату фізичної реабілітації (створення фізично-реабілітаційного тезаурусу);

4.розробки професійно орієнтованої програми підготовки фахівців з фізичної реабілітації.

У зв’язку з цим повстала гостра проблема оптимізувати систему професійної діяльності і підготовки фахівців з фізичної реабілітації в Україні на підставі аналізу організаційно-методологічних підходів до даного процесу [7, с. 61].

Роботу виконано за планом НДР Луганського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою даної роботи було вивчення сучасного стану проблеми професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації в Україні методом аналітичного огляду наукової літератури.

Аналіз і узагальнення даних наукової літератури свідчать про неухильну тенденцію до погіршення здоров’я населення практично в усіх країнах світу, в тому числі і в Україні. Збільшення захворюваності в Україні, як і в більшості країн світу, обумовлено низькою руховою активністю населення, надлишковою масою тіла, відсутністю раціонального харчування, надмірністю шкідливих звичок, погіршенням соціально-економічних умов життя, частими стресовими ситуаціями, несприятливими екологічними умовами і т. д. Також вкрай важливою

194

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 15 (202), 2010

причиною зростання захворюваності є тривале порушення системи професійних медичних оглядів і, як наслідок, недостатні диспансерне спостереження, первинна і вторинна профілактика, або навіть їх відсутність [7, с. 63].

Підвищення ефективності лікувально-профілактичних і оздоровчо-реабілітаційних заходів, спрямованих на усунення негативних наслідків захворювань неможливе без цілеспрямованого використання методів і засобів фізичної реабілітації. Подібні обставини потребують не стільки перегляду основних позицій лікувальної тактики при цих захворюваннях, скільки розробки сучасних науково обґрунтованих програм оздоровчо-профілактичної і реабілітаційно-відновлювальної спрямованості [1, с. 26 – 27].

Підвищення ефективності лікувально-профілактичних і оздоровчо-реабілітаційних процесів неможливе без скоординованих дій різних державних структур і відомств, задачею яких має бути формування стратегії і тактики, організація і забезпечення заходів, спрямованих на збереження і укріплення здоров’я населення, його технічне і кадрове забезпечення. Розробка даних програм потребує знань особливостей організаційно-методологічних підходів, які повинні враховувати регіональні особливості формування сучасного суспільства

врізних країнах. Впровадження таких програм неможливе без адекватного нормативно-правового, технічного і кадрового забезпечення

[1, с. 26 – 27; 7, с. 63].

Отримані дані стосовно стану здоров’я населення України вимагають введення в професійну підготовку фахівців з фізичної реабілітації дисциплін, що формують як теоретичні знання, так і практичних вмінь і навичок. Сучасні фахівці повинні не тільки застосовувати лікувально-профілактичні і оздоровчо-реабілітаційні заходи на високому професійному рівні, але й розробляти і вдосконалювати програми, спрямовані на підвищення рівня здоров’я і якості життя населення, здатні контролювати і керувати цим процесом [3, с. 102; 7, с. 63]. Крім того, такі фахівці мають здійснювати освітянську і профілактичну роботу серед населення, спрямовану на формування культури здоров’я і життя [4, c. 16; 5, c. 12]. В Україні відповідно до переліку, за яким здійснюється підготовка фахівців з фізичної реабілітації у вищих навчальних закладах освітньокваліфікаційного рівня „бакалавр” (13. 12. 2006 р.) введено спеціальність „здоров’я людини”. Такі зміни відбулися під впливом і з урахуванням рекомендацій, наведених в основах політики досягнень здоров’я для всіх

вЄвропейському регіоні ВОЗ, яку відновлено в 2005 р. (The Health for All policy flame work WHO European Region: 2005 update (European Health for All Series; No. 7).

Проведено аналіз нормативно-правових документів України, які регламентують направлення сфери діяльності, права і обов’язки фахівців, що працюють в сфері лікувальної і оздоровчої медицини.

195

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 15 (202), 2010

З’ясовано, що на сучасному етапі в Україні відбувається створення впорядкованої системи заходів, спрямованих на оздоровлення нації. При цьому держава зберігає за собою право вирішального впливу на освіту і політику у галузі охорони здоров’я. Існує ряд законів, в яких відбито багатогранне ставлення до здоров’я нації. Безпосередньо питаннями покращення здоров’я нації займаються три міністерства: Міністерство охорони здоров’я, Міністерство освіти і науки, Міністерство у справах сім’ї , молоді і спорту.

Частина статей відповідних законів вищенаведених міністерств регламентують напрями сфери діяльності, права і обов’язки фахівців, які працюють у сфері лікувальної і оздоровчої медицини. Однак вони здебільшого торкаються професійної діяльності лікарів, фізіотерапевтів, медичних сестер і практично не регламентують сферу діяльності фахівців з фізичної реабілітації. Дана проблема вимагає розробки шляхів вирішення, тому що в Україні досить велика кількість фахівців, які працюють у галузі оздоровчих технологій, отримали освіту зі

спеціальності „фізична реабілітація” [2, с. 57– 58; 7, 61 – 66].
Аналіз	кваліфікаційних	характеристик	показав,	що

рекомендовані знання, вміння і навички, які вимагають від фахівців з фізичної реабілітації, в повному обсязі повинні відбивати як загальнобіологічний, так і педагогічний та психологічний компоненти їхньої діяльності. При розробці вимог до первинної спеціалізації і кваліфікаційних характеристик даних фахівців перспективним є використання зарубіжного досвіду клінічного компоненту сфери діяльності даних фахівців [2, с. 58; 7, с. 61 – 62].

А що ж показує вітчизняний досвід професійної фахівців з фізичної реабілітації?

Досвід показує, що успішне складання вступних екзаменів не гарантує преформації студента у фахівця протягом навчального періоду [2, с. 58; 7, с. 61 – 66]. У недавньому минулому „абітурієнт-щасливчик”, що через перешкоди пропускної бальної системи і до того ж не володів знаннями протягом усього навчання в університеті, після його закінчення швидкими темпами набирав професійні обороти і ставав „компетентним

професіоналом”. У чому тут причина?
На наш погляд	це зумовлено	двома факторами
[2, с. 58; 7, с. 61 – 62].

1.Вищі навчальні заклади не відповідають за якість професійної підготовки своїх випускників.

2.Комерціалізація вищих навчальних закладів.

На перший погляд це дуже вигідно. Підняти пропускну здатність вищих навчальних закладів, збільшити кількість потоків, напрямків і спеціалізацій – гривні потечуть річкою і до того ж вирішать дуже багато проблем як із заробітком викладачів, збільшенням фондів, практично повною фінансовою незалежністю і багато чого іншого, включаючи відбір абітурієнтів. Такий підхід вирішує масу проблем, за

196

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 15 (202), 2010

винятком однієї. Він не поліпшує, а навпаки, погіршує якісний склад абітурієнтів. Вважається, що коли студент платить за своє навчання, то і вибирати вищий навчальний заклад він буде усвідомлено, і ставитиметься до навчання відповідальніше, і помилок при виборі майбутньої професії буде менше. Та знову ж виникає парадокс: логіка не виправдовується і все відбувається навпаки. Навчаються у тих вищих навчальних закладах за які можуть заплатити і ті, що можуть заплатити

[2, с. 58; 7, с. 61 – 62].

Професійна приналежність входить до переліку найважливіших основ його життєвих потреб. Визначаючи себе стосовно зовнішнього світу, люди називають професію третьою за рангом – відразу після імені і національності. При визначенні місця людини в суспільстві, при включенні її у відповідні соціально-економічні структури професія стає ознакою першорядної значимості, тому що саме професійні сторони життєдіяльності людей, насамперед, вимагають для господарського функціонування інших суспільних механізмів [2, с. 58; 7, с. 61 – 66].

Студент засвоює абстрактні знання, уміння і навички в контексті професії, проектує на канву професійної праці. У такому контекстному навчанні знімаються відомі кожному викладачеві труднощі мотиваційного забезпечення навчальної роботи студента, оскільки знання, уміння, навички для нього не абстрактна інформація, яку потрібно засвоїти, а динаміка руху реальних об’єктів праці, що складають предмет гри. Знання засвоюються не про запас, не для майбутнього застосування, а в реальному процесі для забезпечення його ігрових дій [4, 5].

Ринкова економіка диктує свої тверді вимоги до фахівців будьяких сфер людської діяльності, й усе актуальніше постає проблема пошуків роботи з фаху, а ще гірше за покликанням [2, с. 58; 7, с. 61 – 66]. Створення проблемних ситуацій, включення партнерів у спільну діяльність, породження колективістського мислення в учасників здійснюється за допомогою діалогічного спілкування, що забезпечує як можливість постановки тієї чи іншої навчальної проблеми, так і її вирішення у ході аналізу умов, вироблення загальних рішень, досягнення проміжних і кінцевих цілей гри [4, с. 16; 5, с. 12].

Припустимо, що студент підходить за всіма параметрами, пропонованими для оволодіння майбутньою професією, хоча жодної системи відбору на сьогодні практично не існує, а головним критерієм на зарахування є не якості абітурієнта до майбутньої професії, а платоспроможність. Але питання: „Чи знає сам студент, що являє собою його майбутня професія і якими знаннями він повинен оволодіти, щоб виставляти свою кандидатуру на ринок праці?” зовсім не знімається через те, що батьки студента можуть платити за навчання [2, с. 58; 7, с. 61 – 66].

На основі організованих спостережень за останні роки набули визначені структура й етапи, з яких повинна складатися система підготовки фахівця оздоровчого профілю, включаючи, насамперед,

197

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 15 (202), 2010

інноваційну спеціальність – фізичну реабілітацію, яка знаходиться у стадії становлення і початкового розвитку [3, с. 102; 6, с. 3 – 5; 7, с. 61 – 62]:

1.Визначення критеріїв відбору абітурієнтів на спеціальність „фізична реабілітація”.

2.Створення у кожному вищому навчальному закладі моделі фахівця з фізичної реабілітації з урахуванням стану здоров’я регіону і кадрово-базових можливостей конкретного закладу.

3.Формування профілів спеціалізацій фахівця відносно розподілу праці.

4.Виділення і повний опис типових завдань, що повинне буде вирішувати фізичний реабілітолог у своїй майбутній професійній діяльності.

5.Побудова ієрархії типових завдань і професійних цінностей вищого порядку.

6.Побудова моделі підготовки майбутнього фахівця, в якій здійснюється проекція вимог до фахівця відповідно змісту навчального процесу, навчальних планів, програм, методів навчання.

7.Визначення необхідного базового рівня, а також „нижньої межі” базових знань, допустимих для даної спеціальності.

8.Пропорційне співвідношення медичних і валеологічнореабілітаційних оздоровчих знань, а також для визначення ступеня їхнього впливу на формування внутрішніх цінностей і стилю професійного мислення.

9.Визначення вектора одержання знань з урахуванням зміни вимог до оздоровчої спеціальності.

10.Аналіз програм, запланованих для викладання дисциплін, і пропонованих методів навчання.

11.Неперервність теоретичної і практичної підготовки.

Висновки:

1.Український досвід підготовки в галузі діяльності фахівців з фізичної реабілітації свідчить, що крім загальнобіологічних і медичних знань та умінь, даний фахівець повинен повною мірою володіти основами деонтологічних, пропедевтичних, педагогічних, психологічних, валеологічних, соціологічних знань, і повною мірою володіти ними в своїй практичній діяльності.

2.Просвітня програма фахівців з фізичної реабілітації повинна передбачати формування їх як особистості, здатної до плідної професійної діяльності в сучасних умовах, готової до надзвичайно відповідальної та складної професійної діяльності, яка володіє системою спеціальних знань, професійних дій і соціальних відносин, відрізняється сформованістю і зрілістю професійно значущих якостей, відповідною кваліфікацією.

3.Еталоном для оцінки ефективності професійної підготовки фахівців нової генерації може бути розроблена модель особистісно

198

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 15 (202), 2010

орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичної реабілітації у вищих навчальних закладах України.

Подальший науковий пошук шляхів оптимізації професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації в Україні зумовлений необхідністю розробки процесу безперервної професійної освіти і вдосконалення програм навчання відповідних спеціалістів на різних кваліфікаційних рівнях.

Література

1. Башкін І., Макарова Е., Кавакзе Різік А. Роль і місце фізичної реабілітації у загальній системі охорони здоров’я населення / І. Башкін, Е. Макарова, А. Кавакзе Різік // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2006. – № 3. – С. 25 – 29. 2. Гаврилов А.С. Підходи до проектування моделі фахівця з фізичної реабілітації / А.С. Гаврилов // Тези доповідей міжнародної науково-методичної конференції „Наука. Олімпізм. Здоров’я. Реабілітація.” – Луганськ: Знання, 2003. – С. 58 – 61. 3. Гусева Н.Г., Осадчая Т.Ю. Опыт организации и проведения клиникореабилитационной практики студентов института физического воспитания и спорта по специальности „Физическая реабилитация” / Н.Г. Гусева, Т.Ю. Осадчая // Тези доповідей міжнародної науковометодичної конференції „Наука. Олімпізм. Здоров’я. Реабілітація.” – Луганськ: Знання, 2003. – С. 102 – 103. 4. Дьяченко Т.В., Пересадин Н.А., Кавакзе Ризик А. Интегративно-комплементарный поход в преподавании специальных дисциплин студентам-реабилитологам / Т.В. Дьяченко, Н.А. Пересадин, А. Кавакзе Ризик // Тези доповідей міжнародної науково-методичної конференції „Фізична реабілітація як напрям підготовки спеціалістів”. – Київ: НУФВСУ, 2003. – С. 16 – 17. 5. Дьяченко Т.В. Акмеология и синергетика в подготовке специалистов по физической реабилитации / Т.В. Дьяченко // Тези доповідей міжнародної науково-методичної конференції „Наука. Олімпізм. Здоров’я. Реабілітація.” – Луганськ: Знання, 2003. – С. 12 – 17. 6. Іванова І.В. Методологічні підходи до превентивної реабілітації студентів за даними їхнього рівня здоров’я та медико-соціальних знань / І.В. Іванова // Основи здоров’я та фізична культура. – 2007. – № 5. – С. 3 – 5. 7. Прихода І.В. Організаційно-методологічні підходи до професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації в Україні / І.В. Прихода // Проблеми сучасної педагогічної освіти. – 2007. – Вип. 15, Ч. 1. – С. 60 – 66.

Прихода І. В., Степанова Г. В. Сучасні проблеми професійної підготовки фахівців з фізичної реабілітації в Україні

Статтю присвячено актуальній проблемі професіональної підготовки фахівців з фізичної реабілітації в Україні. Отримані дані про стан здоров’я населення України вимагають введення в професійну підготовку фахівців з фізичної реабілітації дисциплін, які формують

199

Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 15 (202), 2010

теоретичні знання з медико-біологічних проблем, педагогічної спрямованості, практичних умінь і навичок.

Ключові слова: фахівці з фізичної реабілітації, фізична реабілітація, професійна підготовка, сучасні проблеми, Україна.

Прихода И. В., Степанова Г. В. Современные проблемы профессиональной подготовки специалистов по физической реабилитации в Украине

Статья посвящена актуальной проблеме профессиональной подготовки специалистов по физической реабилитации в Украине. Полученные данные о состоянии здоровья населения Украины требуют введения в профессиональную подготовку специалистов по физической реабилитации дисциплин, которые формируют теоретические знания по медико-биологическим проблемам, педагогической направленности, практических умений и навыков.

Ключевые слова: специалисты по физической реабилитации, физическая реабилитация, профессиональная подготовка, современные проблемы, Украина.

Prikhoda I. V., Stepanova G. V. The modern problems of professional training of specialists for physical rehabilitation in Ukraine

The article is devoted to the actual problem of professional training of specialists for physical rehabilitation in Ukraine. The findings on health condition of Ukraine population require introduction of disciplines forming the theoretical knowledge into professional training of specialists for physical rehabilitation, e.g. disciplines on medical-and-biological issues, on educational issues, practical abilities and skills.

Key words: specialists for physical rehabilitation, physical rehabilitation, professional training, modern problems, Ukraine.

УДК 378.011.3 – 051:613.9

Радченко А. В.

РОЗРОБКА КРИТЕРІЇВ ДІАГНОСТИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ОСНОВ ЗДОРОВ’Я У ВНЗ

Вивчення процесу професійної підготовки майбутніх вчителів основ здоров’я як педагогічної проблеми є новою низкою для науки та виявляється достатньою і необхідною підставою для нашого наукового пошуку. Зрозуміло, що саме від рівня готовності будь якого фахівця залежить досягнення результату у його професійній діяльності. Результатом професійної діяльності майбутніх вчителів основ здоров’я є виховання здорових школярів, формування у них бережливого ставлення

200