Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
билетыыыыыыыыы / діяльність міжнародн.організацій.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
1.97 Mб
Скачать

1, Міжнародна організація - це об'єднання держав, створене відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших сферах, що має необхідну для цього систему органів і відповідний правовий статус.

Характерні ознаки будь-якої міжнародної організації:

- членство трьох і більше держав. За наявності меншої кількості держав виникає їх спілка, об'єднання, але не міжнародна організація, що створюється з метою колективного вирішення певних завдань;

- повага суверенітету держав-членів організації і невтручання у внутрішні справи. Ця ознака є основною функціональною ознакою міжнародної організації тому, що в процесі її діяльності всі держави, що є членами організації, мають рівні права і несуть рівні обов'язки в якості суб'єктів міжнародного права незалежно від розміру своєї території, кількості населення, рівня економічного розвитку й інших характеристик держави. Втручання у внутрішні справи держави-члена організації не допускається, за винятком випадків, коли такою державою порушені міжнародні зобов'язання, взяті в рамках цієї організації відповідно до її статутних положень;

- створення відповідно до міжнародного права. Ця ознака має конституююче значення тому, що будь-яка міжнародна організація повинна бути створена на правомірній основі. Це означає, насамперед, що установчий документ організації повинен відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, і насамперед принципам jus cogens. Якщо міжнародна організація створена неправомірно або її діяльність суперечить міжнародному праву, то установчий акт такої організації повинен бути визнаний неправомірним і дія його припинена в найкоротший термін;

- створення на основі міжнародного договору. Зазвичай, міжнародні організації створюються на основі міжнародного договору (статуту, конвенції, угоди, протоколу і т.д.). Об'єктом такого договору є поведінка сторін договору, самої міжнародної організації. Сторонами установчого акту міжнародної організації є суверенні держави, хоча в останні роки повноправними учасниками міжнародних організацій є також і міжурядові організації. Загалом установчий акт організації, правила процедури, фінансові правила й інші документи у сукупності складають внутрішнє право міжнародної організації;

- наявність визначених цілей. Міжнародні організації створюються для координації зусиль держав у тій або іншій профільній галузі, наприклад у політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), науково-технічній (Європейська організація ядерних досліджень), економічній (Європейський Союз), валютно-фінансовій (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд), соціальній (Міжнародна організація праці), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров'я) й інших сферах. Водночас на міжнародній арені є організації, що уповноважені координувати діяльність держав практично в усіх сферах, наприклад ООН та ін. Таким чином, міжнародні організації поряд з іншими формами міжнародного спілкування (багатосторонні консультації, конференції, наради, семінари і т.д.) виступають у якості органу співробітництва зі специфічних проблем міжнародних відносин;

- відповідна організаційна структура (постійні органи і штаб-квартира). Ця ознака, що характеризує інституціональну будову міжнародної організації, ніби демонструє та підтверджує постійний характер організації і відрізняє її від численних інших форм міжнародного співробітництва. На практиці ця ознака виявляється в тому, що міжурядові організації мають штаб-квартири, членів в особі суверенних держав і необхідну систему головних (основних) і допоміжних органів. Зазвичай вищим органом організації є сесія (асамблея, конгрес), що скликається один раз у рік (іноді один раз у два роки). У якості виконавчих органів виступають ради, адміністративний апарат очолюється виконавчим секретарем (генеральним директором) організації. Практично всі організації мають постійні або тимчасові виконавчі органи з різноманітним правовим статусом і компетенцією;

- наявність прав і обов'язків організації. Особливістю компетенції міжнародної організації є те, що її права й обов' язки похідні від прав і обов'язків держав-членів. Таким чином, жодна організація без згоди держав-членів не може вдатися до дій, що стосуються інтересів своїх членів. Права й обов'язки будь-якої організації в загальній формі закріплюються в її установчому акті, резолюціях вищих і виконавчих органів, угодах між організаціями. Ці документи встановлюють і закріплюють наміри держав-членів і їх волю щодо меж і сфер діяльності міжнародної організації, що надалі повинні бути нею реалізовані. Держави також вправі заборонити організації вдаватись до тих або інших дій, і організація не може перевищити свої повноваження;

- самостійні міжнародні права й обов'язки організації. Незважаючи на те, що міжнародна організація наділяється державами-членами правами й обов'язками, у процесій діяльності вона набуває свої, відмінні від інших, права й обов'язки. Таким чином, мова йде про виникнення в міжнародної організації автономної волі, відмінної від волі держав-членів;

- установлення порядку прийняття рішень і їх юридичної чинності. Ця ознака свідчить про те, що в рамках міжнародної організації характерним є прийняття рішень за спеціально розробленою процедурою. Кожна з міжнародних міжурядових організацій має свої правила процедури. Окрім того, юридичну чинність рішень, прийнятих у рамках міжнародної організації, встановлюють самі держави-члени міжнародної організації.

2, Міжнародні організації - це об'єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на основи певних правил і процедур, діяльність яких виходить за національні кордони.

Чинники виникнення міжнародних організацій

1. Міжнародний (подія праці обумовлює спеціалізацію країн та виробництво певних товарів і послуг, обмін продуктами, що веде до міжнародного кооперування.

2. Політичний - політика впливає на утворення міжнародних організацій

3. глобальні проблеми сучасності - економічна, екологічна проблема, демографічний вибух

Міжнародні організації являють собою організаційну форму міжнародної співпраці. В системі міжнародного співробітництва для координації діяльності діють спільні органи, координаційні комісії.

3, Як відомо, у міжнародному праві існує два основних види міжнародних організацій:

  • міжнародні міжурядові організації (ММУО) - організації, створені на основі міжнародної угоди, яким держави делегують певну частину своїх суверенних прав. Проте міжнародна правосуб'єктність цих організацій залишається до певної міри обмеженою, адже вони діють у рамках тільки тих повноважень, що передали їм держави;

  • міжнародні неурядові організації (МНУО) - організації, утворювані міжнародною громадськістю з метою встановлення міжнародного співробітництва з актуальних питань міжнародного життя.

У свою чергу, ММУО можна класифікувати за декількома ознаками:

  • за предметом діяльності: політичні, економічні, кредитно-фінансові, військово-політичні, з питань охорони здоров'я, культури, торгівлі та ін.;

  • за колом учасників:

  • універсальні - їхніми членами є практично всі держави світу (наприклад, Організація Об'єднаних Націй),

  • регіональні - їх членами є держави певного географічного регіону світу (наприклад. Організація Американських держав),

  • субрегіональні - їх членами є групи держав усередині географічного регіону (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва),

  • міжрегіональні - у їх діяльності беруть участь держави різних географічних регіонів світу (наприклад, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, членами якої є як європейські держави, так і держави Середньої Азії);

  • за порядком прийняття нових членів:

  • відкриті - відповідно до статутних документів їхнім членом може бути будь-яка держава без особливих для цього умов та згоди членів організації,

  • закриті - конкретні учасники цих організацій і їхня кількість заздалегідь обумовлюються в статутних документах таких міжнародних організацій, а також передбачені спеціальні умови та процедури для вступу до організації;

  • за сферами діяльності:

  • організації з загальною компетенцією - вони вправі розглядати будь-яке питання міжнародного життя (наприклад, ООН, ОБСЄ),

  • організації зі спеціальною компетенцією - коло аналізованих ними питань заздалегідь обговорене у їхніх статутних документах і стосується певної сфери міжнародного життя (наприклад, ВООЗ, МОП);

  • за цілям і принципам діяльності:

  • правомірні - вони створюються відповідно до міжнародного права;

  • протиправні - вони створюються з порушенням загальновизнаних норм міжнародного права з цілями, що суперечать інтересам міжнародного миру і міжнародної безпеки.

Стосовно міжнародних неурядових організацій (МНУО) можна виділити певні їх ознаки міжнародних організацій, а саме: створення відповідно до міжнародного права, наявність певної організаційної структури, наявність прав і обов'язків та ін.

Також застосовують до них деякі класифікуючі видові ознаки ММУО, насамперед градацію за предметом діяльності. За цією ознакою МНУО поділяються на такі групи:

  • політичні, ідеологічні, соціально-економічні, профспілкові організації;

  • жіночі організації, а також організації з охорони сім'ї та дитинства;

  • молодіжні, спортивні, наукові, культурно-просвітні організації;

  • організації в галузі преси, кіно, радіо, телебачення; організації місцевих (регіональних) влад.

Однак слід мати на увазі, що суб'єктами міжнародного права є тільки ММУО - добровільне об'єднання суверенних держав або міжнародних організацій, створене на основі міждержавного договору або резолюції міжнародної організації загальної компетенції для координації діяльності держав у конкретній галузі співробітництва, що має відповідну систему головних і допоміжних органів, володіє автономною волею, відмінною від волі її членів.

4, Сучасні міжнародні відносини характеризуються постійним розширенням сфер взаємодії держав, тому всі нові відносини стають предметом міжнародно-правового регулювання. Однією з таких порівняно нових організаційно-правових форм міждержавного співробітництва є міжнародні організації. Міжнародні організації є основною інституціональ-ною формою співробітництва держав, вони виступають у якості основного організатора міждержавного спілкування. Хоча в сучасному своєму розумінні міжнародні організації як правовий феномен виникли наприкінці XIX — початку XX століть, коли потреби світового розвитку обумовили необхідність створення постійно діючих колективних міждержавних органів, в історії людської цивілізації вже був накопичений певний досвід створення міжнародних об'єднань. Так, у Древній Греції в VI столітті до нашої ери були створені перші постійні міжнародні об'єднання — симмакїі й амфіктіо-нії. Вони являли собою релігійно-політичні союзи племен (громад) і міст із загальними святилищем, казною, правилами ведення війни. Найбільш відомі Лакедемин-ська і Делосська Симмакії, а також Дельфійсько-Фер-мопільська амфіктіонія, у яку входили 12 громад Середньої Греції і Фессалії. Ці об'єднання стали прообразами майбутніх міжнародних організацій. Недарма Ф.Ф. Мартене у своїй праці «Сучасне міжнародне право цивілізованих народів» підкреслював, що «хоча ці союзи і були викликані спеціально релігійними цілями, але справляли свою дію взагалі на зносини між грецькими державами: подібно іншим соціальним чинникам, вони зближували народи і пом'якшували їхню замкнутість». Досвід розвитку перших міждержавних міжнародних організацій пов'язаний із створенням у XIV столітті Ганзейського союзу — торгового і політичного союзу північно-німецьких міст на чолі з містом Любеком, що формально проіснувало до 1669 року. Союз здійснював посередницьку торгівлю між Західною, Північною і Східною Європою, йому належала торгова гегемонія в Північній Європі. Завдяки широким торговим і політичним зв'язкам, постійному поширенню кількості членів союзу, у число яких входило і російське місто Новгород, Ганзейський союз справив значний вплив на соціальний розвиток німецьких земель і до XVI століття вивів із стану середньовічного варварства всю Північну Німеччину.. Виникнення міжнародних організацій у XIX столітті стало відображенням і результатом становлення об'єктивної тенденції до інтернаціоналізації багатьох сфер життя суспільства. Починаючи зі створення в 1815 році Центральної комісії навігації по Рейну, міжнародні організації наділяються власною компетенцією і повноваженнями. Створені в 1865 році Всесвітній телеграфний союз і в 1874 році Всесвітній поштовий союз стали першими універсальними міжнародними організаціями, що мають постійну структуру. Такими ж рисами володіла створена в 1919 році Міжнародна організація праці. Першою міжнародною організацією, що мала яскраво виражену політичну спрямованість, була Ліга Націй, створена в 1919 році відповідно до положень Версаль-ської договірної системи і яка проіснувала формально до 1946 року. Статут Ліги Націй був вироблений спеціальною комісією, створеною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, і включений у Версальський мирний договір 1919 року й інші мирні договори, що завершили Першу світову війну 1914-1918 років. Спочатку статут організації був підписаний 44 державами, у тому числі 31 державою, що приймала участь у війні на стороні Антанти або приєдналася до неї (Австралією, Бельгією, Болівією, Бразилією, Великобританією, Гаїті, Гондурасом, Грецією, Індією, Італією, Канадою, Китаєм, Кубою, Ліберією, Нікарагуа, Новою Зеландією, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією, Сіамом, США, Еквадором, Югославією, Південно-Африканським Союзом, Чехословаччиною, Уругваєм, Францією, Хіджазом /у 1916-1925 роках — формально незалежне королівство, із 1925 року входить у Саудівську Аравію/, Японією), і 13 державами, що дотримувалися нейтралітету в ході війни (Аргентиною, Венесуелою, Данією, Іраном, Іспанією, Колумбією, Нідерландами, Норвегією, Парагваєм, Сальвадором, Чилі, Швецією, Швейцарією). Хоча комісію з вироблення статуту Ліги Націй очолював президент СІЛА В. Вільсон, згодом США його не ратифікували і не ввійшли в число членів цієї організації. Основною метою Ліги Націй відповідно до її статуту був «розвиток співробітництва між народами та гарантія їхнього миру і безпеки». Основними органами організації були: Асамблея (у її роботі брали участь усі члени Ліги Націй; сесії Асамблеї проходили щорічно у вересні), Рада Ліги Націй (спочатку складалася з 4 постійних членів — представників Великобританії, Італії, Франції та Японії і 4 непостійних членів; згодом склад і число членів Ради змінювалися) і постійний секретаріат на чолі з Генеральним секретарем. Всі рішення Асамблеї і Ради, за винятком рішень з процедурних питань, повинні були прийматися одноголосно. Ліга Націй визнавала, що усяка війна «цікавить Лігу в цілому», і остання повинна вживати всіх заходів для збереження миру. За вимогою будь-якого члена Ліги Націй негайно скликалася Рада. У разі виникнення конфлікту між членами Ліги Націй вони повинні були піддатися його розглядові або третейським судом, або Радою. У разі, якщо якийсь член Ліги вдавався до війни всупереч прийнятим на себе зобов'язанням, то інші члени організації зобов'язувалися негайно порвати з ним усякі торгові і фінансові відносини, а Рада повинна була запропонувати різним заінтересованим урядам виставити той або інший контингент військ, призначених для підтримки поваги до зобов'язань Ліги Націй. При Лізі Націй на правах автономних організацій були створені Постійна палата міжнародного правосуддя, Міжнародна організація праці й інші організації. Основні органи Ліги Націй розташовувалися в Женеві (Швейцарія). У перші роки свого існування Ліга Націй була одним із центрів організації боротьби проти Радянської держави, що, проте, активно брала участь у конференціях, які проходили під егідою цієї організації, і нарадах з роззброювання, вносячи пропозиції, спрямовані на реальне розв'язання цієї найважливішої міжнародної проблеми. Під прикриттям Ліги Націй на початку 20-х років XX сторіччя був зроблений у формі роздачі мандатів поділ колоній між державами-переможцями. Ліга Націй робила численні спроби згладити гострі протиріччя між головними її учасниками на основі антирадян-ської змови. У 1926 році членом Ліги Націй стала Німеччина. У 1931 році Японія, будучи членом Ліги Націй, напала на Китай, але реальної протидії з боку Ліги Націй агресор не побачив — усе обмежилося лише її «рекомендаціями». У 1933 року Німеччина і Японія вийшли з цієї організації, щоб одержати повну свободу дій для підготовки нової війни. У середині 30-х років, у зв'язку з наростанням військової загрози з боку фашистських режимів Німеччини, Італії та мілітаристської Японії, ЗО держав-членів Ліги Націй, з ініціативи французької дипломатії, звернулися до СРСР із пропозицією про вступ у цю організацію. 18 вересня 1934 року СРСР вступив у Лігу Націй і зайняв постійне Місце в її Раді, незважаючи на те, що проти його прийняття голосували Нідерланди, Португалія і Швейцарія. Вступаючи в Лігу Націй, СРСР розраховував, що в умовах виходу з організації найбільш агресивних держав йому вдасться хоч до деякої міри зашкодити розв'язанню війни. При цьому Радянський уряд попередив усіх учасників організації, що він не приймає на себе відповідальність за їхні попередні рішення і договори, укладені без участі СРСР. Найважливішими питаннями, що обговорювалися у Лізі Націй із 1934 до 1939 років, були: італійська агресія проти Ефіопії (1935-1936 роки); порушення Німеччиною Версальського (1919 рік) і Локарнського (1925 рік) договорів у зв'язку з ремілітаризацією нею Рейнської зони в 1936 року; італо-німецька інтервенція в Іспанії (1936-1939 роки); захоплення Німеччиною Австрії (1938 рік) і інші. У ці роки позиція західних держав, що прагнули направити фашистську агресію проти СРСР, визначила безпомічність Ліги Націй, що не зуміла провести жодного ефективного заходу проти держав-агресорів. Водночас і сам СРСР не був прикладом дотримання своїх міжнародних зобов'язань. За розв'язану ним у 1939-1940 роках війну з Фінляндією він 14 грудня 1939 року рішенням Ради був виключений із Ліги Націй. З цього часу діяльність цієї організації фактично припинилася, формально ж Ліга Націй припинила своє існування в квітні 1946 року відповідно до рішення спеціально скликаної Асамблеї. Хоча Ліга Націй не змогла справитися зі своїм основним статутним завданням, пов'язаним насамперед із запобіганням Другій світовій війні і з мирним врегулюванням міжнародних конфліктів, вона зіграла свою історичну роль, котра полягає в тому, що ця організація стала прообразом міжнародної універсальної організації світового співтовариства — Організації Об'єднаних Націй, тому що в рамках Ліги Націй був накопичений, нехай і не завжди ефективний, але досвід колективного вирішення найважливіших міжнародних проблем.

5, Міжнародні правові норми утворюються на основі узгоджень між учасниками міжнародних відносин. Якщо угода офіційно декларується суб'єктами, то така норма зветься договірною; якщо ж норму не декларують, але мають її на увазі і не заперечують, то вона зветься міжнародним звичаєм.

Договори бувають двосторонніми й багатосторонніми, залежно від кількості учасників. Звичайно договори, на підставі яких утворюються міжнародні організації, є багатосторонніми. У міжнародних договорах (угодах) закріплюються норми й принципи, що регулюють міжнародні відносини. Договори поділяються на загальні й конкретні. В загальних договорах втілюються норми, що визнані як універсальні, розраховані на тривалий час. Більшість договорів, що належать до міжнародних організацій, є саме загальними. Щодо конкретних угод,то вони звичайно укладаються між двома державами й мають короткостроковий характер (наприклад, угода про спорудження якогось об'єкта спільними зусиллями).

Міжнародні звичаї — це норми, що складаються внаслідок довгострокової практики міжнародних відносин. Звичаї можуть установлюватися на основі постанов міжнародних судових організацій (наприклад, Міжнародного суду ООН), офіційних заяв голів держав або урядів, національного законодавства держав. Звичай визначається всіма учасниками міжнародних договорів, так би мовити, «мовчки»,як таке, що не потребує додаткових дискусій. Наприклад, за звичай приймається норма: всі держави мають суверенітет над своїми природними ресурсами.

Міжнародні правові норми можуть складатися внаслідок рішень міжнародних організацій або конференцій. До таких рішень, наприклад, належить Декларація ООН про встановлення Нового міжнародного економічного порядку. Рішення можуть бути обов'язковими або рекомендаційними. Залежно від характеру рішень визначають «м'яке право» (soft law) — рішення-рекомендації або «тверде право» (hard law) — обов'язкові рішення. Рекомендаційні рішення приймаються переважно пленарними (вищими) органами організацій і адресуються державам-членам. Обов'язкові рішення спрямовані переважно на виконання внутрішніми органами організацій (затвердження бюджету, контроль за виконаннями постанов, прийняття нових членів,фінансова політика тощо). Більшість рішень Генеральної Асамблеї ООН рекомендаційні, але в практиці міжнародних відносин рідко яка держава може їх ігнорувати. Так само й рішення МВФ: незважаючи на їх переважно рекомендаційний характер, вони сприймаються до виконання беззаперечно.

Інколи рекомендації складають ціле зведення, систему норм, що визначають дії суб'єктів міжнародних відносин у тій чи іншій сфері. Такі норми мають назву міжнародних кодексів поведінки. Вони систематизують правила поведінки членів організації в міжнародному співробітництві в певній галузі відносин. Так, розроблено норми регулювання перевезень торговельним флотом, кодекс поведінки транснаціональних корпорацій, кодекс поведінки держав при передачі високих технологій тощо. Звичайно кодекси поведінки розробляються організаціями системи ООН.

Таким чином, можна узагальнити джерела формування нормативної основи діяльності міжнародних організацій. До них належать:

  • міжнародні угоди;

  • рішення міжнародних організацій та конференцій;

  • міжнародні звичаї;

  • міжнародні кодекси поведінки.

Крім договірних і звичайних норм, важливу роль у правовому регулюванні діяльності міжнародних організацій відіграють принципи міжнародного права. Принципи трактуються як норми, що є обов'язковими для всіх учасників міжнародних організацій. Принципи поділяються на загальні та спеціальні.

Загальними є принципи, які втілюють найпоширеніші норми поведінки суб'єктів і охоплюють широкий спектр міжнародних відносин. Загальні принципи ґрунтуються на природних законах поведінки, які складалися в суспільних відносинах протягом століть. До загальних принципів належать зокрема:

  • принцип мирного співіснування держав;

  • принцип суверенної рівності держав;

  • принцип співробітництва держав;

  • принцип добровільного виконання міжнародних обов'язків;

  • принцип взаємовигоди у міждержавних стосунках.

Спеціальні принципи охоплюють дещо вужчу сферу відносин між суб'єктами міжнародного права і є більш конкретними. Серед спеціальних принципів можна назвати: принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв'язків, принцип суверенітету держав на свої природні ресурси, принцип найбільшого сприяння в зовнішній торгівлі.

Прикладом поєднання загальних і спеціальних принципів є система принципів, задекларована Організацією Об'єднаних Націй:

  • суверенна рівність усіх членів;

  • сумлінне виконання прийнятих на себе обов'язків згідно зі Статутом;

  • вирішення міжнародних суперечок мирними засобами;

  • утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування проти іншої держави;

  • надання ООН усілякої допомоги в усіх її діях, що застосовуються відповідно до цих принципів.

У зв'язку з порушенням норм поведінки окремими членами організацій міжнародне право передбачає застосування санкцій проти порушників. Найчастіші порушення можна згрупувати таким чином:невиконання постанов організації; відхилення в свої діях від принципів, записаних у статуті організації; невиконання своїх фінансових обов'язків; агресія проти іншої держави.

Залежно від тяжкості порушення застосовуються такі санкції:

  • припинення права голосування в органах організації;

  • позбавлення технічної і фінансової допомоги;

  • тимчасове припинення членства в організації;

  • виключення з організації;

  • застосування збройних сил проти порушника.

6, Компетенція конкретної міжнародної організації безпосередньо впливає на організаційно-правовий механізм її діяльності. Разом з тим в структурі і правовій основі діяльності міжнародних організацій можна виділити те спільне, що притаманне більшості з них.

Структурно міжнародні організації, як правило, складаються з наступних елементів: представницько-дорадчого (вищого) органу, виконавчого органу; адміністративного органу, комітетів і комісій з певних питань.

Представницько-дорадчі (вищі) органів міжнародних організацій зазвичай складаються з представників всіх держав - членів організації та працюють в сесійному режимі. В ООН таким органом є Генеральна Асамблея, до її складу входять всі 185 держав - членів ООН (на 1 січня 1998 р.). Представницько-дорадчі органи правомочні розглядати практично всі питання, що відносяться до компетенції міжнародної організації (вибір нових членів, вибори і призначення вищих посадових осіб, вибори органів, затвердження бюджету та ін.) При голосуванні в генеральній Асамблеї ООН, як і в багатьох інших аналогічних з міжнародних організацій, діє правило: одна держава - один голос.

В універсальних міжнародних організаціях виконавчі органи - це структурні елементи обмеженого про Виконавчий орган обирається зазвичай представить дорадчим органом міжнародної організації, з двох критеріїв: справедливого географічного розміщення місць у ньому між державами - членами організації; особливих інтересів держав-членів. У рамках ООН так: Головним органом виступає Рада Безпеки, що складається з 10 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю О (принципу справедливого географічного розподіл і 5 постійних членів - Великобританії, Китаю, Росії, і Франції, які мають особливі інтереси і можливості підтримання миру.

Відповідно до критерію справедливого розподілу місць у виконавчому органі універсальної організації земна куля ділиться на певні географічні регіони залежно від кількості держав у регіоні від нього хат | ся в виконавчий орган певне число членів, графічному регіоні визначається черговість государі обрання у виконавчий орган міжнародної органі: Поступово всі держави регіону отримують можливість бути обраними до складу такого органу.

У статутах деяких організацій визначено, що в і виконавчому органі насамперед повинні бути представлений країни, які мають особливі інтереси в сфері діяльності цілями або вносять найбільший фінансовий вклад у діяльність.

Функції адміністративного органу міжнародної організації зазвичай виконує секретаріат. Очолює секретаріат генеральний секретар (директор) організації. Про генеральний секретар (директор) призначається або вибирається на певний термін (3-6 років) представницьким органом міжнародної організації з можливість вибору ще на один термін. Інші співробітники секретаріату призначаються на свої посади генеральним секретарем (директором). При цьому використовується система термінових і не термінових контрактів. Призначення співробітників секретаріату проводиться на широкій географічній основі і з урахуванням їх моральних і професійних якостей.

 Комітети та комісії міжнародних організацій з певних питань створюються або спеціальні, або передбачаються їх статутами. Склад учасників цих органів та їх функції досить різні. В одних випадках склад комітетів і комісій обмежений, в інших - усі члени організації беруть участь в них. У ряді випадків комітети і комісії формуються з громадян держав - членів організації, які виступають в них в особистому статусі, наприклад Комісія міжнародного права ООН, частіше ж у ці органи обираються офіційні представники держав - членів міжнародної організації, як це має місце в Комісії з прав людини ООН. Робота комітетів і комісій міжнародних організацій з певних питань може мати постійний або тимчасовий характер.

Органи міжнародної організації можуть також диференціюватися за їх значимістю в її системі на головні і допоміжні (ООН) по періодичності роботи на постійні й сесійні; по географічній сфері діяльності (наприклад, регіональні комісії ЕКОСОР) і т.д.

Структурні елементи міжнародної організації повинні сприяти найбільш ефективній реалізації нею своєї компетенції. У доктрині міжнародного права під компетенцією міжнародної організації прийнято розуміти сферу її предметної діяльності. Вона чітко фіксується в установчих документах організації. Однак з правової точки зору важливо знати не тільки коло питань, якими покликана займатися міжнародна організація, але і її повноваження щодо вирішення цих питань. Зазвичай вони також визначаються в статутному акті організації, тобто мають договірно-правову природу.

Повноваження міжнародної організації приймати рішення певної юридичної сили або її юридична компетенція також визначаються в установчому акті про організації. На практиці рішення приймаються органами організації, і в більшості випадків вони носять рекомендаційний характер.

Процедура прийняття рішень органами міжнародної організацій змінювалася відповідно до характеру з ний міжнародних відносин, які стають все демократичними за своєю суттю. Спочатку в міжнародних організаціях рішення приймалися на основі принципу одноголосності всіх держав - членів організації. Ця процедура застосовувалася, зокрема, в Лізі Націй.

У ряді організацій, в основному фінансового характеру - Міжнародному банку реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародному валютному фонді (МВФ), Міжнародної фінансової корпорації (МФК), Міжнародної асоціації розвитку (МАР) та ін, застосовується принцип зваженого голосування. У відповідності з цим принципом держава - член організації має кількість голосів, пропорційну своєму фінансовому внеску в організацію, тому держави мають різне число голосів. Ця процедура, закріплена в договір-но-правовому порядку в установчих актах міжнародних організацій, відображає фактичну нерівність держав, що, однак, не є порушенням їх суверенітету.

Останнім часом все більш широке застосування при прийнятті рішень міжнародними організаціями набуває метод консенсусу. У рамках ООН консенсус визначається як "загальна згода без голосування, але не обов'язково одностайність», тобто для прийняття рішення даним методом не повинно бути прямих заперечень. Це дозволяє більш повним чином забезпечити баланс інтересів держав при прийнятті рішень міжнародною організацією.

Одним з елементів правового статусу міжнародних організацій є наявність у них свого прапора і герба.

7. Статутом оон визначено такі цілі організації:

— підтримувати міжнародний мир та безпеку;

—    розвивати дружні відносини між націями на основі пова­жання принципу рівноправ'я і самовизначення народів;

—    здійснювати співробітництво для розв'язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та для заохочення й розвитку поваги до прав людини й основних свобод;

— організовувати і погоджувати дії націй для досягнення цих спільних цілей.

Діяльність організації ґрунтується на таких принципах:

— суверенна рівність усіх держав-членів;

— вирішення країнами-членами своїх міжнародних спірних питань мирними засобами і так, щоб не загрожувати миру, безпеці та справедливості;

— утримання будь-якої держави від загрози силою або засто­сування сили проти інших держав;

— надання державами-членами допомоги ООН в усіх її діях, які здійснюються відповідно до Статуту, й утримання від допо­моги будь-якій країні, проти якої ООН вживає заходів превентив­ного або примусового характеру;

— забезпечення дотримання країнами, які не є членами ООН, тих самих принципів, оскільки це необхідно для підтримання міжнародного миру і безпеки;

— невтручання у справи, які стосуються внутрішньої компе­тенції будь-якої держави.

На основі Статуту виникла розгалужена система багатосто­ронніх договорів. ООН розробляє рекомендації, конвенції, захо­ди, які пропонує прийняти своїм членам для подальшого вклю­чення в законодавство або введення нормативних актів.

Членами ООН можуть бути всі миролюбні держави, які беруть на себе зобов'язання дотримуватися Статуту і, на думку ООН, можуть і прагнуть ці зобов'язання виконувати. Нових членів прий­має Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки. Стату­том передбачено також призупинення прав та привілеїв держави-члена або навіть виключення за недотримання принципів Статуту.

Хартія ООН зобов'язує країни-члени регулярно сплачувати членські внески. Згідно з існуючими правилами щорічні внески в основний (так званий регулярний) бюджет організації треба вно­сити до ЗІ грудня відповідного року. Статтею 19 Статуту ООН передбачено, що країни, які не сплачують внески, можуть бути позбавлені права голосу в Генеральній Асамблеї.

Крім відрахувань у регулярний бюджет для держав-членів встановлюються також розміри внесків відповідно до модифіко­ваного варіанта основної шкали покриття витрат тимчасових Збройних Сил ООН. За станом на лютий 1996 р. держави-члени заборгували ООН 3,2 млрд. дол. США, з них 1,3 млрд. дол. при­падає на регулярний бюджет, 1,9 млрд. — на фінансування опе­рацій для підтримання миру.

Маючи понад 70 інформаційних центрів на всіх континентах, ООН налічує 54 тис. службовців; 14 тис. співробітників працю­ють безпосередньо в штаб-квартирі організації у Нью-Йорку.

Офіційними мовами організації є англійська, іспанська, китай­ська, російська, французька. Арабська мова додана пізніше як офіційна мова Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки і Економічної та Соціальної Ради.

Регулярний бюджет за програмами ООН затверджується Ге­неральною Асамблеєю один раз на два роки. У 1994 — 1995 рр. регулярний бюджет ООН становив майже 1,1 млрд., а бюджет­ний дефіцит— 300 млн. доларів.

Останні роки ООН переживає дві взаємопов'язані кризи — фінансову і бюджетну. Перша зумовлена тим, що деякі держави-члени не виконують своїх фінансових обов'язків згідно зі стату­том, друга — з необхідністю суттєвого скорочення бюджету. От­же, на порядку денному ООН стоїть питання реформування цієї організації. В доповіді Генерального секретаря ООН на 51-й сесії ГА «Оновлення ООН: програма реформ» запропоновані основні напрями оновлення, серед яких:

— створення нової структури керівництва та управління; — забезпечення платоспроможності створенням спеціальних фондів:

—    скорочення структур і підрозділів Секретаріату до п'яти їх об'єднанням, а також злиттям міжурядових органів;

—    сприяння стабільному і сталому розвиткові;

—    підвищення ролі ГА;

— електронізація ООН.

Генеральний секретар ООН має намір скоротити в наступні роки непрограмні витрати з 38% регулярного бюджету до 25% і спрямувати зекономлені кошти у так званий «дивіденд розвит­ку», тобто спеціальний фонд розвитку.

У ході 52-ої сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1997 р. схвале­но кардинальні рішення щодо глибокої структурної і функціо­нальної перебудови її системи. Генеральний секретар ООН К.Аннан ініціював розробку програми реформ, спрямованих на підвищення ефективності діяльності цієї організації, яку підтри­мали більшість держав-членів. Оновлення ООН є життєво важ­ливим для її адаптації до сучасних політичних реалій.

Органи системи Організації Об'єднаних Націй можна поділи­ти на такі основні групи: головні, допоміжні, спеціалізовані орга­нізації і установи, автономні організації.

 

8. Структурно Організація Об'єднаних Націй складається з п'яти основних органів (раніше шести - Зала Ради ООН призупинила свою діяльність у 1994 році): Генеральної Асамблеї ООН,Ради Безпеки ООНЕкономічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) ООНСекретаріату ООН і Міжнародного Суду юстиції ООН.

Чотири з п'яти основних органів ООН знаходяться, в основному, в Організації Об'єднаних Націй, штаб-квартира якої розташована на території міжнародного центру в Нью-Йорку. Міжнародний Суд знаходиться в Гаазі, в той час як інші великі установи перебувають у відділеннях ООН в Женеві, Відні і Найробі. Інші установи ООН, розташовані по всьому світу.

Шість офіційних мов Організації Об'єднаних Націй, що використовуються в міжурядових нарадах і документах - це арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська, у той час як Секретаріат ООН використовує дві робочі мови - англійську та французьку. П'ять з офіційних мов були обрані при заснуванні ООН, арабська була додана пізніше в 1973році. В редакційних рекомендаціях Організації Об'єднаних Націй говориться, що стандартні документи ведуться англійською мовою Британського використання і Оксфордського правопису (EN-GB-OED), а також китайським стандартним письмом (спрощеним). Заміну традиційного китайського правопису (в 1971 році), було введено, коли представництво ООН вКитаї, було змінено з Китайської Республіки (яка нині відома як Тайвань) на Народну Республіку Китай.

[ред.]Генеральна Асамблея ООН

Докладніше у статті Генеральна Асамблея ООН

Генеральна Асамблея є головним дорадчим органом Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Вона складається з усіх держав-членів ООН, Асамблея збирається на чергові щорічні сесії з участю президентів чи керівників держав-членів ООН. За два тижні від початку кожної сесії ООН, всі її члени мають можливість виступити перед Асамблеєю. ТрадиційноГенеральний секретар ООН робить першу заяву, після чого, вибраний на той період сесії, Голова Асамблеї розпочинає й веде Генеральну Асамблею ООН. Перша сесія була скликана 10 січня 1946 в Центральній залі Вестмінстера в Лондоні та представлена представниками з 51-ї країни.

Коли Генеральна Асамблея проводить голосування з важливих питань, затвердження рішення відбувається більшістю у дві третини з тих, хто присутні і беруть участь у голосуванні. До числа важливих питань, які розглядають на цій сесії відносяться: рекомендації з питань миру і безпеки, вибори членів органів, а також допуск, призупинення, і виключення з членів; та бюджетні питання. Кожна країна-член має один голос. Крім затвердження бюджетних питань, рішення, не є обов'язковими для членів ООН. Асамблея може робити рекомендації з будь-яких питань в рамках ООН, за винятком питань миру і безпеки, які знаходяться на розгляді Ради Безпеки.

[ред.]Рада Безпеки ООН

Докладніше у статті Рада Безпеки ООН

Рада Безпеки відповідає за підтримання миру та безпеки у відносинах між країнами членами ООН. Якщо інші органи Організації Об'єднаних Націй можуть лише зробити «рекомендації» різним урядам держав, то Рада Безпеки ООН має право приймати обов'язкові рішення, щоб урядові делегації країн погодилися їх втілити, відповідно до положеньСтатуту ООН (стаття 25). Рішення Ради подаються до Організації Об'єднаних Націй, як резолюції Ради Безпеки.

Рада Безпеки складається з 15 держав-членів, котрі в свою чергу розподіляються на 5 постійних членів - КитайФранціяРосіяСполучене Королівство Великобританії і Сполучені Штати Америки - і 10 непостійних членів, в наш час[Коли?] це АвстріяБуркіна-ФасоКоста-РікаХорватіяЯпонія , ЛівіяМексикаТуреччинаУганда і В'єтнам. П'ять постійних членів Ради мають право на «вето» над основними питаннями, але не щодо процедурних резолюцій чим дозволяє постійному члену Ради блокувати прийняття рішень, але не дозволяє блокувати обговорення самої резолюції, навіть коли вона не є прийнятною для нього. Десять тимчасових місць в Раді Безпеки ООН визначаються на двох-річний термін з держав-членів ООН за які проголосували на Генеральній Асамблеї ООН та відповідно на регіональній основі. Голову Ради Безпеки ООН призначають за алфавітом кожен місяць.

[ред.]Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) ООН

Докладніше у статті Економічна і соціальна рада ООН

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) допомагає Генеральній Асамблеї ООН у сприянні міжнародного економічного і соціального співробітництва та розвитку. ЕКОСОР складається з 54 членів ООН, всі з яких обираються Генеральною Асамблеєю ООН на трирічний термін. Президент ЕКОСОР обирається строком на один рік і вибирається серед малих та середніх держав, представлених в ЕКОСОР. Рада проводить засідання один раз на рік в липні, сесії тривають чотири тижні. З 1998 року вона почала проводити іще одне засідання - кожного квітня з міністрами фінансів та представниками, які очолюють ключові комітети Світового банку і Міжнародного валютного фонду (МВФ). В функції ЕКОСОР входить збір інформації, консультування членів Організації Об'єднаних Націй, вироблення рекомендацій та координування роботи спеціалізованих комітетів ООН. Крім того, ЕКОСОР добре вправляється в наданні консультаційних політичних спорів-рішень і веде координацію та дублювання деяких функцій органів ООН в області допоміжних секторів і саме в цій ролі ЕКОСОР найбільш активний.

[ред.]Міжнародний Суд юстиції ООН

Докладніше у статті Міжнародний суд

Міжнародний суд (МС), що розташований в ГаазіНідерланди, є головним судовим органом Організації Об'єднаних Націй. Заснований в 1945 році відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, Суд почав працювати в 1946 році як наступник Постійної палати міжнародного правосуддяСтатут Міжнародного Суду, який схожий на свого попередника, є основним конституційним документом, складовою і регламентною дією суду.

Він заснований в Палаці миру в Гаазі, в Нідерландах, та розташований в спільній будівлі з Гаазькою академією міжнародного права, визнаного центру з вивчення міжнародного права. Деякі з нинішніх суддів суду є або її випускники, або колишніми членами факультетів Академії. Метою Міжнародного Суду є вирішення спорів між державами. Суд розглядає справи, пов'язані з військовими злочинами, незаконним втручанням держав і етнічних чисток, зокрема, як і раніше, розглядаються й інші юридичні справи.

Пізніше були запроваджені зміни, пов'язані з судом. Це запровадження Міжнародного кримінального суду (МКС), який почав функціонувати в 2002 році в рамках міжнародних обговорень за ініціативою Генеральної Асамблеї. Це вперше коли постійно діючий міжнародний суд звинувачує у спробах тих, хто скоює найбільш тяжкі злочини відповідно доміжнародного права, включаючи військові злочини та геноцид. МКС є функціонально незалежним від ООН в плані кадрів і фінансування, але деякі засідання МКС і його керівного органу, Асамблеї держав-учасниць Римського статуту, проводяться в ООН. Існує «Угода про взаємини» між МКС і ООН, яка визначає, як ці дві установи проводять свою діяльність і розподіляють функції один між одним на законних підставах.

[ред.]Секретаріат ООН

Докладніше у статті Секретаріат ООН

Секретаріат Організації Об'єднаних Націй, очолюваний Генеральним секретарем, організований із співробітників ООН та міжнародних цивільних службовців з усього світу. Секретаріатзабезпечує дослідження, збір інформації і коштів, необхідних органам Організації Об'єднаних Націй для проведення своїх засідань та регламентних дій. Він також виконує завдання за вказівками від ООН, Ради Безпеки ООН, Генеральної Асамблеї ООН, Економічної і Соціальної Ради ООН та інших органів ООН. В статуті Організації Об'єднаних Націй передбачається, що співробітники будуть обиратися шляхом застосування урахування «високого рівня працездатності, компетентності та сумлінності», та з урахуванням важливості підбору на широкій географічній вибірці.

Статут передбачає, що співробітники не повинні запитувати або отримувати вказівки від будь-яких владних структур, окрім ООН. Кожній країні - члену ООН пропонується поважати міжнародний характер Секретаріату і не намагатися впливати на своїх співробітників. Генеральний секретар ООН самостійно несе відповідальність за підбір персоналу.

Секретаріат наділений обов'язками, що включають: сприяння вирішенню міжнародних суперечок, є керуючим органом в операціях з підтримання миру, та проводить й організовуєміжнародні конференції, наводить збір інформації про виконання рішень Ради Безпеки, і проводить консультації з урядами держав-членів по відношенню до різних ініціатив ООН. Основні підрозділи Секретаріату з цих питаннях включають в себе Управління Координатора з гуманітарних питань та Департамент операцій з підтримки мируГенеральний секретарможе доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, які, на його (або її) думку, можуть становити загрозу міжнародному миру і безпеці.

[ред.]Генеральний секретар ООН

Докладніше у статті Генеральний секретар ООН

Генеральний секретар призначається Генеральною Асамблеєю, після того, як його рекомендовано Радою Безпеки ООН. На їх вибір може бути накладено вето з боку будь-якого члена Ради Безпеки ООН та Генеральної Асамблеї, теоретично можуть перевизначити «рекомендацію» Ради Безпеки, якщо більшість голосів не досягнуто, хоча цього не ставалося ще ніколи. Тривалість перебування на цьому посту не має конкретних критеріїв, але з роками стало прийнято вважати, що пост буде передаватися протягом однієї або двох каденції (одна каденція в п'ять років). На цю посаду призначають людину на основі географічної ротації, і Генеральний секретар не повинен виходити від одного з п'яти постійних держав-членів Ради Безпеки ООН.

За визначенням Франкліна Д. Рузвельта ця посада оцінюється в якості як «Світовий Модератор», його позиція визначена в Статуті ООН як «організація головної адміністративної посадової особи», але в Статуті також говориться, що Генеральний секретар може доводити до Ради Безпеки ООН у випадку термінової уваги, будь-які питання, які, на його думку, «можуть загрожувати в підтримці міжнародного миру і безпеки» і надавати свою позицію для більшості дій на світовій арені. Позиція Генерального секретаря ООН зводиться до подвійній ролі — адміністратора організації ООН, і дипломата — посередника у вирішенні спорів між державами-членами ООН і знаходження консенсусу щодо глобальних проблем.

Секретаріат очолюється Генеральним секретарем, який виступає в якості представника де-факто і лідера ООН. Нинішній Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, який взяв на себе ці обов'язки після Кофі Аннана в 2007 році і буде мати право на повторне призначення, коли його перший термін повноважень закінчиться в 2011 році.

9. Організація Об’єднаних Націй мае в своїй структурі цілу низку програм, фондів і центрів різної спрямованості. Більшість із них утворено для надання соціально-економічної допомоги країнам, міжнародним організаціям та окремим вер-ствам населения, що знаходяться в скрутному становищі. Ці органи підпорядковані Генеральній Асамблеї та Економічній і соціальній раді, які здійснюють, здебільшого, спільне керівництво ними. Ось основні програми, фонди й центри ООН у соціально-економічній сфері.

Програми

♦ Програма розвитку ООН (ПРОООН).

♦ Всесвітня продовольча програма (СПП).

♦ Програма з довкілля (ЮНЕП).

♦ Міжнародна програма з контролю за наркотиками.

Фонди

♦ Фонд з галузі народонаселения (ЮНФПА).

♦ Фонд розвитку для жінок (ЮНІФЕМ).

♦ Дитячий фонд (ЮНІСЕФ).

♦ Фонд розвитку інвестицій (ЮНКДФ).

Центри

♦ Центр з населених пунктів (ХАБІТАТ).

♦ Бюро Координатора ООН з допомоги в разі стихійного лиха.

♦ Управління Верховного комісара ООН в справах біженців.

♦ Навчальний і науково-дослідний інститут ООН.

♦ Університет ООН.

♦ Всесвітня продовольча рада (ВПР).

♦ Міжнародний торговельний центр ЮНКТАД / СОТ. До цієї ж групи допоміжних органів належить також Кон-

ференція з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД); про неї буде йти мова в розділі про міжнародні торговельні організації.

Розглянемо найважливіші програми й фонди ООН.

Програма розвитку ООН (ПРООН) - ІІпкесІ Кагіопз Оеуеіортепї; Рго§гатте (ТЖБР). Утворена в 1965 р. Голо-вна мета ПРООН - надання допомоги країнам, що розвива-ються, для прискорення їх економічного зростання. Програма фінансується за рахунок добровільних внесків; найбільші до-нори - розвинуті країни (США, Японія, Нідерланди, Данія, Швеція, Німеччина, Норвегія).

До основних функцій ПРООН належать:

♦ розроблення проектів і програм розвитку;

♦ розподіл коштів на втілення проектів;

♦ технічна допомога;

♦ консультативні й експертні послуги;

♦ організація семінарів і навчання фахівців за кордоном;

♦ підготовка національних управлінських кадрів;

♦ сприяння здійсненню реформ;

♦ надання допомоги в надзвичайних ситуациях. Головні сфери діяльності ПРООН: боротьба із зли-

денністю; розвиток управлінської діяльності; технічне співробітництво між країнами, що розвиваються; навколишнє середовище; раціональне використання природних ресурсів; участь жінок у соціальному управлінні.

Структурно до ПРООН входять такі блоки:

♦ програма “Добровольці ООН”;

♦ Глобальний екологічний фонд;

♦ Фонд ООН для розвитку в інтересах жіноцтва;

♦ Фонд капітального розвитку ООН.

Фонд капітального розвитку фінансує перспективні про-екти розвитку, пов’язані з інфраструктурою життєзабезпечен-ня населения, поліпшення життя людей у найменш розви-нутих країнах. Глобальний екологічний фонд спрямований на запобігання екологічних криз і відшкодування наслідків за-бруднення навколишнього середовища. Програма “Добро-вольці ООН” виявляється у надсиланні фахівців до найменш розвинутих країн для надання технічної допомоги. Фонд для інтересів жіноцтва спрямований на підтримку й підвищення статусу жінок у суспільстві, особливо їх ролі в управлінні соціально-економічними й політичним процесами.

Допомога ПРООН надається тільки урядам або через їх посередництво. Останнім часом серед цілей Програми з’яви-лося сприяння в проведенні економічних реформ країнам з пе-рехідною економкою; особлива увага при цьому приділяється розвитку приватного сектора.

Керівництво Програмою здійснює Виконавча рада, яка складається з 36 членів, що обираються на сесії ЕКОСОР. Очолює ПРООН Адміністратор, який призначається Гене-ральним секретарем ООН після консультації з Виконавчою радою. Штаб-квартира ПРООН знаходиться в Нью-Йорку.

Програма з довкілля (ЮНЕП) - ІІпкесІ Кагіопз Епуігоптепї; Рго§гатте (ТЖЕР) заснована в 1972 р. Бона стала наслідком роботи Стокгольмської Конференції ООН з проблем навколишнього середовища. Конференция виробила збалансований і комплексний підхід до рішень екологічних проблем на глобальному рівні. У Стокгольмі було прийнято два важливі документи - Декларацію про навколишнє середо-вище й План заходів щодо захисту довкілля. Декларація наго-лошувала, що навколишнє середовище обумовлює інтелекту-альне, соціальне й духовне зростання людини. Охорона і відтворення природного середовища є необхідною умовою для

Розділ 3

людського добробуту; відповідальність за це лягає не тільки на уряди, а й на кожну людину. План заходів визначив ор-ганізаційні форми охорони довкілля. На підставі рекомен-дацій, що містились у Плані заходів, і було утворено ЮНЕП.

Основна мета Программ - співробітництво країн для захи-сту й поліпшення навколишнього середовища.

Функції ЮНЕП:

♦ розробка рекомендацій щодо політики захисту довкілля;

♦ загальне керівництво діяльністю й координация про-грам у галузі збереження природного середовища;

♦ підготовка доповідей про стан навколишнього середовища в світі та за регіонами;

♦ спостереження за станом навколишнього середовища (екологічний моніторинг);

♦ сприяння міжнародним науковим організаціям у здійсненні екологічних досліджень;

♦ технічні заходи з ліквідації шкоди, заподіяної навко-лишньому середовищу.

Керівний орган ЮНЕП - Рада керуючих, що складається з представників 58 держав. Раду обирає Генеральна Асамблея. Оперативні функції виконує Секретаріат ЮНЕП і Рада з ко-ординації діяльності в галузі навколишнього середовища; обидва органи очолює директор-виконавець. Фінансування Програми здійснюється з Добровільного фонду ЮНЕП. Штаб-квартира знаходиться в Найробі (Кенія).

За участю ЮНЕП було розроблено низку конвенцій щодо захисту довкілля (з біологічної різноманітності, про зміну клімату тощо). Серед основних напрямів діяльності ЮНЕП -збереження генетичних ресурсів біосфери, запобігання заги-белі екосистеми. Світова хартія природи, прийнята ООН у 1982 р., є важливим кроком на шляху досягнення цієї мети.

ЮНЕП координує свою діяльність з ЮНЕСКО й ПРООН, оскільки останні дві організації частково мають справу з різними екологічними аспектами міжнародних відносин.

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Фонд розвитку інвестицій (ФРІ) - ІЖ Саріїаі Беуеіор-тепї; Риікі (ТЛЧСБР) утворено в 1966 р. Головна мета - спри-яння країнам, що розвиваються, в надходженні інвестицій, на-данні допомоги й позик. Фонд обслуговує насамперед най-менш розвинуті країни. Ресурси Фонду формуються переваж-но за рахунок добровільних внесків.

Деякі інші программ й фонди будуть розглянуті в розділах, присвячених галузевим блокам міжнародних ор-ганізацій.

Таким чином, ООН є організацією, що охоплює практично всі сфери життєдіяльності людини на рівні міжнародних відносин. Це зумовлює дуже розгалужену організаційно-функціональну структуру Організації. Ця структура, як і на-прями діяльності ООН, характеризуется динамічністю в часі. Якщо в світі відбуваються важливі зрушення в політичній, економічній, соціальній та в інших сферах, ООН реагує на них утворенням відповідно нових органів, організацій, комісій, що беруть під контроль вирішення нових проблем.

Велика роль ООН в координації світових економічних процесів. Усі міждержавні економічні організації, які є в світі, прямо входять до структури ООН (спеціалізовані заклади) або підтримують з нею постійні робочі стосунки (регіональні організації). 3 неурядовими економічними організаціями ООН також здійснює координаційні зв’язки (через ЕКО-СОР). Отже, ООН являє собою глобальну систему міжнарод-них економічних зв’язків, упорядкованих у розгалуженій мереж! міжнародних організацій.

10, Ключові поняття: загальна компетенція міжнародної ор-ганізацій; консультативна група держав; Організація економічногоспвіробітництва йрозвитку; цілі ОЕСР; організаційно-функціональнаструктура ОЕСР; Група Семи; Група Дев'яти; Група Десяти; ГрупаОдинадцяти; Група П'ятнадцяти; Група Двадцяти чотирьох; ГрупаСімдесяти семи.

До групи міждержавних організацій загальної компетенціїналежать МДЕО, сфера економічних інтересів яких дуже ши-рока, практично необмежена. Будь-яка проблема економічно-го плану може стати об'єктом уваги такої організації. Як ужезазначалося в розділі 1, загальна економічна компетенція при-таманна ООН, Раді Європи, ОЕСР та регіональним інтег-раційним об'єднанням. Але діяльність регіональних міждер-жавних організацій все ж таки просторово обмежується, і томувони виокремлюються в самостійну типологічну групу. ЩодоОрганізації економічного співробітництва й розвитку, то вонає глобальною економічною організацією загальної компе-тенції. Глобальний характер діяльності ОЕСР зближує цю ор-ганізацію з ООН. Різниця ж полягає в тому, що, незважаючина багатофункціональну діяльність, функції ОЕСР не вихо-дять за межі соціально-економічної сфери. Інша відмінність:ООН є відкритою організацією, а ОЕСР - напівзакрита. Хочастатутом передбачається можливість будь-якої організації ста-ти членом ОЕСР, в дійсності засновники організаціїздійснюють жорсткий відбір кандидатів.

Загальною компетенцією в економічній сфері характери-зуються й консультативні групи держав ("Група Семи", "Гру-па Десяти" тощо). У точному значенні слова вони не є ор-ганізаціями: у них відсутній статут, немає постійних органів,наради відбуваються не за графіком, а лише тоді, коли постаєнагальна необхідність. Але їх роль у міжнародних відносинахдосить велика, особливо "Групи Семи". їх рішення беруть доуваги такі організації, як ОЕСР, Всесвітній Банк, МВФ та ін.Ось чому консультативні групи доцільно розглянути разом зМДЕО.

11, Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР)англ. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) — міжнародна організація, що об'єднує 34 країн світу, більшість з яких є країнами з високим доходом громадян та високим ІРЛП і розглядаються як розвинені. Договір про ОЕСР був підписаний 14 грудня 1960 в Парижі але вступив у дію 30 вересня 1961 на базі Європейської організації економічного співробітництва з метою координації економічної політики країн-членів ОЕСР і погодженням програми допомоги країнам, що розвиваються.

Організація об'єднує 34 найбільш економічно розвинених країн світу — більшість держав Європейського Союзу, США, Австралія, Корея, Японія та інші. Штаб-квартира розміщена уПарижі (Франція)

ОЕСР також активно співпрацює з державами світу, які не є членами організації, у рамках спеціалізованих програм, міжнародних заходів тощо.

Офіційними мовами ОЕСР є англійська і французька.

Україна розпочала співпрацю з ОЕСР у 1997 р. У 2003 р. Урядом України створена міжвідомча Координаційна рада у зв'язках з ОЕСР, яку очолював Віце-прем'єр-міністр УкраїниСергій Тігіпко.

Установа виникла у 1948 як Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) під керівництвом французького економітса Роберта Марджоліна для допомоги у керівництві здійсненням Плану Маршалла для економічної реконструкції Європи після Другої Світової Війни. Пізніше список членів союзу розширився неєвропейськими країнами, а у 1961 році він був перетворений на Організацію економічного співробітництва та розвитку. Починаючи з моменту свого створення, ОЕСР ставить за мету посилювати економіку країн-членів, просувати ринкову економіку та представницьку демократію, розвивати вільні ринки, сприяти зростанню як розвинутих країн, так і тих, що розвиваються.

ОЕСР сьогодні об'єднує 34 країн-членів і надає урядам цих країн рекомендації по вивченню, розробці та покращанню соціально-економічної політики. Вони включають в себе позитивний досвід, намагаються знайти шляхи вирішення спільних проблем, скоординувати внутрішню та міжнародну політику, які, особливо в час мондіалізації економіки, мають формувати все більше і більше однорідний ансамбль. Дискусії в рамках ОЕСР можуть розгортатися навколо чисто формальних рішень, наприклад, введення суперечливих юридичних норм, які заважають вільному переміщенню капіталів та послуг, виробленню заходів по боротьбі з корупцією або забороні державних субсидій у суднобудівництві. Але більш часто такі дискусії дозволяють урядам бути більш поінформованими з тим, щоб потім в національних рамках приймати рішення по всіх аспектах державної політики та краще відчувати їх вплив на міжнародну спільноту. Вони дають можливість пізнавати і діяти з урахуванням думок інших країн.

ОЕСР — це товариство «багатих» країн, які поділяють спільні ідеї. Його країни-члени виробляють 2/3 світових матеріальних цінностей та послуг. Головною вимогою до членства є поділ принципів ринкової економіки та демократичного плюралізму.

Ядром цієї організації спочатку стали країни Європи та Північної Америки. Нині до ОЕСР входять: Австралія,АвстріяБельгіяВеликобританіяГреціяДанія,ЕстоніяІспаніяІсландіяІрландіяІталіяІзраїльКанадаКорея,ЛюксембургМексикаНімеччинаНорвегіяНова ЗеландіяНідерландиПольщаПортугаліяСловаччина,СловеніяСШАТуреччинаУгорщинаФінляндіяФранціяЧеська РеспублікаЧиліШвейцаріяШвеція таЯпонія.

На відміну від Світового Банку та Міжнародного валютного фонду, ОЕСР не надає фінансування. Організація є місцем вивчення та дискусій і здійснює пошуки та аналіз, які допомагають урядам визначити стратегію виходу на формальні угоди між країнами-членами і які будуть реалізовуватися національними інституціями чи в інших міжнародних домовленостях. Ця часто непомітна робота, на думку країн-членів ОЕСР, є основною і дуже ефективною, оскільки, починаючи зі збору та аналізу даних і до колективної дискусії щодо політики, яка проводиться. Взаємне вивчення урядами, багатостороннє спостереження та здійснення відповідного тиску (погоджуйтеся чи реформуйтеся) є найефективнішими засобами ОЕСР.

Визначаючи перешкоди на шляху ефективності, зростання та інновацій, ОЕСР часто спонукає уряди приймати складні політичні рішення з тим, щоб підвищити ефективність їх економік.

Дискусії, які іноді виникають в надрах самої ОЕСР, приводять до угод між урядами щодо застосування єдиних «правил гри» в питаннях міжнародного співробітництва. Ці дискусії можуть також виливатися або у формальні угоди, наприклад, щодо боротьби з корупцією, експортних кредитів, руху капіталів, прямих іноземних інвестицій, або у норми та моделі міжнародної фіскальної політики чи рекомендації та директиви щодо захисту навколишнього середовища.

12, Ключові поняття: сутність організацій галузевого напряму; Ор-ганізація з промыслового розвитку (ЮШДО); Міжнародна агенція з атомної енергії (МАГАТЕ); Агенція з ядерної енергії (АЯЕ); Міжна-родна енергетична агенція (МЕА); Європейська організація ядерних досліджень (ЦЕРН); Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО); Всесвітня продовольча програма (ВПП); Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (МФСР); Міжнародна морська ор-ганізація (ІМО); Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО); Європейська конференція міністрів транспорту (ЄКМТ); Європейсь-ка конференція цивільної авіації (ЄКАК); Європейська організація з безпеки повітряної навігації (Євроконтрол); Всесвітній поштовий союз (ВПС); Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ).

Для великої кількості міждержавних організацій сферою компетенції є галузі народного господарства - промисловість, енергетика, сільське господарство, транспорт тощо. Переваж-на більшість таких організацій належить до системи ООН, але в своїй діяльності вони фактично досить самостійні. Частина галузевих організацій входить до системи ОЕСР, а є чимало й таких, що не входять до якоїсь глобально! системи (напри-клад, ОПЕК або Банк міжнародних розрахунків). Міждер-жавні організації галузевого рівня переважають за чи-сельністю; до того ж, згадаймо, саме з цього типу організацій почалось формування сучасної системи МДЕО (Міжнарод-ний поштовий союз, Міжнародний союз електрозв’язку та ін.).

Найважливіші й найвідоміші МДЕО галузевого рівня можна згрупувати так:

1. Організації з регулювання в галузі промисловості й енергетики: ЮНІДО, МАГАТЕ, МЕА, АЯЕ, ЦЕРН.

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

2. Організації з регулювання в галузі сільського госпо-дарства й продовольства: ФАО, МФСР, ВПП, ВПР.

3. Організації з регулювання в галузі транспорту й зв’яз-ку: ІМО, ІКАО, МСЕ, ВПС.

4. Організації з регулювання міжнародної торгівлі: СОТ, ЮНКТАД, організації з регулювання товарних ринків (ОПЕК та ін.).

5. Міжнародні валютно-кредитні організації: Всесвітній банк, МВФ, ЄБРР, БМР,ЄІБ, регіональні банки розвитку.

6. Організації з регулювання в соціальній сфері: МОП, ЮНЕСКО, ЮНФПА, Хабітат, ЮНІСЕФ, ВООЗ, ВТО.

13. До цієї групи належать організації системи ООН(ЮНІДО й МАГАТЕ), системи ОЕСР (МЕА й АЯЕ), а також самостійний науково-дослідний центр - ЦЕРН.

ОрГаНі3аціЯ 3 ЮНІДО була заснована рішеннямпромислового розвитку - Генеральної Асамблеї ООН в 1967 р.;ЮШД° (United Nations з 1985 р. має статус спеціального за-IndustrialDevelopment кладу ООН. ПідпорядкованаOrganization - UNIDO) ^ту^глг,      ^f^

ЕКОСОР, свою діяльність узгоджує

з ПРООН. Утворення ЮНІДО пов'язано з необхідністю спри-яння країнам, що розвиваються, подолати труднощі на шляху їхіндустріалізації. Отже, дійсно є зв'язок між метою ЮНІДО йПРООН; але цілі ЮНІДО вужчі й конкретніші: вони охоплю-ють сферу промисловості й спрямовані на індустріалізаціюкраїн.

Головна мета ЮНІДО - координувати зусилля ООН усприянні промислового розвитку й співробітництва в цій га-лузі на глобальному, регіональному й національному рівнях.Організація об'єднує 166 членів, серед яких є й Україна.

Основні цілі ЮНІДО:

індустріалізація країн, що розвиваються, подолання їхтруднощів з ресурсами й інфраструктурою;

сприяння в проведенні реформ країнам з перехідноюекономікою, зокрема в приватизації промисловихпідприємств;

надання технічної допомоги країнам, що розвиваються.

У 90-х роках увага ЮНІДО поширилась і на країни з пе-рехідною економікою, що виявилось у формуванні цілей, алеосновним об'єктом діяльності організації все ж таки залиша-ються країни, що розвиваються, особливо африканські. Середпріоритетів у діяльності ЮНІДО слід назвати:

пріоритетну індустріалізацію країн Африки;

допомогу малим і середнім підприємствам;

надання технічної допомоги країнам, що розвиваються;

промисловий розвиток сільських районів;

поширення промислової інформації, сприяння інвес-тиціям і технічному прогресу;

підвищення конкурентоспроможності промислових то-варів країн, що розвиваються;

сприяння в ефективному використанні національнихприродних ресурсів;

довкілля й енергетика.

Особливої уваги ЮНІДО надає поширенню в країнах, щорозвиваються, сучасних методів виробництва, програмуванняй управління, поширенню інформації. Значні кошти виділя-ються для підготовки національних кадрів у галузі промисло-вості: ЮНІДО надає консультативну допомогу шляхом прове-дення конференцій, нарад; організує зустрічі представниківпромислового бізнесу, профспілок і споживачів. Крім того,консультації здійснюються групами фахівців з окремих галу-зей і конкретних проблем. У рамках ЮНІДО створено Банкпромислової і технічної інформації, який систематизуєтехнічну документацію, особливо з новітніх технологій.

Технічна допомога також полягає в наданні країнам, щорозвиваються, матеріальних і фінансових ресурсів, промисло-вого устаткування, інженерно-консультативних послуг. У ме-жах технічного співробітництва виокремлюються такі блоки:переробна промисловість агропромислового комплексу (хар-чова, шкіряна, текстильна, деревообробна); хімічна промис-ловість (біотехнологія, фармацевтична, органічний синтез);машинобудування (електроніка, металообробка, сільськогос-подарське машинобудування).

Структура ЮНІДО складається з таких органів:

Головні органи:

Генеральна конференція.

Рада з промислового розвитку (РПР).

Секретаріат, Генеральний директор.

Представництва ЮНІДО на місцях.

Допоміжні органи:

Комітет з програм і бюджету.

Технічні комітети.

Генеральна конференція є вищим органом ЮНІДО. Вонаскладається з представників усіх держав-членів і проводитьсвої сесії один раз на два роки. Конференція виробляє стра-тегію ЮНІДО, її політику в найважливіших питаннях, затвер-джує бюджети, здійснює контроль за ефективним використан-ням фінансових ресурсів. Рішення затверджуються більшістюв дві третини голосів, причому кожен представник має одинголос.

Рада з промислового розвитку (РПР) виконує опера-тивні функції: слідкує за виконанням затверджених програмроботи, виконанням бюджетів, рішень Конференції. Радаскладається з 53 членів, які розподіляються за таким принци-пом: 33 від країн, що розвиваються; 15 - від розвинутих країн;5 - від країн з перехідною економікою. Рада має досить вели-ку вагу в системі ЮНІДО; по суті, вона, разом з Комітетом зпрограм і бюджету, визначає основні програми допомоги йрозробляє бюджети, які потім лише затверджуються Конфе-ренцією. РПР готує й надає на розгляд Генеральній Асамблеї

ООН (через ЕКОСОР) щорічну доповідь про діяльність усієїЮНІДО.

Секретаріат здійснює організаційну роботу. Він скла-дається з шести департаментів (програми по країнах й з фінан-сування; досліджень і публікацій; людських ресурсів іпідприємництва; промисловості й охорони довкілля; інвес-тицій і технологічного розвитку; адміністративний. Кожнийдепартамент здійснює оперативні функції в певній вузькій га-лузі. Секретаріат очолює Генеральний директор, який є голо-вним адміністративним керівником ЮНІДО. Він представляєОрганізацію на офіційних форумах.

Комітет з програм і бюджету надає Раді рекомендації зрозробки бюджету, квотам внесків, по програмам роботиЮНІДО. Комітет складається з 27 членів, які обираються запринципом географічної справедливості. Хоч комітет є до-поміжним органом, його роль у вирішенні фінансових питаньдосить велика. Жодна фінансова програма або бюджет не бу-дуть затверджені Конференцією, якщо вони попередньо не бу-ли погоджені Комітетом та Радою.

Технічні комітети утворюються Конференцією або Радоюв разі необхідності вирішення тих або інших проблем щодо на-дання технічної допомоги.

Важливе значення в діяльності ЮНІДО має розробленняй реалізація програм індустріалізації й соціально-економічно-го розвитку країн, що розвиваються. Серед них необхідно на-звати:

Друге десятиліття промислового розвитку Африки(1993-2002 р.);

Спеціальні програми промислового розвитку в арабсь-ких країнах і країнах Азіатсько-Тихоокеанськогорегіону;

Регіональна програма співробітництва для промисло-вого розвитку країн Латинської Америки й Карибсько-го басейну;

Програма індустріалізації 47 найменш розвинутихкраїн;

Програма інтеграції жінок у процеси промисловогорозвитку.

Як уже згадувалось, у своїй діяльності ЮНІДО активноспівробітничає з ПРООН. У країнах, що розвиваються, пред-ставники - резиденти ПРООН виконують водночас функціїпредставників ЮНІДО. їх заступниками є директориЮНІДО з програм по країнах. Ці директори також є старши-ми радниками урядів країн, що розвиваються, з питань про-мислового розвитку.

Діяльність ЮНІДО супроводжується значними фінансо-вими витратами на цілі розвитку. Кошти для фінансуванняскладаються з декількох джерел. Головним є кошти ПРООН.Іншими джерелами є обов'язкові внески членів ЮНІДО та до-бровільні внески членів ЮНІДО. Витрати, що здійснюютьсяза рахунок обов'язкових внесків, називаються регулярнимибюджетами. Витрати з добровільних внесків мають назву опе-ративного бюджету. Регулярний бюджет призначено наадміністративну й науково-дослідну діяльність ЮНІДО. Ко-шти оперативного бюджету йдуть на фінансування технічноїдопомоги. За рахунок оперативного бюджету формуєтьсяФонд промислового розвитку; він призначений для оператив-ного, швидкого покриття фінансових потреб країн, що розви-ваються, в цілях індустріалізації.

Штаб-квартира ЮНІДО знаходиться у Відні (Австрія).Організація надає інформацію з питань промисловості, бізне-су й технологій через мережу INTIBNET, що об'єднується зБанком промисловості і технічної інформації ЮНІДО(ІНТІБ).

МАГАТЕ заснована в 1956 р. Це ав-Міжнародна агенція з          ^

атомної енергії МАГАТЕ тономна організація в системі ООН.

(International Atomic Автономний статус надає МАГАТЕEnergy Agency - IAEA) певної самостійності у вирішенні за-вдань, що постають перед нею.

Головна мета МАГАТЕ складається з двох аспектів:

сприяння широкому використанню атомної енергії вмирних цілях;

протидія використанню атомної енергії у військовихцілях.

Утворення організації й визначення її головної мети прий-шлося на час, коли атомна зброя та її застосування стали вже ре-альністю. Світ побачив, якою жахливою, руйнівною силою мо-же стати атом. Водночас виявилася практична можливість ви-користати його в мирних цілях; в 1954 р. було збудовано першув світі атомну електростанцію (в м. Обнінськ). МАГАТЕ взялана себе функції контролю за розповсюдженням атомної сирови-ни й матеріалів за їх цільовим призначенням.

Головна мета МАГАТЕ визначає її основні цілі та функції:

гарантії недопущення того, щоб допомога МАГАТЕ (увигляді атомної сировини, матеріалів та інформації)використовувались у військових цілях;

сприяння розвитку атомної енергетики в мирних цілях,відповідна матеріальна й технічна допомога країнам,які мають у цьому потребу;

здійснення системи контролю за нерозповсюдженнямядерної зброї;

сприяння науково-дослідним роботам в галузі ядерноїенергетики й практичному її застосуванні в мирнихцілях;

надання інформації з усіх аспектів ядерної науки йтехніки;

здійснення консультацій з проблем ядерної технології впрактичних ситуаціях;

підготовка фахівців по використанню атомної енергії вмирних цілях.

Членами МАГАТЕ є 123 держави, також і Україна.Керівництво Агенції міститься у Відні.

Організаційно-функціональна структура МАГАТЕ:

Генеральна конференція;

Рада керуючих;

Секретаріат;

Науково-консультативний комітет.

Генеральна конференція - вищий орган МАГАТЕ. Вонаскладається з представників усіх держав-членів. Конференціяздійснює загальне керівництво політикою і програмоюАгенції. На її щорічній сесії розглядаються найактуальнішіпитання з проблем використання атомної енергії. Конфе-ренція також затверджує бюджет і приймає до організації но-вих членів.

Рада керуючих є виконавчим органом і здійснює опера-тивну роботу. Вона складається з представників 35 держав; зних 22 обираються Генеральною конференцією за принципомгеографічної справедливості, а 13 призначаються Радою з чис-ла країн, найбільш розвинутих у галузі ядерної технології. Ра-да має два постійні комітети: з адміністративних і бюджетнихпитань; з технічної допомоги. Рада аналізує програму Агенції,розробляє проект бюджету, готує звіти про роботу. Вона та-кож затверджує угоди про гарантії безпеки й публікує стан-дарти безпеки.

Секретаріат здійснює адміністративно-технічнекерівництво організацією. Його очолює генеральний дирек-тор, якого призначає Рада, а затверджує Конференція. Гене-ральний директор є вищою адміністративною посадовою осо-бою, він відповідає за здійснення програм і заходів, схваленихіншими органами Агенції. Протягом останніх років МАГАТЕочолює Мохамед Ель-Барадеї.

Науково-консультативний комітет є допоміжним орга-ном. Він складається з 15 найавторитетніших вчених у галузіатомної енергії. Комітет розробляє рекомендації з науково-технічних програм для генерального директора.

Одна з головних функцій МАГАТЕ полягає в застосуваннісистеми гарантій для забезпечення того, щоб ядерні матеріали,призначені для мирних цілей, не використались для озб-роєння. Система гарантій складається з трьох блоків:

звітність про використання атомних матеріалів;

технічні засоби контролю за контейнерним зберіганнямматеріалів;

інспекції.

Прийняття гарантій є добровільною справою. Але якщодержава підписала угоду про гарантії, то вона повинна надава-ти Агенції всю інформацію про використання атомної енергіїй науково-практичні роботи в цій галузі, а також допускатиінспекторів МАГАТЕ для перевірки. Гарантії розповсюджу-ються як на ядерні, так і на неядерні держави, які використо-вують атомні матеріали в мирних цілях (наприклад, маютьатомні електростанції, що працюють на довізній сировині).

Інспектуванню підлягають усі держави-члени МАГАТЕ,за винятком великих держав. Але в добровільному порядкуСША, Росія, Китай, Франція й Велика Британія також поста-вили деякі свої ядерні установи під гарантії Агенції. Угоду прогарантії повинні укладати з МАГАТЕ держави, що не маютьзброї, але є учасниками Договору про нерозповсюдженняядерної зброї (ДНЯЗ), Договору про заборону ядерних випро-бувань у Латинській Америці (Договір Тлателолко) або Дого-вору про утворення без'ядерної зони в південній частині Тихо-го океану (Договір Раротонга).

Останніми роками представники МАГАТЕ ретельно пе-ревіряли наявність ядерної зброї в Іраку (напередодні озб-роєного втручання в цю країну низки держав), але не знайшлиїї. У 2006 р. виник конфлікт навколо атомних програм Ірану, йМАГАТЕ зайняла рішучу позицію недопущення процесу зба-гачення атомної сировини в цій крїні, бо це об'єктивно ство-рює умови для виготовлення ядерної зброї.

Технічна допомога - інший важливий напрям діяльностіМАГАТЕ. Вона призначена для становлення й розвиткунаціональних систем ядерної енергетики для мирних цілей.Технічна допомога включає:

надання послуг експертів;

підготовку національних кадрів у галузі атомної енер-гетики;

поставку обладнання для АЕС та наукових лабора-торій.

Технічне співробітництво фінансується Фондом технічноїдопомоги й співробітництва, а також коштами ПРООН.

Серед функцій МАГАТЕ є також: розробка планів ядерноїбезпеки; знешкодження діяльності атомних установок;радіаційний захист; використання атомних матеріалів (ізото-пи тощо) в медицині, фармацевтиці, сільському господарстві;теоретичні дослідження в галузі ядерної фізики, радіобіологіїта ін. МАГАТЕ є спонсором Міжнародного центру теоретич-ної фізики в Трієсті (Італія), має Лабораторію морського сере-довища в Монако. Агенція поширює інформацію про можли-вості використання атомної енергії в мирних цілях. Зокремаразом з АЯЕ, вона публікує "Червону книгу" з інформацієюпро ресурси, виробництво урану й попит на нього. МАГАТЕпропонує також цілу серію програм та послуг по заходам без-пеки на АЕС1. Ці програми набувають особливого значенняпісля Чорнобильської катастрофи.

АЯЕ входить до системи ОЕСР, за-

Агенція з ядерної енергії -

АЯЕ (Nuclear Energy снована в 1958 р. Спочатку мала на-

Agency - NEA) зву Європейської агенції з ядерноїенергії; в 1972 р. з регіональної ор-ганізації перетворилась на глобальну. Існування ще однієїагенції, поряд з МАГАТЕ, має рацію, оскільки частка країнОЕСР у виробництві енергії на атомних електростанціях сягає80%. До того ж, на відміну від МАГАТЕ, Агенція з ядерноїенергії контролює увагу саме на раціональному використанніатомної енергії в мирних цілях; до її функцій не входить кон-троль за військовим використанням ядерної сировини й ма-теріалів.

Головна мета АЯЕ - сприяння співробітництву країнОЕСР у використанні ядерної енергії. Висхідною ідеєю прицьому є погляд на атомні електростанції як на ефективне йекономічно безпечне джерело енергії. Цілями Агенції є:

координація й регулювання політики використанняатомної енергії в країнах-членах;

аналіз положення атомної енергетики в світовій енерге-тичній системі;

сприяння обміну науково-технічною інформацією в га-лузі атомної енергетики;

організація міжнародних досліджень і наукових про-грам.

Членами АЯЕ є всі члени ОЕСР (за винятком Нової Зе-ландії).

Функціональна структура Агенції складається з трьохблоків:

Рада ОЕСР;

Виконавчий комітет з ядерної енергії (складається зпредставників країн-членів);

Постійні Комітети.

Основними напрямами діяльності АЯЕ є: дослідженнятенденцій у розвитку атомної енергії; безпека функціонуванняобладнання АЕС; захист від радіації; утилізація ядерних за-лишків; правові аспекти експлуатації ядерних установ; роз-робка інформаційних програм у галузі атомної енергетики длядержав-нечленів.

Агенція співробітничає з МАГАТЕ і Європейськоюкомісією ЄС.

Постійні комітети АЯЕ є допоміжними органами. Вонирозробляють програми для Виконавчого комітету, спеціалізу-ючись по таких напрямах: розвиток ядерної енергії й палив-ний цикл; регулювання діяльності в галузі ядерної енергії; без-пека ядерного обладнання; захист від радіації й охорона здо-ров'я.

Агенція проводить широку просвітницько-інформаційнуроботу. Вона організує семінари, симпозіуми, конференції зпроблем мирного використання атомної енергії. В її рамках дієБанк даних з питань атомної енергетики. АЯЕ організує регу-лярні науково-технічні публікації.

Це автономний орган ОЕСР. Засно-

Міжнародна енергетична вана в 1974 р. як засіб подолання

агенція - МЕА енергетичної кризи, що вибухнула(International Energy

Agency - IEA)  на початку 70-х років. На відміну від

АЯЕ, Міжнародна енергетична

агенція поширює увагу на всі види енергетики, а не тільки наатомну.

Головною метою МЕА є регулювання енергетичного рин-ку країн-членів, забезпечення його стабільності й запобіганняенергетичних криз. Основні цілі Агенції:

поліпшення структури балансу попиту й пропозицій насвітовому ринку енергоносіїв;

економічна безпека експлуатації енергетичних установ;

забезпечення оперативної інформації про ринок нафтита інших енергоносіїв;

співробітництво з країнами-нечленами й міжнародни-ми організаціями для вирішення енергетичних проблемглобального характеру.

Значна увага приділяється використанню різноманітнихенергоносіїв, пошуку і втіленню в практику альтернативних,екологічно безпечних джерел енергії. МЕА проводитьдослідження по ефективному використанню палива з метоюскорочення частки нафти в світовому енергобалансі, оскількиїї запаси обмежені.

Організаційно-функціональна структура МЕА:

Керівна рада;

Постійні групи й спеціальні комітети;

Секретаріат.

Керівна рада складається з високих посадових осіб країн-членів, які є відповідальними за національну енергетику; час-то це міністри енергетики. Це вищий орган МЕА, якийвирішує кардинальні питання енергетичної політики.

Постійні групи й спеціальні комітети є оперативними ор-ганами; вони спеціалізуються на певних напрямах діяльностіМЕА: співробітництво країн-членів у проведенні спільноїенергетичної політики; енергетика, дослідження й технології;надзвичайні ситуації; ринки нафти; зв'язки з державами-не-членами.

Секретаріат виконує повсякденну роботу. Він очолюєтьсявиконавчим директором, має штат експертів з питань енерге-тики.

Європейська організація Організація утворена в 1954 р. Це -ядерних досліджень - науково-дослідна організація, якаЦЕРН (European тісно пов'язана з розвитком атомної

organization for Nuclear енергетики. Абревіатура CERN по-

Research - CERN)       . ..        ...

ходить з первісної назви організації

французькою мовою: Conseil Europeen pour la RechercheNukleare. До складу організації входять 19 країн Західної іЦентральної Європи. З СНД тут поки що нікого немає; Росіямає статус спостерігача.

Головною метою ЦЕРН є співробітництво європейськихкраїн у галузі ядерних досліджень. Наголос робиться на фун-даментальні дослідження. Ця мета визначає подальші цілі Ор-ганізації:

відмова від будь-якої діяльності в цілях ядерних озб-роєнь;

створення й експлуатація міжнародних лабораторійдля дослідження часток високих енергій;

публікації й забезпечення доступу до результатів експе-риментальних і торговельних праць.

В основному ЦЕРН займається проблемами ядерної фізи-ки. Він має великий протонний прискорювач на територіїФранції й Швейцарії для здійснення необхідних дослідів.ЦЕРН організовує семінари, курси лекцій, готує фахівців у га-лузі ядерної фізики. У його розпорядженні є Школа з вивчен-ня прискорювачів, Обчислювальна школа, Європейська шко-ла фізики.

Організаційна структура ЦЕРН складається з Ради,комітетів і Генерального директора.

Рада - вищий керівний орган. До неї входять по два пред-ставники від кожної держави-члена; один з них - урядовийпредставник, а другий - вчений. Рада визначає загальнуполітику ЦЕРН, основні напрями наукових досліджень, за-тверджує бюджет. Бюджет фінансується за рахунок внесківдержав-членів.

Допоміжними органами є комітети: Комітет Ради, Комітетнаукової політики й Фінансовий комітет.

Генеральний директор є вищим адміністративнимкерівником та офіційним представником ЦЕРН. Йому підпо-рядковані директорати: досліджень, адміністрації йкоординації.

14, о цієї групи належать: Продовольча й сільськогоспо-дарська організація (ФАО), Всесвітня продовольча програма(ВПП), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку(МФСР), Всесвітня продовольча рада (ВПР). Всі вони вхо-дять до системи ООН. їх штаб-квартири знаходяться в одно-му місті - Римі, що сприяє координації спільних дій цих ор-ганізацій. Вони мають спільну мету: ліквідувати голод у світі йпідвищити рівень харчування через підйом сільськогоспо-дарського виробництва. В той же час кожна з організацій маєсвої специфічні функції, вони немовби доповнюють одна однув досягненні спільної мети. Розглянемо цю специфіку на при-кладі перших трьох організацій.

Продовольча й Це один з найстаріших спеціалізова-сільськогосподарська них закладів ООН, заснований ще ворганізація ФАО (Food and 1945 р. До її складу входить 169 дер-Agricultural Organizati°n - жав і Європейський Союз. УкраїнаFAO)   не є членом ФАО; із СНД до цієї ор-

ганізації входять лише Вірменія й Киргизстан.

Головна мета ФАО - ліквідація голоду й поліпшення хар-чування. Досягнення мети вбачається через підвищення про-дуктивності сільського господарства, рибальства й лісництвата через справедливий розподіл продовольства. Прямуваннядо цієї мети буде логічно супроводжуватись розвиткомсільських місцевостей й поліпшенням життя сільського насе-лення.

Функції ФАО:

розробка й здійснення програм допомоги сільськомугосподарству;

надання консультацій урядам з питань політики й пла-нування в галузі сільського господарства;

аналіз і розповсюдження інформації про сільське гос-подарство й продовольчу ситуацію в світі;

обговорення на міжурядовому рівні проблем продо-вольства й сільського господарства.

Особлива увага надається раціональному використаннюресурсів - земельних, водних, біологічних. Йдеться про захо-ди проти ерозії, засолення й заболочення грунтів; ефективневикористання зрошувальних систем; збереження генетичногофонду біоресурсів, насамперед лісів і риби. Розробляються йреалізуються програми інвестицій у сільське господарство.

Допомога ФАО спрямована переважно на країни, що роз-виваються; саме їм надається основана маса технологічної до-кументації, консультації з прогресивних методів виробництвав агропромисловому комплексі.

Діяльність ФАО здійснюється в двох напрямах:

регулярні програми, що фінансують ФАО, спрямованіна організацію консультацій та послуг членам ор-ганізації;

програми на місцях, що фінансуються національнимитрастовими фондами, ПРООН і ФАО, забезпечуютьнадання допомоги урядам і сільському населенню.

Джерелами формування коштів для реалізації програм є:внески держав-членів; трастові фонди членів; ПРООН; внескиВсесвітнього банку.

Організаційна структура ФАО складається з таких ор-ганів (схема 5.1):

Конференція.

Рада ФАО.

Секретаріат, Генеральний директор.

Регіональні відділи.

Регіональнівідділи

Субрегіональнівідділи

оон

ЕКОСОР

ФАО

Рада

 

Конференція

 

З програм

Сільгосппродукти

Сільськегосподарство

Головні Спеціалізовані Департамент

Секретаріат

Комітети

ГенеральнийДиректор

Африка

 

ПівнічнаАфрика

АТР

 

ОстровиТихогоокеану

Європа

 

СхіднаЄвропа

ЛатинськаАмерика

 

Карибсь-кийбасейн

БлизькийСхід

 

З фінансів

Рибальство

Сільськегосподарство

Із

Рибальство

Лісництво

законодавствай права

Продовольчабезпека

економічної ісоціальноїполітики

загальнихпитань таінформації

управління іфінансів

Схема 5.1. Організаційно-функціональна структура ФАО

Конференція - вищий орган ФАО. Вона складається зпредставників держав-членів. Конференція визначає програ-му діяльності організацій, затверджує бюджет, розглядає най-актуальніші проблеми в галузі продовольства й сільського гос-подарства.

Рада ФАО є виконавчим органом. Керівництво Радоюздійснюють представники 49 держав-членів. Основна роботаРади виконується через комітети. Серед них: три головні (зпрограм; з фінансів; із законодавства та права) і п'ятьспеціалізованих (сільськогосподарська продукція; сільськегосподарство; рибальство; лісництво; світова продовольча без-пека).

Секретаріат здійснює повсякденну оперативну роботу. Дойого складу входять сім департаментів, що відають основниминапрямами діяльності ФАО: сільського господарства; рибаль-ства; лісництва; розвитку; економічної й соціальної політики;загальних питань й інформації; управління й фінансів. Секре-таріат очолює Генеральний директор, який обирається Кон-ференцією; він є офіційним представником ФАО на міжна-родних форумах.

Регіональні відділи утворені для надання практичної до-помоги на місцях:

для Африки;

для Азіатсько-Тихоокеанського регіону;

для Європи;

для Латинської Америки і Карибського басейну;

для Близького Сходу;

Бюро зв'язку з Південною Америкою;

Бюро зв'язку з ООН.

Крім того, є ще субрегіональні відділи:

для Південної й Східної Африки;

для островів Тихого океану;

для Східної Європи;

для Карибського басейну;

для Північної Африки.

Представники ФАО працюють у більше ніж 100 країнах.

До складу ФАО входить також Інвестиційний центр, якийсприяє розробці інвестиційних програм для країн, що розвива-ються.

ФАО здійснює значну інформаційну програму в галузіпродовольства й сільського господарства. В Римі розташова-ний Світовий центр сільськогосподарської інформації, якийконтролює спектр даних з цієї галузі. Інформаційна системаФАО має два напрями:

глобальна система інформації про продовольство йсільське господарство (відомості про негативні явища вгалузі з метою їх запобігання або знешкодження);

система географічної інформації (дані про земельні,біологічні й водні ресурси).

ФАО організує регулярні конференції з проблем продо-вольства й сільського господарства. Серед них: Всесвітня про-довольча конференція (1974); Міжнародна конференція з хар-чування (1994); Всесвітня зустріч на вищому рівні з продо-вольчого забезпечення (1996).

Всесвітня продовольча ВПП є організаційним елементомпрограма - ВПП (World системи ООН. Вона була заснована

Food Programs - WFP) в 1962 р. як центральна міжнародна

організація по розподілу продоволь-чої допомоги. У своїй діяльності ВПП співробітничає з ФАОта ПРООН.

Головна мета Програми - надання продовольчої допомо-ги країнам, які мають низький економічний рівень розвиткуабо потерпали від стихійного лиха. Цій меті підпорядкованакоординація надзвичайної допомоги продовольством, яказдійснюється органами й організаціями ООН.

Допомога ВПП реалізується через уряди країн, до яких во-на спрямована. Надходження продовольства й грошовихкоштів до ВПП здійснюється через країни-донори.

Організаційно-функціональна структура ВПП скла-дається з двох органів:

Комітет з політики й програм продовольчої допомоги;

Секретаріат.

Комітет - керівний орган ВПП. До нього входять пред-ставники 42 держав-членів ООН, з них 27 - з країн, що розви-ваються, 15 - з розвинутих країн. Половину членів Комітетуобирає ЕКОСОР, другу половину - ФАО. Комітет розробляєзагальні напрями діяльності ВПП, визначає регіони й країни,які потребують продовольчої допомоги, розробляє відповідніпрограми допомоги. Він щороку звітує про діяльність ВПП пе-ред ЕКОСОР і Радою ФАО. Комітет також затверджує бюд-жети ВПП.

Секретаріат здійснює оперативну роботу, він реалізуєпрограми, розроблені Комітетом. Очолює Секретаріат Вико-навчий директор, який є офіційним представником ВПП наміжнародних форумах.

Фінансування СПП здійснюється в основному за рахуноккраїн-донорів, які надають або грошові кошти, або продо-вольчі товари. Третина грошових коштів покриває внутрішнівитрати ВПП (адміністративні, транспортні й інші витрати),решта йде на допомогу країнам. Для того щоб допомога буластабільною й не залежала від несподіванок, при ВПП заснова-но Міжнародний надзвичайний продовольчий резерв, якийконтролює необхідні запаси продовольства; ці запаси зберіга-ються в країнах-донорах і в разі потреби негайно надходять урозпорядження ВПП.

ВПП впливає на формування цін світового ринку. Якщоціни на зерно дуже високі, а зерна невистачає, ВПП із резерв-них запасів викидає його на ринок за низькими цінами. Наодержані кошти закуповується продовольство.

Для здійснення контролю за продовольчою ситуацією усвіті при ВПП діє Міжнародна інформаційна система з продо-вольчої допомоги (INTERFAIS).

Міжнародний фонд Цей фонд є спеціалізованим орга-сільськогосподарського ном системи ООН. Заснований у

розвитку - МФСР 1977 р. Головна мета МФСР - спри-

lnternational Fund for яти розвитку сільського господарст-Agricultural Development -