3. Меристеми: визначення та класифікація.

Твірні тканини або меристеми (від грец. meristos — подільний) — сукупність клітин з незавершеною диференціацією, внаслідок поділу яких утворюються всі постійні тканини рослинного організму.З клітин меристеми утворюються всі інші тканини рослинного організму. Меристематичні клітини здатні до безперервного поділу, за рахунок чого рослини весь час ростуть на протязі всього свого життя. Меристематичні клітини, як правило, невеликих розмірів, паренхімної форми, з тонкими пектиново – целюлозними оболонками. Характерною ознакою твірних тканин є те, що вони локалізуються в певних місцях рослини.За походженням меристеми бувають первинні і вторинні.За локалізацією розрізняють апікальну, латеральні, інтеркалярну та раневу меристеми.

4. Первинні меристеми: визначення, типи і характеристика.

Первинні меристеми або промеристеми, закладаються ще в зародку насінини, а під час проростання насіння знаходяться на кінцях пагона і кореня у вигляді конусів наростання.Промеристема (від грец. pro — перед, до, раніше і meristos — подільний)— первинна твірна тканина точок росту стебла й кореня. Клітини її ізодіаметричної форми, мало диференційовані,їх поділ відбувається у всіх напрямках. До про меристеми також належать ініціальні клітини.Прокамбій (від грец. pro — перед, до, раніше і cambium — обмін)— первинна латеральна твірна тканина, з клітин якої утворюються первинні провідні тканини— первинна флоема і первинна ксилема. П. виникає з промеристеми, його клітини прозенхімної форми, мають густу цитоплазму, інтенсивно діляться. У голонасінних і дводольних покритонасінних рослин перетворюється на камбій.Перицикл (від грец. peri — навколо, біля і kyklos — коло) — первинна латеральна меристема, що розташована на периферії центрального циліндра у рослин. П. складається з одного (в коренях) або кількох (у голонасінних) рядів меристематичних клітин. З П. кореня закладаються бокові і додаткові корені, іноді з клітин П. диференціюється фелоген, який при відмиранні первинної кори на поверхні кореня утворює перидерму. В стеблах з П. виникає склеренхіма і паренхіма, форуються членисті молочники (кульбаба0, ефіромасляні ходи (у золнтичних), видільні клітини (у гарбузових0 та інші вмістилища продуктів секреторної діяльності у рослин.Конус наростання (лат. conus — шишка) — верхня конусоподібна частина осьових органів (стебла і кореня), що складається з первинної твірної тканини — апікальної меристеми. За рахунок поділу клітин К. н. Відбувається ріст стебла та кореня в довжину. В базальній частині К. н. Закладаються листки у вигляді меристематичних горбочків.Інтеркалярна меристема (від лат. intercalaris — вставний) — різновид твірної тканини, яка локалізована між ділянками постійних тканин (наприклад, при основі міжвузлів у стеблах злакових, при основі листків дводольних).

5. Теорії будови конуса наростання.

Дослідженням будови конуса наростання займався німецький вчений В.Ф. Гофмейстер, який у 1951 році висунув теорію, згідно якої меристема конуса наростання закінчується однією ініціальною клітиною, яка дає початок всій меристематичні тканині.Пізніше іншим німецьким вченим Ганштейном (1863) було встановлено, що меристема з однією ініціальною клітиною властива лише споровим рослинам, а в насінних рослин (голо- та покритонасінних) є багато ініціальних клітин. За його теорією конус наростання складається з трьох шарів: зовнішнього — дерматогену, середнього — периблеми і внутрішнього — плероми. Разом з тим, ним було встановлено, що з дерматогену утворюється епідерміс, з периблеми — первинна кора та з плероми — центральний осьовий циліндр.У 1924 році Шмідт висунув теорію туніки і корпусу, згідно якої конус наростання диференційований на шари: 1) туніку (епідерма і первинна кора) і 2) корпус (центральний циліндр).Наступною теорією є теорія апікальної, латеральної та стрижневої меристем. Згідно якої за рахунок апікальної меристеми відбувається ріст в довжину, з латеральної утворюються листки, з стрижневої — центральний осьовий циліндр.