Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Myasoyid_Zadachi

.doc
Скачиваний:
85
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
243.2 Кб
Скачать

А Чому психологічне пізнання рухається таким чином ? Яким може бути напрям такого руху в майбутньому?

[22, 39-85, 824-835; 23, 29-54, 413-422; 24, 12-18; 25, 8-26; 26, 18-22; 27, 7-53}

1.4. Вивчаючи історію психології, можна побачити, що приблизно за однієї й тієї самої історичної доби в різних частинах світу фор­муються різні уявлення про психіку. Психологія в Давньому Ки­таї, Давній Індії чи Давній Греції має істотні відмінності. У пер­шому випадку психіка розглядається у зв'язку з традицією як успадкованою від попередніх поколінь формою поведінки, у друго­му — зі стражданням як переживанням труднощів життя, в тре­тьому — визначається в межах протиставлення матеріального й ідеального.

А Про що свідчить це явище? Як воно характеризує процес пси­хологічного пізнання ? [24, 158-327; 27, 40-44; 38, 27-37}

1.5. Антична, давньогрецька, психологія започаткувала проти­ ставлення матеріалістичного та ідеалістичного поглядів на приро­ду психіки. Відповідно психіка розглядається або як явище, що існує в межах матеріального світу, або як особливий ідеальний світ, несумісний з матеріальним. Таке протиставлення проходить через усю історію психології.

А Чому так відбувається ? Чому до цього часу не може перемогти жоден підхід?

[5, т. 1, 409-417; 8, 180-188; 10, 22-128; 18, 68-73, 104-109; 21, 202-204; 23, 15-16; 24, 208-327; 27, 42-44; 28, т. 1. 29-34; 38, 137-144}

1.6. Історія психології засвідчує поступальний характер станов­ лення цієї науки, який полягає у переході від міфологічного до філософського і далі — до наукового етапу. На першому етапі пси­ хіка виступала предметом колективних уявлень людини; на друго­ му — психологічних теорій, створених у рамках певних філософ­ ських систем; на третьому — психологічних досліджень. Такий пере­ хід був досить тривалим, адже як самостійна наука психологія ут­ вердилася лише наприкінці XIX ст.

А У чому причина історичного поступу психології? Чому так пізно психологія виокремилась у самостійну науку? [5, т. 1, 292-323; 10, 10-14; 11, 3—35;2\, 152-155; 23, 16-54; 24, 7-18; 27, 27-39; 34, 5-16; 36. 16-56; 38, 529-555; 41, 16—22}

1.7. Міфологічний етап історії психології— перша спроба пояс­ нити природу психіки, яка виявляється у таких явищах, як фети­ шизм, анімізм, метемпсихоз, фаталізм, магія, ритуал, тотемізм, табу.

А Шо об'єднує ці явища? Яке розуміння психіки вони несуть у собі? [7, 57-59; 10, 22-75; 24, 93-158; 27, 38-40; 30, 65-508; 33, 9-667; 34, 237-256]

1.8. Філософський етап історії психологіїтривав кілька століть. За цей час інші науки, що також виникли в лоні філософії (на­ приклад, природознавство), перетворилися на розгалужену сис­ тему знань, необхідних суспільству. Психологія ж вийшла на само­ стійний шлях розвитку лише наприкінці XIX ст.

А Про що свідчить це явище? Що пов'язує психологію з філософією? [7, 57-63; 10, 22-128; 21, 152-153; 24, 158-409; 25, 74-385; 26, 9-352; 28, т. 1, 62-70; 36, 17-28; 39, 27-170; 41, 25-156]

1.9. Науковий етап історії психології характеризується співісну­ ванням значної кількості напрямів психології. Фактично вона пе­ ребуває в стані "багатьох психологій", кожна з яких являє собою окрему галузь знань зі своєю проблематикою, методами до­ слідження, власною психологічною практикою.

А Про що свідчить це явище? Чи буде колись "єдина психологія"? [5, т. 1, 292-436; 7, 64-79; 10, 157-236, 346-365; 11, 3-35; 21, 154-155; 22, 154-521; 23, 74-422; 28, т. 1, 70-89; 34, 5-16; 38, 171-528; 39; 41, 158-293]

1.10. На науковому етапі своєї історії психологія спочатку заявила про себе як природнича наука, для якої психіка — ланка взаємодії організму із середовищем, що має не лише внутрішні, а й зовнішні вияви. Проте водночас виникла також психологія як наука про суб'єктивні явища, яка підкреслює відмінність психіки від фізич­ них явищ, наголошує на неможливості застосування до неї ме­ тодів природничих наук.

А Що зумовлює співіснування цих психологій на початку становлен­ня науки? Яка з них отримала перевагу в подальшому? [5, т. 1, 381-386; 9, 48-63; 10, 157-236; 13, 104-115; 18, 136-

, 150; 22, 154-365; 36, 31-36; 38, 219-245]

1.11. В історії психології склалися два різні підходи до вивчен­ ня психічних явищ, один з яких дістав назву геоцентричного, а інший геліоцентричного. Перший прагне проникнути в сутність психіки як "явища в собі", особливий внутрішній світ, відділений

від зовнішнього. Другий шукає шляхів до розуміння психіки в тих стосунках, які складаються в процесі взаємодії людини з довколишнім середовищем.

Як пояснити це явище? Який з цих підходів має перевагу над іншим?

[2, 8-25; З, 281-294; 5, т. І, 393-423; 12, т. 1, 96-119, т. 2, 103-121; 13, 78-91; 18, 136-148\

1.12. Один учений висловив провідну ідею своєї теорії в афо­ ристичній формі: "Чи сміється дитина, дивлячись на іїрашку, чи посміхається Гарібальді, коли зазнає переслідувань за надмірну любов до батькшщини, чи тремтить дшчина, вперше думаючи про кохання, чи пізнає Ньютон світові закони і записує їх на папері — всюди завершальним фактом є м'язевий рух" [23, 92].

А Про яку теорію йдеться ? Яке місце вона посідає в історії психо­логії? [21, 360, 23, 91-105; 29; 38, 229-239, 434-445; 39, 71-76; 40]

1.13. Учений порушив питання: "Який же зв'язок між мозком і вищою нервовою діяльністю тварин і нас самих і з чого і як починати вивчення цієї діяльності? [...] Чи не можна знайти таке елементарне психічне явище, яке б водночас можна було вважа­ ти і суто фізіологічним явищем, і, почавши з нього — вивчаючи суворо об'єктивно [...] умови його виникнення, його різнома­ нітні ускладнення і його зникнення, — спочатку отримати об'єктивну фізіологічну картину всієї вищої діяльності тварин, тобто нормальну роботу вищого відділу головного мозку замість усіляких дослідів його штучного подразнення і пошкодження, які раніше проводились... Неважко описану фізіологічну роботу вищого відділу головного мозку тварини привести в природний і безпосереднії^ зв'язок з явищами нашого суб'єктивного світу на багатьох його пунктах" [35, 76, 77, 82].

Про яке явище йдеться?Що дало психології його вивчення?

[7, 67-69, 15; 19, 319-320, 20, 197-198, 21, 263-264, 418; 23, 323-328; 35, 76-83; 38, 445-456]

1.14. Один з напрямів психології започаткував учений, який твер­див: "Цілком зрозуміло, що необхідний якийсь компроміс: або психологія має змінити свою точку зору таким чином, щоб охо­пити факти поведінки незалежно від того, чи стосуються вони проблем свідомості чи ні; або вивчення поведінки повинно стати зовсім окремою і незалежною наукою. Психологи [...] будуть зму­шені використовувати людину як свого досліджуваного і засто­совувати при цьому методи дослідження, які точно відповіла ють новим методам, шо застосовуються в роботі з тваринами" [34, 19].

А Що це за напрям? Яка його доля?

[5, т. 1, 176-195; 7, 67-69; 10, 239-252; 11, 38-116; 16, 99-109; 19, 36-37; 20, 22; 21, 42-43, 415-416; 22, 210-221; 23, 218-223, 227-231; 28, т. 1, 77-81; 34, /7-<?2; 36, 67-79; 38, 334-352, 390-413,39, 174-206; 41, 252-249]

1.15. Представник одного з напрямів психології писав: "Є зв'яз­ ки, при яких те, що відбувається в цілому, не виводиться з еле­ ментів, що існують начебто у вигляді окремих шматків, які зв'язу­ ються потім разом, і, навпаки, те, що виявляється в окремій час­ тині цього цілого, визначається внутрішнім структурним законом усього цього цілого... Я — частка в полі. Я—не попереду, як вчать із давніх часів, принципово. Я — серед інших, за своєю суттю Я належить до надзвичайних і найрідкісніших предметів, які існу­ ють, предметів, які, як здається, володарюють над закономірністю цілого. Я є часткою в цьому полі" [34, 86, 90].

А Що це за напрям ? Яке місце він посідає в психології?

[З, 30-43, 236; 4; 5, т. 1, 238-290; 7, 73-74; 10, 252-265; 19, 69-70; 20, 34; 21, 51, 78-79, 161; 22, 222-236; 23, 223-227; 28, т. 1, 87-88; 34, 83-145; 36, 37-40; 38, 352-365; 39, 207-218]

1.16. Видатний психолог, виступаючи з лекцією, проілюстрував свою теорію таким прикладом: "Припустімо, шо в цій залі [...] присутній індивідуум, який порушує тишу і відвертає мою увагу від завдання, що стоїть переді мною, своїм сміхом, балачками, тупотінням. Я оголошую, що я не можу за таких умов читати далі лекцію, і ось серед вас знаходиться кілька сильних чоловіків і виставляють після короткочасної боротьби порушника порядку за двері. Тепер він витіснений, і я можу продовжити свою лекцію. Для того щоб порушення порядку не повторювалося |...|, пани, які виконали моє бажання, після здійсненого ними витіснення підсовують свої стільці до дверей і влаштовуються там, створюючи перепону" [34, 160-261].

А Про яку теорію йдеться?Яке явище ілюструється таким чином? [5, т. 1, 325-340; 7, 76-77; 10, 265-291; 11, 131-185; 16, 109-122; 19, 218-219, 288-289, 393-394; 21, 38-39, 72, 429-432; 22, 372-521; 32; 34, 146-210; 37, 25-94; 39, 219-252; 41, 250-257]

1.17. Засновник одного з напрямів психології вважав: "З точки зору структурного механізму найпростіші сенсомоторні адаптації нерухомі й однопланові, тоді як інтелект розвивається в напрям ку зворотної мобільності. Саме в цьому [...] і полягає істотна риса операцій, що характеризують живу логіку в дії. Але водно­час ми бачимо, що зворотність — це не що інше, як сам критерій рівноваги (цього нас учать фізики). Визначити інтелект як про­гресуючу зворотність мобільних психічних структур — це те саме, що в дещо іншому формулюванні сказати, що інтелект є станом рівноваги, до якої тяжіють усі послідовно розташовані адаптації сенсомоторного і когнітивного порядку, так само, як і всі асимі­лятивні і акомодуючі взаємодії організму з середовищем" [17, 69].

Що це за напрям? Яку сферу людської психіки він розглядає як предмет аналізу?

[5, т. 2, 23-79, 11, 232-292, 17; 19, 68-69, 21, 274-275, 464; 23, 271-286; 31; 38, 424-428; 39, 270-283]

1.18. Учений, який стояв біля витоків одного з напрямів психо­логії, висловив свій погляд так: "Відношення динамічної моделі до системи, моделлю якої її вважають, це в точності відношення образів речей, які створює наш розум, до самих речей... Узгод­женість між розумом і природою може бути, таким чином, при­ рівняна до узгодженості двох систем, які є моделями одна одної; ми навіть могли б пояснити цю узгодженість, уявивши, що розум здатний створювати динамічні моделі речей і працювати з ними"[З, 54].

А Теорію якого напряму характеризують ці слова ? Чим він відріз­няється від інших напрямів психології? [3; 7, 7?-76; 11, 117-129, 19, 149-150, 21, 164]

1.19. За спостереженням одного з психологів, "у ... психології існують три великі напрямки досліджень. Вони схожі на три оке­анські течії... Подібно до уламків, які можна знайти на поверхні будь-якої з океанських течій, певні слова і вирази пов'язані з кожним з наших напрямків, хоча й не визначають їх. З першим напрямком пов'язані такі поняття, як "біхевіоризм", "об'єктив­ний", "експериментальний", "безособовий", "логіко-позитивістський", "операціональний", "лабораторія". До другої течії на­лежать термши "фрейдистський", "неофрейдистський", "психо­ аналітичний", "психологія несвідомого", "інстинктивний", "его-психологія", "ід-психологія", "динамічна психологія". Поняття"феноменологічний", "екзистенціальний", "Я — теорія", "само­ акту алізація", "гуманістична психологія", "існування і станов­лення", "психологія внутріїннього досвіду" пов'язані з третім на­прямком" [11, 200—201].

А Що це за напрями? Чим третій напрям відрізняється від пер­шого й другого?

[7, 77-7», 10, 346-365; 11, 186-230, 19, 79, 21, 91, 201-202, 249, 345-346; 39, 305-318]

1.20. Ось думка, на якій ґрунтується один з напрямів психології:"Людина не народжується наділеною історичними досягнення­ми людства. Досягнення розвитку людських поколінь втілені не в ній, не в її природних задатках, а в навколишньому світі — у великих творіннях людської культури. Тільки в результаті проце­су привласнення людиною цих досягнень, що триває впродовж її життя, вона набуває справді людських властивостей і здібнос­тей" [23, 353].

Що це за напрям? Яке місце він посідає в системі психологічно­ го пізнання?

[2, 88-132, 3, 281-294; 5; 12; 13, 190-215, 361-384; 21, 70-71, 101-102, 188, 23, 337-360, 35, 93-100, 140-146; 38, 465-525]

1.21. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "На мою думку, на тлі інших наук психологія виглядає досить дивно. Зрозуміло, що вона прагне вивчати об'єктивні закони, яким під­ коряються психічні явища. Інакше кажучи, вона досліджує те, що існує поза суб'єктом і незалежно від нього. Але не можна не бачити, що носієм психічних явищ усе-таки виступає окремий суб'єкт. Саме тому психічні явища є суб'єктивними, тобто таки­ми, які протиставляються об'єктивним. Отже, виникає парадок­сальна ситуація: психологія прагне підвести об'єктивну базу під, що за своєю суттю є суб'єктивним. Що ж насправді вивчає психологія?"

Що Ви відповісте цьому учневі?

[1, 17-64; 5, т. 1, 292-436; 6, 22-35; 19, 291-292, 21, 311-313; 28, т. 1, 12-43; 38, 529-555]

2.1. Психологія виокремилась у самостійну науку лише тоді, коли філософія, з одного боку, і природознавство, з іншого, зіт­кнулися з особливою — психічною реальністю. Підходи і методи кожної з них виявилися непридатними, щоб пояснити її природу й сутність.

Що це за реальність ? Які її характерні ознаки ? [15, т. 2, 121-135; 16, 131-189; 20, 286-287; 22, 299-300, 24, т. 1, 12-34; 30, 18-39, 31, 193-218; 32, 9-101]

2.2. Історія психології є свідченням спроб звести психічні явищадо якихось інших — фізіологічних, хімічних, технічних, суспіль­них, їх зводили до закономірностей утворення і функціонування тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, захоплюва­лись побудовою математичних моделей тих чи інших пізнаваль­них процесів; пам 'ять пояснювали збереженням інформації на рівні нуклеїнових кислот, особистість засвоєнням соціальних ролей.

Про що свідчить це явище? Чи знайшло воно поширення в сучасній психології?

[6, 292-323; 10, 7-11; 15, т. 2, 229-231; 16, 19-24; 19, 145-154; 22, 337-339, 23, 292-375; 29, 166-189, ЗО, 48-50, 31, 551-555\

2.3. Першою і тривалий час єдиною наукою була філософія, і головним об'єктом її дослідження — людина. Пізніше склалася ситуація, за якої людина вивчається різними науками: філосо­ фією, педагогікою, медициною, фізіологією, психологією. У наші дні спостерігається поглиблення їх міждисциплінарних зв'язків.

Про що свідчить ця тенденція ? Чи може психологія в майбут­ ньому стати наукою, подібною до філософії на початку її ста­ новлення ?

[1, 5—48, 363—372, 12, 14—21; 15, т. 2, 229-231; 16, 11-24; 22, 170-171, 311—313, 444; 24, т. 1, 34—40, ЗО, 39-56; 32, 437-445]

2.4. Філософський етап історії психології закономірно змінився етапом наукової психології. Якщо перший характеризувався спро­ бами проникнути в сутність психіки тільки теоретичним, неек- спериментальним шляхом, то другий — спробами побудува­ ти психологію за зразками природничих наук, спираючись на спостереження, експеримент, статистичну обробку даних.

Чи звільнило це психологію від впливу філософії? Чи потребує вона такого впливу?

[1, 17-48; 11, 33-80, 12, 14-21; 5, т. 2, 94-121; 17, 5-7, 159-172, 24, т. 1, 44—45; 26, 181—309, 28; 32, 319-370]

2.5. Відомо, що практично будь-яка дія людини може мати різне пояснення, причому інколи протилежне тому, на яке очі­ кує дійова особа. Наприклад, принциповий на її погляд виступ на зборах з критикою керівника може бути розцінений одними як прагнення показати себе з кращого боку, іншими — як відпо­ відь на високу вимогливість керівника до підлеглих, третіми — як свідчення негативних рис характеру того, хто виступає. Такі ситуації породжують сумніви щодо існування однозначного і єдино правильного психологічного пояснення людської поведінки.

Чи здатна психологія розвіяти ці сумніви? Чи володіє вона спосо­ бами такого пояснення?

[16, 77-130, 57-86; 17, 9-56; 77-86; 18, 23-29, 22, 209-210, 337-338; 26, 281-309, 28, 28-59, 29, 166-189, 32, 174-445]

2.6. Матеріалістичне пізнання дійсності є детерміністичним, тобто воно з'ясовує причинну зумовленість того, що вивчається. Стосовно психології це виявляється в підході до психіки як до продукту особливим чином організованої матерії. Проте психіка, на відміну від матеріальних явищ, відзначається власною актив­ ністю. Вже немовля вибірково реагує на зовнішні подразники, а дорослий здатний довільно ставити перед собою цілі і досягати їх, долаючи перешкоди.

2.11. Історія психології має підстави говорити про існування двох психологій: описової і пояснювальної. Перша ґрунтується на аналітичних методах, запозичених з природознавства, і прагне розчленувати психіку на окремі складові. Друга закликає прони­ кати в сутність психічного життя людини і стверджує необхід­ ність цілісного підходу, характерного для художньої літератури та мистецтва.

Про що свідчить це явище? До якої з цих психологій тяжіє сучас­ на наука?

[5, 19-30; 6, 132-148, 377-386; 16, 25-51; 17, 218-222; 20, 265, 291-292; 22, 284-285, 458, 23, 83-85; 31, 298-301]

2.12. Відомо, що першим методом психології була інтроспек­ ція — спроба прямого проникнення людини в своє психічне життя. В подальшому на зміну йому прийшли опосередковані методи психологічного пізнання — спостереження та експеримент. Само­ спостереження нині відіграє другорядну роль і використовується як допоміжний метод психологічного дослідження.

Чому так сталося? Чому психіка людини не може вивчатися без­ посередньо ?

[4, 31-34; 17, 57-117; 20, 140, 204-205, 331; 22, 148-149, 226, 351, 457-458, 24, т. 1, 26-34, 44-62; 26, 281-309, 29, 17-28; 32, 22-53]

2.13. Цінність наукової теорії великою мірою визначається тим, що стало вихідною одиницею її аналізу. В економічній теорії К. Маркса, наприклад, такою одиницею була категорія товару, в еволюційній теорії Ч. Дарвіна — біологічного виду, в екології — категорія біоценозу тощо. Щодо психології, то впродовж її історії як одиниці аналізу психіки пропонувалися: відчуття, уявлення,ідеї, реакції, рефлекси, поведінка, д/їтощо Чому так сталось ? Яка категорія психології може бути такою одиницею ?

[6, 174-407; 11, 81-124; 15, т. 2, 136-148; 18, 15-20; 20, <?4-85; 22, ІІ4; 24, т. 2, 6-74]

2.14. На сучасному етапі можна виділити дві головні лінії роз­ витку психології. Одна ґрунтується на застосуванні експеримен­ тальних методів, покликаних відкрити стійкі закономірності функ­ ціонування психіки і подати їх у кількісному, формалізованому вигляді. Друга, навпаки, схиляється до аналізу неформалізова- них характеристик психіки (смислів, переживань, несвідомого тощо). Лише так, за твердженням представників цього напряму, психо­ логія може зберегти свій предмет, оскільки в іншому випадку його "заберуть" кібернетика, логіка, фізіологія чи соціологія.

Наскільки реальною є така загроза? Яка з цих ліній переважає в сучасній психології?

[6, 132-148, 377-386; 7, 22-35; 10, 7-11; 15, т. 1, 67-68, 16, ■ 11-24; 19, 138-144; 20, 265, 291-292; 22, 284-285; 31, 13-22,

529-555]

2.15. Відомо, що результати психологічного експерименту знач­ ною мірою залежать від віку досліджуваних, їхньої статі, освіти, професії, ставлення до експерименту, фізичного і психічного ста­ ну. Неабияку роль при цьому відіграє й сам експериментатор, оскільки в психології, як у жодній іншій науці, є реальна небезпе­ ка отримати саме ті результати, на які сподіваються. Напевне тому те, що багаторазово відтворюється в одній психологічній лабораторії, не обов'язково буде підтверджено в іншій. До того ж експерименти найчастіше проводять на групах досліджуваних, а їх результати використовують для пояснення поодиноких явищ.

Ь.Чи є психологія в цьому зв'язку експериментальною наукою? Чи є експеримент необхідною умовою прогресу психології? [1, 275-311; 9, 429-455; 16, 37-51; 17, 218-229, 22, 457-458, 24, т. 1, 44-62; 26, 281-309, 29, 99-102, 120-131]

2.16. У психології праці відомий так званий хоторнський ефект, виявлений під час вивчення впливу освітлення в цехах електро­ механічного заводу м. Хоторна (СІЛА) на продуктивність скла­ дальних робіт. Після того як попередні спроби встановити якусь закономірність завершилися невдачею, було обладнано спеці - альну кімнату, де працювали п'ять робітниць. Крім освітлення там варіювалися періодичність праці і відпочинку, тривалість Робочого дня і тижня. Оплата праці здійснювалася відповідно Д° загальної кількості перемикачів, зібраних усіма робітниця-

2.9. Упродовж значного перюду свое! ютори психологЫ розгля-дала психгку як замкнене у соб1 явище. Зрештою, такий пщхщ почав гальмувати подалыпий розвиток науки, тому потр1бш були тривал1 пошуки в галуз1 методологи психологи, щоб подолати його.

А Зяким пояснювальним принципом психологи пов'язаш цг пошуки? Що вт дае психологи?

[3, 88-172; 15, т. 2, 136-165; 16, 190-215; 17, 57-777; 20, 90-92; 22, 101-102; 24, т. 1, 23-29, 25, 19-46; 30, 6-17, 93-1Щ

2.12. Вщомо, що першим методом психологи була ттроспек-цЫ — спроба прямого проникнення людини в свое псюачне життя. В подальшому на змгну йому прийшли опосередковаш метода психолопчного газнання -— спостереження та експеримент. Само-спостереження ниш вщярае другорядну роль [ використовуеться як ДОПОМ1ЖНИЙ метод психологЫного дослгдження.

А Чому так сталося? Чому психталюдини неможе вивчатися без-посередньо?

[4, 31-34; 17, 57-117, 20, 140, 204-205, 331; 22, 148-149, 226, 351, 457-458; 24, т. 1, 26-34, 44-62; 26, 281-309, 29, 17-28; 32, 22-53\

2.14. На сучасному еташ можна видшити дв1 головт лши роз-витку психологи. Одна Грунтуеться на застосуванш експеримен-тальних методгв, покликаних в]дкрити сшпа законом1рносп функ-щонування психгки I подати 1х у юлыасному, формал1зованому вигляд1. Друга, навпаки, схиляеться до аналхзу неформал1зова-них характеристик психгки {смишв, переживанъ, несвгдомого тощо). Лише так, за твердженням представнизав цього напряму, психо-лопя може зберегти свш предмет, оскшьки в шшому випадку його "заберутъ" кибернетика, логжа, ф1зк>лопя чи соцюлопя.

А НаскЫьки реальною е така загроза? Яка з цих лтш переважае в сучаснш психологи?

[6, 132-148, 377-386; 7, 22-35; 10, 7-11; 15, т. 1, 67-6», 16, 11-24; 19, 138-144; 20, 265, 291-292; 22, 284-285; 31, 13-22, 529-555]

2.17. Шкыьний психолог може виявити причину невстигання учня, наприклад з математики, застосувавши для цього р1зн1 ме-тоди. В одному випадку за допомогою стандартизованих вимь рювань вш може визначити р1вень розвитку його математичних здгбностей. В другому — запропонуе школярев1 ряд задач з про-йденого матер1алу. В третьому — проведе бесгду з учителем, уч-нем, його батьками.

А Якими методами користуватиметься психолог у кожному з пе-релгчених випадкгв? Який з них матиме перевагу перед тшими? [1, 303-311; 2, 17-49, 17, 218-245; 20, 204-205, 370-371; 21, 20, 181, 191-192; 22, 37-38, 226, 396-400, 24, т. 1, 45-62; 26, 281-309

2.21. Уявпъ , що до Вас звертаеться допитливий учень: "Пси-хжа, з погляду матергалктичног психологи, — це вщображення об'ективно 1снуючо1 реальность Звщси випливае, що змют пси-хжи людини вичерпуеться ц оточенням 1 тому може бути пояс­нений виходячи з тих умов, у яких вона перебувае. 3 цього ви-значення також випливае, що психжа сама по соб1 шчого не вносить у вщображення зовншшього свпу. Проте все це не уз-годжуеться бодай з там, що важко знайти двох людей, яю щен-тичщ за псих1чним складом".

А Що Ви вгдповгсте цьому учнеег?

[6, 132-14», 15, т. 1, 96-141; 16, 78-91, 104-115; 20, 286-287; 22, 97-98, 350, 24, т. 1, 21-26\

3.2. Письменник О. Беляев створив у свош уяв1 голову про-фесора Доуеля, надшену здатшстю вщчувати, мислити, прига-дувати, тобто здатшстю продукувати психгку. Цей фантастич-ний образ мае гад собою реалыи щдстави, оскшьки голову (точ-нипе, мозок) вважають органом психбси, а психжу вщповщно функщею мозку.

Чи могла насправЫ так функцюнувати голова професора Доуеля ? Чи буде така голова мислити ?

[11, 54-64, 128-14% 19, т. \^384-385\ 20, 173-18% 23, 136-148; 34, 59-77\

3.5. Хвор1 з масивними ушкодженнями певних дЬмнок голов­ного мозку адекватно сприймають I втзнають проси зображення, ілггери 1 цифри, читають окреш слова 1 навпъ фрази. Проте пред- ] мети, показан! в незвичних умовах, вони оцшюютъ неправиль­но. Перевернутий капелюх вони часто сприймають як таршку, кашкет — як годинник, краватку — як птаха, теплохщ — як голу- ! ба з розкритим дзьобом, склянку на блюдщ — як пам'ятник тощо. Так! хворг також нездатш видцшти на шаховш дошщ фнуру "61-лий хрест з чорною серединою".

АПорушення якого блоку мозку мае мгсце у цьому випадку? Якг\ функци вт виконуе? [13, 120-13% 21, 84-123; 26, 195-198, 217-218; 40, 83-93]

3.6. Якщо у глухощмо! людини вражена лгва твкуля мозку,вона продовжуе користуватися мовою жест!в, де кожен з них передав окреме слово, проте при цьому втрачае здатнють засто- совувати пальцеву абетку у випадку, коли кожен знак дае лггер1 письмового мовлення. Подібне явище виявляють японщ з ушкодженням ще ж твкуль В них порушуеться складова абетка (х1рагана 1 катакана), що позначае озвучеш слова, проте вони продовжують користуватись 1ерогл1ф1кою — словесним письмом, де кожне значения передаеться за допомогою особливого символу.

А Як пояснити щ випадки? Наслгдком якого ушкодження мозку\ вони е? [13, 131-132, 21, 106-107; 24, 23-24; 26, 195-196, 217-2Щ

3.14. У пацієнта, який потрапив у складну життєву ситуацію, І з являються спазми при ковтанні ("він не може це проковтну-1 ти ). Другий пацієнт за аналогічних умов страждає на напади астми ("він не може дихати атмосферою цього дому")- В третьо­го паралізує ноги ("він не може ходити"). Четвертий, якого ну­дить під час їди, "не може перетравити" якийсь неприємний факт.

Що дають подібні випадки для розуміння людської психіки ? Яке явище вони ілюструють?

[7 т 1, 132-14», 12, 209-229, 24, 38-39, 429-432, 473; 25, 105-106; 26, 32, 288-289, 393-394; 34, 170-208; 37; 40, 56-62, 41, 23-94\

3.21. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Су­часна наука доводить, що органом людської психіки є головний мозок. Справді, добре відомо, що ушкодження мозку одразу ж спричинює певні зміни у психіці. Проте мені незрозуміло інше, коли я переживаю, то відчуваю, що в мене, як кажуть, "болить душа". Причому цей біль віддається у мене в грудях, а не в голові, як слід було б чекати. Чому так відбувається? Може, органом нашого розуму і є мозок, але органом почуттів є все ж таки серце".

А Що Ви відповісте цьому учневі?

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]