Myasoyid_Zadachi
.docА Чому психологічне пізнання рухається таким чином ? Яким може бути напрям такого руху в майбутньому?
[22, 39-85, 824-835; 23, 29-54, 413-422; 24, 12-18; 25, 8-26; 26, 18-22; 27, 7-53}
1.4. Вивчаючи історію психології, можна побачити, що приблизно за однієї й тієї самої історичної доби в різних частинах світу формуються різні уявлення про психіку. Психологія в Давньому Китаї, Давній Індії чи Давній Греції має істотні відмінності. У першому випадку психіка розглядається у зв'язку з традицією як успадкованою від попередніх поколінь формою поведінки, у другому — зі стражданням як переживанням труднощів життя, в третьому — визначається в межах протиставлення матеріального й ідеального.
А Про що свідчить це явище? Як воно характеризує процес психологічного пізнання ? [24, 158-327; 27, 40-44; 38, 27-37}
1.5. Антична, давньогрецька, психологія започаткувала проти ставлення матеріалістичного та ідеалістичного поглядів на природу психіки. Відповідно психіка розглядається або як явище, що існує в межах матеріального світу, або як особливий ідеальний світ, несумісний з матеріальним. Таке протиставлення проходить через усю історію психології.
А Чому так відбувається ? Чому до цього часу не може перемогти жоден підхід?
[5, т. 1, 409-417; 8, 180-188; 10, 22-128; 18, 68-73, 104-109; 21, 202-204; 23, 15-16; 24, 208-327; 27, 42-44; 28, т. 1. 29-34; 38, 137-144}
1.6. Історія психології засвідчує поступальний характер станов лення цієї науки, який полягає у переході від міфологічного до філософського і далі — до наукового етапу. На першому етапі пси хіка виступала предметом колективних уявлень людини; на друго му — психологічних теорій, створених у рамках певних філософ ських систем; на третьому — психологічних досліджень. Такий пере хід був досить тривалим, адже як самостійна наука психологія ут вердилася лише наприкінці XIX ст.
А У чому причина історичного поступу психології? Чому так пізно психологія виокремилась у самостійну науку? [5, т. 1, 292-323; 10, 10-14; 11, 3—35;2\, 152-155; 23, 16-54; 24, 7-18; 27, 27-39; 34, 5-16; 36. 16-56; 38, 529-555; 41, 16—22}
1.7. Міфологічний етап історії психології— перша спроба пояс нити природу психіки, яка виявляється у таких явищах, як фети шизм, анімізм, метемпсихоз, фаталізм, магія, ритуал, тотемізм, табу.
А Шо об'єднує ці явища? Яке розуміння психіки вони несуть у собі? [7, 57-59; 10, 22-75; 24, 93-158; 27, 38-40; 30, 65-508; 33, 9-667; 34, 237-256]
1.8. Філософський етап історії психологіїтривав кілька століть. За цей час інші науки, що також виникли в лоні філософії (на приклад, природознавство), перетворилися на розгалужену сис тему знань, необхідних суспільству. Психологія ж вийшла на само стійний шлях розвитку лише наприкінці XIX ст.
А Про що свідчить це явище? Що пов'язує психологію з філософією? [7, 57-63; 10, 22-128; 21, 152-153; 24, 158-409; 25, 74-385; 26, 9-352; 28, т. 1, 62-70; 36, 17-28; 39, 27-170; 41, 25-156]
1.9. Науковий етап історії психології характеризується співісну ванням значної кількості напрямів психології. Фактично вона пе ребуває в стані "багатьох психологій", кожна з яких являє собою окрему галузь знань зі своєю проблематикою, методами до слідження, власною психологічною практикою.
А Про що свідчить це явище? Чи буде колись "єдина психологія"? [5, т. 1, 292-436; 7, 64-79; 10, 157-236, 346-365; 11, 3-35; 21, 154-155; 22, 154-521; 23, 74-422; 28, т. 1, 70-89; 34, 5-16; 38, 171-528; 39; 41, 158-293]
1.10. На науковому етапі своєї історії психологія спочатку заявила про себе як природнича наука, для якої психіка — ланка взаємодії організму із середовищем, що має не лише внутрішні, а й зовнішні вияви. Проте водночас виникла також психологія як наука про суб'єктивні явища, яка підкреслює відмінність психіки від фізич них явищ, наголошує на неможливості застосування до неї ме тодів природничих наук.
А Що зумовлює співіснування цих психологій на початку становлення науки? Яка з них отримала перевагу в подальшому? [5, т. 1, 381-386; 9, 48-63; 10, 157-236; 13, 104-115; 18, 136-
, 150; 22, 154-365; 36, 31-36; 38, 219-245]
1.11. В історії психології склалися два різні підходи до вивчен ня психічних явищ, один з яких дістав назву геоцентричного, а інший геліоцентричного. Перший прагне проникнути в сутність психіки як "явища в собі", особливий внутрішній світ, відділений
від зовнішнього. Другий шукає шляхів до розуміння психіки в тих стосунках, які складаються в процесі взаємодії людини з довколишнім середовищем.
▲ Як пояснити це явище? Який з цих підходів має перевагу над іншим?
[2, 8-25; З, 281-294; 5, т. І, 393-423; 12, т. 1, 96-119, т. 2, 103-121; 13, 78-91; 18, 136-148\
1.12. Один учений висловив провідну ідею своєї теорії в афо ристичній формі: "Чи сміється дитина, дивлячись на іїрашку, чи посміхається Гарібальді, коли зазнає переслідувань за надмірну любов до батькшщини, чи тремтить дшчина, вперше думаючи про кохання, чи пізнає Ньютон світові закони і записує їх на папері — всюди завершальним фактом є м'язевий рух" [23, 92].
А Про яку теорію йдеться ? Яке місце вона посідає в історії психології? [21, 360, 23, 91-105; 29; 38, 229-239, 434-445; 39, 71-76; 40]
1.13. Учений порушив питання: "Який же зв'язок між мозком і вищою нервовою діяльністю тварин і нас самих і з чого і як починати вивчення цієї діяльності? [...] Чи не можна знайти таке елементарне психічне явище, яке б водночас можна було вважа ти і суто фізіологічним явищем, і, почавши з нього — вивчаючи суворо об'єктивно [...] умови його виникнення, його різнома нітні ускладнення і його зникнення, — спочатку отримати об'єктивну фізіологічну картину всієї вищої діяльності тварин, тобто нормальну роботу вищого відділу головного мозку замість усіляких дослідів його штучного подразнення і пошкодження, які раніше проводились... Неважко описану фізіологічну роботу вищого відділу головного мозку тварини привести в природний і безпосереднії^ зв'язок з явищами нашого суб'єктивного світу на багатьох його пунктах" [35, 76, 77, 82].
▲ Про яке явище йдеться?Що дало психології його вивчення?
[7, 67-69, 15; 19, 319-320, 20, 197-198, 21, 263-264, 418; 23, 323-328; 35, 76-83; 38, 445-456]
1.14. Один з напрямів психології започаткував учений, який твердив: "Цілком зрозуміло, що необхідний якийсь компроміс: або психологія має змінити свою точку зору таким чином, щоб охопити факти поведінки незалежно від того, чи стосуються вони проблем свідомості чи ні; або вивчення поведінки повинно стати зовсім окремою і незалежною наукою. Психологи [...] будуть змушені використовувати людину як свого досліджуваного і застосовувати при цьому методи дослідження, які точно відповіла ють новим методам, шо застосовуються в роботі з тваринами" [34, 19].
А Що це за напрям? Яка його доля?
[5, т. 1, 176-195; 7, 67-69; 10, 239-252; 11, 38-116; 16, 99-109; 19, 36-37; 20, 22; 21, 42-43, 415-416; 22, 210-221; 23, 218-223, 227-231; 28, т. 1, 77-81; 34, /7-<?2; 36, 67-79; 38, 334-352, 390-413,39, 174-206; 41, 252-249]
1.15. Представник одного з напрямів психології писав: "Є зв'яз ки, при яких те, що відбувається в цілому, не виводиться з еле ментів, що існують начебто у вигляді окремих шматків, які зв'язу ються потім разом, і, навпаки, те, що виявляється в окремій час тині цього цілого, визначається внутрішнім структурним законом усього цього цілого... Я — частка в полі. Я—не попереду, як вчать із давніх часів, принципово. Я — серед інших, за своєю суттю Я належить до надзвичайних і найрідкісніших предметів, які існу ють, предметів, які, як здається, володарюють над закономірністю цілого. Я є часткою в цьому полі" [34, 86, 90].
А Що це за напрям ? Яке місце він посідає в психології?
[З, 30-43, 236; 4; 5, т. 1, 238-290; 7, 73-74; 10, 252-265; 19, 69-70; 20, 34; 21, 51, 78-79, 161; 22, 222-236; 23, 223-227; 28, т. 1, 87-88; 34, 83-145; 36, 37-40; 38, 352-365; 39, 207-218]
1.16. Видатний психолог, виступаючи з лекцією, проілюстрував свою теорію таким прикладом: "Припустімо, шо в цій залі [...] присутній індивідуум, який порушує тишу і відвертає мою увагу від завдання, що стоїть переді мною, своїм сміхом, балачками, тупотінням. Я оголошую, що я не можу за таких умов читати далі лекцію, і ось серед вас знаходиться кілька сильних чоловіків і виставляють після короткочасної боротьби порушника порядку за двері. Тепер він витіснений, і я можу продовжити свою лекцію. Для того щоб порушення порядку не повторювалося |...|, пани, які виконали моє бажання, після здійсненого ними витіснення підсовують свої стільці до дверей і влаштовуються там, створюючи перепону" [34, 160-261].
А Про яку теорію йдеться?Яке явище ілюструється таким чином? [5, т. 1, 325-340; 7, 76-77; 10, 265-291; 11, 131-185; 16, 109-122; 19, 218-219, 288-289, 393-394; 21, 38-39, 72, 429-432; 22, 372-521; 32; 34, 146-210; 37, 25-94; 39, 219-252; 41, 250-257]
1.17. Засновник одного з напрямів психології вважав: "З точки зору структурного механізму найпростіші сенсомоторні адаптації нерухомі й однопланові, тоді як інтелект розвивається в напрям ку зворотної мобільності. Саме в цьому [...] і полягає істотна риса операцій, що характеризують живу логіку в дії. Але водночас ми бачимо, що зворотність — це не що інше, як сам критерій рівноваги (цього нас учать фізики). Визначити інтелект як прогресуючу зворотність мобільних психічних структур — це те саме, що в дещо іншому формулюванні сказати, що інтелект є станом рівноваги, до якої тяжіють усі послідовно розташовані адаптації сенсомоторного і когнітивного порядку, так само, як і всі асимілятивні і акомодуючі взаємодії організму з середовищем" [17, 69].
▲ Що це за напрям? Яку сферу людської психіки він розглядає як предмет аналізу?
[5, т. 2, 23-79, 11, 232-292, 17; 19, 68-69, 21, 274-275, 464; 23, 271-286; 31; 38, 424-428; 39, 270-283]
1.18. Учений, який стояв біля витоків одного з напрямів психології, висловив свій погляд так: "Відношення динамічної моделі до системи, моделлю якої її вважають, це в точності відношення образів речей, які створює наш розум, до самих речей... Узгодженість між розумом і природою може бути, таким чином, при рівняна до узгодженості двох систем, які є моделями одна одної; ми навіть могли б пояснити цю узгодженість, уявивши, що розум здатний створювати динамічні моделі речей і працювати з ними"[З, 54].
А Теорію якого напряму характеризують ці слова ? Чим він відрізняється від інших напрямів психології? [3; 7, 7?-76; 11, 117-129, 19, 149-150, 21, 164]
1.19. За спостереженням одного з психологів, "у ... психології існують три великі напрямки досліджень. Вони схожі на три океанські течії... Подібно до уламків, які можна знайти на поверхні будь-якої з океанських течій, певні слова і вирази пов'язані з кожним з наших напрямків, хоча й не визначають їх. З першим напрямком пов'язані такі поняття, як "біхевіоризм", "об'єктивний", "експериментальний", "безособовий", "логіко-позитивістський", "операціональний", "лабораторія". До другої течії належать термши "фрейдистський", "неофрейдистський", "психо аналітичний", "психологія несвідомого", "інстинктивний", "его-психологія", "ід-психологія", "динамічна психологія". Поняття"феноменологічний", "екзистенціальний", "Я — теорія", "само акту алізація", "гуманістична психологія", "існування і становлення", "психологія внутріїннього досвіду" пов'язані з третім напрямком" [11, 200—201].
А Що це за напрями? Чим третій напрям відрізняється від першого й другого?
[7, 77-7», 10, 346-365; 11, 186-230, 19, 79, 21, 91, 201-202, 249, 345-346; 39, 305-318]
1.20. Ось думка, на якій ґрунтується один з напрямів психології:"Людина не народжується наділеною історичними досягненнями людства. Досягнення розвитку людських поколінь втілені не в ній, не в її природних задатках, а в навколишньому світі — у великих творіннях людської культури. Тільки в результаті процесу привласнення людиною цих досягнень, що триває впродовж її життя, вона набуває справді людських властивостей і здібностей" [23, 353].
▲ Що це за напрям? Яке місце він посідає в системі психологічно го пізнання?
[2, 88-132, 3, 281-294; 5; 12; 13, 190-215, 361-384; 21, 70-71, 101-102, 188, 23, 337-360, 35, 93-100, 140-146; 38, 465-525]
1.21. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "На мою думку, на тлі інших наук психологія виглядає досить дивно. Зрозуміло, що вона прагне вивчати об'єктивні закони, яким під коряються психічні явища. Інакше кажучи, вона досліджує те, що існує поза суб'єктом і незалежно від нього. Але не можна не бачити, що носієм психічних явищ усе-таки виступає окремий суб'єкт. Саме тому психічні явища є суб'єктивними, тобто такими, які протиставляються об'єктивним. Отже, виникає парадоксальна ситуація: психологія прагне підвести об'єктивну базу під, що за своєю суттю є суб'єктивним. Що ж насправді вивчає психологія?"
▲ Що Ви відповісте цьому учневі?
[1, 17-64; 5, т. 1, 292-436; 6, 22-35; 19, 291-292, 21, 311-313; 28, т. 1, 12-43; 38, 529-555]
2.1. Психологія виокремилась у самостійну науку лише тоді, коли філософія, з одного боку, і природознавство, з іншого, зіткнулися з особливою — психічною реальністю. Підходи і методи кожної з них виявилися непридатними, щоб пояснити її природу й сутність.
▲ Що це за реальність ? Які її характерні ознаки ? [15, т. 2, 121-135; 16, 131-189; 20, 286-287; 22, 299-300, 24, т. 1, 12-34; 30, 18-39, 31, 193-218; 32, 9-101]
2.2. Історія психології є свідченням спроб звести психічні явищадо якихось інших — фізіологічних, хімічних, технічних, суспільних, їх зводили до закономірностей утворення і функціонування тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, захоплювались побудовою математичних моделей тих чи інших пізнавальних процесів; пам 'ять пояснювали збереженням інформації на рівні нуклеїнових кислот, особистість — засвоєнням соціальних ролей.
Про що свідчить це явище? Чи знайшло воно поширення в сучасній психології?
[6, 292-323; 10, 7-11; 15, т. 2, 229-231; 16, 19-24; 19, 145-154; 22, 337-339, 23, 292-375; 29, 166-189, ЗО, 48-50, 31, 551-555\
2.3. Першою і тривалий час єдиною наукою була філософія, і головним об'єктом її дослідження — людина. Пізніше склалася ситуація, за якої людина вивчається різними науками: філосо фією, педагогікою, медициною, фізіологією, психологією. У наші дні спостерігається поглиблення їх міждисциплінарних зв'язків.
▲ Про що свідчить ця тенденція ? Чи може психологія в майбут ньому стати наукою, подібною до філософії на початку її ста новлення ?
[1, 5—48, 363—372, 12, 14—21; 15, т. 2, 229-231; 16, 11-24; 22, 170-171, 311—313, 444; 24, т. 1, 34—40, ЗО, 39-56; 32, 437-445]
2.4. Філософський етап історії психології закономірно змінився етапом наукової психології. Якщо перший характеризувався спро бами проникнути в сутність психіки тільки теоретичним, неек- спериментальним шляхом, то другий — спробами побудува ти психологію за зразками природничих наук, спираючись на спостереження, експеримент, статистичну обробку даних.
▲ Чи звільнило це психологію від впливу філософії? Чи потребує вона такого впливу?
[1, 17-48; 11, 33-80, 12, 14-21; 5, т. 2, 94-121; 17, 5-7, 159-172, 24, т. 1, 44—45; 26, 181—309, 28; 32, 319-370]
2.5. Відомо, що практично будь-яка дія людини може мати різне пояснення, причому інколи протилежне тому, на яке очі кує дійова особа. Наприклад, принциповий на її погляд виступ на зборах з критикою керівника може бути розцінений одними як прагнення показати себе з кращого боку, іншими — як відпо відь на високу вимогливість керівника до підлеглих, третіми — як свідчення негативних рис характеру того, хто виступає. Такі ситуації породжують сумніви щодо існування однозначного і єдино правильного психологічного пояснення людської поведінки.
▲ Чи здатна психологія розвіяти ці сумніви? Чи володіє вона спосо бами такого пояснення?
[16, 77-130, 57-86; 17, 9-56; 77-86; 18, 23-29, 22, 209-210, 337-338; 26, 281-309, 28, 28-59, 29, 166-189, 32, 174-445]
2.6. Матеріалістичне пізнання дійсності є детерміністичним, тобто воно з'ясовує причинну зумовленість того, що вивчається. Стосовно психології це виявляється в підході до психіки як до продукту особливим чином організованої матерії. Проте психіка, на відміну від матеріальних явищ, відзначається власною актив ністю. Вже немовля вибірково реагує на зовнішні подразники, а дорослий здатний довільно ставити перед собою цілі і досягати їх, долаючи перешкоди.
2.11. Історія психології має підстави говорити про існування двох психологій: описової і пояснювальної. Перша ґрунтується на аналітичних методах, запозичених з природознавства, і прагне розчленувати психіку на окремі складові. Друга закликає прони кати в сутність психічного життя людини і стверджує необхід ність цілісного підходу, характерного для художньої літератури та мистецтва.
▲ Про що свідчить це явище? До якої з цих психологій тяжіє сучас на наука?
[5, 19-30; 6, 132-148, 377-386; 16, 25-51; 17, 218-222; 20, 265, 291-292; 22, 284-285, 458, 23, 83-85; 31, 298-301]
2.12. Відомо, що першим методом психології була інтроспек ція — спроба прямого проникнення людини в своє психічне життя. В подальшому на зміну йому прийшли опосередковані методи психологічного пізнання — спостереження та експеримент. Само спостереження нині відіграє другорядну роль і використовується як допоміжний метод психологічного дослідження.
▲ Чому так сталося? Чому психіка людини не може вивчатися без посередньо ?
[4, 31-34; 17, 57-117; 20, 140, 204-205, 331; 22, 148-149, 226, 351, 457-458, 24, т. 1, 26-34, 44-62; 26, 281-309, 29, 17-28; 32, 22-53]
2.13. Цінність наукової теорії великою мірою визначається тим, що стало вихідною одиницею її аналізу. В економічній теорії К. Маркса, наприклад, такою одиницею була категорія товару, в еволюційній теорії Ч. Дарвіна — біологічного виду, в екології — категорія біоценозу тощо. Щодо психології, то впродовж її історії як одиниці аналізу психіки пропонувалися: відчуття, уявлення,ідеї, реакції, рефлекси, поведінка, д/їтощо Чому так сталось ? Яка категорія психології може бути такою одиницею ?
[6, 174-407; 11, 81-124; 15, т. 2, 136-148; 18, 15-20; 20, <?4-85; 22, ІІ4; 24, т. 2, 6-74]
2.14. На сучасному етапі можна виділити дві головні лінії роз витку психології. Одна ґрунтується на застосуванні експеримен тальних методів, покликаних відкрити стійкі закономірності функ ціонування психіки і подати їх у кількісному, формалізованому вигляді. Друга, навпаки, схиляється до аналізу неформалізова- них характеристик психіки (смислів, переживань, несвідомого тощо). Лише так, за твердженням представників цього напряму, психо логія може зберегти свій предмет, оскільки в іншому випадку його "заберуть" кібернетика, логіка, фізіологія чи соціологія.
▲ Наскільки реальною є така загроза? Яка з цих ліній переважає в сучасній психології?
[6, 132-148, 377-386; 7, 22-35; 10, 7-11; 15, т. 1, 67-68, 16, ■ 11-24; 19, 138-144; 20, 265, 291-292; 22, 284-285; 31, 13-22,
529-555]
2.15. Відомо, що результати психологічного експерименту знач ною мірою залежать від віку досліджуваних, їхньої статі, освіти, професії, ставлення до експерименту, фізичного і психічного ста ну. Неабияку роль при цьому відіграє й сам експериментатор, оскільки в психології, як у жодній іншій науці, є реальна небезпе ка отримати саме ті результати, на які сподіваються. Напевне тому те, що багаторазово відтворюється в одній психологічній лабораторії, не обов'язково буде підтверджено в іншій. До того ж експерименти найчастіше проводять на групах досліджуваних, а їх результати використовують для пояснення поодиноких явищ.
Ь.Чи є психологія в цьому зв'язку експериментальною наукою? Чи є експеримент необхідною умовою прогресу психології? [1, 275-311; 9, 429-455; 16, 37-51; 17, 218-229, 22, 457-458, 24, т. 1, 44-62; 26, 281-309, 29, 99-102, 120-131]
2.16. У психології праці відомий так званий хоторнський ефект, виявлений під час вивчення впливу освітлення в цехах електро механічного заводу м. Хоторна (СІЛА) на продуктивність скла дальних робіт. Після того як попередні спроби встановити якусь закономірність завершилися невдачею, було обладнано спеці - альну кімнату, де працювали п'ять робітниць. Крім освітлення там варіювалися періодичність праці і відпочинку, тривалість Робочого дня і тижня. Оплата праці здійснювалася відповідно Д° загальної кількості перемикачів, зібраних усіма робітниця-
2.9. Упродовж значного перюду свое! ютори психологЫ розгля-дала психгку як замкнене у соб1 явище. Зрештою, такий пщхщ почав гальмувати подалыпий розвиток науки, тому потр1бш були тривал1 пошуки в галуз1 методологи психологи, щоб подолати його.
А Зяким пояснювальним принципом психологи пов'язаш цг пошуки? Що вт дае психологи?
[3, 88-172; 15, т. 2, 136-165; 16, 190-215; 17, 57-777; 20, 90-92; 22, 101-102; 24, т. 1, 23-29, 25, 19-46; 30, 6-17, 93-1Щ
2.12. Вщомо, що першим методом психологи була ттроспек-цЫ — спроба прямого проникнення людини в свое псюачне життя. В подальшому на змгну йому прийшли опосередковаш метода психолопчного газнання -— спостереження та експеримент. Само-спостереження ниш вщярае другорядну роль [ використовуеться як ДОПОМ1ЖНИЙ метод психологЫного дослгдження.
А Чому так сталося? Чому психталюдини неможе вивчатися без-посередньо?
[4, 31-34; 17, 57-117, 20, 140, 204-205, 331; 22, 148-149, 226, 351, 457-458; 24, т. 1, 26-34, 44-62; 26, 281-309, 29, 17-28; 32, 22-53\
2.14. На сучасному еташ можна видшити дв1 головт лши роз-витку психологи. Одна Грунтуеться на застосуванш експеримен-тальних методгв, покликаних в]дкрити сшпа законом1рносп функ-щонування психгки I подати 1х у юлыасному, формал1зованому вигляд1. Друга, навпаки, схиляеться до аналхзу неформал1зова-них характеристик психгки {смишв, переживанъ, несвгдомого тощо). Лише так, за твердженням представнизав цього напряму, психо-лопя може зберегти свш предмет, оскшьки в шшому випадку його "заберутъ" кибернетика, логжа, ф1зк>лопя чи соцюлопя.
А НаскЫьки реальною е така загроза? Яка з цих лтш переважае в сучаснш психологи?
[6, 132-148, 377-386; 7, 22-35; 10, 7-11; 15, т. 1, 67-6», 16, 11-24; 19, 138-144; 20, 265, 291-292; 22, 284-285; 31, 13-22, 529-555]
2.17. Шкыьний психолог може виявити причину невстигання учня, наприклад з математики, застосувавши для цього р1зн1 ме-тоди. В одному випадку за допомогою стандартизованих вимь рювань вш може визначити р1вень розвитку його математичних здгбностей. В другому — запропонуе школярев1 ряд задач з про-йденого матер1алу. В третьому — проведе бесгду з учителем, уч-нем, його батьками.
А Якими методами користуватиметься психолог у кожному з пе-релгчених випадкгв? Який з них матиме перевагу перед тшими? [1, 303-311; 2, 17-49, 17, 218-245; 20, 204-205, 370-371; 21, 20, 181, 191-192; 22, 37-38, 226, 396-400, 24, т. 1, 45-62; 26, 281-309
2.21. Уявпъ , що до Вас звертаеться допитливий учень: "Пси-хжа, з погляду матергалктичног психологи, — це вщображення об'ективно 1снуючо1 реальность Звщси випливае, що змют пси-хжи людини вичерпуеться ц оточенням 1 тому може бути пояснений виходячи з тих умов, у яких вона перебувае. 3 цього ви-значення також випливае, що психжа сама по соб1 шчого не вносить у вщображення зовншшього свпу. Проте все це не уз-годжуеться бодай з там, що важко знайти двох людей, яю щен-тичщ за псих1чним складом".
А Що Ви вгдповгсте цьому учнеег?
[6, 132-14», 15, т. 1, 96-141; 16, 78-91, 104-115; 20, 286-287; 22, 97-98, 350, 24, т. 1, 21-26\
3.2. Письменник О. Беляев створив у свош уяв1 голову про-фесора Доуеля, надшену здатшстю вщчувати, мислити, прига-дувати, тобто здатшстю продукувати психгку. Цей фантастич-ний образ мае гад собою реалыи щдстави, оскшьки голову (точ-нипе, мозок) вважають органом психбси, а психжу вщповщно функщею мозку.
▲ Чи могла насправЫ так функцюнувати голова професора Доуеля ? Чи буде така голова мислити ?
[11, 54-64, 128-14% 19, т. \^384-385\ 20, 173-18% 23, 136-148; 34, 59-77\
3.5. Хвор1 з масивними ушкодженнями певних дЬмнок головного мозку адекватно сприймають I втзнають проси зображення, ілггери 1 цифри, читають окреш слова 1 навпъ фрази. Проте пред- ] мети, показан! в незвичних умовах, вони оцшюютъ неправильно. Перевернутий капелюх вони часто сприймають як таршку, кашкет — як годинник, краватку — як птаха, теплохщ — як голу- ! ба з розкритим дзьобом, склянку на блюдщ — як пам'ятник тощо. Так! хворг також нездатш видцшти на шаховш дошщ фнуру "61-лий хрест з чорною серединою".
АПорушення якого блоку мозку мае мгсце у цьому випадку? Якг\ функци вт виконуе? [13, 120-13% 21, 84-123; 26, 195-198, 217-218; 40, 83-93]
3.6. Якщо у глухощмо! людини вражена лгва твкуля мозку,вона продовжуе користуватися мовою жест!в, де кожен з них передав окреме слово, проте при цьому втрачае здатнють засто- совувати пальцеву абетку у випадку, коли кожен знак дае лггер1 письмового мовлення. Подібне явище виявляють японщ з ушкодженням ще ж твкуль В них порушуеться складова абетка (х1рагана 1 катакана), що позначае озвучеш слова, проте вони продовжують користуватись 1ерогл1ф1кою — словесним письмом, де кожне значения передаеться за допомогою особливого символу.
А Як пояснити щ випадки? Наслгдком якого ушкодження мозку\ вони е? [13, 131-132, 21, 106-107; 24, 23-24; 26, 195-196, 217-2Щ
3.14. У пацієнта, який потрапив у складну життєву ситуацію, І з являються спазми при ковтанні ("він не може це проковтну-1 ти ). Другий пацієнт за аналогічних умов страждає на напади астми ("він не може дихати атмосферою цього дому")- В третього паралізує ноги ("він не може ходити"). Четвертий, якого нудить під час їди, "не може перетравити" якийсь неприємний факт.
▲ Що дають подібні випадки для розуміння людської психіки ? Яке явище вони ілюструють?
[7 т 1, 132-14», 12, 209-229, 24, 38-39, 429-432, 473; 25, 105-106; 26, 32, 288-289, 393-394; 34, 170-208; 37; 40, 56-62, 41, 23-94\
3.21. Уявіть, що до Вас звертається допитливий учень: "Сучасна наука доводить, що органом людської психіки є головний мозок. Справді, добре відомо, що ушкодження мозку одразу ж спричинює певні зміни у психіці. Проте мені незрозуміло інше, коли я переживаю, то відчуваю, що в мене, як кажуть, "болить душа". Причому цей біль віддається у мене в грудях, а не в голові, як слід було б чекати. Чому так відбувається? Може, органом нашого розуму і є мозок, але органом почуттів є все ж таки серце".
А Що Ви відповісте цьому учневі?