УДК 376-056.264(07) ББК 74.3Я7 Г97

Редакційна рада: Т. Шаповал, Т. Червонна, М. Мосієнко — канд. філол. наук, Г. Кузьменко, О. Шатохіна

Гуцал Л. Л.

Корекція заїкання у молодших школярів: навчально-методичний Г97 посібник / Людмила Гуцал ; Світлана Миронова. — К.: Шк. світ, 2010. — 120 с. — (Бібліотека «Шкільного світу»).

Isbn 978-966-451-000-1.

Isbn 978-966-451-416-0.

У посібнику висвітлені теоретичні аспекти заїкання — питання етіо­логії, симптоматики та класифікації заїкання. Більша частина посібника присвячена практичному матеріалу — обстеженню школярів із заїканням та змісту логопедичної роботи. Подані рекомендації з питань логопедич­ної ритміки; розроблено цикл логопедичних занять із молодшими школя­рами.

Посібник рекомендовано логопедам, батькам і студентам педагогічних ВНЗ, які навчаються за спеціальністю «Логопедія».

УДК 376-056.264(07) ББК 74.3Я7

ISBN 978-966-451 -000-1 (б-ка «Шк. світу») © Гуцал Л. Л., Миронова С. П., 2010 ISBN 978-966-451-416-0 ® TOB Видавництво «Шкільний світ»,

дополіірафічна підготовка, 2010

ЗМІСТ

ВСТУП 4

теоретичні аспекти заїкання 7

ЕТІОЛОГІЯ ЗАЇКАННЯ 7

СИМПТОМАТИКА ЗАЇКАННЯ 9

ТИПИ ПЕРЕБІГУ ЗАЇКАННЯ 18

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАЇКАННЯ 19

розділ 2 комплексний підхід 22

до подолання заїкання 22

ЛОГОПЕДИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ 22

ШКОЛЯРІВ ІЗ ЗАЇКАННЯМ 22

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ПОДОЛАННЯ ЗАЇКАННЯ 24

РОБОТА З БАТЬКАМИ 26

корєкційна робота з молодшими школярами 27

КОМПЛЕКТУВАННЯ ГРУП ДІТЕЙ ТА ПЛАНУВАННЯ ЗАНЯТЬ 27

ЗМІСТ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЛОГОПЕДИЧНИХ ЗАНЯТЬ 30

ЛОГОПЕДИЧНА РИТМІКА ЯК СКЛАДОВА КОМПЛЕКСНОГО ВПЛИВУ З ПОДОЛАННЯ ЗАЇКАННЯ 89

АУТОТРЕНІНГ 99

додатки 104

*

І*

ВСТУП

Серед учнів загальноосвітніх шкіл із проблемами мовлення виділяється група дітей, котрі заїкаються. Це досить поширена вада, при якій порушується темп і плавність мовлення. Заїкання спричиняється рядом чинників, зокрема, неправильним вихо­ванням у сім'ї, стресами, конфліктними ситуаціями, фізичними покараннями.

У більшості випадків заїкатися починають у дошкільному віці (з 2 до 5 років) вразливі, збудливі діти; зі вступом до шко­ли їхнє мовлення погіршується. А оскільки мовленню шко­лярів педагоги приділяють багато уваги, то першокласники, які заїкаються, починають усвідомлювати свій недолік, а це, у свою чергу, погіршує їхній стан. Зауваження вчителя чи од­нокласників негативно впливають на нервову систему шко­лярів, які заїкаються, спричиняють невпевненість у собі, своїх можливостях. Діти намагаються мовчати, уникають доручень, пов'язаних із необхідністю говорити, обмежують спілкування, стають сором'язливими. Ось чому подолання заїкання — одне з актуальних завдань логопедії.

Якщо недоліки мовлення не виправили в дошкільний період, то з перших днів перебування дитини у школі логопед і вчитель мають переконати школяра та його батьків у необхідності й до­цільності логопедичних занять. Позитивні результати можливі лише у випадку комплексного впливу: робота логопеда має проводитися паралельно з роботою психолога, психотерапевта, зі здійсненням допомоги дитині в сім'ї та школі.

Логопедичні заняття більш ефективні, якщо діти працюють у групі: зростають можливості добору мовленнєвого матеріалу, застосування різних дидактичних посібників, використання різ­номанітних видів роботи. Групові заняття дозволяють створити сприятливі умови для формування в дітей навичок плавного, виразного мовлення та здатності вільно застосовувати ці на­вички в повсякденному житті.

Більша частина посібника присвячена практичному ма­теріалу, що грунтується на досвіді авторів, а саме: обстеженню школярів із заїканням та змісту логопедичної роботи. Робота логопеда починається з логопедичного обстеження дітей, адже ефективність занять залежить від точної постановки діагнозу та правильного комплектування дітей у групі.

Конспекти логопедичних занять ми подаямо у дещо скоро­ченому вигляді. Так, у меті вказано тільки логопедичний вплив, хоча в занятті передбачені й дидактичні, розвивальні та виховні завдання. Ми також не вважали за необхідне описувати всі ком­плекси вправ для зарядки, їх можна знайти в інших літератур­них джерелах. Підготовчу й заключну частини занять доцільно доповнити, орієнтуючись на конкретний склад групи. Кожного разу іншою буде і психотерапевтична бесіда.

теоретичні аспекти заїкання

ЕТІОЛОГІЯ ЗАЇКАННЯ

Заїкання — порушення темпу, ритму та плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом м'язів мовленнєвого апарату. Сьогодні немає єдиного розуміння етіології заїкання, але всі дослідники зауважують наступні фактори, що спричи­няють його:

1. Вік дитини.

2. Стан нейтральної нервової системи.

3. Індивідуальні особливості протікання мовленнєвого он­тогенезу.

4. Особливості формування функціональної асиметрії мозку.

5. Наявність психічної травматизації.

6. Генетичний фактор.

7. Статевий деморфізм.

Неможливо виокремити якусь одну причину заїкання, ця мовна патологія виникає при поєднанні низки екзогенних та ендогенних чинників. Роль екзогенних чинників необхідно враховувати, коли вони поєднується з несприятливим впливом оточуючого середовиша. Можна виокремити основу заїкання та «поштовхи», що передують цій патології.

Основа, на якій формується заїкання:

розділ I

•невротична обтяженість батьків (нервові, інфекційні та соматичні захворювання, ослаблення ЦНС);

невропатичні особливості дитини, яка заїкається (нічні страхи, енурез, підвищена дратівливість, емоційне напружен­ня);

• конституційна схильність (захворювання вегетативної нервової системи та підвищена вразливість нервової діяльності, особлива чутливість до психічних травм);

• спадкова обтяженість (заїкання розвивається на грунті вродженої слабкості мовленнєвого апарату, яка може бути спадковою як рецесивна ознака);

• ушкодження головного мозку в різні періоди розвитку під впливом багатьох шкідливих факторів — внутрішньоутробні, пологові травми, асфіксія, постнатальні (інфекційні, травматичні та інші впливи у випадку різних дитячих захворювань).

Вказані причини викликають низку патологічних змін у со­матичній і психічній сферах, спричиняють затримку мовленнє­вого розвитку, мовленнєві розлади, зокрема заїкання.

«Поштовхи», що спричинюють початок заїкання:

1. Анатомо-фізіологічні:

фізичні захворювання з енцефалітними наслідками;

травми — внутрішньоутробні, пологові, нерідко з асфік­сією, струси мозку;

органічні порушення мозку, за яких можуть пошкоджува­тися підкіркові механізми, що регулюють рухи;

виснаження або перевтоми нервової системи в результаті інтоксикації та інших захворювань, які ослаблюють центральні апарати мовлення: кір, тиф, рахіт, коклюш, хвороби обміну, хвороби носа, глотки, гортані;

недосконалість звуковимовного апарату у випадках дис­лалії, дизартрії та затримки мовленнєвого розвитку.

2. Психічні та соціальні:

• короткочасна (одномоментна) психічна травма (переляк, страх). Важка психічна травма, сильне раптове потрясіння, які викликали гостру афективну реакцію: стан жаху, надмірної ра­дості;

• тривалі психічні травми, спричинені неправильним ви­хованням у сім'ї (розбещеність, імперативне виховання, нерів­номірне виховання, виховання «зразкової» дитини);

• хронічні конфліктні переживання — стан тривалого психічного напруження або нерозв'язані конфліктні ситуа­ції;

• неправильне формування мовлення в дитинстві: мовлення на вдиху, швидке говоріння, порушення звуковимови, швидке нервове мовлення батьків тощо;

• перевантаження дітей молодшого віку мовленнєвим ма­теріалом;

• невідповідний вікові складний мовленнєвий матеріал (абстрактні поняття, складна конструкція фрази);

• поліглосія: одночасне оволодіння в ранньому віці різними мовами викликає заїкання, зазвичай, коли дитина говорить якоюсь однією мовою;

• наслідування тих, хто заїкається: пасивне — дитина заї­кається мимовільно, коли чує неправильне мовлення; актив­не — копіює чиєсь неправильне мовлення;

• переучування ліворукості;

• неправильне ставлення вчителя до дитини: надмірна су­ворість, вимогливість, невміння встановити контакт із учнем.

СИМПТОМАТИКА ЗАЇКАННЯ

Уперше найбільш повно симптоматика заїкання була подана у роботі І. Сікорського «Заїкання» (1889). Прояви заїкання в різ­ні вікові періоди вивчали М. Хватиев, М. Зеєман, Е. Фрешельє, В. Гіляровський, С. Ляпідевський та ін.

У сучасній теорії та практиці логопедії виділяють дві групи симптомів заїкання, тісно пов'язані між собою: біологічні (фізіо­логічні) та соціальні (психологічні).

Фізіологічні симптоми: мовленнєві симптоми, порушення центральної нервової системи та фізичного здоров'я, загальної та мовленнєвої моторики.

Психологічні симптоми: мовленнєві затинання та інші порушення експресивного мовлення, феномен фіксованості на дефекті, логофобії, виверти та інші психологічні особли­вості.

Мовленнєві судоми

Судоми м'язів мовленнєвого апарату бувають різної локалі­зації, типу і сили виразності. Виокремлюють тонічні та клонічні мовленнєві судоми, які часто поєднуються в одного хворого.

Тонічні мовленнєві судами проявляються у вигляді мимовіль­ного різкого підвищення тонусу м'язів, що охоплює зазвичай де­кілька м'язових груп (м'язи язика, губ, щік тощо). Людина в цю мить мовби скута, рот при цьому може бути напіввідкритим, або, навпаки, губи міцно стиснуті. На обличчі відображається значне напруження, яке докладається, аби почати чи продовжи­ти мовлення. Акустично тонічна судома проявляється у вигляді тривалої паузи у мовленні або у вигляді напруженої протяжної вокалізації.

Клонічні мовленнєві судоми характеризуються мимовільним багаторазовим ритмічним скороченням м'язів мовленнєвого апарату, при цьому людина, яка заїкається, зазвичай повторює окремі звуки або склади.

Локалізація судом

Судоми м'язів мовленнєвого апарату можуть проявлятись у всіх його відділах: артикуляційному, голосовому й дихальному. Відповідно ці судоми називають артикуляційними, голосовими й дихальними. У клінічній картині заїкання найчастіше зу­стрічаються змішані судоми: дихально-артикуляційні, дихально- голосові, артикуляційно-голосові тощо.

Судоми дихального апарату

Інспіраторна судома характеризується раптовим різким вдиханням, що з'являється на різних етапах мовленнєвого ви­словлювання і спричиняє необгрунтовану паузу. Інспіраторні клонічні судоми можуть іти одна за одною, не перериваючись видихом. Ці судоми порушують як фонацію, так і мовленнєву артикуляцію. Сила інспіраторних судом буває різною. Частіше за все вони слабкі й акустично малопомітні; сильними та три­валими бувають рідко. Інспіраторні судоми супроводжуються суб'єктивними відчуттями у вигляді напруженості у грудях.

Експіраторна судома характеризується раптовим різким ви­дихом у процесі мовленнєвого висловлювання, із сильними скороченнями мускулатури черевного пресу. Під час нападу експіраторної судоми хворий може різко нахилятися вперед, а повітря при цьому різко й шумно проходить через розкриту голосову щілину. Під час експіраторної судоми і артикуляція, і вокалізація призупиняються. У хворих виникає відчуття не­звичайного стискання грудної клітини, нестача повітря. Якщо судома триває довго, то розкривається голосова щілина, опус­кається нижня щелепа, піднімається піднебінна завіса, розду­ваються крила носа.

Судоми голосового апарату

Судоми голосового апарату виникають, як правило, у момент спроби вимовити голосний звук. Розрізняють три основних види судом голосового апарату.

Зімкнена голосова судома раптово припиняє голосоподачу, з'являється при спробі почати мовлення або під час мовлення. Голосові складки в момент судоми різко змикаються, пере­шкоджаючи проходженню повітря. Основною ознакою цього виду судом є повна відсутність звуків різної тривалості. У цей період настає ніби «тимчасова німота». Оскільки голосова щіли­на зімкнена, перекривається проходження повітряного струму, черевна мускулатура напружена. Хворий мовби «завмирає», обличчя його стає нерухомим, м'язи всього тіла ціпеніють. Суб'єктивно хворі можуть вказувати на відчуття напруження в ділянці гортані, грудей та черевних м'язів, відчуття перешкоди в ділянці гортані.

Вокальна судома виникає у вигляді підвищення тонусу го­лосових м'язів у процесі мовлення, як правило, на голосних звуках. Акустично-вокальна судома сприймається як незвичайна протяжність голосного звука. Найчастіше вона спостерігається на початковій стадії заїкання і може бути його першою ознакою, а також передвісником подальших дихальних і артикуляційних судом.

Іноді тривалість вокальної судоми вичерпує всю резервну кількість повітря, і слово не може бути вимовлене без нового звука. При вокальних судомах тембр голосу та його частотні характеристики можуть і не порушуватися, проте іноді у хворого спостерігається вокальна судома, при якій змінюється тембр голосу і його висота. Голос набуває неприємного, фальцетного, то пониженого, то підвищеного звучання.

Вокальна судома, локалізуючись у ділянці гортані, може захоплювати шийні м'язи і порушувати діяльність усіх м'язів голосового апарату. Іноді спостерігається повне призупи­нення артикулярних рухів, аж поки не закінчиться вокальна судома.

Тремтячі або поштовхоподібні гортанні спазми виникають при вимові або при спробі вимови голосних звуків. При цьому мов­лення переривається, з'являється тремтячий або поривчастий звук, що супроводжується повною відсутністю артикуляції. Іноді звуки чуються у вигляді окремих повільних «ударів».

Під час тремтячого гортанного спазму голосові складки то змикаються, то розмикаються, в результаті чого виникають нефонологічні звуки. При цій судомі спостерігається відкритий рот, голова може ритмічно відкидатися назад або опускатися вперед.

Судоми артикуляційного апарату

Артикуляційні судоми поділяють на лицеві (губи, нижня шелепа), язикові та судоми м'якого піднебіння.

Лицеві судоми:

• зімкнена судома губів одна з найпоширеніших при заї­канні, спостерігається навіть на ранніх етапах розвитку цього мовленнєвого порушення. Зімкнена судома губів проявляється у вигляді спазму кругового м'яза рота, у результаті чого губи сильно стискаються, при цьому інші м'язи обличчя не завжди задіяні. При спробі вимовити звук щоки можуть надуватися під тиском повітря, яке заповнює ротову порожнину. При зімкненій судомі губів порушується вимова губних звуків ([п], [б], [м], [в], [ф]). У тяжких випадках судома порушує і вимову язикових ([т], [д], [к]) звуків;

• верхньогубна судома спостерігається рідко. Проявляється спазмом м'язів, що піднімають верхню губу, а іноді й крила носа. Обличчя стає асиметричним, спотвореним, вимова всіх губних звуків практично неможлива. Виникає частіше з одного боку обличчя, при цьому ротова щілина викривляється. Верх­ньогубна судома частіше буває тонічною;

• нижньогубна судома аналогічна верхньогубній. Вражається один або обидва м'язи, які опускають кутик рота. Якщо вража- ютьея обидва м'язи, спостерігається різкий відворот нижньої губи. Ізольовано спостерігається рідко;

• кутова судома рота характеризується різким відтяганням кутика рота справа або зліва й одночасним його незначним під­няттям. Рогова щілина перекошується в бік судомно скорочених м'язів, порушується робота кругового м'яза рота. Судома може охоплювати м'язи носа, повік, чала. Хворому під час судоми не вдається зімкнути губи, в результаті чого порушується вимова відповідних приголосних. Кутова судома може виникати з обох боків рота. Вона буває як тонічною, так і клонічною;

• судомне розкриття ротової порожнини може відбуватися у двох варіантах: рот широко розкривається, одночасно опус­кається нижня щеяепз; при зімкнених щелепах різко оголюють­ся зуби* обриси рота набувають квадратної форми. Усі м'язи артикуляційного апарату вкрай напружені. Судома, зазвичай, тонічна, нерідко іррадіює й може захоплювати м'язи чола, повік і всю мускулатуру обличчя;

• складна судома обличчя, як правило, є одним із проявів різних тяжких судом обличчя, що включають судоми м'язів чола, кругового м'яза- повік, вушних м'язів. Складна судома обличчя супроводжує судому кругового м'яза рота. В основному буває у дорослих при важкому заїканні.

Язикові судоми спостерігаються, як правило, при вимові звуків, у артикуляції яких бере участь язик. Розрізняють наступні судоми язика:

• судома кінчика язика найчастіше зустрічається серед арти- кулятор-них судом. Кінчик язика напружено впирається у тверде піднебіння, в результаті чого артикуляція призупиняється, видих (і відповідно — фонація) у цей момент припиняється, виникає необгрунтована пауза;

» судомне підняття кореня язика виражається у мимовіль­ному піднятті кінчика язика вгору та відтягненні назад. Лід час судоми відбувається зімкнення кореня язика з піднебін­ням, у результаті чого повністю блокується прохід повітряного струменя через ротовий отвір. Ця судома виникає при вимові задньоязикових та глоткового звуків ([г], [к], [х});

• судома виганяння язика характеризується виштовхуванням язика назовні у простір між зубами. Вона може бути тонічною та клопітною. При тонічній судомі язик висувається з порож­нини рота, а при клонічній — періодично висувається вперед, а потім із силою втягається всередину. Під час судоми вимова звуків стає неможливою, дихання порушується, можуть вини­кати навіть больові відчуття. Якщо судома не різко виражена, язик може залишатись у порожнині рота, лише впираючись у зуби;

• під'язикова судома характеризується опусканням нижньої щелепи і відкриванням ротової порожнини. Вона охоплює м'язи, пов'язані з під'язиковою кісткою. При цій судомі часто спостерігається повторення складів та придих. Вона майже не буває самостійною, в основному поєднується із судомами іншої локалізації.

Судома м'якого піднебіння ізольовано зустрічається вкрай рідко. Найчастіше спостерігається у комплексі складної за­гальної генералізованої судоми артикуляційного апарату. Під час судоми м'яке піднебіння то піднімається, то опускається, в результаті чого вхід у носову порожнину то відкривається, то закривається, що надає звукам нозалізованого відтінку. Зовні судома проявляється у раптовій зупинці мовлення і повторенні звуків, подібних до [пм — пм] або [тн — тн], [кн — кн] тощо в залежності від положення язика і губів. Суб'єктивні відчуття хворих: неприємне напруження, сухість у роті.

Ступінь прояву мовленнєвих судом

Розрізняють важкий, середній та легкий ступінь прояву су­дом. Оцінка важкості судомної активності м'язів мовленнєвого апарату може не співпадати з оцінкою важкості заїкання.

Сьогодні немає об'єктивних показників і єдиної методики для оцінки ступеня важкості заїкання. Багато практиків вважа­ють, що ступінь важкості заїкання визначається можливістю во­лодіння плавним мовленням у тих чи інших видах мовленнєвого навантаження. Для оцінки важкості заїкання орієнтуються й на такі показники: кількісні показники темпу мовлення; кількість і тривалість пауз; кількість повторів; ступінь фіксації хворого на своєму дефекті тощо. М. Хватцев, узагальнивши більшість показників, виділив такі ступені заїкання:

• легкий — хворі заїкаються лише у збудженому стані та при бажанні швидко висловитися; мовленнєві судоми долають легко, свого дефекту не соромляться;

• середній — у спокійному стані та у звичній обстановці говорять легко, заїкаються мало; в емоційно значущій ситуації мовлення погіршується;

• важкий — хворі заїкаються весь час, під час емоційного напруження мовлення стан суттєво погіршується;

• дуже важкий — нечисленна група хворих, які при емоцій­ному напруженні внаслідок виразних тонічних судом не можуть почати говорити без сторонньої допомоги.

Ступінь важкості заїкання в одного й того ж хворого є пос­тійним і залежить від цілого ряду умов: емоційного стану хворого на даний момент, емоційної значущості ситуації для хворого, ступеня складності формулювання висловлювання, наявності «важких звуків» у словах певного висловлювання тощо.

Лінгвістичні фактори, що сприяють нояві судомних затинань

Поява судомних затинань часто пов'язана з фонетичними характеристиками звуків. До звуків, які найчастіше супроводжу­ються судомами, відносять глухі та дзвінкі зімкнені приголосні, зокрема [п}, (тЗ, }к]; окрім цього судоми часто з'являються при поєднанні цих звуків з іншими приголосними, наприклад, [гр], [ст], [кр] тощо.

Судомні затинання частіше зустрічаються при вимові довгих та складних за граматичною структурою речень. Затинання швидше можуть з'являтися у словах, не властивих індивідуаль­ному словнику хворого, а також у словах або словосполученнях, що несуть основне інформаційне навантаження у фразі мовця.

Окрім цього на появу затинань впливає й ритмічна структура слова. Затинання головним чином виникають на наголошених складах і складах, які їм передують. Практично не з'являються на ггіслянаголошених складах. Найчастіше затинання трапля­ються на пертому складі слова або фрази.

Мовленнєве дихання

У випадку заїкання незмінно спостерігаються розлади ди­хання. Немовленнєве дихання хворих, як правило, поверхневе, ритм недостатньо стійкий, легко порушується у випадку емо­ційного напруження.

Мовлешеве дихання — висококоординований акт, під час якого дихання й артикуляція суворо співвідносяться у процесі мовленнєвого висловлювання. У хворих координація нерідко порушується навіть у процесі плавного мовлення. Перед почат­ком мовлення хворі роблять недостатній за обсягом вдих, що не забезпечує цілісної вимови інтонаційно-смислового відрізку повідомлення. Нерідко хворі (як діти, так і дорослі) говорять видихаючи або повністю видихнувши.

Порушення мовленнєвого дихання у тих, хто заїкається, настільки суттєво виражене, що багато дослідників схильні вважати причиною заїкання порушення регуляції дихальної функції.

При корекції заїкання на практиці здійснюється регуляція мовленнєвого дихання як один із провідних прийомів встанов­лення плавності мовлення.

Супутні мовленню рухи

Мовлення людей, котрі заїкаються, часто супроводжується супутніми рухами, які по-різному проявляються у хворих: від роздування крил носа та заплющення очей до складних рухів усім тілом. Так, у хворих у процесі мовлення можуть спос­терігатися кивки головою, розхитування тіла, притупування, стискання пальців у кулаки тощо. Ці супутні рухи зазвичай відрізняються від виразної емоційної жестикуляції, що супро­воджує плавне мовлення здорових людей.

У деяких випадках рухи бувають настільки складними, що по­чинають нагадувати рухові ритуали. Наприклад, хворий заплю­щує очі на декілька секунд, одночасно чухає ніс правою рукою, потім переступає з ноги на ногу і тільки після цього починає говорити.

Часто такі рухи е мимовільними, проте вони можуть набути і маскувального вивертливого характеру.

Мовленнєві «виверти»

У випадку хронічного плинного заїкання практично всі хворі використовують у мовленні одноманітні висловлюван­ня, які часто повторюються, семантично пусті лексеми, як от: так, ось, це саме тощо. Іноді звукосполучення можуть не мати смислу. Такі явища у літературі, присвяченій проблемі заїкання, прийнято називати емболофразіею, а самі слова — емболами. Емболи часто вживають хворі перед так званими важкими звуками. Наприклад: «Я хочу... це от, я хочу... це от, я хочу... ппподивитися...». Емболи можуть з'являтися в кінці судоми як «вступ» до плавного мовлення. Досить часто так заповнюють паузи, коли хворому важко дібрати адекватні слова, відповідні задуму висловлювання. Використання емболів, як правило, не усвідомлюється людиною, котра заїкається.

Часто хворі замінюють слова, які їм важко вимовити, на лег­ші. Як правило, мовленнєві виверти такого роду змінюють зміст висловлювання, це не завжди усвідомлюється тими, хто заїкається.

Вегетативні реакції

Усне мовлення у дітей та підлітків, які заїкаються, звичайно супроводжується вегетативними реакціями — почервонінням або блідістю обличчя, різким прискоренням серцебиття, по­силенням потовиділення: долоні стають вологими, можуть з'явитися краплі поту на чолі, іноді стає вологим не тільки обличчя, а й тіло. Аналогічні вегетативні реакції можуть спос­терігатися і в здорових осіб у ситуаціях сильного емоційного напруження.

Логофобія

У багатьох людей, які заїкаються, спостерігається патоло­гічна особистісна реакція на мовленнєвий дефект — логофобія, що суттєво ускладнює загальну картину цієї мовленнєвої па­тології. Логофобія включає нав'язливі переживання та страх виникнення мовленнєвих судом. Цей страх посилюється в пев­них ситуаціях, у зв'язку з чим ті, хто заїкається, намагаються уникати «мовленнєвих» ситуацій, обмежувати спілкування.

Підлітки, окрім обмеження спілкування головним чином з ровесниками, часто відмовляються усно відповідати, перехо­дять на письмові відповіді. Усі ці фактори негативно впливають на мовленнєвий стан хворих.

Феномен фіксованоеті на дефекті

Одним з основних явищ, які спричиняють розвиток нев­ротичного розладу, є почуття власної неповноцінності. І що більше хворий фіксує увагу на своєму хворобливому симптомі, то стійкішим він стає. Так утворюється замкнене коло: хворий фіксує увагу на хворобливому симптомі, внаслідок чого симп­том посилюється і ще більше утримує увагу хворого. Цей стан поступово перетворюється в патологічний умовний рефлекс і виникає все частіше перед початком мовлення.

Фіксованість на дефекті буває різною, залежно від емоцій­ного ставлення хворого до свого дефекту і вольових зусиль у боротьбі з ним. Виділяють наступні групи хворих за ступенем «хворобливої фіксації»:

• нульовий ступінь: діти не страждають від усвідомлення де­фекту або й зовсім його не помічають. Немає сором'язливості, образ через неправильне мовлення, спроб подолання дефекту;

• помірний ступінь: старші школярі та підлітки переживають свій дефект, соромляться його, приховують, вдаються до різ­них хитрощів, намагаються менше спілкуватися. Вони знають про своє заїкання, хвилюються, намагаються замаскувати не­долік;

• виразний ступінь: переживання з приводу дефекту транс­формується в постійне відчуття неповноцінності, кожен вчинок осмислюється через призму мовленнєвої неповноцінності. Найчастіше це буває в підлітків, які зосереджуються на мовлен­нєвих невдачах, глибоко їх переживають, занурюються у хво­робу, відчувають страх перед мовленням, людьми, ситуаціями тощо.

Логопед повинен пам'ятати:

1. Фіксованість — один з основних факторів, які ускладню­ють структуру дефекту й ефективність його подолання.

2. Спостерігається пряма залежність фіксованості від віку дітей (або «стажу» заїкання). Це пояснюється наявністю не­сприятливих факторів оточуючого середовища, удосконаленням та ускладненням психічної діяльності у зв'язку з формуванням особистості дітей, появою зрушень у нервовій та ендокринній системах, пов'язаних із пубертатним періодом.

3. Відзначається зв'язок феномену фіксованості з характером постійного ускладнення моторних порушень. Тонічна судома іноді може розглядатися як спроба хворого подолати свою неду­гу. Характер моторних порушень у хворого зазвичай пов'язаний з емоційним ставленням дитини до дефекту.

4. Ефективність логопедичної роботи з дітьми, які заїка­ються, залежить від різного ступеня фіксованості на дефекті: що більша фіксованість, то нижчі результати логопедичної роботи.

ТИПИ ПЕРЕБІГУ ЗАЇКАННЯ

Виокремлюють декілька типів перебігу даної мовленнєвої патології.

Регредієнтний, або сприятливий тип. Поступово вся симп­томатика заїкання зникає. Послаблюється важкість заїкання, зменшується або зникає страх мовлення, зменшуються супутні або співдружні рухи.

Заїкання в дітей дошкільного віку може спостерігатися про­тягом декількох годин або місяців, а потім зникати — спонтанно або в результаті ефективного лого-корекиійного впливу.

Якщо заїкання не проходить спонтанно протягом шести місяців з моменту появи, то можна вважати, що воно набуло хронічного перебігу.

Типи хронічного перебігу заїкання:

• стаціонарний — характеризується стабільністю та моно­тонністю перебігу мовленнєвого дефекту, тобто вираження мовленнєвого дефекту, логофобії, супутніх психопатологічних і моторних порушень протягом часу не змінюється. Заїкання залишається стабільним як щодо важкості прояву, так і щодо клінічної картини;

• рецидивуючий — спостерігається чергування періодів плав­ного мовлення і періодів заїкання;

• хвилеподібний — характеризується періодичним коливанням різної тривалості (то покращенням, то погіршенням мовлення), проте повністю заїкання не зникає. Іноді ні коливання можуть бути чимось спричинені, наприклад, погіршення мовлення може спостерігатись у осінньо-весняний період року, після вступу до школи, з початком пубертатного періоду тощо. У деяких випадках мовлення та стан хворого можуть змінюватися без видимих причин;

• прогредієнтний — характеризується тенденцією до погір­шення. Симптоматика мовленнєвого дефекту ускладнюється, стан хворого поступово погіршується.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАЇКАННЯ

У більшості наявних класифікацій враховують загальні зако­номірності заїкання дітей дошкільного та шкільного віку.

Виділяють дві клінічні форми заїкання, зумовлені різними патогенетичними механізмами, невротичну та неврозопо- ДІбну.

Неврози у клініці граничних психічних станів розглядаються як психогенно-реактивні функціональні захворювання, шо ви­никають лід впливом стресових факторів різної сили та трива­лості.

Неврозоподібні стани за своєю симптоматикою нагадують неврози. Вони виникають унаслідок органічних, судинних та інших ушкоджень ЦНС. За своєю природою ці стани органічно функціональні.

Особливості невротичної форми заїкання:

1. Заїкання може виникнути у віці від 2 до 6 років.

2. До порушення мовлення наявне розгорнуте фразове мов­лення.

3. Переважає психогенний початок мовленнєвої патології (психічна гостра або хронічна травматизація).

4. Залежність сили судомних затинань від емоційного стану хворого й умов мовленнєвого спілкування.

5. Можливість плавного мовлення за певних умов (мовлен­ня наодинці, в умовах емоційного комфорту, при відволіканні активної уваги від процесу говоріння тощо).

Особливості неврозоїюдібноі форми заїкання:

1. Судомні затинання з'являються у дітей у віці 3—4 років.

2. Поява судомних затинань співпадає з фазою розвитку фразового мовлення.

3. Починається заїкання поступово, безвідносно до психо- травмуючої ситуації.

4. Відсутність періодів плавного мовлення і несуттєва залеж­ність якості мовлення від мовленнєвої ситуації.

5. Залучення активної уваги хворих до процесу говоріння полегшує мовлення.

6. Фізична або психічна втома, соматична ослабленість по­гіршують якість мовлення.

Досить часто у практиці зустрічаються хворі, в яких клінічна картина мовленнєвої патології буває змішаною. Такі форми називаються змішаними. Вони набагато важче піддаються ко- рекційним впливам.

розділ 2 комплексний підхід

до подолання заїкання

ЛОГОПЕДИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ

ШКОЛЯРІВ ІЗ ЗАЇКАННЯМ

Перед обстеженням школярів логопед знайомиться з батька­ми дитини і проводить із ними бесіду, потім окремо говорить з учнями. Результати обстеження заносить у картку пацієнта. Висновок логопед робить тільки після ознайомлення з даними обстеження дитини невропатологом та психологом.

Загальні відомості

1. Прізвище, ім'я та по батькові дитини.

2. Дата народження.

3. Домашня адреса.

4. Школа, клас.

5. Відомості про батьків, склад сім'ї.

Загальний анамнез

1. Особливості виховання в сім'ї.

2. Скарги батьків на первинному прийомі.

3. Анамнез (особливості вагітності, пологів; ранній психомо­торний розвиток дитини; перенесені хвороби).

4. Чи є вади мовлення або психіки у батьків чи інших ро­дичів?

5. Який навчальний заклад відвідує дитина, як справляється з програмою?

6. Які навчальні предмети їй більше подобаються?

7. Особливості поведінки учня: врівноважений, спокій­ний, байдужий, вразливий, несміливий, лідер, працьовитий, обов'язковий, лінивий тощо.

8. Дисципліна у школі та вдома.

9. Праворукий, ліворукий.

10. Стан загальної моторики.

Мовленнєвий анамнез

1. Як проходив ранній мовленнєвий розвиток: гудіння, бель­котіння, перші слова, фрази?

2. Наявність порушень звуковимови.

3. Мовленнєва активність: мовчазний чи говіркий.

4. Час виникнення заїкання та його причини (на думку батьків дитини).

5. Перебіг заїкання: залишалося незмінним, посилювалося чи було хвилеподібним.

6. Яким є мовлення у таких ситуаціях: у сім'ї; з друзями; під час відповіді на уроці у класі; в незнайомій обстановці; у присутності гостей; у ситуаціях фізичної втоми, хвилювання; вранці, ввечері?

7. Чи є страх мовлення?

8. Де, коли, скільки лікувався з приводу заїкання і з яким результатом?

Первинне логопедичне обстеження

1. Дата.

2. Загальне враження про дитину, її комунікабельність.

3. Темп мовлення (повільний, швидкий).

4. Характеристика голосу (нормальний, глухий, крикливий).

5. Характеристика дихання.

6. Виразність мовлення.

7. Локалізація і тшт судом (дихальні, голосові, артикуляційні, клонічні, тонічні, змішані).

8. Супутні мовленню рухи (довільні, мимовільні), емболо- фразія.

9. Фіксація уваги на звуках (на мовленні).

10. Особливості перебігу заїкання (періоди покращення, погіршення).

11. Найлегша ситуація.

12. Найважча ситуація.

13. Стан мовлення на емоційному підйомі.

14. Оцінка власного мовлення.

15. Згода на лікування, віра в одужання.

16. Будова і рухливість артикуляційного апарату.

17. Писемне мовлення (орфографічні, дисграфічні помилки).

18. Стан усного мовлення:

• сполучене мовлення;

• відображена вимова;

• автоматизоване мовлення;

• читання (вірші, проза);

• переказ прочитаного;

• відповіді на запитання;

• розповідь за малюнком;

• самостійне мовлення.

19. Рівень розвитку мовлення:

стан звуковим о ви;

лексика;

граматична будова мовлення;

наявність інших вад мовлення (ринолалія; дизартрія; за­гальний недорозвиток мовлення).

20. Висновок (діагноз).

Зазначається форма заїкання, його вид, ступінь, темп мов­лення, наявність і вияв психічної симптоматики (узгоджується з лікарем і психологом).

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ПОДОЛАННЯ ЗАЇКАННЯ

Теоретично і практично доведено, що повний ефект у ви­правленні заїкання досягається тільки за умови комплексного підходу.

Комплексний вплив на того, хто заїкається, складається з таких напрямків:

1. Медичний вплив (медикаментозне зміцнення нервової системи та різні види фізіотерапії) сприяє нормалізації функ­цій нервової системи дитини і створює сприятливий фон для психотерапії та активної логопедичної роботи.

2. Психотерапевтичний вплив (проводиться протягом усієї логопедичної роботи) полягає в тому, то дитину постійно пе­реконують, що вона може і має говорити без заїкання; фіксують її увагу на успіхах у цьому напрямку, обов'язково у присутності ровесників, вихователів або батьків.

Психотерапевтичний вплив може бути прямим і опосередко­ваним. Опосередкована психотерапія — це обстановка, оточення, колектив, ставлення до дитини, режим тощо.

Пряма психотерапія проводиться логопедом на кожному за­нятті, а при потребі — психологом або психотерапевтом на спе­ціальних заняттях і тренінгах.

3. Логопедичний вплив здійснюється протягом тривалого (як правило, 8—9 місяців), регулярного, систематичного курсу занять. Основна мета занять — виховання навичок правильного, віль­ного від заїкання мовлення, починаючи з найлегших форм, які не викликають затинань, і закінчуючи складними випадками.

4. Логопедична ритміка або ЛФК — система різноманітних вправ та ігор із рухами під музику або в поєднанні з мовленням дітей. Такі вправи та ігри сприяють розвитку загальної та мов­леннєвої моторики, розвивають координацію рухів, уміння керувати собою, здатність включатись у діяльність за сигналом, формують почуття ритму, знімають загальну скутість, напружен­ня. Значно зосереджуються на розвитку уваги дітей.

5. Вплив оточуючих на особистість дитини, на її взаємини із середовищем, на емоційно-вольову сферу. Здійснюється про­тягом усього періоду корекційно-виховної роботи. Педагоги, батьки мають виховувати в дитини впевненість у собі, свідомість власної повноцінності, здоровий погляд на дефект мовлення, бажання позбутися його; постійно підтримувати свідомість ус­піху на кожному етапі занять і переконання, що зрештою успіх буде повним.

Ставлення до дітей має бути рівним, лагідним, найменші успіхи дитини потрібно підтримувати.

РОБОТА З БАТЬКАМИ

Після проведення повного обстеження і комплектування груп визначається розклад роботи. Батьків необхідно інформу­вати про це, а також про умови, які впливатимуть на ефектив­ність логопедичних занять. Складність роботи полягає в тому, що доцільно не тільки виправляти вади темпу мовлення, а й оздоровлювати психіку дитини, створювати для неї комфортний режим. Тому потрібна допомога батьків. Батьки систематично перевіряють виконання дитиною домашніх логопедичних зав­дань, забезпечують дотримання режиму, переконують дитину у наявності успішних результатів.

Якщо необхідно, батькам рекомендують підтримувати зв'язок із психологом і психіатром, забезпечити лікування (додаток 10 на с. 115).

Важливо, щоб батьки ознайомилися зі спеціальною літерату­рою з цієї проблеми, наприклад, книжкою В. Калягіна «Якщо дитина заїкається».

ПОРАДИ ЩОДО РЕЖИМУ ДНЯ

1. Необхідно виділити спеціальні години для відвідування логопедичних занять і постійний час для самостійної домашньої роботи.

2. Харчування дитини має бути регулярним.

3. Дитина повинна щодня ходити на прогулянку.

4. Важливим є сон: для учнів молодших класів тривалість сну — 9—10 годин, для старшокласників — 8—9 годин.

5. Перегляд телепередач — не більше однієї години в день. Не можна перевантажувати телепередачами дітей у вихідні дні та на канікулах.

6. Під час проходження логопедичних занять не рекомен­дуються ритмічні види спорту (футбол, боротьба), пов'язані зі значним м'язовим напруженням.

7. У режим дня необхідно ввести щоденну фізичну зарядку. Рекомендуються художня гімнастика, плавання, лижі, тобто види спорту, які координують рухи й нормалізують дихання.

Проте дитина не повинна брати участь у змаганнях, оскільки вони провокують нервове напруження.

8. Не слід перевантажувати дітей заняттями музикою, іно­земною мовою тощо. Для досягнення здорового, плавного мовлення необхідно відмовитися від будь-яких додаткових навантажень.

9. Потрібно ставитися до дитини доброзичливо, терпляче, не використовувати покарань, не вживати термін «заїкання».

10. Необхідно підтримувати віру дитини в успіх.

корєкційна робота з молодшими школярами

КОМПЛЕКТУВАННЯ ГРУП ДІТЕЙ ТА ПЛАНУВАННЯ ЗАНЯТЬ

У загальноосвітніх школах робота з подолання заїкання здійснюється у спеціально організованих групах, які бажано відвідувати дітям одного віку з однаковим рівнем мовленнєвого розвитку (вимова, словник, граматична будова мовлення). Якщо у групі є діти з різних класів (1—3), із різним рівнем мовлен­нєвого розвитку, то слід чітко індивідуалізувати корекційний вплив. Необхідно враховувати особливості мовленнєвого роз­витку та навчальної діяльності кожного учня, його особистісну характеристику.

Щоб здійснити індивідуальний та диференційований підхід до дітей із заїканням, логопед має добре знати особливості кожної дитини. Для цього, обстежуючи дитину, слід особли­ву увагу звернути на наступні прояви заїкання та властивості особистості:

• виразність заїкання у різних ситуаціях;

• особливості загальної та мовленнєвої поведінки (органі­зованість, імпульсивність, комунікабельність), особливості нав­чальної діяльності (спостережливість, самостійність, загальна працездатність, здатність до переключення);

розділ З

» ставлення до своєї проблеми, здатність адаптуватися до умов спілкування.

Для кожної групи учнів складається перспективний план роботи, в якому можуть бути такі розділи:

• склад учнів групи;

• коротка характеристика проявів порушення;

• послідовність корекційного навчання;

• орієнтовні терміни роботи на кожному з етапів навчання;

• навчальний матеріал.

Орієнтовний перспективний план занять

1. етап — підготовчий

Мета: обстеження всіх сторін мовленнєвого розвитку ди­тини; проведення бесіди з батьками; заповнення мовленнєвої картки; знайомство з вимогами до логопедичних занять і роз­витку плавного мовлення.

2. етап — формування техніки мовлення

Мета: робота над диханням, голосом, артикуляцією, активна перебудова мовленнєвих навичок.

3. етап — тренувальний

Мета: формування навичок плавного мовлення у відобра­женій вимові, відповіді на запитання при читанні й переказу­ванні текстів.

4. етап — закріплення мовленнєвих навичок

Мета: закріплення навичок плавного самостійного мов­лення у різних життєвих ситуаціях, виховання виразного мо­влення.

На заняття на цьому етапі можна запрошувати батьків та од­нокласників.

На основі поданого нижче перспективного плану складається план кожного логопедичного заняття.

Перспективний план роботи з подолання заїкання у молодших школярів

І етап —підготовчий

Обстеження мовленнєвого розвитку дитини. Вимоги до ло­гопедичних занять та розвитку плавного мовлення.

Зміст роботи з корекції мовлення:

1) установча бесіда з дітьми, які заїкаються, та їхніми бать­ками (кількість годин — 1—2). Примітка: заповнення логопе­дичної анкети (додаток 1 на с. 104);

2. логопедичне обстеження учнів із заїканням (кількість годин — 2—4). Примітка: заповнення логопедичної картки (додаток 2 на с. 106);

3. ознайомлення дітей із вимогами до логопедичних занять (кількість годин — 1). Примітка: додаток 3 на с. 106;

4. ознайомлення учнів із правилами мовлення (кількість годин — 1). Примітка: додаток 4 на с. 107;

5. ознайомення з пам'яткого для розвитку плавного мовлення (кількість годин — 1). Примітка: додаток 5 на с. 108;

6. бесіда «Про режим під час роботи над мовленням» (кіль­кість годин — 1). Примітка-, додаток 6 на с. 108;

7. релаксація; вчити дітей розслабляти руки, ноги, тулуб, шию (кількість годин — 1). Примітка: додаток 7 на с. 109.

   2. етап — формування техніки мовлення

Зміст роботи з корекції мовлення:

1. розвиток загальної моторики (кількість годин — 1). При­мітка: заняття 1 на с. 32;

2. постановка правильного дихання (кількість годин — 3—6). Примітка: заняття 2, 3, 4 на с. 33—35;

3. мовленнєва моторика (кількість годин — 1—2). Примітка: заняття 5 на с. 37;

4. робота над голосом: інтонація, сила, висота, тембр (кіль­кість годин — 1). Примітка: заняття 6 на с. 38;

5. робота над голосними звуками (кількість годин — 5—10). Примітка: заняття 7—11 на с. 39—44;

6. робота над приголосними звуками (кількість годин — 4—8). Примітка: заняття 12—15 на с. 46—53.

2. етап — тренувальний

Зміст роботи з корекції мовлення:

1. запитання — відповіді (робота з малюнками) (кількість годин — 7—4). Примітка: заняття 16—22 на с. 55—70;

2. читання та переказ оповідання (кількість годин — 10—17). Примітка: заняття 23—32 на с. 72—80.

2. етап — закріплення мовленнєвих навичок

Зміст роботи з корекції мовлення: закріплення мовленнєвих навичок (кількість годин — 11 — 18). Примітка: заняття 33—43 на с. 81—91.

Формування у дітей навичок плавного мовлення та вільного спілкування здійснюється поетапно, відповідно до основних завдань кожного етапу. Групові заняття допомагають дітям поступово оволодіти вміннями і навичками комунікативної взаємодії; відпрацювати мовленнєві дії та операції, необхідні для спілкування у певних ситуаціях.

Логопедичні заняття базуються на матеріалі навчальних програм певного класу (використовуються цікаві завдання з рідної мови), але шкільні заняття не дублюються. Виконання дітьми розумових дій на мовленнєвому матеріалі сприяє стимулюванню інтересу уч­нів до занять, допомагає створювати на заняттях ситуацію успіху, підвищує інтелектуальну й мовленнєву активність школярів.

Таких же вимог варто дотримуватись і добираючи тексти для читання. Тексти мають бути адаптовані до можливостей дітей, цікавими для них, із поступовим нарощуванням труд­нощів, Оскільки при читанні текстів удосконалюється техніка та виразність, це впливає на формування вільного від заїкання мовлений; Водночас розвиваються і навички побудови розгор­нутих зв'язних висловлювань, що, у свою чергу, сприяє удоско­наленню контекстного мовлення та комунікативної діяльності в цілому. Окрім того читання часто виконує роль своєрідного приводу для організації спілкування.

ЗМІСТ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЛОГОПЕДИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Кожне логопедичне заняття має чітку структуру і складається з трьох частин: підготовчої, основної та заключної.

Наведемо орієнтовну схему побудови групових затіять.

Орієнтовна схема побудови групових занять

І. Підготовча частина

1. Організаційна або психологічна підготовка учнів (1—2 хв), повідомлення Теми і мети заняття, налаштовування на роботу, зменшення хвилювання.

2. Зарядка (5—7 хв):

а) 2—3 дихальні вправи;

б) 2—3 голосові вправи;

в) автоматизоване мовлення:

• вимова назв чисел, днів тижня, місяців, рахунок;

• вимова 2—3 коротких фраз або невеликого вірша;

г) правила мовлення (хором).

2. Основна частина

   1. Бесіда про виконання домашніх логопедичних завдань. Аналіз невдач (бесіда з елементами психотерапії) (5—10 хв).

   2. Ознайомлення з новим матеріалом (15—20 хв):

а) відповіді на запитання;

б) читання;

в) перекази тощо.

3. Закріплення матеріалу (5—10 хв):

а) ігри зі словесним супроводом;

б) діалоги;

в) інсценування тощо.

2. Заключна частина

Аналіз мовлення і поведінки на занятті, поради та завдання додому (5 хв).

Логопедичні заняття проводяться відповідно до певних вимог (додаток 3 на с. 106). Не слід фіксувати увагу дітей на дефекті, тому бажано уникати слів «заїкання», «заїкаєшся», а краще го­ворити: «неправильне мовлення», «говориш не плавно».

При проведенні першої половини занять важливо проводити однотипні схожі вправи. Це дозволяє зменшити хвилювання дітей, сприяти формуванню впевненості в собі.

На заключному етапі роботи рекомендуємо замість заряд­ки на початку заняття проводити фізкультхвилинку (2—3 хв) у середині заняття, щоб діти відпочили від мовленнєвого на­вантаження.

На кожному занятті, крім формування навичок плавного мовлення, здійснюється і психотерапевтичний вплив. Це відбу­вається у процесі спеціальних бесід, шляхом переконань та за допомогою інших засобів. Великий вплив спричиняє мовлення логопеда: воно має бути чітким, плавним, виразним, емоційним, у стриманому темпі, з урахуванням мовних ланок і логічних

пауз. Лише тоді логопедові вдасться переконати дитину, що так говорити може навчитися кожен.

Після закінчення курсу занять учень має відчувати, що в нього з'явилися певні знання, навички, вміння.

Якщо у процесі корекції навчання йде добре, можна сказати дитині про це. Якщо не все йде як слід, про це також потрібно говорити відверто, вказуючи на помилки і негативні моменти в мовленні, при цьому виявляючи причини помилок та вказую­чи на шляхи їх виправлення. Дитина повинна вірити логопеду. Це найважливіша умова успіху.

Ми пропонуємо дещо скорочені конспекти логопедичних за­нять із молодшими школярами, детальніше зупинимося на під­готовчому етапі та етапі формування техніки мовлення. Такі еле­менти занять, як бесіда, зарядка, підсумки можна доповнювати залежно від індивідуальних особливостей дітей у групі.

ЗАНЯТТЯ 1

Тема. Розвиток загальної моторики.

Мета: зняття напруження м'язового тонусу.

Обладнання: лото «Овочі, фрукти».

Хід заняття

І. Підготовча частина

1. Нервово-психологічна підготовка учнів.

Діти, сьогодні ми з вами почнемо спільну роботу — будемо працювати над тим, щоб ваше мовлення стало плавним, вираз­ним. Ви навчитеся правильно рухатися, дихати й говорити. Для цього вивчимо деякі правила мовлення.

Обговорення правил мовлення (додаток 4 на с. 107).

2. Бесіда про те, як говорити вдома.

II. Основна частина

1. Ознайомлення з новим матеріалом.

Вправи дія розвитку загальної моторики (додаток 7 на с. 109)

Рухи для розслаблення:

а) піднімання рук до рівня плечей і опускання їх розслаб­леними вниз;

б) наслідування польоту пташок;

в) піднімання рук і опускання їх, розхитуючи вперед-назад;

г) нахили голови вперед із розслабленням м'язів;

ґ) розхитування рук: правою рукою наліво, лівою — направо, руки перехрестити (тулуб злегка нахилений);

д) повільне обертання рук над головою (наслідування мли­на);

е) похитування одночасно обома руками біля підлоги («по­лоскання білизни»),

2. Закріплення матеріалу.

Лото «Овочі, фрукти» (без словесного супроводу) Діти одержують картки зі словами «Овочі» або «Фрукти». Логопед показує малюнок овоча або фрукта, а дитина, якій він підходить, піднімає руку й отримує відповідний малюнок.

III. Заключна частина

1. Підсумок заняття.

2. Домашнє завдання.

Прочитати отриману пам'ятку з розвитку плавного мовлення (додаток 5 на с.108).

ЗАНЯТТЯ 2

Тема. Дихання.

Мета: постановка правильного діафрагмального дихання. Обладнання: лото «Звірі та птахи».

Хід заняття

І. Підготовча частина

1. Нервово-психологічна підготовка учнів.

2. Вправи на розслаблення.

3. Роз'яснення дітям пам'ятки з розвитку плавного мовлення

(додаток 5 на с. 108).

II. Основна частина

1. Бесіда з дітьми про правильне дихання.

План

1. Роль повітря в житті людини (без повітря не можна ні дихати, ні говорити!).

2. Правила про вдихання і видихання (вдихнути через ніс, видихнути — через рот). Спочатку вдихни — потім говори.

Настановлення, організоване таким чином глибоке дихання допоможе покращити ваше мовлення, зробить його спокійним, витриманим, легким і плавним.

Правило: перед тим, як почати говорити, — вдихни.

2. Ознайомлення з новим матеріалом:

а) постановка діафрагмального дихання (дитина лежить). Під час вдихання живіт піднімається, під час видихання опускається (для контролю ~ рука на животі). Постановка діафрагмального дихання проводиться індивідуально;

б) постановка діафрагмального дихання (дитина стоїть);

в) постановка діафрагмального дихання (дитина сидить).

2. Закріплення матеріалу.

Лото «Звірі та птахи» (без словесного супроводу)

Діти отримують картки зі словами «Звірі», «Птахи». Логопед показує малюнок, а дитина, якій підходить цей малюнок, під­німає руку й одержує його.

III. Заключна частина

1. Підсумок заняття.

2. Домашнє завдання.

Тренувати діафрагмальне дихання.

ЗАНЯТТЯ З

Тема. Фізіологічне дихання.

Мета: розвиток правильного фізіологічного дихання (без вербального супроводу),

Обладнання: гумові кульки; гумові іграшки; паперові султан­чики, метелики, листочки, сніжинки.

Хід заняття

І. Підготовча частина

1. Нервово-психологічна підготовка дітей.

2. Повторення матеріалу попереднього заняття.

Дихальні вправи (без вербального супроводу):

а) піднятися навшпиньки, руху вгору — вдих, опустити — видих;

б) підняти руки над головою — вдих, опустити — видих;

в) розвести руки в сторони — вдих, руки перед собою — ви­дих.

• Основна частина

1. Ознайомлення з новим матеріалом:

а) бесіда про фізіологічне дихання. Процес дихання без­перервний — так підтримується життя. Із вдихом в організм потрапляє кисень (без кисню людина не може жити й гово­рити), з видихом виділяється вуглекислий газ — відбувається газообмін;

б) розвиток фізіологічного дихання. Ігри на дмухання на лег­кі предмети (паперові султанчики, метелики тощо).

2. Закріплення нового матеріалу. Ігри з надуванням гумових іграшок.

   3. Заключна частина

      1. Підсумок заняття.

      2. Домашнє завдання.

Надувати повітряні кульки і пускати мильні бульбашки.

ЗАНЯТТЯ 4

Тема. Мовленнєве дихання.

Мета: виховання раціонального дихання.

Обладнання: гра «Добери і назви»; гумові іграшки; набірне полотно з предметними малюнками.

Хід заняття

І. Підготовча частина

1. Організаційний момент, нервово-психологічна підготовка дітей.

2. Повторення вправ із попередніх занять:

а) рухи на розслаблення:

• повільне струшування кистями (спочатку правої руки збоку тулуба, потім — лівої). Тулуб злегка нахилений;

• повільне струшування витягнутої вперед ноги (спочатку правої, потім — лівої). Руки — на поясі;

• струшування бризок із рук;

б) дихальні вправи без словесною супроводу, вихідне поло­ження — руки на поясі:

• відведення ліктів назад — вдих; руки у вихідне положен­ня — видих;

• вдих, подути на стулені долоні;

• надування кульок і гумових іграшок.

II. Основна частина

1. Ознайомлення з новим матеріалом.

Бесіда про мовленнєве дихання

Мовленнєве дихання має свої особливості. Від звичайного відрізняється своїм призначенням — утворювати голос на плав­ному, рівномірному видиху.

Мовленнєве дихання підпорядковується свідомому керу­ванню. Повітря слід витрачати економно, узгоджувати вдих із мовною паузою. При мовленнєвому диханні повітря вдихається одночасно через рот і через ніс.

Вправи на розвиток мовленнєвого дихання (у супроводі з ви­мовою голосних звуків [о],[а])

Перед дітьми набірне полотно з малюнками, назви яких починаються голосними звуками [о], [а] (наприклад, автобус, орел). Логопед дає інструкцію:

• Діти, ви маєте взяти малюнок і визначити, яким звуком починається його назва, потім зробіть глибокий вдих і на дов­гому видиху плавно вимовте цей звук.

Малюнки: айстри, айсберг, ананас, апельсин, огірок, олень, оса, орел, очі.

2. Закріплення нового матеріалу.

Гра «Добери і назви»

Ведучий показує малюнки, назви яких починаються голос­ними звуками [а], [о], [у], [е]. Наприклад, акваріум, альбом, ескалатор, окунь, удав.

• Діти, знайдіть малюнок, який починається звуком [а] ([о], [уЬ [е]), і назвіть цей звук. Не забудьте спочатку зробити вдих, звук на видиху вимовляйте плавно. Виграє той, хто найдовше протягне звук.

III. Заключна частина

1. Підсумок заняття.

2. Домашнє завдання.

Дібрати малюнки, назви яких починаються голоснимй зву­ками, і навчитися тривало вимовляти ці звуки на плавному видиху.

ЗАНЯТТЯ 5

Тема. Мовленнєва моторика.

Мета: виховання вільних рухів органів мовленнєвого апарата, зняття напруження в артикуляційній мускулатурі.

Обладнання: дзеркала, фотографії або малюнки певних ар­тикуляційних вправ.

Хід заняття

І. Підготовча частина

1. Організаційний момент, нервово-психологічна підготовка.

2. Зарядка:

• вправи на розслаблення для рук та ніг (заняття 1, 2, 3, 4; додаток 7 на с. 109);

• дихальні вправи (заняття 3 на с. 34).

II. Основна частина

1. Ознайомлення з новим матеріалом.

Артикуляційні вправи для губів та язика:

а) відкрити рот і закрити;

б) розтягнути губи в посмішку, показати зуби;

в) утворити губами хоботок;

г) висунути язик - тонкий, широкий;

г) рухи язика: вперед-назад уздовж піднебіння; зліва направо за верхніми, потім нижніми зубами;

д) «конячка»;

е) дмухання на іуби без голосу.

2. Закріплення матеріалу.

Гра «Подивись і повтори»

6'

Кожна дитина отримує малюнки чи фотографії певних арти­куляційних вправ. Необхідно подивитися на малюнок і виконати вправу. Виконується перед дзеркалом. При необхідності логопед дає інструктаж. Усі вправи виконуються без голосу.

37

III. Заключна частина

1. Підсумок заняття.

2. Домашнє завдання.

Повторити всі артикуляційні вправи перед дзеркалом (режим обмеження мовлення).

ЗАНЯТТЯ 6

Тема. Робота над голосом.

Мета: тренування інтонації, сили, висоти і тембру голосу.

Хід заняття

І. Підготовча частина

1. Організаційний момент, нервово-психологічна підготовка дітей.

2. Зарядка:

• рухи на розслаблення;

• дихальні вправи;

• артикуляційні вправи (без голосу).

II. Основна частина

1. Ознайомлення з новим матеріалом:

а) коротка бесіда про культуру мовлення (психотерапевтич­ного характеру);

б) значення мовлення пошепки і співання для тих, хто заї­кається. Можливості тренування мовлення пошепки вдома;

в) мовлення у громадських місцях (театрах, кіно, транс­порті).

2. Робота над голосом:

а) вимова голосних звуків на видиху:

• колискова ляльці (а-а-а);

• гудок пароплава (у-у-у);

• голос лошати (і-і-і);

• здивування (о-о-о);

• страх (а-а-а) тощо;

б) вимова голосних звуків за інструкцією логопеда — тихо або голосно;

в) вимова звуконаслідувань, які складаються із двох голосних звуків: [ау], [уа], [іа] — тихо або голосно.

3. Закріплення нового матеріалу.

Гра «Луна»

Діти повторюють за логопедом голосні звуки зі зниженням гучності звучання.

III. Заключна частина

1. Підсумок заняття.

2. Домашнє завдання.

Тренувати діафрагмальне дихання у положеннях стоячи, сидячи. Тренувати мовлення пошепки.

ЗАНЯТТЯ 7

Тема. Робота над голосними звуками.

Мета: навчання плавної вимови звука [а]; формування на­вичок звукобуквеного аналізу; оволодіння навичкою плавності звука.

Обладнання: орфографічний словник, предметні картинки, дидактичний альбом із логопедії, таблиці складів.

Хід заняття

І. Підготовча частина

1. Організаційний момент.

2. Зарядка (заняття 1—6 на с. 32—38, додатки);

• рухи на розслаблення;

• дихальні вправи;

• голосові вправи: вимова звуків [а], [о], [у], [е], [и) пошепки і вголос.

II. Основна частина

1. Бесіда (додаток 6 на с. 108).

2. Ознайомлення з новим матеріалом:

а) повторення за логопедом слів, які починаються наголоше­ним звуком [а]. Виділення дітьми першого звука у слові.

Слова: азбука, армія, атом, автор, айстра, атлас, айсберг, Африка.

б*

Логопед читає слова зі словника, а діти повторюють пер­ший звук. Якщо необхідно, проводиться словникова робота. Наприклад: автор — людина, яка пише вірші, оповідання; ат­лас — зібрання географічних карт;

39

б) виділення першого звука у словах (за вимовою логопеда, за малюнками).

Слова: ананас, апельсин, акула, автобус, автомобіль, абрикос, акваріум, абетка, альбом, анкета, афіша.

Спочатку називають звук хором, а потім індивідуально;

в) називання малюнків (із завдання (б) по складах (разом, а потім індивідуально). Перший склад вимовляють учні, а закін­чує логопед. Наприклад, а-кула, а-втобус. Слова можна називати в однині та множині;

г) називання малюнків, читання слів із карток. Визначення місця звука [а] у словах (дія відповіді учні піднімають цифру, яка відповідає порядковому номеру звука [а] у слові).

Слова: оса, коса, Алла, Юра, Ніна, мама, мак, щука, рак, ріпа, їжак, риба;

ґ) закінчення слів за логопедом (з опорою на таблиці складів).

Логопед виставляє склад і називає його, а дитина добирає склад — кінець слова і вимовляє цей склад.

Ко-са, ко-за, са-жа, хма-ра, о-са, ма-ма, ат-лас, мас-ка, ріп­ка, ри-ба, щу-ка, Ні-на;

д) називання повних слів за предметними малюнками (слова починаються свистячими, шиплячими, сонорними; 2-й звук — [а]) (дид. матеріал А. Малярчук).

Наприклад, слова: сад, сани, салат, замок, завод, цап, шафа, шапка, жаба, ранок, лампа.

3. Закріплення нового матеріалу.

Повторення слів із різним ступенем гучності (за альбомом А. Малярчук).

III. Заключна частина

1. Підсумок заняття.

2. Домашнє завдання.

Плавно читати слова зі звуком [а] зі словника.

ЗАНЯТТЯ 8

Тема. Робота над звуком [е].

Мета: навчання плавної вимови звука [е]; формування на­вичок звукобуквеного аналізу.

Обладнання: орфографічний словник, предметні малюнки, таблиці складів.

Хід заняття

І. Підготовча частина

1. Організаційний момент.

2. Зарядка:

• вправи на розслаблення (додаток 7 на с. І09);

• дихальні вправи;

• голосові вправи: тренування вимови голосних звуків [а], [о]» ІУ], [е]> М пошепки і вголос.

8. Основна частина

9. Бесіда.

   2. Ознайомлення з новим матеріалом:

а) повторення за логопедом слів, які починаються звуком [е], виділення першого звука у слові (за необхідності логопед про­водить словникову роботу).

Сюва: екскаватор, екран, ескалатор, епоха, ешелон, екзамен, етажерка, електрик.

Логопед читає слова зі словника. Діти повторюють лише перший звук;

б) називання малюнків першим звуком. Малюнки: етажерка, електровоз, екран, ескалатор, естафета.

Діти вимовляють звук плавно й довго, спочатку колективно, потім індивідуально;

в) називання цих же малюнків разом із логопедом (спочатку колективно, потім індивідуально). Діти вимовляють перший склад слова, а закінчує назву логопед. Наприклад: е-скалатор, е-стафета;

г) називання повних слів за предметними малюнками (звук [е] вимовляти протяжно), визначення місця звука у слові.

Слова, лев, лезо, екран, небо, теля, ешелон, пень.

2. Закріплення нового матеріалу.

Складання слів за допомогою добору складів за таблицею з різним ступенем гучності (тихо, нормально, голосно): пе-нал, зеб-ра, не-бо, вес-ло, ве-зс, не-се, же-не, се-ло, вер-ба, вес-на, дя-тел, бер-кут, пе-ро.

III. Заключна частина

1. Підсумок заняття.

2. Домашнє завдання.

Читати зі словника слова зі звуком [е], плавно вимовляти слова. ЗАНЯТТЯ 9

Тема. Робота над голосним звуком [о].

Мета: навчання правильної вимови звука [о], формування навичок звукобуквеного і складового аналізу.

Обладнання: орфографічний словник, предметні малюнки, таблиці складів, дидактичний матеріал А. Малярчук.

Хід заняття

І. Підготовча частина

1. Організаційний момент.

2. Зарядка:

• вправи на розслаблення;

• дихальні вправи;

• голосові вправи.

II. Основна частина

1. Бесіда.

2. Ознайомлення з новим матеріалом:

а) виділення першого звука у словах, названих логопедом, повторення цього звука.

Слова: область, огляд, опис, очі, окис, олень, оси;

б) називання малюнків першим звуком. Звук слід називати плавно й довго. Спочатку діти працюють колективно, потім індивідуально.

Малюнки: оса, огірок, окуляри, один, овал, орел, олень, огорожа, олівець;

в) називання малюнків по складах (колективно, потім індиві­дуально). Починає слово учень, закінчує логопед.

Слова: о-вал, о-са, о-дин, о-кунь, о-рел, о-лень;

г) закічення дітьми слів, початих логопедом. На таблиці — останні склади слів. Логопед називає першу частину слова, дитина добирає необхідний склад і називає його.

Слова-, ло-то, дуп-ло, та-то, сло-во, боло-то, го-лос, зер-но, моло-ко, ши-ло, реб-ро, кі-но, ба-тон;

ґ) називання малюнків, визначення місця звука [о] у словах і показування відповідної цифри.

Малюнки: сом, очі, сонце, торт, лось, скло, табло, зерно, лом, олень.

3. Закріплення матеріалу.

Називання за предметними малюнками слів із другим зву­ком [о] (за дидактичним матеріалом А. Малярчук).

Наприклад, слова: собака, сом, сова, шолом, шорти, ложка, лоша, рот, ромб, ромашка.

Слова називати з різними ступенями гучності.

III. Заключна частина

1. Підсумок заняття.

2. Домашнє завдання.

Читати слова зі словника з різною гучністю (плавно).

ЗАНЯТТЯ 10

Тема. Робота над голосним звуком [у]. Мета: навчання плавної вимови звука [у], формування на­вичок звукобуквеного аналізу.

Обладнання: орфографічний словник, предметні малюнки, складові таблиці, гра «Добери і назви», картки зі словами.

Хід заняття

І. Підготовча частина

1. Організаційний момент.

2. Зарядка:

• вправи на розслаблення;

• дихальні вправи;

• голосові вправи.

II. Основна частина

1. Бесіда.

2. Ознайомлення з новим матеріалом:

а) повторення за логопедом слів, які починаються наголоше­ним звуком [у] (якщо необхідно, словникова робота). Слова: упряж, успіх, учень, урна, Уля, Улас;

б) виділення першого звука в назвах малюнків і називання їх цим звуком. Вимовляти звук плавно і тривало.

Малюнки', вчитель, узор, укол, рана, удав;

в) закінчення дітьми слів, початих логопедом.

На таблиці — останні склади слів. Логопед говорить початок слова, дитина добирає необхідний склад, яким закінчує слово.

Наприклад: пи-шу, кли-чу, су-джу, ко-жух, кри-чу, не-су, по-суд, го-луб, аг-рус;

г) читання слів на картках, визначення місця звука [у] у слові.

Слова: шуба, суп, вухо, учень, ручка, булка, фікус, муляр, дуб, буквар, азбука, удав, Україна, тулуб, успіх, зуб;

г) називання за предметними малюнками слів: перший звук — свистячий або сонорний, другий — [у] (за дидактичним матеріалом А. Малярчук).

Наприклад, слова: сумка, сукня, зуби, зупинка, лунка, луска, рука, рубанок.

3. Закріплення матеріалу.

Гра «Добери і назви»

Дібрати і назвати слова зі звуком [у] з різною гучністю.

III. Заключна частина

1. Підсумок заняття.

2. Домашнє завдання.

Читати слова зі звуком [у] в плавному темпі.

ЗАНЯТТЯ 11

Тема. Хорове мовлення.

Мета: навчання вільного, плавного хорового мовлення.

Обладнання: розрізна азбука, орфографічний словник, картки зі словами, віршем.

Хід заняття

І. Підготовча частина '

1. Організаційний момент.

2. Зарядка:

а) вправи на розслаблення в поєднанні з дихальними і го­лосовими:

• покласти руки перехресно на передпліччя — вдих, опус­тити руки — видих;

• нахилити голову назад — вдих, нахилити голову вперед на видиху — а-а-а;

• нахилити голову назад — вдих, нахилити голову вперед на видиху — у-у-у;

• нахилити голову назад — вдих, нахилити голову вперед на видиху — о-о-о;

• нахилити голову назад — вдих, нахилити голову вперед на видиху — а-о-у;

• колові рухи голови на видиху — а-о-у (вимовляти зли­то);

• руки підняти вперед — вдих, опустити і на видиху прого­ворити — па-по-пу-пе-пи;

• руки в сторони — вдих, опустити і на видиху — ба-бо-бу- бе-би;

• те ж саме лівою рукою — па-по-пу-пе-пи;

• те ж саме правою рукою — ба-бо-бу-бе-би;

б) артикуляційні вправи:

• розтягнути кутики губів у сторони — вдих, спокійно і плав­но стулити їх — видих (вдих і видих через ніс);

• витягнути вузький язик до носа — вдих через ніс; опустити язик розслабленим, широким — видих через рот.

II. Основна частина

1. Бесіда:

а) робота з розрізненою азбукою, хорове читання складів (голосно, плавно, протяжно):

• па-по-пу-пе-пи;

• ба-бо-бу-бе-би;

• та-то-ту-те-ти;

• да-до-ду-де-ди;

б) читання важких слів на вказані звуки за словником або картками.

Наприклад, слова: пам'ятник, портфель, пустеля, пейзаж, пи­лосос, багаття, ботаніка, будинок, бензин, битва, талант, торгівля, турист, техніка, тигр, дамба, довжина, дуло, дельфін, диск;

в) складний аналіз слів на дошці (попередні слова), читання цих слів хором;

г) декламування вірша хором: Півдня працював павучок, Наткав павутинок пучок. Почав помаленьку привчати Панчішки плести павучаток.