Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Ответы на екзамен с психологии

.doc
Скачиваний:
93
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
348.67 Кб
Скачать

1. Предмет, завдання і галузі псих. науки. Методологічні принципи і методи псих. дослідження

Психологія - наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення якій знаходимо в цих явищах. Об’єкт- психіка – складна сигнальна система, до якої входять почуття та образи, настанови та мотиви, процеси спілкування та ідеальні предметні дії, емоційні стани та інші психічні властивості. Предмет - закономірності розвитку і проявів психологічних явищ та їх механізми. Завдання - вивченням психологічних фактів і закономірностей, встановлення механізмів психологічної діяльності, розробка методологічних основ, теорії і методик вивчення психологічних явищ; вивчення впливу діяльності на психіку людини, міжособистісні і міжгрупові взаємини; визначення психологічних засобів впливу колективу на особистість та захисту від таких впливів; встановлення закономірностей динаміки працездатності; вивчення закономірностей психологічної підготовки. П. пов’язана з філософією (принципи Ф. в основі П.), природничими, медичними і суспільними (соціологія, історія, політологія) науками. Галузі - заг. П. - загальні закони організації і функціонування психіки, розробляє методологію і теорію П. + військова, вікова, екологічна, зоопсихологія, медична, правова, педагогічна праці, особистості, етноП, спорту, реклами, торгівлі. Принципи - вихідні положення, які обумовлюють взаємодію дослідника із психологічними явищами: п. системності (психіка - система); п. розвитку (дослідження психологічних явищ в їх становленні та формуванні), принцип єдності психіки і діяльності (психіка - внутрішній план діяльності), п. детермінізму (психіка визначається способом життя), п. відображення (суб'єктивне відображення об'єктивного світу). Методологія - система принципів і способів організації теоретичної та практичної псих. діяльності. Метод - сукупність засобів й прийомів вивчення фактів психічних явищ. Методика –втілення методу відповідно до мети дослідження. Класифікація методів (Б. Ананьєв): 1. Організаційні методи. (порівняльний, лонгітюдний (багаторазове обстеження особи) і комплексний (псих. явище вивчають різними засобами). 2. Емпіричні (спостереження, самоспостереження, експеримент, тест, бесіда, анкета, інтерв'ю), 3. Кількісний і якісний методи оброблення даних. 4. Інтерпретаційні методи (генетичний і структурний). Генетичний – інтерпретує матеріал в характеристиках розвитку, структурний - встановлення структурних зв'язків між якостями особистості. Етапи досл. - 1. Підготовчий (виділення теми і проблеми, гіпотези, завдань, підбір літератури. 2. Збір фактичного матеріалу. Обробка і аналіз отриманих результатів. 4. Формулювання виводів і практичних рекомендацій.

2. Структура емоційної сфери. Класифікація емоцій за знаком, формою переживань. Вищі почуття, їх види

Емоції - психічний процес відображення відношення суб'єкта до явищ внутрішнього і зовнішнього світу. Функції – оцінка теперішнього, організація діяльності, закріплення досвіду, синтезування образу, передбачення майбутнього. Еволюційна теорія емоцій Ч. Дарвіна - у вияві емоцій людина подібна до тварин. «Периферична» теорія Джемса Ланге – спочатку фізіологічна зміна-потім емоція. Теорія В. Кеннона - П. Барда – спочатку емоція – потім фізіологічна зміна. Інформаційна теорія емоцій Симонова - емоції виникають внаслідок нестачі чи надлишку відомостей, необхідних для задоволення потреби. За знаком емоції – позитивні (потреби задоволені), негативні, амбівалентні. За формою переживань – власне емоції – емоційна реакція на значимість ситуації, афект - емоційний процес, що стрімко та бурно протікає та має вибуховий характер, настрій - загальний емоційний стан, який забарвлює на певний час діяльність людини, пристрасті - сильне, стійке почуття, яке захоплює людину, володіє нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень в одному напрямі, фрустрація - емоційний стан з дезорганізацією свідомості та діяльності в стані безнадійності, неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію зовні. Властивості емоц. – амбівалентність (одночасно кілька емоцій), полярність, активність, інтенсивність, тривалість, глибина. Вищі почуття - узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції.

Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Їхнім джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття - оцінка вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості. Естетичні — чуття краси в явищах природи, в праці і т.д. Праксичні — переживання людиною свого ставлення до діяльності. Інтелектуальні - ставлення і до пізнавальної діяльності в широкому розумінні (допитливість, пізнавальний інтерес).

3. Охарактеризуйте довільну і вольову дію. Проаналізуйте структуру вольового акту.

Воля – псих-й процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Функції – спонукальна(активність у подолання перешкод) і гальмівна. Довільні дії виникають внаслідок внутрішнього зусилля, вольові дії – свідомо прийнята до виконання за власним рішенням дія. Ознаки вол. дії – свідоме подолання перешкод, наявність вольового зусилля і свідомого рішення, боротьба мотивів. Види вольових дій: зовнішні (зумовлені зовнішніми факторами) і внутрішні, дія-виконання і дія-затримка, самостійні (власна ініціатива) і задані. Структура вольового акту – постановка мети (бажання, прагнення, потяг), боротьба мотивів, прийняття рішення, виконання рішення. Позитивні вольові якості: цілеспрямованість, ініціативність, рішучість, витриманість. наполегливість, самостійність, самовладання, дисциплінованість. Негативні: упертість, навіюваність, нестриманість, імпульсивність (відсутність самовладання). Якості розвиваються у процесі життя та діяльності. порушення волі: абулія – відсутність прагнення до діяльності, пасивність, адинамія, гіпербулія –швидка заміни одних цілей іншими, домінування ситуативних реакцій, гіпобулія - загальне зниження волі, парабулія - мотив не формується або є неадекватним внутрішній природі потреби. У дошк. віці дитина вчиться опановувати свої переживання завдяки формуванню волі: стримувати їх зовнішній вияв або розряджати їх в необразливій формі для оточуючих. Молодший школяр - під впливом вимог починається розвиток стриманості і терпіння як основи дисциплінованого поведінки. Підліток - регулює свою поведінку на основі внутрішньої стимуляції (самостимуляції), але через критичність проявляється упертість.

4. Поняття характеру, його структури і шляхи його формування. Типи акцентуацій характеру

Характер - це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе. Погляди на проблему співвідношення "темпераменту" і "характеру": ототожнення характеру і темпераменту (Кречмер, Ружицький); протиставлення характеру і темпераменту, констатація антагонізму між ними (Вікторов); визнання темпераменту елементом характеру, його ядром, незмінною частиною (Рубінштейн, Городецький); визнання темпераменту природним підґрунтям характеру (Виготський, Ананьєв). Структура х. - зміст і форма. Зміст - матеріальні та духовні потреби, інтереси, ідеали та соціальні установки. Форма - способи прояву ставлень, емоційно-вольових особливостей поведінки. Риси х. - індивідуальні звичні форми поведінки людини. Види: інтелектуальні (розсудливість), емоційні (запальність), вольові риси (рішучість). Властивості х. – повнота (всебічний розвиток структурних розумових, моральних, емоційно-вольових компонентів), цілісність (єдність рис), визначеність (сформованість поглядів, боротьба за них), сила (принциповість і сумлінність). У перші роки життя провідним фактором є наслідування дорослим; у молодшому віці – виховання, у підлітковому віці - самовиховання. Типи х. за Лазурським: 1. прагнуть пристосувати середовище до власних потреб і запитів, 2. Взаємовплив середовища і людини, 3. Пасивне пристосування до середовища Акцентуації х. — крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Типи (за Лічко): 1) інтровертний тип, властиві замкненість, утруднення в спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими; 2) екстравертний тип, притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість; 3) некерований тип - імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозріливий; 4) неврастенічна акцентуація - з домінуванням хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності; 5) сензитивний тип - з надмірною чутливістю, лякливістю, сором'язливістю, вразливістю; 6) демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчутті.

5. Охарактеризувати розвиток психіки у філогенезі. Визначити сутність відмінностей психіки тварин і людини.

Психіка – це здатність мозку відображати об’єктивно і незалежно від свідомості існуючу дійсність. Психіка виникає і розвивається в процесі еволюції матерії. Відображення виявляється в здатності відповідати на зовнішні дії. Розвиток психіки в філогінезі – це перехід від нижчих її стадії до вищих, повніше відображення дійсності, адекватніші форми поведінки. Її поява пов’язана з виникнення найпростіш. НС, яка поступово розвивається. І етап: поява найпрост. дифузної НС – окремі клітини, що переплітались між собою і не мали керуючого центру. ІІ етап: поява вузлової або ланцюгової НС, яка має керуючий центр. ІІІ етап: усклад. НС, поява гол. мозку, що регулює рух кінцівок. ІV етап: розв ЦНС (поступове збільшення об’єму і ролі кори).

Форми поведінки організмів – біологічна, інстинктивна, научіння, інтелектуальна (свідомі дії). Типи поведінки: чутливість – реагування на вплив, інстинкт – природжена реакція, інсайт – раптове розуміння розв’язання проблеми, імпринтинг - необоротний процес пізнання; спроби і помилки; звикання; дослідницька діяльність.

Свідомість – вища, притаманна тільки людині форма відображення об’єктивної дійсності, що опосередкована сусп.-істор. діяльн.людей. Умови виникн. свідомості: 1). Розвиток мозку людини; 2). Спільна продуктивна діяльність людей; 3). Розподіл праці і активізація спілкування, виникн. і використ. мови. Основна передумова виникн. свідомості – розв. мозку. Основний фактор – труд. діяльн.

Відмінність психіки людини і тварини:

1) конкретне практичне мислення твар. робить їх залежними від безпосередньої ситуації. Людина, завдяки абстрактному, логічному мисленню може передбачити події і виконувати їх відповідно до цього.

2) тварини здатні використовувати предмети як знаряддя, але жодна тварина не здатна створити знаряддя праці.

3) Почуття. Тварини також здатні переж. позитив. та негатив. емоції, але лише людина здатна співчувати та співпереживати, насолоджуватись прекрасним.

4) розвиток психіки у тваринному світі – по біологічним законам, а людини детермінується сусп.-історичними умовами.

6. Феномен особистості (індивід, особистість, індивідуальність). Психологічна структура особистості

Особистість - суспільна людина, якій притаманний розвинутий світогляд і активно реалізує своє здібності. Індивід - це окремий представник людського роду. Індивідуальність – поєднання психічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Народившись людина – індивід, у соціальному оточенні стає особ. Психоаналіз З.Фрейд - в несвідомому основні детермінанти особистості - психічна енергія, спонукання та інстинкти. Біхевіоризм (Скіннер) - особистість – сума індивідуальних реакцій. Гуманістична п.(Роджерс,Маслоу) – умова цілісної особистості – гнучка самооцінка. Виготський - основа особ. - самосвідомість, виникає в підлітковий вік. Рубінштейн особ - взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються всі зовнішні діяння. Леонтьєв особ - результат інтеграції процесів, які забезпечують життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. Ананьєв особ — суспільний індивід, Костюк-індивід стає особистістю через формування в нього свідомості та самосвідомості, здатності брати участь у житті суспільства.

Соціальні та біологічні чинники мають системний характер і відіграють на кожному етапі розвитку особ. різну роль. Рушійна сила розвитку – вирішення внутрішніх протиріч. Структура особ. – взаємопов’язані компоненти і чинники внутр. і зовн. характеру. Платонов - нижній рівень- темперамент, статеві, вікові властивості, 2 рівень - особистісні особливості перебігу психічних процесів, 3 рівень - уміння, навички, знання, 4 рівень - переконання, світогляд, ідеали, інтереси, бажання. Петровський – внутрішні псих. процеси – прояви особ. в соц. взаємодії – внески особ. в психіку інших. Рубінштейн – 1 рівень - спрямованість, інтереси, потреби; на 2 — здібності; на 3 — темперамент і характер.

Спрямованість - усталена система найважливіших цільових програм особистості, визначає смислову єдність її ініціативної поведінки. Складові:потреби, мотиви, ідеал, світогляд, інтереси, цінності. Самосвідомість - здатність усвідомити своє «Я», потреби, інтереси, цінності, власну поведінку. Структура: пізнавальна сфера: самоаналіз, самооцінка; емоційна: самоповага, само схвалення; вольова: самоконтроль, самодисципліна. Самооцінка - елемент самосвідомості, характеризується емоційно насиченими оцінками самого себе, власних здібностей, якостей і вчинків. Рівень домагань — бажана самооцінка особистості, виявляється через міру труднощів у досягненні поставленої мети. У системі сусп. відносин особ. має соціальний статус - чітко визначене положення індивіда в соціальній ієрархії групи; позицію - сталу систему ставлень до дійсності; роль – модель поведінки.

7. Порівняти пізнавальні процеси: відчуття, сприймання. Види пороги відчуттів та динаміка, властивості сприйняття.

Відчуття – пізнавальний психічний процес відображення у мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття. Ідеалістичний підхід – відчуття формує розуміння світу, матеріалістичний – зовнішній світ формує відчуття. Дія подразника на рецептор веде до виникнення нервового імпульсу, який по аферентному нерву передається в певні ділянки кори головного мозку. Аналізатор-нервовий механізм з трьох частин: 1) периферійний відділ - рецептор; 2) чутливий нерв проводить збудження в нервові центри; 3) коркові відділи аналізатора, де обробка нервових імпульсів. За розміщенням рецепторів на поверхні тіла або всередині організму види в.:екстероцептивні - забезпечують одержання сигналів із зовнішнього світу і створюють підґрунтя для свідомості(зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові, термічні, больові), інтероцептивні сигналізують про стан внутрішніх процесів і органів організму, пропріоцептивні – регуляція рухів ( кін естетичні, статичні). Властивості в.: якість - відрізняє в. від інших видів відчуттів; інтенсивність - сила діючого подразника, тривалість - часова характеристика, просторова локалізація - в. залежить просторового розміщення подразника. Чутливість – величина інтенсивності в. Поріг чутливості - залежність між інтенсивністю відчуття та силою подразника. Диференціальний поріг – відчуття розходження в силі двох однотипних подразників. Закон Бугера-Вебера - зміна відчуття за умов зміни інтенсивності подразника виникає при збільшенні початкового подразника на деяку постійну його частку. Нижні і верхні абсолютні пороги в. характеризують межі людської чутливості. Зміна чутливості аналізатора в результаті його пристосування до діючого - адаптація. Підвищення чутливості аналізаторів під впливом внутрішніх факторів - сенсибілізація. Відчуття викликають додаткові відчуття – синестезія.

Сприймання - відображення предметів та явищ у сукупності їх властивостей і частин при безпосередньому їх впливові на органи чуття,грунтується на минулому досвіді людини у вигляді уявлень та знань. Фізіологічною основою є умовно рефлекторна діяльність внутрішньоаналізаторного та міжаналізаторного комплексу нервових зв'язків. Перцептивна дія - зорове вивчення предмета, конструювання образу, рівні дії – знаходження,розрізнення, ідентифікація, впізнавання. Властивості: предметність - здатність відображати об'єкти та явища світу у формі окремих предметів, константність - відносна постійність властивостей предметів при зміні віддалі, ракурсу; вибірковість - виокремлення окремих предметів та явищ з навколишнього середовища; цілісність - внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі, структурність - відтворення структури предмета, осмисленість - усвідомлення об'єкта сприймання, апперцепція - залежність сприймання від особливостей її особистості, від індивідуального досвіду. Ілюзія с.-хибне сприймання дійсності через особисту оцінку дій. Складні форми сприймання – с. простору (форми, віддаленості в глибину, розміру, напрямку), сприймання часу (послідовності, тривалості, напрямку), с. руху (індукований рух – зорова ілюзія руху нерухомого предмета, автокінетичний рух – зор. ілюзія руху при фіксованому погляді на точку, що світиться в темряві, стробоскопічний рух – злиття рухів предмету, що швидко рухається ).

8. Поняття про пам'ять, теорії, види, процеси пам’яті

Пам'ять - психічний процес, полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності. Асоціативна теорія – п. - це встановлення зв’язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. ГештальП. - головним у створенні зв’язків є організація матеріалу, яка визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом подібності за формою. Діяльнісна т. - хар-ки п. складаються в процесі діяльн., залежать від включення запам’ятовуваного в процес виконання завдань та його ролі в досягненні мети. Фізіологічні т.- п. – це утворення тимчасових нервових зв’язків. Біохімічна т. - нервові клітини моделюють сприйнятий об’єкт у вигляді просторово-часової нервової структури. Біхевіоризм - для успішного запам'ятовування підкріпити процес запам'ятовування стимулом. Психоаналіз – позитивні події краще запам’ятовуються.

Види. Рухова п. – п. на рухи. Образна п. – в основі відчуття, сприймання, уявлення. Емоційна п. - пам'ять на емоції, відчуття. Словесно-логічна п. – п. на думки, судження. Короткочасна п. - дуже коротке збереження після одноразового нетривалого сприйняття і негайного відтворення. Довготривала п. - тривале збереження інформації після багатократного повторення і відтворення. Оперативна п. - мнемічні процеси, що обслуговують діяльн. людини. Мимовільна п. - запам'ятовування і відтворення, в якому відсутня спеціальна мета щось запам'ятати чи пригадати.Довільна – ставиться така мета.

Процеси: запам'ятовування - збереження сприйнятої інформації. Механічне запам'ятовування - запам'ятовування без усвідомлення логічного зв'язку між різними частинами матеріалу. Прийоми осмисленого запам’ят. – виділення головного, групування, складання плану, порівняння, повторення. прийнята людиною інформація не лише запам'ятовується, але й зберігається в пам'яті певний час. Збереження – зберігання інформації в пам’яті. Відтворення - розкриття збереженої в пам’яті інформації, форми – впізнання, згадування. Забування - неможливість згадати або відтворити сприйняту раніше інформацію, залежить від об’єму інформації, негативний вплив наступної діяльності, вік. хвороби нервової системи, сильні психічні та фізичні травми, сторонні подразники, втома. Індивідуальні особливості пам’яті – відмінності в продуктивності заучування і видів типів пам'яті. Порушення пам’яті – амнезія, гіпермнезія (людина нічого не забуває), парамнезія (помилкові спогади).

9. Поняття уваги, її теорії, види, властивості

Увага –особлива форма псих. діяльності, яка виявл. у спрямованості та зосередженості свідомості на значущих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях. Теорії. Моторна (Рібо та Ланге) – рух посилює увагу. Структуралізм (Вундт) – увага – це стан свідомості, характеризується ясністю, чіткістю наявного в ній змісту або перебігу процесів. Біхевіоризм - увага - це установка організму щодо зовнішніх стимулів. Діяльнісна т. (Гальперін) – увага для контролю за змістом дій, не має результату. Функції: 1) спрямованість діяльності; 2) зосередження та заглиблення в діяльність; 3) контроль та регуляція діяльності. Фізіологічні механізми уваги пов'язані із збудженням одних нервових центрів і гальмуванням інших. Властивості: стійкість- утримання необхідної інтенсивності ув. протягом тривалого проміжку часу; переключення - здатність швидко вимикатися з одних установок і включатись в нові, відповідаючі умовам, що змінилися; розподіл - можливість одночасно здійснювати декілька дій, об'єм – кількість об'єктів, які можуть бути одночасно сприйняті з однаковим ступенем ясності, концентрація - ступінь зосередженості. Види: мимовільна - зосередженість на об'єкті або дії без вольового зусилля і спеціального завдання, довільна - зосередженість на із спеціально поставленою метою і за допомогою вольового зусилля, післядовільна - зосередженість не вимагає спеціального вольового зусилля, а підтримується інтересом. Форми: зовнішня - спрямування органів чуття на об'єкт сприйняття, внутрішня – спрямована на аналіз діяльності психічних процесів.

10. Поняття про уяву та мислення. Процеси, форми, види, індивідуальні особливості мислення

Уява – процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала. Фізіологія - утворені протягом життя нервові зв'язки об'єднуються в нові системи. Функції: уявлення дійсності, регулювання емоційних станів та пізнавальних процесів, формування внутрішнього плану дій. Види: мимовільна - створення образів не спрямовується спеціальною метою; довільна – процес уяви спрямовується спеціальною метою створити образ певного об’єкта, ситуації; творча - створення нових оригінальних образів, репродуктивна –створення образів нових об’єктів на основі словесного опису чи графічного зображення; художня (створює чуттєві образи); наукова (побудова гіпотез). Особлива форма уяви – мрія-процес створення образів бажаного майбутнього. Аглютинація - з'єднання непоєднуваних в реальності якостей, властивостей; гіперболізація - збільшення або зменшення предмета; загострення - підкреслення ознак предметів; схематизація - згладжування відмінностей предметів; типізація - виділення суттєвого в однорідних явищах та втілення його в конкретному образі.

Мислення –опосередковане і узагальнене відображ. істотних і закономірних зв'язків і відносин між предметами і явищами об'єктивної реальності. Операції: аналіз - уявне розкладання цілого на частини, синтез - уявне з'єднання частин, предметів, порівняння – встановлення схожості або відмінність між предметами на основі уявного виділення їх частин, узагальнення - уявне виділення в предметах загального і поєднання їх один з одним, систематизація - уявний розподіл предметів по групах залежно від їх схожості і відмінності, абстрагування - відділення властивостей предметів і їх ізольований розгляд. Форми: поняття - відображає загальне, істотне в предметах і явищах дійсності; судження - це ствердження або заперечення зв'язків між предметами або явищами; умовивід - з одного чи кількох суджень виводиться нове. Види: наочно-дієве (дошкільний вік) – мис. операції відбуваються в діях з конкретними предметами; наочно-образне (6-9 років), основною одиницею мислення є образ; словесно-логічне (абстрактне) у підлітків, основною одиницею є поняття. Дискурсивне м. - обгрунтоване попереднім знанням мислення, інтуїтивне - розумовий процес без суворого логічного доведення. Теоретичне м.- будує теоретичні системи знання, Практичне м. нерозривно зв'язано з конкретними діями. Творче м. - дає принципово нове вирішення проблеми, що приводить до нових ідей, відкриттів. Репродуктивне м. - вирішення проблем за наявним зразком.

11. Предмет, завдання і методи вікової психології. Лонгітюдний і близнюкові методи.

ВП. – галузь псих. науки, яка вивчає закономірності розвитку людини в онтогенезі, основні стадії її розвитку, критичні і сенситивні періоди. Психологічний вік – відносно замкнуті цикли розвитку, які мають свою структуру й динаміку, складові: соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності дитини в цей період, психологічні новоутворення; кризи розвитку. Предмет - вікова динаміка психіки людини. Завдання: 1) досліджує законом. розвитку людини на різних етапах її індивідуального життя: 2) виявляє структурні зміни, новоутворення, які виникають з віком у псих. діяльності людини і свідчать про переходи від нижчих до вищих ступенів розвитку. 3) розкриває умови, що визначають процес розвитку, співвідношення у цьому процесі природних (спадковості, дозрівання організму та ін.) і суспільних факторів, з допомогою яких реалізуються можливості псих. розвитку людського індивіда. Структура: дитяча псих., псих. молодшого школяра, псих. підлітка, псих. ранньої юності, псих. дорослої людини та геронтопсих. Пов’язана з загальною П. – використовує її понятійний і категоріальний апарат; з пед.П. – вивчає роль навчання і виховання; з соц.. П. – вивчає розвиток особи у спільноті; з фізіологією – вплив системи організму на психіку.

Методи:: Організаційні: порівняльний (метод вікових та поперечних зрізів), лонгітюдний, комплексний (вивч. компон. у взаємозв’язку). Емпіричні: Спостереження, експеримент (лабораторний, польовий, природний, формуючий чи психолого-педагогічний) Психодіагностичні: тести, бесіда, анкети, інтерв’ю, аналіз процесів і продуктів діяльності, біографічний метод. Методи обробки даних: кількісний і якісний.

Лонгітюдний метод - проведення досліджень на одних і тих же випробовуваних або групах випробовуваних в багатократному, регулярному і систематичному спостер. і вивченні. Близнюковий метод - у порівнянні даних про психічний розвиток однояйцевих близнюків, отриманих з допомогою спостереження та експерименту.

12. Проаналізуйте проблему періодизації психічного розвитку особистості та її критерії (за Л.С. Виготським). Розкрийте основні сензитивні. кризові та літичпі періоди психічного розвитку.

Вік – рівень фізичного розвитку. Психологічний вік – відносно замкнуті цикли розвитку, які мають свою структуру й динаміку, складові: соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності дитини в цей період, психологічні новоутворення; кризи розвитку. Віковий період розвитку - своєрідний ступінь псих. розвитку з властивими для нього відносно стійкими якісними особливостями. Л. Виготський визначає періоди за психолого-педагогічними критеріями, які включають характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку: ранній (0-3р) і дошкільний (3-6) вік; молодший шкільний вік (6-10); середній шкільний, або підлітковий вік (10-15); старший шкільний, або юнацький вік (15-22). Соціальна ситуація розв. - умови природного і соціального середовища, в яких людина живе, навчається, працює, реалізує потенціальні можливості свого розвитку. Посилення розбіж-ності потребо-вольової сфери дитини та її операційних можлив.викликає зміну провідної діяльності – дільн., в якій формуються необхідні для подолання цієї суперечності псих-і новоутворення. Кожному періоду дитинства - своя провідна діяльність: безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим для немовлят, предметно-маніпулятивна діяльність у ранньому віці, рольова гра у дошкільний період, учбова діяльність для молодших школярів, інтимно-особистісне спілкування для підлітків, учбово-професійна діяльність для періоду ранньої юності. Сензитивні періоди – найбільш сприятливі періоди для становлення окремих видів психічної діяльності. Літичні (стабільні періоди) - зміни у дитячій психіці накопичуються повільно і поступово, критичні періоди) – зміни відбуваються бурхливо й швидко. Критичні періоди – криза новонародженості, 1, 3, 7, 13 р. Особливості: 1) їх межі розмиті 2) апогей кризи для оточуючих виявляється у зміні поведінки дитини, її "важковиховуваності". 3) розвиток під час кризи має переважно негативний характер.