Фази розвитку стресу (субсиндроми стресу) Емоційно-поведінкові реакції стресу

Були виокремлені дві основні групи людей, що відрізняються або посиленням (перша група) або зменшенням (друга група) емоційно-рухливої, поведінкової активності при короткочасних, але достатньо інтенсивних екстремальнихвпливах.біологічне призначення цих реакцій - сприяти за рахунок прискорених та посилених захисних (або агресивних) дій попереджати несприятливий розвиток стресогенної ситуації.

Захисні поведінкові акти можуть бути різних рівнів складності: здригання або завмирання при гучному звуку, хапаючі рухи рукою в пошуках опори при падінні, відсмикування руки (рефлекторні дії), емоційно-рухове пожвавлення при загрозі небезпеки, вибігання із палаючого будинку (складні організовані дії), намагання заступити собою дитину (соціально-обумовлені дії). Надмірна активізація поведінки може привести до помилкових дій і навіть до дезорганізації діяльності.

Таким чином, активізація поведінки може бути адекватнбю або неадекватною до виходу із стресогенної ситуації.

Структура емоційно-рухового реагування на короткочасний стресор.

Перша фаза ("програмного реагування") - реалізація філо- або онтогенетично сформованої програми адаптаційних, захисних реакцій, дій у відповідь на екстремальний вплив. Емоції першої фази - переляк, гнів і т.д. На цій фазі мобілізуються енергетичні та "організаційні" ресурси для здійснення дій, що прогнозуються при тій чи іншій ситуації.

Друга фаза ("ситуаційного реагування"). Характер захисних дій та супроводжуючих їх емоцій в цій фазі залежить від суб'єктивного сприйняття суб'єктом ефективності дій, здійснених на першій фазі. Емоції другої фази - почуття задоволення та радості, ейфорія (позитивні, екстатичні) або збентеження, прикрість. Відновленню фізіологічного та психологічного гомеостазу післд переживань, що сталися під час першої фази сприяють і негативи? і позитивні емоційні реакції першої фази. Але при надмірності навіть позитивних емоцій їх можуть замінити негативні емоційні переживання (почуття смутку, душевної спустошеності).

Зміна першої фази комплексу емоційно-рухової активності другою його фазою має місце при реалізації різних по складності та по тривалості дій, при закінченні різних по характеру та масштабу стресогенних ситуацій, при завершенні напруженої праці. Це властиво дітям, у яких ще немає критичного відношення до прогнозу власних дій. Це буває у людей, наділених здібностями та енергією, що забезпечують успішність більшості їх починань.

Пасивне емоційно-поведінкове реагування при стресі.

Для осіб, віднесених до другої групи, при достатньо сильних короткочасних екстремальних впливах характерно зниження емоційно-рухової активності, змqцшeння спонукальної ролі -■ вольових процесів. Наслідком цього є формування пасивного емоційно-рухового реагування, тобто пасивна форма емоційного синдрому стресу.

Якщо активне реагування направлено на видалення екстремального фактора (агресія, втеча), то пасивне реагування - на його переочікування. Під час критичних ситуацій від людини може вимагатися у одних випадках прискорення її діяльності, в інших, навпаки, виконання ним ролі пасивного спостерігача. Тому слід розрізняти пасивне поведінкове реагування,

адекватне вимогам зниження шкідливості стресора,. і надмірне або недоречного зниження рухової активності, що знижує ефективність пасивного реагування як захисного механізму, перешкоджає необхідній у цьому випадку діяльності. Наприклад, розгубленість оператора , що щойно дізнався про аварію. В цьому випадку маємо первинне пасивне реагування, яке виникло при поступанні інформації. Пасивне реагування, що змінює стресогенну активну поведінку - вторинне.

Пасивне реагування при достатній тривалості та силі стресора виникає практично у всіх людей, і в тих, хто намагався активно видаляти короткочасний стресор і в,тих, хто пасивно переочікував його. Але вторинне пасивне реагування не є універсальним виявленням людини при тривалому стресі. Людина може подолати фізіологічну слабкість, підвищити свою працездатність шляхом свідомого посилення вольових імпульсів.

Активність, пасивність поведінки при стресі зумовлюється поєднанням внутрішніх та зовнішніх факторів. До перших відносять вроджену схильність людини до активної чи пасивної поведінки в критичних ситуаціях, а також минулий досвід зіткнення з подібними ситуаціями.

Вірогідність виникнення в екстремальних ситуаціях активної чи пасивної поведінки не корелює з показниками типів вищої нервової діяльності особистісними показниками, визначеними в не екстремальних умовах або при моделюванні цих умов в лабораторному експерименті.

Зовнішнім фактором, що визначає активність або пасивність суб'єкта є екстремальність впливу на нього зовнішнього середовища, відображена в перцептивно-когнітивних Системах суб' екта.

Виявлення пасивної чи активної форми адаптаційної емоційно-рухливої активності визначається сукупним поєднанням індивідуальної схильності суб екта до активного чи пасивного реагування та реалізуючої цю схильність екстремальності стресора, яка суб'єктивно усвідомлено чи неусвідомлено оцінюється реагуючим на неї індивідом. Яке, активне чи пасивне реагування більш доцільне в екстремальній ситуації? Достатньо сильну несприятливу дію неможливо довго витримувати бо наступить виснаження адаптаційних резервів.Більш раціонально активними діями усунути екстремальний фактор за короткий строк. Якщо для цього немає ефективного способу, залишається перечекати поки несприятливий фактор або сам зникне, або стане зрозумілим, як активно видалити його. Пасивна тактика більш доцільна в ситуації, екстремальність яка створюється тривалістю стресора, а не силою його дії. Критерій доцільності - успішність запобігання, усунення несприятливого для індивіда фактора і ефективність оволодіння сприятливим.