Кузьм-Омел_Педагогика_С_405_440_Словник

словник

ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

Учитель і суспільство
1. Професія	(лат. professio — офіційно зазначене занят­тя) — вид трудової діяльності, що вимагає певних знань та трудових навичок і є джере­лом існування, життєдіяльності.
2. Спеціальність	— необхідна для суспільства обмежена га­лузь застосування фізичних і духовних сил людини, що дає їй можливість отримати не­обхідні засоби для життя; комплекс набу­тих людиною знань і практичних навичок для заняття певним видом діяльності.
3. Педагогічна майстерність	— досконале творче виконання учителем-вихователем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оп­тимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, за­безпечення високого рівня інтелектуально­го і морально-духовного розвитку.

406

Словник педагогічних термінів

4. Педагогічна техніка	(гр. technike — вправний, досвідчений) — сукупність раціональних засобів та особли­востей поведінки учителя-вихователя, спря­мованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окремим учнем чи всім класним колективом відповідно до поставленої мети вихователя і конкретних об'єктивних та суб'єктивних передумов (вміння в галузі культури мовлення; володіння своїм тілом, мімікою, пантомімою, жестами; вміння одя­гатися, слідкувати за своєю зовнішністю; дотримання темпу і ритму роботи; вміння спілкуватися; володіння психотехнікою).
5. Психотехніка	— напрям у психології, що розробляє питан­ня застосування знань про психічну діяль­ність людини у процесі розв'язання прак­тичних завдань виховання особистості лю­дини.
6. Професіо-грама	— опис вимог, соціально-психологічних і фі­зичних особистісних якостей, які висуває певна професія.
Предмет і завдання педагогіки
1. Педагогіка	(гр. paisec — діти; aho — веду) — наука про навчання, освіту і виховання людей відповід­но до потреб соціально-економічного роз­витку суспільства.
2. Виховання	— цілеспрямований і організований процес формування особистості.
3. Навчання	— двосторонній процес діяльності учителя й учнів, спрямований на оволодіння знання­ми, уміннями і навичками, інтелектуальний розвиток особистості, формування науково-

Словник педагогічних термінів

407

	го світогляду, оволодіння методами пізна­вальної діяльності.
4. Освіта	— сукупність знань, умінь і навичок, набу­тих у навчальних закладах або шляхом са­моосвіти, а також сам процес оволодіння знаннями.
5. Народна педагогіка	— галузь емпіричних педагогічних знань і народного досвіду, які відображають погля­ди на систему, напрями, форми, засоби вихо­вання і навчання підростаючого покоління.
6. Етпопеда-гогіка	(гр. ethnos — плем'я, народ) — наука, що вивчає особливості розвитку і становлення народної педагогіки.
7. Сурдопеда­гогіка	(лат. surdus — глухий + педагогіка) — га­лузь педагогіки (зокрема дефектології), що займається проблемами розвитку, навчання і виховання дітей з вадами слуху.
8. Тифлопеда­гогіка	(гр. typhlos — сліпий + педагогіка) — га­лузь педагогіки (зокрема дефектології) про особливості виховання і навчання дітей з вадами зору.
9. Олігофрено-педагогіка	(гр. oligos — малий + phren — розум + пе­дагогіка) — галузь педагогічної науки, яка займається вихованням і навчанням розу­мово відсталих дітей.
10. Логопедія	(гр. logos — слово + paideia — виховання, навчання) — наука, яка вивчає порушення мови і займається корекцією мовних де­фектів.
11. Педологія	(гр. pais — дитина + logos — вчення) — на­ука про дитину, особливості її анатомо-фізіо-логічного, психічного і соціального розвитку.

408

Словник педагогічних термінів

12. Функції педагогіки	(лат. functio — виконання, завершення) — чітко окреслені напрями і види діяльності, пов'язані з завданнями всебічного гармо­нійного розвитку особистості.
13. Методи дослідження	(гр. methodos — шлях, спосіб) — прийоми, способи та процедури емпіричного і теоре­тичного пізнання явищ і процесів педаго­гічної дійсності.
Розвиток і формування особистості
1. Людина	— біологічна істота типу homo sapiens (лю­дина мисляча) яка характеризується фі-зіолого-біологічними ознаками: прямою хо­дою, розвиненими черепною коробкою, перед­німи кінцівками та ін.
2. Особистість	— соціально-психологічне поняття; людина, яка характеризується з соціально-психоло­гічного погляду у першу чергу рівнем роз­витку психіки, здатністю до засвоєння со­ціального досвіду, можливістю спілкувати­ся з іншими людьми.
3. Індивіду­альність	— людина, особистість, яка вирізняється су­купністю рис, якостей, своєрідністю психіки, поведінки і діяльності, що підкреслюють її самобутність, неповторність.
4. Розвиток	— специфічний процес змін, результатом якого є виникнення якісно нового, поступаль­ний процес сходження від нижчого до ви­щого, від простого до складного, накопичен­ня кількісних змін і перехід їх в якісні.
5. Види розвитку людини	біологічний (фізичний), психічний, соці­альний.

Словник педагогічних термінів

409

6. Формування	(лат. formo — утворюю) — становлення лю­дини як особистості, яке відбувається в ре­зультаті розвитку та виховання і має певні ознаки завершеності.
7. Спадковість	— здатність біологічних організмів переда­вати своєму потомству певні задатки.
8. Задатки	— деякі генетично детерміновані анатомо­фізіологічні особливості мозку і нервової системи, які є індивідуально-природною пе­редумовою процесу розвитку і формування особистості.
9. Ген	(гр. genos — рід, походження, спадковий) — елементарна одиниця спадковості, носій за­датків.
10. Успадкування біологічне	— процес отримання наступними поколін­нями від біологічних батьків через генно-хромосомну структуру певних задатків.
11. Акселерація	(лат. acceleratio — прискорення) — приско­рення фізичного розвитку дітей, зокрема зро­сту, ваги, статевого дозрівання.
12. Ретардація	(лат. retradatio — затримка, уповільнення) — відставання дітей у розвитку.
13. Клонування	(гр. klon — паросток, пагін) — метод виро­щування біологічних організмів з однієї клітини із застосуванням клітинної куль­тури.
14. Рушійна сила розвитку	— результат протиріч між біологічними, фі­зичними і психічними потребами та наяв­ним рівнем фізичного, психічного і соціаль­ного розвитку особистості.

410

Словник педагогічних термінів

Мета і завдання виховання
1. Мета виховання	— ідеальне передбачення кінцевих резуль­татів виховання.
2. Завдання виховання	— забезпечення всебічного гармонійного роз­витку особистості.
3. Всебічне виховання	— виховання, яке передбачає формування в особистості певних якостей щодо вимог ро­зумового, морального, трудового, фізичного й естетичного виховання.
4. Гармонійне виховання	передбачає, щоб якості щодо вимог складо­вих виховання (розумового, морального, тру­дового, фізичного, естетичного) доповнювали одна одну, взаємно збагачувалися.
5. Національне виховання	— історично зумовлена і створена самим народом система виховних ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, які спрямовані на доцільну організацію діяльності членів суспільства, у процесі якої відбувається про­цес оволодіння морально-духовними цінно­стями народу, забезпечується єднання і спад­коємність поколінь, соборність народу.
6. Комплексний підхід до виховання	— підхід до виховання, що передбачає єдність мети, завдань і засобів її досягнення шляхом діяльності різних соціальних інститутів (сім'ї, навчально-виховних закладів, засобів масо­вої інформації).
Система освіти в Україні
1. Система освіти	— сукупність навчально-виховних та куль­турно-освітніх закладів, які здійснюють ос­віту і виховання громадян.

Словник педагогічних термінів

411

2. Принципи освіти	(лат. рrіпсіріит — начало, основа) — це вихідні положення, що лежать в основі діяль­ності усієї системи освіти в Україні та її структурних підрозділів.
3. Дошкільна освіта і виховання	— початковий структурний компонент сис­теми освіти, який забезпечує розвиток і ви­ховання дітей в родині та дошкільних ви­ховних закладах (дитячих яслах, садках).
4. Загальна середня освіта	— провідна складова системи освіти, що забезпечує освіту і виховання дітей 6—18 ро­ків, підготовку їх до отримання професійної освіти та трудової діяльності.
5. Професійно-технічна освіта	— освіта, що забезпечує здобуття громадянами певної професії відповідно до їх покликан­ня, інтересів та здібностей, соціальну підго­товку до участі у продуктивній праці.
6. Вища освіта	передбачає забезпечення фундаментальної, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціаль­но-культурного процесу, формування інтелек­туального потенціалу суспільства.
7. Позашкільна освіта і вихо­вання	— складові системи освіти, спрямовані на за­безпечення потреб людини у задоволенні інтересів та схильностей, здобуття дітьми до­даткових знань, умінь та навичок, розвиток інтелектуальних потенційних можливостей, сприяють майбутньому професійному вибо­ру особистості.
Дидактика, її категорії
1. Дидактика	(гр. didaktikos — навчаю) — галузь педаго­гіки, яка розробляє теорію освіти і навчання.

412

Словник педагогічних термінів

2. Категорії дидактики	(гр. kategoria — ствердження, основна й за­гальна ознака) — загальні поняття, що відоб­ражають найбільш суттєві властивості і відношення предметів, явищ об'єктивного світу; розряд, група предметів, явищ, які об'єднані спільністю певних ознак.
3. Методоло­гічні основи дидактики	— наукові засади, що обґрунтовують зако­номірності, шляхи пізнавальної діяльності людини.
Процес навчання
1. Методологічна основа процесу навчання	— філософська теорія пізнання: від живо­го споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики.
2. Функції навчання	(лат. functio — виконання, звершення) пе­редбачають виконання освітньої, виховної і розвиваючої дій.
3. Рушійна сила навчального процесу	— результат протиріч між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем знань, умінь і навичок, з іншого боку.
4. Логіка навчального процесу	— оптимально-ефективний шлях руху пі­знавальної діяльності людини від початково­го рівня знань, умінь, навичок і розвитку до потрібного рівня знань, умінь, навичок і роз­витку. Вона охоплює ряд компонентів: усві­домлення і розуміння навчальних завдань; самостійна діяльність спрямована на оволо­діння знаннями; визначення законів і пра­вил; формування умінь і навичок; застосу­вання знань на практиці; аналіз та оціню­вання навчальної діяльності учнів.
5. Мотиви навчання	(фр. motif, від лат. moveo — рухаю) — внут­рішні психічні сили (рушії), які стимулю-

Словник педагогічних термінів

413

	ють пізнавальну діяльність людини. Види мотивів: соціальні, спонукальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, меркантильні.
6. Структура процесу учіння	— структура, що містить у собі ряд взаємо­пов'язаних і взаємозумовлених компонентів: сприймання (безпосереднє, опосередковане), розуміння (усвідомлення, осмислення, осяян­ня), запам'ятання, узагальнення і системати­зація, застосування, дієва практика як по­штовх до пізнання і критерій істинності здо­бутих знань.
7. Тип навчання	— спосіб і особливості організації мислите-льної діяльності людини. В історії шкіль­ництва виділились такі типи навчання: дог­матичний, пояснювально-ілюстративний, про­блемний.
8. Догматичний тип навчання	— тип навчання, що характеризується такими особливостями: учитель повідомляє учням певний обсяг знань в готовому вигляді без пояснення; учні заучують знання без усві­домлення та розуміння і майже дослівно відтворюють завчене.
9. Пояснювально-ілюстративний тип навчання	характеризується тим, що учитель повідом­ляє учням певний обсяг знань, пояснює сутність явищ, процесів, законів, правил та ін. з вико­ристанням ілюстративного матеріалу; учні мають свідомо засвоїти пропоновану порцію знань і відтворити на рівні глибокого розу­міння; вміти застосувати знання на практиці.
10. Проблемний тип навчання	вирізняється тим, що учитель створює певну пізнавальну ситуацію, допомагає учням виді­лити проблемну задачу, зрозуміти її і "при­йняти"; організовує учнів на самостійне ово­лодіння новим обсягом знань, які необхідні

414

Словник педагогічних термінів

	для розв'язання задачі; учитель пропонує ши­рокий спектр використання набутих знань на практиці.
11. Засоби навчання	— предмети шкільного обладнання, які ви­користовуються у процесі навчально-вихов­ної роботи (книги, зошити, таблиці, лабора­торне обладнання, письмове приладдя та інше).
12. Модульне навчання	(лат. modulus — міра) — така організація навчального процесу, яка скерована на за­своєння довершеного блоку адаптованої інформації і забезпечує оптимальні умови соціально-особистісного зростання учасників педагогічного процесу.
13. Закономірно­сті навчання	— принципи, що виражають найбільш необ­хідне, суттєве, істотне, загальне для органі­зації навчання.
14. Оптимізація процесу навчання	(лат. optimus — найкращий, найзручніший) — процес створення найбільш сприятливих умов (добір методів, засобів навчання, забез­печення санітарно-гігієнічних умов, емоцій­них чинників та ін.) для отримання бажа­них результатів без додаткових витрат часу і фізичних зусиль.
15. Інтенсифіка­ція навчаль­ного процесу	(фр. intensification, від лат. intensio — на­пруження + facio — роблю) — напруження, активізація розумових можливостей особи­стості з метою досягнення бажаних резуль­татів.

Словник педагогічних термінів

415

Принципи навчання
1. Принципи навчання	(лат. рrіпсіріит — основа, начало) — осно­воположні ідеї, вихідні положення, які ви­значають зміст, форми і методи навчальної роботи відповідно до мети виховання і зако­номірностей процесу навчання.
2. Правила навчання	— регулятивні міркування про конкретні дії вчителя та учнів з метою реалізації ви­мог того чи іншого принципу.
Зміст шкільної освіти
1. Зміст освіти	— чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими людина оволодіває у певно­му навчальному закладі.
2. Види освіти	— загальна, політехнічна, професійна.
3. Загальна освіта	— оволодіння знаннями з основ наук і під­готовка учнів до отримання професійної освіти.
4. Політехнічна освіта	(гр. poly — багато + techne — мистецтво, майстерність, вправність) — один із видів освіти, завданнями якого є: ознайомлення з різноманітними галузями виробництва; пі­знання сутності багатьох технологічних про­цесів; оволодіння певними вміннями і на­вичками обслуговування найпростіших тех­нологічних процесів.
5. Професійна освіта	— освіта, спрямована на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, що необхідні для ви­конання завдань професійної діяльності.
6. Рівні освіти	— рівні, що передбачають поступовість отри­мання загальноосвітньої і професійної підго­товки шляхом проходження певних етапів:

416

Словник педагогічних термінів

	початкова освіта, базова загальна освіта, пов­на середня освіта, професійно-технічна осві­та, базова вища освіта, повна вища освіта.
7. Знання	— ідеальне вираження в знаковій формі об'єктивних властивостей і зв'язків світу природного і людського; результат відобра­ження оточуючої дійсності.
8. Уміння	— здатність людини свідомо виконувати певну дію на основі знань; вміння і го­товність застосувати знання у практичній діяльності на засадах свідомості.
9. Навички	— застосування знань на практиці, що здійснюється на рівні автоматизованих дій шляхом багаторазових повторень.
10. Навчальний предмет	— дидактично обґрунтована система знань, умінь та навичок, виокремлених з відповід­ної вузької галузі науки чи мистецтва для вивчення у навчальному закладі.
11. Навчальний план	— документ, в якому визначається для кожного типу загальноосвітніх навчально-виховних закладів перелік навчальних пред­метів, порядок їх вивчення за роками, кількість годин на тиждень на їх вивчення, структура навчального року.
12. Державний компонент навчального плану	визначає перелік навчальних дисциплін, який є обов'язковим для вивчення у всіх загально­освітніх навчально-виховних закладах.
13. Шкільний компонент навчального плану	має рекомендаційний характер і передба­чає перелік навчальних дисциплін, які мо­жуть бути включені до робочого навчаль­ного плану за рішенням ради школи (гім­назії, ліцею).