Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка

Факультет філології та журналістики

Кафедра світової літератури

МАТЕРІАЛИ НАВЧАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРНО-КРАЄЗНАВЧОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ

Зібрала Студентка І курсу Групи Ін-17 Тягло Олени Станіславівни

Науковий керівник Тарасова Н.І.

Полтава-2014

Зміст

Вступ

І Літературно – краєзнавчий етап

1.1 Біографічні відомості про творця…………………………………………………5

1.2 Полтавський літературно-меморіальний музей В. Короленка………………….7

ІІ Фольклорно - краєзнавчий етап

2.1 Історія рідного міста – Полтави……………………………………………….....14

2.2 Відомості про збирачів фольклору………………………………………………17

2.3 Зібраний фольклор………………………………………………………………..18

ІІІ Висновок………………………………………………………………………………...35

IV Список використаних джерел…………………………………………………………36

V Додаток………………………………………………………………………………….37

Вступ

Перший навчальний рік у Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка промайнув дуже швидко, але дуже цікаво. Не менш цікавим виявився і кінець року. Після здачі всіх заліків та екзаменів на нас чекала літературно-краєзнавча практика.

Такий вид практики є дуже цікавим та важливим. Адже молоде покоління почало забувати про своє коріння. Про народні прикмети та повір’я, вірші та казки на яких зростали наші дідусі та бабусі. Ми вже не пам’ятаємо українських народних пісень, які раніше лунали з кожного двору.

Проходячи практику ми дізналися багато нового про культуру та звичаї рідного краю. Усвідомили важливість народних традицій та історії. Ми повинні намагатись зберегти та передати нащадкам якомога більше. І найголовніше виховувати в них любов до рідної землі.

Мета практики:

- наукова: отримати нові знання з місцевого фольклору, дізнатись більше про минуле та сьогодення свого краю.

- навчальна: уміння самостійно накопичувати, аналізувати та систематизувати матеріал.

- виховна: пробудити в студентах почуття до прекрасного, розвинути почуття патріотизму та гордості за рідний край і його видатних митців.

- педагогічна: розвинути навики професійного спілкування з людьми, знайти нові відомості про видатних діячів рідної землі, щоб у майбутньому передавати ці знання і прививати повагу до таких людей.

- розвивальна: розвити вміння практично реалізовувати всю теоретичну інформацію.

- естетична: збагатити внутрішній світ студентів, дати їм можливість відчути себе частиною прекрасного.

Отже для нас, як для майбутніх вчителів, ця практика є дуже корисною. Вона дає можливість побувати в музеях Полтавщини, на котрі, інколи, зовсім не вистачає часу. Таке закінчення року є дуже вдалим, адже практика поєднує в собі практичне навчання та морально естетичний відпочинок.

І Літературно – краєзнавчий етап

1.1 Біографічні відомості про творця.

Письменник яскравого таланту, В.Г. Короленко увійшов в історію літератури як автор численних повістей і оповідань, художніх нарисів, чотиритомної „Історії мого сучасника”, як критик і публіцист. Деякі твори В.Г.Короленка можна поставити поряд з найвизначнішими досягненнями світової літератури. Його творчість, позначена рисами глибокої самобутності, складає своєрідним літописом цілої епохи російської та української дійсності. Повісті, оповідання та нариси Короленка реалістично зображують ті сторони народного життя, які до нього в літературі ніхто не описував.

Народився 27 липня 1853 р. в м. Житомирі в родині повітового судді Галактіона Опанасовича Короленка, відомого в Житомирі своєю чесністю, безкорисливістю, відданістю законам. Мати Евеліна Скуревич відзначалась високими душевними якостями. Діти зростали в атмосфері любові, поваги і взаємопідтримки. Це безперечно вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника, його високих моральних якостей як людини і громадянина. Дитинство та юність Короленко провів на Волині, у своєрідній обстановці маленьких містечок, де стикаються три народності: польська, українсько-російська та єврейська, і де бурхливе та довге історичне життя залишило ряд спогадів і слідів, сповнених романтичної чарівності. Спочатку В.Г. Короленко вчився в приватному пансіоні, а потім в 1-ій Житомирській гімназії.

В 1866 році Г. О. Короленка перевели спочатку в Дубно, а потім у Рівне, бо Дубно не мало гімназії і губернське начальство пішло на зустріч проханню Короленка. В цьому ж році Володимир Короленко вступає до Рівненської приватної гімназії, яку закінчив у 1871 році із срібною медаллю. Саме у Рівному Короленко вперше відчув у собі літературний талант, поклик до слова. Після закінчення гімназії в 1871 році Короленко вступив до Петербурзького технологічного інституту. В 1874 році, завдяки старанням енергійної матері, йому пощастило перебратися до Москви та вступити стипендіатом до Петровської земельної й лісової академії. У 70-х рр. зблизився з діячами революційного народництва.

За участь у студентських заворушеннях його було виключено з академії і вислано з Москви. Пізніше, як політично неблагонадійного його було заарештовано і вислано спочатку у В'ятську губернію, потім до Сибіру. Майже 10 років провів Короленко у засланні. Але це не зломило письменника. Саме в засланні починається його літературна діяльність. Після заслання В. Короленко жив у Нижньому Новгороді, Петербурзі, останні 20 років свого життя - в Полтаві. Короленко швидко включився у літературно-громадське життя Полтавщини. Налагодив дружні стосунки з діячами української культури - Панасом Мирним, М. Коцюбинським, І. Тобілевичем, X. Алчевською, Г. Хоткевичем та ін.

Роки життя у Полтаві були заповнені інтенсивною творчою роботою. Тут він завершив нариси "У козаків", писав другий цикл сибірських оповідань ("Мороз", "Феодали" та ін.), оповідання "Мить" і "Не страшне». П'ять останніх років життя письменника збіглися з Жовтневою революцією і громадянською війною. Він не сприймає більшовицького терору, вважаючи силові методи зайвою жорстокістю. Погляди письменника ґрунтувалися не на класовому підході, а на загальнолюдських принципах моралі.

Помер 25 грудня 1921 року в Полтаві, де і похований.

1.2 Полтавський літературно-меморіальний музей В. Короленка

Таке погруддя Володимира Галактіоновича зустрічає всіх охочих біля воріт на вході до музею.

На високому пагорбі, поблизу міського парку Перемоги стоїть ошатний, затишний будиночок. У ньому з літа 1903 р. по 25 грудня 1921 р. жив і трудився відомий російський та український письменник-гуманіст, журналіст, публіцист і громадський діяч Володимир Галактіонович Короленко. Музей розпочинає свою діяльність у 1928 році з виставки „Життя і творчість Володимира Короленка”, організованої з нагоди 75-річниці від дня його народження.

Першим директором музею стала його засновниця, дочка письменника Софія Володимирівна. Під час Великої Вітчизняної війни експозицію було евакуйовано до Свердловська, де музей продовжив свою роботу. Перед відступом з Полтави гітлерівці зруйнувалили будинок письменника. Проте до 25 грудня 1946 р. приміщення було відбудовано і музей поновив свою роботу. На подвір’ї будинку-музею росте сад і розташовано флігель, де діє виставкова зала.

Музей налічує понад 10 тис. експонатів. Тут зібрано унікальні фотознімки, автографи В. Г. Короленка, А. П. Чехова, М. Г. Чернишевського, І. Ю. Рєпіна та інших; власні речі господаря, книжки та газети з його особистої книгозбірні тощо. У музеї є зображення В. Короленка, виконані зокрема живописцем Іваном Пархоменком (1909). У різні роки гостями затишного коро-ленківського будинку були Іван Тобілевич, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Валентин Катаєв, Іван Козловський.

Працівники музею свято зберігають дух і велич будинку В. Короленка. Відроджені традиції його дому: літературно-мистецькі вечори, новорічні дитячі свята «Біля Короленківської ялинки». По закінченні знайомства з експозицією музею його відвідувачів чекає смачний короленківський чай з цілющого різнотрав’я.

Садиба письменника, його могила 1921 року (парк «Перемога») занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України в статусі пам’ятки національного значення.

На ганку будинку нас зустріла екскурсовод, яка більш детально ознайомила нас з життям і творчістю Володимира Галактіоновича.

Письменник жив тут майже 20 років, з 1903 і до самої смерті. Навіть після його смерті люди приходили до цього будинку. Щоб відчути невмирущу енергію благополуччя та доброти, яка ще і досі присутня в цих стінах.

Наша екскурсія починається з вітальні, де Володимир Галактіонович приймав своїх гостей. Простора кімната з безліччю картин, фотографій та портретів на стінах. Декілька книжних стелажів, цікаво оздоблені комоди. А в центрі ми можемо спостерігати круглий стіл, за яким збиралися друзі та родина Короленка.

В першу чергу, потрапляючи до кімнати, ми помічаємо великий портрет поета виконаний маслом і оздоблений дерев’яною рамою.

Наступною кімнатою, яку нам показали, стала їдальня. Окремо була кухня, де готували страви, а сюди приносили вже готові. Ця кімната значно менша в розмірах за попередню, але не менш затишна.

У центрі кімнати великий стіл з льняною скатертиною, який можна було розкласти і він ставав у два рази більший. За ним на сніданок, обід та вечерю збиралися усі члени родини та друзі письменника. У родині особливу увагу приділяли саме сніданку,тому що Короленко вважав, що за сніданком обов’язково повинна збиратись вся родина. Це було для того, щоб вранці обговорити усі сімейні справи, дізнатися чим вчора займалися його доньки та які в них плани на сьогоднішній день. Шпалери приємного кольору та з гарним візерунком. Велика зелена люстра над столом, а в кутку ми бачимо маленький столик з російським самоваром 19 сторіччя та маленьким заварничком.

Далі під стіною великий буфет, куди можна було сховати різні дрібнички та посуд. Екскурсовод показувала нам деякі речи, якими користувались в родині. Наприклад кавомолка, сам Короленко не пив каву, а тільки трав’яні чаї, керамічний кухоль для пива, хоч в родині не було прийнято пити, але така маленька радість завжди була у запасі для гостей. Проте іноді на великі свята, діставали ложечку і це була максимальна кількість алкоголю яку вони випивали. Посуд для цукру, більше схожий на якийсь кубок та багато іншого. Також нам показали попільничку. Сам Володимир Короленко не палив і вважав паління дуже поганою і шкідливою звичкою. Але дівчина-екскурсовод відкрила нам маленьку таємницю, що дружина Володимира Галактіоновича іноді палила. Проте перлиною була легендарна банка, за допомогою якої Короленко ловив мух. Це була скляна посудина, з отвором зверху та знизу, в середину капали трошки варення або меду і таким чином працювала тогочасна мухоловка. Одразу за буфетом висить маленька шухлядка, в якій зберігались потрібні медикаменти, парфуми та інше. Висіла вона достатньо високо, щоб діти не змогли туди дістатися. На фото ми можемо побачити флакончики які збереглися до нашого часу. Чим більше ти знаходишся у цій кімнаті, тим більше ти відчуваєш та поринаєш у ту атмосферу доброти, взаєморозуміння, щирості, злагоди, взаємоповаги та любові, які панували у родині Короленків.

Далі нас повели до кімнати-кабінету. Вона розділена на дві зони : робоча та зона відпочинку.

Тут о 10 год. 30 хв. вечора перестало битися його серце. Двотумбовий письмовий стіл, придбаний Короленком на свої перші літературні гонорари, що служив письменникові 36 років, скляна чорнильниця, 2 ручки з карельської берези, дерев'яна кушетка, виконана за кресленням Короленка, – все тут нагадує про самовідданого трудівника, талановиту людину, якій була близька й дорога доля народу, серед якого він жив… Тут написані «Історія мого сучасника», «Сорочинська трагедія» та інші твори.

З кабінету можна вийти у дитячу кімнату. Про це можна здогадатись по маленькому ліжечку біля стіни. Це ліжко не звичайне, адже на ньому намальовані яскраві малюнки, що заколисували маля, тому воно скоріше засинало. Навпроти ліжка стоїть комод з безліччю шухлядок, кожна з яких окремо зачиняється на ключ та невелика канапа. Ця кімната досить велика, простора та затишна.

Останню кімнатою, яку нам продемонстрували в домі була спальня, яка виділяється своєю стриманістю. Вузьке ліжко, стіл на якому стоїть лампа для читання і фотоальбом на серветці. Навпроти ліжка стоїть невеличка шафа з частиною книжкової колекції Короленка.

Нажаль на цьому наша екскурсія по будинку творця закінчилася. Знаходячись тут менше години, ми дізнались дуже багато нового та цікавого про життя Володимира Галактіоновича Короленка та побут його сім’ї .

ІІ Фолькльорно-краєзнавчий етап

2.1 Історія рідного міста – Полтави

Другий етап моєї практики присвячений збору фольклору на території моєї батьківщини – Полтавщини.

Полтава – старовинне місто, що, зберігаючи архітектурно-історичну пам’ять, на сьогодняшній день є розвинутим обласним центром. Старі і нові вулиці міста переплітаються, розширюються, забудовуються, гармонійно створюючи образ сучасного міста з багатим історичним минулим. Краса і затишок полтавських вулиць є предметом гордості полтавців і зачаруванням гостей міста. Біля його стін не раз відбувалися події, котрі визначити долю України, впливали на європейські справи. Засноване слов’янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х-ХІІІ ст., поселення XIV, XV віків. Розкопки, проведені в історичному центрі Полтави (Червона площа, вул. Спаська, Першотравневий проспект), виявили ділянки міської забудови, вулиці, житла, господарські і виробничі приміщення давніх полтавців. Ці наукові свідчення стали фундаментом офіційного визнання 1100-літнього віку Полтави.

Топонімічні відголоси віддалених епох знайшли відображення й в особливостях назви міста, яка поступово змінювалася: Лтава — Олтава — Полтава. Найбільш розповсюдженими є кілька версій. Дослідники вбачають можливі значення цієї назви як похідної від слов’янських слів «огорожа», «огороджене тином місце», пов’язують із давньоруською традицією найменування поселень за ім’ям найближчої водної артерії — струмка Лтави — правої притоки Ворскли. Походження останньої назви виводять навіть до давнього арійського словосполучення «заболочена річка».

У численних війнах місто зазнавало неодноразових руйнувань, але постійно відроджувалося. Історичний документ 1641 р. вперше засвідчив існування Полтави як міського центру. Визвольна війна проти Польщі перетворила Полтаву на військово-адміністративний центр Полтавського полку в складі Гетьманської України (з 1648 до 1775р.). В 1709 році під Полтавою відбулась вирішальна битва Північної війни (1700-1721 р. р.). 4-тисячне населення міста підтримало 4-тисячний російський гарнізон під командуванням полковника О. Келіна. На 3 місяці вони скували шведську армію, яка втратила на валах і бастіонах невеличкої козацької фортеці кращі сили. Цим для армії Петра І було створено передумови перемоги над військами Карла XII. Полтавська битва стала поворотною в тогочасній європейській історії, на два століття визначивши подальшу долю України.У зв’язку зі 100-річним ювілеєм Полтавської битви центр губернії почав забудовуватися кращими зодчими як «малий Петербург». Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину — унікальний всесвітньо відомий ансамбль Круглої площі.

Збагачена величною історичною спадщиною, провінційна Полтава перетворилася на унікальний осередок духовного життя. Тут зароджувалися таланти, ідеї, проекти, події, реалізація яких вплинула на розвиток української і всесвітньої історії XIX — XX ст. Відкриття у 1903 р. пам’ятника І. Котляревському об’єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України. Післявоєнне відновлення Полтави відбувалося в 1950-х рр., пізніше — почалася газифікація міста, з’явилося телебачення. З 1962 р. вулицями закурсували перші тролейбуси. Символами відродженої духовності полтавців стали нова будова театру ім. М. Гоголя (1958 р.) і відбудова з руїн, залишених фашистами, унікального будинку краєзнавчого музею (1964 р.).

Сучасна Полтава — це один із центрів промислової і будівельної індустрії. Полтавці свято бережуть славні традиції рідного міста. Воно розбудовується, поліпшується його благоустрій. При цьому робиться все, аби повністю зберегти його неповторне історико - архітектурне обличчя.

Також відомо, що Полтава – це духовна столиця України. Багато місцевих жителів у різні часи цікавилися фольклором рідного міста, його звичаями та традиціями і передавали це своїм нащадкам.

Усна народна творчість - це народні казки, прислів'я, загадки, вислови, пісні. Наприклад, одна людина складе казку, а інша - пісню. І передаються вони із уст в уста, нерідко зміст їх доповнюється чи скорочується, переходить із покоління в покоління, з однієї місцевості в іншу. Так поступово ці твори можуть набувати нового значення.      Усну народну творчість ще називають фольклором, що в перекладі з англійської - народна мудрість. Фольклор узятий з різних джерел на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям, відтворює історію, культуру, побут, традиції, вірування.