Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
30
Добавлен:
11.02.2016
Размер:
28.4 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Кафедра теорії та методики технологічної освіти

 

Інструктивно-методичні матеріали

до практичної роботи №2

Український народний одяг різних регіонів україни

з дисципліни: «Народні промисли України»

для студентів ІІ курсу

Напрям підготовки 6.010103 Технологічна освіта

(код та назва напряму (спеціальності) підготовки

Розроблені: д.п.н., професором кафедри теорії та методики технологічної

освіти Титаренко В.П.

МЕТА: Ознайомитися з класифікацією одягу, прикрас і взуття. Навчитися замальовувати зразки одягу різних регіонів України.

НЕОБХІДНІ ПРИЛАДИ І МАТЕРІАЛИ: таблиці, малюнки, натуральні зразки одягу.

ЗАВДАННЯ НА САМОСТІЙНЕ ОПРАЦЮВАННЯ: вивчити матеріал з підручника, методичної розробки, конспектів лекцій.

Теоретичні відомості

Народний одяг – одна із важливих галузей матеріально-духовної, художньої культури народу. Він виник в процесі трудової діяльності людини і нерозривно пов’язаний з її життям і побутом.

Конкретні географічні, кліматичні, історичні, соціально-економічні обставини, суспільні відносини, етнічна приналежність, рівень культури тощо визначають характер одягу, його спільні і відмінні риси.

З часів палеоліту людина навчилася виготовляти найпростіший одяг із шкір звірів, в епоху неоліту – з лляних, конопляних, вовняних доморобних тканин. Одяг постійно змінювався, зникали деякі його частини і виникали нові.

На території України вже у 1 тис. до н.е. чоловіки скіфо-сарматських племен носили сорочки, хутряні ткані шапки, каптани, чоботи, а жінки - широкі сорочки, плащеподібний верхній одяг.

З часів Київської Русі князівське вбрання, пошите з дорогих матеріалів, було довгополим, вільним, прикрашалося коштовним камінням, вишивкою. Взуття – сап’янові чоботи. Одяг простого народу – натільний – сорочка із лляного, конопляного домотканого полотна, кожухи з овчини, личаки, постоли.

Поєднання різних частин одягу і доповнюючи його предметів, художньо узгоджених між собою в єдиному стилі – називається костюмом.

Він включає в себе і зачіску, і манеру триматися, грим тощо. Костюм, відбиваючи зв’язки з історичними стилями, піддається короткотерміновим змінам моди.

Стійкі традиційні основи, які часто сягають глибокої давнини, зберігає народний одяг. Народний одяг містить інформацію про людину, соціальне середовище, культури епохи.

В одязі поєднуються різні види мистецтва: тканини, вишивка, аплікація, мережання та ін. Важливими художніми засобами одягу є фактура, колір, орнамент( матеріалу і доповнень-сумок, поясів тощо).

Найхарактернішими для одягу України є три основні форми: трапецієвидна, овальна і пряма. При створенні одягу використовуються принципи симетрії і асиметрії, нюансу або контрасту, ритму, масштабність і динамічність поєднання всіх частин у цілісну композицію.

Типологія виробів. У розробці класифікації і типології одягу дослідники йшли за окремими ознаками: матеріал, стать, вік, крій.

Одяг поділяється на типологічні групи за функціональним призначенням:

  • плечевий, поясний (натільний і верхній), головні убори;

  • буденний і святковий;

  • за порами року: літній, весняно-осінній, зимовий;

  • окрему групу створює обрядовий одяг.

Матейко К.І. ґрунтовно розробила типові комплекси одягу окремих етнографічних регіонів: Полісся, Середнє Подніпров’я, Південь, Поділля, Карпати й Прикарпаття. У кожному з них одяг має відмінні риси, які найбільш яскраво виявлені в краї, силуеті, методах поєднання окремих частин у цілісний компонент, засобах прикрашення вишивкою, мережкою, аплікацією і т.ін.

Типологія сорочок вперше розроблена В.Білецькою (2).

Натільний одяг. Найдавніший тип шитого одягу – сорочка. Основні типи сорочок: тунікоподібні; з установками; з установками; з кокетками. Тунікоподібні чоловічі сорочки (і жіночі) кроїли з одного перегнутого на плечах полотнища. Обидві поли (передня і задня) були рівними.

На Україні поширений тип уставкових сорочок. Уставки (плечові вставки, плічки, полики, вуставки) – це прямокутні куски полотна, пришиті на плечах до рукавів. Вони розширюють плечову частину сорочки і дають змогу призбирувати і рукав, і горловину.

Сорочки з кокетками виникли під впливом міської моди. Кокетка – неширока смужка на ширину спинки (грудей).

За довжиною полотнищ полів сорочка поділяється на дві групи: додільні і до підточки до стану (з двох частин: верхньої і нижньої).

Сорочки розрізняють за місцем розміщення пазухи (розрізу): посередині станка, з боку іноді і на спині: за способом її застібання: зав’язуваннячерез петельки, на ґудзики, брошки тощо. За формою коміра сорочки поділяються на підгрупи: із вузькими обшивками, дрібно зібраною горловиною на нитку, із стоячим коміром, з викладним великим коміром, без коміра (з круглим чи овальним вирізом) і т.ін.

За кроєм рукавів: з прямими широкими рукавами, зібраними при зап’ясті на нитку з манжетами – “чохлами”, юшечками і под.

Чоловічі сорочки поділяються за кроєм на два основних типи: уставкові і безуставкові.

Безуставкові сорочки мають підгрупи: чумацькі, лоцманські.

У сорочках з уставками вишивка на поликах, комірі, манжетах.

Матеріал: лляні, конопляні, бавовняні, білі, домоткані полотна, вовняні тканини та тканини фабричного виготовлення, колінкор, перкаль, шовк і под.

Поясний одяг (чоловічий) – штани (гачі, гате, гами, холошні, порти, сподні). Матеріал: лляні, конопляні полотна, сукно, шкіра, тканини фабричного виготовлення: синя, червона китайка, сірий черкасин, кази мет.

За кроєм виділяють два типи: вузькими і широкими штанинами. До окремої групи належать старовинні широкі штани-шаровари. Їх шили з білого і вибійчаного доморобного полотна, з матнею і “до очкура”.

Жіночий поясний одяг – незшита однопланова і двоплатова запаски, незшита обгортка, плахта.

Двоплатова запаска – два зарублених незшитих полотнища. Одне в вужче наперед талії, друге – ширше і довше – на задню частину. Зверху до запасок прикріплені торочки (очкурі) для зав’язування навколо талії так, щоб з обох боків залишалися отвори для білих сорочок.

Обгортка – однопланове розширене полотнище, яким обгортали жіночий стан поверх сорочки і закріплювали при талії пасочком (крайкою, баюром). Локальна назва обгортки-дерча. За кольором полотнищ обгортки поділяють на дві групи: з чорним і червоним тлом.

Плахта – незшитий і напівзшитий тип поясного одягу, виготовлений з картатої, багатоколірної ручнотканої тканини.

Плахта – переважно святковий одяг. Розріз спереду прикривали фартухом, запаскою.

Спідниці виготовляли з окремих полотнищ (від трьох до шести пілок) доморобних і фактичних тканин, зшитих, призбираних при талії, зарублених знизу. Їхні локальні назви: кабат, мальованка, фарбан, андарак, літник, бурка тощо.

Використання фабричних тканин (ситець, сатин, кашемір, плис, парча, шовк тощо), перехід до кроєння, рясування зумовили зміни об’ємного конструювання поясного одягу.

Нагрудний одяг. На Україні поширені два типи цього одягу: без рукавів-кірсетки, камізельки, кептарі, лейбики, катанки тощо: з рукавами – кофти, сачки, кабати, юпки.

За матеріалом нагрудний одяг поділяється на полотняний, сукняний, хутровий, комбінований, з фабричних тканин: сатину, плису, оксамиту і т.ін.

Безрукавний нагрудний одяг генетично передував поширенню наприкінці ХІХ-на початку ХХ ст. нагрудного одягу з рукавами.

Верхній одяг. Безрукавний прямий верхній одяг (гуля, манта, чуганя).

В усіх регіонах України поширений приталений з підрізною спиною в талії одяг. Це свити-чугани, жупани, контуші, черкески, чумарки, баєві юпки. Зимовий хутровий одяг – довгополі кожухи і короткі кожушки або покриті кожухи, кожушанки.

Пояси (пасини) – специфічна типологічна група, яка виконує утилітарну та декоративну функцію. Вони різної ширини – від і до 35 см і довжиною до 5 м. За кольором пояси поділяються на червоні, зелені, малинові, багатоколірні і рідше – чорні.

Окрему групу утворюють шовкові, вовняні, золототкані паски мануфактурного виробництва.

Головні убори – складана типологічна група виробів, призначена для покриття, прикрашення голови. При цьому важливу роль відіграє зачіска.

Давні традиційні зачіски жінок і дівчат:

  1. Поділ довгого волосся посередині вздовж голови, заплітання двох, а потім одної коси, яку закручують в кружок.

  2. Заплітання волосся в дві коси і обвивання їх вінкоподібно навколо голови.

  3. Заплітання одної коси, спущеної на спину.

Чоловічі головні убори за матеріалом поділяються на сукняні, хутрові, повстяні й солом’яні, а за формою: циліндричні конічні, півсферичні.

Казенка, кучма, мазниця, яломка, щоломок, магерка, рогатівка, малачай, клепаня, шлик.

Жіночі головні убори характеризуються розмаїттям форм, прикрас, способів насіння.

Намітка (обрус, плас, перемітка, завій, рантух, рушник) – це лляні, конопляні, бавовняні, муслінні полотнища прямокутної форми довжиною до 5 м, шириною до 50 см.

Намітку ніколи не носили як окремий головний убір, а тільки в поєднанні з іншими компонентами (очіпок, кабалка, стрічка, плат).

Хустки (малинові, замісові турецькі, тернові) фабричного виготовлення були з торочками і без них.

Дівочі головні убори – стрічкові пов’язки, вінки, хустки. Вінки виплітали із живих і штучних квітів, виготовлених із вовни, тканин, паперу, фольги, металевих блискіток, воску, пір’я, пофарбованого у різні кольори.

Взуття – типологічна група виробів, призначена для прикриття ніг. Взуття виготовляли з кори, лика, дерева, стебел рослин, шкіри тощо. Личаки, постоли, черевики, чоботи, дерев’яники, довбанки з дерева.

Прикраси носили на чолі (стрічки, діадеми), у вухах (сережки, підвіски), на шиї (намиста, ланцюжки, бісерні стрічки), на грудях (хрестики, намиста, дукачі, згарди, ланцюжки), на руках (браслети, каблучки). Матеріал: золото, срібло, залізо, мідь, скло, кераміка, нитка, каміння (діамант, аметист, сапфір, сердолік, бурштин тощо).

Кожний тип прикрас має локальні риси в особливостях матеріалу технології, конструкції, колористичному вирішенні, способі кріплення й носіння.

ХІД РОБОТИ:

  1. Ознайомитися зі зразками одягу різних регіонів України.

  2. Змалювати зразки одягу Київщини, Полтавщини, Гуцульщини.

  3. Скласти класифікацію одягу, прикрас і взуття.

Соседние файлы в папке лаб_2семестр