Лекція № 4
Історія виникнення писанкарства
План:
З історії писанкарства.
Класифікація писанок.
Матеріали, інструменти та пристрої.
Технологія виготовлення писанок.
ЛІТЕРАТУРА
Основна
Антонович Є.А. Декоративно-прикладне мистецтво / Є.А. Антонович, Р.В. Захарчук-Чугай, М.Є.Степанович. - Львів: Світ, 1992.- 272с.
Лозко Г.С. Українське народознавство / Г.С. Лозко. - Х.: «ДИВ», 2005. - 472с.: іл.
Цікаві місця Івано-Франківщини. Музей « Писанка »// Позакласний час . — 2008 . —№ 7 . — С . 95 - 97
Інтернет ресурс: http://rukotvory.com.ua/maystry.
Додаткова
Антонович Є.А. Художні техніки у школі: Навч.-метод. посібник для студентів художньо-графічних факультетів вищих навчальних закладів / Антонович Є.А., Проців В.І., Свид С.П. – К., 1997.
Білоус О. Школа писанкарства. Учбово-методичний посібник / О. Білоус, З. Сташук. – К., 1998.
Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис / О. Воропай. – К., 1993.
Писанка – символ України // Матеріали науково-практичної конференції Міжнародного з’їзду писанкарів 2–7 вересня 1992. – К., 1993.
Шумовський Ю. Дещо про наші писанки / Ю. Шумовський. – Дубно, 1994.
Писанкарство – вид орнаментального та оздоблювального розпису яєць різнокольоровими фарбами.
З історії писанкарства
Українські писанки відомі в усьому світі. Звичай розписувати їх походить ще з дохристиянських часів. Пов’язано це з весняним пробудженням природи, сільськогосподарськими роботами, збиранням врожаю та релігійними святами.
Традиція оздоблення звичайних курячих яєць сягає глибокої давнини. На жаль, недовготривкість цих виробів унеможливила наступним поколінням милуватися експонатами праісторичної доби. До наших днів дійшов лише один зразок. За свідченням фахівців його виготовили ще у Х сторіччі. Отже, ще тисячу років тому у Києві працював ремісничий цех, який репродукував українські писанки з глини, що експортувалися в інші країни. Експонат, який зберігається у Київському історичному музеї, носить символічну назву – «Берегиня». У дохристиянські часи наші пращури вірили у Велику Богиню – Берегиню або Мокош. Цей символічний образ – стилізована жіноча постава з піднятими догори руками.
Українці споконвіку вірили у магічну силу писанки і були переконані, що вона приносить щастя, добро і достаток, захищає людей від зла. Досвід розписування передавався з покоління в покоління. Удосконалювалась техніка виконання, вносились нові елементи, створювались оригінальні композиції. Та головними лишалися традиційні символіка і орнамент, а саме: безкінечник («кривулька»), ромб та ін.
Найбільше писанок виготовляють до Великодня. Раніше їх також розписували на Стрітення, Благовіщення, Вербну неділю.
Розширились і стають популярними різні форми цього традиційного виду народного мистецтва: писанки керамічні, виготовлені зі скла, у спосіб різьблення, виточені з сухого дерева м’якої породи (липи, верби, осики, каштана), пофарбовані у різні кольори з нанесеним на них орнаменту, а також апліковані соломою, нитками, бісером. Фантазія сучасних майстрів не має меж.
Відрадно, що сьогодні значно зросла зацікавленість цим видом народної творчості серед дітей та юнацтва. На часі й пошукова робота, до якої беруться учителі, художники-аматори, адже писанки кожного села, району різняться кольором, орнаментом. Збирання та відтворення писанок, що у традиційних зразках збереглися в окремих людей та писанкарів, а також пов’язаних з ними легенд, переказів – добра справа. Кожна така знахідка поповнює скарбницю народної творчості, вносить розмаїття у традицію писанкарства, дає змогу пояснювати древні і ще не розкриті його символи.
Кожна писанка – унікальне явище, що поєднує у собі орнаментальний генокод етносу, інформацію про індивідуальність митця, його уяву про прекрасне, його технічні прийоми, місцевість і час виготовлення. Вона залишається найбагатшим джерелом орнаментальних композицій і привертає увагу художників-професіоналів у багатьох країнах світу.
Писанка – символ України, душа українського народу, праматір народного декоративно-прикладного мистецтва. Це шедеври мініатюрного живопису, в яких український народ виявив свій мистецький геній, свою здатність до творчого мислення, художнього узагальнення навколишнього світу.
Генеза розвитку своєрідної мініатюри дає можливість спостерігати зміни, що відбуваються у народній концепції краси протягом століть: особливості орнаменту, колориту, техніки виконання.
Писанкарство являє собою надзвичайно цікавий і водночас, мабуть, один з найменш вивчених видів народних художніх ремесел. Важко знайти ще такий вид мистецтва, в якому так яскраво відобразилися всі сторони життя народу – історія, традиції, звичаї, вірування, естетичні смаки.
Говорячи про писанки в сучасному розумінні, потрібно згадати їхні праобрази, які існували на території України та в інших місцях. Праписанками вважають кам’яні галунки із кам’яного віку, які містять узори: зигзаги, хвильки, кола, стрічки, спіралі, квадрати, ромби тощо. Пізніше з’явилися кам’яні керамічні писанки.
Яйце отримало важливе релігійно-обрядове і символічне значення задовго до християнства у повір’ях і легендах стародавніх народів, як символ сонця, яке посідає перше місце в язичницьких культурах. Таємниця яйця – зародка життя тисячоліттями викликала найрізноманітніші асоціації і була одним із найбільших див для стародавніх людей. Згодом і яйце, і дерево у слов'ян, а також у деяких інших народів стали символами весняного пробудження на Землі, символами перемоги життя.
У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. розпочинається робота із збирання приватних і земських колекцій писанок, друкуються їх описи, рецепти фарбування, технологія виготовлення. Саме у роботах О. Пчілки, Н. Литвинової, Ф. Вовка, С. Кульжинського, В. Чубинського, М. Сумцова, М. Драгоманова, В.Щербаківського вивчається орнаментика, виявляється народна термінологія мотивів і композицій, регіональні художні особливості, побутування у контексті свята та обряду, розшифровуються писанкові символи.
Писанкарство – одне із захоплень Ігоря Олександровича Ніколаєвськго, за фахом вчителя фізичного виховання, а за покликом душі – справжнього митця. Малюванням захоплювався з дитинства. З 1951 року брав участь у виставках образотворчого мистецтва різних рівнів. З 1988 року Ігор Олександрович по-справжньому почав вивчати народний розпис, шукати та створювати індивідуальний почерк. Його роботи відзначаються своєрідністю, композиційною та колористичною виваженістю і при цьому сяють різнобарв’ям самого життя, випромінюють тепло авторської душі.
Ігор Олексадрович змайстрував електричний писачок, який дає можливість рівномірно наносити віск на писанку. Він вивчав історію писанкарства, символіку та орнаментику писанок різних регіонів України і, особливо, Полтавщини. Усвоїй колекції митець мав понад 500 писанок.
Ніколаєвський І.О.передавав свої знання і майстерність дітям, навчаючи їх писанкарству, малярству на склі, декоративному розпису у школі-гімназії №5 Карлівки Полтавської області. Його поради початківцям, методичні рекомендації базувалися на особистому досвіді як педагога, так і майстра з великим творчим і духовним потенціалом.
Шанувальники творчості Ігоря Олександровича Ніколаєвського зможуть помилуватися як розкішними писанками, так і унікальним карлівським розписом. Ігор Олександрович відтворив понад 1200 писанок з колекції всесвітньо відомої лубенчанки Катерини Скаржинської. У середині ХІХ століття ця колекція налічувала 2218 унікальних шедеврів. Творча праця І. Ніколаєвського, була спрямована на відродження та розвиток народних мистецтв, високо оцінена державою. Йому було присвоєно звання «Заслужений майстер народної творчості». На жаль, він не дожив до наших днів.
На основі зібрання К. Скаржинської було видано каталог С. Кульжинського «Описание коллекции народных писанок». У ньому поданий історико-етнографічний нарис про писанкарське мистецтво України, уміщено 2218 якісно виготовлених малюнків писанок.
Під керівництвом доцента кафедри теорії та методики технологічної освіти Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка Лариси Олександрівни Гриценко студенти ІІ курсу факультету технологій та дизайну відроджують цей давній вид рукомесла, спираючись на оригінальну колекцію писанок Катерини Скаржинської, яка зберігається у Полтавському краєзнавчому музеї.
Поклоніння писанці відоме багатьом народам світу. Ще у дохристиянський період у слов’ян існував звичай: весною, коли святкувався прихід нового року, дарувати один одному «красні яєчка» – крашанки. Цей обряд був пов’язаний з народними уявленнями про яйце, що було символом весни, сонця, відродження природи.
Пізніше, після прийняття християнства відбулось календарне стикання давніх язичницьких свят з новими християнськими.
Писанка – творча, художня, історична цілісність, яка функціонує у системі культури і здійснює живий зв’язок минулого з сучасним, що виходить за сфери суто естетичного сприйняття і обрядового призначення.
Про походження звичаю готувати писанки та крашанки на Великдень існує багато легенд. Старовинні звичаї підкреслювали святість писанки, до обряду її написання ставилися особливо: господиня-мати, дочекавшись, коли настане тиша і всі поснуть, сідала розмальовувати писанки. Казали було: «Вже діди снують по кутках, пора дітям спати, а нам писанки писати». Перед тим не можна було ні сваритися, ні сперечатися, нічого злого не мислити. Писанкарка мусила бути цілком здорова, перед початком писання повинна вмитися та вдягнути на себе все чисте, розпочати роботу молитвою, а до писання вживати воду. Готову писанку відкладали аж до Чистого Четверга, бо цей день був присвячений богові Перунові й вважався особливо придатним до виконання певних робіт. У Чистий Четвер писанки розкладали у великій череп’яній мисці і клали до печі після випікання хліба чи пасок. Віск на писанках танув, писанки виймали і обтирали чистою ганчіркою.
Писанки святили разом із великоднім свяченим, їх тримали під образами, як оберіг, до наступного Великодня.
Дарували писанки не всім однакові: дітям давали писанки зі світлими, яскравими кольорами, молоді – хлопцям та дівчатам – з веселими фарбами, старцям – з чорним зафарбуванням.
Людина здавна наносила на шкарлупу яйця чарівні магічні знаки ще тоді, коли і писати не вміла, і були ті знаки малюнками-молитвами. Такстворювались писанки, адже «записані» були там і подяки, і прохання…
Саме ж слово писанка походить від слова «писати» і, можливо, символічні зображення на писанках – наші давні писемні знаки, якими користувалися задовго до запровадження кирилиці наші предки ще за часів язичництва, зашифровуючи у них свої потаємні побажання, адресовані до захованої за шкаралупою «чудотворної і життєдайної сили».
Орнаментальне мистецтво писанки має свої закони – виразність, кольорову й тональну контрастність, гармонію, ритмічність, симетрію, пропорцію, органічне поєднання композиційних засобів.
Писанковий орнамент обумовлений сферичною формою яйця і технологією його розпису. З покоління у покоління передавалося народне ремесло виготовлення писанок, технологія виконання, орнаментальні мотиви і їх символічне значення. Тематика писанкових орнаментів пов’язана із щоденним життям людей, із характером селянської праці, звичаями, традиціями та обрядами.
С. Кульжинський писав «…тільки писанки можуть розповісти нам про те, про що мовчить народна пам’ять. Орнаменти і їх географічне поширення є ключем до тої дивної загадки, котру кожної весни дають нам неграмотні жінки і сільські маляри, розписуючи сотні і тисячі різнокольорових писанок узорами, повними глибокого, але давно забутого змісту… Узори на писанці – це не просто орнаменти для прикрашання яєць. Ці взори – це чарівні знаки, це – доісторичні пам’ятки, які передавалися з року в рік».
На початку 80-х років до писанкарства звертаються професійні художники К.І. Кракадим (Коломия), О.І. Никорак, О.О. Приведа (Львів) та ін. У своїх писанках вони розвивають і збагачують народні традиції писанкарства.
Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва Івано-Франківської області — Космач, Брустурів, Рожнів, Нижній Березів, Снідавка, Яворів, Криворівня, Голови, Видинів, Чорний Потік. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує красою, а й творчо переосмислюється, знаходить застосування у деяких видах сучасного українського декоративного мистецтва.
Традиція розпису яєць на Гуцульщині і Покутті нараховує багатовікову історію і саме тут, мистецтво писанкарства сягнуло високого рівня. Колекція писанок у Коломиївському музеї народного мистецтва Гуцульщини формувалась багато десятиліть і поступово виникла ідея створити окремий відділ - музей писанкового розпису. Головними завданнями музею мали стати: збирання, зберігання, і популяризація творів народних майстрів, їх наукове опрацювання і донесення до наступних поколінь.
Нова сторінка історії музею «Писанка» в Коломиї розпочалась з побудови спеціалізованого будинку, центральна частина, якого має форму яйця висотою біля 13 м, яке ззовні розмальоване як писанка. Будівництво тривало рекордний час – 90 днів.
Урочисте відкриття музею відбулося 23 вересня 2000р. під час Х Міжнародного фольклорно-етнографічного фестивалю гуцулів.
Архітектурна споруда у формі найбільшого у світі яйця, яке розмальоване як писанка, стала візиткою Коломиї і приваблює відвідувачів з усіх країн. У музеї існує традиція пов’язана з його специфікою. Вона полягає в тому, що коли музей відвідують перші особи держави, то професійна писанкарка подає їм біле куряче яйце, розтоплений бжолиний віск, писачок і пропонує зробити підпис на поверхні яйця. А потім розписує як писанку. В колекції музею вже є писанки з підписами Л.Д. Кучми, Прем’єр-міністра А.К. Кінаха, колишнього прем’єр міністра В.А. Ющенка та ін. Музей відвідали губернатори всіх областей та численні закордонні делегації на чолі з послами та консулами.
Сьогодні музей перетворився на своєрідний храм мистецтва, звичаїв і традицій. У вестибюлі представлено скульптуру матері Божої з дитям та вишиті чудодійні ікони, які створюють неповторну атмосферу для поглибленого огляду. На другому поверсі представлено писанки з найбільших осередків писанкарства на Гуцульщині та Покутті та з Тернопільської, Львівської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Одеської та ін. обл., а також Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Пакистану та Індії. Також представлено інтер’єр гуцульської хати та композиційна сцена “Великдень», розпис по кераміці, традиційні гуцульські килими.
Фонди «Писанки» зростають щороку. На сьогодні колекція музею складається з понад 12 000 писанок. Зрозуміло, що продемонструвати всі практично неможливо – тому експозиція «Писанки» досить часто оновлюється.
Сьогодні цей мініатюрний вид української образотворчості, піднятий до висот мистецького шедевру, приваблює увагу світової спільноти. Свідченням цьому є кількість відвідувачів музею з понад 60-ти країн світу та їх відгуки і враження.
Унікальне мозаїчне панно з ликом Божої Матері, яке створено з українських писанок, презентували у Софійському соборі у Києві. Спочатку автор, художниця Оксана Мась планувала розмістити свій твір у метро. Панно розмірами сім на сім метрів експонується у Софії Київській. Для створення панно з ликом Богоматері було використано 15 тисяч яєць. Усі вони виготовлені з дерева, спеціально оброблені смолою й лаком і розписані вручну. На таку кропітку роботу пішло 9 місяців. Уперше Мась побачила свій закінчений твір уже у залі Софійського собору. Мозаїчне панно на спеціальному каркасі й панелі, покритої сухозлітним золотом, монтували протягом тижня.
Під керівництвом Оксани Мась разом працювало 70 учасників – друзі, колеги по цехові, учні художніх шкіл, будинків творчості та просто бажаючі з усієї країни. Тому кожна писанка має неповторний орнамент, характерний для кожного регіону України.
Перед тем як виставити сучасну інсталяцію, керівництво заповідника «Софія Київська» консультувалося з мистецтвознавцями, архітекторами й навіть інженерами. Оскільки цей твір вагою у дві з половиною тонни треба було розмістити на стіні прадавнього храму. Панно – унікальне. Це панно подаровано заповіднику.
Оксана Наконечна – народилася 3 червня 1966 року в місті Сокаль Львівської області. Проживає у Львові.
«Мистецтвом писанкарства зацікавилась в 1990 році. В той час майже не було літератури, годі було знайти добрі фарби, не кажучи вже про писачок, який довелося змайструвати власноруч. Техніку писання писанок вивчала на власному досвіді. Вже пізніше до рук потрапила книжка Ераста Біняшевського «Українські писанки», яка й досі залишається для неї знаковою.
З 2002 року є членом об’єднання народних майстрів при Львівському державному обласному центрі народної творчості та культурно-освітньої роботи.