Заміна прямої мови непрямою

Чуже висловлювання, передане від імені оповідача разом із словами автора, називається непрямою мовою.

Коли чуже висловлювання передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням, а пряму мову – підрядним. Підрядне речення ставиться після головного і приєднується до нього:

1. якщо воно проходить із розповідного речення – сполучниками що, наче, ніби, мов: А дід каже, що колись комарі були великі (О.Довженко). Пан поїхав до міста й пожалівся, ніби Джеря бунтує громаду ( І. Нечуй – Левицький );

2. якщо воно походить із розповідного – сполучниками щоб, аби,хай: Моліте Господа, дівчата, моліте, Господа, щоб мати і вас отак не завдала за генерала, за палати і вас отак не продала (Т. Шевченко). Грицько проводжав Варвару й безперестанку намовляв її, аби ішла за нього заміж (Л. Мартович);

3. якщо воно проходить із питального – сполучником чи або сполучними словами хто, який, чий, котрий, скільки, як, де, куди і. д.: В степу як, і в морі, зустрівши людину, не питають, чого вона тут і звідки (О. Гончар). Порадь мені, Зірнице – мати, де мені пари шукати (Леся Українка).

При цьому:

а) у непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається чуже висловлювання: “Я, коли виросту теж садівником буду!” – не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив Юрко (І. Цюпа). – Юрко, не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив, що він, коли виросте, теж садівником буде;

б) у непрямій мові опускають вигуки, повторення, іноді - вставні слова, частки; а звертання – або опускають, або роблять підметами чи додатками: - Мало! запитав Юра. – А чому дерева зелені? (Ю. Смолич). – Юра запитав у мами а чому дерева зелені. Або: - Годі! Не віщуй, старий, невідь – чого! – гукнув хтось ( О. Кониський). – Хтось гукнув до старого, щоб той не віщував невідь чого;

в) після непрямого запитання знак питання не ставиться: “Ну, чого ж тебе понесло? Чого?” – допитувалась мати (С. Васильченко). – Мати допитувалась, чого його понесло в поле.

Інші способи передавання чужого мовлення

Чуже мовлення може ще передаватися невласне прямою мовою, здогадною прямою мовою та у формі переказу.

Н е в л а с н е п р я м а м о в а поєднує в собі властивості прямої й непрямої мови. Вона характерна для художнього та деяких жанрів публіцистичного стилю.

Як і пряма мова, вона висловлює від імені того, хто говорить, і зберігає його мовні особливості. Проте в ній, як і в непрямій мові, замість форм першої та другої осіб, як правило, виступає форма третьої особи. Слів автора немає. Автор ніби ототожнюється зі своїм героєм. Ось як, наприклад, письменник передає думку свого героя невласне прямою мовою: Підрубував учитель. Лівою рукою смикав пружній стовбурець, дужо відгинав убік і розмахував сокирою… З кожним таким помахом робився дедалі злішим. На себе. Передовсім на себе. А на! А ось! Подай викорененою жертвою. Падай. Бо дурень. Бо його життя так нічого й не навчило. Нічого (Б. Тимошенко).

На письмі невласне пряма мова ніяк не виділяється. Вона виступає переважно у вигляді групи емоційно забарвлених речень, які раптом чи поступово вклинюються в текст розповіді. Іноді навіть важко встановити, де вона починається і де закінчується: Григорієві серце стискалось. Хотілось йому сказати цій матері, що немає вже того тихого краю, України тієї, ясної, сонячної. Що садки вишневі повирубувані, ріки збаламучені, степи сльозами обпоєні, і небо ясне людям потемніло… Але він мовчав. Нехай любить її такою, якою пам’ятає (І. Багряний).

В і л ь н а п р я м а м о в а передає чуже мовлення у формі непрямої з в вкрапленнями пунктуаційно неоформленої прямої мови. Вона використовується в публіцистичному та науковому стилях для стислого викладу змісту чийогось виступу, статті тощо: Але скільки треба мати зарозумілості, щоб викидати такі-от безвідповідальні словеса. От вам найсильніший удар по наших засадах. “Чи може” (пише Юринець) серйозний письменник порівнювати без застережень Лютера – виразника слабої,

кволої, не зібраної ще до історичної творчості німецької буржуазії, Лютера, що відав селян на поталу поміщику, - порівнювати з енергійною сміливою й цільною в своїх касових устремліннях постаттю Бабеля? (М, Хвильовий).

З д о г а д н а п р я м а м о в а передає ймовірні думки якоїсь особи, що випливають з її вчинків, жестів, міміки. Вона виводиться за допомогою вставленого слова мовляв чи мов: Він з усмішкою витягнув з кишені перев’язану мотузком пачку грошей, підкинув її в гору, зловив і на мигах показав: бери мовляв (М. Стельмах). А деякі [жаби] позлазили на нього та ще й сміються звідтіля: Не боїмось, мов короля! (Л. Глібов)

Під час передавання чужого мовлення у ф о р м і п е р е к а з у можливі два випадки:

1. чуже мовлення відтворюється більш – менш дослівно; тоді вставляються вставлені слова на зразок як кажуть, як сказав такий - то, на думку такого - то, за словами такого - то і под.: Природа, як сказав Григорій Сковорода, - усьому початкова причина й рушійна сила;

2. чуже мовлення відтворюється в загальних рисах, передається лише його зміст; тоді воно оформлюється у вигляді додатка до дієслова – присудка із значенням говоріння чи думання: Григорій Сковорода вважав природу початковою силою всьому і рушійною силою.

Цитати

Цитата – це дослівно наведений уривок якогось з тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки.

Цитата обов’язково береться в лапки.

У цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків.

Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Слово для Лесі Українки – це “гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч”

Якщо цитата н6аводиться у вигляді прямої мови, та розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові: Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявив: Встане правда! Встане воля!” “Боріться – поборете” – закликав він.

Якщо цитата наводиться як складова частина в авторському реченні, то до неї ставляться такі самі вимоги, як і до не прямої мови (цитата береться в лапки і починається з малої букви): Поета не лякає, що, може, десь у “снігу на чужині” доведеться йому загинути, “в неволі плачучи” померти. Йому болить лише те, що “Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять...”

Якщо цитата подається у формі вірша, то вона в лапки не береться: Тарас Шевченко вірив у велике майбутнє України й українського народу й палко закликав своїх земляків:

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають...

Вказівка на джерело, звідки написано цитату, подається в дужках безпосередньо після цитати або у виносці внизу сторінки: “Українське слово не просто заявило про своє воскресіння: воно довело на повний голос, що не підвладне ні русифікації, ні онімечування, ні мадяризації, що воно – велике слово великого народу”