Прийменник

Прийменник – службова частина мови, яка разом із відмінковими закінченнями іменників (або займенників) слугує для вираження підрядних зв’язків між словами в реченні

За походженням:

Первинні (без, в, від, з, за)

Вторинні (повід, з-під, поза, щодо)

Відприслівникові (близько, круги, осторонь, згідно)

Відіменникові (край, під час, кінець)

Сполучник

Сполучник – службова частина мови, яка слугує для поєднання між собою однорідних членів речення або речень

За походженням:

Первинні (і, та, а, бо, чи)

Похідні (зате, однак, через те що, а й і)

Сурядні сполучення з’єднують однорідні члени або рівноправні речення:

Єднальні (і, а, та [в значенні і], й, також, ні…ні)

Протиставні (а, але, та [в значенні але], зате, проте, однак, все ж)

Розділові (або, чи, то…то, не то…не то)

Підрядні сполучники приєднують підрядні речення до головного:

Порівняльні (як, що, мов, неначебто, гейби)

Часові (як, перед тим як, в міру того як, скоро)

Причинові (бо, тому що, тим що)

Мети (щоб, для того щоб, аби)

Умовні (якщо, якби, раз, коли б)

Допустові (хоч, хоча, нехай, дарма, незважаючи на те що)

Наслідковий (так що)

Пояснювальні сполучники приєднують уточню вальні слова і речення (тобто, цебто, або[в значенні тобто])

Прості (і, а, та, бо, чи, що, як, хоч)

Складні (проте [про+те], зате [за+те], нібито [ні+би+то])

Складені (та й, коли б, через те що, не тільки…а й)

Одиничні спочинки (і, та, а, але, аби, чи, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями

Повторювані сполучники (і…і, ні…ні, або…або) повторюються два або більше разів підряд при однорідних членах речення або реченнях.

Парні сполучники (не тільки…а й, не тільки…але й, як…так і, як не…так, хоч…та) вживаються двома частинами при двох різних однорідних членах речення або речення (Хоч поганий тин, та затишно за ним)

Частка

Частка – службова частина мови, яка надає окремому слову, висловлюванню чи реченню певного смислового або емоційного відтінку.

Підсилювально-видільні – вживаються для підсилення або виділення окремих слів у реченні (навіть, тільки, всього-на-всього, хоч, хоча б)

Уточнювальні – вказують на міру точності або правдивість повідомлення (саме, якраз, точно, мало не, мов, наче)

Вказівні – слугують для того, щоб привернути увагу до якогось предмета, явища (то, ото, це, ось, воно, он, де)

Стверджувальні – виступають замінниками стверджувальних речень або підсилюють їх (так, авжеж, аякже, еге)

Заперечні – вживаються в заперечних реченнях або замінюють їх (не, ні, ані)

Питальні – вживаються для оформлення питальних речень або в ролі самостійних запитань (чи, хіба, га, та ну)

Спонукальні – надають висловлюванню різних відтінків побажання, наказу, просьби, заборони, заклику до дії (бодай, годі, ну, давай, на, -бо, -но)

Окличні – вживаються для оформлення окличних речень (що за, що то за, ну й)

Приєднувальні частки вказують на певний зв'язок між висловлюваннями (теж, також, до того ж, адже)

Словотвірні й формотвірні частки виконують роль префіксів, суфіксів та закінчень, але відрізняють від них тим, що можуть писатися окремо, через дефіс або приєднуватися до закінчення (вчитися-вчишся, коли-небудь, )

Вигук

Вигуки – це слова, що виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють нечленороздільні звуки

Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явищ дійсності (о, ой, ох, ой лишенько, слава Богу)

Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або слугують засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на поведінку тварин (геть, ну, цить, гиля, ціп-ціп, алло, гей)

Застиглі формули спілкування виражають привітання, пробачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку (спасибі, на добраніч, дякую, пробачте, вибачте, щасливо, їй-богу, чорт би його взяв, хай йому біс)